Інфляція та безробіття

Якщо рівень безробіття перевищуватиме природний, то темп інфляції знижуватиметься. Річ у тім, що тиск до зниження зарплати, індукований безробіттям, перевищує силу тиску до зростання заробітної плати, тому рівень заробітної плати і витрати знижуються, а відтак і ціни, що уповільнює темп інфляції. Тому крива Філіпса переміщується донизу.

Збурення пропозиції, як нам уже відомо, мають місце тоді, коли умови функціонування національної економіки різко змінюються, що впливає на витрати виробництва товарів та послуг і внаслідок цього -- на ціни, які встановлюють фірми. За несприятливих збурень пропозиції витрати виробництва зростають, а відтак і ціни. Це означає, що темп інфляції змінюється і крива Філіпса переміщується вгору. І навпаки, за сприятливих збурень сукупної пропозиції, наприклад унаслідок зниження світових цін на нафту, темп інфляції знижуватиметься і крива Філіпса переміщуватиметься донизу.

Щоб глибше зрозуміти, як збурення у сукупних попиті та пропозиції переміщують криву Філіпса, використаємо рисунок 3. Припустімо, що національна економіка функціонує за природної норми безробіття, тобто продукує природний обсяг продукції та перебуває у точці А. Нехай унаслідок певних обставин, наприклад, стимулювальної політики уряду, сукупний попит почав швидко зростати. Рівень безробіття знижується, і фактичний ВВП перевищує природний. Оскільки рівень безробіття спадає, фірми активно наймають працівників, а окремі з них енергійніше підвищують заробітну плату. В результаті зростають витрати, і ціни також починають зростати. Відтак зарплата і ціни уже прискорено зростають. В економіці відбуваються зміни, які можна зобразити переміщенням угору по кривій SRPC. Інфляційні очікування ще не змінюються, але нижчий рівень безробіття пришвидшує темп інфляції.

Із підвищенням заробітної плати та цін фірми й наймані працівники починають очікувати вищої інфляції, що передбачають в угодах щодо зарплати і цін. Отже, інерційний темп інфляції зростає. Коротко строкова крива Філіпса переміщується вгору. Нова крива Філіпса SRPC лежить вище від початкової кривої SRPC, показуючи вищий очікуваний темп інфляції. У точці С рівень безробіття той самий, що й у точці S, але темпи інфляції вищі.

Розвиток національної економіки зрештою уповільнюється, і обсяг виробництва повертається до природного, а рівень безробіття -- до його природної норми. Внаслідок вищого рівня безробіття темп інфляції знижується (рух від точки С до точки Е). Економіка повертається до точки Е. Тепер за природного рівня безробіття інерційний темп інфляції у точці Е вищий, ніж у точці А, яка також відповідає природному рівневі безробіття. Учасники ринкового процесу очікують вищого рівня цін. Отже, у національній економіці рівень зайнятості буде тим самим, що й до піднесення, але всі номінальні показники зростатимуть швидше, бо темп інфляції буде вищий.

Загалом є підстави для таких тверджень. З відхиленням рівня безробіття від його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за його природну норму, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює його природній нормі, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

Державні мужі мають можливість керувати короткостроковою кривою Філіпса. Вони можуть зменшувати рівень безробіття, і нація тимчасово насолоджуватиметься високим рівнем зайнятості, але за рахунок зростання інфляції. І навпаки, якщо інерційний темп інфляції надто високий, то, викликавши спад і збільшивши безробіття, можна зменшити інерційний темп інфляції. У довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лінією, що піднімається угору від природної норми безробіття, як показано вертикальною лінією ЕА. Тому зникає можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

Сучасна крива Філіпса відрізняється від ранньої трьома особливостями. По-перше, у сучасній кривій Філіпса темпи приросту номінальної зарплати замінено на темпи інфляції. Утім це не має принципового значення, бо у періоди високих темпів зростання зарплати швидко зростають і ціни. По-друге, сучасна крива Філіпса враховує очікувану інфляцію. По-третє, вона враховує збурення сукупної пропозиції.

Отже, згідно з уявленнями економістів основного потоку макроекономіки, у короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією та безробіттям. Змінюючи сукупний попит, державні мужі можуть вибрати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпса. При цьому положення на цій кривій залежить від очікуваного темпу інфляції. Якщо він зростає, крива переміщується вгору, й вибір між інфляцією та безробіттям є менш сприятливим. У цьому разі за кожного рівня безробіття темп інфляції буде вищим.

Вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довгостроковому періоді зберігається класична дихотомія: крива Філіпса є вертикальною, а можливість вибору між інфляцією та безробіттям зникає.

Прихильники теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а отже можливості вибору між інфляцією та безробіттям, їхня логіка така. Споживачі, підприємці, наймані працівники та інші учасники ринкового процесу розуміють, як функціонує національна економіка. Вони використовують усю наявну інформацію для захисту своїх інтересів. Зокрема, вони враховують заходи економічної політики при ухваленні власних рішень і розуміють, як ці заходи впливатимуть на національну економіку та їхнє становище.

Якщо, наприклад, уряд проводить стимулювальну макроекономічну політику, то працівники передбачають зростання інфляції та відповідне зниження реальної зарплати. Вони одразу висунуть вимоги про підвищення своєї номінальної зарплати, щоб нейтралізувати вплив очікуваної інфляції на свої реальні доходи. За правильного передбачення ними рівня зростання цін і відповідних вимог щодо підвищення номінальної зарплати жодного, навіть тимчасового, підвищення обсягу національного виробництва і рівня зайнятості у національній економіці не відбудеться. Натомість розвинеться інфляція, і рівень цін зросте з А до Е. Отже, згідно з теорією раціональних сподівань, крива Філіпса є вертикальною не лише в довгостроковому, а й у короткостроковому періоді.

Якщо ж працівники неправильно оцінюють економічні події, наприклад, уважають, що їхні реальні заробітки зростатимуть унаслідок макроекономічної політики уряду, то вони пропонуватимуть більше своєї праці, і безробіття знизиться. Отже, економіка переміститься з точки А у точку В. Цілком можливо, кажуть прихильники теорії раціональних сподівань, що працівникам може здаватися, що їхня реальна заробітна плата знижується. Пропозиція праці зменшиться і безробіття зросте, а економіка переміститься у точку D. Якщо поєднати точки В і D, то вони утворять криву з від'ємним нахилом, яка нагадує криву Філіпса. На думку адептів теорії раціональних сподівань, економісти помилково роблять висновок, що існує стабільна короткострокова крива Філіпса.

Згідно з названою теорією, між безробіттям та інфляцією немає вибору і в короткостроковому періоді. Уряд не може впливати на реальні змінні -- обсяг виробництва і рівень зайнятості, і намагання стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін. Зазначимо, що більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса.17

3. Проблеми безробіття та зайнятості в Україні та шляхи їх вирішення

Проблеми зайнятості населення України на сучасному етапі ринкових перетворень перебувають у кризовому становищі. Зокрема, зменшується природна основа відтворення робочої сили -- населення. Так, за останні сім років чисельність населення нашої країни скоротилась на 1.6 млн. чол.. у тому числі за 1997 р. -- на 394 тис. чол. Відповідно зменшились і трудові ресурси України. Відбуваються суттєві зміни у структурі зайнятості за галузями економіки й формами власності, зокрема, спостерігається зменшення чисельності зайнятих у народному господарстві України.

Сучасний же етап розвитку пов'язав з новим поглядом на робочу силу як на один з ключових ресурсів економіки. Цей новий погляд - свідоцтво реального зростання ролі людського чинника в умовах технологічного етапу НТП, коли очевидна пряма залежність результатів виробництва від якості, мотивація і характеру використання робочої сили в цілому і окремого робітника в частковості.

У зв`язку з цим проблеми розвитку ринку праці є дуже актуальними.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

Українському ринку праці властива три секторна модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній економіці; зайнятих в неофіційній економіці та зайнятих одночасно в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий масив приховано безробітних, офіційно безробітні, контингенти незайнятого в офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

Упродовж 1995--1996 рр. спостерігалось зменшення чисельності зайнятих у народному господарстві в усіх областях і регіонах держави. За середнього в Україні показника 95,0% це зниження у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій. Чернівецькій областях і м. Києві було майже однаковим 95.1-97,1%. В Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Львівській, Сумській, Херсонській, Черкаській, Чернігівській областях і м. Севастополі процеси зменшення зайнятості в народному господарстві відбувалися інтенсивне (у межах 91.9--95.0%).

Необхідно звернути увагу також і на зростання чисельності незайнятого працездатного населення. За 1996 ця чисельність зросла в Україні на 101,7 тис. чол., зокрема у Вінницькій (40.3%). Херсонській (39,4%), Івано-Франківській (30.8%), Запорізькій (21.4%) і Хмельницькій (19,9%) областях.

Цю тенденцію підтверджує зростання чисельності громадян, що звернулись до служби зайнятості з приводу працевлаштування. У 1997 р. порівняно з 1996 р. загальна чисельність цієї категорії незайнятого населення в Україні зросла на 148,1%. На фоні середнього в Україні збільшення виокремлюються 15 областей, де цей показник значно вищий. Це Дніпропетровська-- 175,6%, Миколаївська -- 163,2, Харківська -- 156,8, Кіровоградська -150.5, Донецька --153% та інші області. В решті областей і регіонів зростання чисельності громадян, що звертались до служби зайнятості з приводу працевлаштування перебувало на рівні 116.6% (Одеська область), 136% (Херсонська область).

Означені зміни підкреслюють нагальну потребу визначення цієї проблеми, оскільки зростання чисельності не зайнятого населення, з одного боку, є суспільно небезпечним явищем, а з іншого--передумовою неефективного розподілу трудових ресурсів, формування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці.

На сучасному етапі становлення ринку праці в Україні загострюються проблеми прихованого безробіття. За різними оцінками у становищі прихованого безробіття у 1996 р. перебувало від 5 до 7 млн. чол. Проблеми масштабності економічної неадекватності й соціальної вразливості сегменту прихованого безробіття в Україні важливі ще й тому, що істотно впливають як на економіку, так і долі людей.

Приховане безробіття стримує темпи зростання відкритого безробіття, збільшення заробітної плати працюючих, а також національного доходу; приховує справжній стан із зайнятістю.

Воно останнім часом набуло масового характеру, перетворившись на усталену тенденцію сучасного періоду становлення ринку праці. Спад виробництва, співіснування ринкових і адміністративних методів управління економікою, криза інвестиційної сфери, розірваність товарно-грошового й витратно-доходного кругообігу -- це неповний перелік чинників, що впливають на формування такого типу зайнятості.

Важливим на ринку праці є загострення суперечностей між ціноутворенням на товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками кругообігу. На товарних ринках ціноутворення підлягало лібералізації, а на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями. Жахливими стали затримки у виплаті заробітної плати, пов'язані, між іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної плати. У 1996 році понад 32 млн. осіб, або 63% всього населення, мали середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості. Зворотною реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових умов. Це розширення пропозиції своєї робочої сили за рахунок вторинної зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській праці на земельних ділянках тощо.[16]

Аналіз стану ринку праці свідчить, що існують такі тенденції сучасного розвитку зайнятості :

По-перше, порівняно з попередніми роками спостерігається зниження темпів зростання зайнятості й чисельності робочої сили у виробничій сфері.

По-друге, темпи зростання зайнятості сповільнюються швидше, ніж знижується чисельність робочої сили, про що свідчить наявність значного за розмірами прихованого безробіття.

По-третє, скорочення чисельності зайнятих за темпами істотно відстає від зниження обсягів виробництва. Це означає накопичення надлишкової чисельності зайнятих. її наявність пояснюється низкою чинників: існуванням кредитно-фінансової підтримки державою окремих збиткових галузей і виробництв; стримуванням процедури банкрутства чинною системою оподаткування, що не стимулює скорочення зайвої чисельності працівників, своєрідністю проведення першого етапу приватизації.

З усіх означених тенденцій в розвитку сфери зайнятості переважна частина має насторожувальний характер. Сучасна ситуація така, що життєво важливим для оздоровлення економіки є не лише зусилля зі збереження перспективних робочих місць, а й стимулювання організованого вивільнення і мобільності працюючих, використання для цього коштів спеціальних фондів, включаючи фонд зайнятості. Необхідно тісно пов'язати процеси роздержавлення, темпи і масштаби скорочення чисельності працівників, реструктуризації й ліквідації збиткових підприємств із заходами щодо регулювання зайнятості.

Незайнятість стає масовим явищем, а соціальне напруження наближається до критичного рівня, тому в умовах, що склалися на ринку праці, державне регулювання зайнятості набуває особливого значення.

Але зниження рівня прихованого безробіття частково можна досягти ліквідацією його окремих причин (нестача сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, труднощі зі збутом продукції й фінансуванням виробництва). У сучасних умовах не можна цілковито ліквідувати ці причини, аби досягнути бажаного результату, але треба розробити часткові заходи, що сприятимуть зниженню гостроти негативних наслідків прихованого безробіття. Серед яких:

-- законодавче обмеження тривалості вимушених відпусток з ініціативи адміністрації;

-- законодавче передбачення лібералізації процедури звільнення частково зайнятої робочої сили;

-- розроблення заходів соціального захисту осіб, що перебувають у становищі вимушеної неповної зайнятості;

-- рекомендація підприємствам про застосування комплексу превентивних заходів, зокрема таких, як завчасне переведення працівників на інші робочі місця; надання можливості перекваліфікуватися.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.16

Висновки

Безробіття зумовлює не лише економічні, а й величезні соціальні втрати. Вимушена бездіяльність призводить до втрати кваліфікації, втрати самоповаги, занепаду моральних принципів. Воно негативно позначається на психіці людини, на її фізичному здоров`ї: зростають кількість серцевих захворювань, алкоголізм тощо. Психологічні тести показують, що втрата роботи - це психологічна травма, яка за рівнем стресу поступається тільки смерті найближчих родичів та тюремному ув`язненню.

Безробіття є марнотратством ресурсів. Безробітні мали б зробити свій внесок у збільшення національного доходу, але не можуть реалізувати себе як працівники.

На жаль, легкого способу зменшити фрикційне та очікуване безробіття немає. Уряд не може зробити так, щоб процес пошуку роботи відбувався миттєво і заробітна плата наближалася до рівноважного рівня. “Нульове безробіття є недосяжною метою в ринковій економіці.

Однак державна політика не безплідна у боротьбі за зниження рівня безробіття. Програми професійної підготовки на робочих місцях, система страхування безробіття, мінімальна заробітна плата і закони, що регулюють укладення колективних договорів, часто є темами для політичних дискусій. Заходи, які здійснює держава вагомо впливають на природний рівень безробіття в економіці.

Пов'язана з безробіттям проблема інфляції являє собою проблему в цілому економічної політики. При цьому слід враховувати багатоскладний, багатофакторний характер інфляції. В комплекс антиінфляційних заходів входять стабілізація і стимулювання виробництва, удосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, проведення певних заходів по регулюванню цін і доходів. Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції потребує вивірених, гнучких рішень, наполегливо і цілеспрямовано втілюваних у життя.

Пошук оптимальних форм і методів поєднання грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики триває в Україні й досі. Одна головне завдання вже сьогодні окреслюється досить чітко. Це повне використання стимулювального потенціалу вітчизняної фінансової і монетарної системи в інтересах довгострокового і динамічного економічного зростання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Галчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 1996.234-235.

Грейт А. Финансовый кризис и инфляция: причины возникновения,сущность и особенности проявления в Украине/Предпринимательствохозяйство и право, - 1999, - № 1 - 5- 6

Моисеев С. Инфляционное таргетирование: международный опыт ироссийские перспективы.//Вопросы экономики - 2000 - № 9-88-99

Николенко Ю.В. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка. - К. Либідь, 1998 - 123-130

Редіна Н.І., Гордєєва Л.П. Дефіцит бюджету й основні шляхи йогоподолання в Україні.//Фінанси України. - 2000. - № 5-93-95

Нікіфоров П. Монетарна політика в системі економічної політикидержави: теоретичні підходи та прикладні аспекти.// Економіка України. -2001 -№10-25-31

Жданов В.І. Суть вимірювання інфляції та особливості управліннянею.//Формування ринкових відносин в Україні - 2003, - 59

8.Лагутін В.Д. Монетарна і фіскальна політика у стратегії економічного зростання.//Фінанси України. - 2002 - № 8. - 11-18

9.Белоусов Р. Инфляция: факторы, механизм, стратегия преодоления.//Экономист. - 1996. - № 4 - 39 - 41

Таомашик Л.С. Основні принципи антиінфляційної економічноїполітики.//Фінанси України - 1999 - № 10 - 95-99

Т. Ковальчук. Основные факторы инфляции в Украине.//ЭкономикаУкраины - 1996. - № 3 - 36 - 37

12.Дагаев А. Приведет ли снижение налогов к увеличению инвестиций?//Мировая экономика и мировые отношения. - 2001. - № 1 - 68

13.Гриценко А. Стабільність грошової одиниці як ціль монетарної політики .//Вісник НБУ. - 2002 - № 5 - 20

Т. Ковальчук. Основные факторы инфляции в Украине/ЭкономикаУкраины - 1996. - № 4 - 31 - 32

Радіонова І..Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.:Таксон, 1996.

Покрищук П., Ковальський А., Пазюк Л. Ринок праці України:сучасні тенденції зайнятості населення. - Україна: аспекти праці, №5, 1998

Панчишин С. Макроекономіка: Навч. посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. - К.: Либідь, 2002. - 616 с.

Размещено на Allbest.ru