Економічна система

Проблема координації в ринкових умовах аналізується за допомогою моделі кругообігу й моделі попиту та пропозиції.

Модель кругообігу розділяє економіку на два сектори: домашні господарства й фірми. Домашні господарства використають доходи, які вони одержують від продажу своїх ресурсів -- праці, капіталу й землі, для покупки товарів і послуг від фірм. Фірми використають гроші, які вони одержують від продажу товарів і послуг, для покупки ресурсів у домашніх господарств.

Мал.1 Ринковий механізм.

Саме домашні господарства вирішують, що споживати, а отже -- що робити. Ці рішення повинні послужити основою виробничих планів фірм. Фірми повинні скоординувати свої рішення по використанню обмежених ресурсів.

У ринковій системі завдання координації вирішують два типи ринків: ринок виробничих ресурсів і ринок споживчих благ. Модель попиту та пропозиції дає пояснення взаємодії підприємницького сектора й сектора домашніх господарств. Коли два сектори взаємодіють із приводу купівлі-продажу на товарному ринку, модель визначає ціну й кількість продаваних товарів. Коли вони взаємодіють із приводу купівлі-продажу на ринку ресурсів, вони визначають ціну й кількість ресурсів.

Висновки

Неодмінною приналежністю економічних систем є компоненти, частини, тобто те, із чого вона складається й без чого вона неможлива. Компонентів економічної системи дуже багато й дана характеристика системи має вирішальне значення при порівняльному аналізі різних систем. Національні економічні системи можуть мати різні компоненти, а при типізації економічних систем дана характеристика має вирішальне значення. Наприклад, при плановій економіці просто не було необхідності у валютній системі або мережі комерційних банків. Хоча проблему й залишається дискусійної, цей ознака є вирішальною при класифікації економічних систем.

Другий атрибут - структура системи, сумісність вхідних у неї елементів. Система стійка й функціонує ефективно при сумісності частин " взаємодія яких забезпечує розвиток системи. Ця ознака має особливе значення для розробки проблем трансформації економічних систем. Руйнування основного елемента системи приводить до руйнування колишньої системи, а не основних елементів - до поступового перетворення (шокова терапія або градуалізм при проведенні реформ).

Третя найважливіша ознака складної системи має внутрішню структуру взаємозалежних елементів її цілеспрямованість, її прагнення досягти певної мети. Разом із засобами досягнення мети - ця ознака становить функціональний аспект системи. Звідси треба, що трансформація економічної системи - не самоціль, а засіб рішення певної цільової функції.

Наступна, четвертий, ознака пов'язаний з тим, що система функціонує в зовнішній стосовно неї середовищу, з якого зв'язана безліччю комунікації. Цільова спрямованість системі передається із системи більше високого порядку. Стосовно економічної системи це означає, що дане суспільство ставить перед нею певні цілі й залежно від цього оцінює дану систему за допомогою певного набору показників.

І, нарешті, є управлінський аспект системи, без якого система не може цілеспрямовано розвиватися. Незалежно від того, об'єктивні або суб'єктивні управлінські рішення, сама системність припускає наявність цього атрибута.

Характеристика складних цілісних систем може бути набагато більше, але ми обмежувалися даними атрибутами, які в достатньому ступені показують можливі напрямки пошуків в економічній теорії.

На закінчення відзначимо, що при свідомій трансформації економічної системи головною умовою недопущення остаточного її розпаду є "плавне" вилучення "зайвих" елементів і введення нових; щоб дати можливість їм адаптуватися в новому середовищі й уникнути несумісності елементів у даній конкретній економічній системі.

На закінчення хотілося б сказати про нашу країну; що її чекає в найближчому майбутньому, який шлях економічного розвитку вона обере?

Росія сьогодні має монетарну економіку з найманою працею, щоправда, з деякими обмеженнями. Вона поки не управляється ринковою угодою, тобто ще не є ринковою економікою. При наявності фінансового відношення без фінансового ринку й погано встановлених і погано контрольованих прав власності навряд чи можна кваліфікувати її як економіку з капіталістичним початком, навіть монополістичним. Навпроти, можна відзначити, що це економіка з фінансовою олігархією, що здійснює почасти первинне нагромадження капіталу.

Отже, головна проблема для Росії - розвиток ринкової економіки на базі монетарної економіки з найманою працею й фінансовою олігархією, тобто приведення в дію ринкової угоди. Тенденція до розкиду цін саме й свідчить про відсутність єдиного ринку. Ці труднощі встановлення ринкової угоди й служать одним із проявів російської специфіки або, у більше загальному плані, тим, що відокремлює пострадянський "перший мир" від "другого миру" - Центральної Європи.

Основні вогнища опору ринку перебувають у Росії за межами виробничої системи, удалині від тиску кінцевого платоспроможного попиту. Навпроти, вони близькі до влади як до центрального, так і регіональної.

Чого ж не вистачає Росії, щоб перейти до ринку? Насамперед - правової регуляції, що не виступає в Росії частиною історичної спадщини. Право визначає відносини між рівними - правила гри, однакові для всіх й є передумовою установлення ринкової угоди. Це саме те, що звичайно називають конкуренцією. Навпроти, російська вертикальна організація сприяє тому, щоб систематично уникати цього правила.

Яке можливе майбутнє російської економіки? Перший шлях складається в проходженні традиційній схемі, відповідно до якої модернізація російського суспільства здійснюється "зверху", державою або правлячою верхівкою. Це саме шлях, обраний російськими реформаторами, але "загрузлий" в олігархічних інтересах. Умовою реалізації такого сценарію є посилення центральної державної влади, що може бути досягнуто тільки шляхом еволюції убік авторитарності.

Другий сценарій веде до формування слабкої держави й перемозі фінансової олігархії. Це катастрофічний сценарій з економічним застоєм і величезною соціальною диференціацією за рахунок перерозподілу ренти, що спостерігалося в Латинській Америці, Азії або навіть в Африці. Цілком можливе втручання армії для забезпечення соціального миру. Чи здатна в такому випадку фінансова олігархія змінити своє поводження й стать основним суб'єктом модернізації країни, борючись із установками на одержання ренти? Подібне можливо лише при погрозі настання політичних змін, небезпечних для олігархії, що вирішить тоді об'єднати сили реформаторів, щоб вижити, і революціонізувати суспільство, щоб запобігти погрозі.

Може бути, Росію врятує третій сценарій, на жаль малоймовірний. Це - демократичний варіант, що вимагає приходу до влади нових людей, здатних запропонувати план розвитку, що знайде відгук у населення. Основною умовою є "звільнення" бюджету від фінансової олігархії. Сценарій був би в цьому випадку близьким до польського: ініціатива дрібних підприємців поступово змінила б угоди й правила гри, що діють в економіці, які потім поширюється на великі приватизовані підприємства, що вороже ставляться до змін. Можна поручитися, що при такому сценарії вперше у своїй історії російське суспільство може модернізуватися "знизу".

У наступне тисячоріччя Росія ввійде із проблемою бідності. У числі "нових бідних" більше інших ризикують виявитися менш кваліфіковані й менш утворені працівники ВПК, гігантів важкої промисловості, відсталих виробництв, які, найімовірніше, перейдуть у розряд жебраків. Нужденними і незабезпеченими можуть стати значні контингенти кваліфікованих, добре утворених молодих працівників ВПК, гігантів промисловості, а також депресивних регіонів. Саме в середовищі кваліфікованих працівників ВПК, важкої промисловості, прикладної науки локалізується фокус, центральна крапка сучасної російської бідності. У найближчі 15 - 20 років саме вони залишаться кращою частиною трудового потенціалу Росії.

Вирівнювання доходів у суспільстві відбудеться лише в результаті дії ряду факторів, пов'язаних з довгостроковими тенденціями економічного росту, фіскальною політикою держави й перерозподілом доходів за допомогою трансферних платежів, проведенням активної державної політики доходів. Остання покликана вирішувати два головні завдання: регулювати ріст заробітної плати з метою стабілізації цін і підтримувати рівень доходів за допомогою програм соціального страхування й державної допомоги. Один з ознак оптимізації розподілу доходів у суспільстві - переважне зростання частки середніх доходів і значне скорочення частки найбільш високих доходів у загальному "казані". У рамках політики регулювання доходів перспективно - про це свідчить досвід ФРН - освоєння механізмів добровільного (автономного від держави) регулювання заробітної плати, що надають союзам підприємців і найманих робітників право на вільні переговори за висновком тарифних угод без втручання держави. Роль держави при такій системі - визначення законодавчих рамок, що регулюють трудові відносини.

Головною проблемою сучасного періоду формування наукових економічних систем у вітчизняній економічній науці можна вважати проблему сполучення універсальних підходів, вироблених світовою економічною думкою, з необхідністю відбиття складної картини сучасної економічної дійсності.

Література

Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю. Экономикс. Принципи, проблеми й політика. М, Республіка, 1992, С.47, 118

Курс економічної теорії/ Під ред. Чепурина М. Н. проф. Кисельовій Е. А. Кіров, 1994

Курс економічної теорії. Загальні основи економічної теорії, мікроекономіка, макроекономіка, перехідна економіка: Навчальний посібник /під. Общ. Ред. А. В. Сидоровича - М.: МГУ ім. Ломоносова, "ДИС", 1997.- 734 с.

Емцов Р. Г. Лукин М. Ю. Мікроекономіка: Підручник. М.: МГУ ім. М. В. Ломоносова, 1999

А. Нестеренко Соціальна ринкова економіка: концептуальні основи, історичний досвід, уроки для Росії // Питання економіки №8, 1998

Опенлендер К.Х. Необхідність і передумови нової інноваційної політики. //Питання економіки. - 1996. - № 10.

Е. Платонова. Економічні системи і їхня трансформація.// Мэимо, 1998, № 7, с.З0-40.

Размещено на Allbest.ru