Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Сумський національний аграрний університет

Кафедра теоретичної та прикладної економіки

Курсова робота

з економічної теорії

на тему: «Конкуренція в ринковій економіці»

Суми - 2010

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть та функції конкуренції в ринковій економіці

2. Форми економічної конкуренції

3. Види економічної конкуренції

3.1 Досконала конкуренція

3.2 Недосконала конкуренція

4. Методи конкурентної боротьби

4.1 Цінова та нецінова конкуренція

4.2 Сумлінна та несумлінна конкуренція

5. Монополія, як антипод конкуренції

Висновок

Список літературних джерел

Вступ

В своїй курсовій роботі я намагатимуся розкрити тему “Конкуренція в ринковій економіці”. Довести, що конкуренція це “рух прогресу”. Що без неї не може існувати повноцінний ринок, що конкуренція - це необхідне явище в економіці. Конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найбільш вигідні умови господарювання, за одержання максимального прибутку. Також я намагатимуся розкрити: сутність конкуренції та її форми в ринковій економіці, види економічної конкуренції, методи конкурентної боротьби, та зв'язок монополії з конкуренцією. В курсовій роботі розглядаються, як негативні так і позитивні риси конкуренції. Наприклад, негативні риси: дрібні товаровиробники витісняються з ринку; посилюється соціальне та майнове розшарування населення; загострюється безробіття. Позитивні риси: рушійна сила ринкової економіки; стимулювання економії всіх ресурсів; більш повне задоволення потреб споживачів; стимул для розвитку науково-технічного прогресу. Риси досконалої конкуренції: існує велика кількість фірм, що виробляють данний продукт; продукція однорідна; учасники можуть вільно входити та виходити з нього (відсутні вхідні бар'єри)-умова, яка затрудняє доступ фірм-новачків на ринок; постачальники не взаємодіють один з одним; всі учасники достатньо поінформовані для визначення своєї поведінки на ринку. Вхідні бар'єри: урядові ліцензії; власність на не відтворювані та рідкісні ресурси; авторські права та патенти; ефект масштабу; нелегальні методи боротьби. Недосконала конкуренція: Монополія - тип ринкової структури де: весь галузевий випуск постачає одна фірма, а споживачів багато; продукція однорідна і немає близьких замінників; входження на ринок нових фірм блоковано; споживачі не взаємодіють між собою; існує повна поінформованість щодо ринкових цін. Недосконала конкуренція означає, що виробник має можливість впливати на встановлення ціни.

Монополія має абсолютно ринкову владу, що дає їй можливість встановлювати ціну на ринку. Риси монополістичної конкуренції: диференціація продукції; значна кількість постачальників; майже необмежені можливості входження у галузь; можливість впливати на ціни. Олігополістична конкуренція: це такий вид структури, де на ринку діє декілька продавців, продукція є стандартизованою і диференційованою. Існують певні вхідні бар'єри, виробники мусять враховувати поведінку конкурентів. З метою збільшення прибутку монополісти використовують цінову дискримінацію - (принцип ціноутворення коли той самий товар продається різним категоріям покупців за різними цінами. Негативні риси монополії: завищена ціна; не забезпечується ефективний обсяг виробництва; зменшується суспільний добробут; створюють політичну небезпеку для суспільства. Антимонопольна політика держави втручається в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції. Існує також цінова конкуренція, вона застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників, або проникнення на вже засвоєний ринок. Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція. Суть її в тому, що виділяються кращі, ніж у конкурентів, якість і надійність продукції, що особливо підкреслюється у рекламі. З погляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну. Основними методами сумлінної конкуренції є: зниження цін ("війна цін"); підвищення якості продукції; розвиток до- й після продажного обслуговування; тощо. Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи - так звана несумлінна конкуренція. Основними методами несумлінної конкуренції є: економічне шпигунство; підробка продукції конкурентів; підкуп і шантаж; обдурювання споживачів; махінації з діловою звітністю; валютні махінації; приховування дефектів тощо. Отже конкуренція сприяє розвитку та вдосконаленню ринкової економіки.

1. Суть та функції конкуренції в ринковій економіці

Перехід України до соціально-орієнтованої ринкової економіки передбачає створення необхідних умов для цивілізованої конкуренції. Все це вимагає регулювання ринкового механізму, зокрема, державної боротьби з монополією. Лише в цьому випадку конкуренція ефективно сприятиме піднесенню товарної форми господарювання.

Конкуренція від грецького “конкурро” значить “протистояння”. Термін вважається близьким до слів “змагання”, “суперництво”. Енциклопедичний словник Блокгауза визначає конкуренцію, як діяльність суперництва декількох осіб при досягненні однієї й тієї ж мети.

Ринкова конкуренція - це процес суперництва між виробниками, постачальниками і покупцями товарів, за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації. Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначити конкуренцію між споживачами, як їхні взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку.[2,43].

Як економічна категорія конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків” [5,182]. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, організацію праці тощо.

Конкуренція є визначальним фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження в виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів по відношенню до споживача.

З погляду сучасності під конкуренцією розуміють незалежні зусилля підприємців з метою досягнення прихильності до своєї продукції чи послуг зі сторони одних і тих же груп споживачів. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятий Верховною Радою України 18 лютого 1992 року, трактує, що “конкуренція - змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливають на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач”.

Природно, що конкуренція існує з часів виникнення суспільного виробництва. Найбільшого розвитку досягла при капіталізмі епохи вільної конкуренції, стала невід'ємною складовою підприємства. Конкуренція постійно заохочувалась, починаючи з ранніх періодів історії бізнесу. Ще Адам Сміт вважав, що багато проблем суспільства, включаючи соціально-економічні, можна вирішувати з допомогою активної конкуренції, коли надто амбіційні намагання одного підприємця будуть зведені нанівець низькими цінами або товарами кращої якості, запропонованими суспільству його конкурентами. Історичний досвід свідчить, що найбільш ефективною є вільна конкуренція. Причому, під вільною конкуренцією розуміється зовсім не відсутність юридичних норм, які регулюють і обмежують господарську діяльність самостійних осіб і форм. Такої свободи ніколи не існувало і не буде. Система вільної конкуренції-такий порядок речей, коли правовий бізнес економічної діяльності зводиться до свободи особистості, рівноправності усіх форм власності і господарювання при якомога меншій участі держави у визначенні матеріального і формального змісту угод.

Конкуренція виконує в ринковій економіці наступні функції:

- функція регулювання;

- функція мотивації;

- функція розподілу;

- функція контролю.

Функція регулювання. Для того, щоб утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно:

- підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

- підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу винагородження за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

Політика держави в області конкуренції спрямована на те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип "оптимальної інтенсивності конкуренції" в якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:

- технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит.

У відповідності з керівним принципом оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді, коли в економіці існує "широка" олігополія з "помірною" індивідуалізацією продукції. "Вузька" олігополія із сильною індивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.

В кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентують правила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентної поведінки виробників становило "чесне"- без змови - суперництво виробників завдяки, як правило, ціновому тиску. Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній трактовці поняття конкуренції.

конкуренція ринковий економіка монополія

2. Форми економічної конкуренції

Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють наступні форми економічної конкуренції:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відокремлених споживачів даного товару. Структура зв`язків між ними є такою, що кожен споживач може купити товар у будь-якого виробника, виходячи з власної оцінки користі товару, його ціни і власних можливостей придбання данного товару. Кожен виробник може продати товар будь-якому споживачу, виходячи тільки з власної вигоди. Жоден зі споживачів не може придбати якусь істотну частку сукупного попиту. Дана структура ринку називається монополією і породжує так звану досконалу конкуренцію.

2. Величезна чисельність відокремлених споживачів і мала чисельність виробників, кожен з яких може задовільнити значну частку сукупного попиту. Така структура називається олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію.

Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, здатний задовільнити загальний попит всіх споживачів, є монополія. В разі, коли на ринку є відносно велика чисельність виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорять про монополістичну конкуренцію.

3. Єдиний споживач товару і багато самостійних виробників. При цьому єдиний споживач привласнює весь обсяг пропозиції товару, який постачається всіма виробниками. Дана структура породжує особливий тип недоконалої конкуренції, який називають монополією попиту.

4. Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протистоїть єдиний виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але не є і ринковою.

3. Види економічної конкуренції

3.1 Досконала конкуренція

Досконала (“чиста”) конкуренція характерна для ринку з множиною продавців і покупців якого-небудь подібного товарного продукту. При цьому кожний окремий продавець чи покупець не впливає самостійно на рівень цін товарів. Вся реалізація відбувається по ринкових цінах, не нижче і не вище, бо всі можуть купити і все можна продати. Роль маркетингу тут мінімальна.

За умов досконалої конкуренції (perfect competition) ринкова ситуація характеризується монополією, тобто великою кількістю продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед інших продавців.

Ринок відкрито для кожного. Рекламні компанії за цих умов не є занадто важливими, бо для продажу пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринок є прозорим і відсутні будь-які переваги. На ринку з подібною структурою ціна - це задана величина.

Хоча ціна й формується в процесі конкуренції серед всіх учасників ринку, але водночас кожен окремий продавець не здійснює жодного прямого впливу на ціну. Якщо продавець заправляє більш високу ціну, всі покупці відразу ж переходять до його конкурентів.

Якщо ж продавець заправляє більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовільнити весь попит, який буде орієнтовано на нього, через його незначну частку на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.

Якщо продавець змушений погодитися з цінами, що переважають на ринку, то він може пристосуватися до ринку шляхом регулювання обсягу свого продажу. В цьому разі він визначає кількість, яку він розраховує продати за заданою ціною. Покупцеві також залишається тільки обрати, скільки він захоче отримати за заданою ціною.

Умови досконалої конкуренції визначаються за наступними параметрами:

- велика кількість продавців і покупців, жоден з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

- кожен продавець виробляє однорідний продукт, який в жодному відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок в довгостроковому аспекті, або мінімальні, або взагалі відсутні;

- жодних штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і ресурси - змінні фактори виробництва - мобільні;

- кожен продавець і покупець має повну й правильну інформацію про ціну, кількість продукту, витрати й попит на ринку.

Отже, зрозуміло, що жоден реальний ринок не задовільняє всім перерахованим умовам. Тому схема досконалої конкуренції має здебільшого теоретичне значення. Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур. Саме в цьому її цінність.

Для учасників ринку за умов досконалої конкуренції ціна - це задана величина. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він захоче запропонувати за даною ціною. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості.

3.2 Недосконала конкуренція

МОНОПОЛІСТИЧНА ТА ОЛІГОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ

З попереднього пункту курсової роботи видно, що “…досконально конкурентні ринки ефективно розподіляють ресурси без державного втручання, але це не означає, що реально існуюча ринкова економіка є ефективною” [10,191]. На практиці конкуренція звичайно є недосконалою. Прикладами недосконалої конкуренції (imperfect competition) є монополістична та олігополістична конкуренція.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція має місце на ринку, що складається також із безлічі продавців і покупців, але угоди вони здійснюють не по єдиній ринковій ціні, а в широкому діапазоні цін. Це тому, що пропонуються різні варіанти одного й того ж товару (якість, властивості, оформлення і т. д.). Відрізнятись можуть і послуги, які надаються покупцям, коли вони придбали товар. Очевидна різниця, яка сплачується щоб виділитись серед конкурентів. Продавці приховують споживні сегменти, присвоюють товарам марки фірми, використовують рекламу тощо. Однак наявність великої кількості конкурентів дещо обмежує значний вплив маркетингу на кожну окрему фірму.

За умов монополістичної конкуренції велика кількість виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію, тобто на ринку присутні гетерогенні товари. Якщо за умов досконалої конкуренції фірми виробляють стандартизовану (однорідну) продукцію, то за умов монополістичної конкуренції виробляється диференційована продукція.

Диференціація стосується передусім якості продукту чи послуг, завдяки чому у споживача складаються цінові переваги. Продукція може бути диференційована також за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), за близькістю до покупців, за інтенсивністю реклами, тощо.[7,91].

Таким чином, фірми на ринку монополістичної конкуренції вступають в суперництво не тільки за допомогою цін, але й шляхом всебічної диференціації продукції й послуг. Монопольність в такій моделі полягає в тому, що кожна фірма за умов диференціації продукції має певною мірою монопольну владу над своїм товаром, вона може підвищувати й знижувати ціну на нього незалежно від дій конкурентів, хоча ця влада і обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того, на монополістичних ринках поряд з дрібними й середніми є досить великі фірми.

За такої моделі ринку фірми прагнуть розширювати свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається передусім за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламних компаній, які наголошують на відмінностях товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої за наступними ознаками:

- на ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;

- для учасників ринку нема повної прозорості ринку, й вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;

- підприємства прагнуть розширити свою область переваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;

- доступ на ринок для нових продавців при монополістичній конкуренції ускладнений через наявність переваг.[8,92].

Олігополістична конкуренція

Олігополістична (з грецького - декілька продавців) конкуренція діє на ринку, який складається з невеликої кількості продавців. Вони надто чутливі до політики ціноутворення і маркетингових стратегій одне одного.

Безпечна кількість продавців пояснюється складністю проникнення на цей ринок нових претендентів. Товари можуть бути і неподібними (наприклад: мідь, деревина, газ, автомобілі і т.д.).

Олігополісти не розраховують на довготривалий успіх за рахунок зниження або підвищення цін. Вони з допомогою служб маркетингу уважно стежать за конкурентами, сприяючи стабільності ринку.

Олігополія характеризується небагатою чисельністю учасників конкуренції - коли відносно мала (в межах десяти) кількість фірм панує на ринку товарів чи послуг. Класичним прикладом олігополії є "велика трійка" в США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

За умов олігополії можуть вироблятися як однорідні, так і диференційовані товари. Однорідність найчастіше має місце на ринках сировини й напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу тощо; диференціація - на ринках споживчих товарів.

Небагаточисельність фірм сприяє монополістичним угодам між ними: щодо встановлення цін, розділу чи розподілу ринків, або щодо інших способів обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігополістичному ринку тим інтенсивніше, чим нижче рівень концентрації виробництва (велика кількість фірм), і навпаки.

Важливу роль в характері конкурентних відносин на такому ринку відіграють обсяг і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим менше такої інформації, тим більш конкурентним буде поведінка фірми.

Основна відмінність олігополістичного ринку від ринку досконалої конкуренції пов`язано з динамікою цін. Якщо за досконалої конкуренції вони пульсують безперервно й безсистемно залежно від коливань попиту й пропозиції, то за олігополії ціни мають тенденцію до стійкої фіксації й змінюються не так часто.

Типовим є так зване лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть слідом за лідером. Доступ до ринку новим продавцям ускладнений. В разі згоди олігополістів з приводу цін, конкуренція все більше зміщується в напрямі якості, реклами і індивідуалізації.

Чиста монополія означає, що на ринку всього один продавець. Ним може бути державна організація, приватна регульована або нерегульована монополія.

Монополіст панує на ринку, диктуючи покупцям свої умови. Однак при цьому можуть досягатись зізні цілі. Державна монополія може встановити ціни і нижчі за собівартість, якщо це має важливе значення для людей, є метою, щоб вони задовільнили свої потреби (наприклад: хліб, продукти дитячого харчування, необхідний мінімум медикаментів, освіти). А може бути і навпаки. Коли ціна фіксується дуже високою, для скорочення споживання (алкогольні напої, тютюнові вироби).

З дозволу держави аналогічно може діяти і регульована приватна монополія. Щодо нерегульованої приватної монополії, то вона здатна встановлювати будь-яку ціну, яку тільки витримає ринок. Але не завжди це роблять, боючись введення державного регулювання і не бажаючи приваблювати конкурентів.

Чиста монополія відображає специфічну конкуренцію: продавець змагається ніби сам з собою, що проявляється у протистоянні його інтересів суспільним. До того ж монополіста стримує потенційне конкурентне оточення, небезпека втратити свою глибину ринку, самоконтроль.

Розрізняють специфічну конкуренцію в області маркетингу:

- функціональну;

- видову;

- предметну.

Функціональна конкуренція виникає по тій причині, що будь-яку потребу можна задовільнити різноманітними способами. Наприклад, для занять спортом потрібні шахи, ковзани, м'ячі. Тому всі спортивні товари в одному магазині функціонально конкурують між собою. Фактор функціональної конкуренції необхідно враховувати навіть якщо це унікальний товар.

Видова конкуренція виникає внаслідок наявності товарів, які призначені для однієї і тієї ж мети, але мають відмінності з якихось суттєво важливих характеристик. Наприклад, магнітофони з неоднаковим рівнем вихідної потужності, хліб різної випічки.

Предметна конкуренція відбувається у результаті випуску ідентичних товарів, які відрізняються лише якістю виготовлення, або навіть однакові за якістю, але мають незначні відмінності. Наприклад, предметна конкуренція ведеться між іноземними автомобілями одного класу.

Конкуренцію також розглядають як одну із властивостей спільного виробництва, як наслідок поглиблення суспільного поділу і кооперації праці. В цьому розумінні конкуренція стала головним інструментом регулювання ринкової економіки.

Внутрішньогалузева конкуренція існує всередині галузі між товаровиробниками, які створили товари одного виду.

Це боротьба за найбільш вигідні умови виробництва і збуту, за одержання найбільшого прибутку на вкладений капітал. Внутрішньогалузева конкуренція - один із проявів стихійної дії закону вартості, веде до встановлення єдиної ринкової ціни за товар цього виду.

Вона забезпечує ефективні результати виробництва: покращення якості продукції і зникнення витрат на її виготовлення, науково-технічне становлення підприємств, збагачення асортименту товарів і послуг. Підприємці змушені, крім того, весь час розробляти принципово нові вироби, формуючи нові потреби і видозмінюючи структуру попиту.

Прямий і зворотний вплив між попитом і пропозицією приводить у рух внутрішньогалузеві пропорції, оптимізуючи структуру виробництва у відповідності з новими потребами. Аналогічне характерно і для міжгалузевої конкуренції. Закон конкуренції передбачає для продавців і покупців можливість вибору відповідної кількості конкурентів. Наявність контрагентів є важливою умовою існування ринку, адже відсутність конкуренції веде до монополії. По зарубіжних оцінках оптимальне число конкурентів на ринку 8-15, але не менше 4-5.

4. Методи конкурентної боротьби

4.1 Цінова та нецінова конкуренція

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами - так звана "війна цін".

Вона здійснюється багатьма способами:

- зниженням цін;

- локальними змінами цін;

- сезонними розпродажами;

- наданням більшого обсягу послуг за існуючими цінами;

- подовженням термінів споживчого кредиту тощо.

Здебільшого цінова конкуренція застосовується для виштовхування з ринку слабших суперників, або проникнення на вже засвоєний ринок.

Цінові методи конкуренції були розповсюджені на ранніх етапах бізнесу. Суть їх у тому, що однорідні і приблизно однакові по якості товари мають найрізноманітніші ціни, які встановлюються з метою підняти конкурентноздатність продукції. Слід відмітити, що на ранніх етапах капіталістичної конкуренції, особливо починаючи з середини XIX століття, у підприємництві взагалі процвітала хаотична конкуренція, тобто без всяких правил і без втручання держави. Тому вона відрізнялась жорстокими і нещадними методами- від цінових війн аж до підпалення приміщень фірм конкурентів, переслідувалась одна мета- швидше розбагатіти, йти на все, щоб одержати максимальний прибуток.

Це приводило до економічних криз, різкого падіння цін і величезного числа банкрутств. Швидка диференціація товаровиробників сприяла загостренню соціальних проблем.

В умовах сучасної України можливе створення подібних ситуацій, коли багатьом іншим початкуючим підприємцям не будуть знайомі більш цивілізовані методи ведення конкуренції.

В даний період ринки на Заході в основному монополізовані між фірмами. І виробники дуже рідко застосовують цінові методи конкуренції. Вони віддають перевагу підтриманню цін на одному рівні і зниженню виробничих і маркетингових витрат, добиваючись таким шляхом підвищення рівня прибутку. Вони ведуться лише до моменту, коли фірма вичерпає всі резерви зниження собівартості продукції за рахунок розширення масштабів виробництва і підвищення тим самим маси прибутку. Зустрічається в основному прихована цінова конкуренція, коли впроваджується новий продукт із суттєво кращими якостями, а ціна підвищується незначно, що рівноцінно продажу товарів по знижених цінах.

Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є нецінова конкуренція. Суть її в тому, що виділяються кращі, ніж у конкурентів, якість і надійність продукції, що особливо підкреслюється у рекламі. Причому не прийнято критикувати недоліки товарів конкурентів, але допускається називати основні характеристики іншої продукції і порівнювати їх зі своїми виробами. Це вже суттєвий крок до цивілізованої конкуренції. Надходження на ринок продукції більш високої якості, або нової споживчої вартості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, проте формування якості проходить тривалий цикл, що починається накопиченням економічної і науково-технічної інформації. В якості прикладу можна навести той факт, що відома японська фірма “SONY” здійснювала розробку відеомагнітофонів одночасно по 10 конкурентних напрямах.

Ось як пояснює “конкуренцію по-новому” один із її теоретиків Т. Левітт. Він вважає. Що слід піддавати гласності не те “що роблено фірмами на своїх заводах і фабриках”, а те “чим вони додатково супроводили свою фабричну продукцію у вигляді упаковки, послуг, реклами, консультацій, фінансування, особливостей постачання, послуг по складуванню та інших цінованих людьми речей”.

В наш час набули великого розвитку різноманітні маркетингові дослідження, що мають на меті вивчення запитів споживача, його відношення до тих чи інших товарів, проте знання виробником подібної інформації дозволяє йому точніше уявляти майбутніх покупців його продукції, точніше розуміти й прогнозувати ситуацію на ринку в результаті його дій, зменшувати ризик невдачі тощо.

Велику роль в неціновій конкуренції відіграє до- і після продажне обслуговування покупця. Передпродажне обслуговування включає задоволення вимог споживачів по умовах поставок: скорочення, регулярність, ритмічність поставок (наприклад, комплектуючих деталей і вузлів). Післяпродажне обслуговування передбачає створення різних сервісних центрів з обслуговування купленої продукції, включаючи забезпечення запасними частинами, ремонт и т.і.

У зв'язку зі зростанням впливу на громадськість засобів масової інформації преси, реклама стала одним з найважливіших методів ведіння конкурентної боротьби, проте за допомогою реклами можна певним чином формувати думку споживачів про той чи інший товар, причому як в ліпший, так і в гірший бік. В якості доказу можна навести наступний приклад.

В часи існування ФРН у західнонімецьких споживачів великим попитом користувалося французьке пиво. Західнонімецькі споживачі робили все можливе, щоб не допустити французьке пиво на внутрішній ринок ФРН. Ні реклама німецького пива, ні патріотичні заклики "німці, пийте німецьке пиво", ні маніпулювання цінами ні до чого не призвели. Тоді преса ФРН стала робити наголос на тому, що французьке пиво містить різні шкідливі для здоров'я хімічні речовини, в той час як німецьке, мовляв, є виключно чистим продуктом. Почалися різні акції в пресі, арбітражні суди, медичні експертизи. В результаті всього цього, попит на французьке пиво все-таки впав. Про всяк випадок німці припинили придбання французького пива.

4.2 Сумлінна та несумлінна конкуренція

З погляду на засоби, які застосовують суперники в конкурентній боротьбі конкуренцію можна умовно поділити на сумлінну й несумлінну.

Основними методами сумлінної конкуренції є:

- зниження цін ("війна цін");

- підвищення якості продукції;

- розвиток до- й після продажного обслуговування;

- створення нових товарів і послуг з використанням досягнень НТР тощо. Але поряд з методами сумлінної конкуренції існують і інші, менш законні, методи ведіння конкурентної боротьби - так звана несумлінна конкуренція.

Основними методами несумлінної конкуренції є:

- економічне (промислове) шпигунство;

- підробка продукції конкурентів;

- підкуп і шантаж;

- обдурювання споживачів;

- махінації з діловою звітністю;

- валютні махінації;

- приховування дефектів тощо.

Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” передбачена відповідальність за неправильні дії, а в статті 7 записано:

“Недобросовісною конкуренцією визначається: неправомірне використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця; отримання, використання розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації, або майну іншого підприємця”. До цього можна також додати й науково-технічне шпигунство, проте будь-яка науково-технічна розробка тільки тоді є джерелом прибутку, коли вона знаходить застосування в практиці, тобто коли науково-технічні ідеї втілюються на виробництві в вигляді конкретних товарів, або нових технологій.

Саме промислове шпигунство, так би мовити, "створило" патент на винахід. Проте зберегти секрети виробництва не вдавалося, винахідник витративши роки праці, міг і не одержати жодної винагороди за свій винахід, адже результатом винаходу часто користувалися цілковито сторонні люди, що не мали жодного відношення до винаходу.

Запобігти такій несправедливості мав патент, що посвідчує винахід і закріпляє за власником патенту виключне право на користування результатами свого винаходу. Якщо патент використовується без дозволу власника, власник може за допомогою суду відшкодувати збитки, або припинити незаконне користування його винаходом. Крім того, він може видати ліцензію іншим особам на використання запатентованого винаходу.

Але патент, теоретично спрямований проти промислового шпигунства, практично став свого роду стимулом цього явища.

Один з перших законів про патенти на винахід було видано у Франції наприкінці XVIII століття, в ньому передбачалося, що за всяким, хто першим привезе у Францію якийсь іноземний винахід, визнаються такі самі пільги, якими б користувався його винахідник. Таким чином, за промисловим шпигуном визнаються права, рівні правам винахідника. [1,50]

Часто терміни "промислове шпигунство" та "економічне шпигунство" застосовують, як синоніми. Але між ними існує певна відмінність, адже промислове шпигунство, зрештою, є частиною економічного. Економічне шпигунство, крім промислового, охоплює й такі сфери, як показники валового національного продукту, (тобто сума доходів підприємств, організацій і населення в матеріальному й нематеріальному виробництві й амортизаційних відрахувань), його розподіл по галузях економіки, процентні ставки, запаси природних ресурсів, можливі зміни в технічній політиці, проекти створення великих державних об'єктів - заводів, полігонів, магістралей тощо.

Відповідь на питання, чому в центрі уваги економічного шпигунства виявляються вищеперелічені показники держави, полягає в тому, що багато країн дають узагальнені дані, з яких важко встановити формування доходів і видатків тієї чи іншої галузі, або всієї держави. Особливо це відноситься до таких сфер, як фінансування різного роду науково-дослідницьких робіт в області ядерної фізики й електроніки, космічної промисловості і т.і.

Основними об'єктами уваги промислових шпигунів є патенти, креслення, секрети виробництва, технології, структура витрат; економічне шпигунство крім промислових секретів охоплює й макроекономічні показники і вбирає в себе розвідку природних ресурсів, виявлене промислових запасів; у зв'язку з розвитком маркетингу великої цінності набуває збирання інформації про смаки й доходи різних соціальних груп.

З розвитком промислового шпигунства монополістичні фірми ретельно охороняють зміст патентів, результати науково-технічних досліджень, проекти і ескізи будь-якої своєї продукції. В організаційну структуру транснаціональних корпорацій (ТНК) входять так звані технічні центри, основним завданням яких є розробка нових товарів, підвищення якості вже існуючої продукції, розробка нових технологій тощо.

З метою підвищення прибутку ТНК прагнуть до встановлення істинної цінності власної продукції. Для цього здійснюється детальний аналіз продукції конкурентів для встановлення порівняльної якості своєї продукції.

Всі промислові монополії мають засекречені лабораторії, де по всіх параметрах порівнюють рівні технічних рішень, якість, продуктивність і надійність своєї продукції з аналогічною продукцією конкурентів. В цих лабораторіях розбирають кожен вузол і агрегат власних машин і аналогічної продукції конкурентів, щоб об'єктивно порівняти їх і виявити дійсну цінність тієї чи іншої продукції. Враховуються всі недоліки та переваги своїх і чужих товарів. Все ліпше в конкурентів переймають і пристосовують для своїх машин, механізмів і конструкцій, якшо при цьому можна обминути патентне законодавство, або якщо це вигідно фірмі.

Недоліки своєї продукції ретельно вивчаються. Потім шукаються шляхи їх усунення, якщо це виявляється вигідно. Але ніколи інформація про слабкі сторони своєї продукції не виходить за межі таких лабораторій і, звичайно, ніколи не доходить до звичайних споживачів. Саме існування таких лабораторій не афішується.[6,78]

Існують різні способи здобуття конфіденційної інформації про діяльність конкурентів, як законних, так і незаконних.

Законними засобами вважаються - збирання й аналіз інформації з офіційно опублікованих джерел, доповідей, звітів, вивчення продукції конкурентів тощо.

Основними законними шляхами збирання інформації про конкурентів є:

- публікації конкурентів і звіти про діяльність фірм;

- відомості, що надали публічно колишні службовці конкурентів;

- щорічні фінансові звіти;

- огляди ринків і доповіді інженерів-консультантів;

- видання, що їх видають конкуренти;

- аналіз виробів конкурентів;

- звіти зарубіжних філій тощо.

Проте кожна ТНК знає про можливі дії проти неї конкурентів, дослідження, здійснювані ними, то в офіційних публікаціях і звітах кожна ТНК намагається дати мінімальну інформацію про свою діяльність і фінансове становище, про науково-дослідницькі роботи. Здебільшого будь-яка велика компанія складає декілька варіантів звіту.

Звіт, що відбиває справжній стан справ, в лічених примірниках подається вищим керівникам ТНК, які визначають політику і стратегію корпорації.

Інший варіант звіту, з якого вилучена найбільш важлива інформація, структура виробничих витрат, подається керівникам корпорації середнього рівня, деяким управляючим зарубіжними філіями, деяким особам з середовища основних акціонерів.

Можливий і третій - популярний варіант звіту, в якому відсутній конкретний зміст, але присутні відмінні ілюстрації, звіт прекрасно видано; такий звіт призначений для акціонерів і широкої громадськості.

Але конкурентні фірми, знаючи про можливі способи приховування інформації, збирають конфіденційну інформацію наступними шляхами:

- різноманітні питання, що ставляться спеціалістам конкурента;

- запрошення на роботу спеціалістів конкурента;

- удавані пропозиції роботи спеціалістам із фірм - конкурентів без наміру брати їх на роботу.

Також можуть бути реалізовані наступні засоби:

- таємне спостереження за спеціалістом, відділом, лабораторією конкурента;

- користування професійних шпигунів для отримання інформації;

- підкуп співробітників з основних відділів фірми-конкурента;

- впровадження "потрібних" осіб в структуру фірми-конкурента;

- підслуховування розмов тощо;

- викрадення креслень, зразків, документів;

- шантаж та інші способи тиску;

- здобуття інформації від джерел у державних структурах;

- збирання інформації від зарубіжних філій і від спільних поставців.

Ще одним ефективним способом економічного шпигунства є впровадження "своєї людини" в державні органи, покликані регулювати діяльність промислових монополій, що дозволяє одержувати необхідну інформацію про конкурентів, контролювати дії, пов'язані з антимонопольною політикою тощо.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що основним змістом промислового шпигунства, як засобу несумлінної конкуренції є збереження своїх секретів і одержання інформації про секрети конкурента.

Іншим засобом несумлінної конкуренції є фальсифікація фірмової продукції.

Ці дії також тісно пов'язані з патентуванням. З економічної точки зору патентування рівнозначно монополізації вигід, пов'язаних з використанням патенту.

Найчастіше патент надає реальні вигоди впродовж семи років, що дозволяє за цей час одержувати чималий прибуток його власникові. Але з іншого боку, поява патенту, що забороняє використовувати якийсь запатентований винахід безпосередньо конкурентами, спонукає їх до форсованої розробки якихось нових технічних прийомів, технологій.

Крім того, багато важливих винаходів часто не запатентовані, щоб не привертати до них увагу конкурентів. Це здебільшого стосується технологій, технічних процесів, які тяжко скопіювати, на відміну від створення нових товарів.

Шлях від винайдення до комерційного застосування вимагає великих фінансових, трудових і матеріальних витрат. Тому, якщо нема небезпеки, що конкурент не запровадить винахід швидше, ніж сама корпорація, то винахід не запатентовується, якщо ж існує ризик, що винахід буде використано конкурентом, то його відразу ж запатентовують і конкурент змушений 15-20 років очікувати, доки мине строк монопольного права. Секрети виробництва тих чи інших товарів не запатентовуються для того, щоб по закінченні певного строку не обнародувати технологію їх виготовлення. Наявність патенту служить потужним засобом для контролю над ринком, проте його порушення карається конфіскацією незаконно виробленої продукції, відшкодуванням збитків і сплатою порушником великих штрафів, що досягають 10 млн. доларів. Патенти застосовуються передусім для охорони продукції фірми від підробок чи імітації якісних товарів.

Для фірм, чию продукцію копіюють, підробки мають катастрофічні наслідки: різко звужується ринок збуту, прибуток різко знижується, ідучи до виробників підробок, підробки підривають авторитет фірми, бо вони крім своєї дешевизни мають ще й низьку якість, тому підробки швидко виходять з ладу, погіршуючи в такий спосіб довіру споживачів до фірми, чия марка була підроблена.

Такий метод несумлінної конкуренції, як сучасне промислове шпигунство користується новітніми досягненнями науки й техніки. Часто стали застосовуватися різні мікроскопічні прилади на основі електронних схем.

Спеціальна технологія дозволяє перехоплювати будь-яку інформацію, передається усно, по телефону, телефаксу, комп'ютеру. Віконне скло може служити мікрофоном: за його коливанням спеціальні пристрої відтворюють зміст розмови. Застосування електронної техніки забезпечує спеціальним службам монополій, як і державним спецслужбам можливість одержувати необхідну інформацію про стан справ конкурентів, їхні переговори тощо.

З розвитком комп'ютерної техніки й створенням комп'ютерних мереж як глобального масштабу, так і різних локальних мереж (наприклад, банківських) постає проблема захисту джерел інформації в цих мережах, бо будь-яке несанкціоноване вторгнення скажімо в банківську мережу може призвести до втрати важливої інформації, до втрати її секретності та, як наслідок, використанню цієї інформації з якоюсь корисливою метою.

Розвиток комп'ютерного піратства й злодійства змусив уряди багатьох країн застосовувати різні заходи. Наприклад, в США організована спеціальна група, що відповідає за безпеку й недоторканість комп'ютерних мереж і комп'ютерних баз данних, проте будь-яка людина, що має комп'ютер, доступ у мережу та певні навички роботи з комп'ютером може здобути доступ у такі комп'ютерні банки данних, що містять конфіденційну й секретну інформацію, яка не призначена для рядового користувача. В якості прикладу можна навести випадок, що відбувся в США, коли один користувач зміг підключитися до мережі комп'ютерів міністерства оборони США, в результаті його злого наміру була повністю знищена важлива інформація одного з пентагонівських комп'ютерів.

5. Монополія, як антипод конкуренції

Монополії ведуть конкурентну боротьбу за одержання монопольного прибутку. Це їх основна мета. Монополісти отримують середній прибуток, як і всі підприємці, плюс додатковий прибуток внаслідок застосування новіших технічних досягнень і переваг крупного машинного виробництва. Крім того, вони присвоюють специфічний монополістичний надприбуток, що виникає як результат встановлення монопольно високих цін на вироблювані монополіями товари і монопольно низьких цін, по яких вони самі купують необхідне їм обладнання, машини, сировину, товари та ін.

Монополія і конкуренція знаходяться у діалектичній єдності і суперечності. Вони невід'ємні так само, як два полюси магніту, але відштовхують одне одного.

Монополія - антипод конкуренції, хоч виросла з неї. Монополія намагається знищити конкуренцію, але це неможливо по суті, бо тим самим не стане і монополії. Інакше кажучи, монополія існує тому, що постійно відтворює нову конкуренцію, породжує нові протиріччя.

В епоху монополій конкурентна боротьба стає надзвичайно складною і різноманітною. Це перш за все суперництво між симими монополіями, всередині їх, і немонополізованими підприємствами.

Словом, монополія одержала багатий зміст, що виходить за буквальне значення терміну. Вона не усуває конкуренцію, а її змінює, що й примушує удосконалювати методи конкуренції.

Монополізація і конкуренція - об'єктивні економічні закономірності, їх пізнання й використання в сучасних умовах привело до цивілізованої форми і методів конкуренції. Cучасні монополії - крупні компанії або їх об'єднання, які мають можливість обмеження конкуренції, диктату на ринку, бо зосередили в своїх руках значну долю виробництва і реалізації товарів, присвоюють таким способом монопольно високі прибутки.

Висновок

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Явище конкуренції має свої плюси й мінуси.

До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, високу якість продукції, високу продуктивність праці, мінімізацію витрат, реалізацію принципу оплати праці за її якістю й кількістю, можливість регулювання з боку держави.

До негативних наслідків - те, що перемога одних супроводжується тяжкою, а подекуди катастрофічною поразкою інших, застосування нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і т.ін.

Як показано в курсовій роботі, надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення, так би мовити, "держав у державі", якими і є сучасні ТНК. Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низька якість продукції, роблять цю продукцію неконкурентноспроможною на світовому ринку, втрачаються стимули пошуку більш ефективних рішень при розв'язанні проблем організації виробництва.

Говорячи про негативні методи здійснення конкурентної боротьби необхідно зазначити, що конкуренції притаманне й таке явище, як промислове шпигунство. Звичайно, не можна заперечувати певну ефективність промислового шпигунства, наприклад він здійснює значний вплив на розвиток військово-промислового комплексу. Проте промислове шпигунство не може замінити розвитку в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідницькі роботи, відкриття, адже, якщо постійно користуватися чужим, краденим, то при цьому втрачається деякий власний потенціал розвитку, що зрештою веде до регресу.

В цілому ж, конкуренція має менше негативних ознак, ніж позитивних, конкуренція - значно менше лихо, ніж монополія, яка зловживає своїм панівним положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримання динамізму в економіці, за умов конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції порівняно з монополією й плановою економікою.

Список літературних джерел

1. Гош О. Ринок як засіб відродження перехідної економіки України.//Економіка України. - 2005. -№6.-с.45-с49.

2. Гасанов Р.М. Промышленный шпионаж на службе монополий. - М.: Международные отношения,1986.

3. Зайдель Х , Темен Р. Основы учения об экономике. М.: Дело ЛТД,1994.

4. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. - К.: МАУП, 1998.

5. Маконнелл. К., Брю. С. Экономикс: принципы, проблемы и политика. - М.: Республика. 1992. Т. 1.

6. Основи економічної теорії/ С.В. Мочерний, С.А. Єрохін, Л.О. Каніщенко та ін. За ред. С.В. Мочерного. - К.: ВЦ “Академія”, 1997.

7. Портер. М. Международная конкуренция. М.:1994.

8. Про захист економічної конкуренції. Постанова Кабінету Міністрів України//Офіційний вісник України.-2001-№1.

9. Робинсон Дж. Экономическая теория несовершенной конкуренции. М. 1986.

10. Толкачев С. Несовершенная конкуренция. //Российский экономический журнал. 1993. N.5.

11. Україна і світ. Історія господарства від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства/ Б.Д. Лановик, З.М. Матисякевич, Р.М. Матейко та ін. - К.: Генеза, 194.

12. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: «Дело ЛТД», 1993.

Размещено на Allbest.ru