34

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Сумський Національний аграрний університет

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

по предмету

«Основи економічної теорії»

“Державний бюджет - основна ланка фінансів”

Суми-2010

Зміст

Вступ

1. Державний бюджет - основний регламентуючий закон діяльності країни

1.1 Суть та основні ознаки Державного бюджету

1.2 Функції Державного бюджету

2. Доходи и видатки Державного бюджету

2.1 Сутність, джерела та методи формування доходів бюджету

2.2 Видатки Державного бюджету

3. Шляхи подолання бюджетного дефіциту

3.1 Проблеми балансування бюджету

3.2 Шляхи зміцнення доходів Державного бюджету 2004р.

Висновки

Список літературних джерел

Вступ

Адміністративно-командні методи управління економікою СРСР призвели до нерівномірного економічного розвитку регіонів країни, створення неефективного народногосподарського комплексу в тому числі і на Україні.

З проголошенням в 1991 році Україною державної незалежності починається новий етап формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Але перша спроба початку економічних перетворень в Україні сталася ще до 1991 року, а саме 3 серпня 1990 року, коли Верховною Радою УРСР був прийнятий Закон УРСР "Про економічну самостійність Української Радянської Соціалістичної Республіки". Згідно з цим законодавчім актом Україна самостійно визначатиме економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього народу, а також розроблятиме і формуватиме незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займатиметься її виконанням.

Фінансова політика - це система державних заходів, спрямованих на мобілізацію фінансових ресурсів, їх розподіл і використання державою її функцій. Вона має самостійне значення і водночас є головною метою реалізації волі держави в будь-який сфері суспільного життя. Головним напрямком фінансової політики держави було у всі часи і залишається формування, по можливості, найбільшого обсягу фінансових ресурсів держави - єдиної матеріальної бази всіх державних перетворень.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси країни та бути привабливою для потенційних інвесторів-нерезидентів. Побудова і формування фінансової політики - це досить складаний процес.

Основу фінансової політики будь-якої країни становить бюджетна політика, яка пов'язана, насамперед, із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів. Структура бюджетної системи та бюджетний устрій України визначені Законом України “Про бюджетну систему України”, що був прийнятий 05 грудня 1990 року та викладений в новій редакції 29 червня 1995 року.

В курсовій роботі ми опишемо суть та функції державного бюджету, зупинимося на його складових: доходах та видатках, визначимо шляхи подолання дефіциту бюджету та шляхи грошового наповнення Державного бюджету України на 2004 р.

фінансовий ресурс держава бюджет україна

1. Державний бюджет - основний регламентуючий закон діяльності країни

1.1 Суть та основні ознаки Державного бюджету

Державний бюджет - це річний план державних доходів та витрат, який виконує розподільчу та контрольні функції. [9]

Через державний і місцеві бюджети розподіляється близько 70% національного доходу країни. Понад 80% доходів державного бюджету складають обов'язкові платежі і податки від підприємств державної форми власності.

Сутність державного бюджету будь-якої країни визначається її соціально-економічним ладом, природою, задачами і функціями держави.

Використання засобів державного бюджету здійснюється шляхом бюджетного фінансування - безоплатної, безповоротної відпустки засобів на конкретні сфери і заходи і бюджетні вкладення на комерційній основі (бюджетне кредитування через Національний банк України).

Державний бюджет України є основним фінансовим планом утворення і використання загальнодержавного фонду коштів України.

У визначенні відбиті три істотних ознаки бюджету.

Він служить загальнодержавним фондом коштів, що створюється для покриття державних витрат. Дану ознаку бюджету мають на увазі, коли в офіційних документах і в практиці державної роботи говорять про фінансування з бюджету, про зміст тих або інших органів і установ за рахунок бюджету, про віднесення визначених витрат на бюджет. Бюджет - це не просто фонд коштів. Такий фонд у цільному виді ніколи не існує, тому що в міру надходження доходів вони звертаються на покриття передбачених витрат. Бюджет є лише планом утворення і використання загальнодержавного фонду коштів. Він - кошторис, розпис доходів і витрат держави, погоджених один з одним як по обсягу, так і по термінах надходження і використання.

Бюджет являє собою фінансовий план держави.

Ця ознака полягає в тім, що він є основним фінансовим планом. Поряд з ним існують інші, самостійні фінансові плани, стосовно яких він займає ведуче місце.

Відзначені ознаки характеризують бюджет, головним чином, з погляду його економічного змісту.

Бюджетну систему України складають:

Державний бюджет

Місцеві бюджети [9]

Фінансові ресурси України за Законом представлені Державним бюджетом України, місцевими бюджетами, позабюджетними фондами й ін. фінансовими ресурсами, зокрема - валютними фондами й ін.

У державному бюджеті України визначені джерела формування доходів і асигнування на покриття всіх загальнодержавних витрат і відсоткових відрахувань від регулюючих джерел доходів у місцеві бюджети. До складу загальнодержавних витрат включаються засоби на соціальний захист населення (у період інфляції); на фінансування заходів, зв'язаних з державним регулюванням цін ( державна дотація на газ і ін. енергоносії, медикаменти, будівельні матеріали й ін.); на фінансування соціально-культурних установ; на державні капітальні вкладення, на народне господарство, на фінансування оборони; на зміст правоохоронних органів, митних органів, податкової служби; на зміст законодавчої, виконавчої і судової влади; на зовнішньоекономічну діяльність.

Державний бюджет України є загальнодержавним централізованим фондом коштів, затверджуваний актом вищої юридичної чинності - Законом.

Законодавче закріплення джерел доходів бюджетів і основних напрямків засобів у бюджетах визначено єдністю бюджетної системи. Закон "Про бюджетну систему України" установлює критерії формування і використання засобів державного бюджету України; конкретні джерела формування доходів державного бюджету (при зміні джерел доходів, уведенні нових податків і обов'язкових платежів, Закон передбачає в які бюджети будуть надходити вони). Ст.12 цього Закону визначає податки і платежі, що направляються на формування місцевих бюджетів. Ст.6 і 13 Закону передбачають основні напрямки у видатковій частині державного бюджету і бюджетів місцевих Рад.

Реальність запланованих доходів і витрат забезпечується тим, що вони базуються на індикативному плані (прогнозі) економічного і соціального розвитку України й окремих місцевих Рад, на показниках зведених фінансових планів галузей народного господарства, фінансових планів підприємств, установ і організацій, кредитних планів Національного банку України й ін. банків, касових планах і ін.

Це дозволяє точніше розраховувати можливі надходження податків і обов'язкових платежів у доходи бюджету, використовувати частини бюджетних засобів, поміщаючи їх у Національний банк України для наступного кредитування підприємств і організацій на умовах зворотності і возмездности; одержувати кредит від Національного банку на покриття дефіциту в бюджеті України.

Важливе економічне значення має принцип щорічності бюджету. Щорічно закріплюючи Законом Державний бюджет України представляється можливість найбільше повно враховувати економічний стан країни, найбільше раціонально використовувати ресурси на виконання заходів, передбачених індикативним планом (прогнозом) економічного і соціального розвитку, обираючи пріоритетні галузі і рівень матеріального забезпечення населення.

В умовах важкої економічної кризи й інфляції грошової системи, неможливе довгострокове бюджетне планування. Навіть планування бюджету на рік має потребу в періодичному корегуванні окремих показників.

Економічне значення принципу щорічності полягає в тому, що надається можливість найбільше повно враховувати ефективність дії економічних нормативів, по яких розраховуються показники бюджету, повніше виявляти внутрішньогосподарські резерви, робити аналіз росту або спаду виробництва і його причин; визначати додаткові доходи або виникаючий дефіцит у бюджеті.

Правові початки лежать в основі всіх стадій бюджетного планування, дотримання бюджетної дисципліни по надходженню доходів у бюджет і витраті засобів з бюджету. Це забезпечується бюджетною класифікацією, юридичне значення якої полягає в тому, що в її границях здійснюється компетенція представницьких і виконавчих органів усіх рівнів в області бюджетного фінансування і виконання.

Фінансування державних витрат - це планова, цільова, безповоротна і безоплатна відпустка коштів, що забезпечує процес розширеного відтворення, зміст соціальної сфери, обороноздатності і керування державою, з дотриманням режиму економії, при постійному здійсненні контролю.

У складі державних витрат біля двох третин складають витрати державного бюджету.

Держава, при виконанні усіх своїх функцій основні витрати покриває засобами державного бюджету.

Юридична природа бюджету полягає в тому, що він виступає як державний плановий акт, прийнятий у встановленому законом порядку.

Органи місцевого і регіонального самоврядування наділені правом самостійно розробляти, затверджувати і виконувати свої бюджети, що не включаються в інші місцеві бюджети й у Державний бюджет України.

Бюджетний процес - це регламентована нормами бюджетного права діяльність уповноважених органів по складанню, розглядові і твердженню бюджету, виконанню і складанню звіту про його виконання.

Порядок складання, виконання і складання звіту про виконання державного бюджету України встановлений ст.ст. 7, 8, 9 і 10 Закону «Про бюджетну систему України». Статті 13, 14, 15 цього закону регламентують складання і виконання місцевих бюджетів, а ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р. регламентує повноваження органів місцевого самоврядування в бюджетній сфері.

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок створення, розгляду, твердження бюджетів, їхнього виконання і контроль за їхнім виконанням, твердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України. Державний бюджет України затверджується законом України.

Правове регулювання бюджетного процесу в Україні здійснюється відповідно до Конституції України (п.4,14 ст.85; п.1 ст. 94; ст.ст. 95-98; п.6 ст.116; п.4 ст.119; п.4 ст.138; ст. 143); Законом України «Про бюджетну систему України» від 05.12.90 р. зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 08.10.91 р., 05.05.93 р., 29.06.95 р., 21.05.97 р.; Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 р.; Постановою Верховної Ради України № 170 від 06.05.96 р. стверджуючого «Правила оформлення Закону України про державний бюджет України»; Законом України «Про рахункову палату Верховної Ради України» від 11.07.96 р. [11]

Бюджетний процес складається з трьох стадій:

1. Перша стадія - складання проекту бюджету, являє собою діяльність по розробці пакета документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів (Закон, Постанови, Рішення сесії місцевої ради).

2. Друга стадія - розгляд і твердження, починається з моменту надання проекту бюджет на розгляд у Верховну раду або Місцеві ради і завершується прийняттям Закону про державний бюджет або рішення сесії Місцевої ради на планований рік.

3. Третя стадія - виконання і складання звіту про виконання починається з 1 січня планованого року і завершується твердженням звіту про виконання бюджету. [10]

1.2 Функції Державного бюджету

Існують наступні функції державного бюджету: розподільча та контрольна.

1) Розподільча функція полягає в акумуляції грошових коштів державою та їх використанні з метою виконання її загальнодержавних, регіональних і місцевих функцій.

2) Контрольна функція бюджету полягає у контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки за допомогою фінансів (зокрема регулювання темпів економічного зростання, здійснення структурної перебудови народного господарства, проведення раціональної регіональної політики та ін.). [9].

Державний бюджет являє собою централізований фонд грошових ресурсів, необхідний для виконання функцій держави. Ці функції зводяться до перерозподілу засобів і контролеві за їх ефективним використанням. У цьому змісті функції бюджету подібні з функціями фінансів, що зрозуміло, оскільки бюджет лише частина цілого. Разом з тим, стосовно до державного бюджету прийнято виділяти наступні функції, зв'язані з державним устроєм:

1) втручання в економіку;

2) підтримка державного апарата керування;

3) правоохоронні органи і судоустрій;

4) медицина, охорона здоров'я й утворення;

5) оборона країни. [8]

Усі ці функції багато в чому можливі саме завдяки фінансовій системі.

Бюджетна система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається з двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних держав складається лише з двох ланок - державного і місцевого бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав належить ще середня ланка - бюджети членів федерації: у США - бюджети штатів, у Німеччині - земель, у Швейцарії - кантонів, у колишньому СРСР - республік.

Наявність Кримської Автономної Республіки, уряд якої формує і затверджує свій бюджет через власні виборчі органи, зумовлює часткову триступінчастість бюджетної системи України. Інші ланки бюджетної системи двоступінчасті.

2. Доходи и видатки Державного бюджету

2.1 Сутність, джерела та методи формування доходів бюджету

Бюджет як річний фінансовий план являє собою кошторис (розпис) доходів та видатків держави, затверджений органами законодавчої і представницької влади у вигляді закону.

Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період/

Доходи Державного бюджету - це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету - від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угрупувань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні - державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90%. [8]

Формування доходів бюджету здійснюється за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел на основі використання різноманітних методів. Внутрішніми джерелами є вироблений у країні ВВП (валовий внутрішній продукт) та національне багатство. Зовнішні джерела - це надходження доходів до бюджету на основі міжнародного перерозподілу доходів і фінансових інститутів.

У процесі формування доходів бюджету держава може використовувати як загальні методи, притаманні всім суб'єктам фінансових відносин (від продуктивної діяльності, від майна та державних угідь, запозичення), так і специфічні. Властиві тільки їй, методи (податковий, емісійний) (рис.2.1.).

Методи	Доходи	Джерела
1. продуктивна діяльність - підприємницька - державні послуги	Частина прибутку державних підприємств Державне мито Компенсаційні доходи	ВВП ВВП ВВП
2. від майна і майнових прав від державних угідь	Постійні (від здавання в оренду і від корпоративних прав держави) Разові (від реалізації майна) Платежі за ресурси Концесії	ВВП Національне багатство Національне багатство Національне багатство
3. податковий	Податки	Внутрішні (ВВП) Зовнішні
4. позичковий	Внутрішні позики Зовнішні позики	Внутрішні і зовнішні Зовнішні
5. емісійний	Емісійний дохід	-

Рис.2.1. Методи формування доходів бюджету

Доходом держави від підприємницької діяльності є прибуток державних підприємств. За правом власності він належить державі. Однак, як правило, держава ніколи повністю не централізує його в бюджет, а залишає певну частину на підприємстві. Мобілізація частини прибутку державних підприємств до бюджету може здійснюватися шляхом прямого вилучення або на основі податкового методу. У будь-якому разі це внутрішні взаємовідносини в системі державних фінансів.

Доходи від державних послуг надходять до бюджету у вигляді державного мита - плати за нотаріальні послуги, видачу дозволів, патентів, документів тощо та у вигляді компенсаційних доходів за виконані державою роботи - геологорозвідувальні, дорожні та ін.

Доходи від державного майна і майнових прав можуть надходити на постійній та разовій основі. Постійними доходами є орендна плата - від передання державного майна в оренду, та дивіденди від акцій, що відображають корпоративні права держави на частку майна акціонерних товариств, якою володіє держава. Разові доходи держава отримує від реалізації свого майна чи корпоративних прав (наприклад доходи від приватизації).

Доходи від державних угідь пов'язані із загальнонародною, по суті державною, власністю на землю та, відповідно, на угіддя, що на ній знаходяться, і надра землі. Вони можуть надходити у вигляді платежів за використання лісових та водних ресурсів, за видобування корисних копалин, а також у вигляді доходів від концесій - передання прав користування угіддями і ресурсами.

Податковий метод формування доходів бюджету пов'язаний з перерозподілом доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави. Основна частина податків відбиває перерозподіл виробленого у країні ВВП.

Певна частина податкових доходів відображає міжнародний перерозподіл доходів та формується за рахунок зовнішніх джерел (мита, що сплачується нерезидентами при ввезенні, вивезенні чи транзиті товарів через митний кордон; податки, які сплачені за рахунок доходів, отриманих за кордоном, тощо).

Використання державою позикового методу формування бюджету має специфічний характер. Адже, якщо у суб'єктів підприємництва фінансова діяльність ґрунтується на кругообігу ресурсів (у тому числі позикових, які після їх використання в одному ми кількох оборотах можуть бути повернені власнику), то держава здійснює фінансування з бюджету, як правило, на безповоротній основі. Тобто залучення позик вимагає і здійснення видатків на обслуговування державного боргу, котрий, крім суми заборгованості, включає виплату процентних чи дисконтних доходів. Це означає, що для фінансової діяльності держави запозичення доцільні у тому разі, коли вони забезпечуються належною фінансовою результативністю, передусім зростанням ВВП. Якщо це не забезпечується, то і внутрішні, і зовнішні позики - це лише тимчасові доходи. Водночас з позицій бюджету поточного року - це надходження, що забезпечують фінансування його видатків. За визнаною в усьому світі методологією державні позики належать не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування, тобто покриття дефіциту.

Якщо позикові доходи держави є тимчасовими, то емісійний дохід, що являє собою різницю між номінальною вартістю випущених в обіг грошей і витратами на їх друкування (досить значними, але практично не відчутними порівняно з номінальною вартістю), є, по суті, фіктивними. Він не відображає ні вартості створеного ВВП, ні реалізованого національного багатства. З позицій поточного бюджетного року емісійний дохід, як і державні позики, забезпечує фінансування передбачених видатків. Однак, враховуючи його специфіку, він теж належить не до доходів бюджету, а до джерел його фінансування. [7]

Основою формування доходів бюджету держави є податковий метод, а головним джерелом - ВВП. За різними оцінками, частка податків у доходах бюджету має становити 90-95%.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік. розглянемо класифікацію доходів, подану в табл..2.1. [7]

Таблиця 2.1.

Класифікація доходів Державного бюджету

Категорії класифікації	Види доходів
1	2
Залежно від повноти зарахування доходів до бюджету	· закріплені - згідно з чинним законодавством повністю зараховуються до бюджету; · регулюючі - зараховуються у певному відсотковому відношенні
За частотою появи	· звичайні - регулярно включаються в доходи; · надзвичайні - з'являються в доходах за виняткових, але обґрунтованих обставин
За методами залучення	· податки; · збори; · обов'язкові платежі; · інші надходження
За способом зарахування	· загальний фонд; · спеціальний фонд
За розділами відповідно до Бюджетного кодексу	· податкові надходження; · неподаткові надходження; доходи від операцій з капіталом; · трансферти

У першому розділі бюджетної класифікації “класифікація доходів бюджету” визначені такі джерела доходів:

1) податкові надходження;

2) неподаткові надходження;

3) доходи від операцій з капіталом;

4) офіційні трансферти;

5) цільові фонди.

Податкові надходження - це передбачені податковими законами України загальнодержавні та місцеві податки, збори й інші обов'язкові платежі.

Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження від штрафів і санкцій, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні , невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:

1) доходи від власності та підприємницької діяльності;

2) адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;

3) надходження від штрафів та фінансових санкцій;

4) інші неподаткові надходження.

Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

· надходження від продажу основного капіталу;

· надходження від реалізації державних запасів товарів;

· надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

· податки на фінансові операції та операції з капіталом.

Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Офіційні трансферти включають невідплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій. Офіційні трансферти можуть надходити:

· від органів державного управління;

· урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій;

· з іншої частини бюджету.

На рівень доходів Державного бюджету впливають зовнішні та внутрішні фактори (рис.2.2.). Вони можуть мати економічне, соціальне, політичне, національне спрямування.

Зовнішні фактори

Внутрішні фактори

Рис.2.2. Вплив внутрішніх і зовнішніх факторів на доходи Державного бюджету

2.2 Видатки Державного бюджету

Видатки Державного бюджету -- це витрати держави на загальнодержавному рівні, які необхідні для виконання державою її функцій. Ці витрати виражають економічні відносини, на основі яких здійснюється використання централізованих коштів за напрямами, визначеними законом.

Напрями використання бюджетних видатків обумовлюються цілою низкою факторів, основними з яких є:

* необхідність утримання державних установ;

* рівень розвитку регіонів держави;

* зв'язки видатків із загального державного бюджету з видатками з місцевих бюджетів;

* форми надання бюджетних коштів;

* інші фактори, які можуть мати вагоме значення залежно від конкретної економічної і політичної ситуації в державі.

Склад видатків бюджету визначається функціями держави та характером її фінансової діяльності:

функції: видатки

1) управлінська державне управління

судова влада і прокуратура

фінансові і митні органи

міжнародні відносини

правоохоронні органи

2) оборона національна оборона

3) соціальна соціальний захист

соціальне забезпечення

соціальна сфера

4) економічна економічна діяльність держави

фундаментальні дослідження

- фінансова діяльність обслуговування державного боргу.

У ст. 87 Бюджетного кодексу перелічені державні програми, які мають фінансуватися з Державного бюджету. [12]

До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

* законодавчу владу;

* виконавчу владу;

* Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну діяльність;

4) фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;

5) національну оборону;

6) правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;

7) освіту:

* спеціалізовані школи (у тому числі школи-інтернати), засновані на державній формі власності;

* загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

8) охорону здоров'я;

9) соціальний захист та соціальне забезпечення:

10) культуру і мистецтво;

11) державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;

12) фізичну культуру і спорт;

13) державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;

14) програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;

15) державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;

16) державні інвестиційні проекти;

17) державні програми щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;

18) створення та поповнення державних запасів і резервів;

19) обслуговування державного боргу;

20) проведення виборів та референдумів. [4]

3. Шляхи бюджетного дефіциту

3.1 Проблеми балансування бюджету

У кожній країні структура бюджету має свої особливості. Вона визначається економічним потенціалом країни, масштабністю задач, розв'язуваних державою на даному етапі розвитку, роллю держави в економіці, станом міжнародних відносин і поруч інших факторів.

Кожен уряд у своїй діяльності прагне до того, щоб дохідна частина бюджету дорівнювала видаткової. Відповідність їх називається “балансом доходу”.

У реальній дійсності видаткова частина, як правило, перевищує дохідну. Такий стан бюджету називається “бюджетним дефіцитом”. Його виникнення обумовлюється багатьма причинами, серед яких можна виділити наступні: спад суспільного виробництва, завищені витрати на реалізації прийнятих соціальних програм, що зросли витрати на оборону, ріст тіньового сектора економіки, ріст граничних витрат суспільного виробництва, масовий випуск “порожніх” грошей. Особливе значення з них мають спад виробництва і ріст тіньового сектора економіки. Наявність цих причин приводить до зменшення податкової бази. У першому випадку відбувається скорочення виробництва, зменшується одержуваний прибуток, і отже, зменшуються надходження в бюджет. У результаті план надходження в бюджет не виконується. В другому випадку підприємства взагалі перестають платити податки. Адже тіньова економіка відрізняється від звичайної (“легальної”) лише тим, що фірми і підприємства, що діють у ній, ніде не реєструються і, отже, ніяких податків не платять. Державні органи їх не бачать, вони знаходяться в “тіні”. [5]

Сам по собі дефіцит бюджету не може бути чимось надзвичайно негативним для розвитку економіки і динаміки життєвого рівня населення. Навіть самі економічно розвиті країни, як правило, постійно мають дефіцитний бюджет від 10 до 30%. Усі залежить від причин його виникнення і напрямків витрат державних коштів. Якщо фінансові засоби, що складають перевищення витрат над доходами, направляються на розвиток економіки, використовуються для розвитку пріоритетних галузей, тобто використовуються ефективно, то в майбутньому зростання виробництва і прибутку в них з лишком відшкодують зроблені витрати і суспільство в цілому від такого дефіциту тільки виграє. Якщо ж уряд не має чіткої програми економічного розвитку, а перевищення витрат над доходами допускає з метою латанія “фінансових дір”, субсидування нерентабельного виробництва, то бюджетний дефіцит неминуче приведе до росту негативних моментів у розвитку економіки, головним з яких є посилення інфляційних процесів.

В економічних системах з фіксованою кількістю грошей у звертанні уряд розташовує двома традиційними способами покриття дефіциту бюджету - це державні позики і жорсткості оподатковування. Але є і третій спосіб, що передбачає збільшення грошової маси в звертанні, - це власне виробництво грошей, або “сеньораж” (друкування грошей). [6]

Однак “сеньораж” сьогодні не приймає форму простого друкування грошей (це занадто явно зв'язано з посиленням інфляції). В даний час цей процес реалізується за допомогою створення резервів комерційних банків. Варто помітити, що ці операції повинні мати незначний розмір, тоді особливо пагубних наслідків вони не несуть. Але, якщо уряд надмірний покладається на механізм “сеньоража” як засіб оплати своїх витрат, то кількість грошей, що знаходяться в звертанні, буде рости занадто швидко (відповідно до мультиплікатора грошової пропозиції), породжуючи тим самим ріст інфляції. Здавалося б, уникнути цих негативних наслідків легко. Однак практика показує, що при досягненні бюджетним дефіцитом визначеного критичного рівня, його подальший ріст приймає вибухонебезпечний характер, і ніякі міри фіскальної політики вже не здатні зупинити цей процес.

Бюджетний дефіцит, безсумнівно, відноситься до так називаних негативних економічних категорій, типу інфляції, кризи, безробіття, банкрутства, що, однак, є невід'ємними елементами економічної системи. Більш того, без них економічна система втрачає здатність до саморуху і поступального розвитку.

Слід зазначити, що бездефіцитність бюджету ще не означає “здоров'я” економіки. Треба чітко уявляти собі, які процеси протікають усередині самої фінансової системи, які зміни відтворювального циклу відбиває дефіцит бюджету.

Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлене економічними кризами, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зростанням інших витрат з бюджету.

Бюджетний дефіцит покривається державними внутрішніми та зовнішніми позиками, а також за допомогою грошової емісії. Постійне нагромадження заборгованості уряду перетворюється на державний борг.

Основними структурними елементами такого боргу є внутрішній (заборгованість держави своїм власникам) і зовнішній (заборгованість держави іноземним країнам, міжнародним фінансово-кредитним організаціям та іноземним громадянам) борги, короткотерміновий (до 1 року) і середньотерміновий (від 1 до 5 років). Загрозливим для стабільності економічної системи є перевищення державного боргу над ВВП більше ніж у 2 рази. В Україні внутрішній борг у 2000р. становив понад 23 млрд. дол., а зовнішній - понад 14 млрд. дол.

З метою управління державним боргом, зокрема для його зниження, використовують такі методи:

1) сплату за рахунок золотовалютних резервів, консолідацію боргу (зміна умов позичок - наприклад, перетворення короткотермінових на довготермінові);

2) конверсію (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна, викуп короткотермінових зобов'язань шляхом випуску нової довготермінової позики під вищий відсоток);

3) надання нових кредитів міжнародними фінансово-кредитними організаціями та ін. [13]

Сутність державного бюджету будь-якої країни визначається її соціально-економічним ладом, природою, задачами і функціями держави.

Слід зазначити, що державні бюджети західних країн з розвитий ринковою економікою продовжують залишатися хронічно дефіцитними. Однак в умовах щодо стійкого економічного становища, що динамічно розвивається економіки зі стійкими й ефективними міжнародними зв'язками бюджетні дефіцити (звичайно, у припустимих границях) не розглядається як украй негативні фінансові показники. У борг жили і продовжують жити багато хто економічно розвиті держави, хоча справедливо було б відзначити тенденцію, що намітилася в останній час, до скорочення бюджетного дефіциту економічно розвинених країн.

3.2 Шляхи зміцнення доходів Державного бюджету 2004р.

Стаття 1. Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" установлює доходи Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 60.702.390,9 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі 47.925.483,4 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 12.776.907,5 тис. гривень.

Затверджено видатки Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 64.192.219 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 51.626.712,3 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 12.565.506,7 тис. гривень.

Установлено граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2004 рік у сумі 3.429.532,4 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 2.926.000 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 503.532,4 тис. гривень. [2]

Серед майже сорока джерел наповнення загального фонду державного бюджету податок на доходи фізичних осіб є одним із основних. Особливість цього податку полягає у тому, що його платниками у 2004 році стали і військовослужбовці - особи рядового і начальницького складу (у тому числі відряджені до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), органів внутрішніх справ, органів і установ виконання покарань, податкової міліції). Отже, кожен, хто працює чи служить у збройних силах, є платником податку, бере участь у формуванні державного бюджету.

Дещо по-іншому відбувається формування спеціального фонду Державного бюджету України, розмір якого становить 12777млн.грн.., а саме: за рахунок 80% акцизного збору із вироблених в Україні нафтопродуктів і транспортних засобів; 80% акцизного збору із ввезених на територію України нафтопродуктів і транспортних засобів; 80% ввізного мита із нафтопродуктів і транспортних засобів тощо. Спецфонд наповнюють двадцять п'ять різних видів доходів, платежів, надходжень, зборів. Прибутковий податок із громадян надходить до бюджету регулярно і в повному обсязі.

Слід зауважити, що заробітна плата поступово зростає, переважно за рахунок продуктивності праці. У 2002 році середньомісячна заробітна плата робітників, службовців, працівників сільського господарства становила 376, 38 грн., а у 2003 році - 449 грн. Зростання становить 19,4%. З 1 січня 2004 року мінімальна заробітна плата в бюджетній сфері становитиме 205 грн, а з 1 листопада - 237грн. Індекс продуктивності праці, як стверджує Держкомстат України, у 1997 році становив 107,1%; у 1998 році - 103,9, у 1999 році - 109,6; у 2001 році - 114,2 і у 2002 році - 107%. При цьому відзначимо таку суттєву особливість - зростання продуктивності праці відбувалося здебільшого за рахунок екстенсивних чинників, а не завдяки оновленню основних виробничих фондів, як це має місце у розвинених країнах світу. Сьогодні екстенсивні чинники себе повністю вичерпали і не діють.

Економічне зростання, яке намітилося в останні два роки, відбувається за рахунок інтенсивних факторів, завдяки здійснюваній урядом бюджетній політиці, керованої інфляції, зростанню економічної активності, податковій реформі, пенсійній реформі, завдяки чому активізувалося надходження іноземних інвестицій. Лише за 10 місяців 2003 року вони досягли майже мільярда доларів США, а чистий їхній приріст перевищив 740 млн. Доларів США. Обсяги і час запозичень коштів залежать значною мірою від кон'юнктури ринку, і тому вкрай важливо вибрати час і обсяг продукції для прийняття рішень про участь у зовнішньому ринку. У 2003 році на 32% зросли надходження податку на прибуток підприємств за січень-листопад 2003 року номінальний ПДВ становив 226338 млн.грн.. Найзначніший приріст валової доданої вартості мав місце в будівництві - 23,3%, обробній промисловості - 17,7%, транспортні - 12%. Доходи зведеного бюджету за січень-жовтень 2003 року становили 59,8 млрд.грн.., або 29,7% ВВП.

Нині відбувається інтенсивний процес оновлення основних засобів виробництва, ступінь зносу яких досить високий. У 2001 році він становив 45%, із них у промисловості - 51,9%, будівництві - 52,1% і сільському господарстві - 49,65. При цьому в структурі витрат на одиницю готової продукції оплата праці у 2002 році становила 13,8% проти 12,8% у 1998 році, щодо матеріальних витрат, то вони майже не змінюються і на початок 2003 року становили 54,9%.

В Україні, як і у всіх постсоціалістичних країнах, оплата праці залишається низькою, що є однією з причин падіння трудової мотивації, а також стримувальним чинником зростання ефективності виробництва. саме з цих причин окремі фахівці-аналітики, представники вищих ешелонів влади, наполягають на підвищенні рівня оплати праці, без урахування стану економіки країни. При цьому, вважають вони, на першому місці має бути попит, доходи населення, а потім пропозиція, яка пов'язана з виробництвом товарів народного споживання; платоспроможність попиту - основа зростання економіки.

Слід нагадати, що ціни визначаються не лише пропозицією, а й попитом. За будь-яких форм господарювання держава впливає на попит і пропозицію, забезпечуючи надходження коштів до бюджету, для вирішення соціально-економічних завдань на певному етапі розвитку країни.

Останніми роками макроекономічні показники стали динамічнішими (табл..3.1.). [14]

Таблиця 3.1.

Динаміка основних макроекономічних показників України, млрд..грн..

Показники	Роки
	1998	1999	2000	2001	2002	2002 у % до 1998
1	2	3	4	5	6	7
Валовий внутрішній продукт (ВВП)	102,6	130,4	170,1	204,2	220,9	215,3
Інвестиції в основний капітал	14	17,5	23,6	32,6	37,2	266
Інвестиції в основний капітал у % до попереднього року	106,1	100,4	114,4	120,8	108,9	2,8 п.п.
Кредити, вкладені в економіку України, усього (млн..грн..)	8873	11787	19574	28373	42035	473,7
У % до попереднього року	122	133	166	145	148	26 п.п.
Продуктивність праці	103,9	106,9	113,2	114,2	107	3,1 п.п.
Доходи зведеного бюджету	28,9	32,8	49,1	54,9	61,9	214,2
У тому числі доходи державного бюджету	15,7	19,7	34,8	37,2	42,5	270,7
Доходи місцевих бюджетів	13,2	13,1	14,3	17,7	19,4	147
Доходи державного бюджету у % до ВВП	15,3	15,1	20,5	18,2	19,2	3,9 п.п.
Доходи місцевих бюджетів у % до ВВП	12,8	10,1	8,4	8,7	8,8	-4п.п.
Доходи зведеного бюджету у % до ВВП	28,1	25,2	28,9	26,9	28	-0,1 п.п.
Видатки зведеного бюджету	31,2	34,8	48,1	55,5	60,3	193,3
Державний борг (млрд..дол..США)	15,4	15,3	13,9	14,1	14,2	92,2

Зростання ВВП, інвестицій в основний капітал, банківських кредитів, продуктивності праці зумовили наповнення коштами доходів Державного бюджету України.

За останній час змінилися взаємовідносини суб'єктів господарювання з установами комерційних банків. Кредити в економіку України, за даними НБУ, станом за 11 місяців 2003 року досягли 65,1 млрд.грн.., помітно зросли довгострокові кредити -на 1 жовтня 2003 року їх було надано на суму 24,3 млрд.грн.. Відсоткова ставка за кредитами становить 17,8% річних.

Серед основних де жерл наводнення державного бюджету значне місце належить непрямому податку - ПДВ, питома вага якого у структурі доходів зведеного бюджету в 2003-2004 роках становитиме 20%, що більше податку з доходів фізичних осіб на 3 п.п. За останні роки надходження до бюджету податку на додану вартість систематично зростають: у 1998 році до державного бюджету надійшло ПДВ 7460,1 млн.грн.., у 2002 - 13471,2 млн.грн.. і за 11 міс. 2003 року - 12223,3 млн.грн.. Дещо по-іншому склалася ситуація із відшкодуванням цього виду податку - розрив між надходженням і відшкодуванням залишається досить суттєвим: у 2002 році він становив 7575,7 млн.грн.., за 11міс. 2003 року - 8345 млн.грн.. Динаміку ПДВ показано у табл..3.2. [14]

Таблиця 3.2.

Динаміка ПДВ (млн..грн..)

Найменування	Роки
	2001	2002	2003 (11 міс.)
1	2	3	4
Надійшло всього	10348,4	13471,2	12223,3
У тому числі від реалізації вітчизняних товарів	6582,1	6683,3	3757,9
Від реалізації імпортних товарів	3766,3	6787,9	8465,3
Відшкодовано	5534,2	5895,5	8345,0

Привертають до себе увагу надходження ПДВ від реалізації вітчизняних товарів: у 2002 році надійшло ПДВ 6683,3 млн.грн.. від реалізації вітчизняної продукції, а у 2003 році - 3757,9 млн.грн.. Значне зниження надходжень ПДВ від реалізації українських товарів було компенсовано за рахунок імпортованої продукції, обсяг якої у 2003 році перевищив відповідний показник 2001 року у 2,2 разу.

Отже, надходження і відшкодування цього виду податку зростають, однак заборгованість із його відшкодування залишається досить значною, що викликає невдоволення платників ПДВ, а також окремих членів парламенту. Податок на додану вартість, як і інші види податків, має певні вади, які виникли з об'єктивних і суб'єктивних причин. Назвемо хоч би окремі: платник ПДВ фактично кредитує державу на строк від сплати податку до його повернення. З таблиця 3.2. видно, що сума невідшкодованого ПДВ станом на 01.12.2003 року становила 3,9 млрд.грн.. проти 4,8 млрд.грн.. у 2001 році. Недоліки можна називати й далі, але від цього їх не меншатиме. Важливо з'ясувати, який вид податку має більш стимулюючий вплив на економіку: ПДВ, податок з обігу чи податок із продажу.

Зазначимо, останніми роками намітилася позитивна тенденція - розрив між балансом отриманого і відшкодованого ПДВ зменшується. При збереженні такої тенденції надходження ПДВ з бюджету в недалекій перспективі може не лише зрівнятися із сумою відшкодування, а й перевищити його, а це означатиме, що ПДВ втрачає свою фіскальну роль.

Сьогодні вкрай важливо з'ясувати основне питання - наскільки ПДВ відповідає стану розвитку економіки, враховуючи, що його запровадження в Україні відбулося без трансформації універсального акцизного оподаткування, яке мало місце в західних країнах. щодо України, то вона без особливих вагань замінила податок з обороту, який роками використовувався у колишньому СРСР, на податок на додану вартість. На нашу думку, це одна із причин невдоволення виробників податком на додану вартість.

Дехто з українських економістів стверджує, що система “транзитного” податку на додану вартість, який стягується на всіх стадіях руху продукту, не відповідає здоровому економічному глуздові. Вони наполягають на запровадженні податку з реалізації. Відомо. Що цей вид податку стягується з усієї вартості сировини і матеріалів, при цьому податкове навантаження залежить від часового лагу між виготовленням і реалізацією: чим він довший, тим більше податкове навантаження. Досвідом доведено, що податок із реалізації негативно відбивається на галузях, які визначають науково-технічний прогресу країни. Податок з обороту, який застосовувався в умовах централізованої системи управління, входив до ціни і давав можливість вилучати значну частину доходів підприємств для фінансування промислового комплексу.

Податок із доданої вартості не є складовою частиною ціни, він не впливає на кінцеві результати діяльності підприємств, оскільки платником є не товаровиробник, а споживач. До бюджету надходить різниця між сумою податку, одержаного (нарахованого) платником податку, і податковим кредитом (сума, на яку платник має право на зменшення податкового навантаження).

Має бути прийнятий закон, який би відповідав вимогам ЄС та Європейської комісії: платники податків повинні отримувати відшкодування за посередництвом Державного казначейства. У цьому законі має бути виписана відповідальність платників податку як при оплаті, так і відшкодуванні ПДВ, а також принцип рівності платників податку. Це дозволило би вирішити проблему своєчасності повернення ПДВ.

Наповнення державного бюджету залежить від стану розвитку малого і середнього бізнесу. Зауважимо, що у 2003 році єдиний податок від суб'єктів малого підприємництва, попри проблеми на шляху їхнього зростання (обтяжлива система оподаткування, адміністративний тиск, дефіцит обігових коштів, відсутність дієвого фінансово-кредитного механізму, нерозвиненість інфраструктури), зріс більш як на третину. В стартових умовах важливо всіляко сприяти розвитку малого підприємництва. Додаткове фінансове навантаження, як правило, сприяє появі тіньового обігу капіталу, тіньового бізнесу і тіньової економіки.

Малий і середній бізнес розвивається кількісно і якісно, змінюється технологія управління, замість функціонального управління з'явилася інтегрована система, що ґрунтується на сучасній комп'ютерній техніці. Звідси випливають нові вимоги, на перше місце вийшов професіоналізм управління фінансово-кредитним механізмом, компаніями тощо. Малі підприємства досить динамічні, вони потребують незначних капітальних вкладень, сприяють реалізації найризикованіших ідей, тому не випадково розвинені країни за рахунок впровадження нових технологій у такий бізнес отримують до95% приросту ВВП. Досить послатися хоча б на Польщу. У цій країні частка продукції підприємств малого і середнього бізнесу у ВВП становить понад 40%.

Малий бізнес створює додаткові робочі місця, сприяє скороченню безробіття. В Україні офіційно зареєстрований рівень безробіття на початок грудня 2003 року становив 3,5%, зменшується обсяг неповної зайнятості.

Отже, державний бюджет на 2004 рік спрямовано на підтримку економічної активності підприємницької діяльності, що сприятиме зміцненню державних фінансів, збалансуванню показників бюджету. [14]

Висновки

Центральне місце у фінансовій системі будь-якої держави займає державний бюджет - самий великий грошовий фонд, що використовує уряд для фінансування своєї діяльності. За рахунок державного бюджету утримуються армія, поліція, значна частина охорони здоров'я, і, що саме головне, з його допомогою держава впливає на економічні процеси.

У силу свого особливого положення державний бюджет взаємодіє з іншими ланками фінансової системи, роблячи їм при необхідності “допомога”. Вона виробляється, як правило, шляхом передачі коштів з центрального державного фонду муніципальним фінансовим фондам, фондам державних підприємств і спеціальних урядових фондів.

Державний бюджет складається із двох взаємозалежних і взаємодоповнюючих один одного частин: дохідної і видаткової. Дохідна частина показує, відкіля надходять кошти для фінансування діяльності держави, які шари суспільства відчисляють на зміст держави більше всього зі своїх доходів. Видаткова частина показує, на які цілі направляються засоби, що акумулюються державою.

Збалансованість бюджетів усіх рівнів є необхідною умовою бюджетно-фінансової політики. Перевищення витрат над доходами складає дефіцит бюджету. При наявності дефіциту бюджету першочерговому фінансуванню підлягають витрати, що включаються в бюджет поточних витрат. З метою збалансованості бюджету можуть установлюватися граничні розміри дефіциту бюджету. Якщо в процесі виконання бюджету відбувається перевищення граничного рівня дефіциту або значне зниження надходжень дохідних джерел бюджету, то вводиться механізм секвестру витрат, що полягає в пропорційному зниженні державних витрат (на 5, 10, 15 і так далі відсотків) щомісяця по всіх статтях бюджету протягом часу поточного фінансового, що залишилося, року. Секвестрові не підлягають захищені статті.

Склад захищених статей визначається представницькими органами влади в рамках їхньої компетенції. Покриття дефіциту бюджету розвитку здійснюється також за рахунок випуску державних позик або використання кредитних ресурсів.

В остаточному підсумку важливо відзначити наступне: навіть при тім, що бюджетний дефіцит і державний борг - самі по собі не є катастрофічними явищами, їхнє збільшення може вести до серйозних негативних наслідків не тільки економічного, але і чисто політичного характеру. Адже довіра народу до бюджетної системи, до бюджетного пристрою країни визначає довіра урядові, довіра проведеним реформам. Це довіра неможлива в умовах незбалансованого бюджету - головного фінансового документа країни, в умовах зростаючого внутрішнього і зовнішнього боргу. І це повинно, нарешті, привернути пильну увагу уряду, і проявитися в конкретних результатах.

Список літературних джерел

1. Закон України “Про бюджетну систему України” від 05 грудня 1990 року

2. Закон України “Про Державний бюджет на 2004 рік”

3. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями бюджетної політики на 2005 рік” від 24 червня 2004 року № 1854-IV

4. Бюджетний кодекс України

5. Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит.: Навчально-методичний посібник. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336с.

6. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси: навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В.Д. - К.: Атіка, 2002. - 368с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 608с.

8. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний посібник. - 2-е вид., перероб і доп. - К.: ЦУЛ, 2002. - 336с.

9. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.Т. Бюджет і фінансова політика України. - Київ: Наукова думка, 1997. - 302с.

10. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т.I. - М.: Республика, 1992. - 399 с.: табл., граф.

11. Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник. - К.: Видавничий центр “Академія", 2001. - 312с.

12. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навчальний посібник. - 2-ге вид. доп. І перероб. - К.: КНЕУ, 2002. - 240с.

13. Пасічник Ю.В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: навчальний посібник. - 2-ге вид., пер. І доп. - К.: Знання-прес, 2003. - 523с.