Основні риси товарного виробництва

Контрольна робота

ОСНОВНІ РИСИ ТОВАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

1. Виникнення товарного виробництва

Натуральне господарство - історично перша суспільна форма господарської діяльності людей. Його матеріальною основою було сільськогосподарське виробництво, що поєднувалося з домашнім господарством. Натуральне господарство базувалося на 2 технологічних способах виробництва - збиральництві і мануфактурному виробництві; воно було винятковою формою господарства в первісному суспільстві і пануючою формою господарства в період рабства і феодалізму.

Натуральне господарство - господарство роздроблене і замкнуте в рамках економіки відособлених виробничо-господарських осередків, де створюються всі життєві блага, необхідні для задоволення власних потреб. Виробничі відносини людей тут прямі і безпосередні. Всередині і між виробничо-господарськими осередками відсутній обмін продуктами, а відтворення здійснювалося переважно просте.

Товарне виробництво представлене виробничо-господарськими осередками, самостійними власниками факторів і результатів виробництва, що спеціалізуються на виробництві, але окремих продуктів. Через це вони, з одного боку, економічно роз'єднані, а з іншого - економічно пов'язані між собою суспільним розподілом праці і обміном; виробництво продуктів здійснюється в товарній формі.

Умовами виникнення і функціонування товарного виробництва є:

- економічне відособлення виробничо-господарських осередків відносинами власності;

- виникнення і розвиток розподілу праці у суспільстві, спеціалізація виробничо-господарських осередків.

2 основних риси товарного виробництва.

1. Товарне виробництво як форма господарювання існує не тільки в рамках окремих виробничо-господарських осередків, але насамперед у масштабах окремих країн і навіть з виходом за їхні межі. Тому невід'ємною частиною товарного виробництва є ринок. Ринок не просто як фізичний простір, арена торгового процесу, а як економічний простір у відтворювальному процесі, де відбувається зіткнення і узгодження економічних інтересів виробників і споживачів, зрештою - узгодження виробництва і споживання в локальних, регіональних, межах цілих націй і країн.

2. Товарне виробництво є такою формою суспільного господарства, при якій продукти у виробничо-господарських осередках виробляються не для власного споживання, а для продажу. У зв'язку з цим між виробничо-господарськими осередками здійснюється торгово-міновий рух продуктами праці, безперервний обмін своїх продуктів на продукти інших виробників. Обмін продуктами праці є формою відчуження виробниками своїх продуктів і привласнення чужих продуктів на основі еквівалентної тотожності при свободі вибору на ринку контрактів партнера.

Товарне виробництво почало зароджуватися в період розпаду первіснообщинної епохи, а в період рабства і феодалізму набуло подальшого розвитку. Тривалий час основними виробничо-господарськими осередками були окремі сім'ї ремісників. Таке товарне виробництво - просте, засноване на особистій праці і примітивних знаряддях праці. Воно впродовж століть співіснувало з натуральним господарством, що займало пануюче положення.

На основі простого товарного виробництва розвинулося капіталістичне товарне виробництво, яке грунтувалося на машинно-фабричному технологічному способі виробництва і найманій праці. Воно здійснювалося в крупних господарських осередках. Капіталістичне товарне виробництво витісняло натуральне господарство і є вже достатньо давно пануючою формою суспільного виробництва.

2. Товар і його властивості

Товар - це продукт праці, що задовольняє які-небудь потреби людини і призначений для обміну або продажу.

У товарного продукту 2 витоки: природний (з речовини природи) і суспільний (у зв'язку з призначеністю товару для обміну).

Відповідно до них товар володіє 2 властивостями - споживчою вартістю і вартістю.

Споживча вартість - це корисність речі, її здатність задовольняти певні людські потреби.

Більш того, це суспільна споживча вартість, оскільки вона створена не для власного споживання, а для обміну на ринку, для задоволення не власної потреби, а потреби іншого суб'єкта економіки.

Суспільна споживча вартість має бути обміняна в торгово-міновому процесі на ринку і тому є носієм мінової вартості.

Мінова вартість товару - це кількісне співвідношення, пропорція, в якій даний товар обміняний на інший товар.

Мінова вартість виникла у зв'язку з тим, що натурально-замкнуті виробничо-господарські осередки, поступово долаючи свою ізольованість, почали утворювати загальний економічний простір при безпосередньо міновій вартості, додаючи виробництву суспільний характер: Т--Т. Кожен товар має декілька мінових вартостей.

Абстрагування від природних властивостей товарів показує, що загальним для всіх товарів і основою є те, що всі товари - продукти людської праці. Втілена в товарах суспільна праця утворює вартість товару.

Вартість - це форма і кількісна міра економічних відносин між людьми з приводу виробництва різних речей для обміну і привласнення їх через еквівалентно відшкодувальний обмін. Це відносини між людьми з приводу речей, це виробничі відносини. У зв'язку з цим вартість виступає як особлива суспільна властивість товару. Вартість - форма функціонування суспільного характеру виробництва в умовах суспільного розділення праці і економічного відособлення виробничо-господарських осередків відносинами власності.

Подвійна природа товару обумовлена подвійним характером праці, втіленої в ньому. Праця завжди існує в певній корисній формі, що характеризується своєю метою, характером операцій, умовами, знаряддями і т .ін., що і пояснює все різноманіття тих споживчих вартостей, що оточують нас. Конкретна праця створює споживчу вартість.

Обмін товарів здійснюється на основі їх порівнювання між собою. Порівнювання припускає відвернення від споживчих вартостей, а тому і від конкретних видів праці. У будь-якому процесі має місце праця взагалі, як витрати мускульної і нервової енергії, яка зветься абстрактною працею, і створює субстанцію і міру вартості. Конкретна і абстрактна праця - не два різні види праці, а дві нерозривні сторони однієї і тієї самої праці.

Єдність конкретної і абстрактної праці суперечлива. У зв'язку з економічним відособленням відносинами власності кожен товаровиробник вирішує самостійно що, коли і скільки йому виробляти. Тому конкретна праця в межах виробничо-господарських осередків виступає як безпосередньо приватна.

Суспільний характер праці виявляється безпосередньо на ринку, при реалізації товарів на основі вартісної еквівалентності, яка визначається величиною абстрактної праці. Конкретна праця виступає таким чином як приватна, а абстрактна - як суспільна. Суперечність між приватною і суспільною працею є основним протиріччям товарного виробництва.

Вартість товару утворюється витратами абстрактної праці і отже може бути виміряна величиною цих витрат. Природною мірою праці є робочий час. Виробники однойменних споживчих вартостей відрізняються виробничим досвідом, навичками, рівнем кваліфікації. Тому робочий час, необхідний для виробництва товару, у них різний, індивідуальний. Але всі товари, які ними вироблені, однакові, і тому величина вартості у всіх екземплярів товарів даного роду однакова. Вартість товару формується і вимірюється не індивідуальним, а суспільно-необхідним часом, тобто часом, необхідним для виробництва одиниці того або іншого товару за суспільно нормальних умов виробництва, тобто при середній технічній, енергетичній озброєності праці, при середній його інтенсивності, середньому рівні кваліфікації та за інших середніх умов виробництва.

Всю величезну масу товарів і послуг можна розділити на 2 категорії: товари індивідуального споживання і суспільні товари.

Властивості товарів індивідуального споживання: вони ділимі - тобто, доступні окремому споживачеві, і схильні до дії принципу виключення - хто платить - одержує, не платить - не одержує.

Але існують такі види товарів і послуг, які ринкова система взагалі не має наміру виробляти. Їх властивості відрізняються від товарів індивідуального споживання. Суспільні блага неподільні, і на них не розповсюджується принцип виключення. Отримання вигод від товарів індивідуального споживання грунтується на їх покупці, вигоди від суспільних благ дістаються суспільству в результаті виробництва таких благ (класичні приклади суспільних благ - світлофор, маяк). Не можна заборонити користуватися сигналами світлофора, і водночас неможливо взяти гроші за користування. Економісти називають це явище проблемою "фрирайдера": люди можуть користуватися вигодами якогось продукту, не несучи жодних витрат на його виробництво.

Інші види суспільних благ - національна оборона, регулювання паводків, боротьба з комахами, ліхтарі на вулицях тощо.

3. Виникнення і суть грошей

Гроші є товаром особливого роду, здатним обмінюватися на всі інші товари, отже, гроші - це загальний товарний еквівалент, вони є посередником в обміні товарів.

Спочатку, коли продукти праці тільки починали набувати товарної форми, ряд товарів був вельми і вельми обмежений, і товари обмінювалися безпосередньо Т - Т. Торгівля здійснювалася бартерним методом, який має ряд недоліків (що і привело до винаходу грошей), головними з яких є:

- труднощі, які виникають у процесі пошуку відповідного торгового партнера, що має той товар, який потрібний продавцеві, і що шукає саме той товар, який у даного продавця є;

- труднощі, пов'язані з оцінкою вартості обмінюваних товарів (наприклад, яку кількість чайних ложок потрібно заплатити за медичне обслуговування?);

- бартер практично не дозволяє торгувати в кредит, оплачувати покупки по частинах і не сприяє розподілу праці;

- в умовах бартерної торгівлі існують проблеми, пов'язані з подільністю, малогабаритністю і довговічністю обмінюваних товарів.

При значному наростанні товарної маси і не менш значному розширенні асортименту товарів обмін Т - Т став вельми скрутним, а потім практично неможливим. У таких умовах безпосередній обмін товарів трансформується в опосередкований обмін Т - Тек. - Т. При цьому роль товарного еквівалента могли виконувати тільки такі товари, які мали найбільший попит і тому були легко відчужувані.

У різний час і в різних місцях як Тек. виступали зерно, худоба, шкури, сіль, залізо, срібло, золото. Це вже були локальні, регіональні або тимчасові гроші. Але дійсними грошима стали золото і срібло, за ними міцно на багато століть у всіх країнах закріпилася роль посередника. Золото і срібло за природою грошима не є, вони як благородні метали є лише найбільш відповідним грошовим матеріалом, оскільки найбільш трудомісткі у виробництві, легко транспортабельні, хімічно інертні, якісно однорідні, збережуваьні і ділимі. Ці якості золота і срібла і зумовили те, що вони найбільш підходять для виконання функції грошей.

Гроші за їх глибинною суттю - це образ вартості, що відокремився від товару, це форма руху вартості в повсякденній господарській практиці. З виникненням грошей обмін почав здійснюватися за схемою Т-Г-Т, і по суті розпався на два самостійні акти: акт продажу і акт купівлі.

Золото і срібло - не раз і назавжди даний засіб для здійснення функцій грошей. Ці функції може здійснювати будь-який інший символ, який не містить жодної кількості праці, але освячений економічною могутністю і авторитетною гарантією крупної банківської установи або самої держави. З ряду причин так і відбулося, на зміну золоту і сріблу прийшли паперові грошові знаки, цифрові записи (електронні гроші).

Гроші - це будь-який прийнятний засіб обігу, що використовується для розрахунків при здійсненні операцій з купівлі-продажу товарів і послуг, а також при погашенні боргів.

В економіці будь-який засіб, придатний для взаємних розрахунків, визнається грошима. Прийнято виділяти такі види грошей та їх замінників: монети, паперові гроші, чеки, кредитні картки, золото, іноземна валюта, поштові і банківські перекази, банківські внески, боргові зобов'язання тощо.

Прийнято виділяти три основні функції грошей.

1. Гроші як міра вартості і засіб ведення рахунків, завдяки чому стає можливим легко порівнювати значущість різних товарів. Цю функцію гроші виконують ідеально.

Вартість товару, виражена в грошах, називається ціною. При визначенні ціни товару не обов'язково мати в своєму розпорядженні грошові знаки. Гроші як міра вартості самі мають бути виміряні, тобто володіти масштабом цін (при цьому державою має бути визначена грошова одиниця з її дробовим діленням і ваговим змістом золота). Масштаб цін - це технічна, умовна, вольова, але об'єктивно необхідна категорія. Вже те положення, що функцію міри вартості гроші виконують ідеально, відкриває можливість заміни золотих грошових знаків іншими символічними грошовими знаками, наділеними державою певною грошовою силою.

2. Гроші як засіб обертання.

Ця функція полягає в посередництві грошей у товарному обміні, її виконують наявні грошові знаки, виконують її швидкоплинно, безперервно переходячи з рук покупців у руки продавців. Тому для покупців і продавців не має значення повноцінність грошових знаків, і золото поступово в цій функції замінюється паперовими грошима (білетами державної скарбниці).

3. Гроші як засіб накопичення.

У цій функції гроші тимчасово припиняють свій рух і вибувають з обороту. Золото при цьому перетворюється у скарб, накопичена грошова сума є тоді номінальним накопиченням. Реальне накопичення - придбання за ці гроші майна, перш за все - капітальне будівництво.

Для того, щоб якийсь товар міг вважатися грошима і виконувати відповідні функції, він повинен мати такі якості: транспортабельність, портативність, довговічність, одноманітність, недостатність, приймальність, стійкість, збереженість, подільність, впізнанність.

Транспортабельність - грошима можуть виступати тільки такі товари, які можуть переміщатися з одного місця в інше. Такими властивостями не володіють земля, будівлі та інші нерухомі товари.

Портативність - гроші повинні бути не просто рухомими, але й мати таку вагу, розмір та інші фізичні й хімічні властивості, щоб бути легко переміщуваними.

Довговічність - гроші мають бути такими, щоб існувала можливість їх тривалого зберігання. Якщо якийсь товар не має дані властивості, то його не можна використовувати як гроші.

Одноманітність - будь-яка країна повинна мати як одиницю вимірювання єдині гроші.

Недостатність - грошима можуть виступати тільки такі товари, які важко знайти і яких постійно не вистачає для задоволення потреби в них.

Приймальність - всі громадяни країни повинні визнавати даний товар як засіб взаємних розрахунків, тільки в цьому випадку цей товар може претендувати на те, щоб називатися грошима.

Впізнанність - товар, що виступає як гроші, повинен мати властивості, які дозволяють відрізняти справжні гроші від фальшивих.

Збереженість - гроші повинні легко зберігатися і не вимагати при цьому значних витрат на зберігання.

Подільність - гроші мають поділятися на дрібні одиниці, які дозволяють здійснювати дрібні операції.

Стійкість - тут стійкість розуміється у класичному сенсі цього слова - як здатність грошей зберігати свою вартість при незначних змінах економічних умов країни.

4. Грошові системи, їх суть і види

Грошові системи є формами державної організації грошового обертання. Вони специфічні в кожній країні, але в основному однотипні у різні історичні епохи.

Грошові системи включають такі основні елементи:

1) найменування грошової одиниці і масштаб цін;

2) види державних грошових знаків, розмінної монети, порядок їх випуску в обіг та їх забезпечення;

3) форми безготівкового платіжного обороту і умови обертання приватних кредитних грошей (чеків);

4) порядок обміну національної валюти на іноземну;

5) державний апарат, регулюючий грошовий обіг у країні.

Розрізняють такі види грошових систем: металеві; паперово-кредитові, такі, що грунтуються на банківських білетах, розмінних на золото; паперово-кредитові, такі, що грунтуються на символічних грошових знаках, не розмінних на золото.

Металеві грошові системи спочатку були біметалічними (грунтувалися на золотих і срібних грошових знаках). У кінці XIX ст. здійснився перехід до монометалізму.

Паперово-кредитна грошова система була заснована на банківських білетах, що обмінюються на золото. Обмін монет і банкнот на золото майже у всіх країнах був припинений у зв'язку з першою світовою війною або ж із світовою кризою 1929-33 рр. Довше за всі валюти обмінювався на золото американський долар, обмін його припинявся поетапно, і в 1977 р. був повністю припинений. У зв'язку з цим у 70-х роках виникла сучасна грошова система, заснована на символічних грошових знаках, нерозмінних на золото. Основу цієї системи складають кредитово-паперові дензнаки з символічним масштабом цін. Такий грошовий оборот регулюється державою. Обертання наявних грошових знаків скорочується при широкому розвитку безготівкового обороту, зокрема електронних грошей.

Закон грошового обігу виражає постійний, стійкий, причинно-наслідковий зв'язок між сумою цін товарної маси, що реалізовується, швидкістю обороту грошової одиниці і кількістю грошей, необхідних для обігу. Він полягає в тому, що кількість грошей в обігу прямо пропорційна сумі цін реалізованих товарів і обернено пропорційна швидкості обігу грошової одиниці. Розвиток продажу товарів у кредит і наявність взаємопогашених платежів обумовлює об'єктивне коректування чисельника (мінус сума цін товарів, що продаються в кредит, і плюс платежі, яким підійшли терміни сплати, взаємопогашені платежі, перехідний залишок). В умовах паперового-кредитної грошової системи, при нерозмінних на золото символічних грошових знаках специфіка така: випуск в обіг нерозмінних на золото паперових грошових знаків понад об'єктивно необхідну грошову суму пропорційно знижує купівельну спроможність грошей і спричиняє зростання цін та інфляцію.

Конвертування грошей - це їх обмін, перерахунок в іншу іноземну валюту. В умовах золотомонетного стандарту і розмінності банкнот на золото конвертування грошей здійснювалося на основі золотого паритету, національні гроші втрачали державно-національні відмінності і виступали як певні вагові кількості грошей. Зараз у зв'язку з демонетизацією золота і перетворенням його у звичайний товар як міжнародний платіжний засіб використовуються вільно конвертовані валюти ряду країн, особливо широко американський долар. Конверсія національної валюти в с.к.в. здійснюється за обмінним або валютним курсом. У зв'язку з відсутністю золотого паритету обмінний і валютний курси визначаються на основі паритетів їх купівельної спроможності. Паритети не постійні, коливаються, їх визначають шляхом порівняння цін умовної корзини споживчих товарів, конвертованих у валюті. У формуванні обмінного і валютного курсів вельми значна роль попиту і пропозиції на валютних ринках.

5. Суть, причини і наслідки інфляції

В умовах золотого стандарту купівельна спроможність грошей визначалася їх золотим змістом незалежно від кількості грошей в обігу. При функціонуванні необоротних у золото паперово-кредитних грошей їх купівельна спроможність залежить від співвідношення грошової і товарної маси на ринку. При перевищенні фактичної грошової маси оптимальної кількості грошей, необхідної для обігу, купівельна спроможність грошей знижується, зростають товарні ціни. Це і є інфляція.

Інфляція - переповнювання сфери обігу незабезпеченими товарною масою грошовими знаками та іншими платіжними засобами і їх знецінення. В умовах функціонування необоротних у золото паперово-кредитних грошей інфляція носить хронічний характер. Це додатковий до податкового канал мобілізації державою грошових коштів до свого бюджету. Проте цей процес поповнення державного бюджету вельми суперечливий.

Розрізняють інфляцію повзучу - зростання цін до 10% за рік, таку, що галопує - 20% і більше, гіперінфляцію - 3-, 4-значні цифри.

Методами стабілізації зруйнованого інфляцією грошового обігу є:

- дефляція - зменшення грошової маси шляхом вилучення з обігу зайвих паперових грошей, відновлення колишньої купівельної спроможності грошової одиниці;

- уніфікація - ліквідація старих грошових знаків або випуск нових в оптимально необхідних кількостях з обміном старих грошових знаків у певній пропорції або без неї.

Особливе значення для стабілізації грошового обігу має розширення виробництва товарів, особливо першої необхідності, ліквідація дефіциту державного бюджету, регулювання відповідності між зростанням продуктивності праці і зарплати.