Характеристика економічних законів

Размещено на http://www.allbest.ru/

15

Вступ

Процес відтворення у будь-якій країні визначається передусім законами, що діють у межах окремих національних господарств. Водночас міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо все більшою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів. Крім того, розгортання НТР значно посилило інтернаціоналізацію продуктивних сил, капіталу, поглибило міжнародний поділ праці, увесь процес суспільного відтворення. І як результат -- дія загальних законів та закономірностей у межах світового господарства.

Розвиток економіки (суспільного виробництва) не є випадковим процесом. У ній, як і в природі, через зовнішній, здавалося б, хаос, прокладає свій шлях необхідність закономірного розвитку. Тобто мова йде про те, що економічні (господарські) процеси направляються внутрішніми, властивими саме їм законами.

Звичайно, це не заперечує існування випадкових явищ, непередбачених ситуацій, які не вписуються у загальну логіку розвитку. Закони проявляються не в кожному окремому явищі, а у вигляді пануючої тенденції, яку можна виявити лише у всій сукупності явищ і процесів, що відбуваються.

Пізнавання суті цих явищ і процесів відбувається шляхом абстрагування від випадкових, одиничних, поверхових ознак і на цій основі виявлення родових (основоположних) ознак економічного явища, ознак, які відображають в узагальненому вигляді найбільш суттєві його сторони. Такий підхід до вивчення економічних явищ і процесів дає можливість сформулювати свої категорії і поняття.

Категорія політекономії - це найбільш загальне логічне поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному виробничому відношенні. Або інакше -це теоретичне відображення реально існуючих виробничих відносин людей.

1. Сутність економічних законів світового господарства

На початку 2001 р. кількість населення нашої планети становила понад 6 млрд осіб. Земляни розмовляють майже 7 тис. мов, в тому числі до 300 найбільш уживаних.

Нині існує приблизно 5 тисяч народів, 230 держав, в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей. Держави, що існують на планеті, перебувають на щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва.

Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією, більшість людства світу проживає у слабо розвинутих країнах (майже 150 країн). За економічним потенціалом (сумарною величиною ВНП, що виробляється на планеті) лідерами є такі розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють до 50% ВНП.

Ще не так давно в радянській економічній літературі при розгляді світового господарства йшлося про зростаючу могутність світової соціалістичної системи, її частка у світовому промисловому виробництві оцінювалася в 40%. У 1991 р. більшість країн колишньої соціалістичної співдружності на офіційному рівні перестали називати себе соціалістичними. Це насамперед Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія, а також країни колишнього СРСР. Важливі зміни відбуваються в Китаї, В'єтнамі, частково на Кубі, які офіційно продовжують іти соціалістичним шляхом.

Водночас певні процеси соціалізації мають місце у розвинутих країнах світу. Отже, у світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, належності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох країнах виникають релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти і т. ін. Тому постає питання про можливість дії в такому конгломераті єдиних економічних законів та закономірностей. Якщо вони діють, то яка специфіка їхньої дії порівняно із законами у межах однієї країни, групи розвинутих капіталістичних країн чи всесвітнього капіталістичного господарства? Щоб відповісти на це запитання, необхідно з'ясувати сутність світового господарства.

Світове господарство -- сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

У сучасних умовах світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів:

1) прагненням народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерно війни, політикою мирного співіснування;

2) розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері. Це сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між країнами, формуванню стійких структур у світовому господарстві;

3) інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці. В сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері;

4) необхідністю об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих та ін.), потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільністю об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й космосу, збереження як уже набутих людством знань, ідей, так і для переробки і використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори, як уже зазначалося, сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення підприємств різних країн, самих країн. Цей процес виявляється у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

При цьому виникають міжнародні економічні відносини у кожній із сфер суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Вони є похідними від національних, отримують від них Уловний імпульс свого розвитку і водночас активно впливають на розвиток національного господарства.

Сукупність економічних відносин світового господарства виявляється у системі притаманних йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об'єднань тощо, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угруповань, таких, як ЄС.

Розв'язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. При цьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки.

Отже, світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, що взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб та цілей.

Процес утворення світового господарства не завершився, він триватиме ще певний час. Звідси випливає характер дії економічних законів світового господарства -- усі вони розвиваються і функціонують як закони-тенденції. Це означає, що одна із сторін названої суперечності (національної та інтернаціонального) на певному проміжку часу може домінувати, що, у свою чергу, залежить від сили впливу певної сукупності різних факторів, які є основою розвитку кожної зі сторін суперечності.

Водночас, визначаючи пріоритет загальнолюдських потреб, інтересів та цінностей, необхідно за допомогою міжнародних механізмів регулювання наближатися до того, щоб національні господарства пристосовувалися до вимог дії спільних законів. Але при цьому національні інтереси не повинні приноситись у жертву інтернаціональним. Більше того, у процесі просування до вищого ступеня цілісності світового господарства слід домагатися оптимального поєднання не лише національних та інтернаціональних інтересів, а й їх раціонального узгодження з інтересами особи, окремого колективу.

2. Система економічних законів

Навіть перше, поверхове знайомство з економічною системою законів показує, що процеси, які в ній відбуваються, складні й багатогранні. А це означає, що не може бути якогось єдиного закону функціонування економіки, економічних процесів. Закони економіки різноманітні й різнобічні. Зокрема, серед них можна виділити три основних , групи законів.

Першу групу утворюють загальні економічні закони. Це закони, які діють у всіх без винятку способах виробництва. Вони відображають:

а) загальну спрямованість поступального розвитку суспільного виробництва;

б) об'єктивні основи зростання його ефективності;

в) розвиток організаційно-економічних відносин;

г) діалектику взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин.

Отже, загальні економічні закони відображають, як правило, внутрішні, сталі й суттєві зв'язки, властиві процесу взаємодії людини з природою і які є однаковими на всіх етапах розвитку людського суспільства. Серед них слід виділити закон зростання продуктивності праці або, як його ще називають, закон економії часу, закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку продуктивних сил, закон усуспільнення виробництва й праці, закон зростаючих потреб.

Вивчення і пізнання загальних економічних законів має винятково велике значення для створення політекономії у широкому розумінні. Саме тому, що різні політекономічні школи (особливо західні) займалися і продовжують займатися вивченням переважно специфічних економічних законів (в першу чергу законів, властивих капіталізму), досі практично не існує єдиної політекономії як науки, вона розділена на декілька розрізнених політекономій, мало пов'язаних одна з одною. А в окремих випадках, як про це говорилося вище, вона виродилася в Арістотелеву хремастику, тобто в певні рекомендації як, використовуючи знання специфічних законів, заробляти гроші. На жаль, більшість вітчизняних економістів теж стали на такі позиції.

У той же час, у сучасних умовах загальні економічні закони й закономірності дають все більше про себе знати у зв'язку з небувалим процесом усуспільнення виробництва на основі інтернаціоналізації капіталу та міжнародної економічної інтеграції. За цих умов розкриття загальних економічних закономірностей стало загальною необхідністю, тому що дозволяє розглядати суспільний розвиток як єдиний світовий процес.

Другу групу утворюють специфічні економічні закони. Це закони, що діють лише в межах одного спільного виробництва, вони виражають сутність історично визначених виробничих відносин, які виникають на основі тих чи інших форм власності на засоби виробництва, характерних для якогось конкретного суспільного ладу. Так, наприклад, феодалізм має свої специфічні економічні закони, капіталізм - свої, а соціалізм - інші.

Деякі автори виділяють чотири групи. Зокрема, такий поділ зустрічається в підручнику "Основи економічної теорії" за редакцією проф. Мочерного С.В. Тернопіль. АТ "Тарнекс", 1993. Проте нам здається, що виділення четвертої групи носить штучний характер. А найголовніше - не має принципового значення.

Будь-який спосіб виробництва має багато властивих йому специфічних законів, кожний з яких регулює функціонування якоїсь окремої сфери (галузі) економічної системи. Але серед них виділяється один, який виражає найбільш глибинні зв'язки даного способу виробництва, його мету й засоби досягнення цієї мети. Цей закон називається основним економічним законом формації.

До третьої групи економічних законів належать закони, які не можна віднести ні до загальних, ні до специфічних. Вони виражають такі особливості виробничих відносин, які властиві декільком способам виробництва, і тому діють лише в їхніх межах. До них відносяться, наприклад, закони товарного виробництва: закон вартості, закон попиту й пропозиції, закон грошового обігу. Ці закони отримали назву особливих законів.

Специфічні економічні закони відрізняють один соціальний ступінь розвитку суспільства від іншого. Загальні економічні закони, відображаючи поступальний процес розвитку суспільного виробництва, пов'язують економічну історію суспільства в єдине ціле. Особливі закони дають можливість з'ясувати специфіку функціонування ринкової економіки. Така роль різних типів економічних законів визначає й порядок їх вивчення. В першому й пятому розділах посібника при аналізі загальних, основ економічного життя основна увага приділяється розгляду загальних економічних законів. Закони, що властиві товарній (ринковій) організації виробництва, в основному, з'ясовуються в другому розділі. В інших розділах (третій і четвертий) мова піде переважно про форми прояву специфічних економічних законів. Проте такий поділ е умовним, тому що всі ці закони проявляються одночасно, їхні дії переплітаються, взаємопов'язані. Тому зрозуміти поступальний розвиток суспільства, механізм функціонування економічної системи, як у цілому, так і в окремих її ланках (макро- і мікрорів-нях), можна лише аналізуючи прояв економічних законів у їх взаємодії, взаємозв'язку й взаємозалежності.

3. Механізм дії економічних законів

Вище мова йшла про те, що економічні закони за характером дії є об'єктивними, тобто діють незалежно від того, хочуть того люди чи ні. Проте це не означає, що люди безсилі перед економічними законами. Вони можуть вивчати їх, пізнавати механізм їхньої дії і на основі цього використовувати в своїх інтересах. Саме політекономія й дає можливість пізнавати вимоги об'єктивних економічних законів, а економічна політика, яка будується на рекомендаціях політекономії, -- використовувати свідомо ці закони в інтересах суспільства.

Звідси випливає дуже важливий висновок: механізм функціонування й розвитку будь-якого способу виробництва, незважаючи на те, що в остаточному підсумку він визначається вимогами об'єктивних економічних законів як невід'ємний елемент, передбачає сукупність свідомих, вольових дій людей. Особливо зростає роль свідомого фактора в умовах великомасштабного й складного виробництва.

Проте така роль свідомого фактора не говорить про те, що люди вільні в своїй економічній, господарській діяльності поступати так, як їм заманеться. Люди в своїй практичній діяльності зрештою підкоряються тій об'єктивній необхідності, яка диктується вимогами економічних законів. Що ж спонукає людей діяти так, а не інакше, тобто не так, як їм заманеться? Чи не можуть вони, маючи розум і свободу волевиявлення, діяти всупереч економічним законам? Відповіді на ці запитання мають принципове значення для розуміння об'єктивності всього ходу розвитку людського суспільства. Розуміння того, що це процес не випадковий, а закономірний, що розвиток суспільства може й повинен йти лише в такому, а не в іншому напрямку.

Річ у тім, що спонукальним мотивом господарської діяльності людей виступають їхні економічні інтереси. Саме вони націлюють на діяльність людей у напрямах, які диктуються об'єктивними законами. Так, наприклад, фермери або ремісники як дрібнотоварні виробники в силу своїх економічних інтересів змушені рахуватися з законами ринку, які диктують їм ціни, обсяги й асортимент продукції, що виробляється. Підприємець, бажає він того чи ні, не може не прагнути до привласнення максимально можливого прибутку (причому, як правило, будь-якою ціною). До цього його теж спонукає економічний інтерес і закони ринку - інакше не виживе у конкурентній боротьбі. Нарешті, в умовах багатофакторного, складного й великомасштабного виробництва планове, регульоване ведення господарства - це не просто побажання, а необхідність, породжена суспільним економічним інтересом. Інакше висока ефективність виробництва не буде забезпечена, а отже, не зростатиме добробут людей.

Звичайно, дрібний виробник може поступати так, як йому заманеться, може не рахуватися із законами ринку. Але платою за це буде його розорення й зубожіння. Банкрутство чекає й підприємця, якщо він наважиться ігнорувати закони, що примушують його до все більшого розширення виробництва (справи) з метою отримання все більшого прибутку. Нарешті, складне, велике за обсягами виробництво ніколи не дасть великої ефективності, якщо воно не буде координуватися й направлятися з одного центру. Тобто, будь-які дії людей, що йдуть всупереч вимогам економічних законів, неминуче ведуть до господарських труднощів і значних економічних втрат. Економічні закони "не прощають" тим, хто ігнорує їхні вимоги й хоче будувати господарське життя на свій розсуд.

Тобто, об'єктивні економічні закони спонукають людей до певних дій, диктують логіку їхньої поведінки з допомогою економічних інтересів. Тому саме інтереси разом з потребами й стимулами (про що мова буде в наступних темах) утворюють найважливішу ланку в дії і прояві економічних законів. Саме через них об'єктивна необхідність прокладає собі дорогу, приводить у рух господарську діяльність людей.

Вивчаючи економічні закони, політекономія виділяє два основних способи їх прояву: стихійний і свідомий. Стихійний - коли люди в своїй господарській діяльності ігнорують їхні вимоги. Закони все одно діють, але діють як сліпа руйнівна сила. Яскравим прикладом того є економічна політика, яка проводиться в Україні уже впродовж шести років некомпетентними (щоб не сказати більше) політиками в угоду МВФ. Результатом е незнане історією скорочення й занепад національного виробництва у відносно нормальних умовах існування країни. Не було ні війн, ні збройних конфліктів, ні природних катаклізмів, а виробництво ВВП через суперечливі дії урядів (які змінювалися, як у калейдоскопі), що йшли всупереч вимогам економічних законів, бо силовими методами здійснювались економічні реформи, скоротилося за шість років на 70% і продовжує скорочуватися далі. Свідомий - коли люди вивчають вимоги економічних законів і відповідно до них, свідомо використовуючи механізм дії економічних законів через економічну політику, будують свою господарську діяльність. За цих умов економічні закони проявляються як пізнана необхідність, і їхня дія підпорядковується інтересам суспільства.

Отже, економічні закони, рахуємося ми з ними чи ні, все одно діють. Тільки в умовах, коли люди їх враховують, вони служать їм на користь. Коли ж закони ігноруються, вони діють всупереч інтересам людей.

Наступним кроком у теоретичному аналізі економічних законів є розгляд тих конкретних форм, через які проявляється їхня глибинна сутність (зміст) у реальній господарській діяльності людей. Саме через господарську практику економічні закони виявляють себе, виходять як би на поверхню економічного життя. І саме тут, у господарській діяльності, люди стикаються з ними.

Конкретні господарські форми, в яких проявляються економічні закони, дуже багаточисельні й рухомі. Тобто один і той же закон може проявитися в найрізноманітніших формах. Так, закон вартості проявляється через ціни на товари, заробітну плату, майнову диференціацію товаровиробників тощо. Закон економії часу знаходить своє вираження в зростанні продуктивності живої праці, зниженні матеріаломісткості продукції, підвищенні капіталовіддачі. Різноманітність форм прояву економічних законів залежить від тих конкретних історичних умов, у межах яких вони діють.

Конкретні господарські форми являють собою зовнішній пласт виробничих відносин, тобто ті відносини, які складаються в повсякденній практиці господарювання. Саме вони в першу чергу сприймаються свідомістю людей і є об'єктом безпосереднього впливу на них господарюючих суб'єктів (держава, фірма, підприємець). У зв'язку з цим слід розрізняти категорії суті й категорії явища.

Категорії суті відображають зміст економічних законів. Для закону економії часу - це економія часу. Для закону вартості - вартість. Ці категорії менш рухомі, бо виражають зв'язки глибинні, стійкі, такі, що постійно повторюються.

Категорії явища - це конкретні форми прояву суті економічних законів. Вони, на відміну від категорій суті, досить рухомі й мінливі бо залежать від конкретних соціально-економічних умов їх, застосування. Наприклад, ціни, заробітна плата, економічні пропорції, тощо. Принципову схему взаємодії економічного закону та форм його прояву можна представити такою схемою.

Слід мати на увазі, що категорії явища (тобто форми прояву закону) бувають різної глибини. Так, категорія зарплати більш глибока по відношенню до її форм - погодинної і відрядної, а останні у свою чергу, є більш глибокими по відношенню до конкретних форм організації заробітної плати. А це означає, що необхідно розрізняти, для того щоб найбільш ефективно використовувати економічні закони в своїй господарській діяльності, головні й похідні форми прояву законів.

Чим ближче до поверхні життєвих реалій розташовані ті чи і інші форми, тим вони різноманітніші, тим більшою мірою виявляється їхній похідний характер і відірваність від сутності закону, залежність від зовнішніх, несуттєвих факторів. На основі цього складається хибне враження, що ці форми існують автономно й формуються під впливом лише зовнішніх, другорядних факторів.

Реакція господарюючих суб'єктів у практичній господарській діяльності саме на це хибне враження може привести до прийняття неефективних, а іноді й безперспективних рішень.

Одна й та ж сутність (закон) проявляє себе в реальному житті неоднозначно. А це означає, що немає й не може бути єдиної, придатної на всі випадки життя, раз і назавжди даної системи форм прояву економічних законів. Наприклад, форм оплати праці, цін і т.д. Вони повинні застосовуватися й змінюватися з урахуванням конкретних соціально-економічних умов. Але не довільно, реагуючи лише на чисто зовнішні фактори, а виходячи з вимог об'єктивних економічних законів, тобто з їхньої суті.

Нарешті, розмаїття конкретних форм прояву економічних законів породжує складну проблему вибору в господарській діяльності різних рівнів. Це одне з найвідповідальніших і складних завдань економічної політики, бо саме форми прояву економічних законів і є основними інструментами управління економікою.

4. Використання економічних законів і особливості їх дії у сфері виробництва

економічний закон виробництво

Вивчаючи вимоги й механізм дії економічних законів, люди можуть використовувати Їх у своїх інтересах, тобто будувати свою господарську діяльність у руслі вимог цих законів і тим самим забезпечувати високу ефективність своєї праці в суспільному виробництві як основному джерелі багатства.

Конкретно це здійснюється, про що говорилося в першій темі, шляхом проведення певної економічної політики, побудованої на вимогах економічних законів. Вищою глобальною метою економічної політики на будь-якому рівні (держави, фірми, окремого підприємця) повинно бути досягнення високої ефективності діяльності, яка забезпечує: зростання добробуту всіх членів суспільства та всебічний розвиток особистості, якщо мова йде про макрорівень, а на мікрорівні - високі прибутки фірмі й підприємцям. Розробка ефективної економічної політики вимагає певної суми знань. Саме на це й націлене вивчення наступних тем нашого курсу.

Законами, які визначають розвиток сучасного всесвітнього господарства, є закон вартості, закон конкуренції, закон зростання продуктивності праці, закон попиту і пропозиції, закон інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва -- економічна форма міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва.

У цьому випадку поняття «виробництво» (і відповідно «інтернаціональне виробництво») вживається у такому значенні слова, тобто охоплює не всі сфери суспільного відтворення (безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання), а лише визначальну з-поміж них -- безпосереднє виробництво. Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці, як уже зазначалося, ґрунтується на спеціалізації сфер суспільного виробництва, частковий -- на предметній спеціалізації окремих галузей, а одиничний -- на подетальній, поопераційній спеціалізації окремих виробничих одиниць.

Після 30-х років XX ст. в умовах подальшого розвитку загального і часткового поділу праці (другий етап суспільного поділу праці почався з часу розпаду феодального та зародження капіталістичного способу виробництва і тривав, був переважаючою формою до 30-х років XX ст.) домінуючою формою суспільного поділу праці стала по-детальна і поопераційна спеціалізація одиничного поділу праці. Розвиток цієї форми відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між підприємствами, що виробляють взаємообумовлену продукцію. За національні межі одиничний поділ праці вийшов із розвитком ТНК. Тому ці корпорації стали одним із найважливіших суб'єктів міжнародних економічних відносин.

За одиничного поділу праці всі господарські одиниці, розташовані в різних країнах, повинні працювати за одним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик нродукції. Якщо в умовах часткового поділу праці взаємозв'язок відокремлених одна від одної сфер виробництва при їх злитті в сукупний суспільний виробничий організм і за наявності соціально-економічної відокремленості супроводжувався купівлею-продажем товарів, мала місце лише опосередкована форма зв'язку, то за одиничного поділу праці дедалі більшого значення набуває пряма безпосередня взаємодія між його ланками.

Тому в процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі й тісні зв'язки, які кооперуються, причому ці зв'язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку. Динамізм і сталість процесу інтернаціоналізації одиничного поділу праці зумовлені НТР, що розгортається. Із середини 70-х років, коли НТР вступила у новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронною автоматизацією матеріального виробництва й обігу, науково-технічної творчості, впровадження біотехнології, освоєння космічного простору тощо, міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва зростають й поглиблюються.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню його ефективності в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про таку рису закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність і внутрішній характер таких зв'язків.

Країни колишньої соціалістичної системи, у тому числі Україна, ще мало втягнуті у міжнародний поділ праці, у міжнародне усуспільнення виробництва. Про це свідчать такі дані: якщо в розвинутих країнах світу відношення обсягу експорту до валового продукту становило у 1990 р. 17,8%, то у колишніх країнах РЕВ -- лише 6,3%.

Отже, закон інтернаціоналізації виробництва діє з різною інтенсивністю у певних регіонах світового господарства. Для повноти дії цього закону слід насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту та ін. Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, що відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізацією ринку.

У сфері торгівлі діє закон випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва.

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі -- важливий фактор зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку НТП, підвищення ефективності й якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені. Конкурентна боротьба, у свою чергу, сприяє послабленню монополізму, зниженню цін на товари на національному ринку. У СІП А до 75% промислового виробництва перебуває в умовах зіткнення із зовнішньою конкуренцією. У тих галузях, де протекціоністські заходи захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачі змушені витрачати значно більше грошей на купівлю місцевих товарів. Так, протекціонізм для взуттєвої промисловості СІЛА спричиняє підвищення цін більше як на 60 млрд дол. на рік, або понад 1 тис. дол. на сім'ю з чотирьох осіб.

Процес інтернаціоналізації виробництва найбільшою мірою втілений у розвитку країн ЄС.

5. Європейська економічна інтеграція як приклад ефективної практики використання економічних законів

Деякі сторони процесу інтернаціоналізації технологічного способу виробництва висвітлювались у темі 1.3, коли йшлося про інтернаціоналізацію одиничного поділу праці, формування інтернаціональної вартості. Ці процеси супроводжуються посиленням міжнародної концентрації виробництва, міжнародною кооперацією та спеціалізацією тощо. В сукупності вони є матеріальною основою інтернаціоналізації виробничих відносин (або відносин економічної власності) та господарського механізму, що, у свою чергу, детермінує процес інтернаціоналізації соціальних, правових та інших надбудовних відносин. Найбільшого розвитку ці процеси набули в інтеграції країн Західної Європи, зокрема в утворенні та функціонуванні Європейського Союзу. Спочатку це було об'єднання шести країн (ФРН, Франції, Італії, Бельгії, Голландії та Люксембургу), які підписали «Римський договір» 1957 р., що набрав чинності з 1 січня 1958 р. У 1973 р. до них приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, у 1981 р. -- Греція, у 1986 р. -- Португалія та Іспанія. У 1991 р. на сесії ЄЕС було підписано угоду між ЄЕС та Європейською організацією вільної торгівлі (ЄАВТ) про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). До ЕАВТ, яка була створена в 1960 р., увійшли Великобританія, Норвегія, Данія, Швеція, Австрія, Швейцарія, Португалія. У 1991 р., згідно з Маастрихтською угодою, було утворено Європейський Союз (ЄС). Отже, в ЄЕП входять нині 17 європейських країн, в ЄС -- 15. Подали заяви про входження до ЄС Австрія, Туреччина, Польща, Угорщина та інші країни. Мають намір вступити до цієї організації і деякі країни колишнього СРСР, зокрема Україна, Прибалтійські республіки. У недалекому майбутньому ЄС може налічувати понад 20 держав Європи.

За час існування ЄС було закладено основи митного союзу (знижені, а відтак скасовані митні збори при перевезенні товарів з країни у країну, встановлені єдині тарифи у торгівлі з іншими державами); жителі країн-учасниць мають змогу пересуватися всередині співтовариства без паспортів і віз (лише з національним посвідченням).

Висновок

Закони вартості, попиту та пропозиції, грошового обігу є основою системи економічних законів товарного виробництва. В країнах з розвинутою системою товарного виробництва особливого значення набуває забезпечення відносної стійкості національної грошової одиниці. Поряд з регулюючими функціями ринку активну роль у цьому відіграють держава, фінансово-кредитна система. Свідченням цього є авторитетність на внутрішньому ринку таких грошових одиниць, як американський долар, німецька марка, англійський фунт стерлінгів.

В цілому загальні залежності між ціннісними обсягами витрат і результатів виробництва, між цінами, попитом і пропозицією являють собою поверхове вираження дії загальних законів товарного виробництва і обігу -- законів вартості, попиту і пропозиції тощо.

Реалізація рушійних сил товарного виробництва можлива лише в певному господарському середовищі при зростанні економічних функцій держави. Ці сили несумісні з монополією в господарюванні, вони паралізуються в умовах відсутності конкретного середовища, вільного ціноутворення.

Економіка України не може успішно розвиватися, не спираючись на рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, систему його законів. Життєвість такого підходу була перевірена досвідом нової економічної політики 20-х років, яка потім була підім'ята адміністративно-командною системою. Складність переходу до ринкової системи господарювання пов'язана з тим, що адмі-ністративно-командна система створила відомчо-бюрократичну монополію, яка проникла в усі пори економіки та соціальної свідомості. Вона грунтувалася на безроздільному пануванні державної власності на засоби виробництва, що призвело до усунення з економічного життя власника та підприємця. Отже, сформувалися відчуження, пасивність, байдужість безпосереднього виробника, марнотратство; була підірвана система мотивацій, працелюбства, діловитості. Кінцевим наслідком цього стала низька ефективність виробництва, що негативно вплинуло на життєвий рівень народу. Тільки злам державної монополії шляхом роздержавлення та приватизації, створення багатоукладної економіки, де рівноправне місце посядуть конкуруючі державна, муніципальна, акціонерна, кооперативна, приватна у вигляді індивідуально-сімейної і підприємницької з найманою робочою силою та інші форми власності, сприятимуть переходу до ринкової системи господарювання.

Размещено на Allbest.ru