Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1.Поняття та сутність суспільного виробництва.

2.Фактори виробництва: види, типи, функції.

3.Науково-технічна революція - невід'ємна умова підвищення ефективності соціально-економічного виробництва.

а)процес інтенсифікації виробництва;

б)еволюційна форма НТП;

в)революційна форма НТП;

4.Ефективність виробництва (соціальний та економічний аспект).

а)економічна ефективність;

б)економічна результативність;

в)соціальна ефективність

г)особистий фактор виробництва як один із шляхів підвищення соціальної ефективності виробництва

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток суспільства засвідчує, що за час свого існування людство використовує лише три форми суспільного виробництва -- натуральну, товарну і безпосередньо суспільну. В докапіталістичних формаціях панувала натуральна форма виробництва, але вже в період розпаду первісного ладу зароджується товарна. В сучасному світі в усіх розвинутих країнах товарна форма домінує, витіснивши натуральну. Водночас зростає роль безпосередньо суспільної форми. Все це переконує, що товарне виробництво має адаптивну здатність до різних форм власності та способів виробництва. Ця форма організації суспільного виробництва теж не вічна. На зміну їй прийде вища й досконаліша -- безпосередньо суспільна, яка діалектична заперечить товарну та натуральну форми.

Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства.

Нові знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення одних потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, створюються досконаліші техніка, технологія і предмети споживання. Вони зумовлюють і формують необхідні умови для подальших кількісних та якісних зрушень у сфері наукових досліджень, технічних розробок виробництва та споживання.

Процес праці здійснюється результативно, тобто з певною продуктивністю або ефективністю, яка залежить від того, як поєднуються його фактори і наскільки повно вони використані. При цьому важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

1. Поняття та сутність суспільного виробництва

суспільний виробництво економічний праця

Виробництво -- це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця -- людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей. Проте створення матеріальних благ у певних межах може здійснюватися і без безпосередньої участі людини (автоматизоване виробництво, хімічний процес тощо). В цьому випадку праця не зникає, вона переміщується у сферу регулювання, управління.

Праця і виробництво -- не тотожні поняття. Виробництво -- це процес праці, яка має завершений, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення -- засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбувся. Може статися, що праця мала місце, але продукт з якихось причин не створено. Таке виробництво має незавершений характер.

Виробництво як процес суспільної праці складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну, споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у певний момент.

Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробництва є продуктивною силою, яка сама себе створює. Коли він пов'язаний з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнення, цей процес виступає як розгортання певних економічних виробничих відносин (соціальне- та організаційно-економічних).

Процес виробництва -- це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

2. Фактори виробництва: види, типи і функції

Види факторів виробництва зумовлені різноманітною виробничою діяльністю людини у багатьох галузях, підгалузях, сферах, підрозділах і регіонах. Наприклад, є фактори (засоби) виробництва сільськогосподарського призначення або такі, що належать до промисловості чи таких її підгалузей, як легка промисловість, машинобудування. Робітники як фактори виробництва можуть бути зайняті в матеріальному виробництві чи духовній сфері, в різних регіонах країни тощо. Види факторів виробництва дуже різноманітні, що є об'єктивною підставою суспільного поділу праці.

Для типів факторів виробництва характерною є визначеність. Вони представлені засобами виробництва (речовий фактор) і безпосередніми виробниками (особистий фактор), наділеними здатністю до праці (в тому числі до підприємницької діяльності), яка реалізується у поєднанні з засобами праці.

Особистий і речовий фактори набувають найсуттєвішої якості -- суспільного характеру, коли постають не як індивідуальні, а як сукупні фактори. Індивідуальні фактори, як і індивідуальне виробництво, певною мірою є абстракцією. Індивідуальні фактори обох типів (засоби виробництва і робоча сила) в суспільному вигляді -- це сукупна робоча сила та сукупні засоби виробництва, сукупний фактор виробництва -- однотипний але багатовидовий. Зростання різноманітності видів фактора не змінює його типу, але означає розвиток його суспільного характеру, оскільки примножує й ускладнює зв'язки між різновидовими факторами виробництва одного типу (речового або особистого). Між індивідуальним та сукупним факторами виробництва виникають відносини і єдності, і відчуження.

Первинними факторами виробництва були земля і праця. З розвитком цивілізації з'явилися й інші речові фактори виробництва, але також похідні від землі. Останні є вже результатами праці, продукцією виробничого призначення. Обидва типи факторів виробництва (і засоби виробництва, і робоча сила) мають єдине призначення: вони є продуктивними силами, силами дії людей на природу з метою створення благ.

Проте їхні функції розрізняються. Працівник створює засоби виробництва, визначає їхнє призначення і використовує їх в процесі праці. Речові фактори виробництва функціонують як засоби оснащення трудової діяльності людини, примноження її продуктивної сили. Це предметні органи праці, своєрідне продовження людських органів діяльності і матеріальна основа розвитку їх в процесі виробництва.

Функція робітника як особистого фактора виробництва полягає у використанні своєї робочої сили в процесі праці як діяльності, спрямованої на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини становить її робочу силу.

Функція засобів виробництва полягає у тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Частина засобів виробництва характеризується засобами праці, за допомогою яких робітники продуктивно трансформують предмети праці. Активною частиною засобів праці є знаряддя праці, рівень розвитку яких багато в чому є показником відносин між людьми, які складаються в процесі виробництва, і ступеня зрілості тієї чи іншої епохи. Сучасні знаряддя праці на відміну від тих, що використовувалися на початкових етапах цивілізації, включають у себе не тільки різні робочі машини, механізми, обладнання, пристосування, двигуни та передавальні пристрої, а й автоматизовані системи управління, яким відповідають високі технології та переважно розумова праця робітників.

Пасивною частиною засобів праці, значення якої від цього не зменшується, є засоби виробничої інфраструктури, що виконують функцію забезпечення загальних умов виробництва: будівлі, приміщення, шляхи сполучення, засоби зв'язку, інформації та інші комунікаційні системи.

Предмет праці як друга частина засобів виробництва-- це річь (природна чи вироблена попередньою працею), на яку спрямована праця людини і з якої вона як з матеріальної субстанції виробляє майбутній продукт.

Усі зазначені функції засобів виробництва і працівників є необхідними у виробничому процесі. Серед них немає другорядних. Однак це не означає, що не можуть бути визначені певні пріоритети. Щодо функцій, то пріоритет належить особистому фактору. Потенціальний ефект засобів виробництва не реалізується поза керуючою та спрямовуючою діяльністю головної продуктивної сили людини. Це не означає, що речовий фактор виробництва є лише пасивною стороною процесу виробництва. Наприклад, та його частина, що створена самою природою (предмети праці, які не пройшли первинної обробки), безпосередньо впливає на робочу силу. Часто причиною порушення економічної рівноваги у суспільстві є недооцінка зворотної дії природного речового фактора виробництва на умови функціонування особистого фактора. Руйнівною для особистого фактора може виявитися дія тієї частини речового фактора, що є знаряддями праці. Проте функція-причина притаманна живій праці, а функція-наслідок -- засобам виробництва.

При розгляді розвитку функцій факторів виробництва їхній взаємозалежності та взаємовпливу слід приділяти першочергову увагу. Недооцінка значення соціальної сфери, залишковий принцип виділення ресурсів для її розвитку, приниження ролі всього того, що пов'язане із забезпеченням високого рівня розвитку особистого фактора виробництва, зумовлені неправильним розумінням пріоритетів у функціональній взаємодії факторів виробництва.

3. Науково-технічна революція - невід'ємна умова підвищення ефективності соціально-економічного виробництва

Результативність використання речових та особистих факторів виробництва може бути відображена категорією ефективності виробництва (співвідношенням одержаного результату продуктивного використання факторів виробництва та їхніх витрат). Ефективність виробництва може бути підвищена за рахунок як збільшення використаних факторів, так і повнішого їх використання, тобто екстенсивним або інтенсивним шляхом. У реальному процесі виробництва обидва шляхи переплітаються при переважній ролі одного з них. З розвитком суспільства все більшого поширення набуває інтенсивний шлях. Процес інтенсифікації виробництва означає більш повне використання його факторів, їхнє якісне удосконалення, а також поліпшення технологій використання продуктивних можливостей їх та відповідне зменшення ролі простого кількісного нарощування факторів, не пов'язаних з суттєвим поліпшенням їхнього застосування.

Кількісне збільшення факторів виробництва практично завжди має місце і тоді, коли відбувається інтенсивний розвиток, але воно відіграє підпорядковану роль, забезпечуючи просторово-часові форми реалізації завдань якісного вдосконалення засобів виробництва і робочої сили. Якісне вдосконалення факторів виробництва не дає бажаного ефекту, якщо не супроводжується адекватним використанням їхніх поліпшених властивостей.

Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Сам по собі технічний прогрес автоматично не приводить до зростання інтенсифікації виробництва. Недостатнє або не комплексне використання нової техніки та технології не лише не підвищує рівень інтенсифікації та ефективності виробництва, а, навпаки, знижує його.

Отже, між технічним прогресом та інтенсифікацією виробництва об'єктивно існує така важлива ланка, як використання факторів виробництва, що дає змогу перетворити можливості першого у динаміку другого. Найкращим є варіант, коли в процесі виробництва використовуються фактори, які відповідають сучасним техніко-технологічним і кваліфікаційно-професійним вимогам і до того ж повноцінно використовуються.

Якщо в суспільстві укорінюються відносини утриманства, соціальної байдужості, зрівнялівки в оплаті праці, порушення соціальної справедливості в розподілі вироблюваних благ, це означає, що в характері поєднання факторів виробництва закладене відчуження робітника від засобів виробництва, яке не дає достатньої мотивації до їхнього інтенсивного використання.

Практика засвідчує, що інтенсифікація факторів виробництва залежить від змін у характері їхнього поєднання. Найбільший виробничий ефект досягається тоді, коли користувачі факторів водночас є їхніми власниками. Однак таке поєднання навряд чи може бути загальним і навіть широкомасштабним, оскільки це означає, що всі члени суспільства повинні бути не тільки номінальними, а й функціонуючими власниками, тобто виконавцями оперативних розпорядчих функцій. Проте кожний крок з наближення до такого поєднання факторів виробництва робить їх функціонування інтенсивнішим, підвищуючи результативність процесу виробництва і повніше задовольняючи потреби членів суспільства.

Науково-технічний прогрес здійснюється у двох формах: еволюційній та революційній.

Еволюційна форма НТП має місце, коли техніка і технологія, що застосовуються у виробництві, удосконалюються на основі вже відомих наукових знань. Прикладом цієї форми НТП є розвиток енерготичної техніки, заснованої на принципі використання кінетичної енергії пари -- від простої парової машини до парогенераторів величезної потужності.

Революційна форма НТП означає перехід до техніки і технології, що побудовані на принципово нових наукових ідеях. Прикладом цієї форми є перехід від ручних знарядь праці до машинних, заміна енергії пари на електричну, застосування лазерної та інших сучасних технологій тощо.

Винахід та запровадження у виробництво принципово нових науково-технічних розробок призводять до суттєвих змін у трудовому процесі, передбачають розширення продуктивних можливостей людства. Тому в цьому випадку йдеться про науково-технічну революцію.

Науково-технічна революція є якісним стрибком у розвитку продуктивних сил суспільства на основі докорінних зрушень у наукових знаннях. Такі перевороти в науці, техніці та виробництві відбуваються регулярно. Останній з них розпочався в середині 50-х років XX ст., коли було створено перший комп'ютер, коли людина почала використовувати енергію атомного ядра та займатися генною інженерією. Головними особливостями сучасної науково-технічної революції є універсальність, комплексність. На основі фундаментальних відкриттів у різних галузях людських знань змінюються всі елементи виробничого процесу: предмети праці, засоби праці й сама праця людини.

Зміни у предметах праці знаходять своє вираження у використанні нових синтетичних матеріалів з спеціально сконструйованими властивостями (пластмаси, напівпровідники, композиційні матеріали, штучні-алмази тощо).

Перетворення у засобах праці пов'язані насамперед з появою автоматичної техніки.

Техніка з програмним управлінням дає змогу подолати межі виробництва, зумовлені психофізіологічними можливостями людини. Крім того, застосування комп'ютерної техніки відкриває широкий доступ до всього потоку науково-технічної інформації, накопиченої людством. Тим самим праця попередніх поколінь, яку містить ця інформація, може бути оперативно залучена до будь-якого виробничого процесу. Завдяки цьому наука стає безпосередньо продуктивною силою суспільства, постійним фактором її примноження.

Зміст праці -- це поняття, що характеризує взаємодію особистих і речових моментів процесу праці, обсяг і структуру трудових функцій людини, її професійні знання, необхідні виробничі навички.

Зміст праці є складною категорією, що охоплює значне коло явищ взаємодії людини і природи. Можна виділити як елементи змісту праці такі категорії, як "продуктивна сила", "інтенсивність", "якість", "складність" і "важкість" праці.

Продуктивна сила праці характеризує технічні, організаційні, культурні та інші можливості виробничої діяльності людини. Це об'єктивні відносно робітника обставини праці, які зумовлюють його дієздатність та результативність зусиль, наприклад технічні пара' метри обладнання, рівень загальної та професійної культури, методи організації праці, що застосовуються, родючість землі тощо.

Повнота реалізації можливостей, закладених у продуктивну силу праці, значною мірою залежить від її інтенсивності.

Інтенсивність праці характеризує обсяг трудових витрат на одиницю робочого часу, напругу праці. Кожна людина за визначений проміжок робочого часу (день, годину) здатна витратити певну кількість своєї робочої сили. Залежно від її обсягу (рівня інтенсивності праці) повністю або частково реалізується наявна продуктивна сила праці.

Особливості витраченої робочої сили, відмінності її з точки зору внутрішніх властивостей характеризує категорія якість праці. Остання відбиває рівень професійної майстерності робітника, його освіченість, сумлінність, творчість, комунікабельність тощо.

Характеристику функцій, що виконують робітники у виробничому процесі, дає така категорія, як складність праці.

У будь-якому трудовому процесі на організм людини впливає фактор виробничого середовища. Останній характеризує така категорія, як важкість праці.

Усі ці категорії відображують різні сторони трудової діяльності людини. За зміною їх стоять зрушення в змісті праці, що відбуваються під впливом науково-технічної революції.

Автоматизація та комп'ютеризація суттєво розширюють виробничі можливості працівників, значно збільшуючи плідність їх зусиль. Отже, НТР є могутнім фактором розвитку продуктивної сили праці.

Складнішим є вплив НТР на інтенсивність праці. Численні дослідження свідчать, що заміна ручної праці механізованою, а пізніше і автоматизованою не завжди зменшує обсяг робочої сили, що витрачається за одиницю часу. Інтенсивність праці часто зростає за рахунок витрат розумової та психоемоційної енергії. При цьому значно скорочуються чисто мускульні зусилля. В результаті важкість праці має тенденцію до зменшення за умов, коли використовувана техніка і технологія повністю адаптовані до антропометричних і психофізіологічних особливостей працівників. На жаль, розробники нової техніки і технології не завжди приділяють достатню увагу цій стороні. Як наслідок, важкість праці виявляється у надмірній стомлюваності людини, професійних хворобах, травмах.

Створення і запровадження в трудовий процес соціально-орієнтованої техніки і технології мають принципове значення в зв'язку зі зміною місця і ролі людини в умовах НТР.

Технічний прогрес передбачає витіснення людини з безпосереднього процесу виробництва. Отже, робітники мають виконувати функції переважно розумової праці, пов'язані з обслуговувавням устаткування (монтаж і налагодження) і керування ним (контроль і регулювання). В автоматизованому виробництві спостереження за технологічним процесом поглинає до 65 відсотків змінного часу працівника.

Зростання складності праці вимагає збільшення кількості працівників з високою професійною і загальноосвітньою підготовкою. Кожний четвертий, зайнятий нині у галузях господарства України, має вищу або середню спеціальну освіту. За прогнозами вчених, у зв'язку з комп'ютеризацією виробництва такого рівня освіти на початку XXI ст. потребуватимуть 2/3 робочих місць. Наприклад, в інформаційному секторі економіки США і Японії тепер працює більше робітників, ніж у сфері матеріального виробництва.

Широке застосування у виробництві керуючих систем, гнучких технологій веде до того, що вже не окрема, відносно невелика, група інженерів, конструкторів, дослідників, а більшість працівників займаються творчою працею. Так долається жорстка детермінованість трудових операцій людини функціонуванням техніки і технології. З простого елемента виробничого процесу вона перетворюється на творця і організатора цього процесу. Це зумовлює те, що, крім глибоких спеціальних знань, працівник повинен володіти широким спектром різноманітних якостей.

Такого висновку дійшли американські вчені за результатами спеціальних досліджень, проведених на підприємствах, забезпечених комп'ютерною технікою. Серед великої кількості вимог, що висуваються до працівників цих підприємств, можна виділити такі: високий рівень інтелектуального розвитку і професійної компетенції; творчий підхід до справи, безпосередня участь у підготовці програми виконання роботи; прагнення до удосконалення процесу праці, сприймання змін на виробництві; здатність ефективно працювати без нагляду, розвинене почуття обов'язку; критичний склад розуму, високий ступінь допитливості; цільність натури; комунікабельність; вміння обмінюватися ідеями і допомагати іншим членам колективу.

НТР зумовлює також зміни і в характері праці. Щодо визначення сутності цієї категорії нині існує дві точки зору. За першою, поняття "характер праці" відображує особливості процесу праці, здійснюваного в тих чи інших організаційно-технічних умовах, наприклад ручний характер праці чи механізований, проста чи складна за своїм характером праця, рутинна чи творча тощо. У цьому випадку категорії "зміст" і "характер" праці накладаються одна на одну, оскільки за допомогою їх виражаються одні й ті самі явища з сфери взаємодії людини і природи. Тому більш переконливим є міркування, що характер праці -- це категорія, яка відображує особливості взаємозв'язку людей у процесі спільної трудової діяльності, специфіку відносин між ними щодо їх участі у праці.

Праця є не тільки природним, а й суспільним феноменом. Однак суспільний характер праці на різних етапах історичного розвитку виступає в різних за ступенем своєї зрілості формах. На початку людської цивілізації трудові відносини здійснювалися в межах племені чи общини, члени якої, спільно володіючи ручними знаряддями праці, здобували необхідні засоби існування і спільно присвоювали їх. Щось подібне спостерігалося і за умов натурального господарства, де використання ручних знарядь праці, присвоєння результатів останньої відбувались у межах селянської сім'ї, господарського маєтку. Тому праця на цих двох етапах мала переважно колективний характер, оскільки зв'язок між її суб'єктами замикався рамками певних соціальних груп.

За умов товарного виробництва кооперативний характер праці посилюється. Цьому сприяє застосування машин та функціонування ринку, за допомогою якого відособлені виробники встановлюють тісні зв'язки, обмінюючись результатами своєї праці. Характер останньої стає опосередковано суспільним.

З розвитком товарного господарства ринкові за формою зв'язки учасників виробництва помножуються і ускладнюються, наповнюючись новим змістом. Індивідуальна праця кожного робітника безпосередніше виявляє свій суспільний характер. Цей процес заснований на технічному прогресі.

Проста кооперація і мануфактура виникли на базі ручних знарядь праці. Фабрична кооперація стала наслідком застосування машин. Подальший поділ праці на основі машинної техніки веде до появи міжвиробничої кооперації, загальнонародної, а пізніше й міжнародної кооперації праці.

Технічний базис сучасного виробництва забезпечує ефективне функціонування як великих і невеликих господарських об'єднань, так і величезної кількості малих і середніх підприємств, які діють на національному та інтернаціональному рівнях.

Існування великих багатогалузевих комплексів стає можливим завдяки застосуванню високопродуктивних гнучких технологічних систем, які дають змогу виготовляти широку номенклатуру виробів. Науково-технічна революція дає також необхідні засоби управління цими об'єднаннями: телекомунікаційні мережі, швидкодіючі системи контролю і обробки інформації, надійні транспортні засоби. Кооперація праці в межах таких об'єднань все частіше долає національні кордони.

Бурхливий розвиток малих підприємств спостерігається насамперед в інформаційному секторі економіки, породженому НТР. Вони, у як правило, надають ділові послуги (програмне забезпечення, консультування тощо) великим компаніям. Організаційно праця у цьому секторі економіки усуспільнюється як через контрактні угоди, так і завдяки створенню різноманітних асоціацій.

Взаємозалежність учасників економічного процесу в умовах НТР посилюється на основі технологічного поділу праці. Подетальна (функціональна) спеціалізація на міжвиробничому рівні зумовлює прямі зв'язки між виробниками і споживачами продукції. На практиці вона реалізується за допомогою системи довгострокових контрактних угод, утворення так званих "індустріальних" та "підприємницьких" мереж. Останні є організаційною формою взаємодії малих, середніх та великих фірм, кооперації підприємств і науково-дослідних установ.

Як на національному, так і на міжнародному рівнях розширення різного виду прямих коопераційних зв'язків свідчить про розвиток безпосередньо суспільного характеру праці. Він виявляється також у регулюванні сфери трудових відносин як на мікро- так і на макрорівнях з боку державних та громадських структур (трудове законодавство, програми зайнятості, підготовки і перепідготовки кадрів, контроль за умовами праці та оплатою її тощо). Таке регулювання відбувається не тільки в рамках національної економіки, а й виходить за її межі. Цим займаються Міжнародна організація праці, комісії 00Н, міжнародні професійні об'єднання, які спільно розв'язують проблеми формування трудових ресурсів та ефективного використання їх. Підсумовуючи сказане, можна зробити такі висновки:

1) суспільність праці в процесі історичного розвитку виступає у різних формах;

2) залежно від засобів виробництва і специфіки регулювання трудових відносин можна виділити три види зрілості суспільного характеру праці -- колективний, опосередковано суспільний та безпосередньо суспільний;

3) праця має колективний характер тоді, коли використовуються переважно ручні знаряддя, а трудові відносини регулюються безпосередньо в рамках замкнених господарств родини, общини або господарського маєтку;

4) опосередковано суспільного характеру праця набуває в умовах застосування машинної техніки і регулювання трудових відносин у межах національної економіки за допомогою ринку;

5) безпосередньо суспільний характер праці виявляється в умовах широкого використання комп'ютерної техніки і цілеспрямованого регулювання трудових відносин як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Могутнім каталізатором цих процесів є сучасна науково-технічна революція.

4. Ефективність виробництва (соціальний та економічний). Особистий фактор виробництва як один із шляхів підвищення соціальної ефективності виробництва

Умовою соціально-економічного прогресу в будь-якому суспільстві є підвищення результативності витрат живої і уречевленої в засобах виробництва праці. Вивчення різних аспектів результатів, отриманих внаслідок використання суспільної праці, економічного механізму їх зростання є "наскрізною" проблемою економічної теорії.

Розрізняють соціальну й економічну ефективність.

Економічна ефективність -- це досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність -- конкретна форма вияву дії закону економії часу. За капіталістичного способу виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу головна мета -- не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність праці, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні -- істотне зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції в Україні майже в 3,5--5 разів перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти -- у 8--10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції у 2--3,5 раза вищі, ніж аналогічні показники в країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.

Ефективність суспільного виробництва -- найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного впродовж певного часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства -- відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній із цих ланок народного господарства. Водночас для розмежування результатів ефективності на мікроекономічному рівні виділяють категорію «виробнича ефективність».

Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах використовують показник виробництва національного доходу на душу населення. Він характеризує рівень розвитку народного господарства у зіставленні з кількістю населення і найбільш точно визначає рівень продуктивності суспільної праці в країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність форм власності та господарського механізму. Обчислюють виробництво продукції на душу населення за обсягом валового національного продукту, національного доходу, продукції промисловості, сільського господарства, наданих послуг тощо. Його розрахунок здійснюється діленням обсягів ВНП або національного доходу та інших макроекономічних величин на середньорічну кількість населення.

В абсолютних величинах найбільшу кількість продукції на душу населення виробляють у Швеції, Швейцарії, Голландії та Ісландії. За ними йдуть США, Японія, Німеччина та інші країни. В Україні виробництво ВВП на душу населення становило в 1990 р. до 2200 дол., а за роки кризи знизилося до 2606 грн. у 1999 р., що у доларовому еквіваленті становило менше 500 дол., внаслідок чого Україна була віднесена до слаборозвинутих держав.

Економічна результативність, уречевлена в засобах виробництва праці, зумовлює технічне оновлення виробництва.

У другій половині XX ст. в індустріальне розвинених країнах виробництво досягло такого рівня, що частка витрат живої праці в загальній вартості маси продукції суттєво зменшилась, однак збільшилась частка використання уречевленої в засобах виробництва праці. Ця тенденція властива також господарству України за нормальних умов розвитку. Для визначення результатів застосування у виробництві суспільної праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї, яка застосовується у виробництві, праці -- як живої, так і уречевленої, що повніше відбиває ступінь, економічного прогресу. Цей показник розраховують як співвідношення результатів виробництва (ефекту) до загальних витрат суспільної праці на їх досягнення. Ефект на підприємстві в ринкових умовах господарювання вимірюється тим, що привласнює в процесі виробництва власник засобів виробництва, тобто вартістю додаткового продукту лі. Витратами живої та уречевленої праці виступають поточні витрати, що входять як елементи у вартісному вираженні в повну собівартість товарної продукції с + v (с -- вартість засобів виробництва, v -- заробітна плата). Отже, ефективність витрат суспільної праці на підприємстві розраховують за формулою:

Е == m/(с + v).

Поряд із зіставленням витрат праці та отриманого результату на рівні підприємства доцільно розглядати їх зв'язок на галузевому, регіональному рівнях, а також на макрорівні в межах усього народного господарства. Так, ефективність витрат суспільної праці в народному господарстві в цілому -- найбільш узагальнююче поняття, що враховує приріст усього новоствореного продукту або виробленого національного доходу.

Собівартість товарної продукції відображує загальні витрати суспільної праці на виготовлення продукції, що передбачається для ринкової пропозиції. Вона включає такі основні елементи: а) оплату праці всіх зайнятих у виробництві та підготовці продукції до продажу; б) амортизацію основних виробничих фондів; в) вартість спожитих у виробництві матеріальних ресурсів (сировина, матеріали, паливо, енергія). Тому залежно від урахованих у собівартості видів витраченої праці (живої чи уречевленої) можна встановити часткові показники ефективності її використання.

Ефективність витраченої живої праці показує продуктивність праці в цілому П як виробництво чистої продукції П на одного середньоспискового працівника Р:

Ппр=Пч/Р.

Ефективність застосування праці, уречевленої в засобах праці (основних виробничих фондах) і матеріальних ресурсах, розраховують так.

По-перше, обчислюють фондовіддачу Ф -- відношення виробництва чистої продукції Л^ на одиницю витрат основних виробничих фондів у вартісному вираженні Ф:

Фв = Пч/Ф.

По-друге, визначають ефективність використання уречевленої праці, втіленої у матеріальних ресурсах, розраховуючи матеріалоємність Мс як відношення вартості спожитих матеріальних ресурсів М до вартості чистої продукції Пч :

Мс = М/Пч.

Ці показники можуть зростати, зменшуватись або залишатися незмінними. Різні співвідношення їх значень відображують можливі варіанти ефективності суспільної праці.

Економічну ефективність слід розглядати як раціональне й ефективне використання не лише одного з факторів виробництва (наприклад, робочої сили), а й усіх виробничих факторів (речові фактори виробництва), управління виробництвом та ін., що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність необхідно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не породжувала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави -- з іншого.

Соціальна ефективність -- це відповідність господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період.

Витрати суспільної праці на охорону здоров'я сприяють зростанню продуктивності зайнятих у народному господарстві, зниженню втрат робочого часу через хворобу, підвищенню працездатності людей.

Розвиток сфери послуг, поліпшення постачання розширюють можливості для підвищення кваліфікації, виховання дітей і впливають на ефективність використання живої та уречевленої праці. На підвищення продуктивності суспільної праці впливають також матеріальні умови життя населення: комфортність житла, транспорт, повноцінний відпочинок. Отже, нематеріальне виробництво забезпечує при використанні в ньому живої та уречевленої праці соціальний ефект, який у багатьох випадках вимірюється не лише кількісно, а й якісно за рівнем соціального прогресу і суспільної свідомості. Це, в свою чергу, викликає вторинний економічний ефект, який впливає на економічний результат суспільної праці. Відображення економічного і соціального ефекту у величині національного доходу та його динаміці може не збігатися в часі. Наприклад, витрати праці на освіту, поліпшення житлових умов впливають на підвищення продуктивності праці через певний проміжок часу.

Оскільки ресурси праці в кожний певний момент обмежені, можуть виникати суперечності між соціальними і економічними критеріями ефективності праці. Відсутність раціональних способів вирішення їх може призвести до різних негативних явищ, наприклад до прийняття технічних рішень, що не враховують екологічні умови та техніку безпеки і охорони праці. Соціальні вимоги до застосування живої та уречевленої праці мають бути пріоритетними.

Подальше підвищення ефективності суспільної праці залежить від удосконалення речових факторів виробництва як об'єктів її втілення. Чи означає це зниження ролі людини і живої праці у всьому виробничому процесі?

Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві. Вона перестає виконувати роль простого доповнення машинних систем і вже, як правило, безпосередньо не впливає на процес обробки сировини. Людина регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Працівник несе відповідальність за виробничий стан і можливості використання електронних систем (роботокомплексів, обробних центрів, інформації систем управління). Від цього значення якості його живої праці не тільки не зменшується, а, навпаки, незмірно зростає. Ця тенденція, безперечно, збережеться і в майбутньому як джерело розширення багатства суспільства.

Революційний характер машинної індустрії породив дію загального закону переміни праці. Корінні зміни в розподілі праці, властиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють необхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій.

У сучасних умовах дія закону переміни праці значно посилилася внаслідок технологічної революції, за умов якої недоцільна вузька спеціалізація працівників. У зв'язку з цим у навчальних закладах майбутні робітники одержують загальнотехнічні знання, інженери і техніки -- загальнонаукову підготовку, яка дає змогу оволодівати більш вузькими спеціальностями.

Широкий профіль підготовки необхідний робітникам для забезпечення безперебійного функціонування складного автоматичного устаткування.

Посилюється необхідність поглиблювати і розширювати загальнонаукову підготовку інженерних працівників. Відомо, що науково-технічна революція найшвидше розвивається в ділянках стикування різних наук (біології, хімії, фізики, кібернетики тощо). У взаємодії цих наук криються величезні можливості різкого зростання ефективності витрат суспільної праці. Крім того, відбувається прискорене оновлення науково-технічних знань, у зв'язку з чим потрібні спеціалісти, які здатні творчо використовувати науковий потенціал у різних галузях.

Для використання у виробництві досягнень науково-технічної революції у багатьох випадках стає необхідною, як мінімум, середньотехнічна, а все частіше і вища освіта. Такі зміни у виробничому процесі ведуть до суттєвих змін у структурі витрат суспільної праці, до інтелектуалізації її.

Зростаючий динамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві передбачає створення системи безперервної освіти кадрів. Кожний кваліфікований працівник повинен регулярно поповнювати і оновлювати професійні знання у своїй сфері діяльності з урахуванням найновіших досягнень науки і техніки. Цій меті має бути підпорядковане навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації, а також безпосередньо за місцем роботи.

Прогресивні базові нововведення -- це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його технологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Нові технології, передусім електронізація, комплексна автоматизація, інформатика, біотехнолргія, дають змогу здійснити революційний переворот у виробничих силах суспільства, в умовах праці і побуту, в способі життя.

У розвинутих країнах світу частка товарів народного споживання (в тому числі послуг) у валовому національному продукті становить майже 70%, а виробництво засобів виробництва -- до 30%.

У колишньому СРСР існувала обернена пропорція у співвідношенні цих двох груп, що свідчило про значно більшу ефективність економіки розвинутих країн Заходу, з одного боку, та витратний характер економіки колишнього Союзу -- з іншого. В Україні за 1991--1999 рр. частка товарів народного споживання скоротилася з ЗО до 23%, що означає погіршення показників соціальної ефективності.

Причиною цього є існування в Україні великого військово-промислового комплексу (ВПК), значна матеріаломісткість виробництва (витрати матеріалів на одиницю продукції), застаріла структура виробництва (переважання металургійної промисловості, важкого машинобудування тощо), різкий занепад легкої, харчової промисловості за час економічної кризи. Так, питома вага металургійного комплексу в промисловості України у 1999 р. становила майже 25% , що приблизно в 5--6 разів більше, ніж у розвинутих країнах світу, а частка машинобудівного комплексу знизилася до 35% від рівня 1990 р.

Електронізація виробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення продукції з найменшими витратами праці, наближення її якісних характеристик до запитів споживача.

Інформатизація суспільства відкриває можливості для переміщення робочих місць мільйонів людей з централізованих підприємств і організацій у територіальне розмежовані дільниці. Використовуючи персональні комп'ютери, багато категорій працівників матимуть можливість працювати навіть у своєму помешканні. Суттєво скоротяться втрати робочого часу, зменшиться навантаження на транспорт. Інформатизація супроводжується також підвищенням рівня автоматизації домашньої роботи. Оскільки в сучасних умовах зростає роль праці в економіці, посилюється тенденція до гуманізації виробництва. Вона означає необхідність постійно поліпшувати умови праці та безпеку її, зміцнювати здоров'я робітників і службовців, створювати сприятливий соціально-психологічний клімат у виробничому колективі.

Корисно широко запроваджувати досягнення ергономіки -- наукової дисципліни, яка комплексно вивчає людину (групу людей) і конкретні умови її трудової діяльності. Ергономіка знаходить шляхи і методи для того, щоб пристосувати виробниче середовище до особливостей і можливостей організму людини. Водночас вона полегшує і пристосовує працю до умов сучасної технології, яка швидко змінюється, оптимізує (поліпшує) всі компоненти системи "людина-- техніка -- виробниче середовище". При цьому враховується, як діють на фізіологію і психіку людини фізичні умови праці (температура, освітлення, вібрація, вентиляція, шум тощо) і як впливає режим робочого часу на біологічні ритми організму. Ергономіка аналізує темп, складність, нормування і зміст індивідуальної та групової трудової діяльності, вивчає характер і особливості устаткування, організацію робочого місця і системи контролю за працею. В результаті продуктивність праці зростає, а здоров'я людей поліпшується. Підвищення продуктивності праці приводить до суттєвих змін у зайнятості робочої сили. У цілому розглянуті резерви збільшення обсягів застосовуваної суспільної праці визначають великі можливості розширення джерел суспільного багатства.

Висновок

1. Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність.

2. Ефективність суспільного виробництва -- узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.

3. Розрізняють соціальну й економічну ефективність. Соціальна ефективність -- це відповідність господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період.

Економічна ефективність -- це досягнення найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність -- конкретна форма вияву дії закону економії часу.

4. У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного впродовж певного часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства -- відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній із цих ланок народного господарства. Для розмежування результатів ефективності на мікроекономічному рівні виділяють категорію «виробнича ефективність».

5. Показниками економічної ефективності є продуктивність праці, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

6. Економічну ефективність необхідно зіставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не породжувала бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави -- з іншого.

7. Найперспективнішим шляхом удосконалення факторів виробництва є впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Поступальний розвиток суспільного виробництва заснований на прогресі науки і техніки. Прогресивні базові нововведення -- це раціоналізація діючого виробництва на основі ресурсозбереження, підвищення його технологічної культури, ліквідація соціальне непривабливих робочих місць. Електронізація виробництва створює технологічні передумови для швидкого оновлення продукції з найменшими витратами праці, наближення її якісних характеристик до запитів споживача.

8. Сучасна науково-технічна і технологічна революція кардинально змінює становище людини у виробництві, яка регулює технологічний процес, контролює та управляє ним. Корінні зміни в розподілі праці, властиві переворотам у машинній техніці і технології, зумовлюють необхідність систематичного переміщення працівників з однієї галузі і виду виробництва в іншу, зміну трудових функцій. Зростаючий динамізм технічних і технологічних нововведень у виробництві вимагає створення системи безперервної освіти кадрів, підвищення рівня освіти та культури працівників.

Список використаної літератури

1.Башнянин Г., Лазур В. Політична економія. - К.: “Ніка” - Центр Ельга”- 2000.

2. Дзюбик С., Ривак., Основи економічної теорії. - К.:”Академія”, 1994.

3.Денисюк О. Як створити систему товарно - грошових відносин. // Обрій 1999. - №8 - с.28 - 30.

4.Климко Г. Н. Нестеренко В. П. Нестеренко. Основи економічної теорії: політ - економічний аспект. К.: Вища школа. “Знання” - 1997.

5.Корниенко В. Товарные отношения. // Экономическая наука. 1990. - №3 - с.14 - 21.

6.Мочерний С., Основи економічної теорії. К.: “Академія” - 2001.

7.Нестеренко В. Рокачая В. Экономическая активность государства. // Экономика Украины 1993. - №11 - с.44 - 54.

8.Тимчук М. Терлецький Ю. Тенденції розвитку підприємництва в Україні. // Економіка України. 1993. - №12 - с.22 - 29.

9.Шемятенков В. Альтернативные системы капитала: политика экономики капитализма. // Мировая экономика и международные отношения. 2003. - №3 - с.3 - 11.

10.Шемятенков В. К вопросу об этапах развития капиталистического способа производства. // Мировая экономика и международные отношения. 2002. - №12 - с.24 - 29.

Размещено на Allbest.ru