Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема: Економічні теорії та базисні інститути національної економіки

Вступ

1. Основні теоретичні концепції формування національної економіки

2. "Інститут" як ключова категорія інституціонального напрямку в економічній теорії

3. Базисні інститути національної економіки

Короткий підсумок

Вступ

Національна економіка є об'єктом економічного дослідження як на макро-, так і на глобальному рівні. Активізація національного рівня економічних досліджень обумовлена посиленням глобалізації, що супроводжується прискоренням не тільки доцентрових, але і відцентрових тенденцій світового розвитку, а відтак потребує системного вивчення закономірностей та специфічних особливостей національної першооснови світового простору.

1. Основні теоретичні концепції формування національної економіки

Формування національних економік почалось іще за часів формування націй у структурі суспільства, а свого розквіту набуло з початком промислових революцій, на базі яких виникло масове виробництво з притаманною йому глибокою спеціалізацією і кооперацією праці. Саме ці процеси зробили більш залежними між собою окремих суб'єктів господарювання, регіони, галузі, призвели до появи феномену "національна економіка" у його сучасному вигляді.

В цей період з'являються перші гіпотези та напрямки економічної думки, що обґрунтовують особливості та шляхи розвитку економічних систем окремих країн. Історично вони не є відокремленими від загального шляху розвитку економічної науки.

Так ще у трактатах та нормативних актах мислителів давнини можна зустріти ідеї щодо обґрунтування та пояснення сутності економічних відносин між людьми ("Кодекси царя Хаммурапі", Вавилон), шляхів формування багатства держави ("Архашастра", Індія) та його справедливого розподілу між членами суспільства (Вчення Конфуція, Китай), механізмів врегулювання господарських процесів ("Зведення", Китай), процесів та причин поділу праці у суспільстві (Вчення Аристотеля і Платона, Греція). Значний внесок у дослідження господарських процесів у суспільстві внесла християнська економіка. Вона представляла собою комплекс вихідних положень, принципів та правил щодо розвитку господарства, в яких було відбито закономірності взаємодії праці, власності, влади і управління, розкривалася цінність праці, роль віри у забезпеченні добробуту людини, колективу і суспільства в цілому.

Досить цікавим з точки зору аналізу становлення та розвитку національної економіки є вчення середньовічного мислителя Ібн Хальдуна. Він одним з перших обґрунтував ідею щодо причин, за якими люди об'єднуються у спільності. Він вбачав головні причини у взаємозалежності вдоволення матеріальних та духовних інтересів людей і їх груп, а також у суспільному поділі праці.

В історії економічної думки виокремлення національної економіки в усій сукупності її визначальних характеристик можна співвіднести з епохою меркантилізму, коли вперше була запропонована логічна послідовність заходів державної протекціоністської політики в сфері зовнішньої торгівлі. Метою економічної політики меркантилізму було збільшення багатства нації, держави у вигляді матеріальної складової - дорогоцінних металів, грошового багатства. Завданням протекціонізму, як державної політики, був захист національної промисловості. Таким чином, меркантилісти перенесли принцип максимізації економічного багатства країни на рівень національної політики.

Представники класичної політекономії впритул підійшли до визначення нації та національної економіки.

На думку А. Сміта, головне завдання політичної економії кожної країни - зростання її багатства і могутності, що можна досягнути шляхом запровадження принципів економічної свободи як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Д. Рікардо визначав націю через географічний простір, що володіє природним потенціалом (зокрема, ґрунтами з нерівномірною родючістю) та обумовлює характер економічної діяльності.

Дж. Ст. Мілль країну трактував як регіон, в межах якого фактори виробництва є мобільними, однак їх мобільність обмежується державними межами. Саме Дж. Ст. Міллю належить ідея активізації ролі держави в соціально-економічному розвитку суспільства через свідому політику державних доходів та витрат, заходи валютного регулювання тощо.

Першим комплексним вченням про національну економіку вважається марксизм. К. Маркс та його послідовники розглядали суть економічної системи суспільства у діалектичному розвиткові продуктивних сил і виробничих відносин (безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання), а економічну формацію як спосіб їх вираження і постійної боротьби з метою подальшого поступального розвитку, що й до цього часу залишається об'єктивною істиною суспільного розвитку. Представники даного напрямку прагнули пояснити сутність та природу економічної підсистеми суспільства у тісній взаємодії з іншими її підсистемами, вибудувати структуру взаємозв'язків між ними та способів їх оптимізації з метою формування нового типу господарської системи - соціалістичної держави.

Ще одним важливим кроком у дослідженні національної господарської системи суспільства є прагнення пояснити механізми взаємодії та взаємозалежності між її структурними елементами та підсистемами: роль держави у суспільстві, принципи ціноутворення, процеси відтворення суспільного способу виробництва, обміну, розподілу і споживання, справедливого та істинно демократичного їх розвитку з урахуванням інтересів усіх членів даного суспільства. Проте у працях марксистів щодо аналізу національних економічних систем є значна прогалина. К. Маркс аналізував вище вказані процеси та формування соціалістичної системи господарювання скоріше з позицій розвитку окремих суспільно-економічних формацій, ані ж з погляду розвитку окремих держав чи їх груп. Його суспільно-економічні формації наділені найбільш загальними рисами та відображають тенденції розвитку всього людського суспільства без урахування специфічних рис окремих націй: територія, політико-географічне положення, природні ресурси, рівень розвитку продуктивних сил суспільства, кліматичні умови тощо, що мають досить важливе значення для розвитку національного господарської системи. Тобто у його дослідженні економічних систем в одне ціле злились загальне та специфічне.

Значний внесок у становлення теорії національної економіки внесли представники німецької історичної школи.

Г. Шмоллер сформулював "генетичний підхід" до вивчення економіки: національне господарство залежить від численних факторів, - соціально-історичних, національно-психологічних, етнічних, навіть антропологічних, а також - від "економічної психології" народу, що визначає неповторність кожної країни.

В. Рошер розглядав історичні аспекти національних особливостей країн, що проявляються у здібностях, ступені розвитку, існуючих інститутах окремих народів і безпосередньо впливають на економічні процеси.

Б. Гільдебранд наголошував на тому, що сама назва економічної науки - Volkwirtsthanslehre (з нім. - народногосподарське вчення) вказує на те, що вона вивчає не тільки явища господарської діяльності всього людства, але явища, що відбуваються в межах певної держави. На переконання Б. Гільдебранда, політична економія має бути наукою про закони економічного розвитку націй.

Основоположником науки про національну економіку є німецький економіст Ф. Ліст (1789-1846). У своїй праці "Національна система політичної економії" під національною економікою зображає цілісне економічне утворення, що розвивається за власними законами, які визначаються історією, традиціями, законодавством. У здійсненні економічної політики Ф. Ліст пропонує поєднувати заходи реформування із вимогами національно-державного розвитку з метою об'єднання та захисту національного ринку.

Основні положення, висунуті Ф.Лістом у зазначеній праці, можна звести до трьох взаємопов'язаних підходів: 1) теорії продуктивних сил; 2) концепції стадійного економічного розвитку; 3) положення про активну економічну роль держави.

Теорію продуктивних сил пронизує ідея, згідно з якою створення суспільного багатства досягається не тільки через розрізнену індивідуальну діяльність людей, пов'язаних лише поділом праці та обміном. Для досягнення досконалих результатів, указує Ф. Ліст, необхідно, щоб різні індивіди були об'єднані розумово і матеріально і перебували у взаємодії. Збільшення продуктивних сил починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації.

Нація, що об'єднує людей, являє собою єдине ціле. Вона - результат попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація є продуктивною настільки, наскільки вона зуміла засвоїти цю спадщину від попередніх поколінь і збільшити її власними надбаннями, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення та політична могутність дають їй можливість розвивати високою мірою і гармонійно всі сфери діяльності і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші відсталі нації і взагалі на весь світ.

Ф.Ліст не без підстав стверджував, що істинні багатство і добробут нації зумовлюються не кількістю мінових цінностей, а мірою розвитку продуктивних сил. Важливу роль при цьому відіграє політична могутність. Завдання політики - об'єднати, цивілізувати нації, забезпечити їх існування і стійкість. Економічне виховання нації (термін Ліста) є важливішим за безпосереднє виробництво матеріальних цінностей. З теорією продуктивних сил пов'язане положення Ліста про стадії економічного розвитку.

Запропоновані ним стадії є досить умовними. Але важливо інше: щоб досягти розвинутого в економічному відношенні щабля, необхідною, вважає Ф.Ліст, є система заохочення і заступництва. Іншими словами, національна економіка дуже часто потребує протекціонізму.

Особливу увагу в праці Ф. Ліста приділено ролі держави. Він писав, що ми не зможемо зрозуміти народного господарства як органічного цілого, коли виключимо з нього найбільше господарство, яке так безперервно і так неухильно впливає на всі інші господарства. Ф.Ліст виділяє державну економіку, розуміючи під цим державні кошти уряду, споживання цих коштів і управління ними. Народна економіка стає національною економікою в тому випадку, коли держава охоплює цілу націю, що володіє самостійністю, здатністю здобувати стійкість і політичне значення.

Інтерес становлять міркування Ф. Ліста стосовно значення національної єдності й міцного політичного устрою. Він показав вплив політичної єдності й державного управління на економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства.

Апогеєм узагальненого національно-історичного напрямку в економіці стали роботи видатного німецького економіста В. Ойкена.

У 1939 році вийшла в світ його найвідоміша праця "Основи національної економії", яка й до цього часу вважається теорією та методологією дослідження засад функціонування національної економіки. Вихідними положеннями автора виступають не економічна система чи принципи ринку, а економічний досвід та економічна політика, межі економічної свободи та економічного порядку, що й визначають особливості та рівень розвитку національної економіки у ретроспективі та перспективі. Автор відзначає, що «економіці внутрішньо притаманна рівновага. Вона установлюється стихійно, як дзеркало водної гладі після кинутого каміння. Небезпечні та довготривалі негаразди найчастіше є справою невдалих політиків. Потрібне не лише "тонке" настроювання економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, а й опікування тим, щоб політичні дії не наносили прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна виходити за межі "пристосування"». Тобто дослідження національної економіки повинно виходити першочергово з таких факторів, як: об'єктивне прагнення до самозбереження та саморозвитку, суб'єктивний фактор в протіканні економічних процесів, раціональне поєднання об'єктивного та суб'єктивного начал як пошук шляхів взаємодоповнення ринкового саморегулювання та державного і громадського втручання в господарські процеси.

Концепція історичної школи стала теоретичною та методологічною базою для становлення інституціонального напрямку економічної науки, що не лише підтримав положення історичної школи, а й системно доповнив та уточнив їх з позицій сучасного розуміння засад розвитку економічних систем та окремих національних економік.

Якщо звернутись до представників вітчизняної економічної думки, то слід відзначити, що майже до кінця ХІХ ст. українська економічна школа перебувала під впливом західних учень і рухалась за ними в одному напрямку. На початку XX ст. українська економічна наука подолала кризу класичної політичної економії і впевнено - в деяких випадках навіть випереджаючи - вступила на шлях інваріантності, яким пішла наука Заходу.

Найбільший внесок у дослідження засад розвитку національної економіки зробили видатні українські економісти інституціонального, історичного та неокласичного напрямків - М.І. Туган-Барановський, О.М. Миклашевський, І.В. Вернадський, А.Я. Антонович, І. І. Янжула, В.Ф. Левитський, Є.Є. Слуцький, В.Я. Железнов, Д.І. Піхно та ін. Їх дослідження та дискусії точились над питаннями, тісно пов'язаними з дослідженням природи національної економіки, її сутності, місця і ролі кожної з її підсистем, взаємозв'язків з іншими елементами суспільного буття, визначенням особливостей розгортання господарського механізму національної економіки, аналізу господарських комплексів та пропорцій між ними. Навіть визначаючи предмет політичної економії, українські економісти виходять з того, що економічна теорія так чи інакше торкається питань національного характеру.

Наприклад, О.М. Миклашевський пише, що "предметом політичної економії є господарське життя, що вивчається з погляду його історичної закономірної доцільності та змінності...".

Його думку яскраво доповнює вислів В.Ф.Левитського: "Весь сучасний зміст політичної економії складається із елементів знання, що становлять здобуток окремих економічних шкіл. Майже кожна з них представляє собою плід небезуспішних зусиль до з'ясування явищ господарського життя народів".

Загалом більшість представників вітчизняної економічної школи досить детально аналізували питання про народний добробут та його досягнення, структуру та форми прояву господарського механізму, історичні особливості розвитку окремих економічних систем тощо.

Сучасна економічна думка характеризується неоднорідністю, наявністю значного кола напрямків, шкіл та теорій. І це вже пов'язано з прагненням теоретичного відображення економічних інтересів різних суспільних утворень та економічних систем суспільства. Більшість з них зароджується на початку XX ст., в епоху значних економічних, політичних, техніко-технологічних, інформаційних та соціальних перетворень. Цей етап прийнято вважати етапом зародження і становлення національної економіки як галузі наукового знання.

Це період активного пошуку шляхів розвитку народного господарства різних за своєю суттю та особливостями розвитку країн, важелів врегулювання основних проблем, що постають перед економікою та суспільством загалом.

Так, неокласичний напрям економічної науки, що виник у 70-ті роки XX ст. зосередив увагу на таких фундаментальних проблемах, як: забезпечення макроекономічної стабільності держави без надмірного втручання останньої в господарське життя суспільства та активний розвиток підприємницької діяльності як гарантії конкурентоспроможності держави та її виробників.

Монетаризм відійшов від проблем мікроекономіки і зосередив увагу переважно на проблемах макроекономічного розвитку національного господарства, що на думку представників цього напрямку, першочергово залежать від грошового обігу. Саме грошовий обіг за даною теорією є основою зростання ВВП, а його порушення - головною причиною інфляційних процесів та виникнення значних диспропорцій в економіці держави. Грошово-кредитна (монетарна політика) разом з законотворенням для підтримання належного функціонування ринкового механізму виступають головними механізмами державного регулювання національної економіки.

Кейнсіанство вважається матір'ю вчення про національну економіку. Предметом його безпосереднього дослідження на противагу більшості економічних напрямків є безпосередньо механізм функціонування національної економіки - вплив конкретних методів і форм регулювання економіки на її стан.

Найбільший внесок у розвиток національної економіки як наукового знання дали неокласичний синтез та теорія інститутів. Саме вони зорієнтували економічну науку на розмежування загальних закономірностей і принципів розвитку економічних систем та виокремлення тих сутнісних рис, що відрізняють країни між собою за рівнем економічного розвитку.

Неокласичний синтез став своєрідним апогеєм розвитку класичної економічної теорії та сучасних напрямів економічної науки. Його основними методологічними принципами стали наступні: прагнення досягати максимальної корисності від економічної діяльності з урахуванням особливостей розвитку економіки на мікро-, мезо- і макрорівнях в умовах обмеженості економічних ресурсів, пошук оптимального поєднання ринкового та державного регулювання економічних відносин з урахуванням національних особливостей розвитку.

Нового імпульсу теоретичним обґрунтуванням національної економіки надали дослідження американських інституціоналістів. Розвиток економіки країни вони досліджували через систему інститутів - узаконених чи прийнятих правил здійснення економічної діяльності.

Отже, можна зробити наступні висновки.

Національна економіка - це складна, відносно відособлена соціально-економічна система, що характеризується територіально-адміністративною цілісністю, спільним політико-правовим, економічним та соціальним простором.

Національна економіка має певні загальні властивості - цілісність, ієрархічність, інтегративність.

Цілісність національної економіки проявляється в тому, що зміна її структури, зв'язків чи поведінки будь-якого економічного суб'єкта здійснює вплив на всі інші економічні суб'єкти та змінює економічну систему в цілому. В свою чергу, будь-яка зміна національної економіки спричинює перетворення структури, зв'язків та поведінки економічних суб'єктів.

Ієрархічність національної економіки означає, що вона складається з елементів, що утворюють багаторівневу систему. Саме численні національні економіки формують світову економіку і кожний елемент національної економіки в свою чергу є складною системою.

Інтегративність національної економіки означає володіння властивостями, що відсутні у її елементів.

національний економіка класичний німецький інститут

2. "Інститут" як ключова категорія інституціонального напрямку в економічній теорії

Включення категорії "інститути" до понятійного апарату економічної науки відбулось завдяки розширенню предмета дослідження та включенню неекономічних складових суспільного розвитку в якості рушіїв останнього. Саме інституціональний напрям економічної науки початку XX ст. вперше послідовно став розробляти тематику інститутів як певних умов та правил функціонування економічної системи.

За визначенням представників даної теорії інститути - це спосіб мислення і дії, втілений у соціальних звичаях, установленнях, правилах і звичках. Вони характеризуються значною різноманітністю і складною внутрішньою структурою. Їх класифікація базується на великій кількості критеріїв.

Таблиця Класифікація інститутів за визначеними критеріями[6, с.20]

Як видно з таблиці, перш за все, інститути поділяються на формальні, які закріплені в законодавчих та інших нормативних актах і означають обов'язковість дотримання, що забезпечується системою державних органів, навіть дією різних форм примушення, і неформальні, які становлять сукупність норм і правил соціально-культурного і морально-психологічного типу. До них належать також інститути ділової поведінки, що регулюють стосунки людей у процесі господарської діяльності.

Формальні інститути за рівнем дії є макро- і мікроструктурні, тобто діють на рівні усієї економіки або установи, організації. Вони можуть бути загальними, які регулюють ділову поведінку. Формальні норми і правила утворюють ієрархічну, тобто інституційну, структуру економіки і суспільства. Конституція як основний закон визначає найбільш загальні норми і правила, на основі яких розгортається багатоманітна система норм і правил, що регулюють їх здійснення на нижчих рівнях економічної та суспільної системи.

Неформальні інститути - це сукупність норм і правил, які відбивають соціально-культурну і соціально-психологічну сторони економіки і суспільства. Вони містять норми і правила поведінки людей у процесі господарської діяльності, які регулюють ці процеси. У системі неформальних інститутів значну роль відіграють історичні та етнічні традиції, рівень правосвідомості, ціннісні фактори та ін.

Між різними видами інститутів існують суперечності, і тому дуже важливо забезпечити відповідність між формальними і неформальними, макро- і мікрорівня, загальнолюдськими і національними, етнічними інститутами. У забезпеченні такої відповідності важливу роль відіграє держава, особливо в умовах трансформаційної економіки, коли реформуються відносини власності, формується система норм і правил, утворюється інституційне середовище [7, №1, с. 5].

3. Базисні інститути національної економіки

Ґрунтовний підхід до аналізу базисних інститутів дає концепція інституціональних матриць, яка розрізняє ідеологічні, політичні та економічні інститути. Своє формальне закріплення базисні інститути отримують в правових інститутах.

Розрізняють два ідеальних типи інституціональних матриць: X та Y-матриці, що відрізняються комплексами базисних інститутів, що їх формують. Для Х-матриці характерними є такі інститути:

- в економічній сфері - інститути редистрибутивної економіки, їх сутність формує обов'язкове опосередкування Центром руху цінностей та послуг, а також прав з їх використання;

- в політичній сфері - інститути унітарного політичного устрою;

- в ідеологічній сфері - інститути комунітарної ідеології,

суть яких полягає в домінуванні колективних, загальних цінностей над індивідуальними.

Y-матриця має такі базисні інститути:

- в економічній сфері - інститути ринкової економіки;

- в політичній сфері - інститути федеративного політичного устрою;

- в ідеологічній сфері - інститути субсидіарної ідеології, в яких закріплено домінуюче значення індивідуальних цінностей відносно колективних.

Виокремлення базисних інститутів та інституціональних форм дозволяє відокремити сформовані в процесі історичного розвитку та закріплені в національній культурі усталені комплекси соціальних відносин від обумовлених конкретними умовами господарювання способів, правил, норм поведінки та організаційних форм економічної діяльності. Особливе значення таке розмежування має за умов суспільної трансформації, переходу до ринкових умов, оскільки дозволяє встановити ступінь відповідності нових інституціональних форм щодо базисних інститутів.

Базисними інститутами національної економіки за О. Уільямсоном слід вважати основні політичні, соціальні то правові інститути, що складають основу виробництва, розподілу, обміну та споживання, - суспільного відтворення. Саме базисні інститути визначають домінуючий тип економічної системи, оскільки вони визначають ключові правила здійснення господарської діяльності.

У найзагальнішому визначенні, зазначають В.С. Савчук та В.Д. Якубенко, під базисними економічними інститутами розуміють обмежені певними правилами, нормами, рамками особливі сфери соціальних відносин, належність до яких наділяє економічних суб'єктів стратифікованим статусом і виступає підґрунтям отримання специфікованих вмінених доходів [5, c. 49].

Серед різноманіття правил, норм, рамок, що регламентують економічну поведінку, виділяють базисні економічні інститути - власності, влади, управління, праці - взаємообумовленість яких формує інституційну підсистему економіки.

У теорії суспільно-економічної формації традиційним є віднесення праці в її структурованості на "прості моменти" до сфери продуктивних сил, власності - до виробничих відносин, які визначають зміст економічного базису, влада розглядається як суттєвий елемент надбудови; за управлінням закріплюється роль опосередкованого моменту між виробничими відносинами і надбудовою (господарський механізм) [8, c. 26].

Власність, влада, управління, праця є базисними економічними інститутами, бо виступають для їх носіїв підставою отримання "вмінених" доходів, і саме функція "вмінення", суспільного визнання та правового закріплення "справедливості" отримання чотирьох специфікованих типів доходів (прибутку, ренти, підприємницького доходу, заробітної плати) - головне в правилах гри, які диктуються власністю, владою, управлінням, працею[8, c. 27].

Інституціональні ознаки власності (власність як базисний економічний інститут) можна проілюструвати за допомогою таблиці 1.

Таблиця 1. Зв'язок інституціональних ознак та компонентів відносин власності [ 8,с. 42]

У винятковості суб'єкта власності слід розуміти суспільне (закріплене в звичаях чи ментальності) визнання її соціальності (приватної власності бути приватною або перетвореною у суспільну, як і навпаки, суспільної - залишатися нею або бути роздержавленою, десоціалізованою.

Юридична форма власності змикається з її інституціонально-правовою детермінантою.

Економічна реалізація власності інституціонально обмежена одержанням відповідних доходів, а належність об'єктів у формі ставлення до них як до своїх. А також інститціонально задається на психобіологічному рівні.

Відносини та права власності. Важливою умовою трансформації є зміна умов (режимів) використання прав власності. Режими застосування прав власності можуть мінятися за допомогою націоналізації і приватизації. Націоналізацією називається інституційна зміна, у процесі якої режим приватної або комунальної власності трансформується у режим державної власності. Зворотний процес називається приватизацією.

Інституційний зміст та форми прояву владних відносин. Поняття влади було і залишається базовим як для всіх соціальних наук у цілому, так і для економічної теорії та практики. Для В. Ойкена першим завданням національної економії є відкриття конкретних фактів, які обґрунтовують економічну владу, та дослідження реального впливу економічної влади, а Д. Гелбрейт узагалі вважає цю проблему величезною чорною діркою ортодоксальної економічної теорії.

Під час розгляду інституціонального змісту владних відносин особливого значення набуває аналіз сфери та форм вияву власне економічної влади. Методологічні розробки інституціоналізму останнім часом широко використовуються в дослідженні проблеми влади в економіці, формуванні економічної теорії влади.

Економічний підхід до визначення влади і владних відносин акцентує увагу на наступному:

економічна влада - спосіб досягти блага в майбутньому;

економічна влада - можливість розподілу цінностей;

економічна влада - наділена тільки міновою вартістю, вона - символ вартості й у цьому сенсі особливий товар;

економічну владу можна розуміти як інструмент знаходження цінностей.

Розгляд різних аспектів у характеристиці економічної влади дозволяє визначити її як специфічні відносини між економічними інститутами та організаціями, а також соціальними групами та окремими особами, чия діяльність пов'язана з економікою й у межах якої суб'єкт економічної влади генерує навколо себе владний простір, а решта інститутів і груп вимушені більшою або меншою мірою додержуватись волі та інтересів названого суб'єкта, поступаючись інколи власними інтересами і цілями [7, c. 64-65].

Сукупність владних відносин між агентами в господарській системі створює свого роду "владне поле" (матрицю влади), а також систему обмежень, у рамках якої учасники економічного процесу здійснюють свій вибір.

Інституціональна характеристика праці припускає можливість бачення в ній особливого типу й особливої сфери діяльності, розмежовувати які принципово необхідно. "Сфери" - це визначені "ділянки" життєдіяльності суспільства, соціальної дійсності. Сфери діяльності виявляються в принципі байдужими до того чи іншого типу діяльності, тобто можуть "заповнюватися" будь-якими різними типами діяльності. Праця може бути простою або складною, розумовою або фізичною, такою, що перетворює природний чи духовний предмет і т. ін., але якщо саме вона, а не власність, влада чи управління виступає підставою отримання засобів існування для її носіїв, відособлюючись в окрему сферу їхньої життєдіяльності, - вона набуває змісту базисного економічного інституту.

Короткий підсумок

Теоретичне обґрунтування становлення та розвитку національних економік припадає на XIX ст., значний внесок було здійснено представниками німецької історичної школи. Роль та значення національних держав як для життя суспільства, так і з позицій розвитку світового господарства, постійно змінюється. В наш час вплив національних держав на економічні системи доповнюється, а іноді і замінюється впливом міждержавних, транснаціональних та наднаціональних структур і організацій. Між тим, значення національної держави та економіки не можна знівелювати, оскільки саме на їх рівні відбуваються основні процеси забезпечення на регулювання суспільно-економічного розвитку.

Особливе місце в розбудові розвинутої національної економіки займають інституціональні умови суспільно-економічного розвитку та законодавче їх забезпечення. Формування адекватної інституціональної структури соціально орієнтованої ринкової економіки - завдання першочергової ваги та значення для України. Нехтування вказаним пріоритетом - одна із причин низької результативності та високої соціальної ціни українських реформ.

Правове забезпечення інституціональної структури національної економіки є обов'язковою умовою поступального суспільно-економічного розвитку. Однак, законодавче оформлення певних норм та правил не повинне значно випереджати логіку взаємодії індивідуальних та суспільних інтересів, інакше буде призводити лише до масового невиконання законів та правового нігілізму населення. В Україні усвідомлюється потреба орієнтації на передові ціннісні орієнтири суспільної свідомості. Більше того, події новітньої історії, пов'язані із тривалим політичним протистоянням 2004-2009 pp. засвідчують існування внутрішньої спрямованості більшості населення країни до формування цілісного, стабільного та прогресивного соціально-економічного ладу.

Список використаної літератури

Основна

1. Заблоцький Б.Ф. Національна економіка: Підручник. - Львів: Новий світ-2000, 2009. - 582 с.

2. Національна економіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. [Білоцерківець В.В., Завгородня О.О., Лебедєва В.К. та ін.]; За ред. В.М. Тарасевича - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 280 с.

3. Національна економіка [Текст]: Навч. посіб. / Л.О. Петкова, Р.Ф. Пустовійт, А.О. Ходжаян та ін.; За заг. ред. проф. Л.О. Петкової. - К.: «МП Леся», 2009. - 288 с.

4. Національна економіка: Підручник / За ред. проф., к.е.н. П.В. Круша. - К.: Каравела; Піча Ю.В., 2008. - 416 с.

5. Савчук В.С., Якубенко В.Д. Базисні економічні інститути і напрями аналізу їх парних взаємозв'язків // Економічна теорія. - 2005. - №2. - С. 49 - 63.

6. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 304 с.

7. Чухно А. Інституціоналізм: теорія, методологія, значення // Економіка України. - 2008. - №7. - С. 4 - 12; №77. - С. 4-13.

8. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці. - К.: КНЕУ, 2004. - 252 с.

Додаткова

9. Вільямсон Олівер Е. Економічні інституції капіталізму: Фірми, маркетинг, укладання контрактів. - К.: Артек, 2001. - Розділ 1.

10. Довбенко М.В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): Навч. посібник. - К.: Видавничий центр «Академія», 2005. - Розд.4.2.

11. Институциональная экономика: новая институциональная экономическая теория: Учебник / Под общей ред. д.э.н., проф. А.А. Аузана. - М.: ИНФРА-М, 2006. - Гл.1.

12. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики. - М.: Фонд экон. книги «Начала», 1997. - Гл. 1, 12.

1. Олейник А.Н. Институциональная экономика: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА_М, 2000. - Тема 2.

2. Шастико А.Е. Новая институциональная экономическая теория. М.: Экон. фак. МГУ, ТЕИС, 2002. - Гл.4,5.

3. Эггертссон Т. Экономическое поведение и институты / Пер. с англ. - М.: Дело, 2001. - Гл. 3.

Размещено на Allbest.ru