Національний дохід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

національний економічний дохід

З появою на політичній карті світу нової незалежної держави України почала формуватися й національна економіка , входження якої до системи ринкових відносин створює якісно нову ситуацію. Передусім у країні зростає роль такого економічного показника , як національний доход. Будучи найважливішим виразником економічного рівня , він характеризує відтворюючий потенціал держави , є джерелом соціально-економічного прогресу і може істотно впливати на макроекономічну політику.

На один кваліфікований економіст , який вивчає економічні положення тієї чи іншої країни , не пройде мимо даних про її національний доход. Ось тому і ООН прикладає багато зусиль до того , щоб зацікавити всі країни в зборі даних про національний дохід.

Результатом праці мільйонів робітників, інтелігенцію є певна сукупність створених матеріальних та духовних благ. Залежно від типу суспільства відбувається розподіл працюючих у сферах і галузях народного господарства , створюється різна кількість матеріальних і нематеріальних благ. Тип суспільства визначає також основні принципи розподілу, перерозподілу , обміну і споживання благ.

Наше завдання допомагає у з'ясуванні : сутності, методів розрахунку національного доходу, факторів його зростання; джерел створеного у суспільстві чистого продукту (або національного доходу); його розподіл та перерозподіл серед населення, класів; використання на споживання та нагромадження. Характеристика економічного показника - національний доход. Суть та фактори зростання національного доходу.

Національний доход - узагальнюючий показник економічного розвитку країни, в якому фактично синтезуються існуючий потенціал виробничих сил суспільства і результати процесу виробництва за окремий за окремий період чи окремий рік. Відомо, що цими показниками користувався уряд колишнього СРСР до самого розпаду країни.

Доход національний, заново створена вартість в сфері матеріального і нематеріального виробництва чи відповідна їй частина річного сукупного суспільного продукту.

Можна також сказати, що це загальний доход, пояснення якого в ринковій економіці впливає із поділу всіх факторів виробництва на 4 групи. Кожний фактор володіє здібністю приносити доход.

Природні ресурси, земля. Доход, який приносить даний фактор виробництва, називається рентою.

Ресурси людської праці. Обсяги усіх ресурсів визначаються біологічними і соціальними процесами. Доход, який приносить цей фактор виробництва - заробітна плата. Сюди включають як заробітну плату працівників фізичної праці так і розумової.

В окрему групу виділяють підприємницькі здібності. Вони утворюють підприємницькій прибуток.

Капітальні блага (споруди, засоби виробництва). Доходом на капітал являється річна відсоткова ставка. Капітал - це інвестиційний ресурс. До капітальних вкладень не входять гроші.

Узагальнююче сказання слід відмітити , що зростання національного доходу в першу чергу залежить від дох факторів:

чисельності працюючого населення;

рівня виробництва праці.

Методи розрахунку національного доходу

Належне місце в економіці України належить розрахунку національного доходу, як для усієї незалежної держави так і окремої складової регіону, за умови дотримання певних критеріїв. Така окрема складова повинна чітко відрізатися від інших складових держави і скажімо адміністративним чи етнічним складом населення, розміром регіону : він не повинен бути надто маленьким порівняно з домінуючими політичними утвореннями і, отже, не бути надто залежною від його економічної діяльності.

Розглянемо методику розрахунку НД як західних вчених так і способи розрахунку, що використовуються в сучасній Україні.

Ще у 17 ст. Англійській економіст Вільям Петті поставив перед собою завдання довести на основі конкретних даних, що Англія не бідніша і не слабша від Франції. Щоб одержати такі дані, потрібно було великомасштабне дослідження з метою кількісної оцінки економічного стану країни. Вчений використав абсолютно новий метод в економічній науці як він писав,- «політичну арифметику». Автор прозорливо наголошував на важливості обчислення національного доходу - показника, який відіграє помітну роль у сучасній економічній науці.

Ця парадоксальна ідея набагато глибша, ніж може здатися на перший погляд: Петті шукав спосіб якось оцінити розміри особистого елементу продуктивних сил - трудових навичок, вправності, кмітливості, потенціалу й рівня розвитку техніки.

Національний доход являє кінцевий результат в тих наших підрахунках, де ми використовуємо грошовий масштаб для співставлення між собою всіх видів різноманітних яблук, апельсинів, машин, які виробляються в любому суспільстві за допомогою приналежних йому ресурсів землі, праці і капіталу.

Розрахунок по методу «потоку товарів». Щорічно люди споживають в їжу яблука, апельсини, хліб і користуються послугами, наприклад роблять зачіску. Грошові розходи населення на всі ці товари і послуги зображені в верхній частині схеми. Щоб вирахувати загальну величину національного доходу ми сумуємо всі грошові засоби, затрачені населенням в сфері існуючого споживання.

Таким чином в нашому простому господарстві ми можемо легко розрахувати величину НД як суму річного потоку товарів і послуг в грошовому виразі: (ціна на апельсини * кількість апельсинів) + (ціна на яблука * кількість яблук) + ... і т.д.

Ринкові ціни для вимірювання і зважування окремих кількостей відмінних між собою в натуральному виразі товарів і послуг використовуються тому, що вони відображають порівняну інтенсивність потреб, яких потребує населення по відношенню до різних товарів і послуг.

Розрахунок національного доходу по методу «потоку доходів». Існує і інший рівноцінний спосіб підрахунку національного доходу в подібному простому господарстві. Звернемося до нижньої частини схеми 1. Що одержує населення від підприємців? Йому виплачують заробітну плату, відсоток, ренту і прибуток. Чому? Тому що ці доходи для окремих факторів виробництва (факторіальні доходи) утворюють разом з тим в потоці товарів утримання виробництва.

Тепер розглянувши обидва методи можемо сказати, який же із одержаних результатів більший? Вони повинні бути рівні між собою.

Причина цього заклечається в наступному: в нижній частині схеми разом із заробітною платою, відсотком, рентою включений і «прибуток» - це те, що залишилося від продажу товарів або послуг (апельсин, яблук, хліба, оплати за зачіску) після заміщення інших факторіальних утримань. Таким чином, прибуток автоматично співпадає по величині як раз із тією сумою, на яку потік всіх останніх доходів відрізняється від результату, розрахованого по методу підрахунку сукупності потоки товарів.

Все це вказує на важливість і корисність прийому, який використовують бухгалтера, коли вони при створенні балансу добиваються точного збіг суми активів і пасивів. Отже, національний доход вираховується як проток товарів, але його можна розрахувати також як і потоку доходів.

В останньому випадку для статистів полегшується збір текучих даних. При правильному знаходженні прибутку і його обліку як елемента доходи і утримання обидва метода в результаті повинні забезпечити абсолютно одинакові показника національного доходу.

Для України метод «потоку товарів» не застосовують, так як потрібні дані відсутні. Тому, як правило, національний доход розраховують лише через потік заробітків, тобто другим методом, та витрат або через чисту вартість виробництва окремих секторів економіки.

Методика обчислення національного доходу, яка діє сьогодні, виходить із того, що він являє собою сукупність матеріальних і духовних благ.

Облік національного доходу України здійснюється за методом прямого підрахунку (дані інвентаризації, бухгалтерські та статистична звітність).

Цей економічний показник включає: сумарний обсяг основних фондів; матеріальні обороти засоби; записи і резерви; особисте майно населення довготермінового користування.

В Росії національний доход був розрахований вперше в кінці 19 ст. в праці В.І. Покровського «К вопросу об устойчивости активного баланса руской внешней торговки». Величина НД розраховувалась як залишок за вираховуванням всіх матеріальних затрат із загальної суми валової продукції України.

Якщо брати до уваги радянські розрахунки то їм властиві такі недоліки: не враховувалися нематеріальні виробничі сфери та амортизація; не пояснювалась методика таких розрахунків; ціни, що беруться для визначення річного національного доходу, мають тенденцію його підвищувати.

В обчисленні НД по державах (республіках) не враховувалася принаймні трьох обставин. По-перше, регіонально диференційовані ціни на різну товарну продукцію повинні відбувати різну її собівартість. На ціни по-різному впливала різна рентабельність окремих секторів економіки, промислових галузей та виробів. Наприклад, держава, що виробляє дорожчі і рентабельні товари порівняно з іншими державами повинна мати більший національний доход.

По-друге, податок з обороту накладається не на всі товари. Та держава, яка виробляє більше таких оподаткованих товарів, повинна мати доход, вищий за інші держави.

По-третє, рівень НД держави залежить від методики підрахунків.

Співставлення показників національного доходу за окремий період в одній країні досягається при перерахункові показників в текучих цінах на показник в підставних цінах, а між окремими країнами - і в перерахунку на основі єдиної валюти - і на одного жителя кожної країни.

Структура, джерела, розподіл національного доходу

Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт. Він являє собою масу різних товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (як правило за рік).

Сукупний суспільний продукт (ССП або W) можна визначити за формулою :

W=C+V+m

де С- фонд заміщення

V- необхідний продукт

m- додатковий продукт

Якщо і ССП вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт або національний фонд (НД).

НД=m+XV

Національний доход - це реальний доход, який використовується у суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Він частиною ВНП (валовий національний продукт).

За натурально-речовою будовою НД складається з предметів споживання і частини засобів виробництва, яка використовується на нагромадження.

Необхідний продукт - та частина НД (чистого продукту суспільства), яка витрачається на відтворення людей як членів суспільства шляхом індивідуального (особистого) споживання. Наприклад витрати на житло, одяг, продукти, соціальні та духовні потреби.

Додатковий продукт - частина національного доходу, яка скидається з прибутків суб'єктів економічного господарювання і витрачається на розширення відтворення економіки трансфертні виплати тим, хто згідно з законодавством потребує матеріального забезпечення або грошової допомоги, на раціональне спільне споживання громадянами матеріальних і державних благ, на потреби урядової політики, утримання держапарату і установ, збройних сил.

Рух національного доходу, як економічної категорії виражає всі фрази виробничих відносин між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

Що ж є джерелом національного доходу? Здавалося б, що відповідь росту: праця людини. Це так, але в такому разі, що створює служитель культу, поліцейський, чиновник, інші, які теж займаються певним видом праці. Тому не давно, що вже протягом кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу.

Сукупний продукт суспільства як сукупність корисних (споживчих вартостей має обов'язковий вартісний вираз праці суспільства). Тому суспільно корисну працю, яка утворює вартість ССП слід вважати продуктивною працею.

Упродовж усього розвитку політичної економії економічні школи по-різному розглядали якісну і кількісну визначеність продуктивної праці.

Першою школою в політичній економії були мерконтеністи (від італійського mercante - торгувати). Вони вважали, що НД створюється лише у сфері торгівлі.

Наступна школа - фізіократи таким джерелом вважали сільське господарство, а тому за виробничу працю - господарську діяльність виключно працівників землеробства. Економічну діяльність навіть у промисловості вони називали «безплідною» працею.

Класики політичної економії А.Сміт та Д. Гікардо значно розмірили розуміння джерел створення національного доходу, стверджуючи, що він створюється у сфері матеріального виробництва (сільське господарство, промисловість та ін.), а праця робітників у цій сфері була визначена, як продуктивна праця.

Ще повніше сферу створення НД визначив К. Маркс, оскільки включав до неї і сферу послуг, та не положення не набуло вигляду теорії так як сфера послуг в той час розвивалася слабо.

Економічна школа марксизму повністю сприйняла ідеї класичної політичної економії, але також К.Маркс погодився і з позицією меркантемістів щодо продуктивної праці економічної діяльності, яка спрямована на отримання прибутку. Цю ідею він зв'язав з основним економічним законом капіталізму - законом додаткової вартості і дійшов висновку, що продуктивною працею в умовах капіталістичної економіки є будь-яка праця, яка створює прибуток, навіть якщо це духовна або невиробнича діяльність. Цю групу людей називали прогресивними економістами.

Інша група - догматики - економісти таку сферу економіки, як послуги, духовне виробництво, управління, тощо вони називали невиробничою сферою, а працю в ній визначили як непродуктивну (не створюючи НД). Вважалося, що працівники невиробничої сфери не створюють, а спозивають ССП.

Але така думка не відповідає умовам сучасної економіки з розвинутою сферою послуг. Її суперечливість виявляється, наприклад, тоді, коли виникає питання про визначення результатів економічної діяльності підприємств соціальної діяльності підприємств соціальної і виробничої інфраструктури. Наприклад, коли котельня постачає гарячу воду промисловому підприємству такі витрати і праця вважаються продуктивними. Якщо ж ця котельня постачає частку гарячої води на опалення житлових будинків або установ соціального призначення (лікарень, бібліотек, тощо), ці витрати ф праця вважаються непродуктивними. Аналогічна суперечливість існує з кваліфікацією транспортних витрат на обслуговування виробництва і соціальної сфери, тощо.

Зміст категорії «сукупного працівника» в умовах сучасного цивілізованого суспільства поширився на всі суспільно-корисні сфери людської діяльності. Тому усяка суспільно-корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює національний доход або безпосередньо, або опосередковано і сприяє його збільшенню і покращенню добробуту людей. Сукупний продукт суспільства створюється в усіх галузях, корисних сферах економічної діяльності, в тому числі у домашньому господарстві.

В сучасній західній економічній теорії не існує фундомантальних робіт з теоретичних досліджень і обґрунтувань виробничої і невиробничої праці. Зх. вчені не полемізували з цього питання, а прийняли точку зору про те, що будь-яка праця являється продуктивною, а отже створює національний доход.

З вищеозначеної суперечливості поглядів на зміст продуктивності праці і джерел. НД, виникли і склалися дві форми втілення ССП: у деяких країнах, що утворилися після розпаду СРСР - валовий суспільний продукт (ВСП), а в західних країнах - валовий національний продукт (ВНП).

Загальноприйнятий національний доход створюється у промисловості, сільському господарстві, будівництву, на транспорті, у торгові та громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково).

Створений у суспільстві національний доход образно ще називають «національним пирогом», який треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами.

Розподіл НД в широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного виробництва:

безпосереднє виробництво;

розподіл;

обмін;

споживання;

У процесі безпосереднього виробництва результат розподілу національного доходу, як нам уже відомо, є отримання необхідного (V) і додаткового прибутку (m).

На стадію розподілу необхідний і додатковий продукт розпадаються на первинні доходи. Із попередньої схеми бачимо, що основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, відсоток, рента, орендна плата та ін. Серед цих доходів виділяють трудові і нетрудові. До трудових належать доходи, що створюються працівниками на підприємствах в галузях і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності і підсобного господарства.

До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, відсотки, рента, прибуток власників торговельного капіталу та інше.

Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл.

Через державний бюджет шляхом оплати податків юридичними і фізичними особами згідно з порядком встановленим законодавством. Через держбюджети розподіляються 40-60% НД, в Україні - понад 80% [2с.244]

Через механізм ціноутворення в сфері обігу і послуг. Держава вилучає значні кошти до допоміжного регулювання цін, включення до них акцизних та інших зборів, які являють собою непрямі додатки на споживання цих товарів та послуг. З метою зміненого боргу, покращення експортних умов та з інших міркувань, деякі державні уряди використовують інфляційне підвищення цін. У такий спосіб вони перекидають власні фінансові проблеми на населення, суб'єктів, господарювання, іноземних партнерів. Інформаційні заходи зменшують можливості і обсяги споживання, розрахункові зобов'язання уряду перед іншими державами

Через добровільні внески громадян, суб'єктів економічної діяльності, установ у різні доброчинні, громадські, релігійні фонди, оскільки згідно з законодавством багатьох країн ці кошти не обкладаються податками. Отже, чимало благодійні відшкодування підприємців пояснюються не тільки гуманними міркуваннями, рекламою власного імені або фірми, але і тим, що відшкодування від прибутку не оподатковується. З економічної точки зору доброчинність дуже вигідна перш за все благодійникам.

На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військово-службовим, працівникам правоохоронних органів, тощо.

Перерозподіл НД здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг будуть підвищені на стільки-то відсотків. Це має місце у розвинутих країнах світу.

У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це приводить поступового зниження життєвого рівня населення. Так діяла у застійні часи адміністративно-командна система. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової економіки, що характеризується сукупністю неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг.

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти й махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційним банкам за солідну винагороду, незаконне виведення валюти за кордон і таке інше.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються остаточні - кінцеві доходи держави, юридичних та фізичних осіб економічної діяльності, всього населення. Кінцеві доходи витрачаються у двох напрямках: на споживання і нагромадження - і, таким чином, умовно утворюють фонд нагромадження і фонд споживання.

Нагромадження є необхідною умовою розширеного відтворення всіх елементів економічної системи: технологічного способу виробництва, відносин власності та господарського механізму.

Матеріальною основою такого відтворення є виробництво зростаючого обсягу матеріальних благ та послуг. Кількісною мірою нагромадження є норма нагромадження (Н1), яку можна виразити формулою:

Н1= (ФН/НДВ)*100%,

де ФН - фонд нагромадження

НДВ - використаний національний доход, який відрізняється від створеного національного доходу не сальдо зовнішньоторгового (платіжного) балансу. У практиці господарювання розвинутих країн фонд нагромадження складає 30%, в Україні - менше 9% порівняно з 25% у 80-х рр., якщо до цього додати, що спрацьованість основних виробничих фондів наближається до 70% в той час, як річна норма амортизації понизилась з 12% до 3-4%, стає зрозумілим, що зараз здійснювати навіть просте відтворення неможливо [2с.241]

Слід зазначити, що основним джерелом нагромадження є додатковий продукт і, саме він використовується для розширеного виробництва, будівництва об'єктів соціального (шкіл, лікарень і ін.), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.

За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче і невиробниче нагромадження.

Виробниче нагромадження являє собою збільшення основних і оборотних фондів (капіталу виробничого призначення разом із виробничою інфраструктурою). До такого виду нагромадження можна віднести будівництво нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення підприємств новою технікою та інше. Завдяки цьому відтворюються в розміреному масштабі власність на засоби виробництва (кількісний аспект цієї категорії).

Невиробниче нагромадження - це збільшення фондів (капіталу) невиробничого і соціального призначення з цією соціальною інфраструктурою.

Здійснюється воно з метою будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров'я, тощо. Воно передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які працюватимуть у цій сфері, а також витрати на їх підготовку та перекваліфікацію.

Найважливішим елементом фонду нагромадження є виробниче нагромадження. Тому його норма - найважливіша частка валового (сукупного) нагромадження в структурі якого провідна роль належить амортизаційному фонду.

Якщо ж розглядати виробниче і невиробниче нагромадження у співвідношенні, то воно залежить від соціальної орієнтованості політики уряду.

Наприклад, у СРСР при досить високій загальній нормі нагромадження розвитку багатьох соціальних сфер економіки (послуги, соціальна інфраструктура) не відповідав рівню і вимогам сучасності.

Фонд споживання - частина національного доходу, яка використовується на задоволення власних потреб населення. Сюди відносять витрати на утримання закладів соціальної (невиробничої) сфери.

У зв'язку з системною економічною кризою в Україні значно скоротилося виробництво і споживання національного доходу, погіршилася структура його використання. За даними ООН про показник «якості» життя у країнах світу, Україна посіла у 1998р. - 102 місце, у 1997р. - 95 місце і 1995р. - 89 місце [2с246].

Національний доход, що йде на споживання та нагромадження не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму витрат. Так у сільському господарстві колишнього СРСР втрачалось приблизно третина вирощеної сільськогосподарської продукції. Можливо частки втрати створеного національного доходу і від стихійного лиха.

Велике значення для збільшення величини доходу національного, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу.

Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірно великий фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати науку, освіту і ін.

З іншого боку надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто затратну економіку. Прикладом є СРСР, де 70% - засоби виробництва і менше 30% - предмети споживання.

Як зазначалося раніше надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження має значення матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизації політики, тощо.

Сучасним методом прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження є широке використання лізингу. Лізинг - це довгострокова фонду майна - машин, устаткування, транспортних засобів і інше. В умовах НТР лізинг набув міжнародного характеру, тобто використовується фонду форма експорту та імпорту машин і устаткування.

На оптимізацію фонду споживання на фонду споживання та фонду нагромадження істотно впливає прогрес інтенсифікації суспільного виробництва.

Ще одним фактором радикальної зміни у співвідношенні фондів є проведення активної структурної політики.

Певну роль у поліпшенні структури фонду нагромадження відіграє зменшенні частки військових нагромаджень.

Для вдосконалення фонду споживання, його структури, важливе значення має підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту, тощо.

В Україні нараховується близько 18млн.пільговиків [7], тому важливим напрямком вдосконалення фонду споживання є скорочення суспільних фондів споживання за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців та інше.

Висновки

Розглянувши тему про національний доход можна сказати, що це реальний доход, який використовується у суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Правда довгі роки вважалося, що цей макроекономічний показник створювався лише виробничою сферою. А продукт вироблений нематеріальними галузями економіки (житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування й охорона здоров'я, соціальне забезпечення, освіта, тощо) в розрахунок не брався. Тому вилучення послуг і сфери економічного виробництва в статистиці відображало низький рівень економічного розвитку, недорозвинену сферу послуг, а також те, що пріоритетом економічної політики було проголошено розвиток матеріального виробництва.

Інша річ - реалій сьогодення. На мою думку будь-яка праця є продуктивною, отже створює національний доход. Адже виробниками його є люди, зайняті в сфері матеріального і нематеріального виробництва в тому числі військовослужбовці, чиновники державного апарату, служителі культу та інші категорії населення.

Що ж до джерел національного доходу, то це питання не є чисто теоретичним. Від його правильного розв'язання залежить обґрунтована методика обчислення статистичною службою держави, величина НД, що виробляється в країні.

З певними труднощами пов'язане обчислення національного доходу на душу населення, яке входить до складу загального національного доходу і тому, щоб наша економіка розвивалася більш інтенсивно потрібно звернути на цей аспект більше уваги.

Створений у суспільстві національний доход потрібно розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. І тому справедливо, що розподіл НД охоплює всі сфери суспільного виробництва:

безпосереднє виробництво;

розподіл;

обмін;

споживання;

Після розподілу НД відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до держбюджету та соціальних витрат держави, внески громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій.

Невід'ємною частиною кінцевих доходів після розподілу і перерозподілу є їх вірне використання, що відображається у фондах споживання і нагромадження.

Та на жаль у зв'язку з системною економічною кризою в Україні значно скоротилося виробництво і споживання національного доходу, погіршилася структура його використання.

Отже, узагальнюючи сказане, слід відмітити, що основна частина національного доходу залежить від основних і оборотних фондів держави, їх правильного налагодження і взаємозв'язку. А разом з кадрами робітників, інженерно-технічних працівників, вчених складають економічний потенціал країни. Він виражає здатність даної держави забезпечувати той чи інший рівень виробництва, рівень життя суспільства. Використання економічного потенціалу, його постійне зростання і вдосконалення сприяє збільшенню національного доходу України.

Список літературних джерел

1. Єкономическая єнциклопедия. Под редакцией Л.И. Абащеина-М.: ОАО Издательство «Экономика»,1999-1055с.

2. Заглинський А.О. Матусевич М.К. «Політична економіка» - Рівне ППФ «Волинські береги», 2000р.-408с.

3. Козаков А.П. Минаева Н.В. Экономика Курс лекций. Упражнение. Тесты и тренинги - М. Издательство ЦИППК АП,1996-386с.

4. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки . Теорітична економіка: Навчальний посібник - Тернопіль: ТАНГ - «Астон», 1998-368с.

5. Коропецький Іван-Святослав. Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки- К.:Либідь 1995-236с.

6. Мікроекономіка і макроекономіка. Підручник для студентів у 2-х частинах (Під ред. С. Будаговської) - К.: Видавництво С. Павличко «Основи»,2001-517с.

7. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник (За ред. Г.Н. Кишико,В.П. Нестеренко - 2-ге видання - К.: Вища школа - знання, 1997-743с.

8. Поплавська Ж. «Як обчислити національне багатство» // Вісник НАН України 1998 №11 с53-58

9. Самуельсон П. Экономика том 1 Москва НПО «Амон» ВНИИСИ, 1992-331с.

Размещено на Allbest.ru