Проблеми бюджетних витрат в умовах перехідного періоду

До 1996 р. бюджетна класифікація містила наступні структурні підрозділи: розділ, параграф, статтю, главу.

Однак застосовувана довгий час класифікація перестав відповідати сучасним вимогам прогнозування, обліку і контролю бюджетних засобів, а також здійснення бюджетного процесу.

Тому з 1996р. вона замінена на новим, відповідним міжнародним стандартам. Надходження в бюджет класифікуються по чотирьох підрозділах: категорія, клас, підклас, специфіка. Категорії включають: податкові надходження; прибутки від операцій з капіталом; отримані офіційні трансферти; погашення кредитів, виданих з бюджету; загальне фінансування; рух залишків бюджетних засобів.

Інші підрозділи характеризують прибутки в порядку усе більшої деталізації дохідних джерел. Наприклад, у податкових надходженнях клас означає податкову групу, підклас - вид податку, специфіка - конкретного платника або об'єкта податку.

У витратах передбачена функціональна, економічна і відомча класифікації.

Відповідно до функціональної класифікації витрати підрозділяються на п'ять розділів: функціональна група, під функція, державна установа - адміністратор програм, програма, підпрограма. Сполучення названих рівнів утворює код функціональної класифікації витрат.

Економічна класифікація витрат розподіляє їх по економічних ознаках по чотирьох розділах: категорія, клас, підклас, специфіки. Категорія включає: поточні витрати, капітальні витрати, надання кредитів, фінансування.

При виконанні бюджет використовується сполучення функціональної й економічної класифікацій у виді перехресної класифікації, що включає основні підрозділи обох класифікацій.

Виконання витрат і кредитування бюджету по відомчій класифікації означають угруповання по адміністраторах бюджетних програм.

Бюджетна класифікація дозволяє всебічно чітко й адресо систематизувати надходження і витрати для досягнення високої оперативності керування з застосуванням засобів автоматизації.

У ряді держав застосовується практика поділу видаткової частини державного бюджету на бюджет поточних витрат і бюджет розвитку. У поточному бюджеті сконцентровані усі витрати, що випливають з діючих норм і сформованого рівня соціальної забезпеченості. У бюджеті розвитку поєднуються витрати, зв'язані з потребами розширеного відтворення, централізованим фінансуванням нових соціально-економічних заходів; аналіз складових частин бюджету розвитку надає можливість більш виважено й обачно підійти до нових додаткових витрат держави.

3.2 Бюджетний процес

Бюджетний процес - це регламентована законодавством діяльність органів влади і керування по складанню, розглядові, затвердженню, виконанню бюджетів, контролеві за виконанням і твердженням звітів про виконання бюджетів.

Складання, виконання бюджетів, складання звітів про виконання бюджетів є функціями органів виконавчої влади, розгляд і твердження -- функціями Верховної Ради контроль за виконанням бюджетів виконують обидві галузі влади.

Для розробки проекту про бюджет Президент України утворить бюджетну комісію, що розглядає внесені Міністерством фінансів основні прогнозні показники проекту бюджету і супутні йому пропозиції, погоджує них.

Важлива роль у бюджетному процесі приділяється Міністерству фінансів. Воно розробляє прогнозні показники державного бюджету на майбутній трирічний період на основі параметрів індикативного плану соціально-економічного розвитку країни, економічних і соціальних програм розвитку території. Міністерство фінансів уточнюють погоджені показники: надходження в їхні бюджети, ліміти боргу, обсяги витрат на погашення й обслужи ванні боргу місцевих виконавчих органів.

Адміністратори бюджетних програм у терміни, встановлювані Урядом, вносять у Міністерство фінансів бюджетні заявки.

Закон про бюджет повинний містити:

1. обсяги доходів, отриманих від офіційних трансфертів, погашення основного боргу по раніше виданих кредитах, витрат, кредитування і дефіциту (профіциту) бюджету;

2. мінімальні розміри місячної заробітної плати, пенсії і місячного розрахункового показника;

3. розмір резервів Уряду України;

4. суму виконання зобов'язань по державних гарантіях України ;

5. ліміт боргу місцевих виконавчих органів, міст Крим на кінець відповідного фінансового року:

6. перелік граничних витрат по функціональних групах, адміністраторам бюджетних програм і по програмах;

7. особливо важливі бюджетні програми, фінансовані з місцевих бюджетів, у розрізі областей і міста Крим з визначенням мінімальної суми витрат.

Затвердження бюджету і внесення в нього змін і доповнень відбувається на засіданні депутатів Верховної ради. Бюджет затверджується на рівні бюджетних програм на засіданні депутатів Верховної ради не менш чим у двох сесіях. У випадку якщо депутати в цей термін не приймуть Закон про бюджет, Президент вправі видати Указ «Про фінансовий план на 1 квартал майбутнього фінансового року», що діє до твердження бюджету.

Виконання бюджету забезпечує Уряд України. Державні установи в межах затверджених адміністраторами програм, кошторисів роблять витрати на підставі дозволів, видаваних Комітетом казначейства Міністерства фінансів України; воно вправі відзивати, припиняти фінансування у випадку використання виділених засобів на меті, не передбачені казначейськими дозволами.

Міністерство фінансів України вправі розміщати тимчасово вільні бюджетні гроші з рахунків органів Казначейства у внески (депозити) у Національному банку України в порядку, обумовленому Урядом.

Уряд України має право в ході виконання бюджету вносити зміни в перелік державних органів, що реалізують програми, у межах сум по програмах, затвердженим Законом про бюджет, і змінити джерела покриття дефіцит бюджету.

Місцеві виконавчі органи забезпечують виконання бюджетом відповідних адміністративно-територіальних одиниць, ефективне і цільове використання бюджетних засобів. Ведення рахунків місцевих бюджетів, рахунків державних установ, що утримуються за рахунок місцевого бюджету, перекладні операції для них здійснюються органами Казначейства Міністерства фінансів на підставі фінансових дозволів, видаваних місцевими виконавчими органами; вони вправі відзивати і припиняти фінансування у випадку використання виділених засобів на меті, не передбачені фінансовими дозволами.

Якщо в ході виконання бюджету місцевими виконавчими органами приймаються нормативні правові акти, відповідно до яких збільшуються витрати або зменшуються прибутки нижчестоящих бюджетів, цим бюджетам відшкодовуються засоби з вищестоящих бюджетів.

Вільні залишки бюджетних засобів, отримані на початок фінансового року, не підлягають вилученню у вищестоящий бюджет. Вони використовуються на погашення основного боргу місцевого виконавчого органа, погашення кредиторської заборгованості місцевого бюджету, а при відсутності таких - на фінансування місцевих бюджетних програм.

Застосовується порядок зміни витрат бюджету, що складає в наступному: при перевищенні установленого рівня дефіциту бюджету або зниженні надходжень дохідних джерел у ході його виконання.

Операції бюджетів відбивають на касовій основі через Єдиний Казначейський рахунок; при відображенні витрат рахунок дебетується, доходів - кредитується. Операції по надходженнях і податкам за рахунок державних зовнішніх позик і грантів відбивають на основі місячних звітів по надходженнях і витраті цих засобів у національній валюті за курсом, установленому Національним Банком на дату здійснення операцій. Натуральні гранти в операції бюджету не включаються.

Для функції витрат, не забезпечених фінансуванням у минулому фінансовому році по затверджених сумах, а також по зарахуванню в бюджети офіційних трансфертів, установлений термін, протягом якого проводяться заключні операції, включаються не в новий фінансовий рік.

Бюджетна система і бюджетний пристрій

Бюджетна система являє собою засновану на економічних відносинах і юридичних нормах сукупність усіх видів бюджетів.

Бюджетний пристрій - це принципи побудови бюджетної системи, організаційні форми взаємозв'язку її ланок.

Склад бюджетної системи визначається національно-державним пристроєм країни. Можливі федеративний і унітарний пристрій держави: у першому випадку застосовується трьох ланкова бюджетна система: центральний бюджет (союзний, федеральний, республіканський), бюджети членів федерації (республік, штатів, земель і т.д.) і місцеві бюджети. В другому випадку застосовується двох ланкова бюджетна система: центральний бюджет і місцеві бюджети. В обох випадках можливий різний ступінь відокремлення і самостійності бюджетів, але, як прищепило, за центральним бюджетом зберігається визначена регулююча роль стосовно низових бюджетів у залежності від рівня централізації керування соціально-економічними процесами.

До складу бюджетної системи України входять: центральний бюджет; місцеві бюджети: областей, міст, районів, районні в містах.

Бюджетна система ґрунтується на принципах єдності, повноти, реальності, гласності.

1. Принцип єдності означає ступінь організаційно-економічної централізації бюджетної системи. Найбільше повно принцип єдності виявлявся в бюджетній системі СРСР. В даний час цей принцип ослаблений у зв'язку зі знаходженням самостійності місцевих органів влади і передачею їм частини прав за розпорядженням фінансовими ресурсами.

Єдність виражається в існуванні загальної системи державних доходів, що діють на території країни, однаковості державних витрат. Цей принцип гарантує єдність методології й організації бюджетного планування, його взаємозв'язок із соціально-економічним прогнозуванням. Задачею принципу єдності бюджету є встановлення

ефективного контролю з боку Парламенту за рухом бюджетних коштів.

Принцип єдності забезпечується єдиною правовою базою, єдністю грошової системи, використанням єдиної бюджетної класифікації і документації, наданням необхідної інформації з одного рівня бюджету на іншій для складання зводу державного бюджету країни. Єдність бюджетної системи реалізується через єдину соціально-економічну, включаючи податкову, політикові.

2. Принцип повноти означає зосередження в бюджеті усіх фінансових операцій уряду, усіх доходів, що збираються їм, і вироблених витрат, складання такого бюджету, де по кожній статті враховуються всі надходження і витрати держави. У світовій практиці цей принцип у даний час вважається менш доцільним, оскільки проходження йому перевантажує бюджет витратами, що можуть бути виділені автономно із самостійними джерелами доходів.

3. Принцип реальності необхідний для запобігання й усунення фальсифікації бюджетних розписів. Він передбачає правдиве відображення в бюджеті фінансових операцій держави, відповідність затверджених сум виконанню бюджетних призначень. Реальність визначається обґрунтованістю розрахунків усіх джерел доходів і напрямків витрат, що базуються на показниках прогнозів і програм розвитку і підкріплених наявністю бюджетних резервів.

4. Принцип гласності означає вимога публікувати дані про прибутки і витрати бюджету в печатці для ознайомлення громадськості зі складом і структурою бюджету, розмірами дефіциту і способами його покриття (скорочення витрат, збільшення доходів, позики, емісія грошей).

Умовами нормального й ефективного функціонування низових - місцевих бюджетів є самостійність і збалансованість.

Самостійність бюджетів забезпечують власні і закріплені законом джерела доходів усіх ланок бюджетної системи і право використовувати бюджетні засоби по розсуду відповідного органа влади в межах повноважень, визначених законами країни.

Збалансованість бюджетів усіх рівнів може бути необхідною вимогою бюджетно-фінансової політики. При розгляді і твердженні бюджетів відповідними органами влади і керування можуть установлюватися граничні розміри дефіциту бюджетів.

Законом установлено, що покриття бюджетного дефіциту за рахунок емісії коштів не допускається. Основними формами покриття дефіциту бюджету є:

1. випуск державних позик;

2. використання кредитних ресурсів.

З метою зменшення дефіциту або його усунення використовується секвестр - пропорційне зниження державних витрат на визначений відсоток по всіх статтях (крім захищених) протягом часу поточного фінансового, що залишилося, року

3.3 Шляхи вдосконалення і розвитку державного бюджету

По плануванню бюджету.  Бюджетна комісія утворена Указом Президента України. Вона інтенсивно працює над закріпленням фінансової стабільності в країні, розширенням фінансування соціальної сфери, дотриманням бюджетного раціоналізму в планованих витратах. В основу розробки бюджету на 2004 рік закладений принцип середньострокового бюджетного планування, основні параметри державного бюджету визначаються на основі Індикативного плану соціально-економічного розвитку України на майбутній період [11].

Урядом визначені наступні пріоритети витрат і кредитування: 1) у частині забезпечення національної безпеки: виконання зобов'язань по обслуговуванню і погашенню урядового боргу, напрямок засобів на оборонні витрати в обсязі не менш одного відсотка від прогнозного обсягу ВВП на 2004 рік, а також напрямок засобів на боротьбу з тероризмом, наркоманією і наркобізнесом; 2) у частині соціального розвитку: напрямок засобів на виплату пенсій і державних соціальних посібників; на інформатизацію, підручники, підготовку кадрів; централізований закуп проти діабетичних, протитуберкульозних препаратів і інших необхідних медичних препаратів. 3) у частині забезпечення економічного росту: напрямок засобів на погашення кредиторської заборгованості республіканського бюджету, за підсумками попереднього фінансового років; на інвестиційні проекти; на сільськогосподарські нестатки. 4) у частині інфраструктури, транспорту і зв'язку - напрямок засобів на будівництво і забезпечення функціонування автомобільних доріг; 5) у частині формування професійного Уряду - напрямок засобів на адміністративні витрати центральних державних органів [6,18]

Висновок

Рішення проблем бюджетних витрат в умовах перехідного періоду зв'язано, насамперед, з послідовним скороченням прямої участі держави в сфері виробництва. Передача відповідних функцій приватному секторові дозволить істотно скоротити поточні витрати бюджету, а також створить передумови для збільшення майбутніх доходів у результаті підвищення ефективності роботи приватизованих господарських об'єктів.

Важливим інструментом стабілізації стає проведення політики твердого обмеження бюджетних витрат і підвищення ефективності використання державних засобів. Для цього необхідно перейти до системи бюджетного планування, у рамках якої кожній групі (програмі) державних витрат буде виділятися визначена частина у виді квоти витрат у відсотках від ВВП. Задачею Міністерства Фінансів і його бюджетних органів у такій системі стає пошук найбільш ефективних варіантів використання виділених асигнувань.

З метою постійного контролю за розмірами бюджетного дефіциту, джерелами його фінансування і видами фінансованих за рахунок бюджетного дефіциту витрат доцільно бюджет розділити на регулярний і надзвичайний. Регулярний охоплював би, в основному, поточні витрати, фінансовані за рахунок стабільних поточних доходів, а надзвичайний уключав би інвестиційні витрати, фінансування яких допускається за рахунок державної заборгованості. Важливою умовою рішення проблеми ефективного керування бюджетним дефіцитом повинне стати поділ кредитної і бюджетної системи країни і відповідна зміна функцій Міністерства Фінансів і Національного Банку, спрямована на виключення можливостей автоматичного кредитування державних витрат. У випадку ж недостачі бюджетних засобів можуть допускатися короткострокові касові кредити для фінансування сезонного коливання доходів.

Список використаних джерел:

1. «Фінансове право»: навч. посібник. - Київ: «Вентурі», 1998. - с.68-112, 132-200, 238-260;

2. «Фінансове право»: навч. посібник. - Харків: «Консум», 1998. - с.118;

3. «Держава винна підтримувати інноваційну діяльність». Урядовий кур'єр. - 2 грудня. - 1999. - № 226. - с. 4;

4. Алієва В., «Аналіз казначейської системи виконання державного бюджетові України: переваги та недоліки». Економіст. - №12, 2003. - с.51-53;

5. Відкритий бюджет, Київ, 1999, Інститут реформ;

6. Геєць В., «Довгострокові умови та фактори розвитку економіки України». Економіст. - №3. - 1999. - с.21-23;

7. Геєць В., «Інфляція та економічне зростання». Фінансові ризики. - №1. -1999. - с. 55-59;

8. Герасимчук Ю., журнал «Економіка. Фінанси. Право». - №3, 2000.

9. Голос України. 4 жовтня. - 2000. - с.2;

10. День. 28 вересня - 2000. - с. 4;

11. Симоненко В., «Удосконалення фінансово-економічної бази бюджетів України». Економіка України. - №3, 2000. - 28-34;

12. Каламбет С., «Розвиток податкового регулювання через систему пільг». Економіка. Фінанси. Право. - №3, 2001. - с.31-33;

13. Квартальні передбачення. Січень 2000, с. 5;

14. Лондар С., Чавунів І., «Динаміка податково-бюджетного навантаження на економіку України». Економіст. - №7-8, 2000. - с.15-17;

15. Луніна І.О., «Бюджетний кодекс України і реалії міжбюджетних відносин». Економіст. - №10, 2000. - с.32-36;

16. Луніна І.О., «Державні видатки: тенденції і фактори зростання». Фінанси України. - №4, 2001. - с.104-110;

17. Мірошник П., «Бюджетні орієнтири на 2003 рік». «Економіст». - №11, 2000. - с.94;

18. Науково-аналітичні матеріали до засідання Круглого столові «Проблеми державного регулювання науково-технічного потенціалу України та підвищення ефективності його використання», 30 травня 2000;

19. Осипчук Л., «Виконання державного бюджетові». Економіка. Фінанси. Право. - №11, 2000. - с.17-19;

20. Тарангул Л., «Основні напрямки удосконалення законодавчої бази оподаткування місцевими податками і зборами». Економіст. - №3, 2001. - с.18-21;

21. Ткаченко В.А., Каламбет С.В., «Розвиток філософії оподаткування на основі визначення податкового потенціалу». Фінанси України. - №1, 2001. - с.30-33;

22. Ткачук О.М., «Податкове середовище як фактор інвестиційного розвитку малих підприємств». Фінанси України. - №2, 2001. - с.24-28;

23. Яценко А., «Реструктуризація державного боргу». Економіка. Фінанси. Право. - №7, 2000. - с.22-24.

Размещено на Allbest.ru