Ринкова економіка та її еволюція

25

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Ринкова економіка

2. Типи і моделі ринкової економіки

3. Проблеми становлення ринкової системи в Україні

Висновки

Список літератури

Вступ

Неодмінною приналежністю економічних систем є компоненти, частини, тобто те, із чого вона складається й без чого вона неможлива. Компонентів економічної системи дуже багато й дана характеристика системи має вирішальне значення при порівняльному аналізі різних систем. Національні економічні системи можуть мати різні компоненти, а при типізації економічних систем дана характеристика має вирішальне значення. Наприклад, при плановій економіці просто не було необхідності у валютній системі або мережі комерційних банків. Хоча проблему й залишається дискусійної, цей ознака є вирішальною при класифікації економічних систем.

Другий атрибут - структура системи, сумісність вхідних у неї елементів. Система стійка й функціонує ефективно при сумісності частин " взаємодія яких забезпечує розвиток системи. Ця ознака має особливе значення для розробки проблем трансформації економічних систем. Руйнування основного елемента системи приводить до руйнування колишньої системи, а не основних елементів - до поступового перетворення (шокова терапія або градуалізм при проведенні реформ).

Третя найважливіша ознака складної системи має внутрішню структуру взаємозалежних елементів її цілеспрямованість, її прагнення досягти певної мети. Разом із засобами досягнення мети - ця ознака становить функціональний аспект системи. Звідси треба, що трансформація економічної системи - не самоціль, а засіб рішення певної цільової функції.

Наступна, четвертий, ознака пов'язаний з тим, що система функціонує в зовнішній стосовно неї середовищу, з якого зв'язана безліччю комунікації. Цільова спрямованість системі передається із системи більше високого порядку. Стосовно економічної системи це означає, що дане суспільство ставить перед нею певні цілі й залежно від цього оцінює дану систему за допомогою певного набору показників.

І, нарешті, є управлінський аспект системи, без якого система не може цілеспрямовано розвиватися. Незалежно від того, об'єктивні або суб'єктивні управлінські рішення, сама системність припускає наявність цього атрибута.

Характеристика складних цілісних систем може бути набагато більше, але ми обмежувалися даними атрибутами, які в достатньому ступені показують можливі напрямки пошуків в економічній теорії.

Метою написання курсової роботи є вивчення ринкової економіки і проблеми переходу України до ринкової економіки.

1. Ринкова економіка

Сукупність всіх економічних процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих у ньому майнових відносин й організаційних форм, являє собою економічну систему цього суспільства. Зрозумівши суть системи, можна зрозуміти багато закономірностей господарського життя суспільства.

Основними елементами економічної системи є соціально-економічні відносини, що базуються на сформованим у кожній економічній системі формах власності на економічні ресурси й результати господарської діяльності; організаційні форми господарської діяльності; господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макроекономічному рівні; конкретні економічні зв'язки між господарськими суб'єктами.

В останні півтора-два сторіччя у світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, у яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - традиційна й адміністративно-командна. Врамках тієї або іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем.

Чистий капіталізм, або капіталізм епохи вільної конкуренції (laissez faire), характеризується приватною власністю на ресурси й використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й керування нею. Основні питання були розглянуті вище.

Однієї з головних передумов чистого капіталізму виступає особиста воля всіх учасників економічної діяльності, не тільки капіталіста-підприємця, але й найманого робітника.

У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця прагне максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Ринкова система функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення й переваги віддаються гласності й координуються. Той факт, що товари й послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту й ресурсу. У результаті економічна влада широко розсіяна. Вирішальною умовою економічного прогресу стала воля підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Був досягнутий новий рівень розвитку «людського фактора», головної продуктивної сили суспільства. Найманий робітник і капіталіст-підприємець виступали як юридично рівноправні агенти ринкових відносин. Поняття «вільний найманий робітник» припускає право вільного вибору покупця робочої сили, місця її продажу, тобто волю пересування в межах ринку праці. Подібно всякому товаровласникові, що реалізував свій товар й одержав за нього гроші, найманий робітник мав волю вибору предметів і способів задоволення потреб. Зворотною стороною волі вибору стала особиста відповідальність за підтримку робочої сили в нормальному стані, за правильність ухваленого рішення, за дотримання умов трудової угоди.

Який механізм рішення фундаментальних завдань економічного розвитку в розглянутій економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, через ціни й ринок. Коливання цін, їх більше високий або низький рівень служать індикатором суспільних потреб. Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін, товаровиробник самостійно вирішує проблему розподілу всіх видів ресурсів, роблячи ті товари, які користуються попитом на ринку.

Підприємці прагнуть одержувати все більший доход (прибуток), гранично ощадливо використати природні, трудові й інвестиційні ресурси й максимально широко реалізовувати такий ресурс, як свої творчі й організаційні (так називані підприємницькі) здатності в обраній ними сфері діяльності, що служить потужним стимулом розвитку й удосконалювання виробництва, розкриває творчі можливості приватної власності.

Захисники чистого капіталізму затверджують, що така економічна система сприяє ефективності використання ресурсів, стабільності виробництва й зайнятості, швидкому економічному росту. От чому тут дуже мала або зовсім відсутня необхідність в урядовому плануванні, в урядовому контролі й втручанні в економічний процес. Справді, сам термін laissez faire у приблизному перекладі означає "нехай іде, як іде" ("let it be"), тобто нехай уряд не втручається в економіку. Резон тут у тім, що таке втручання підриває ефективність функціонування ринкової системи. Роль уряду, тому обмежується захистом приватної власності й установленням належної правової структури, що полегшує функціонування вільних ринків.

Чи представляє собою ринкова система найкращий спосіб знаходження відповідей на поставлені вище фундаментальні питання? Це теж складне питання: будь-яка повна відповідь на нього неминуче виходить за межі фактів і вступає в царство ціннісних суджень. Але звідси треба, що наукової відповіді на таке питання не існує. Сам по собі факт, що є багато альтернативних способів розподілу рідких ресурсів, тобто багато різних економічних систем, служить яскравим свідченням розбіжності в оцінках ефективності ринкової системи.

2. Типи і моделі ринкової економіки

В останні півтора-два сторіччя у світі діяли різні типи економічних систем: дві ринкові системи, у яких домінує ринкове господарство, - ринкова економіка вільної конкуренції (чистий капіталізм) і сучасна ринкова економіка (сучасний капіталізм) і дві неринкові системи - традиційна й адміністративно-командна. Врамках тієї або іншої економічної системи існують різноманітні моделі економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Розглянемо характерні риси основних типів економічних систем.

Чистий капіталізм, або капіталізм епохи вільної конкуренції (laissez faire), характеризується приватною власністю на ресурси й використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й керування нею. Основні питання були розглянуті вище.

Однієї з головних передумов чистого капіталізму виступає особиста воля всіх учасників економічної діяльності, не тільки капіталіста-підприємця, але й найманого робітника.

У такій системі поводження кожного її учасника мотивується його особистими, егоїстичними інтересами: кожна економічна одиниця прагне максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Ринкова система функціонує як механізм, за допомогою якого індивідуальні рішення й переваги віддаються гласності й координуються. Той факт, що товари й послуги виробляються, а ресурси пропонуються в умовах конкуренції, означає, що існує багато самостійно діючих покупців і продавців кожного продукту й ресурсу. У результаті економічна влада широко розсіяна. Вирішальною умовою економічного прогресу стала воля підприємницької діяльності тих, хто мав капітал. Був досягнутий новий рівень розвитку «людського фактора», головної продуктивної сили суспільства. Найманий робітник і капіталіст-підприємець виступали як юридично рівноправні агенти ринкових відносин. Поняття «вільний найманий робітник» припускає право вільного вибору покупця робочої сили, місця її продажу, тобто волю пересування в межах ринку праці. Подібно всякому товаровласникові, що реалізував свій товар й одержав за нього гроші, найманий робітник мав волю вибору предметів і способів задоволення потреб. Зворотною стороною волі вибору стала особиста відповідальність за підтримку робочої сили в нормальному стані, за правильність ухваленого рішення, за дотримання умов трудової угоди.

Який механізм рішення фундаментальних завдань економічного розвитку в розглянутій економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, через ціни й ринок. Коливання цін, їх більше високий або низький рівень служать індикатором суспільних потреб. Орієнтуючись на кон'юнктуру ринку, рівень і динаміку цін, товаровиробник самостійно вирішує проблему розподілу всіх видів ресурсів, роблячи ті товари, які користуються попитом на ринку.

Підприємці прагнуть одержувати все більший доход (прибуток), гранично ощадливо використати природні, трудові й інвестиційні ресурси й максимально широко реалізовувати такий ресурс, як свої творчі й організаційні (так називані підприємницькі) здатності в обраній ними сфері діяльності, що служить потужним стимулом розвитку й удосконалювання виробництва, розкриває творчі можливості приватної власності.

Захисники чистого капіталізму затверджують, що така економічна система благоприятствует ефективності використання ресурсів, стабільності виробництва й зайнятості, швидкому економічному росту. От чому тут дуже мала або зовсім відсутня необхідність в урядовому плануванні, в урядовому контролі й втручанні в економічний процес. Справді, сам термін laissez faire у приблизному перекладі означає "нехай іде, як іде" ("let it be"), тобто нехай уряд не втручається в економіку. Резон тут у тім, що таке втручання підриває ефективність функціонування ринкової системи. Роль уряду, тому обмежується захистом приватної власності й установленням належної правової структури, що полегшує функціонування вільних ринків.

Чи представляє собою ринкова система найкращий спосіб знаходження відповідей на поставлені вище фундаментальні питання? Це теж складне питання: будь-яка повна відповідь на нього неминуче виходить за межі фактів і вступає в царство ціннісних суджень. Але звідси треба, що наукової відповіді на таке питання не існує. Сам по собі факт, що є багато альтернативних способів розподілу рідких ресурсів, тобто багато різних економічних систем, служить яскравим свідченням розбіжності в оцінках ефективності ринкової системи.

Реально в різних країнах і регіонах складаються різні моделі змішаної економіки. Вони відрізняються друг від друга своїми "національними коефіцієнтами змішання" різних форм власності, ринку й державного регулювання, капіталу й соціальності, економічної й постекономічної сторін. Ця особливість залежить від багатьох факторів: рівня й характеру матеріально-технічної бази, історичних і геополітичних умов формування суспільного устрою, національних і соціокультурних особливостей країни, впливу тих або інших соціально-політичних сил і т.п. Більше того, у змішаній економіці, як правило, може домінувати та або інша сторона параметрів.

Американська модель -- це ліберальна ринково-капіталістична модель, що припускає пріоритетну роль приватної власності, ринково-конкурентного механізму, капіталістичних мотивацій, високий рівень соціальної диференціації.

Німецька модель -- це модель соціального ринкового господарства, що розширення конкурентних початків погоджує зі створенням особливої соціальної інфраструктури, що зм'якшує недоліки ринку й капіталу, з формуванням багатошарової інституціональної структури суб'єктів соціальної політики. У німецькій економічній моделі держава не встановлює економічні цілі - це лежить у площині індивідуальних ринкових рішень, - а створить надійні правові й соціальні рамкові умови для реалізації економічної ініціативи. Такі рамкові умови втілюються в цивільному суспільстві й соціальній рівності індивідів (рівності прав, стартових можливостей і правовому захисту). Вони фактично складаються із двох основних частин: цивільного й господарського права, з одного боку, і системи мер по підтримці конкурентного середовища, з іншої. Найважливіше завдання держави - забезпечувати баланс між ринковою ефективністю й соціальною справедливістю. Трактування держави як джерела й захисника правових норм, що регулюють господарську діяльність, і конкурентних умов не виходить за межі західної економічної традиції. Але розуміння держави в німецькій моделі й, у цілому, у концепції соціальної ринкової економіки відрізняється від розуміння держави в інших ринкових моделях поданням про більше активне втручання держави в економіку.

Німецька модель, що сполучає ринок з високим ступенем державного интервенционизма, характеризується наступними рисами:

- індивідуальна воля як умова функціонування ринкових механізмів і децентралізованого прийняття рішень. У свою чергу, ця умова забезпечується активною державною політикою підтримки конкуренції;

- соціальна рівність - ринковий розподіл доходів обумовлений обсягом вкладеного капіталу або кількістю індивідуальних зусиль, у той час як досягнення відносної рівності вимагає енергійної соціальної політики. Соціальна політика опирається на пошук компромісів між групами, що мають протилежні інтереси, а також на пряму участь держави в наданні соціальних благ, наприклад, у житловому будівництві;

- антициклічне регулювання;

- стимулювання технологічних й організаційних інновацій;

- проведення структурної політики;

- захист і заохочення конкуренції. Перераховані особливості німецької моделі є похідні від основних принципів соціальної ринкової економіки, першим з яких є органічна єдність ринку й держави.

Японська модель -- це модель регульованого корпоративного капіталізму, у якій сприятливі можливості нагромадження капіталу сполучаються з активною роллю державного регулювання в сферах програмування економічного розвитку, структурної, інвестиційної й зовнішньоекономічної політики й з особливим соціальним значенням корпоративного початку.

Шведська модель - це соціал-демократична модель, що відводить державі місце верховної соціально-економічної сили. Демократично обраної державної влади делегуються величезні повноваження по регулюванню соціально-економічного життя. Однак не можна не визнати, що концептуальні розходження між соціальною ринковою економікою й "скандинавським соціалізмом" на практиці стираються.

Таким чином, сучасні країни взяли курс на побудову социально-регулируемой ринкової економіки, що лежить в основі поняття "змішана система господарства".

Політико-економічна концепція соціально-ринкового господарства спрямована на синтез гарантованої правовою державою волі, економічної волі (яка через неподільність волі розглядається як необхідна складова вільного порядку взагалі) і ідеалами соціальної держави, пов'язаними із соціальною захищеністю й соціальною справедливістю. Це сполучення цілей - волі й справедливості - відбивається в понятті "соціальне ринкове господарство". Ринкове господарство персоніфікує господарську волю. Воно полягає у волі споживачів купувати за своїм вибором виробу (воля споживання), у волі виробництва й торгівлі, волі змагання.

Розширення функцій держави в сучасному суспільстві при збереженні ринкових воль, інститутів і механізмів у вирішальному ступені обумовлено зрослою складністю соціально-економічного процесу. Багато фундаментальних роблем сьогоднішнього суспільства не можуть бути ефективно вирішені за допомогою тільки ринкових механізмів. Це, насамперед зміцнення соціальної сфери, що стала одним з найважливіших джерел економічного росту. Так, рівень утворення, кваліфікація робочої сили й стан наукових досліджень безпосередньо впливають на темпи і якість економічного росту, що підтверджено эконометрическими розрахунками. Величезний вплив на якість робочої сили, на економічний розвиток у цілому роблять охорона здоров'я, соціальне забезпечення й стан навколишнього середовища. Ринок сам по собі не може створити потужної соціальної сфери, хоча ринковим механізмам, особливо конкуренції, може бути властив сильна соціальна спрямованість.

Термін "соціальний" означає:

1) "що ринкове господарство в силу своєї економічної ефективності, тобто завдяки тому, що воно створює економічні передумови "добробуту для всіх", і представляє економічні волі, що обмежують рамками недоторканності прав третіх осіб, носить соціальний характер;

2) що ринкове господарство повинне обмежуватися там, де воно привело б до соціально небажаних результатів або ж результати вільного економічного процесу повинні коректуватися, якщо вони, відповідно до ціннісних подань суспільства, не є досить соціальними".

Тому соціально-орієнтована ринкова економіка націлена на виконання як економічних, так і неекономічних цілей, використовуючи широкий діапазон інструментів економічної й соціальної політики.

Загалом, виді ці мети можна сформулювати в такий спосіб:

забезпечення економічного росту й економічної стабільності;

соціальна забезпеченість і соціальна справедливість;

сприяння конкуренції;

забезпечення політичної стабільності.

У змішаній економіці істотні зміни перетерплює господарський механізм. Планові методи господарювання одержують подальший розвиток у рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи керування. У той же час на макрорівні розвиток планових методів пов'язане з державним регулюванням економіки.

Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку. У результаті й ключові завдання економічного розвитку одержують нове рішення. Так, питання про обсяг і структуру виробленої продукції зважується на основі маркетингових досліджень у рамках фірм, а також аналізу пріоритетних напрямків НТП, прогнозу розвитку суспільних потреб на макрорівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застаріваючих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова система керування виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що випускають основну масу товарів даного виду, у відповідність із суспільно необхідними витратами.

Державні галузеві й загальнонаціональні програми (плани) також впливають на обсяг і структуру вироблених товарів і послуг, забезпечуючи їхню більшу відповідність суспільним потребам, що змінюються.

Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування з обліком найбільш перспективних галузей. У той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і міждержавних програм, проведення НИОКР у пріоритетних напрямках НТР. Наприклад, у цей час реалізуються загальноєвропейські програми «Еврика», «Еспріт» й ін.

Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту вирішується не тільки на основі традиційно сформованих форм, але й доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладень у розвиток «людського фактора»: фінансування систем утворення, у тому числі перепідготовки працівників різної кваліфікації, удосконалювання медичного обслуговування населення, соціальні потреби.

На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм «боротьби з бідністю» у цей час направляється не менш 30-40% всіх державних бюджетних асигнувань у розвинених країнах з ринковою економікою.

3. Проблеми становлення ринкової системи в Україні

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин, її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.

Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина «безринкового соціалізму». Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

У нас відсутній визначальний ринковий інститут -- економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбудеться швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.

Відтворення інституту багато суб'єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми -- колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У пас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові інститути.

Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.

В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.

Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду роботи і кадрів).

Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку, мають різні ринкові моделі. Скажімо, є ринок американський, канадський, німецький, японський тощо. На який з них може орієнтуватись Україна.

Канадський варіант приваблює своїми методами розв'язання соціальних питань, де велика частина витрат на медичне обслуговування, освіту здійснюється державою. В зв'язку з цим там більші податки. В США -- навпаки, податки менші, але ці витрати несуть самі громадяни.

У рамках ринкового господарства сучасного світу в різних країнах залежно від національних особливостей розвитку різне співвідношення приватної, колективної та державної власності. Наприклад, в Італії 58 відсотків підприємств є державними, в Ізраїлі 64 відсотки валового національного продукту (ВНП) виробляється в суспільному секторі, в Канаді у ньому зайнято близько 40 відсотків працюючих, у Швейцарії 65 відсотків власності є суспільною. До останнього часу адміністрація Тайваню контролювала всі великі промислові й транспортні корпорації, а також головні банки і торговельні компанії, забезпечуючи за рахунок державного бюджету і фінансованих ним підприємств більшу частину капітальних вкладень. Частка держави в капіталовкладеннях у ВНП США традиційно невелика і в 80-х роках становила близько 35 відсотків.

За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей ринкових економік? Для більшості країн, що переходять від індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього вступають, такий критерій має зводитися до реалізації потенції особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних, екологічних та психологічних умов для існування людини. Все це сприятиме соціальній злагоді в суспільстві, буде фактором подальшого розвитку економіки, науки, культури.

У квітні 1992 р. ООН опублікувала черговий звіт, в якому рівень розвитку країни характеризується спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту. Найрозвиненішою країною світу з 160 було визнано Канаду. Швейцарія -- на четвертому місці. Як бачимо, велика частка державного сектора економічній ефективності не завадить.

Виходячи з того, що ефективність ринкової економіки не залежить від частки приватної власності, можна зробити висновок: будувати економіку, в якій домінував би дрібний приватний сектор, Україні недоцільно, оскільки у нас переважає державна власність.

Специфікою економіки України є і те, що в ній переважного розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут виробляється понад 80 відсотків суспільного продукту.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде у світовий ринок.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» -- не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку країну, де воно було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні стосунки з іншими країнами прагне якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика проводиться по відношенню до міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без всіляких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спроможність національного ринку країни оскільки знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, кудц увіллється ця робоча сила, а з іншого -- призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде в розряд безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці процеси, адже це може призвести до втрат в певних галузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в стихійному режимі , самопливом -- не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути сучасні розвинені країни, для яких характерні змішана економіка, що грунтується на різних формах власності, домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація економічного розвитку.

При цьому слід ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком, як до цього дехто закликає. Він -- невід'ємний елемент економіки, її розвитку, особливостей. Тому і ринкові відносини різні у Японії, Італії, Бразилії, Алжирі. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інститутів, науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (З-- 4 десятиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур-- приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають ці країни, хоч і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.

Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню, менталітету народу. Для нас найбільш прийнятною е модель соціально-орієнтованого ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини. Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є еволюційний, прискорений (або «шокової терапії»), жорсткого регулювання.

Перший грунтується на поетапному і поступовому введенні ринкових відносин протягом тривалого періоду (10--15 років).

Другий шлях -- прискорений, або «шокова терапія», третій доелементний (або еволюційно-радикальний). Другий варіант виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий строк (були пропозиції за 400--500 днів, 2--3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому--лише раз, а ефект той самий. Такий шлях називають «шоковою терапією». Сутність його полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводяться вільні ціни. Зростання їх обмежується гранично жорсткою фінансовою і кредитною політикою, яка є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор, економіка відділяється від держави. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чікагської (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. Це в наших умовах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) може лише зруйнувати економіку, дестабілізувати суспільство.

Вводити ринкову економіку в Україні слід прискорено, але без «шоку». Таким є поелементний, еволюційно-радикальний шлях. Він поєднує перший і третій варіанти, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків -- з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної перебудови, без чого неможливо наповнити внутрішній ринок товарами споживання посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб здійснити це, необхідні величезні капітальні ресурси. Сподівання на те що Захід нам допоможе--нереальні, ми маємо знайти їх всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки нам слід йти шляхом демонтажу старої господарської системи і поступовим введенням ринкової системи.

Складність цього завдання полягає в тому, що вирішення його потребує, з одного боку, прискореного переходу до ринку, а з іншого -- виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію переходу до соціально - орієнтованої ринкової економіки.

Головним інструментом створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути не стихійна гра сил, а активна і послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інститутів ринку. Регулююча роль держави має здійснюватися не старими адміністративно-командними, а новими методами, які адекватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер народного господарства; забезпечити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу, насамперед у формі прямих інвестицій у виробничу сферу, галузі, що виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечити взаємодію національного ринку з міжнародним на законодавчо визначених міжурядових угодах.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

ринковий економіка інфраструктура власність

Висновки

Неодмінною приналежністю економічних систем є компоненти, частини, тобто те, із чого вона складається й без чого вона неможлива. Компонентів економічної системи дуже багато й дана характеристика системи має вирішальне значення при порівняльному аналізі різних систем. Національні економічні системи можуть мати різні компоненти, а при типізації економічних систем дана характеристика має вирішальне значення. Наприклад, при плановій економіці просто не було необхідності у валютній системі або мережі комерційних банків. Хоча проблему й залишається дискусійної, цей ознака є вирішальною при класифікації економічних систем.

Другий атрибут - структура системи, сумісність вхідних у неї елементів. Система стійка й функціонує ефективно при сумісності частин " взаємодія яких забезпечує розвиток системи. Ця ознака має особливе значення для розробки проблем трансформації економічних систем. Руйнування основного елемента системи приводить до руйнування колишньої системи, а не основних елементів - до поступового перетворення (шокова терапія або градуализм при проведенні реформ).

Третя найважливіша ознака складної системи має внутрішню структуру взаємозалежних елементів її цілеспрямованість, її прагнення досягти певної мети. Разом із засобами досягнення мети - ця ознака становить функціональний аспект системи. Звідси треба, що трансформація економічної системи - не самоціль, а засіб рішення певної цільової функції.

Наступна, четвертий, ознака пов'язаний з тим, що система функціонує в зовнішній стосовно неї середовищу, з якого зв'язана безліччю комунікації. Цільова спрямованість системі передається із системи більше високого порядку. Стосовно економічної системи це означає, що дане суспільство ставить перед нею певні цілі й залежно від цього оцінює дану систему за допомогою певного набору показників.

І, нарешті, є управлінський аспект системи, без якого система не може цілеспрямовано розвиватися. Незалежно від того, об'єктивні або суб'єктивні управлінські рішення, сама системність припускає наявність цього атрибута.

Характеристика складних цілісних систем може бути набагато більше, але ми обмежувалися даними атрибутами, які в достатньому ступені показують можливі напрямки пошуків в економічній теорії.

На закінчення відзначимо, що при свідомій трансформації економічної системи головною умовою недопущення остаточного її розпаду є "плавне" вилучення "зайвих" елементів і введення нових; щоб дати можливість їм адаптуватися в новому середовищі й уникнути несумісності елементів у даній конкретній економічній системі. На основі проведеного дослідження складена табл. 2 у якій зведені основні відмітні риси командно-адміністративних, ринкових і змішаної економічних систем.

Список літератури

Нуреев Р.М. Основи економічних теорій: Мікроекономіка: учеб. для вузів. - М.: Высш. шк., 1996.- 447с.

Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. Принципи, проблеми й політика. М, Республіка, 1992. - С.47- 118

Курс економічної теорії/ Під ред. Чепурина М.Н. проф. Кисельовій Е.А. Кіров, 1994. -641с.

Економіка: Підручник/Під ред. Доц. А.С. Булатова. - М.: Видавництво БЕК, 1994.-632 с.

Курс економічної теорії. Загальні основи економічної теорії, мікроекономіка, макроекономіка, перехідна економіка: Навчальний посібник /під. Общ. Ред. А.В. Сидоровича - М.: МГУ ім. Ломоносова, "ДИС", 1997.- 734 с.

Л. Ходів Адміністративний вплив і моральне переконання в держрегулювання ринкової економіки.//Російський економічний журнал . - 1997. - №4.-С.42-48.

Емцов Р.Г. Лукин М.Ю. Мікроекономіка: Підручник. М.: МГУ ім. М.В. Ломоносова, 1999.- 512с.

А. Нестеренко Соціальна ринкова економіка: концептуальні основи, історичний досвід, уроки для Росії //Питання економіки . - 1998. - №8. -С.12-15.

И. Самсон Чи прийде Росія до ринку? //Питання економіки.- 1998. -№8.-С.3-6.

10. Оппенлендер К.Х. Необхідність і передумови нової інноваційної політики. //Питання економіки. - 1996. - № 10.

11. Е. Платонова. Економічні системи і їхня трансформація.// Мэимо. - 1998.- № 7. С.З0-40.

Размещено на Allbest.ru