Економічні та фінансові показники

Размещено на http://www. allbest. ru/

Вступ

Політична, соціальна та військова доля країн значною мірою залежить від економічного розвитку, і немає життєво важливішої сфери для успіху держави, ніж її макроекономічний розвиток. Такі країни як Японія, що розвинулися стрімко, завойовуючи зовнішні ринки для своїх товарів, пишаються своєю зростаючою політичною силою та високим життєвим рівнем. На противагу їм існують країни, що перебувають у стані глибокої стагнації і терплять від галопуючої інфляції, значних торговельних дефіцитів та високого зовнішнього боргу.

Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики. Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різноманітність форм і способів виміру результатів народногосподарської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до характеристики суспільного виробництва, різною методикою статистичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу. Фінансовий стан підприємства - це здатність, спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченням фінансовими ресурсами, які необхідні для нормального функціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективність використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними та фізичними особами, платоспроможністю та фінансовою стійкістю.

Основними факторами, що визначають фінансовий ста є: виконання фінансового плану і поповнення в міру потреби власного оборотного копі лату за рахунок прибутку, а також швидкість оборотності оборотних котів.

1. Макроекономічні показники

1. 1 Валовий випуск

Валовий випуск ( ВВ ) - це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому під базовими цінами розуміють ціни, які складаються із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки ( акцизний збір, податок на додану вартість, мито та ін. ). Відповідно до прийнятої в СНР трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає: 1) усі товари, незалежно від місця їх використання; 2) послуги, що надають іншим інституційним одиницям, та ін. Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і неринковий. Ринковий ВВ включає: 1) товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру; 2) товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі; 3) товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві; 4) готову продукцію і незавершене виробництво, які над ходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає: 1) товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання, нагромадження; 2) товари і послуги, що надаються безкоштовно іншим інституційним одиницям і суспільству в цілому; 3) продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника. СНР з метою визначення ВВ передбачає використання такої формули: ВВ = РА + З1 - З2,де РП - вартість реалізованої продукції; З1 - вартість продукції, що спрямована у запаси, включаючи і незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування її у запаси; З2 - вартість продукції, що була використана із запасів, за цінами на момент її використання. Валовий випуск неринкових послуг, що надаються секторами органів державного управління і некомерційних організацій, якій обслуговують домашні господарства, визначається як сума витрат на виробництво. Такі розрахунки здійснюються за формулою ВВ = МА = ОП + Р + (П - С), де МВ - витрати на придбання товарів та послуг для проміжного споживання; ОП - оплата праці працівників; А - споживання основного капіталу ( амортизація ); ( П - С ) - чисті інші податки на виробництво, тобто інші валові податки за мінусом субсидій.

1. 2 Валовий внутрішній продукт

Центральне місце в СНР займає показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який визначають як валову вартість усіх товарів і послуг, створених на території даної країни протягом певного періоду, за виключенням вартості їх проміжного споживання. Іншими словами, йдеться про виключення подвійного рахунку при кількісному обчисленні ВВП, про вимогу при розрахунку враховувати тільки кінцеву продукцію і не враховувати проміжну. Суть ВВП розкривають його загальні риси: - є найбільш загальним показником кінцевого результату економічної діяльності в цілому в національній економіці; - характеризує єдність взаємопов'язаних аспектів економічного процесу: виробництво матеріальних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використання матеріальних благ і послуг; - охоплює результати економічної діяльності всіх господарських одиниць: підприємств, організацій та установ як сфери матеріального виробництва, так і сфери послуг; особистих підсобних господарств населення; окремих осіб, зайнятих бізнесом; - є вартісним, грошовим показником, вимірює ринкову вартість річного виробництва; має кількісний, часовий вимір. Для обчислення ВВП використовують три методи: виробничий, метод кінцевого використання ( за витратами ) і розподільчий метод ( за доходами). 1. Згідно з виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії. 2. Згідно з методом кінцевого використання ( за витратами ) ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних витрат, здійснених всередині країни і пов'язаних зі створенням кінцевого продукту та послуг. 3. Згідно з розподільчим методом ( за доходами ) ВВП - це сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Кінцева продукція -- товари та послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для перепродажу.

Проміжна продукція -- товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепродаються кілька разів, перш ніж попасти до кінцевого споживача. Проміжне споживання включає: 1) витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, насіння, кормів, продуктів харчування, медикаментів, спецодягу та ін. ; 2) оплату робіт і послуг, що надаються іншими одиницями окремим одиницям або особам (ремонт, послуги транспорту, зв'язку, обчислювальних центрів, комунальні послуги, послуги реклами, юристів, страхування тощо); 3) витрати на відрядження у частині оплати проїзду і готелів та ін. До складу проміжного споживання відносять також оплату послуг фінансових посередників (банків), їх величина визначається у загальних рисах як різниця між відсотками, отриманими і сплаченими фінансовими посередниками, і відноситься до усіх їхніх клієнтів (підприємств, домашніх господарств, резидентів і нерезидентів). Згідно з діючою методикою загальна величина послуг фінансового посередництва відноситься до проміжного споживання окремої умовної одиниці, валовий випуск якої дорівнює нулю. А тому сума валової доданої вартості, створена галузями і секторами економіки, повинна бути зменшена на цю величину.

1. 3 Валовий національний продукт

Якщо до вартості ВВП додати різницю між факторними доходами, що надійшли від закордонного виробництва даної країни, і факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в даній країні, то отримаємо валовий національний продукт (ВНП). Кількісно вартість ВНП відхиляється від вартості ВВП не більше ніж на один відсоток. В основу обчислення об'єму ВВП та ВНП покладено тезу про рівність виробленого і реалізованого кінцевого суспільного продукту, яка означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого продукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, інші ж несуть витрати на його придбання. Тому ВВП і ВНП можуть бути обчислені двома методами: - як сума витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції (метод кінцевого використання); - як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції даного року (розподільчий метод). Метод 1. Визначення ВНП по витратах передбачає підсумовування витрат на кінцеву продукцію, тобто на споживання, інвестиції, державні видатки й чистий експорт. А конкретно:

Витрати на споживання (С) включають витрати домашніх господарств на різноманітні товари та послуги ( на хліб, цукор, одяг, побутову техніку, комунальні та інші послуги тощо). Витрати на інвестиції (І) - це витрати на інвестиційні товари, до яких відносять устаткування, верстати, виробничі будівлі, матеріально-технічні запаси, житлове будівництво. Державні витрати (Д). Вони йдуть безпосередньо на виробництво товарів та послуг ( електроенергія, школи, лікарні бібліотеки і т. д. ). Трансфертні платежі ( виплата безробітним, інвалідам, пенсії і т. д. ), хоча є частиною державних видатків, не включаються до ВНП тому, що ні пенсіонер, ні безробітний нічого не виробляють і не надають послуг. Чистий експорт (Е) - це весь експорт за вирахуванням імпорту.

Оскільки в національний обсяг виробництва входить лише те, що виробляється даною країною, то необхідно віднімати витрати інших країн на виробництво товарів у даній країні або ж продукцію, що реалізується в даній країні, але вироблену іншими країнами. Наприклад, якщо в Україні продається комбайн, вироблений у США, то всі витрати, пов'язані з його виробництвом, слід відносити до витрат США, а витрати на доставку та реалізацію - до витрат України. В той же час вироблені в Україні продукти та послуги, але продані за її межами, повинні давати доход саме Україні, а не тій країні, в якій вони реалізуються.

Отже, ВНП по витратах - це сума всіх чотирьох видів витрат країни: ВНП - С + І + Д + Е Метод 2. По доходах ВНП визначається як сума всіх доходів господарських одиниць (і населення) і економічної діяльності, а також амортизаційних відрахувань (споживання основного капіталу). Розрізняють чотири компоненти пофакторного доходу: зарплату, ренту, процент і прибуток. Заробітна плата (ЗП) - це оплата праці найманих робітників і службовців. Вона включає суму зарплати, отриманої згідно з відомістю, додаткові виплати по соціальному забезпеченню, соціальному страхуванню, в тому числі виплати з приватних пенсійних фондів і т. д. Рента (К) - це рентні доходи, отримані домогосподарствами в результаті здавання в оренду землі, приміщень, житла і т. д. Процент (%) - це плата: за грошовий капітал, покладений до банку; за кредит і т. д. Прибуток (Р). Розуміється прибуток, який отримують власники одноосібних господарств, кооперативів, корпорацій. Сума всіх, доходів згідно з пофакторними затратами в системі національних рахунків країн Заходу являє собою національний доход (НД). Додавши до нього непрямі податки, отримаємо чистий національний продукт (ЧНП) за ринковими цінами. Звідси: ЧНП = ЗП + К + % + Р + НП. Валовий же національний продукт отримаємо, коли до ЧНП додамо амортизаційні відрахування (А): ВНП = ЧНП + А.

Макроекономічні показники -- це показники в грошовій формі. Тому їхній рівень та динаміка залежать як від фізичних обсягів виробництва, так і від рівня цін. Звичайно, першочергове значення для суспільства мають величина і динаміка фізичних обсягів виробництва. Чому? Тому що метою суспільства насамперед є задоволення потреб у матеріальних благах. Аналіз динаміки фізичних обсягів виробництва дає змогу визначити, як змінюється рівень задоволення цих потреб. Але зіставлення фізичних обсягів виробництва різних періодів з метою визначення їхнього реального зрушення можна забезпечити лише за умов, якщо ціни будуть незмінними. Насправді ціни з року в рік, як правило, змінюються: зростають або знижуються. Це означає, що на величину ВВП впливають зміни як фізичних обсягів виробництва, так і цін. З метою нівелювання цінового фактора в макроекономічних розрахунках обчислюють два види ВВП: номінальний і реальний, застосовуючи при цьому і два види цін: поточні і постійні. Номінальний ВВП (ВВПн) -- це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в поточних цінах, тобто в фактичних цінах даного року.

Реальний ВВП (ВВПр) -- це показник загального обсягу виробництва, який обчислюється в постійних цінах, тобто в цінах року, який приймається за базу. Такий рік називають базовим. Реальний ВВП не враховує зміну рівня цін. З реальним ВНП тісно пов'язані й такі поняття, як інфлювання й дефлювання, тобто приведення показників ВНП за різні роки до єдиної цінової бази, що дає можливість визначити його реальну динаміку. Інфлювання - це збільшення показників ВНП для років, що передують року, прийнятому за базу. Такий перегляд рівнів номінального ВНП у бік підвищення ґрунтується на визнанні того, що ціни в добазовий період були нижчими, а тому показники номінального ВНП занижували реальний обсяг продукції цих років. Дефлювання - це зменшення показників ВНП для років, що слідують за роком, прийнятим за базовий ( якщо ціни в ці роки зростали) тому, що показники номінального ВНП завищують реальний обсяг продукції цих років. Потенційний ВНП - це довгострокова динаміка реального ВНП. Він характеризує виробничі можливості економіки за тривалий час, тобто максимальну кількість товарів та послуг, що їх може виробляти економіка за стабільних цін.

Потенційний обсяг виробництва часом називають ще обсягом виробництва за повної зайнятості. Процентна ставка -- ціна, яку платять макроекономічні суб'єкти при використанні грошових позик у розрахунку на одну позичену грошову одиницю за певний період (квартал, рік). На рівень процентної ставки впливає ринковий механізм. Якщо пропозиція грошей збільшується, то процентні ставки зменшуються і навпаки. Розрізняють реальні і номінальні процентні ставки: Реальна процентна ставка = Номінальна процентна ставка -- Рівень інфляції. . Зайнятість -- показник, який відображає співвідношення між кількістю населення працездатного віку і кількістю безробітних у країні . Для обчислення кількості безробітних і оцінки зайнятості використовують показник норми безробіття: Важливе значення при вимірюванні обсягів ВВП має рівень цін . Якщо вартість ВВП вимірюється в поточних цінах, то маємо його номінальну вартість. Такий розрахунок не дає уяви про те, чи змінився фізичний обсяг товарів і послуг, чи відбулося зростання внаслідок інфляційного процесу. Тому для виявлення динаміки ВВП його визначають у незмінних цінах базового року, кожні 10--15 років.

При цьому фізичний обсяг кожної групи товарів, вироблених у поточному році, множать на ціни базового року. Отриманий результат утворює реальний ВВП. Зв'язок між реальним та номінальним ВВП називають дефлятором: Дефлятор ВВП показує темп зростання номінального ВВП за рахунок цін в аналізованому році порівняно з попереднім. Але як відомо, на величину номінального ВВП впливають зміни як фізичного обсягу продукції, так і рівня цін. Незважаючи на те що показник ВНП є головним у системі національних рахунків, він не в змозі віддзеркалити реальний стан економічного розвитку в повному обсязі. Так, ВВП як вимірювач ринкової вартості обсягів виробництва не враховує: - витрат, пов'язаних з доглядом за дітьми та хворими, що виховуються та лікуються дома; - витрат на написання вченими безоплатних наукових праць; - продукт, вироблений у тіньовій економіці; - бартерний обмін; - оплату чайових тощо.

1. 4 Інші макроекономічні показники

Крім показника ВВП, що характеризує річний випуск кінцевої продукції і послуг в економіці, в СНР є ряд похідних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП. До таких показників слід віднести чистий внутрішній продукт, валовий і чистий національний доход, наявний національний доход, особистий доход, особистий безподатковий доход та ін. Недоліком показників ВВП і ВНП є те, що реальний обсяг річного виробництва в них завищений на величину амортизаційних відрахувань та непрямих податків. Для виміру того обсягу, який суспільство додало в результаті своєї річної економічної діяльності до добробуту, використовують показник чистого внутрішнього продукту (ЧВП): ЧВП = ВВП -- Амортизаційні відрахування.

Цей показник відбиває ринкову оцінку кінцевої продукції та послуг, що йде у споживання після заміни списаного устаткування. Іншими словами, цей показник можна визначити як такий, що показує розмір доходів від власності на землю, робочу силу, капітал, підприємницькі здібності, за допомогою яких був створений ЧНП. Якщо від вартісної оцінки ЧНП відняти суму непрямих податків, отримаємо показник національного доходу (НД). Національний доход -- зароблений доход, оскільки він не включає в себе ні непрямі податки, ні субсидії і означає чистий приріст продуктів та послуг за рік до добробуту нації. На практиці розрізняють вироблений і спожитий національний доход. Вироблений НД -- це заново створена нацією вартість усіх товарів і послуг за рік.

Використаний НД -- це вироблений НД за вирахуванням величини втрат від стихійного лиха, технічних аварій, зовнішньоторговельного сальдо тощо. Валовий національний доход (ВНД) - це сума внутрішніх первинних доходів, тобто ВВП плюс чисті зовнішні первинні доходи, які отримані резидентами даної країни від інших країн. Чисті зовнішні первинні доходи (ЧПД ) визначаються як різниця між первинними доходами, які отримані від інших країн, і первинними доходами, які передані іншим країнам.

Отже, ВНД відрізняється від ВВП на сальдо первинних доходів, отриманих з-за кордону і переданих за кордон: ВНД = ВВП + ЧПД При цьому слід зазначити, що до первинних доходів відносяться доходи, які отримані від первинного розподілу сукупного доходу, тобто від розподілу доданої вартості між власниками факторів виробництва і урядом ( через чисті податки на виробництво і імпорт, до яких входять всі податки, що збільшують ціну товарів). Податки на виробництво і імпорт є первинним доходом держави, тобто органів державного управління. До первинних доходів відносяться і доходи від власності.

Зовнішні первинні доходи включають оплату праці найманих працівників і доходи від власності, які власники фінансових активів (грошових коштів), землі, нематеріальних (не фінансових) активів отримують (або передають) за надання права користування ними господарським одиницям. На рівні економіки в цілому вони включають: відсотки за надані кредити; дивіденди за участь в акціонерному капіталі; чисту ренту за користування землею; плату за розробку запасів корисних копалин; плату за використання авторських прав, патентів, торгових знаків; реінвестований доход іноземних компаній та ін. Первинні доходи, які отримують резиденти даної країни, можуть бути у формі поточних трансфертів перерозподілені нерезидентам. І навпаки, первинні доходи нерезидентів можуть у формі поточних трансфертів передаватись резидентам даної країни.

З урахуванням руху поточних трансфертів у грошовій і натуральній формах формується валовий наявний національний доход ( ВНДн ): ВНДн = ВНД + ЧПТз, де ЧПТз - чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різниця між поточними трансфертами, отриманими з-за кордону і переданими за кордон. Зазначимо, що поточні трансферти (отримані і передані) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно (податок на прибуток, прибутковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін. ); відрахування на соціальне страхування; допомогу з соціального забезпечення, що надходить від інших країн; обов'язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні внески; штрафи і пені та ін. Якщо від ВНД і ВНДн відрахувати споживання основного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий національний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход (ЧНДн). Важливим макроекономічним показником у СНР є особистий доход. Він показує кількість грошей, що надійшли в особисте споживання.

Для визначення особистого доходу слід від вартості ЧНП відняти прибутки підприємств, непрямі та податкові платежі до державної системи соціального страхування, відсоткові платежі за межі сектора "населення" та додати трансфертні платежі, що надійшли до цього сектора. Якщо від особистого доходу відняти прибутковий податок, то будемо мати доход, що йде на використання населенням. Американські економісти У. Нордхауз та Дж. Тобін у 70-х роках висунули ідею про необхідність введення показника чистого економічного добробуту (ЧЕД), який покликаний відбити не тільки результати, відображені в структурі ВНП, а й результати тіньової економіки, працю домогосподарок, а також міру і спосіб використання вільного часу для підвищення освіти, виховання дітей, фізичного та духовного розвитку, стан природного навколишнього середовища, наслідки урбанізації та ін. Кількісно визначити ЧЕД досить складно, оскільки багато чинників, що його зумовлюють, оцінюються довільно. І все ж доцільність його запровадження в систему макроекономічних вимірів зумовлена тим, що рівень і спосіб життя нації залежать не тільки від рівня виробництва товарів і послуг, а й від стану довкілля, наявності вільного часу та способу і якості його використання. 2. Макроекономічні показники України за ІІ півріччя 2010 року ВВП за ІI квартал 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. у постійних цінах 2007 року становив 106,0%. Індекс промислової продукції у січні-липні 2010р. порівняно з січнем-липнем 2009р. становив 111,1%.

Обсяг продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств за січень-липень 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. зменшився на 0,6%. За січень-червень 2010р. за рахунок усіх джерел фінансування освоєно 49056,0 млн. грн. інвестицій в основний капітал. За січень-червень 2010 р. введено в експлуатацію 3247,3 тис. кв. м загальної площі житла. Індекс продукції будівництва у січні-липні 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. становив 83,3%. За січень-липень 2010р. підприємствами транспорту перевезено 421,1 млн. т вантажів, що на 12,5% більше від обсягу перевезень вантажів порівняно з відповідним періодом 2009р.

Послугами пасажирського транспорту у січні-липні 2010р. скористалися 3,9 млрд. пасажирів, що становило 92,3% порівняно з з відповідним періодом 2009р. Обсяг експорту зовнішньої торгівлі України товарами за І півріччя 2010 року становив 23098,2 млн. дол. США, імпорту - 25613,1 млн. дол. США. Індекс цін виробників промислової продукції у липні 2010р. становив 99,8%, з початку року - 114,1%. Індекс споживчих цін у липні 2010р. становив 99,8%, з початку року -103,1%Реальний наявний доход населення, визначений з урахуванням цінового фактора, за І квартал 2010р. порівняно з відповідним періодом 2009р. збільшився на 3,7%. Реальна заробітна плата найманих працівників у червні 2010р. порівняно з травнем 2010р. збільшилась на 8,1%. Сума невиплаченої заробітної плати на 1 серпня 2010р. становила 1550,1 млн. грн. Рівень безробіття (за методологією МОП) економічно активного населення працездатного віку в середньому за І квартал 2010 року становив 9,8%. Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 липня 2010р. становив 1,4%.

2. Основні фінансові показники діяльності підприємств

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити не через один, навіть найважливіший, показник, а тільки за допомогою комплексу, системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства. Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. У кожного з партнерів підприємства - акціонерів, банків, податкових адміністрацій - свій критерій економічної доцільності.

Тому й показники оцінки фінансового стану мають бути такими, щоб кожний партнер зміг зробити вибір, виходячи з власних інтересів. Ясна річ, що в доброму фінансовому стані заінтересоване передовсім саме підприємство. Однак добрий фінансовий стан будь-якого підприємства формується в процесі його взаємовідносин із постачальниками, покупцями, акціонерами, банками та іншими юридичними і фізичними особами. З іншого боку, безпосередньо від підприємства залежить міра його економічної привабливості для всіх цих юридичних осіб, що завжди мають можливість вибору між багатьма підприємствами, спроможними задовольнити той самий економічний інтерес. Відтак необхідно систематично, детально і в динаміці аналізувати фінанси підприємства, оскільки від поліпшення фінансового стану підприємства залежить його економічна перспектива. Залежно від мети та завдань аналізу в кожному конкретному випадку вибирають оптимальний саме для цього випадку комплекс показників та напрямків аналізу фінансового стану підприємства.

Слід підкреслити, що всі показники фінансового стану підприємства перебувають у взаємозв'язку та взаємозумовленості. Тому оцінити реальний фінансовий стан підприємства можна лише на підставі використання певного комплексу показників з урахуванням впливу різних факторів на відповідні показники.

Наведемо коротку характеристику основних показників, які використовуються в процесі оцінювання фінансово-господарської діяльності підприємства. А. Показники оцінки майнового стану 1. Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. 2. Питома вага активної частини основних засобів. Згідно з нормативними документами під активною частиною основних засобів розуміють машини, обладнання і транспортні засоби. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт зносу основних засобів. Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Доповненням цього показника є так званий коефіцієнт придатності. 4. Коефіцієнт оновлення основних засобів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби. 5. Коефіцієнт вибуття основних засобів. Показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин. Б. Оцінка ліквідності та платоспроможності1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Не можна ототожнювати поняття "оборотні кошти" та "власні оборотні кошти". Перший показник характеризує активи підприємства ( II та III розділи активу балансу). Другий - джерела коштів, тобто частину власного капіталу підприємства, яка розглядається як джерело покриття поточних активів. 2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці - позитивна тенденція. 3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Зростання його - позитивна тенденція. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах. 4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника - 1. Однак ця оцінка також досить умовна. 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2. 6.

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника - 50%7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким. В. Показники оцінки фінансової стійкості.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).

2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.

4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.

5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника - негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.

6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

3. Оцінка ліквідності та платоспроможності підприємства

Ліквідність підприємства - це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності. Про незадовільний стан ліквідності підприємства свідчитиме той факт, що потреба підприємства в коштах перевищує їх реальні надходження.

Щоб визначити, чи достатньо в підприємства грошей для погашення його зобов'язань, необхідно передовсім проаналізувати процес надходження коштів від господарської діяльності і формування залишку коштів після погашення зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів. Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури кредиторської заборгованості підприємства. Необхідно визначити, чи є вона "стійкою" (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв'язки), чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув.

Наприкінці поточного року проти його початку становище з абсолютною ліквідністю відносно нормалізувалось. Однак фактичне значення коефіцієнта абсолютної ліквідності 0,16 усе ще залишається нижчим за норму (0,2-0,35). Нормативний коефіцієнт покриття, розрахований за даними підприємства, діяльність якого аналізується, суттєво збільшився за рахунок збільшення дебіторської заборгованості та матеріальних запасів у межах необхідної потреби. Таким чином, при зростанні за рік суми матеріальних запасів у межах необхідної потреби, безнадійної (довгострокової) заборгованості на 138,2 тис. грн. та при зниженні короткострокової кредиторської заборгованості на 140 тис. грн. нормативний коефіцієнт покриття збільшився на 0,52 пункта. Водночас фактичний коефіцієнт покриття збільшився на 1,3 пункта, тобто більше ніж удвічі. Загальний коефіцієнт покриття по підприємству на початок минулого періоду був нижчим за нормативний на 0,41 відсоткового пункта. За період, що аналізується, він значно зріс і став вищим за нормативний коефіцієнт покриття на 0,37 відсоткового пункта, що слід оцінити позитивно. Проміжний коефіцієнт покриття за поточний рік порівняно з минулим зріс на 0,77 відсоткового пункта і перевищив мінімально допустиме значення (0,7-0,8). Коефіцієнт поточної ліквідності за цей період зріс із 2,8 до 3,0 і за обидва роки перевищив максимально допустиме нормативне значення (2).

Як негативну можна оцінити ситуацію з періодом інкасації дебіторської заборгованості, що є досить тривалим (65 днів). Слід відзначити як позитивний фактор те, що за рік сталося певне (хоч і незначне) зменшення його тривалості. Показник обертання матеріальних запасів за аналізований період також знизився на 0,6 дня, що слід оцінити позитивно. Проте в нашого підприємства співвідношення довгострокових зобов'язань перед кредиторами та довгострокових джерел фінансування нижче за середньогалузеве (1,0). До того ж це співвідношення є порівняно високим і має тенденцію до збільшення (на 0,45 відсоткового пункта).

Коефіцієнт поточної заборгованості поступово зростає, що слід оцінити позитивно. Коефіцієнт співвідношення вхідних грошових потоків та заборгованості збільшився, що сприятиме підвищенню ліквідності підприємства. Такого самого висновку можна дійти, аналізуючи співвідношення вхідних грошових потоків та довгострокових зобов'язань перед кредиторами.

Аналіз ліквідності доповнюється аналізом платоспроможності, яка характеризує спроможність підприємства своєчасно й повністю виконати свої платіжні зобов'язання, які випливають із кредитних та інших операцій грошового характеру, що мають певні терміни сплати. Аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період. Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря. Розглянемо платоспроможність підприємства, користуючись даними табл. 9. 6. Із даних табл. 9. 6 можна зробити висновок, що платоспроможність підприємства є небезпечно низькою. Про це свідчать незадовільний рівень показника співвідношення довгострокової заборгованості до акціонерного капіталу та тенденція до його дальшого зниження.

Відношення надходження коштів до довгострокової заборгованості за рік, що аналізується, зросло на 2,7 пункта, що слід оцінити позитивно: підприємство має досить коштів, щоб задовольнити не тільки поточні, а й довгострокові потреби. Наступний показник - відношення суми прибутку (до сплати податків) і постійних витрат до постійних витрат - у періоді, що аналізується, є нижчим за три попередні показники. Це свідчить про те, що підприємство має можливість здійснювати постійні витрати. Індикатором платоспроможності підприємства є відношення суми надходжень коштів і постійних витрат. У підприємства цей показник становить 4,8 за минулий рік і 5,2 за поточний рік, тобто він збільшився на 0,4 відсоткового пункта. Це свідчить про те, що стан платоспроможності підприємства відносно нормальний. Однак цей показник майже не збільшився. Доцільно оцінювати його в динаміці за триваліший період.

Показник відношення активів до довго- та середньострокової заборгованості в підприємства зріс на 0,4 відсоткового пункта за рік. Це свідчить про те, що вся довгострокова заборгованість підприємства може бути оплаченою за рахунок його активів. Відтак захищеність одержаних підприємством кредитів можна визнати достатньою. Відношення чистого прибутку до всієї суми активів має в підприємства тенденцію до зростання, що свідчить про збільшення (хоч і невелике) його прибутковості.

4. Оцінка фінансової стійкості підприємства

Фінансову стійкість підприємства тісно пов'язано із перспективною його платоспроможністю, її аналіз дає змогу визначити фінансові можливості підприємства на відповідну перспективу. Оцінка фінансової стійкості підприємства має на меті об'єктивний аналіз величини та структури активів і пасивів підприємства і визначення на цій основі міри його фінансової стабільності й незалежності, а також відповідності фінансово-господарської діяльності підприємства цілям його статутної діяльності. Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та позиченими коштами можна назвати такі типи фінансової стійкості підприємства: 1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) - коли власні оборотні кошти забезпечують запаси й витрати;2) нормально стійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими позиковими джерелами; 3) нестійкий фінансовий стан - коли запаси й витрати забезпечуються за рахунок власних оборотних коштів, довгострокових позикових джерел та короткострокових кредитів і позик, тобто за рахунок усіх основних джерел формування запасів і витрат;4) кризовий фінансовий стан - коли запаси й витрати не забезпечуються джерелами їх формування і підприємство перебуває на межі банкрутства.

Фінансове стійким можна вважати таке підприємство, яке за рахунок власних коштів спроможне забезпечити запаси й витрати, не допустити невиправданої кредиторської заборгованості, своєчасно розрахуватись за своїми зобов'язаннями. Оцінку фінансової стійкості підприємства доцільно здійснювати поетапно, на підставі комплексу показників. Розглянемо на умовному прикладі порядок розрахунку нормативних значень коефіцієнта співвідношення позикових та власних коштів, тобто коефіцієнта структури коштів підприємства. Нормативні показники розраховують фінансові аналітики підприємства. Із таблиці видно, що за відповідний період фінансова стійкість підприємства поліпшилась. Так, якщо на початок періоду, що аналізується, значення коефіцієнта автономії (відношення власних коштів до вартості майна) становило 0,1 (10 %), то на кінець цього періоду воно збільшилось до 0,7 (70 %). Збільшився коефіцієнт маневреності власних коштів.

Це слід розглядати як позитивну тенденцію, оскільки таке збільшення супроводжувалось випереджаючим зростанням власних коштів щодо позичених. Особливу увагу слід приділити коефіцієнту співвідношення позикових і власних коштів як одному із основних показників оцінки фінансової стійкості.

Підприємство за рік, що аналізується, трансформувалось із фінансове нестійкого, залежного підприємства у підприємство з певним запасом фінансової стійкості. Перетворення підприємства на фінансово стійке дає підстави вважати його надійним та перспективним діловим партнером. Ці висновки можуть бути підтверджені і детальнішим аналізом обертання матеріальних оборотних коштів та коштів у розрахунках (табл. 9. 9). Як видно із таблиці, термін обертання матеріальних оборотних коштів по підприємству набагато повільніший за термін обертання коштів у розрахунках. Відтак можна зробити висновок, що у звітному періоді терміни обертання як матеріальних оборотних коштів, так і обертання коштів у розрахунках зросли. Дебіторська заборгованість перетворювалась на кошти частіше, ніж закінчувався виробничий цикл.

5. Комплексна оцінка фінансового стану підприємства

макроекономічний фінансовий платоспроможність ліквідність

Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують фінансовий стан підприємства. Показниками та факторами доброго фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. Показники та фактори незадовільного фінансового стану: неефективне розміщення коштів, брак власних оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві. До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності й рентабельності. Велике значення має аналіз структури доходів підприємства та оцінка взаємозв'язку прибутку з показниками рентабельності. Важливо проаналізувати зв'язок прибутку підприємства з формуючими прибуток факторами, що полегшує практичну орієнтацію в цих питаннях.

Дохідність підприємства характеризується абсолютними й відносними показниками. Абсолютний показник дохідності - це сума прибутку або доходів. Відносний показник - рівень рентабельності. Рівень рентабельності підприємств, пов'язаних із виробництвом продукції (товарів, послуг), визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості: Р = (П/С) 100,де Р - рівень рентабельності, %; П - прибуток від реалізації продукції, грн. ; С - собівартість продукції, грн.

Рівень рентабельності підприємств торгівлі та громадського харчування визначається як відсоткове відношення прибутку від реалізації товарів (продукції громадського харчування) до товарообороту. Під час аналізу вивчають динаміку змін обсягу чистого прибутку, рівня рентабельності та фактори, які впливають на них. Основними факторами, що впливають на чистий прибуток, є обсяг виручки від реалізації продукції, рівень собівартості, рівень рентабельності продукції, фінансові результати та витрати від операційної звичайної діяльності, величина податку на прибуток та інших податків, що виплачуються з прибутку.

Аналіз дохідності підприємства проводиться в порівнянні з планом та попереднім періодом. За умов інфляції важливо забезпечити об'єктивність показників та запобігти їх викривленню через постійне підвищення цін. Аналіз проводиться за даними роботи за рік. Торішні показники треба привести у відповідність із показниками звітного року за допомогою індексації цін. За ринкових відносин існує персоніфікований інтерес керівництва та колективів підприємств до фактично досягнутого рівня рентабельності, що суттєво впливає на результативність господарської діяльності.

На підприємствах недержавних форм власності для акціонерів та засновників найважливіше значення має рентабельність їхніх пайових і статутних внесків у складі загальних інвестицій. Тому цьому аспекту оцінки фінансового стану підприємства треба приділити серйозну увагу. Практика рекомендує для оцінки рентабельності підприємства використовувати систему взаємозв'язаних показників рентабельності. З цією метою необхідно використовувати дві основні групи показників рентабельності:а) показники, розраховані на підставі поточних витрат (вартості продажу);б) показники, розраховані у зв'язку з використанням виробничого капіталу (виробничих активів).

Для всебічної комплексної оцінки різних показників рентабельності можна використати зарубіжний досвід оцінки цих показників. Показники рентабельності групи "а" розраховуються на базі даних бухгалтерського обліку прибутків та збитків і становлять систему таких коефіцієнтів:1) коефіцієнт граничного рівня валового прибутку (К1)К1 = Вп/Чоп = 1 - Впр/Чоп,де Вп - сума валового прибутку;Впр - вартість продажу (реалізації продукції, робіт, послуг);Чоп - чистий обсяг продажу (реалізації);2) коефіцієнт граничного рівня прибутку від основної операційної діяльності (К2) К2 = Под/Чоп,де Под - сума прибутку, отриманого від основної операційної діяльності;3) коефіцієнт граничного рівня прибутку від усієї діяльності підприємства - операційної, фінансової, інвестиційної (К3)К3 = П/Чоп,де П - сума прибутку до виплат за довгостроковими зобов'язаннями і податкових виплат;4) коефіцієнт граничного рівня чистого прибутку (K4)К4 = Чп/Чоп,де Чп - сума чистого прибутку після виплати відсоткових сум за довгостроковими зобов'язаннями та сплати податків; 5) критичний коефіцієнт рентабельності (K5)К5 = (Чоп - Зв) / Чоп,де Зв - це сума змінних витрат у складі вартості продажу.

У міжнародній практиці вся підприємницька діяльність корпорацій, фірм та інших підприємств чітко поділяється на три види: операційна (основна); інвестиційна - вкладання грошей в акції, інші цінні папери, капітальні вкладення; фінансова - облік отриманих (сплачених) дивідендів, відсотків тощо. Такий поділ видів діяльності знаходить відображення у відповідних формах звітності. Із наведених формул зрозуміло, що всі коефіцієнти мають ту саму базу обрахунку - чистий обсяг продажу (валові надходження за вирахуванням суми повернення і дисконтних знижок).

Ці, а також наведені нижче показники рентабельності взаємодоповнюють один одного і дають змогу здійснити комплексну оцінку фінансового стану підприємства. Показники рентабельності групи "б" розраховуються як відношення прибутку і коштів, вкладених у підприємство засновниками, акціонерами та інвесторами. Зарубіжний досвід свідчить, що за даними звіту щодо прибутків (збитків) і балансового звіту доцільно розрахувати такі коефіцієнти:1) коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих активів (К6)К6 = Чп/ВА,де ВА - середньорічна величина всіх виробничих активів підприємства;2) коефіцієнт віддачі від інвестованого капіталу (К7)К7 = П/СА,де СА - середньорічна сума всіх активів підприємства за мінусом короткострокових зобов'язань, або середньорічна сума капіталізованих коштів (акціонерний капітал + довгострокові зобов'язання);3) коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал (Kg)К8 = Чп/СК,де СК - середньорічна сума власного капіталу, представлена акціонерним капіталом.

Коефіцієнт віддачі активів характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство (його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства). Цей показник для детальнішої оцінки може обчислюватись у різних модифікаціях: в чисельнику формули можуть використовуватись різні показники прибутку: валового, операційного, до вирахування податків і т. д. Коефіцієнт віддачі інвестицій характеризує ефективність віддачі тільки частини всього капіталу - довгострокових інвестицій і капіталізованого прибутку підприємства. Цей коефіцієнт характеризує фінансовий стан підприємства в цілому. Наприклад, фінансова стійкість знижується, коли відсоткова ставка на позикові кошти перевищує величину цього коефіцієнта. Важливу роль у комплексній оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє третій із розглянутих показників - коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

Висновки

Отже, система національних рахунків передбачає застосування великої кількості макроекономічних показників, які відображають результати економічної діяльності країни. Первинним показником є випуск, який являє собою сукупну ринкову вартість товарів і послуг, вироблених резидентами країни за даний період. Центральне місце серед макроекономічних показників посідає ВВП, який відображає ринкову вартість кінцевої продукції, виробленої резидентами країни за відповідний період. Отже, дослідивши дану проблему, можна зробити висновок, що вона є досить актуальною в наш час. Це полягає в тому, що макроекономічні показники показують рівень економічного розвитку країни, стан її економіки, рівень доходу і т. п. Економіка України має хороше підґрунтя для подальшого успішного економічного розвитку, але для цього потрібно вводити нові технології, методи управління, зробити національну грошову одиницю стабільною, збільшувати товарооборот з іншими країнами світу.

Якісна та достовірна оцінка фінансового стану підприємства може буди здійсненою за умови існування стандартизованого та достовірного формування фінансової звітності об'єкту аналізу на державній та інших мовах, що б давало можливість аналізу фінансового стану суб'єкта підприємницької діяльності іноземним інвесторам. Для проведення самого аналізу необхідно визначити цільових користувачів інформації та основні вимоги, що вони ставлять для вихідного аналітичного звіту. Після визначення вищезазначених пунктів потрібно переходити до формування методології проведення аналізу та підбору необхідних коефіцієнтів, інтегральних показників, ін. . З розрахованих показників формується аналітичний висновок який базується на нормативних спеціалізованих показниках, що б враховували специфіку діяльності аналізованого об'єкта, середньогалузеві показники, та показники компаній лідерів галузі, значеннями показників в спеціалізованих наукових працях.

Список використаних джерел:

1. Мочерний С. В. Політична економія: Навч. посібник. - К. : Знання-Прес, 2002. - 687 с.

2. Небава М. І. Теорія макроекономіки: Навчальний посібник. - К. : Слово, 2003. - 536 с.

3. Панчишин С. М. Макроекономіка: Навчальний посібник для студентів вузів. - К. : "Либідь", 2001. - 614 с.

4. Поддєрьогін А. М. Фінанси підприємств. Підручник. - Київ: КНЕУ, 2005, - 546 с.

5. Хотомлянський О. Л. Комплексна оцінка фінансового стану // Фінанси України. - №1, 111-114 с.

Размещено на Allbest. ru