Економіка і організація інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра організації

Контрольна робота

з дисципліни "Економіка і організація інноваційної діяльності"

Виконала

студентка 5 курсу 2 групи

сп. "Економіка підприємства"

заочної форми навчання

Чернишова Яна Володимирівна

Полтава 2009

План

1. Поняття "інновація", його суть, роль у підприємницькій діяльності

2. Основні типи інновацій, їх суть

3. Досвід економічно розвинутих країн в малому інноваційному бізнесі

4. Задача

Література

1. Поняття "інновація", його суть, роль у підприємницькій діяльності

Інновація -- це кінцевий результат впровадження досягнень НТП з метою отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту. Інновації втілюються у вигляді нових технологій, видів продукції, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного та іншого характеру.

Термін "інновація" нині активно використовують у ринковій економіці України як самостійно, так і для позначення низки близьких понять: "інноваційна діяльність", "інноваційний процес" тощо.

Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Інноваційний процес складається з таких взаємозумовлених стадій: виникнення ідеї, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне виробництво, споживання.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість учених додержується схеми: "фундаментальні дослідження -- прикладні дослідження -- розробки -- дослідження ринку -- конструювання -- ринкове планування -- дослідне виробництво -- ринкове випробування -- комерційне виробництво". На відміну від НТП інноваційний процес не закінчується впровадженням, або поширенням (дифузією). Новинка вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові сфери застосування й нові ринки. У загальному вигляді інноваційний процес можна вважати способом задоволення суспільних потреб на основі впровадження досягнень науки і технології.

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва та сферу експлуатації. Він є системою стадій та робіт, яка має складну структуру.

Інноваційні процеси більшою мірою, ніж інші елементи НТП, пов'язані з ринковими відносинами. Їхня спрямованість і темпи залежать від соціально-економічного середовища, в якому вони функціонують і розвиваються.

Розрізняють три форми інноваційного процесу:

* простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

* простий міжорганізаційний (товарна форма);

* розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес передбачає створення й використання нововведення у рамках однієї організації. Нововведення при цьому не набирає безпосередньо товарної форми. У разі простого міжорганізаційного інноваційного процесу нововведення стають предметом купівлі-продажу в стосунках між виробниками та споживачами. Розширений інноваційний процес виявляється не тільки в самій інновації, а й у підготовці нових виробників для нововведення. Унаслідок взаємної конкуренції виробників нововведення вдосконалюється, набуває нових якостей, розширюються його ринки збуту.

Процес поширення інновацій проходить дві фази: 1) створення нововведення і його розповсюдження; 2) дифузія нововведення. На першій фазі корисний ефект нововведення ще не реалізується повною мірою, а тільки створюються перспективи такої реалізації. На другій фазі внаслідок збільшення виробництва нововведення відбувається зниження витрат і збільшення споживачів, а отже, перерозподіл корисного ефекту. Дифузія інновацій -- це процес їх передавання комунікаційними каналами, внаслідок чого нововведення проникають в інші галузі виробництва та знаходять усе більше споживачів.

З поняттям інноваційного процесу тісно пов'язане інше поняття -- інноваційна діяльність. Це діяльність, спрямована на використання й конкретизацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й оновлення номенклатури та підвищення якості продукції з її наступною ефективною реалізацією на внутрішньому і зарубіжному ринках. Інноваційна діяльність, яка пов'язана з капіталовкладенням в інновації, отримала назву інноваційної форми інвестування.

Законом України "Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. передбачено, що інноваційна діяльність, як одна з форм інвестиційної діяльності, здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво й соціальну сферу. Видами інноваційної діяльності є:

* випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

* прогресивні міжгалузеві структурні зміни;

* реалізація довгострокових науково-технічних програм з тривалими термінами окупності;

* фінансування фундаментальних досліджень для досягнення якісних змін у стані продуктивних сил;

* розробка та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка призначена для поліпшення соціального та екологічного стану суспільства.

Об'єктами інноваційної діяльності є розробка та впровадження нововведень у галузі техніки, технології, економіки, організації та управління (у сфері матеріального виробництва та в невиробничій сфері).

Суб'єктами інноваційної діяльності є юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, громадяни України, держави, іноземні організації і громадяни, а також особи без громадянства, що беруть участь в інноваційній діяльності.

Комплексний характер інновацій, багатосторонність і різноманітність сфер і способів їх використання зумовлюють необхідність запровадження певних класифікаційних ознак. Класифікація інновацій уможливлює конкретизацію напрямків інноваційного процесу, комплексну оцінку його результативності, а також вибір форм і методів державного регулювання, адекватних особливостям кожного інноваційного процесу.

Суспільні витрати на виробництво інноваційного продукту складаються з двох частин: по-перше, це приватні витрати суб'єкта інноваційного процесу (приватні витрати називають іще внутрішніми) і, по-друге, зовнішні для цього суб'єкта витрати, які зробили інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв'язку з продукуванням інноваційного продукту. Отже, суспільні витрати -- це сума внутрішніх та зовнішніх витрат, пов'язаних з інноваційним процесом. Відповідно до цього визначаються граничні витрати. Граничні витрати -- це така величина суспільних витрат, яка характеризує приріст витрат (внутрішніх та зовнішніх) унаслідок збільшення їх на одиницю виробництва інвестиційного продукту.

В оцінці ефективності інноваційного процесу, крім категорії витрат, використовують категорії ефекту. Розрізняють приватні і зовнішні ефекти. Приватний ефект -- це ефект, який отримує безпосередньо суб'єкт інноваційного процесу (такий ефект іще називають внутрішнім). Зовнішній ефект -- це ефект, який отримують інші юридичні чи фізичні особи в країні у зв'язку з використанням інноваційного продукту. Суспільний ефект є сумою перших двох. Це стосується і граничних їхніх характеристик, що показують значення приросту цих ефектів на додаткову одиницю інноваційного продукту під час його виробництва та споживання.

2. Основні типи інновацій, їх суть

Кількість класифікаційних ознак залежить від критеріїв, використовуваних для типології інновацій. У результаті одна й та сама інновація може бути віднесена до кількох типів

Технологічні -- нові технології виробництва старих чи нових продуктів, упровадження інформаційних систем, нових джерел енергії. Технологічні нововведення -- це зміни перш за все в засобах і методах організації виробництва.

Продуктові -- створення нових товарів, що споживаються у сфері виробництва (засоби виробництва) чи у сфері споживання (предмети споживання).

Організаційно-управлінські -- нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємства та їх об'єднань: нові методи управління персоналом, системи стратегічного планування, прогнозування, моделювання процесів виробництва, постачання, збуту, нові організаційні структури.

Економічні -- нововведення у фінансовій та бухгалтерській сферах діяльності, мотивації та оплати праці, оцінка результатів діяльності.

Соціальні -- нові форми активізації людського чинника, включаючи процес зміни умов праці, культурних, екологічних та політичних аспектів, зміна способу життя в цілому.

Юридичні -- нові нормативно-правові документи, що визначають та регулюють усі види діяльності підприємств, організацій та фізичних осіб, створюючи відповідні умови для розвитку. Деякі автори відносять юридичні інновації до соціальних.

На відміну від матеріально-технічних, соціальні нововведення мало вивчені і мають свої особливості. Деякі з них розглянемо детальніше.

За ознакою економічної значущості інновації поділяються на базисні, поліпшуючі (інтегруючі) та псевдоінновації.

Базисні інновації -- це інновації, в основі розробки яких лежать нові фундаментальні наукові досягнення, що вможливлюють створення нових систем машин, технологій, обладнання. Базисні інновації є передумовою виникнення нових галузей виробництва, перебудови суміжних виробництв, створення нових ринків.

Інтегруючі (комплексні) -- це інновації, що створені за рахунок використання (інтегрування) оптимального набору (комплексу) раніше накопичених і перевірених у світовій практиці наукових досягнень (знань, технологій, обладнання та ін.). Особливістю інтегруючих інновацій є їх створення за потребою ринку і вибір, а не розроблення науково-технічних засобів для їх реалізації. Тому такі інновації називають ще поліпшуючими. Цей вид інновацій сприяє розвитку й повнішому задоволенню існуючих потреб і реалізації нових поколінь товарів (послуг).

Псевдоінновації характеризуються дуже незначними змінами порівняно з попередніми виробами і скоріше є проявами реклами та моди. Псевдоінновації спрямовані на часткове покращання елементів товару без зміни їх базової конструкції та структури. Це в основному інновації з маркетинговою домінантою. Наприклад: нова презентація товару (кишенькове видання), нова комбінація естетичних і функціональних якостей, новий спосіб продажу (телемаркет).

Необхідно зазначити, що межа між зазначеними інноваціями розмита і поліпшуючі нововведення часто призводять до псевдоінновацій.

1. За особливостями свого здійснення: одиничні та дифузні, завершені й незавершені, успішні і неуспішні.

Одиничні -- це разові нововведення, які не підлягають тиражуванню за своєю унікальністю та призначенням. У дифузних інноваціях головний ефект полягає в їх масовості, бо в одиничних варіантах вони невигідні.

Завершені і незавершені, успішні та неуспішні -- це ті випадки на стадії розробки, коли інновація виявляється хибною внаслідок помилок або зміни середовища.

2. За типом -- матеріально-технічні, науково-технічні (техніка, технологія, промислові матеріали), соціальні (економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні).

3. За місцем у виробничому процесі -- сировинні, забезпечуючі та продуктові, як пріоритетні інновації.

4. За спадкоємністю -- заміщуючі, скасовуючі, поворотні, відкриваючі та ретровведення.

Заміщуючі -- передбачають повне витіснення застарілих засобів (наприклад, автоматизація контролю за процесом випалювання в цементному виробництві).

Скасовуючі -- виключають виконання якоїсь операції і не замінюють її новою (наприклад, відміна якої-небудь форми звітності).

Поворотні -- коли після деякого використання новинки відкривається її непридатність або невідповідність новим умовам, що змушує повертатись до її попередника.

Відкриваючі -- це фундаментальні відкриття, які не мають порівняльних функціональних попередників (наприклад, радіо, телебачення).

Ретровведення -- коли знову стають актуальними вже пройдені етапи розвитку техніки (наприклад, використання сили вітру тощо).

5. За інноваційним потенціалом та ступенем новизни -- радикальні, або базові (принципово нові технології, види продукції); комбінаторні (використання різних поєднань конструктивного з'єднання елементів, наприклад створення типових вузлів, які придатні для різних машин); модифіковані (поліпшуючі).

6. За особливостями інноваційного процесу -- внутріш-ньоорганізаційні, міжорганізаційні. У першому випадку розробником інновації є підприємство чи організація, де інновація й використовується; у другому -- усі ці ролі розподілені між спеціалізованими організаціями: НДІ, КБ, лабораторією, підприємством.

7. За охопленням очікуваної частки ринку -- локальні, системні, стратегічні.

На думку автора, наведена типологія дає можливість точніше ідентифікувати кожне нововведення, оцінити співвідношення різних типів нововведень у різних сферах суспільного життя, виявити динаміку та тенденції змін цих співвідношень у різні періоди розвитку й одержати свого роду діагностику інноваційного стану господарства, що може бути основою подальшого планування інноваційного розвитку.

У науково-дослідному інституті системних досліджень Росії розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфери діяльності підприємства. За цією ознакою розрізняють такі інновації:

"технологічні;

* економічні;

* торгові;

* соціальні;

* у сфері управління.

3. Досвід економічно розвинутих країн в малому інноваційному бізнесі

На сучасному етапі розвитку світової економіки спостерігається зародження п'ятого циклу Кондратьева: зростають темпи інноваційних змін, переглядаються стандарти та пріоритети, які здавались непохитними ще ЗО і навіть 20 років тому. Те, що вважалося визначальним у розвитку економіки будь-якої країни, як-от: високорозвинена важка промисловість, власні енергоресурси, власні витоки інвестицій -- сьогодні не здатні повною мірою забезпечити економічне зростання держави .

У наш час (як зазначають науковці) ні якість, ні обсяги виробництва продукції не можуть бути показником рівня розвитку економіки тієї чи іншої держави. За ліцензією "Даймлер-Крайс-лер" у Турції або Бразилії випускають точно такі легкові машини й автобуси "Мерседес", як і в Штутгарті -- на батьківщині всесвітньо відомої марки. Складальний завод "Шевроле" у приволзькій Єлабузі виробляє всюдихідні автомобілі "блейзери", які нічим не відрізняються від випущених у Детройті. Країни Південно-Східної Азії, як мінімум, десятиріччями випереджають США та Японію за обсягом виробництва персональних комп'ютерів і побутової електроніки, яка відповідає японському й американському аналогу, але ці країни в загальноекономічному розвитку відстають від останніх.

Одним з головних показників рівня розвитку економічної системи у наш час є рівень "постіндустріальності", тобто відсутність або згортання промисловості в традиційному її розумінні і взагалі розвиток виключно інтелектуального виробництва -- НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок), удосконалення сфери різноманітних послуг, управління фінансовими ринками, неперервна оптимізація системи освіти, охорони здоров'я, акцент на дослідженні навколишнього середовища, у тому числі в неземних умовах .

Крім того, у світовій практиці переглядаються критерії оцінки традиційних та високотехнологічних галузей.

Економісти пропонують одним з найбільш адекватних показників наукомісткості галузей питому вагу витрат на науково-дослідні роботи у вартості готової продукції. Ті промислові галузі, у вартості продукції яких витрати безпосередньо на НДДКР становлять від 7 до 15%, визнаються наднаукомісткими. Виходячи з цього, змінюється набір галузей і окремих виробництв, які ще у 80-ті роки XX ст. були еталоном наукомісткості. Наприклад, виготовлення персональних комп'ютерів на початку свого розвитку за рівнем наукомісткості стояло в рівень з авіа- та ракетобудуванням. Проте тепер процес виробництва став настільки рутинним, що галузь розглядається як майже традиційна. На думку науковців, принципові технологічні прориви у виробництві комп'ютерів уже зроблені і, незважаючи на неперервне їх поліпшення, сама методика нарощування їх потенціалу вже давно стала надбанням загальносвітових промислових технологій, тобто стало відомо: як потрібно вдосконалювати цю техніку та за рахунок чого підсилювати її характеристики. Це, відповідно, звільняє від необхідності витрачати великі фінансові кошти на НДР, що, у свою чергу, знижує загальну питому вагу витрат на них у кінцевій вартості готової продукції.

Отже, з поширенням і трансфертом технологій виробництва того чи іншого продукту галузь промисловості, яка його створила, перестає бути наукомісткою і переходить у розряд традиційних, у яких частка витрат на НДДКР становить від 1 до 6 %. Саме тепер у розвинених країнах скорочуються обсяги виробництва в традиційних галузях.

За прогнозом незалежного футуролога й економіста у сфері промисловості, автора популярної у США праці "Картини трудового життя" Дж. Хеллета, половина спеціальностей, які мали місце у 1988 р., не існувало в 1967 р. До 2007 р. практично всі спеціальності будуть новими відносно нашого часу2.

Отже, формується нова парадигма економічного зростання на базі використання нових знань і інновацій як найважливіших ресурсів. Поширюється усвідомлення того, що наука як головне джерело нововведень не є замкнутою системою, а органічно вливається в економічні процеси, які відбуваються в межах національних держав, у галузях, корпораціях, малих підприємствах. У промислово розвинених країнах спостерігається перехід від експорту капіталів до трансферу технологій, заміна інтенсивного типу економіки на інноваційний тип. Для розвитку інноваційної діяльності в цих країнах держави створюють сприятливе інноваційне середовище, яке формує цивілізовані ринкові відносини у сфері обігу об'єктів інтелектуальної власності, концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного розвитку, створення певних організаційно-правових умов для інноваційного підприємництва. Державне регулювання інноваційного процесу на сучасному етапі є однією з головних умов розвитку економіки. В економічній літературі західні автори зазначають, що, наприклад, у торговельному балансі США за 25 років нова техніка забезпечила одержання 25 млрд дол. доходу, а традиційна -- завдала 16 млрд дол. збитків [83]. Виходячи з наведених фактів та досвіду світової практики, успішна науково-технічна діяльність неможлива без системи ефективної державної підтримки. Необхідність державного регулювання інноваційних процесів зумовлена в першу чергу масштабами фінансових витрат на проведення досліджень і реалізацію їх результатів. Удосконалення процесів наукового пізнання роблять НДДКР дедалі дорожчими. Нові наукові результати досягаються висококваліфікованими, а отже, і високооплачуваними кадрами, при цьому випереджуючими темпами зростає фондоозброєність наукової праці. Ще більше витрат потребує реалізація нововведень. Ці значні капітальні вкладення пов'язані з технічним переоснащенням виробництва, витратами на пошук і придбання науково-технічної інформації, навчання персоналу, організаційні заходи. Великих витрат потребують експертиза, патентування, сертифікація нової продукції тощо, що не під силу окремим суб'єктам ринкової діяльності. Це по-перше.

Наприклад, за останні п'ять років тільки у США щорічний приріст державних витрат у науково-дослідній сфері становив майже 10 %. У 1994 р. загальні витрати держави на дослідження дорівнювали 172,6 млрд дол, а у 2000 р. -- 250 млрд дол. По-друге, багато які інновації можуть бути економічно ефективними за масштабу впровадження, який перевищує певний критичний мінімум, і наявності достатньо місткого ринку. Наприклад, системою Інтернет, яка була створена Пентагоном, тільки у США користується понад 44,8 млн громадян. Уже сама праця в системі Інтернет є сферою виробничої діяльності для багатьох компаній -- це створення програм, довідкових сайтів, каталогів, спеціалізованих і популярних журналів і т. д. По-третє, ізольоване здійснення інновацій призводить до істотних збитків не тільки для окремої фірми, а й для економіки в цілому. Крім того, існують інноваційні процеси, які взагалі не можуть здійснюватись на комерційних засадах. До них належать фундаментальні наукові дослідження, результати яких не можуть бути комерціалізовані, також інновації, спрямовані на задоволення потреб суспільства в цілому (екологія, оборона, охорона правопорядку та ін.). Витрати на ці складові інноваційних процесів несе все суспільство. Слід також зазначити, що багато які підприємства вдаються до інновацій тільки заради того, щоб зберегти прибуток. Вони орієнтуються на досягнення короткострокових цілей (наприклад, у США 65--75 % інновацій викликані потребами ринку і збуту, а не технічними можливостями). Утім можливості комерціалізації інновацій можна розширити за рахунок нових сегментів ринку, використання інноваційних технологій в інших галузях, розробки інноваційних проектів в інших сферах, стимулювання нововведень у постачальників і споживачів через технічні ланцюжки.

інновація витрата наукомісткість галузь

4. Задача

Розроблено 3 варіанти технології нового продукту. Розрахуйте найефективніший варіант запропонованих винаходів, використовуючи метод приведених витрат, згідно даних таблиці, Ен = 0,14

Размещено на Allbest.ru