Ринок праці різних країн

Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

1. Ринок праці України

2. Зарубіжні моделі ринків праці

3. Ситуація на ринку праці у Республіці Польща (ІІІ квартал 2010 р.)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

ринок праця економічний робоча сила

Одним з найсуттєвіших і найдинамічніших ринків є ринок праці система економічних механізмів, норм та інститутів, що забезпечують відтворення робочої сили і використання праці.

Ринок праці не може розглядатися ізольовано, у відриві від типу економічної системи, тобто сукупності всіх економічних процесів і явищ, що відбуваються у суспільстві на основі діючих майнових відносин і організаційних форм. Ринок праці є похідним від цієї моделі, а його регулятори -- органічна складова системи господарювання. З огляду на це економіці перехідного періоду відповідає адекватний ринок праці, що втілює значною мірою елементи цієї економічної моделі.

Специфічність ринку праці економіки перехідного періоду випливає з глибоких суперечностей, що склалися у сфері трудових відносин на цьому етапі суспільного розвитку. З одного боку, зберігаються елементи відносин, властивих командно-адміністративній економіці, тобто так званий позаекономічний примус (збереження реєстрації; низька мобільність робочої сили; бронювання робочих місць для осіб зі зниженою конкурентоздатністю; встановлення певних пільг для господарюючих суб'єктів, що використовують працю зазначеної категорії працездатного населення; державний розподіл кадрів вищої кваліфікації та т. ін.), а з іншого -- з'являються елементи ринкових відносин з властивою для них системою найму робочої сили, специфікою умов і оплати праці. Відповідно до цього формується більш гнучкий механізм підтримання збалансованості чинників виробництва, в якому тісно взаємодіють елементи старої та нової систем. Однак перевага зберігається за першими елементами відносин, в основному через об'єктивні причини, що зумовлено тотальним одержавленням власності та надмірною фетишизацією ролі держави в регулюванні трудових відносин у минулому. Формування нових економічних відносин може бути ефективним лише в тому випадку, коли враховується, від якого стану йде суспільство і якої якості воно прагне. Це ключове положення не ільки не заперечує, а й передбачає збереження міцних позицій держави в розв'язанні проблем зайнятості в перехідний період та створення ефективних механізмів регулювання трудових відносин.

З огляду на вищезазначене стає очевидним, що завдання держави полягає в тому, щоб врахувати в механізмі зайнятості співіснування двох систем відносин -- адміністративних і економічних з використанням всіх можливостей державного сектора економіки у розв'язанні проблем та всіляко сприяти створенню ринкового сектора економіки. Паралельно з цим має йти процес формування механізмів регулювання зайнятості, організації інституційної основи ринку праці -- служб зайнятості, центрів підготовки та перепідготовки кадрів, банків інформації про наявні вакантні місця у системі соціального захисту працівників і т. ін. Функціонально їх діяльність змінюється, наповнюючись новим ринковим змістом. Це стосується системи найму, характеру трудового посередництва, соціальної підтримки незайнятого населення. Так у надрах старої економічної системи поступово зароджуються елементи нового. Вони посилюються зі звільненням держави від виконання невластивих їй функцій шляхом делегування їх на місця. Трансформація функцій регулювання зайнятості синхронізується з темпами приватизації та роздержавлення власності, структурними змінами в господарському комплексі регіону, динамікою розвитку ринкового сектора економіки, ефективністю власних нагромаджень, створенням дієвого господарського механізму місцевого самоврядування, формуванням механізму взаємодії територіальних органів влади з професійними об'єднаннями і роботодавцями стосовно впливу на рівень заробітної плати та стимулювання попиту на працю, тобто йде процес формування ринкового сектора економіки. Відкривається простір для вільного переміщення робочої сили, створюються умови для більш повної самореалізації людини в процесі праці.

Ринок праці України

Проблеми сучасної економіки необхідно розглядати виходячи зі стану і перспектив розвитку ринку праці - головної складової ринкової системи, оскільки економіка - це, насамперед, відносини між людьми, які формують їх рівень життя.

Для правильної оцінки стану ринку праці України та причин його занепаду необхідно врахувати, що саме отримала Україна в спадщину. У дореформені часи робітник не міг вільно розпоряджатися своєю робочою силою. У ті часи існували різні види бюрократичного контролю і примусу до праці на всіх рівнях економічної ієрархії. Праця, по суті, розглядалася як обов'язок, а не як право, і була “гарантована” кожному. Замість ринку праці в країні існувала система централізованого планового розподілу робочої сили з єдиною тарифною сіткою оплати праці. Такі умови були далекі від тих, при яких можливе ефективне функціонування ринку праці. Насамперед, це стосується наступного:

- самостійності і незалежності продавця та покупця робочої сили на ринку праці;

- конкуренції між власниками робочої сили і між роботодавцями, які саме і створюють конкурентне середовище;

- проявів ринкової мотивації поведінки економічних суб'єктів на ринку праці;

- рівня загального ринкового середовища в економіці.

Отже, ринок праці як систему базових суспільних відносин на початку ринкових реформ необхідно було розпочати формувати практично заново. Цей процес ускладнений не лише тією економічною і політичною ситуацією, в якій знаходилась і знаходиться Україна, але й інколи спробою насаджування “зверху” відношень “наймана праця - капітал” без відповідного організаційно-правового оформлення цих відносин. Внаслідок цього виникла значна кількість правових, психологічних, економічних і соціальних проблем (до таких проблем віднесемо повну залежність робітників від роботодавця щодо заробітної плати, збереження робочого місця тощо).

Зарубіжні моделі ринків праці

У кожній країні існує своя національна модель ринку праці, на формування якої впливає система підготовки та перепідготовки, зростання кваліфікації робітників, система заповнення вакантних місць та способи регулювання трудових відносин за участю профспілок.

Поєднання і домінування тих чи інших факторів дозволяє виділити три основні моделі: японську модель ринку праці, модель США та шведську модель.

Для японської моделі характерна система трудових відносин, яка грунтується на принципі "довічного наймання", за яким гарантується зайнятість постійного робітника на підприємстві до досягнення ним пенсійного віку (55--60 років). Заробітна плата робітників і розміри соціальних виплат залежать від віку, освіти і стану роботи. Робітники послідовно проходять підвищення кваліфікації за рахунок підприємств. Для підвищення професійного рівня робітники в плановому порядку переміщуються на нові робочі місця через кожні 8--10 років. Існує тенденція групового підвищення. Така політика сприяє вихованню у робітників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує почуття колективізму, турботу за престиж фірми. У випадку скорочення виробництва, персонал не звільнюють, а скорочують робочий час, або переводять частину робітників на інші підприємства за їх згодою. Японська модель відповідає рисам внутрішньо-фірмового ринку праці, що характерний для Франції, Південної Кореї та ін.

Для ринку праці США характерною є децентралізація законодавства про зайнятість і допомогу по безробіттю. Ця модель заснована на таких ідеалах: індивідуалізмі, обмеженому впливу держави і конкуренції. У разі скорочення виробництва фірми звільнюють працівників або переводять на іншу роботу. Колективними договорами охоплено лише чверть усіх робітників, про звільнення їх повідомляють напередодні, а не завчасно. Фірми приділяють мало уваги професійній підготовці робітників, за винятком підготовки специфічних спеціалістів. Заробітна плата визначається на основі класифікації робіт і їх складності. Просування по службі відбувається швидко (3--5 років) і пов'язане не з розширенням професійно-кваліфікаційного профілю, а з переходом на нове місце роботи. Особливістю американського ринку праці є високий рівень контролю роботодавця за найманими робітниками, високою географічною і профспілковою мобільністю робітників і більш високому рівню безробіття ніж в Японії. Американська модель відповідає рисам зовнішнього ринку праці, що характерний для Великобританії та інших країн.

Особливості шведської моделі полягають у тому, що держава проводить активну політику зайнятості, яка направлена на попередження безробіття. Держава проводить обмежувальну фіскальну політику, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутковості високодохідних фірм з метою зниження конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати від 10 до 70%. Проводиться "політика послідовності" в заробітній платі, в результаті чого досягається рівність ставки заробітної плати за рівну працю незалежно від фінансового стану фірм. Крім того, держава підтримує слабоконкурентних робітників (молодь, інвалідів, жінок та ін.), для чого виплачує субсидії роботодавцям для створення робочих місць і виплаті заробітної плати та підтримує зайнятість у соціально значимих секторах економіки, але мало прибуткових. Активна політика зайнятості на ринку праці потребує значних витрат, що складають у Швеції 2% ВНП (у США -- 0,8%).

Ситуація на ринку праці у Республіці Польща (ІІІ квартал 2010 р.)

Кількість безробітних в Республіці Польща станом за березень 2009 р. - 1 758,8 тис. осіб (у порівнянні з 1 718,9 тис. осіб у лютому 2009 р.) (за даними Міністерства праці та соціальної політики).

Рівень безробіття станом за лютий 2009 р. становить 11,2 % (станом за лютий 2009 р. - 10,9 %).

Середня заробітна плата у підприємницькому секторі станом на березень 2009 р. - 3 330,49 пол. злотих

Розмір мінімальної заробітної плати у Республіці Польща визначається щороку у результаті прийняття відповідного рішення Радою Міністрів Республіки Польща, а також Законом «Про встановлення мінімального розміру заробітної плати в Республіці Польща» від 10 жовтня 2002 р., який регулює порядок прийняття відповідного рішення Радою Міністрів Республіки Польща.

Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати у Республіці Польща у 2009 р. відповідно до рішення Ради Міністрів Республіки Польща від 24 липня 2008 р. складає 1276,0 злотих (364,5 дол. США), що становить 40% від середньої заробітної плати в Польщі (з 2010 р. передбачається встановлення рівня 50%). (Курс валют: 1$ = 3,5 пол. злотих станом на 29.04.2009.)

Ст. 6 Закону Республіки Польща «Про встановлення мінімального розміру заробітної плати в Республіки Польща» передбачає, що у період першого року трудової діяльності працівника заробітна плата не може бути нижчою, ніж 80% величини мінімальної заробітної плати (80% x 1276,0 = 1020,80 злотих).

За даними Головного статистичного управління Республіки Польща, за результатами 2008 р. середня місячна заробітна плата у підприємницькому секторі Польщі становила 3091,58 злотих.

За результатами січня - березня 2009 р. середній рівень заробітної плати становив, відповідно, 3 213,62 злотих, 3 195,35 злотих та 3 330,49 злотих.

В Республіці Польща порядком встановлення прожиткового мінімуму займається Інститут соціальної політики та праці Республіки Польща на підставі прийняття відповідного рішення Ради Міністрів Республіки Польща.

Інститут встановлює вартість мінімального соціального кошика окремо для п'яти видів домогосподарств (від 1-особової до 5-особової родини), а також для двох видів пенсійних домогосподарств (1-особових та 2-особових).

Так, у Республіці Польща за результатами 2008 р. прожитковий мінімум на одну особу для 1-особового домогосподарства становив 865,1 злотих, 2-особового - 714,6 злотих, 3-особового - 713,7 злотих, 4-особового - 685,4 злотих, 5-особового - 668,5 злотих.

Відповідно, для 1-особового пенсійного домогосподарства прожитковий мінімум на одну особу становив 871,6 злотих, 2-особового домогосподарства - 713,5 злотих.

Висновок

Регулюючи чинники попиту і пропозиції робочої сили, держава сприяє прогресивним перетворенням у сфері виробництва і зайнятості, підсилюючи цим дію ринкових регуляторів. По суті, це означає, що вона поступово нав'язує ринкові правила гри її учасникам.

Забезпечення відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою для досягнення їх ефективної збалансованості відбувається за допомогою регуляторів ринку праці, яких, як відомо, є чотири:

* нормативно-правові акти держави, а також конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці;

* економічні закони, що характерні для всіх країн з ринковою системою (закон попиту, закон пропозиції, закон конкуренції, закон ціноутворення);

* рівень розвитку і впливу профспілкового руху та засобів масової інформації;

* національні особливості, менталітет нації, кліматичні умови країни.

Основними функціями сучасного ринку праці є такі: 1) суспільний поділ праці; 2) інформаційна -- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили; 3) посередницька -- узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць; 4) професійна консультація тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили; 5) регулююча -- профвідбір робочої сили та її профадаптація для формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури; 6) ціноутворююча -- забезпечення конкурентного середовища для суб'єктів трудових відносин; 7) пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу; 8) резервна -- сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення. Вказані функції тісно пов'язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного, та для циркулюючого, що складають національний ринок праці.

У той же час існує і класифікація ринків праці за обсягом: внутрішній, національний, міжнародний та світовий. Схематично це можна представити у такий спосіб.

Крім того, існують такі різновиди ринку праці, як відкритий і прихований.

На відкритому ринку представлене все працездатне населення. Це насамперед організована, офіційна частина ринку -- населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної системи професійного навчання. Друга, неофіційна, частина охоплює тих громадян, які намагаються влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування.

До прихованого ринку належать працівники, які зайняті на підприємствах і в організаціях, проте мають велику ймовірність опинитися без роботи з причини зниження темпів розвитку виробництва, його конверсії, ліквідації колишніх економічних і виробничих взаємозв'язків.

Важливим моментом в процесі аналізу ринку праці є його поділ на сегменти.

Ринок праці підрозділяється на окремі частини -- цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці -- це об'єктивно обумовлений процес структуризації ринку праці, при якому під впливом політико-економічних та соціальних факторів розвитку суспільства виникає необхідність його розподілу на окремі субринки або сегменти, які відрізняються характеристиками та правилами поведінки, з урахуванням особливостей кожної категорії працівників.

Список використаної літератури

1. Адамчук В В, Ромашов О В, Сорокина М Е Экономика и социология труда. -- М.. ЮНИТИ, 2009.

2. Баланда А Л Неформальна зайнятість (методологія і методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. -- К., 2009.

3. Бесєдін В Ц Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. -- К., 2007.

4. Богданова Т І Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. -- Хмельницьк, 2008.

5. Bay мина О Рынок труда, условная занятость при безусловной безработице // Зеркало недели. -- 2002. -- 11 берез.

6. Войнатенко М, Наконечна Г Ж Система показників використання трудових ресурсів // Економіст. -- 2010. -- 4 черв. -- № 6.

7. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (в объединениях). Метод, реком. -- М.. Экономика, 2010.

8. В Украине почти миллион безработных // Сегодня. -- 2010. -- 19 листоп.

9. Головко М Л, Пастухов В Р Зайнятість населення України. -- К., 2006.

Размещено на Allbest.ru