Рентні відносини
Суть та значення земельної ренти та рентних відносин. Структура та основні форми земельної ренти. Особливості диференційної, абсолютної, монопольної видів ренти. Особливості рентних відносин у сільському господарстві та в умовах сучасного капіталізму.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.12.2010 |
| Размер файла | 37,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство аграрної політики України
Сумський національний аграрний університет
Кафедра економічної теорії
Курсова робота з політекономії
Тема: “Рентні відносини”
Суми - 2004.
Зміст
- Вступ
- 1. Суть та значення земельної ренти та рентних відносин
- 2. Структура та форми земельної ренти
- 2.1 Диференційна рента
- 2.2 Абсолютна рента
- 2.3Монопольна рента
- 3. Теорії земельної ренти
- 4. Особливості рентних відносин у сільському господарстві та в умовах сучасного капіталізму
- Висновки
- Література
Вступ
Земля як місце розташування будь-якого підприємства є загальною умовою виробництва. Але земельна ділянка для сільського господарства, рудника, шахти, лісгоспа, гідростанції вже є основним ресурсним фактором виробництва. Ґрунтові, кліматичні, геологічні, гідрологічні характеристики земельних ділянок, їхнє географічне місце розташування - уся сукупність природних відмінностей у цих умовах здобуває першорядне економічне значення. Природні розходження - основа різної продуктивності праці в галузях, де природні ресурси є головним речовинним фактором виробництва.
Розходження ефективності виробництва обумовлюють одержання підприємцями різних доходів, що у свою чергу накладає печатку на відносини між власниками ресурсів і їхніх користувачів, що визначають образом впливає на ринкові ціни ресурсів. Земельна рента - це центральна економічна категорія, що регулює економічні відносини між землевласником і підприємцем, що орендує землю для ведення сільського господарства на капіталістичній основі.
Аналіз утворення ренти і дозволяє з'ясувати джерела доходів цих двох суб'єктів орендних відносин, розкрити вплив природного фактора і юридичної форми власності на механізм виникнення ренти.
Зовні рента являє собою плату за користування землею, що її власник одержує від орендаря. Очевидно, що вона - частина вартості продукту, отриманого підприємцем. Але природу її, джерела й обставини виникнення покаже теоретичний аналіз. Насамперед, він припускає з'ясування двох головних обставин, що визначають її виникнення, це:
по-перше, особливості ціноутворення на продукцію сільського господарства, у якому природний ресурс має визначальний вплив на продуктивність праці;
по-друге, специфіку одержання в цій галузі надприбутків і причин стійкості їхнього відтворення.
Зазначені обставини породжені наступними особливостями, властивому природному факторові виробництва:
1) земля і багато інших природних ресурсів не є вільно відтворюваними умовами праці, подібно промисловим знаряддям праці і матеріалам;
2) обмеженості земель сільськогосподарського призначення взагалі, а земель кращої і середньої якості тим більше, обумовлює мізерну еластичність пропозиції земель.
У зв'язку з цими особливостями використання підприємцями одними земель кращої і середньої якості (по родючості і місце розташування ділянок) позбавляє інших підприємців можливості господарювати на аналогічних землях. Утвориться господарська монополія земель цього роду. Але через те, що виробництво на цих землях не покриває суспільної потреби в продовольстві і сільськогосподарській сировині, виникає суспільна необхідність втягнути в господарський оборот і сільськогосподарські землі гіршої якості. Але виробництво продукції у гірших умовах обходиться дорожче. Однак суспільна потреба в додатковій продукції приведе до визнання ринком цих збільшених витрат на її виробництво як суспільно необхідних витрат. Тому суспільною ціною виробництва виступає ціна виробництва продукції у гірших умовах ведення сільського господарства.
Реалізація продукції за суспільною ціною виробництва забезпечує орендарям, що використовують гірші землі, відшкодування витрат виробництва й одержання середнього прибутку. А орендарям кращих і середніх земель, у яких індивідуальні засоби виробництва будуть нижче суспільної, - ще і надприбуток. Вона і передається у виді ренти землевласникові. Отже, вона виступає як різниця між суспільною ціною виробництва й індивідуальною ціною виробництва на кращих або середніх землях. Тому і рента цього виду зветься диференціальна, тобто різнецевою. Присвоєння ренти землевласником означає економічну форму реалізації права приватної власності на землю.
рента земельна монопольна диференційна
Теорія одержання надприбутку показує, що вона утвориться усюди, де капітал функціонує в умовах, більш сприятливих, чим суспільно визнаних. У сільському господарстві суспільно необхідними умовами є умови виробництва на гірших землях. Тому капітал, застосований на кращих і середніх землях, забезпечує одержання надприбутку. Природні різниці родючості і місця розташування земель визначають стійкий характер одержання зазначених надприбутків.
Аналіз диференціальної ренти показав, що вона виступає в орендній платі за використання кращих і середніх земель. Відповідь про джерело плати за гірші землі дає аналіз утворення іншого виду земельної ренти - абсолютної.
Підприємець візьме під оренду цей вид землі, якщо ціна продукту підвищиться над ціною виробництва. Цей економічний стан відбудеться через приватну власність на землю. Вона, перешкоджаючи вільному переливові капіталів і обмеживши тим самим зростання виробництва, викликає підвищення цін. Воно забезпечує підприємцю доход, що перевищує середній прибуток. Це і буде абсолютна рента, що підприємець відає власникові гіршої ділянки за його використання.
Загальне підвищення цін на продукцію означає, що абсолютно всі підприємці тепер одержать абсолютне збільшення рентного доходу, а привласнять його власники земель.
Перевищення ціни на продукт над суспільною ціною виробництва забезпечує в цій галузі реалізацію надлишку прибавочної вартості над середнім прибутком, що існує у всіх галузях, де органічна будівля капіталу нижче, ніж у галузях середнього рівня. Таким чином, з'ясовується, що й абсолютна рента виступає формою прибавочної вартості.
Метою цієї роботи є вивчення земельної ренти та рентних відносин. У зв'язку з цим, завданням курсової роботи є: по-перше: простежити процес утворення земельної ренти; по-друге: дати характеристику різним формам земельної ренти; по-третє: проаналізувати особливості рентних відносин; по-четверте: виявити роль ренти для різних галузей економіки.
1. Суть та значення земельної ренти та рентних відносин
Аналізуючи економічну історію світу, можна побачити, що за всіх часів, поки існує земельна власність, існує і специфічна форма плати за користування землею - орендна плата. Колись на побутовому рівні її називали земельною рентою. Під цією назвою даний економічний феномен і ввійшов у наукову теорію.
Вважали, що рента, що вони називали чистим продуктом, є даром природи, що земля дарує її власникові додатковий продукт. Вперше економічну природу ренти показав Д. Рикардо. Він звернув увагу на те, що ціна на зерно на ринку не залежить від витрат виробництва: чи було те зерно зроблене на родючих землях, де витрати були мінімальні, або його зробили в менш сприятливих умовах, що зажадали великих витрат, - ціна зерна єдина. Д. Рикардо писав: " Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий. Ціна хліба анітрошки не понизилась б, якби навіть землевласники відмовилися від своєї ренти". А це значить, що зерно виробник, що хазяює на кращих землях, одержує додатковий доход у порівнянні з зерно виробником, що хазяює на гірших землях. От цей додатковий доход, Д. Рикардо і назвав земельною рентою.
При цьому гірші землі, на яких, при даній ціні на зерно ще має сенс його обробляти, називаються граничними землями. Цілком, очевидна відносність поняття граничних земель. По-перше, ті ділянки, що преділові з погляду попиту на зерно, можуть виявитися далеко не граничними, скажемо, для розвитку пасовищного скотарства. По-друге, унаслідок рухливості попиту на сільськогосподарську продукцію граничні землі можуть переміщатися з ділянок з більш високою родючістю на ділянки з меншою родючістю при розширенні попиту і, навпаки - при його скороченні. Однак на кожний момент часу існують граничні землі, на яких витрати виробництва якої-небудь сільськогосподарської продукції покриваються ціною. Зрозуміло, з падінням попиту на сільськогосподарську продукцію в цілому саме ці землі в першу чергу виводяться із сільськогосподарського обороту.
Таким чином, земельна рента являє собою різницю між доходом від продажу сільськогосподарської продукції з земель, що не є граничними, і доходом із граничних земель.
Однак те ж Д. Рикардо звернув увагу і на іншу обставину: рента платиться за користування землею тільки тому, що кількість землі не безмежна, а якість її не однакова. Дійсно, у період освоєння нових земель, коли родюча земля в надлишку щодо продовольчих нестатків населення або щодо землі, яку можна обробити тим капіталом, що є в населення, земельної ренти не існує. Адже ніхто ж не стане платити за користування землею, коли є маса ще не зверненої у власність землі, яку тому може розташовувати усякий, хто захоче обробляти її.
Отже, земельна рента виникає завдяки, по-перше, неоднорідності землі і, по-друге, її обмеженості.
З розвитком ринкових відносин все більше уваги приділяється новим формам підприємництва. На території країн колишнього СРСР, в тому числі і в Україні, починають поширюватись рентні відносини. Спробуємо детально їх розглянути.
Політ економічний словник дає наступне визначення поняття “рента”: “Це доход, який регулярно отримується з капітала, землі, майна і який не пов'язаний з підприємницькою діяльністю. Також рентою називають доход, який отримується власниками облігацій державних займів”. Найбільшого розповсюдження рента набула в сільському господарстві - в розвинутих капіталістичних країнах вона є однією з пануючих форм господарювання в аграрному секторі. Втім, досить широкого розвитку, рентні відносини набули в гірничо-добувній промисловості, в комунальному господарстві (в останньому - як рента за будівельні ділянки) і, як вже було вказано, у такому виді кредитних відносин, коли держава є позичальником коштів у підприємств, організацій та фізичних осіб.
Одразу потрібно сказати, що в капіталістичних державах ренту з землі, будівельних ділянок та земельних ділянок, що містять в собі корисні копалини, може отримувати держава, якщо вона є власником цих земель, юридичні та фізичні особи.
В гірничо-добувній промисловості виникнення ренти зумовлене тим, що на різних підприємствах високий вплив на продуктивність праці мають неоднакові природні умови виробництва. Наприклад, вугільні шахти, залізні рудники, нафтові промисли відрізняються один від одного по багатству відповідних корисних копалин (вугілля, залізної руди, нафти), по глубині залягання даних копалин тощо. Тому витрати виробництва кожної тони вугілля, руди, нафти на різних підприємствах доволі різні навіть при однаковому технічному обладнанні. Не є однаковою на різних підприємствах і продуктивність праці.
Але кількість земель, що містять в собі корисні копалини, обмежена. Обмеженість земель, що використовуються в добувній промисловості, призводить до виникнення монополії господарства на землі, тобто земля, що містить в собі певні корисні копалини, монополізована як об`єкт господарювання орендарями. Мається на увазі те, що на кожній окремо взятій ділянці монопольно володарює лише один окремий орендар, який, зрозуміло, не дає можливості господарювати іншим на цій самій ділянці (приложити свої капітали до цієї ділянки). Суспільна ціна виробництва продукції в умовах монополії господарства буде визначатися витратами виробництва на гірших землях (при середньому рівні технічної оснащеності, що відповідає загальному рівню розвитку техніки та спеціалізованих технологій). Звідси випливає, що у тих підприємств, що працюють на кращих по природних багатствах землях, індивідуальна ціна виробництва буде нижчою у тій чи іншій мірі (залежно від багатства наявних на даній ділянці корисних копалин) за ціну суспільну. Різниця між такими цінами буде становити додатковий прибуток, який у якості диференціальної ренти привласнюється власниками землі.
Разом із зростанням обсягів виробництва, збільшенням населення планети, ростом загального рівня цивілізації збільшуються й потреби у корисних копалин - нафті, вугіллі, залізній руді. Зрозуміло, що за таких умов необхідне використання не тільки найкращих, найбагатших ділянок, а й найгірших. Також зрозуміло, що орендодавець не буде безоплатно давати в користування навіть найгірші ділянки, тому що і вони містять в собі певний ймовірний прибуток. Отож, орендар сплачує ренту за найкращі та найгірші ділянки. Потрібно згадати про існування в капіталістичному світі норм середнього прибутку - орендар може платити за гірші ділянки тільки за тієї умови, що ціна всієї його продукції перевищить норму середнього прибутку. Тобто орендар повинен отримати надприбуток, який у вигляді абсолютної ренти передається орендодавцю. Суспільна ціна виробництва продукції добувної промисловості визначається вартістю продукції, виробленої на найгіршому родовищі нафти, руди, вугілля тощо. А так як орендар для отримання середнього прибутку з найгірших родовищ ціну на свою продукцію визначає більшою, ніж ціна їх виробництва, зрозуміло, що різниця між ціною виробництва та ціною орендаря на продукцію вийде в суспільну ціну виробництва; з цього випливає, що в результаті монополії власності на землю все суспільство має платити своєрідний податок землевласникам.
Отож, абсолютна рента виникає через механізм підвищення цін на продукцію добувної промисловості вище суспільної ціни виробництва. Абсолютна рента є частиною вартості, створеної в добувній промисловості. Джерелом вартості є праця (сільське господарство, будівництво, добувна промисловість є своєрідними галузями народного господарства, так як в них рівень працемісткості перевищує середню норму в народному господарстві в цілому, а також надлишок додаткової вартості над середнім прибутком. Цей надлишок утворюється через менш низьку, ніж, наприклад, в обробній промисловості, органічну будову капіталу. Специфічною умовою створення такої будови капіталу є відсутність витрат на сировину в добувній промисловості. Необхідною умовою виникнення абсолютної ренти є монополія власності на землю, на ділянки для будівництва, на площі, що містять корисні копалини.
Виділяється також монопольна рента - це одна з форм ренти, яка утворюється при продажу продукції за ціною, що перевищує її вартість внаслідок виробництва такої продукції у надзвичайно вигідних умовах. Монопольна рента є додатковим прибутком, який отримується в результаті перевищення ціни товару над його вартістю та ціною виробництва. В добувній промисловості монопольна рента утворюється при видобуванні і продажу рідких металів, мінералів та руд, попит на які настільки великий, що ринкові ціни таких товарів перевищують їх вартість упродовж певного часу. В таких випадках орендарі виплачують надзвичайно високу ренту, в основі якої лежить монопольна рента. Монопольна рента у вигляді додаткового доходу звичайно привласнюється власниками земельних ділянок.
В Україні оренда, як форма нетрадиційного господарювання, виникає наприкінці 80-х - на початку 90-х рр., коли селяни частину землі і засобів виробництва почали брати у тимчасове самостійне користування. Проте правову підставу оренда отримала лише з прийняттям Верховною Радою в 1992р. Закону “Про селянське (фермерське) господарство”, в якому гарантується право громадян на створення фермерських господарств, а також на орендування землі.
У найзагальнішому плані під орендою землі розуміється передача права користування й розпорядження власністю (у нашому випадку землею) однією юридичною особою - власником інший - користувачу на принципах повернення й платності та умовах, передбачених договором.
Характерними рисами орендних відносин є:
- По-перше, наявність двох об`єктів цих відносин - власника й користувача.
- По-друге, орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю. Сама ж власність залишається за первинним власником. Тому орендні відносини будуються саме на принципі повернення.
- По-третє, власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний дохід. Цілком природно, що за це потрібно платити. Тому обов'язковою умовою орендних відносин є платність, яка виступає в формі орендної плати.
- По-четверте, орендні відносини завжди мають договірний характер.
Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється у абсолютній величині й виплачується власнику землі щорічно або щоквартально залежно від умов договору.
Адже якщо орендар буде сплачувати її з свого прибутку, то в нього зникне матеріальний стимул вкладати свої капітали в сільськогосподарське виробництво. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використовування землі. Причому не весь додатковий продукт, а лише його певна частина. Одна частина у вигляді підприємницького доходу залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже, орендна плата у даному випадку виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента у свою чергу є джерелом орендної плати.
В Україні рентні відносини більшого розповсюдження набули поки що тільки в добувній промисловості. Власником землі являється держава, платником ренти -
підприємства (трудові колективи). Платний режим користування надрами в Україні
встановлений спочатку Законом “Про охорону природного середовища”, а потім “Кодексом України про надра”. Використання платного режиму користування надрами було розпочато в 1992 р., Постановами КМУ та Указами Президента таке положення закріплювалось законодавчо, але станом на теперішній час правове обґрунтування рентних платежів потребує доопрацювання.
Отож, в результаті роботи було розглянуто такий вид ринкових відносин, як рентні
відносини. Поняття ренти не пов`язується з виробничою діяльністю, тому за радянських часів клас рента називався не інакше, як паразитичний. Звичайно, орендодавець не займається виробництвом, однак він надає можливість прикласти орендарям їхні капітали до своєї землі і тим самим створює умови для початку нового виробництва.
2. Структура та форми земельної ренти
2.1 Диференційна рента
Земельна рента за своєю суттю, є надлишковою додатковою вартістю. У промисловості вона - явище тимчасове тому, що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що їх породжують, як привілеї окремих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу. Основний засіб виробництва - земля - у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого, кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства зростають. Це викликано таким постійно діючим факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростання населення на планеті в цілому і в містах зокрема, зростанням грошових доходів населення.
Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливими зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство щоб забезпечити свої зростаючі потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Це створює певні виключні умови, які породжують монополію на землю як об`єкт господарювання.
Сутність цієї монополії проявляється у наступному. Якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі не вигідно буде обробляти і вони випадуть з сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не буде задовольнятися.
Такі умови створюються через те, що суспільна вартість продукції землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші умовні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки і реалізації продукції сільського господарства.
За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих земель (як за родючістю так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і складе земельну ренту, яка отримала назву диференціальною. Диференційною вона називається тому, що виникає як різниця між суспільною (вищою) і індивідуальною (нижчою) вартості продукції землеробства.
Рента, яка виникає в наслідок диференціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування, називається Диференціальною рентою 1. Джерелом диференціальної ренти 1 є вища родючість земельних ділянок, яка зумовлена вигідністю їх територіального розміщення щодо активності сонячної енергії, водних басейнів, ґрунтових поясів та вигідністю місцезнаходження ділянок щодо економічної інфраструктури. Отже, тут спостерігається два основних фактори - агрокліматичне та інфраструктурне розміщення земельної ділянки. Вплив цих факторів на рівень доходу можна визначити через різницю в показниках доходності залежно від бальної оцінки земельних ділянок та їх віддаленість від основних факторів ведення сільського господарства.
Поряд диференціальною рентою 1 за певних економічних умов утворюється й диференціальна рента 2. Джерелом диференціальної ренти 2 є вища окупність виробничих витрат, вкладених в окремі земельні ділянки. Тут діє фактори: агро кліматичне розміщення земельної ділянки та рівень інтенсифікації виробництва. Вплив цих факторів на рівень доходу можна виміряти через різницю в показниках доходності залежно від бальної оцінки земельних ділянок та рівня інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на них.
Додаткові вкладення не завжди забезпечують утворення диференціальної ренти 2, зокрема тоді, коли темпи зростання вкладень на найгірших землях випереджають темпи росту їх на відносно кращих землях, внаслідок чого норма диференційної ренти зменшується. Більший обсяг вкладень на найгірших землях не приводить до утворення диференціальної ренти взагалі і диференціальної ренти 2 зокрема. Навпаки, при цьому зменшується норма і маса диференціальної ренти. Диференціальна норма 2 утворюється тільки в тому випадку, коли вкладення направляються переважно на відносно кращі землі і норма диференціальної ренти підвищується.
Диференціальна рента 2 як результат додаткових капіталовкладень, скерованих на підвищення родючості землі, по ідеї повинна залишатися у користувача землею. Це повинно забезпечуватися податковою системою, умовами орендних договорів, системою ціноутворення.
Сучасний стан аграрних відносин в Україні характерний тим, що стара система розподілу диференціальної ренти зруйнована, а нова поки що не сформована. Хоча Закон “Про плату за землю" прийнятий вже давно, механізм його дії ще не відрегульований, що вкрай негативно відбувається на розвитку аграрного сектора в цілому.
За своєю економічною природою диференціальна рента відрізняється від абсолютної і монопольної, оскільки в будь-якому випадку причиною її утворення є монополія на землю як об`єкт господарювання.
2.2 Абсолютна рента
Розглядаючи диференціальну ренту, я показав, що гірші земельні ділянки або капіталовкладення диференціальної ренти не приносять. Між тим відомо, що землевласник навіть за найгірші земельні ділянки беруть орендну плату, а держава стягує земельний податок. За рахунок чого ж користувач землею (фермер) може робити ці платежі? Не можеш він віддавати свій прибуток або частину свого необхідного прибутку.
Основою таких платежів є абсолютна рента. Абсолютна рента - в умовах капіталізму форма земельної ренти, яку необхідно сплачувати власникові за будь-яку ділянку землі незалежно від її родючості й місця розташування.
Отже звідки береться абсолютна рента? Річ у тому, що у виробництві землеробської продукції беруть участь, як людина, так і природа. Тому на затрачений капітал у землеробстві створюється більше додаткової вартості, при всіх інших ринкових умовах, ніж в інших галузях народного господарства. Хоча в різних галузях промисловості теж існують різні форми додаткової вартості залежно від органічної будови капіталу, але там, завдяки вільному переливу капіталів (міжгалузева конкуренція), ці відмінності в індивідуальних нормах додаткової вартості вирівнюються, й встановлюється середня норма прибутку.
Отже, абсолютна рента є економічною формою реалізації монополії приватної власності на землю. Її джерело - надлишок додаткової вартості над середнім прибутком, а умова виникнення - значно нижча органічна будова капіталу в сільському господарстві. Коли фермер або капіталіст-фермер сам є власником землі, зникає причина існування абсолютної ренти.
Приватна власність на землю (а вона існує практично в усіх країнах світу і фактично вже узаконена в Україні) певною мірою перешкоджає вільному переливу капіталів з промисловості в землеробство. Тому ринкові ціни на продукцію землеробства (через високий попит на неї) формується не на основі середніх затрат, як у промисловості, і не на основі затрат праці на гірших земельних ділянках, а на основі індивідуальної вартості товару. В результаті надлишок додаткової вартості над середнім прибутком не потрапляє в розподіл між підприємцями різних галузей, а реалізується в цінах на продукцію землеробства у вигляді абсолютної ренти. Іншими словами, абсолютну рента приносять всі земельні ділянки, як кращі, середні і гірші.
Джерелом абсолютної ренти є вища продуктивність та інтенсивність праці на вирощуванні окремих культур. Це зумовлено різними трудомісткістю культур та рівнем механізації виробничих процесів на їх вирощуванні. Різниця в цих показниках об`єктивно спричинена специфікацією різних культур, їх потенціальною прийнятністю до механізації та автоматизації з урахуванням досягнень науково технічного процесу.
Таким чином, основними факторами абсолютної ренти є рівень фондоозброєності та трудомісткості культур, які можуть бути виміряні відповідно показниками фондозабезпеченості, трудомісткості, фондоозброєності праці, рівня механізації виробничих процесів на вирощуванні тих чи інших культур.
Основною формою вилучення абсолютної ренти виступає орендна плата, хоча в наших сучасних умовах держава може вилучати її за допомогою податку на землю.
Абсолютна рента.
2.3Монопольна рента
Серед великої різноманітності земель виділяються такі, що розташовані у винятково сприятливих грунтово-кліматичних умовах. Господарства, розташовані в таких районах, завдяки виключним умовам, створеним природою, мають можливість вирощувати рідкісні продукти: цитрусові, виноград особливих сортів, чай екзотичні фрукти, овочі. Попит на цю продукцію, як правило, вищій за продукцію, що створює умови для реалізації її за цінами, що стабільно перевищують витрати по вирощуванню такої продукції (вартість). Такі ціни називаються монопольними.
У результаті виникає різниця між монопольною ціною, верхня межа якої визначається лише платоспроможним попитом, і вартістю рідкісного землеробського продукту у вигляді прибутку. Цей надлишок і є монопольною рентою, яка привласнюється власником землі, що знаходяться у виняткових умовах. Джерелом монопольної ренти є висока доходність окремих культур, що користуються підвищеним попитом і мають обмежену зону вирощування. Основні фактори монопольної ренти - прийнятність (придатність) зони для вирощування культур, що користуються підвищеним попитом і є високо доходними, та специфічні особливості культури, продукція якої користується підвищеним попитом і характеризується високою доходністю.
Користувачі такою землею (орендарі) сплачують монопольну ренту в формі вищої орендної плати або вищого земельного податку.
Всі рентні доходи розподіляються між державою, земельними власниками й тими, хто користується землею (фермери, селянські господарства, селянські спілки, кооперативи тощо). Методи, форма й частка розподілу визначаються пануючими відносинами власності в аграрному секторі. Загально народна власність на землю передбачає: по-перше, відсутність абсолютної ренти, отже, збагачення земельних власників за рахунок усіх різних споживачів сільськогосподарської продукції; по-друге, концентрацію диференціальної ренти 1, як дару природи, в руках держави й використання її в інтересах усього суспільства; по-третє, мінімальне вилучення диференціальної ренти 2, для того, щоб господарства, які одержали її за рахунок своїх додаткових зусиль і капітальних вкладень, могли цю ренту використовувати для підвищення ефективності виробництва й вирішення своїх соціальних проблем.
Приватна власність на землю, по-перше, породжуючи монополію приватної власності на землю, веде до утворення абсолютної земельної ренти, тобто до стягнення додаткового податку на користь земельних власників з усіх споживачів продукції землеробства в зв`язку з тим, що ціни на цю продукцію на ринку формуються не на основі середніх (суспільно необхідних) затрат, а на основі затрат індивідуальних, так як приватна власність на землю перешкоджає вільному переливу капіталу. По-друге, диференціальна рента 1, потрапляючи в приватні руки, вилучається з суспільного використання і стає джерелом збагачення окремих осіб (власників землі), а не суспільства в цілому. По-третє, диференціальна рента 2 через механізм переукладення орендних договорів максимально вилучається в тих, хто її створив, на користь земельних власників, що веде до втрати стимулів у користувачів землею робити додаткові капіталовкладення, пов`язані з підвищенням родючості землі й ефективністю сільськогосподарського виробництва в цілому.
В сучасній Україні користування землею є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати. В земельному податку й орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний дохід перетворюється в ренту. Проте рентні відносини, які склалися тепер в Україні, мають перехідний характер. На цей час питання про власність землі вирішено. У Земельному кодексі, який був прийнятий у минулому році, написано, що у 2005р. земельні ділянки можуть переходити з державної власності у приватну. Але на цей час це питання не вирішене, а тому економічні відносини, які виникають в аграрному секторі, є тимчасовими і не стійкими і чекають свого законодавчого врегулювання.
3. Теорії земельної ренти
Вперше з'ясувати сутність земельної ренти намагалися фізіократи. Вони вважали, що сільське господарство, на відміну від інших галузей, володіє особливою продуктивністю і служить джерелом зростання багатства. Прибуток включався ними до витрат виробництва, а надлишок над останніми вони називали “чистим продуктом”, який, як дар природи, є рентою. Такий підхід, по-перше, ігнорує найважливіше джерело ренти - працю, по-друге, не розглядає ренту в контексті специфічних відносин економічної власності, тобто ігнорує принцип історизму, по-третє, вони вважали ренту надлишком споживчих вартостей, а отже метафізично розглядали її у відриві від товарної та суспільної форми.
Спробу науково з'ясувати сутність ренти зробив А. Сміт. Рента на його думку, визначається надлишком ціни над сумою заробітної плати і прибутку, а тому не впливає на процес ціноутворення, не формує ціну. У даному випадку він розглядає ренту в цілому, не враховує можливість різноманітного використання землі. Водночас він розглядає ситуацію коли ринкова ціна товару знижується нижче природної ціни і землевласники намагаються вилучити з обороту частину землі та використовувати її для отримання більшої ренти, ніж та, яку дає даний дешевший орендар. Внаслідок цього земельна рента виступає як частина витрат окремого товаровиробника, що бере участь у визначенні ціни.
Певною мірою подібно до концепції ренти А. Сміта є теорія ренти Д. Рікардо. Це виявляється в тому, що земля використовується одним способом, внаслідок чого вона визначається ціною, а не навпаки. Хліб, на думку Д. Рікардо, є дорогим не тому, що виплачується рента, а виплата ренти здійснюється через те, що дорогий хліб.
Водночас Д. Рікардо вперше у світовій літературі дав обґрунтування ренти на основі закону вартості. Так, він розглядав ціну товарів як форму заробітної плати, прибутку та ренти, з одного боку, і як різницю, що залишається після вирахування з ціни інших двох складових. Ренту він характеризував як ціну, яку орендар виплачує землевласнику за користування родючою землею і яка є різницею між ринковою ціною продукту землі та витратами на його виробництво разом із прибутком і капіталом. Такі послідовні витрати капіталу, на його погляд, підпорядковані дії закону знижувальної родючості ґрунту, оскільки через зростання кількості населення потрібно все більше хліба і у господарський обіг залучають все менш родючої землі. Тому рента поступово зменшується і досягає нуля у випадку вирівнювання витрат виробництва на останній з ділянок з ціною хліба. Звідси випливає, що зростання ренти можливе лише в процесі переходу від кращих ділянок землі до гірших та поступовим зменшенням продуктивності послідовних витрат капіталу в сільському господарстві, а отже, з подорожчанням продукції в цій сфері. На найгіршій ділянці землі ренти немає, але найбільші витрати праці на ній визначають ціну сільськогосподарської продукції (зокрема, зерна).
Загалом у теорії ренти Д. Рікардо виділяється диференціальна рента 1 за продуктивністю, родючістю та місцем розташування, але заперечується існування ренти на найгірших ділянках землі, яку К. Маркс назвав абсолютною рентою. Диференціальна рента у його теорії є функцією ціни.
Насправді рента може зростати і тоді, коли відбувається перехід від гірших земель до кращих. Причиною цього було те, що вирощеної на кращих ділянках землі сільськогосподарської продукції не достатньо для задоволення скупних потреб суспільства, а отже, треба включати в сільськогосподарський оборот і гірші землі, внаслідок чого найкращих ділянках виникала диференційна рента. Д. Рікардо заперечував існування ренти на гірших ділянках, бо за умови її визнання нібито виходило, що продукти землеробства продаються за вищою від вартості ціною, що не відповідає вимогам закону вартості. У методологічному аспекті цей висновок випливає із нерозуміння ним різниці між вартістю і ціною виробництва.
Крім того, залучення в господарський обіг гірших ділянок землі не завжди супроводжується послідовним зниженням віддачі землі, якщо береться до уваги науково-технічний прогрес у сільському господарстві.
Незалежно від Д. Рікардо німецький економіст І. Тюнен обґрунтував теорію диференціальної ренти на основі вимог закону вартості. При цьому він намагався зробити кількісну оцінку земельної ренти за продуктивністю і розміщенням, а останній різновид ренти розглядав незалежно від того, чи вона отримана за місцем розкошуванням, чи внаслідок рідкісності продукту.
Англійській економіст Джеймс Мілль, будучи учнем Д. Рікардо і ґрунтуючись на теорії ренти останнього, водночас усвідомив, що рента яку отримують на одній ділянці землі, у випадку іншого використання цієї ділянки перетворюється на витрати, які треба оплачувати. Земельна рента, на його думку, має привласнюватися державою, що на практиці означало вимогу націоналізації земель.
Теорія земельної ренти Д. Рікардо критикував німецький економіст К. Родбертус, який виводив земельну ренту із дарової (неврахованої) частини продукту вигляді насіння, яке отримують у процесі власного виробництва. На цю частину в ціні сільськогосподарського продукту припадає прибуток, який капіталіст - орендатор віддає землевласнику будь якої ділянки землі як надлишковий, привласнюючи при цьому звичайний прибуток. Така аргументація збігається з концепцією чистого продукту фізіократів.
Водночас позитивною стороною теорії земельної ренти К. Родбертуса є твердження про наявність ренти, що привласнюється але тими хто її створює; що монополія на землю сприяє зростанню ціни. У такому контексті (про наявність ренти взагалі) можна стверджувати про наявність постійно отримуваної частки доходу з майна, землі, грошового капіталу, що не вимагає від власника цих цінностей будь якої підприємницької діяльності. Тому у сучасній економічній теорії поняття “економічна рента" розглядається як плата за певний ресурс, пропозиція якого є обмеженою. Зокрема, американський економіст Р. Рамелт обґрунтовує теорію підприємницької ренти. У такому контексті можна говорити про привласнення “квазіренти" як цінності найкращого використання специфічних аспектів у теорії, що розробляється американськими ученими А. Алчіанов, Б. Клейном та ін.
Представники неокласичного напряму економічної теорії виділяють іще категорію квазеренти, тобто доходу, отримуваного власником певного фактора виробництва впродовж відносно короткого часу за умов обмеженості пропозиції цього фактора з боку конкурентів зросте, ціна знизиться, і квазерента зникне.
4. Особливості рентних відносин у сільському господарстві та в умовах сучасного капіталізму
Селянське господарства існують як на своїй власній землі, так і на землі орендованої. Однак оренда дрібним виробникам і оренда капіталістом мають принципові розходження. Капіталіст орендує землю, щоб робити продукцію для одержання прибутку, селянин - щоб прокормити родину.
В.И. Ленін розрізняв оренду землі підприємницьку й оренду продовольчу. Умови продовольчої оренди завжди гірше, ніж умови підприємницької оренди.
При здачі в оренду дрібних ділянок орендна плата в розрахунку на одиницю площі завжди буває вище, а якість землі гірше. Продовольча оренда може виступати в різних формах феодальної ренти: у формі скіпщини (за користування землею селянин платить продуктами, отриманими їм на цій землі) і у формі відробіткової ренти (за користування землею селянин відпрацьовує на землі власника визначений термін). Особливо велика продовольча оренда в колоніальних, напівколоніальних і залежних країнах.
Рентні відносини виникають тоді, коли монополія на землю як об'єкт власності відокремлюється від монополії на землю як об'єкт господарювання. Якщо ж монополія на землю як об'єкт власності не відділена від монополії на землю як об'єкт власності не відділена від монополії на землю як об'єкт власності не відділена від монополії на землю як об'єкт господарювання, то рентні відносини виникнути не можуть, як не може утворитися і категорія капіталістичної ренти у всіх її формах.
В селянському господарству, де селянин є власником землі, капіталістична земельна рента не властива, як не властива і категорія середнього прибутку. Селяни звичайно зі своєї землі ренти в капіталістичному змісті не одержують. У селянському господарстві утвориться прибавочний продукт, що, як правило, створюється працею самого селянина і членів його родини. Цей прибавочний продукт вилучається із селянського господарства шляхом не еквівалентного обміну і податків.
К. Маркс допускав існування диференціальної ренти в дрібному селянському господарстві. Але він вважав, що диференціальна рента в даному випадку представляє не надлишок над середнім прибутком, а надлишкову частину ринкової ціни або вартості товару з кращих по родючості і місцю розташування ділянок землі в порівнянні з гіршими землями, ціна продукту з яких регулюють ціни ринку.
Допускаючи існування диференціальної ренти в дрібному селянському господарстві, що базується на власній ділянці й особистій праці, К. Маркс вкладала в цю категорію інший соціальний зміст. Це особливого роду диференціальна рента, що є не частиною прибавочної вартості, а додатковим доходом селянського господарства, що ведеться при більш сприятливих умовах.
К. Маркс, допускаючи існування диференціальної ренти в дрібному селянському господарстві, заперечував наявність у такому господарстві абсолютної ренти. Капіталіст не стане вкладати капітал, якщо не зможе дістати середній прибуток. Поміщик не здасть землю в оренду, якщо йому не буде сплачена орендна плата. Для дрібного селянського господарства при наявності власності на клаптик землі таких обмежень не існує. Селянин змушений обробляти землю, щоб забезпечити собі хоча б убоге існування. Він буде обробляти свою землю, одержуючи тільки необхідний продукт, розміри якого нерідко менше звичайної заробітної плати робітника. В основному розоряється усе більше дрібних і середніх селян у даний час, що обробляє ділянки площею не більш 20 га. Аналіз статичних даних дозволяє зробити висновок, що в умовах Західної Європи рентабельним індивідуальним господарством загального напрямку може бути лише таке, котре досягає 40 га.
Через те, що розміри одержуваного селянами необхідного продукту часто менше звичайної заробітної плати, вони починають вишукувати способи одержання додаткових заробітків. По роду додаткових заробітків селян можна підрозділити на двох категорій: ті, хто надає за допомогою засобів механізації платні послуги іншим селянам і підприємствам. (перевезення вантажів, валяння і вивіз лісу, снігоочищення й ін.), і ті, хто намагається поліпшити своє економічне становище, вишукуючи внутрішні ресурси у власному господарстві (вирощування хробаків для рибалок, організація станцій кінного спорту й ін.). Найбільше часто використовуваний вид додаткових заробітків - це організація відпусток міського населення на селянських дворах, так називаний аграрний туризм, службовець джерелом додаткових доходів селян Західної Європи, фермерів США і Канади. На початку 80-х років частка господарств, що приймають відпускників і туристів, склала: у Швеції - 20%, в Австрії - 9.8%, у Великобританії - 8%, у ФРН - 4%, у Франції - 3%.
Однак, розвиток джерел додаткових доходів і всякої людської діяльності з часом перетворюється в засіб витиснення власників дрібних і середніх підприємств із сільськогосподарської сфери.
У післявоєнний період у сільському господарстві розвитих країн відбулися істотні зміни. Була довершена індустріалізація сільськогосподарського виробництва. У цих умовах різко зріс технічний рівень сільськогосподарського виробництва. Все більш широке застосування досягнень НТП у сільському господарстві - механізації й автоматизації, хімізації, електрифікації, біотехнології і генній інженерії, електронно-обчислювальної техніки і т.д. - скорочує потреба в робочій силі, дозволяє за допомогою всі меншої її кількості робити зростаючу масу сільськогосподарських продуктів. За 1950 - 1986р. кількість тракторів у сільському господарстві США збільшилося з 3.4 млн. до 4.5 млн., а середня потужність трактора виросла з 27 до 66.7 л. с. Десять років тому великим отут вважався трактор потужністю в 100 - 120 л. с.; тепер для ферм, що володіють стійкою конкурентоздатністю, США і Канади трактори в 300 л. с. і більш - звичайне явище.
Промисловість освоїла випуск тракторів потужністю в 650 - 1000 л. с. У 1986р. у сільському господарстві США використовувалося 640 тис. зернових комбайнів, 683 тис. кукурудзяних пікерів, 798 тис. прес-підбирачів, 281 тис. силосних комбайнів, 3.4 млн. вантажних автомобілів.
Це відбилося на органічній будівлі капіталу в сільському господарстві. Воно зараз у розвитих країнах зрівняло з органічною будівлею капіталу в промисловості і навіть перевершило його. У цих умовах виникло запитання про існування абсолютної ренти. Зникла та умова яку визначало її існування в XІ і 1-ої половині XX століття. У зв'язку з цим багато економістів стали затверджувати, що абсолютні рента вже зникла. Однак такий висновок не можна вважати правильним, оскільки не зникла причина існування абсолютної ренти, тобто монополія приватної власності на землю. Отже, немає основ заперечувати існування абсолютної ренти в сучасних умовах. Змінився лише механізм її присвоєння. Тепер абсолютна рента виникає в результаті панування монопольних цін у сільському господарстві і зв'язаних з ним галузях.
У післявоєнний період великі монополії широко проникають у ці сектори економіки. По-перше, смороді стають великими власниками землі. По-друге, ці монополії проникнули в ті сектори економіки, що пов'язані із сільським господарством (виробництво сільськогосподарської техніки, мінеральних доголивши; транспортні, будівельні послуги; торгівля, що переробляє промисловість). Тому ці монополії можуть диктувати ціни. Сільськогосподарську продукцію закуповують по монопольно низьких цінах, а свою продукцію реалізують по монопольно високих цінах.
Через цей механізм монопольних цін і витягається монопольна рента. У такий спосіб виходить, що в сучасних умовах абсолютна рента багато в чому зближається з монопольною рентою.
Активне проникнення великих монополій у сільське господарство і зв'язані з їм галузі сприяє зміцненню господарських зв'язків між сільським господарством і обслуговуючими його галузями, підсилюється процес інтеграції промисловості і сільського господарства, розвиток монополістичного агробізнеса. Цей процес привів до утворення в розвитих країнах агропромислового комплексові.
Висновки
Вирішальним етапом здійснення економічної реформи стало прийняття Законів України про власність, землю, оренду та земельного кодексу. Нові законодавчі акти заклали основи правових гарантій проведення економічної реформи, особливо включення відносин власності в економічний механізм господарювання, забезпечення реальної самостійності підприємств. Щодо аграрного сектора йдеться про законодавче закріплення переходу до різноманітних форм власності на засоби виробництва, у тому числі і землю, та до різноукладності господарської діяльності.
У розвитку аграрної економіки важливе значення має вирішення проблеми земельних відносин, оскільки земля є першою передумовою і природною основою будь-якого виробництва і найважливішою умовою існування суспільства. При цьому сільському господарстві землі як головному засобу виробництва притаманні специфічні особливості:
по-перше, якщо всі засоби виробництва - результат минулої праці, то земля - продукт самої природи;
по-друге, земля незамінна, без неї неможливо здійснювати виробничій процес;
по-третє, земля просторово обмежена, її площу не можна збільшити;
по-четверте, використання землі як засобу виробництва пов'язане з постійністю місцезнаходження;
по-п'яте, земельні ділянки не однорідні за якістю.
В Україні глобальна програма реформування земельних відносин закріплена в правовому порядку. Це зумовлено об`єктивно існуючими особливостями земельних відносин стосовно до кожної конкретної земельної ділянки, оскільки якість останньої залежить від специфіки пересіченості сільськогосподарських угідь, контурності територій, переплетіння біологічних, трудових та природоохоронних процесів у землеробстві, відповідності можливостей землекористування праву землеволодіння. Все це зумовлює особливості організації праці, яка визначає специфіку організації виробництва, а від них залежить вид господарювання та форма власності. Найбільш раціонально, економічно, ефективно і соціально справедливо вирішити дане питання можна з урахуванням взаємоузгодженості інтересів працівників, що працюють на землі, збереження та підвищення родючості останньої. Земельний кодекс України та інші законодавчі акти становлять правову основу, необхідну для здійснення реформи земельних відносин. Таке правове забезпечення визнає рівноправність державної, колективної та приватної власності на землю, а також рівноправність різних видів і форм господарського використання землі; чітко розмежовує повноваження органів управління щодо розпорядження землею; розширює права місцевих органів влади, громадян, підприємств у використання землі.
Важливу роль у підвищені ефективності аграрної економіки відіграє запровадження ринкових земельних відносин на підставі введення приватної власності на землю. Остання є важливим фактором прискорення науково-технічного прогресу, а ринкові механізми саморегулювання забезпечують найкращу координацію діяльності всіх економічних суб`єктів, раціональне використання ресурсів і збалансованість виробництва. Особливо на широкій демократичній основі необхідна організація орендних відносин щодо землекористування. Адже у світовій науці і практиці оренда визнана як основна форма персоналізації власності на землю без її викупу чи передачі в повну власність, як форма організації виробництва та метод підвищення ефективності господарювання. Тому правові основи оренди не обмежуються законодавством про власність і про землю, а регулюються спеціальними нормативними актами.
Поряд із правовим забезпеченням, важливою складовою частиною управління земельних відносинами є економічних механізм регулювання на демократичних засадах. Реалізація останнього значно складніша, ніж створення правових основ. Для правового забезпечення основне полягає у правильному виборі і декларації правових норм та контроль за їх дотриманням. Для економічного механізму головне - його всебічне обґрунтування та забезпечення адекватності функціонування, яке б отримувало гармонію земельних відносин. Тому для економічного механізму характерна, значно вища динамічність у часі і децентралізація у просторі, тобто необхідність урахування різноманітних територіальних і виробничих особливостей. Такий механізм на відміну від правового не може бути прийнятий у централізованому порядку як одноразовий акт.
Економічний механізм регулювання земельних відносин на демократичних засадах повинен являти собою складну частину, побудовану за індуктивно-дедуктивним методом. Він передбачає спільність єдиного загально методологічного підходу, з одного боку, та багатоваріантність і різноманітність методик його конкретної практичної реалізації з урахуванням територіальних і виробничих особливостей, інтересів працівників землеробства - з другого.
Загально методологічним підходом економічного механізму урахування земельних відносин, передбаченим у законодавстві на землю, є платність землі із урахуванням її якості і місцезнаходження, повне відшкодування збитків, заподіяних вилученням, порушенням та нераціональним використанням землі. Конкретні методи і варіанти реалізації даного підходу можуть будь різні, але в сіх випадках повинні враховуватися на врахуванні якісної оцінки землі, її місцезнаходження стосовно до об`єктів ринку.
Подобные документы
Земля як об’єкт власності та господарювання в аграрній сфері. Сучасні теорії ренти як економічної форми реалізації права власності. Земельна рента за умов капіталізму у формі орендної плати землевласнику за тимчасове користування ділянкою орендарем.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 21.01.2015Поняття суспільного відтворювання. Особливості функціонування капіталу в аграрній сфері. Основи та механізм утворення диференціальної, абсолютної та монопольної ґрунтової ренти. Державне регулювання агробізнесу та шляхи аграрних перетворень на Україні.
контрольная работа [32,6 K], добавлен 01.12.2009Дослідження різноманітних підходів до визначення і методів оцінки рентних доходів з метою вилучення, розподілу і перерозподілу таких доходів. Переваги і недоліки методів оцінки рентних доходів. Систематизація і класифікація методів оцінки рентних доходів.
статья [98,6 K], добавлен 21.09.2017Основні досягнення земельної реформи в Україні. Приватизація сільськогосподарських угідь країни. Розподіл земельного фонду України за формами власності. Оренда земельних часток. Основні напрями державної політики у сфері регулювання земельних відносин.
реферат [356,8 K], добавлен 15.01.2011Вивчення історії виникнення класичної політичної економії. Ознайомлення із життєвим шляхом Адама Сміта, його поглядами на економічне вчення та розуміння понять поділу праці, теорії вартості, класів, доходів, заробітної плати, земельної ренти та капіталу.
реферат [36,6 K], добавлен 28.05.2010Механізм використання економічних відносин в аграрному секторі. Фактори, які визначають та забезпечують функціонування даних відносин. Особливості та проблеми реформування аграрних відносин та аграрної політики в Україні в сучасних ринкових умовах.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 02.01.2014Аграрне виробництво, як єдність продуктивних сил і відносин економічної власності. Суб’єкти і об’єкти підприємництва в аграрному секторі. Рентні відносини та реалізація аграрних відносин в умовах ринкової економіки. Напрямки реформування АПК України.
курсовая работа [356,6 K], добавлен 09.12.2010Соціально-економічне значення і завдання статистики праці в сільському господарстві. Поняття продуктивності праці і методика її визначення. Показники продуктивності праці, особливості їх обчислення. Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах.
курсовая работа [442,8 K], добавлен 30.01.2014Поняття та суть економічних виробничих відносин. Аналіз відносин власності в контексті економічних відносин. Економічні потреби через призму економічних відносин. Економічні інтереси - рушійна сила економічних відносин.
курсовая работа [56,3 K], добавлен 10.04.2007Поняття та сутність державного регулювання в сільському господарстві, його правові методи. Державний вплив на сільськогосподарське підприємництво в умовах ринкової економіки. Кооперація, її особливості та шляхи вдосконалення державного регулювання.
курсовая работа [34,7 K], добавлен 03.10.2010
