Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Сумський Національний аграрний універститет

Курсова робота

по предмету «Політекономія»

Тема:“Підприємство і бізнес в Україні”

Суми-2010

Зміст

Вступ

1. Суть реформи існування підприємства і бізнес

2. Підсумки розвитку економіки України (за станом на 30 травня 2002року)

3. Стан розвитку підприємництва в Україні і причини, що впливають на його 3.1 Аналіз стану науково-технічної й інноваційної сфери України

3.2 Економічне становище на Україні (зовнішньоекономічний аспект)

4. Шляхи поліпшення підприємницької діяльності

5. Проблеми підвищення інвестиційної привабливості підприємств України

Висновки

Література

Вступ

Проект Закону України „О підприємствах в Україні” почав розроблятися ще в 1992 році, коли виникло запитання про механізм керування державним сектором економіки. Чим продиктована необхідність прийняття даного закону? В Україні, як і в будь-якій державі, існують так названі казенні підприємства, тобто державні підприємства, що не підлягають приватизації і знаходяться під особливим державним контролем. Вони вимагають особливого режиму створення, функціонування і ліквідації.

У курсовій роботі розглянуті основні положення Закону про підприємства в Україні, які необхідні зміни були внесені в Закон і чим ці зміни були викликані; коротко проаналізований стан української економіки, освячені питання стану інноваційної сфери в Україні і зовнішньоекономічний діяльності, показані можливі шляхи поліпшення підприємницької діяльності і шляхи підвищення інвестиційної привабливості українських підприємств.

підприємство інвестиція економіка діяльність

1. Суть реформи існування підприємства і бізнес

Закон «Про підприємства в Україні» був принят 19 жовтня 2000 року.

Цей Закон спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України.

Закон визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Закон створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства.

Закон спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами і організаціями, Радами народних депутатів, органами державного управління.

Закон визначає поняття „підприємство”.

Підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб. Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

Закон визначає види підприємств.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів:

o приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

o колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

o господарське товариство;

o підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

o комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

o державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

o у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;

o в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

o у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

o у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

o у роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Підприємства можуть об'єднуватись в:

o асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

o корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

o консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

o концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

o інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Закон визначає умови створення підприємств та порядок його реєстрації.

Підприємство створюється згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ним (ними) органу, підприємства-засновника, організації або за рішенням трудового колективу у випадках і порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Рішення про створення підприємства у випадках, передбачених чинним законодавством, приймається за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація підприємств здійснюється відповідно до Закону України "Про підприємництво".

У закон про підприємства внесені наступні зміни. Майно даного підприємства передається у власність на правах оперативного керування, тобто керівник підприємства і колектив не є власниками в справжньому змісті. Власник - держава, вона передає майно підприємства керівнику і колективу в оперативне керування. Оперативне керування припускає володіння і використання майна, а розпоряджатися їм на казенному підприємстві можна тільки з дозволу органа, уповноваженого керувати державним майном, - міністерства, відомства або Кабінету Міністрів. Казенні підприємства будуть створюватися за рішенням Кабінету Міністрів з числа державних підприємств, не підметів приватизації. Статус казенного державне підприємство, не підмет приватизації, може одержати при наступних умовах або при виконанні одного з них. Перше. Якщо підприємство здійснює таку діяльність, що дозволена тільки державним підприємствам. Друге. Основним споживачем продукції такого підприємства є держава. Наприклад, підприємства военопромислового комплексу, що роблять зброю, а також підприємства, що роблять наркотичні речовини і цілий ряд інших видів продукції, споживачем яких є головним чином держава. Передбачається, що якщо більше 50 відсотків продукції підприємства підпадає під цей критерій, то воно може одержати статус казенного. Третє. Таке підприємство є природним монополістом. Реорганізація і ліквідація казенних підприємств будуть здійснюватися також за рішенням Кабінету Міністрів. Введено окрему статтю 38, де визначені особливості керування казенним підприємством.

2. Підсумки розвитку економіки України (за станом на 30 травня 2010року)

Показник інфляції

За даними Державного комітету статистики, інфляція в квітні поточного року склала 1,4%. По суті, це рекордно високе значення з початку року, оскільки два попередніх місяці спостерігалася дефляція (падіння рівня споживчих цін). Як завірив прем'єр-міністр України Кинах, "індекс інфляції в 0,3% з початку року є позитивним результатом діяльності економіки".

Основні причини інфляції в квітні можна розділити на дві складові. Перша обумовлена політичними подіями - закінченням парламентських виборів, після яких держава припинила "коректувати" рівень цін. Друга - економічна, зв'язана з процесами у світовій економіці. В Україні це проявилося, зокрема, підвищенням вартості енергоресурсів.

"З огляду на закономірності процесів, що відбуваються, не слід сприймати ріст інфляції в квітні поточного року як початок розкручування інфляційної спіралі", - сказав "Контексту" експерт Міжнародного інституту порівняльного аналізу Кисельов. А в розвитку ситуації надалі визначальними стануть два фактори: політика Національного банку по контролюванню інфляційних ризиків у виді збільшення монетарних агрегатів, і "структура Кабінету міністрів, а також погодженість дій уряду і новообраного парламенту", думає експерт.

У цілому, аналитики сходяться в думці, що при збереженні нинішньої динаміки економічного розвитку, річна інфляція може виявитися нижче прогнозного рівня в 9,8%. На думку першого заступника державного секретаря Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції Шумило, рівень річної інфляції не повинний перевищити 6-7%. Разом з тим, уряд не квапиться переглядати прогнозні значення макроекономічних показників і заявляє про те, що коректування можливе лише виходячи з результатів першого півріччя.

Показники економіки продовжують рости

Позитивна динаміка росту реального валового внутрішнього продукту (ВВП), що на початку року сприймалася деякими експертами не більш як урядовий передвиборний популізм, продовжилася й у квітні. Так, за словами прес-секретаря прем'єр-міністра Нагорянского, приріст обсягів промислового виробництва склав 0,2% у порівнянні з березнем. У той час як у березні був зафіксований високий темп росту ВВП, що досягав 4,1% у порівнянні з відповідним періодом 2001 року. Динаміка даного показника особливо показова в порівнянні з попередніми роками, думають урядові експерти. Наприклад, у квітні 2001 року було зафіксоване падіння на 1,6% у порівнянні з березнем, а в квітні 2000 року - на 3,9%.

Згідно попередній даної, приріст обсягів промислового виробництва минулого місяця склав 3,8% у порівнянні з квітнем 2001 року. За чотири місяці поточного року збільшення виробництва досягло 3,5% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

На думку експертів, основними причинами прискорення зростання промислового виробництва стало збільшення споживчого попиту і поновлення інвестиційної активності підприємств. Ситник, головний економіст МЦПИ, в інтерв'ю "Контексту", назвала три основних фактори, що обумовили бурхливий розвиток виробництва. По-перше, до цього привело збільшення доходів населення (у першому кварталі борги по зарплаті скоротилися на 9%, а реальна заробітна плата виросла на 18,1%), по-друге, на діловій активності позначилося пожвавлення інвестиційного попиту з боку підприємств унаслідок закінчення передвиборної кампанії, і, по-третє, в Україні "гукнулося" поступове поліпшення кон'юнктури на зовнішніх ринках.

У той же час, експерти все-таки позитивно оцінюють перспективи зростання промислового виробництва і ВВП у поточному році. Внутрішній ринок залишається одним з основних джерел розвитку промисловості, і збільшення його потенціалу буде визначальним для позитивної динаміки розвитку промислового сектора економіки. Відповідно до урядових оцінок, ріст ВВП у поточному році досягне 6%, а промислове виробництво - 7%. Оцінки незалежних експертів менш оптимістичні. Експерти Міжнародного валютного фонду прогнозують приріст ВВП- на 5%.

Перевиконання бюджету: дві сторони медалі

Ні прискорення росту ВВП і промислового виробництва, ні зниження грошових агрегатів у квітні не стали таким приємним сюрпризом для уряду як виконання (і навіть перевиконання) загального фонду державного бюджету України. За словами прем'єр-міністра Кинаха, за підсумками квітня поточного року план надходжень доходів у загальний фонд держбюджету виконаний на 108,9%. Урядові експерти думають, що основним фактором збільшення доходів стало прискорення розвитку економіки. З цього приводу прем'єр заявив: "Це - серйозний позитивний сигнал про те, що поступово, після дуже складного першого кварталу, економіка набирає обороти".

Однак, крім економічної складової підвищення доходів, існує ряд причин фіскального характеру. Поліпшення виконання дохідної частини бюджету було обумовлено також посиленням фіскального регулювання бюджетного процесу, наприклад, діями податкової адміністрації й адмініструванням податкових платежів. Зокрема, лише в результаті дій Державної податкової адміністрації України (ГНАУ) у січні-квітні в держбюджет було перераховано порядку 1,5 млрд. грн. За чотири місяці поточного року було розкрито більш 4000 фінансових злочинів, що і дозволило перелічити в бюджет досить значні засоби.

Уряд не акцентує увазі на проблемі схованого дефіциту бюджету, що за різними оцінками експертів, складе за результатами року більш 8 млрд. грн. при офіційно передбаченому в бюджеті дефіциті в 4,3 млрд. грн. Ряд урядових програм не одержують достатнього фінансування. Всі потенційні погрози можуть реалізуватися в серйозні економічні проблеми тільки під кінець року. Принаймні, до осені в економіці запанував відносний затишок.

 3. Стан розвитку підприємництва в Україні і причини, що на нього впливають

3.1.Аналіз стану науково-технічної й інноваційної сфери України

В Україні основні принципи стратегії інноваційного розвитку країни викладені в Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку. Цим стратегічним документом передбачені, зокрема, створення і розвиток механізмів стимулювання інноваційної діяльності (податкові пільги і субсидії для інноваційних підприємств), інноваційна спрямованість діяльності банківсько-фінансової сфери, створення і відпрацьовування діючої структури органів державного керування наукою. Фінансовий аспект державної інноваційної політики підтримується Державним інноваційним фондом, інфраструктура підтримки створення інтелектуальної власності є головною задачею Державного патентного відомства, об'єктивізація оцінки науково-технологічних і інноваційних проектів здійснюється Центром наукової і науково-технічної експертизи.

В Україні деякі показники інноваційної активності, за даними Держкомстату, небагато краще російських, але далеко не відповідають показникам розвитих країн. Так, інноваційною діяльністю в 2001 р. займалося 1503 підприємства, що складає 15,1% їхньої загальної чисельності. Відзначимо, що цей показник майже на 2% нижче чому в 2000 р. Протягом 2000 р. активніше чим у 1999 р. відбувалася механізація й автоматизація виробничих процесів. Разом з тим у 2000-2001 р. не переборені негативні тенденції в промисловості по обсягах упровадження прогресивних технологічних процесів. Так, за 2000 р. було впроваджено 1348 прогресивних технологічних процесів, що склали 71% від рівня 1999 р. і лише 18,5% - від рівня 1991 р. Їх упровадженням займалося підприємства машинобудування (40,2% від загальної чисельності впроваджених процесів), харчовий (10,5%), легкої промисловості (10,3%), чорної металургії (10,1%), хімічної і нафтохімічний промисловості (7,0%). У 2001 р. ця тенденція не була переборена і було відзначено подальше зниження обсягів упровадження прогресивних технологічних процесів до 1203 од., що складає 89% від показників 2000 року.

Освоєнням випуску нової продукції в 2000-2001 р. займалися 91% загальної кількості інноваційно-активних підприємств.

Обстеження стану ділової активності промислових підприємств України свідчить, за даними Держкомстату, що в сучасних умовах вони не використовують і не ставлять задачею використовувати прогресивні технології. Разом з тим на опитаних підприємствах посилаються на погану якість і високу собівартість власної продукції, а також на її низьку конкурентноздатність. Так, серед основних причин, що обмежують попит на основну продукцію промислових підприємств, названо:

· високу ціну власної продукції як наслідок високої вартості сировини, енергоресурсів і матеріалів (49%);

· високу конкуренцію з боку аналогічних іноземних товарів (23%);

· високу ціну власної продукції як наслідок високої собівартості власного виробництва (24%);

· високу конкуренцію з боку аналогічних вітчизняних товарів (20%);

· низька якість продукції, вироблюваної підприємством (1,5%);

· низький дизайн власної продукції (2,5%).

Тільки 0,3% підприємств вважають, що попит на їхню продукцію нормальний, хоча вплив зазначених факторів відчувається. При цьому жоден з респондентів не відзначив, що попит на їхню продукцію низький через не використання прогресивних технологій у виробництві. Позитивним можна вважати такі результати. Уперше за останні вісьмох років в обсязі виробництва продукції машинобудування значно виросла питома вага продукції, випуск якого було почато вперше. Частина інноваційної продукції в обсязі продукції галузі машинобудування і металообробки в 1998 р. склала 7,6%. Це помітно більше відповідного показника в Росії - 5,5%.

Однієї з основних задач державної інноваційної політики є підтримка малого і середнього бізнесу. Сьогодні малий бізнес забезпечує робітниками місцями в Україні приблизно 20% працівників, у той час як у країнах з розвитий ринковою економікою цей показник досягає 50-70%. У той же час не більш 5% підприємницьких структур в Україні по основному роді діяльності можна віднести до сфери науки і наукового обслуговування. Середня чисельність таких підприємств і фірм складає 3-5 штатних співробітників. У сфері науки і наукового обслуговування реально працює не більш 1500 малих підприємств і фірм із загальною кількістю робочих місць у межах 5-7 облич. Для порівняння, фірми в Німеччині, об'єднані в інноваційні центри, нараховують майже 3 тисячі, у них створено близько 25 тис. робочих місць. Головною умовою динамічного розвитку України повинне бути підвищення конкурентноздатності її продукції, особливо на зовнішньому ринку. У проекті програми "Україна-2010" знайшла своє відображення задача підвищення конкурентноздатності України в глобальній системі. Вирішити її планується, у першу чергу, за рахунок посилення інноваційного напрямку промислової політики.

Безперечно, найгострішим питанням реалізації цієї програмної задачі є забезпечення фінансовими ресурсами. На жаль, обсяг державної допомоги не відповідає навіть мінімальним потребам науки. В останні роки на підтримку науки направлялося лише 0,3-0,4% від ВВП, що далеко від норми Закону України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності".

Формування промислово-фінансових груп, у яких повинна бути належним чином представлена фірмова наука, також є значним резервом інноваційного розвитку країни.

Важливу роль у залученні приватного національного й іноземного капіталу для цілей інноваційного розвитку економіки повинні грати регіони. Тому важливої складової сучасної інноваційної політики повинне бути створення відповідної регіональної інноваційної системи, метою якої є:

· підвищення конкурентноздатності продукції і послуг, що виробляються підприємствами регіону;

· створення інноваційного середовища, що буде сприяти появі і постійному існуванню найбільш життєздатних малих і середніх підприємств;

· формування збалансованої системи фінансової підтримки виробників;

· рішення соціальних проблем за рахунок збільшення зайнятості, підвищення рівня доходів працюючого населення;

· збільшення в перспективі прибуткових статей бюджету за рахунок податкових надходжень від підприємств, що працюють успішно.

Фундаментальної складової регіональної системи повинні стати технопарки, науково-технологічні парки, бізнеси-інкубатори, інжинірингові й інноваційні центри в складі регіональних інноваційно-інфраструктурних комплексів.

За даними Інституту економічного прогнозування НАН України, динаміка обсягів експорту-імпорту наукомістської продукції України за 1997-2001 р. (таблиця 1) свідчить, що, починаючи з 1998 р. прискореними темпами зменшується загальний обсяг експорту наукомісткої продукції Приймаючи в увагу, що в цілому частка експорту у ВВП України збільшувалася, це означає ще більший темп зниження наукомісткості експорту. Також це означає втрату міжнародних ринків збуту цих товарів. Починаючи з 1999 р. по 2001 р. постійно зростали загальні обсяги імпорту наукомісткості продукції. Коефіцієнт покриття імпорту експортом по відношенню наукомісткої продукції має тенденцію щорічного зменшення з 1997 р. (1,09; 1,04; 0,66; 0,53; 0,52 відповідно). У 2001р. він трохи збільшився - до 0,66, хоча абсолютні показники експорту й імпорту наукомісткої продукції погіршилися. Тенденції зменшення обсягів експорту при одночасному збільшенні обсягів імпорту і зменшенні коефіцієнтів покриття імпорту експортом означають підвищення імпортозалежності країни по наукомістких товарах.

Таблиця 1

Динамика обсягів експорту-імпорту наукомісткої продукції України за 1996-2001 р.(товарні групи 84-90 по кодах ТН ВЭД)

Роки	Обсяг експорту, млн. долл. США	Питома вага групи товарів у загальному обсязі експорту, %	Обсяг імпорту, млн. долл. США	Питома вага групи товарів у загальному обсязі імпорту, %	Сальдо (експорт-імпорт), млн. долл. США	Коефіцієнт покриття імпорту експортом, експорт/ імпорт
1996	2128,3	18,4	1948,6	14,1	179,7	1,09
1997	2149,9	16,9	2070,4	13,4	79,5	1,04
1998	2104,1	14,6	3178,6	18,1	-1074,5	0,66
1999	1969,7	13,8	3687,5	21,5	-1717,8	0,53
2000	1785,0	14,1	3408,0	23,2	-1623,0	0,52
2001	1368,6	12,0	2081,5	18,2	-712,9	0,66

Дослідження трансферту технологій в Україну на основі ліцензійних угод показує, що майже всі ліцензійні технології не відносилися до останніх досягнень у науково-технологічній сфері і надходили в Україну не менш чим з 10-літнім запізненням.

3.2 Економічне становище на Україні (зовнішньоекономічний аспект)

Зовнішньоекономічний аспект сучасної політичної ситуації на Україні обумовлюється існуванням і впливом трьох могутніх факторів: фінансової залежності країни від західних міжнародних організацій, енергетичної залежності від Росії і країн СНД, а також зацікавленості в просуванні українських озброєнь на ринки закордонних країн, у тому числі і країн "третього світу", а також країн СНД.

Слід спеціально зазначити, що в зв'язку з несприятливо складається для України кон'юнктурою світового ринку, а також з у зв'язку з руйнуванням виробничого потенціалу української паливно-видобувної і металопереробної промисловості, що традиційно формувалася зацікавленість цієї країни в просуванні на зовнішні ринки товарів продовольчої групи, а також продуктів виробництва чорної і кольорової металургії і вугільної і хімічної промисловості має явну тенденцію до зниження.

Так, скажемо, фінансова залежність офіційного Києва від західних міжнародних організацій, штовхає посібник цієї країни на пошук шляхів впровадження в про-західні бюрократичні структури, включаючи військові організації і ЄС. Однак, як відзначають відомі російський аналитики, "об'єктивні межі орієнтації Києва на ЄС і НАТО існують і виявляють себе усе більш жерстоко. По визнанню колишнього першого віце-прем'єра українського Уряду А. Кинаха, з 200 ділових проектів, запропонованих українськими партнерами, тільки 10-15% були підтримані західними інвесторами. Звичайно, НАТО виявляє велику цікавість до використання Яворівського полігона й інших військових об'єктів на території України, однак настільки явний перекіс у військову сторону в українсько-західних зв'язках не створює стабільної основи для вбудовування країни в євро-атлантичне співтовариство".

При цьому, західні кредитори намагаються активно впливати не тільки на зовнішню, так і на внутрішню політику України, вимагаючи від останньої виконання, у деяких випадках, свідомо нездійсненних рішень. МВФ продовжує наполягати на тому, щоб Україна збільшила тарифи на комунальні послуги і житло на 100% реальній вартості, що навряд чи можливо через незгоду Верховної Ради прийняти відповідний закон.

Заокеанські позики України стимулювали розвиток в економіці цієї країни скоріше негативних, ніж позитивних процесів. Тим часом, фінансова залежність України від країн Західного світу має довгостроковий характер, і буде обумовлювати позицію політичного посібника цієї країни при рішенні, як внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних проблем ще довгі роки.

Енергетична залежність України від Росії виявляється в двох об'єктивних економічних складовим: хронічної заборгованості України перед російськими компаніями-експортерами нефте- і газопродуктов і електроенергії, і несанкціонованого забору нафти і газу з російських експортних трубопроводів, включаючи реєкспорт Києвом частини відібраного газу. Актуальними показниками енергетичної залежності з'явилися, зокрема, "газовий конфлікт" 10 грудня 1999 року, коли Росія цілком припинила постачання на Україну нафти й електроенергії в зв'язку із систематичним подворовиванням останньої російського газу, "бензинова криза" літа 1999 року, перманентна енергетичний голод на промислових підприємствах Східної України, інші. Ми маємо справу з очевидними недоліками державного керування, що впливають на економічне життя країни. Словом, економіка України будуватися за принципом "усі на продаж". Тим часом, придбання у власність українських промислових підприємств, навіть, якщо воно здійснюється в рахунок заборгованості за російські енергоносії, у більшості випадків, для російських компаній виявляється підприємством невигідним, у виді оснащеності перших застарілим обладнанням і необхідності їхнього капітального інвестування, що російські підприємства робити не в змозі.

Ще більш показові процеси відбуваються в українській енергетиці. Справа в тім, що українська енергосистема створювалася, як невід'ємна частина системи енергозабезпечення СРСР. Мабуть, у цієї, як ніякий іншій, галузі української економіки за роки незалежності так і відбулося структурних реформ, які б дозволили повною мірою розкрити всі можливості цієї потенційно прибуткової галузі. У підсумку, до лету минулого року енергетика України виявилася на грані повного краху, а узимку 2000 року "віялові" відключення електроенергії систематично відбувалися буквально у всіх промислових містах, як Східної, так і Західної України.

Сьогодні в енергетичній галузі України співіснують централізоване адміністративне керування й елементи приватної власності. Процес транспортування електроенергії на Україні здійснюється в такий спосіб: спочатку вся зроблена в країні електроенергія надходить на створений кілька років тому назад Оптовий ринок, потім за усередненою ціною купується постачальниками, що потім продають її споживачам. Оплата електроенергії вироблятися за схемою: гроші з рахунків регіональних энергораспределителей через систему транзитних рахунків щодоби акумулюються на централізованому рахунку, а потім розподіляються в зворотному порядку. Очевидно, що при такому порядку речей, частина засобів ipso facto направляється аж ніяк не на нестатки енергетики, а що залишилося розподіляється в більшому ступені за принципом "споріднення і властивості", ніж з урахуванням реальної прибутковості конкретних учасників Оптового ринку.

У цілому, можна сказати, що більшість проблем української енергетики мають те ж джерело, що й українське політичне "самостийничанье": недотепне керування і хабарництво.

Зацікавленість України в просуванні своїх озброєнь на ринки закордонних країн, у тому числі і країн "третього світу" виявляється в участі Росії й України в європейському тендері по забезпеченню країн НАТО літаками військово-транспортної авіації (проекти літаків АН-70 і АН-140), у лобіюванні на зовнішніх ринках продукції Харківського танкового заводу (проект модернізації танка Т-72), у розпродажі за рубежем частини озброєнь, що залишилися на балансі України після розпаду Радянського Союзу, включаючи і ряд кораблів Чорноморського Флоту.

Також у наявності очевидний факт активного розпродажу Україною своєї частини збройового "спадщини" колишнього Радянського Союзу в обмін не тільки на кошти, але і, зокрема, усні гарантії ее політичної "незалежности", тобто збереження у влади правлячої політичної еліти.

Цікаво також відзначити, що шляхом розпродажу озброєнь Радянського Союзу, Україна намагається нівелювати дисбаланс у розрахунках з Росією за нафту і газ.

У цілому слід зазначити, що така стаття доходу українського бюджету, як продаж озброєнь не має серйозних перспектив, оскільки обсяги накопичених за роки існування Радянського Союзу озброєнь мають тенденцію до зниження, а власних матеріальних, інтелектуальних, фінансових ресурсів для їхнього заповнення в України немає. (см. з цього приводу, скажемо, повідомлення про 20-тисячне скорочення заклику в армію на Україні в 2001 році, що дозволив - судячи з "парадних реляциям" української преси - заощадити цій державі 10 млн. дол.).

І останнє. Про ситуацію в хімічній, гірничодобувній, металургійній промисловості. Якщо характеризувати її одним словом, то цю ситуацію можна визначити, як "розвал".

Щодо ж зацікавленості України в просуванні на зовнішні ринки товарів продовольчої групи те на користь цього твердження свідчить готовність України до введення повноцінного режиму вільній торгівлі Разом з тим, Кабінет міністрів України ввів обмеження на ввіз деяких видів продовольства дрібними партіями на митну територію країни (у тому числі транзитом) громадянами України, іноземними громадянами й обличчями без громадянства. Так, що й у відношенні продовольчих товарів українські влади хотіли б проводити, як вони виражаються, "багатовекторну політику" - політику, що припускає вигоди винятково для України, навіть на шкоду економічним інтересам її ділових партнерів. Зрозуміло, що в більшості випадків такі угоди не здійснюються, що приносить відчутний збиток економіці України.

4. Шляхи поліпшення підприємницької діяльності

Враховуючи значну позитивну роль малих підприємств, держава винна сприяти їх виникненню, підтримувати їхню діяльність. Основними засобами підтримки є:

1. фінансовий - гарантування позичок, надання частини безкоштовних і пільгових субсидій, створення з цією метою спеціальних банків тощо;

2. податкова політика - зниження ставок оподаткування, звільнення від податків на певний термін, особливо в умовах впровадження підприємствами передових досягнень науки і техніки тощо;

3. політика прискореної амортизації;

4. надання державних контрактів;

5. кадрова політика - підготовка кадрів, підвищення їх кваліфікації, надання консультаційних послуг в управлінні підприємством та ін..

Одним зі шляхів поліпшення підприємницької діяльності в Україні могла б стати розробка Національної бізнес-програми, метою якої є залучення як можна більшої кількості підприємців і бізнесів-асоціацій у процес створення Національної програми розвитку підприємництва на Україні.

Координаційно-експертний центр об'єднань підприємців, що поєднує 55 бізнес-асоціацій, і Український незалежний центр політичних досліджень виявили ініціативу по організації процесу створення бізнес-програми.

Створення програми буде здійснюватися на основі даних, отриманих від роботи фокусів-груп, у які будуть входити представники бізнесів-організацій, що представляють різноманітні інтереси: галузеві, регіональні, професійні чи секторні. Підприємці, притягнуті до роботи у фокус-групах, повинні відповісти на ряд питань із приводу стану українського бізнесу, ролі кожного із секторів, переліку необхідних і пріоритетних реформ, основних перешкод на шляху розвитку підприємництва і способів їхнього подолання. Проміжні результати цієї роботи будуть виноситися на широке суспільне обговорення на круглих столах із залученням ведучих СМИ.

Рекомендації, що буде містити Програма, повинні стати для влади своєрідним керівництвом до дії.

Подібні програми допомогли становленню бізнесу не тільки в країнах, що розвиваються, але й у США.

Створення Програми - це робота бізнес-громадськості на випередження - це шанс сформувати свою програму по різних напрямках соціально-економічної політики, розробити власний план і послідовно направляти дії влади в напрямку реалізації основних положень такої бізнес-програми.

5. Проблеми підвищення інвестиційної привабливості підприємств України

На підприємствах України склалася ситуація, при якій, з одного боку, існує гостра необхідність у прямому інвестуванні підприємства, а з іншого боку - гострий дефіцит вітчизняних джерел фінансування. У такому випадку джерелом інвестування можуть виступати і виступають закордонні компанії, банки й інші фінансові інститути.

Але якщо ризик, якому підданий національний інвестор, високий, то ризик іноземного інвестора збільшується ще недосконалістю законодавчої бази. Зараз багато закордонних інвесторів намагаючись мінімізувати ризики скоротили до мінімуму своя присутність на Україні. Це свідчить про необхідність більш пильної уваги до питань, що стосується інвестиційної діяльності в Україні з боку іноземних інвесторів.

У перспективі варто очікувати підвищення зацікавленості до участі в процесі інвестування підприємств в Україні з боку національних і закордонних інвесторів.

Необхідним фактором для залучення інвестора є можливість придбання контрольного пакета акцій підприємств у процесі приватизації. Варто мати через що промисловий інвестор має на меті керувати виробництвом і одержувати від цього прибуток, а не спекулювати акціями. Кожен інвестор бажає контролювати підприємство, власником якого він є. Поки інвестор не буде контролювати ситуацію на підприємстві ні про яку приватизацію з його участю, а значить про залучення його капіталу не може бути і мови.

Для того щоб стимулювати залучення приватного капіталу в акціонерні товариства на серйозному рівні необхідні:

Ш ?реструктуризація підприємств, рятування їх від об'єктів і допоміжних підприємств, що можуть працювати самостійно;

Ш ? реструктуризація боргів підприємств;

Ш ?рішення питання про контрольний пакет акцій; зміна законодавчої бази зміна методики оцінки ринкової вартості підприємств у процесі приватизації, що у дійсний не відбиває специфіки галузей.

Ш Гарантіями діяльності інвестора з боку держави насамперед повинні бути: надання інвестору всіх необхідних дозволів (ліцензій), необхідних для здійснення інвестиційного проекту на повний термін його дії. незмінності (стабільності) умов, виданих дозволів. стабільності умов інвестиційної діяльності в цілому стабільності законодавства.

Тільки так інвестор може нести повну відповідальність за наслідки своєї інвестиційної діяльності. Права інвестора на видобуток і реалізацію корисної копалини не повинний обмежуватися зовсім, або обмежуватися розумно квотами, ціновими обмеженнями, або іншими способами державного регулювання.

З погляду експлуатації вже розвіданих і діючих родовищ корисних копалин, інвестору повинні передаватися винятково перспективні об'єкти. Перспективні - це ті гірські відводи, де покладу корисних копалин забезпечать його видобуток на термін дії інвестиційного проекту.

Окремо інвестор оцінює комплекс економічних питань.

Значний знос устаткування, а також необхідність його заміни на нове, більш сучасне, визначає вимоги інвестора до його вільного і безмитного ввозу на територію України і вивозу.

Найбільш істотну проблему складає проблема неплатежів і як наслідок, бартеризація економіки. Інвестор зацікавлений у наявності державних гарантій оплати кінцевої продукції.

Списання державою старих боргів є логічним і справедливої.

Що стосується амортизаційної політики, існуючий в Україні порядок амортизації істотно гальмує процес відновлення основних фондів. Виробник повинний самостійно визначати амортизаційну політику з обліком найрізноманітніших факторів, що, відповідає міжнародним стандартам бухгалтерського обліку. Тому, відповідність національних правил амортизації основних засобів і устаткування міжнародним стандартам бухгалтерського обліку також впливає на прийняття інвестором рішення про інвестування.

Ще одне економічне питання. Що впливає на прийняття рішення про інвестування - це створення резервних фондів для рекультивації (відновлення) земель. Рекультивація земель по закінченні використання родовища є обов'язком користувача надрами, що випливають із права користування. Тому витрати на рекультивацію повинні розглядатися як завершальна частина виробничого процесу, а витрати на створення резервних фондів для рекультивації повинні зменшувати оподатковувану базу, тобто відноситися на собівартість.

Що стосується екологічних стандартів виробництва, то вони також повинні відповідати міжнародним.

Висновки

Закон України „Про підприємства в Україні” спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України, він визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності, створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності, спрямований на забезпечення самостійності підприємств, визначає їх права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності.

Експерти позитивно оцінюють перспективи зростання промислового виробництва і ВВП у поточному році. Внутрішній ринок залишається одним з основних джерел розвитку промисловості. Відповідно до урядових оцінок, ріст ВВП у поточному році досягне 6%, а промислове виробництво - 7%.

Концепція науково-технологічного й інноваційного розвитку України передбачає створення і розвиток механізмів стимулювання інноваційної діяльності (податкові пільги і субсидії для інноваційних підприємств), інноваційну спрямованість діяльності банківсько-фінансової сфери, створення і відпрацьовування діючої структури органів державного керування наукою.

Зовнішньоекономічний аспект сучасної політичної ситуації на Україні обумовлюється існуванням і впливом трьох могутніх факторів: фінансової залежності країни від західних міжнародних організацій, енергетичної залежності від Росії і країн СНД, а також зацікавленості в просуванні українських озброєнь на ринки закордонних країн, у тому числі і країн "третього світу", а також країн СНД.

Основними засобами підтримки малих підприємств можуть бути: зниження ставок оподаткування, звільнення від податків на певний термін; політика прискореної амортизації; надання державних контрактів; професійна кадрова політика.

Література

1. Андрощук Г.А. Основные принципы государственной политики в инновационной сфере// Проблемы формирования и реализации региональной научно-технической политики в Украине: сб. статей.- Симферополь,1997. -с.19-25.

2. Коренной А.А. Современные проблемы менеджмента. - Киев: Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им.Г.М.Доброва НАН Украи-ны, 1997.-20с.

3. Мова Н., Хаустов В. Инновационная деятельность в Украине и направления ее развития // Экономика Украины. - 2001. - ·6. - с.29-33.

4. Новицкий Н. Инновационный путь развития экономики // Экономист. - 2000. -·6. - с.34-40.

5. Гитман Л. Дж., Джонк М.Д. Основы инвестирования. Пер. с англ. - М.: Дело, 1997.

6. Инвестиции в Украине. Под ред. С.И.Вакарина (Международ-ный валютный фонд). - К.: “Конкорд”, 1996.

7. Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности. - К.: Либра, 1994.

8. Райзберг Б.А. Основы экономики и предпринимательства.М.: ТОО Вес”, 1995.

9. Борисов Е.Ф., Волков Ф.М. Основы экономической теории. М.: Высш.шк.,1994 Бизнес №26 2002г.

10. Бизнес №48 2002г.

Размещено на allbest.ru