Сутність економічно активного й неактивного населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність економічно активного й неактивного населення

продуктивність праця робітник ринок

У міжнародній статистиці широко застосовуються категорії «економічно активне населення» і «економічно неактивне населення».

Відповідно до рекомендацій МАРНОТРАТ до економічно активного населення ставляться всі особи, які беруть участь у виробництві товарів і послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, по бартерних каналах і для особистого користування. Це наступні категорії: особи найманої праці - робітники та службовці; самостійні працівники; неоплачувані члени родини; сезонні й випадкові працівники; особи, що тимчасово не працюють по об'єктивних причинах (хвороба, відпустка й т.п.); учні, що сполучають навчання з роботою на режимі неповного робочого часу; учні й особи, що проходять профпідготовку на виробництві й одержують або стипендію, або заробітну плату.

У різних країнах визначення економічно активного населення трохи різниться, наприклад за віком вступу в активне трудове життя. У США цей вік визначений в 15 років, як у більшості інших країн, у Швеції - 16 років. Є відмінності й по категоріях. Так, у Великобританії до складу економічно активного населення не входять учні, що працюють неповний робочий час або шукають роботу. Вони враховуються окремо. У США в число економічно активного населення включаються неоплачувані члени родини, але за умови, що в тиждень обстеження вони проробили не менш 15 годин. Економічно активне населення на поточний період у країнах ринкової економіки визначається як «робоча сила».

Трудовий статус економічно активного населення кількісно визначається по числу відпрацьованих тижнів або днів у певний період часу (12 місяців або один календарний рік). По кількості відпрацьованого часу економічно активне населення підрозділяється на зайнятих, безробітних і частково зайнятих.

До економічно неактивного населення міжнародна статистика відносить усіх, хто незалежно від віку не входить у категорії економічно активного населення, про що говорилося вище.

У складі економічно неактивного населення можна виділити також кілька груп. Саму більшу групу становлять учні очних форм навчання, хатні господарки, пенсіонери по старості й інвалідності, рантье, особи, що одержують матеріальну підтримку від громадських організацій і приватних осіб, і ін.

До економічно неактивного населення ставляться також окремі функціональні групи населення, такі як зайняті на неоплачуваній суспільній роботі, особи, що роблять добровільні, безкоштовні послуги, інші особи, зайняті діяльністю по наданню милосердної допомоги соціально слабким верствам населення.

До тієї ж категорії економічно неактивного населення ставляться особи працездатного віку, які можуть працювати, але не шукають роботу в чинність суб'єктивних і об'єктивних причин. Вони становлять особливу групу в класифікації економічно неактивного населення.

Організаційно-економічні й соціально-психологічні фактори продуктивності праці

У системі продуктивних сил налічують до 60 факторів зростання продуктивності праці, крім факторів, що належать до всього технологічного способу виробництва (продуктивних сил і техніко-економічних відносин), до відносин економічної власності, до надбудовних відносин тощо.

Необхідність вивчення всіх факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, і визначення резервів її підвищення зумовлена великим значенням, яке має підвищення продуктивності праці для окремих підприємств і суспільства загалом.

Фактори -- це рушійні сили, причини, що впливають на будь-який процес або явище.

Розрізняють дві групи факторів підвищення продуктивності:

1) суб'єкти господарської діяльності (менеджмент -- стратегічні рішення, організаційні, кадрові питання, технологія, засоби виробництва, якість продукції, умови праці, інформація), що знаходяться в рамках управління;

2) суб'єкти господарської діяльності (заходи уряду, інфраструктура, ринковий механізм, закони, конкуренція, природні, трудові ресурси, культура, соціальні цінності), що знаходяться поза рамками управління.

Залежно від характеру впливу на рівень продуктивності праці фактори, на думку деяких економістів, можна об'єднати у три групи: матеріально-технічні, організаційно-економічні і соціально-психологічні (рис. 8).

Водночас класичним групуванням факторів є 6-групова система, яка була прийнята в плануванні до 1991 p.:

а) структурні зміни у виробництві;

б) технічний рівень виробництва;

в) удосконалення управління, організації виробництва і праці;

г) зміни обсягу виробництва; ґ) галузеві фактори;

д) інші фактори.

Однак за кордоном застосовується інша система класифікації факторів продуктивності (рис. 9).

Зупинимося докладніше на першому варіанті класифікації факторів продуктивності праці, більш звичному для нас.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, прогресивних технологій, нових видів сировини і матеріалів.

Головне джерело всебічного і послідовного підвищення продуктивності праці -- науково-технічний прогрес. За оцінками вітчизняних і зарубіжних учених, приріст продуктивності праці на дві третини забезпечується за рахунок науково-технічного прогресу. Під науково-технічним прогресом мають на увазі здобуття нових знань, що дають змогу по-новому комбінувати наявні ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції.

На практиці науково-технічний прогрес і інвестиції тісно взаємозв'язані, тобто для впровадження у виробничий процес досягнень науково-технічного прогресу потрібно спрямувати інвестиції насамперед на реконструкцію і технологічне переозброєння діючих виробництв, підвищення частки затрат на активну частину основних виробничих фондів -- машини, обладнання.

Комплекс матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень продуктивності праці можна охарактеризувати наступними показниками:

* енергоозброєність праці -- споживання всіх видів енергії на одного промислового робітника;

* технічна озброєність праці -- об'єм основних виробничих фондів, що припадають на одного робітника;

* електроозброєність праці -- споживання електроенергії на одного промислового робітника;

* рівень механізації і автоматизації -- частка робітників, зайнятих механізованою і автоматизованою працею;

* продуктивності праці

* хімізація виробництва -- частка хімізованих процесів у загальному об'ємі виробництва, прогресивних матеріалів і хімічних процесів.

Необхідно враховувати, що у розвитку економіки може виникнути ситуація, коли, незважаючи на збільшення обсягу використовуваного основного капіталу (що є умовою підвищення продуктивності праці), продуктивність праці падатиме. Відбувається це у випадку, коли чисельність робочої сили зростає скоріше, ніж сукупний обсяг капіталу, тобто в результаті зменшення фондоозброєності праці робітників.

Уповільнення темпів підвищення продуктивності праці може бути зумовлено браком капіталовкладень у розвиток інфраструктури (наприклад, шосейні дороги, мости, аеропорти, системи водопостачання).

Окреме місце серед матеріально-технічних факторів належить підвищенню якості продукції. По-перше, задоволення суспільних потреб здійснюється меншими затратами засобів і праці, тому що вироби високої якості замінюють велику кількість виробів низької якості. По-друге, підвищення якості означає підвищення довговічності виробів, що рівнозначно збільшенню їх випуску.

Матеріально-технічні фактори підвищення продуктивності праці є найважливішими, тому що забезпечують економію не тільки живої, а й уречевленої праці.

Серед організаційно-економічних факторів підвищення продуктивності праці окреме місце посідає професійна (кадрова) підготовка. Інвестиції та людський капітал -- важливий засіб підвищення продуктивності праці.

Напевно, можна сказати, що частина підвищення продуктивності праці залежить від рівня кваліфікації. Цьому відносному приросту продуктивності праці, у свою чергу, відповідає певна частина загального приросту валового національного продукту.

За оцінками економістів, у середньому близько 30 % приросту валового національного продукту і більше 20 % приросту продуктивності праці забезпечується за рахунок підвищення професійно-кваліфікаційного рівня робітників.

При цьому необхідно зазначити, що рівень кваліфікації робітників і відповідно професійно-кваліфікаційної структури робочої сили великою мірою залежить від рівня загальноосвітньої підготовки.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що зі створенням цивілізованих ринкових відносин вплив рівня кваліфікації на підвищення продуктивності праці і валового національного продукту багаторазово збільшується. У зв'язку з цим іноземні фірми витрачають на підвищення кваліфікації своїх робітників від 5 до 10 % загального фонду заробітної плати.

Від рівня кваліфікації залежить частка підвищення продуктивності праці. Цьому відносному приросту підвищення продуктивності праці, у свою чергу, відповідає певна частина загального приросту валового національного продукту.

Очевидно, що при незмінній продуктивності праці і наявності повної зайнятості пряма CD характеризує також темп підвищення валового національного продукту, який зменшується з такою ж інтенсивністю, що й темп зростання трудових ресурсів.

Оскільки пряма GE відбиває лише тенденцію фактичного економічного процесу, це не емпірична крива в повному сенсі. Напрямок цієї лінії засвідчує те, що негативний вплив зниження темпу зростання трудових ресурсів на темп зростання валового національного продукту частково нейтралізується зростаючим темпом підвищення продуктивності праці. У результаті пряма, що свідчить про відносний приріст валового національного продукту, переміщається вгору з положення CO' у положення FE, а поле FC'D'E відображає вплив підвищення кваліфікації на рівень продуктивності праці і приріст валового національного продукту протягом усього періоду.

Класифікація затрат робочого часу робітника

Під робочим часом розуміють встановлену тривалість робочої зміни. Робочий час ділиться на час роботи і на час перерв, або час неробочий.

Час роботи витрачається робітником на здійснення дій, пов'язаних з виконанням виробничих завдань. Він поділяється на час продуктивної роботи і час роботи, непередбаченим виконанням виробничого завдання.

Час виробничої роботи включає в себе час підготовчо-заключної роботи, оперативної роботи, обслуговування робочого місця.

Час підготовчо-заключної роботи витрачається робітником на підготовку до роботи, на першочергове ознайомлення з роботою і на виконання дій, пов'язаних з її закріпленням, отримання наряду, технічної документації, ознайомлення з кресленням, отримання інструктажу майстра, наладка верстату, встановлення і зняття пристосування, здача роботи і ін.

Особливістю підготовчо-заключного часу є те, що він повторюється не з кожною штукою виробу, а витрачається один раз на зміну або на партію виготовлюваних деталей і від розміру партії не залежить. Тому, коли тривалий час виконується одна і таж робота, наприклад у масовому виробництві виробів при обробці і переробці однієї і тієї ж сировини, підготовчо-заключний час в розрахунку на одиницю продукції буває незначним. В цих випадках при встановленні норм часу він, як правило, не враховується.

Партія - це визначена кількість однотипних деталей, що одночасно запускаються у виробництво, тобто обробляються з однієї наладки верстата.

Час оперативної роботи витрачається на здійснення основної мети операції і повторюється з кожною штукою виробу (обточування, свердління, штампування, обпилювання). В умовах виконання технологічних процесів обробки оперативний час складається з основного і допоміжного.

Протягом часу основної (технологічної) роботи здійснюється зміна форми, розмірів, зовнішнього виду, взаємного розміщення частин, структури і властивостей предмета праці, яка передбачена технологічним процесом. Прикладом основного часу маже бути час, що витрачається безпосередньо на різанні металів, на штампування, зварювання, збирання, закалювання, відпуск, плавлення, травлення, фарбування і т.п. Основний часможе бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним.

На протязі машинно-автоматичного основного часу зміна предмету праці здійснюється робочою частиною обладнання без безпосередньої участі робітника: наприклад, робота верстата автомата, зняття стружки на верстаті з автоматичною подачею.

На протязі машинно-ручного основного часу зміна предмета праці здійснюється робітником механізмом машини при прямій участі робітника: наприклад, зняття стружки на верстаті ручною подачею, свердління електродреллю.

На протязі виконання ручного основного часу зміна предмету праці здійснюється безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, ручна формовка, ручна ковка, обпилювання, фарбування виробу вручну, ручне збирання.

Час допоміжної роботи витрачається на різні прийоми, що забезпечують виконання основної роботи і повторюється або з кожним предметом праці, або через визначену їх кількість: наприклад, встановлення і зняття деталі з верстата або декількох деталей на оправку, управління верстатом (пуск і зупинка верстата, підвід інструменту, включення і виключення подачі), проміри деталі.

Допоміжний час може бути машинно-автоматичним, машинно-ручним і ручним. Машинно-автоматичний допоміжний час витрачається при роботі на верстатах автоматах з автоматичним завантаженням деталі при механічному переміщенні частин верстата в вихідне положення. На протязі машинно-ручного допоміжного часу робота виконується робітником за участі механізму: наприклад, встановлення і зняття деталі за допомогою підйомного крану. На протязі ручного допоміжного часу робота виконується безпосередньо робітником без застосування якого-небудь механізму: наприклад, встановлення деталі вручну, вимірювання деталей, переміщення частин деталей вручну.

Час обслуговування робочого місця витрачається на догляд за робочим місцем і на підтримку його в робочому стані на протязі зміни.

Час обслуговування робочого місця і технологічних процесів обробки поділяється на час технологічного і організаційного обслуговування робочого місця.

Час технологічного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем при виконанні основної роботи: наприклад, час на заміну інструменту, що затупився, на регулювання і підналадку верстату в процесі роботи, на правку інструменту, змітання стружки в процесі роботи.

Час організаційного обслуговування витрачається на догляд за робочим місцем на протязі всієї робочої зміни, але переважно на початку ів кінці робочого дня: наприклад, час розкладання і збирання інструменту на початку і в кінці зміни, на чистку і змащування верстату, на огляд обладнання.

Часом роботи, не передбаченим виконанням виробничого завдання, рахується час виконання випадкових і невиробничих робіт, тобто непередбачених виробничим завданням, але викликаних виробничою необхідністю: наприклад, розмотування розбракованих бобін на мотальних машинах або зняття з заготовки зайвого припуску при механічній обробці і т.д.

Час перерв (час нероботи) - це період, на протязі якого робітник з різних причин не бере участі у роботі. Він поділяється на час регламентованих перерв, тобто перерв, які передбачені правилами внутрішнього порядку і існуючим законодавством, що регулює працю і відпочинок працюючих (час перерв на відпочинок і особисті потреби, виробничу гімнастику, час перерв). Враховуються також перерви, встановлені технологією і організацією виробництва: наприклад, технологічні перерви між стадіями фарбування і сушіння при багатослойовому покритті деталі барвниками; для провітрювання забоїв у шахті, перерви в роботі монтажників при підйомі блоку краном і т.д.

Тривалість перерв на регламентований відпочинок встановлюється в залежності від факторів, що враховують втомлюваність працівника: його фізичних зусиль, темпу роботи, забрудненості, вологості і температури повітря, шуму, вібрацій, теплових випромінювань і ін.

До часу нерегламентованих (усувних) перерв відносяться різні простої з технічних (ламання механізмів, відсутність різного виду енергії) і з організаційних причин (несвоєчасна подача матеріалу, інструменту, відсутність роботи), а також перерви, викликані порушенням трудової дисципліни робітником.

Затрати робочого часу виконавця можуть бути нормовані, ті, що включаються в склад норми часу, і ненормовані, які не включаються до складу норм часу. До нормованих належать затрати підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, а також затрати часу на регламентовані перерви. Всі інші затрати робочого часу виконавця вважаються втратами, усунення яких забезпечує підвищення продуктивності праці.

Методом безпосередніх замірів фіксується повністю час на виконання операцій або їх елементів, зміни чи її частини. В результаті можна отримати дані про фактичні затрати робочого часу за весь період вивчення, а також найбільш повно дослідити процес праці і використання обладнання.

Однак проведення спостережень і обробка отриманих даних досить трудомісткі, і тому один спостерігач може вивчити затрати часу одного робітника або одночасно невеликої групи робітників.

Методом моментних спостережень, який фундується на теорії ймовірності, фіксується не час, а число моментів тих чи інших категорій затрат часу спостережуваних виконавців або обладнання. Цей метод широко застосовується при вивченні великої кількості робочих місць, коли достатньо знати середні затрати часу і не потрібна детальна структура цих затрат.

На відміну від безпосередніх замірів моментними спостереженнями можна одночасно охопити велику кількість працюючих або обладнання, зокрема провести масову фотографію робочого часу. Невелика трудомісткість методу взагалі і простота проведення спостережень зокрема дозволяють залучати до досліджень не тільки спеціалістів, але й всіх спеціалістів підприємства.

Для вимірювання затрат часу застосовуються годинник, секундоміри, хроноскопи, кіноапаратура. Крім того за останні роки успішно використовуються напівавтоматичні пристрої для фотографій (включаючи моментні спостереження) і хронометражу. Напівавтоматичні пристрої дають можливість вести спостереження за кожним елементом затрат праці без спостережного листа. Вони показують сумарні затрати часу (за час проведення спостережень) по кожному елементу окремо. До таких пристроїв належать, наприклад, сумуючі, пишучі і багатоциферблатні цифрові пристрої. Ці пристрої мають декілька кнопок або клавіш. Кожному елементу затрат присвоюється номер кнопки або клавіші пристою. При натиску на клавішу пристрій включається і починає фіксувати тривалість виконання даного елементу. По закінчені виконання роботи спостерігач натискує на клавішу, яка відповідає наступному елементу, в результаті чого відлік часу по першому елементу припиняється, але починається по наступному. Пристрій дозволяє вести одночасно відлік часу по декількох елементах. Якщо даний елемент роботи повторюється декілька разів, повторним натиском на клавішу відлік часу відновлюється без спрацювання отриманих раніше результатів. В результаті сумуються затрати часу по даному елементу роботи.

При проведені моментних спостережень без спостережного листа застосовується лічильник кількості моментів.

Якщо необхідно знати тривалість виконання окремих елементів операцій в кожному замірі, наприклад, при хронометражі, застосовують друкуючі пристрої. Поточний час і тривалість елемента в цьому випадку фіксуються на паперовій стрічці, яка пересувається автоматично. На цій же стрічці друкується код елементу.

Є також пристрої для географічної реєстрації, які записують на стрічці тривалість кожного елементу затрат часу у вигляді ліній в певному масштабі.

Незалежно від виду спостереження проведення кожного з них складається з наступних етапів: підготовка до спостереження; його проведення; обробка даних; аналіз результатів і підготовка пропозицій по вдосконаленню організації праці.

При проведенні хронометражних спостережень слід враховувати ту обставину, що норми і нормативи розраховуються виходячи з передових прийомів і методів праці, але норма повинна передбачати середню інтенсивність праці робітника, який оволодів передовими прийомами і методами праці і виконує встановлене нормоване завдання. Тому спостереження слід проводити за робітниками відповідної кваліфікації, які мають приблизно середній процент виконання норм по даній роботі (виду робіт), розрахований без врахування робітників, що не виконують норму.

Практичне завдання

Чисельність населення району на початок року становила 800 тис. осіб, з яких 450 тис. - особи працездатного віку. Чисельність інвалідів І та ІІ груп у працездатному віці та осіб, що одержали пенсії на пільгових умовах дорівнювала 30 тис. осіб. У народному господарстві було зайнято 330 тис. працездатних осіб працездатного віку та 50 тис. пенсіонерів та підлітків.

Протягом року досягли працездатного віку 10 тис. осіб, пенсійного - 20 тис. осіб, з них продовжили працювати 8 тис. осіб. За цей же період стали інвалідами або ж вмерли в працездатному віці 1400 осіб, на постійне мешкання приїхало 7 тис. осіб, а виїхало - 6 тис. осіб працездатного віку.

Розрахувати чисельність трудових ресурсів на початок і кінець року, коефіцієнти природного, механічного та загального приросту трудових ресурсів. Визначити прогнозовану середньорічну чисельність трудових ресурсів при терміні прогнозу 2 роки.

РІШЕННЯ

1. Чисельність трудових ресурсів на початок року

2. Чисельність трудових ресурсів на кінець року

3. Середня чисельність населення

4. Коефіцієнт природного руху населення

5. Коефіцієнт механічного приросту

6. Коефіцієнт загального приросту

7. Прогнозна середня чисельність трудових ресурсів при терміні прогнозу 2 роки

Задача 2

З 530 робітників 92 особи мають ІІ розряд, 249 - ІІІ, 118 - ІV, 52 - V, 19 - VІ розряд. Трудомісткість місячної програми, яку виконують зазначені робітники, становить 112500 нормо-годин, у т.ч. за ІІ розрядом - 3620, за ІІІ - 67440, за ІV - 31200, за V - 8340 та за VІ - 1900 нормо-годин.

Обчислити середній розряд робітників, середній розряд робіт і коефіцієнт використання кваліфікацій робітників. Зробити висновки відносно необхідності підвищення кваліфікації робітників.

РІШЕННЯ

1. Обчислимо середній розряд робітників

2. Обчислимо середній розряд робіт

3. Коефіцієнт використання кваліфікацій робітників

Використана література

1. Абрамов В.М., Данюк В.М, Гриненко А.М., Колот А.М., Чернов В. Нормування праці. К., 1995.

2. Жуков Л.И., Погосян Г.Р. Экономика труда. М.: Экономика, 1991.

3. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість. К., 1997.

4. Арефьева Е., Тонкопряд В. Факторы воздействия на производительность труда // Бизнес-Информ. -- 1997. -- №7. -- С. 37-39.

5. Калина А.В. Економіка праці. -- К.: МАУП, 2004.

6. Калина А.В., Конева М.И., Ященко В.А. Современный экономический анализ и прогнозирование. -- К.: МАУП, 2004.

7. Семенов А., Кузнецов С. Факторы производительности труда // Экономист. - 1998. - № 4. - С. 46-55.

Размещено на Allbest.ru