Природна монополія: суть, ціноутворення та державне регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКА МІСЬКА РАДА

ХЕРСОНСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ ЛІЦЕЙ ПРИ ХДУ

ПРИРОДНА МОНОМОЛІЯ: СУТЬ, ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

КУРСОВА РОБОТА

Виконавець - Гордієнко Ігор Вікторович,

учень ІIІ курсу економіко-природничо-математичного класу,

спеціальність “Економіка”

Науковий керівник - доц. Кобець В. М., кандидат

економічних наук, доцент

Херсон - 2010

ЗМІСТ

природний монополія регулювання

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНОЇ МОНОПОЛІЇ

1.1 Характерні риси природної монополії

1.2 Види природної монополії

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЦІНОУТВОРЕННЯ ПРИРОДНОЇ МОНОПОЛІЇ

2.1 Вибір ціни й обсягів виробництва в коротко- та довгостроковому періодах

2.2 Методи ціноутворення природної монополії

РОЗДІЛ 3. РЕГУЛЮВАННЯ ПРИРОДНИХ МОНОПОЛІЙ

3.1 Передумови втручання держави в регулювання монополій

3.2 Державне регулювання природних монополій та наслідки монополізації ринків

3.3 Світова практика регулювання природних монополій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагає адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорюється процес витіснення дрібних підприємств в певних галузях.

Технічні переваги дають змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні кредиту сприяє розвитку великих підприємств і поступово збільшує їх роль у промисловому виробництві.

Розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала руйнівний характер і загрожувала негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали об'єднуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці

В.І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

Для природної монополії характерні відсутність досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти узгоджено.

Таким чином, вказані вище причини, враховуючи трансформаційні процеси в економіці України, зумовлюють актуальність дослідження роботи.

Об'єктом дослідження роботи є галузеві ринки в економіці.

Предмет дослідження - природна монополія як ринкова структура.

Метою роботи є теоретико-практичне дослідження природної монополії як ринкової структури.

Для виконання цієї роботи було поставлено такі завдання:

навести загальну характеристику природної монополії;

розглянути види природної монополії;

дослідити особливості ціноутворення на ринку природної монополії.

розглянути державне регулювання природних монополій.

Методи дослідження: графічний аналіз (побудова моделі природної монополії), порівняльний (порівняння регулювання природних монополій в Україні та інших країнах), оптимізаційний (вибір ціни й обсягів виробництва).

Структура роботи: вступ, 3 розділи, висновки, список використаних джерел.

У першому розділ розглядається характеристика природної монополії. У другому розділі досліджується ціноутворення природної монополії. Третій розділ присвячений проблемам регулюванню природної монополії.

Розділ 1. Загальна характеристика Природної монополії

1.1 Характерні риси Природної монополії

Розглянемо спочатку загальні особливості монополії як ринкової структури. До характерних рис природної монополії відносять наступні:

Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.

Виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв'язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби - постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.

Ринкова влада ситуація "price maker " - означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії - покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі - йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.

Заблокований вступ у галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар'єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин - економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар'єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм.

Бар'єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар'єрів.

Бар'єри, створені економією від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв'язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

У деяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.

Бар'єри для вступу в галузь створює також держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково-дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.

Обмеження до вступу в галузь виникають і внаслідок надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного та радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту. У багатьох країнах. існує державна монополія на продаж алкогольних та тютюнових виробів.

Власність на важливі види сировини також може слугувати бар'єром входження. Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне положення.

Блокування нових конкурентів може також здійснюватись методами, які одержали назву "нечесна конкуренція". Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства. Багато з них вважаються незаконними, але часто досить важко встановити межі законності чи незаконності того чи іншого прийому в конкурентній боротьбі.

Бар'єри входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді. Так, патентні переваги можуть бути зняті іншими розробками, які дають нову продукцію, здатну замінити патентований товар. Можуть бути знайдені нові джерела сировини. Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.

Таким чином, на противагу конкурентному ринку є ринок природної монополії (монопольний ринок), тобто такий, де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з'ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

Монополізація ринку може досягатися:

1) Зростанням фірми за рахунок капіталізації прибутку, банкрутством конкурентів, їх поглинанням до досягнення фірмою повного панування у галузі.

2) Об'єднанням капіталів на добровільних засадах і перетворенням такого об'єднання на панівного виробника. Форми монополістичних об'єднань, зокрема, такі:

картель, як досягнення угоди про розподіл ринків збуту, цін та квот виробництва за умови збереження кожним учасником виробничої та комерційної самостійності;

синдикат, як створення учасниками, що зберігають виробничу самостійність, спеціального спільного підрозділу, який здійснює постачально-збутові операції для всіх членів об'єднання;

трест, в якому об'єднуються самостійні підприємства однієї галузі, втрачаючи і комерційну, і виробничу самостійність.

Типовий приклад природної монополії - муніципальні комунальні служби. Фірми стають природними монополіями завдяки економії від масштабу.

Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться дешевше, ніж декількома, то дана галузь - природна монополія.

Природна монополія представлена звичайно великими підприємствами з найвищою продуктивністю і мінімальними витратами. Довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком. Такі умови відображають, наприклад, автомобільна, сталеливарна галузі виробництва.

При цьому потрібно пам'ятати, що зростання масштабів виробництва має межі. Негативний ефект зростання масштабів виникає через складність управління крупномасштабним виробництвом. Щоб уникнути негативних наслідків, багато які великі фірми вважають за краще відділяти від себе різні підрозділи, що володіють автономією і конкурентноздатністю.

Друга причина існування монополій - виняткове право даної компанії на володіння яким-небудь рідкісним і важливим ресурсом. Хрестоматійний приклад - діяльність компанії "Де Бірс", яка вже давно монопольно володіє найбільшими алмазними рудниками в Південній Африці і тому контролює світовий ринок алмазів.

Третя причина - держава створює бар'єри для вступу нових виробників, видаючи патенти і ліцензії. Патенти зіграли велику роль в розвитку таких фірм як "Ксерокс" і "Істман Кодак", "Соні" і "Полароїд" і т. д. Монопольне становище, закріплене патентом, служить чинником посилення монопольної влади.

Продавець володіє монопольною владою над ринком, якщо він може підвищувати ціну на свою продукцію шляхом обмеження власного обсягу випуску.

У деяких випадках уряд залишає за собою монопольне право на виробництво і реалізацію продукту, наприклад, тютюну або спиртних напоїв. Прикладом є історія горілчаної монополії в Росії.

У реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти лише 80% продукції галузі, а решту забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників. Такий ринок називається природної монополією.

Становище фірми-монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, - її вказує крива попиту.

Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, - за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 1.1, а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 1.1, б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії - попитом споживачів.

Рис. 1.1. Криві попиту на продукцію конкурентної фірми і монополії

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами:

EP = TR - TC.

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому - впливу ефекту масштабу.

1.2 Види природної монополії

Існує два основних види природної монополії: природна монополія та білатеральна монополія.

Якщо виробництво будь-якого обсягу продукції однією фірмою обходиться суспільству дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами, то галузь є природною монополією.

Цей вид монополії вигідний для суспільства, тому відношення до природних монополій зовсім інакше, ніж до інших видів монополії. У природній монополії економія від масштабу проявляється на всіх рівнях виробництва. Рисунок 1.2 показує, що збільшення обсягів виробництва супроводжується зниженням середніх витрат, граничні витрати на всіх обсягах нижчі за середні. Згідно з правилом MR = МС оптимальним обсягом випуску буде QМ з рівновагою в точці ЕМ, якій відповідає ціна РМ. В умовах рівноваги монополія одержує прибуток, рівний заштрихованій площині РМСМFЕМ.

Якби це була конкурентна галузь, то рівновага встановилася б в точці С, а оптимальним обсягом випуску був би QС. Але галузь була б збитковою, оскільки для QС ціна нижча на середні витрати, збитки становлять величину ВС на кожну продану одиницю продукції. Тому точка С не може бути точкою довгострокової рівноваги. В цілому через економію від масштабу на всіх обсягах випуску ця галузь не може знаходитись у стані конкурентної рівноваги.

Якби в галузі було дві фірми, кожна з яких виробляла б половину випуску, то середні витрати кожної фірми були б вищими, ніж у монополії.

Рис. 1.2. Модель природної монополії

Тоді ринковий механізм сприяв би об'єднанню фірм, оскільки один продавець завдяки економії від масштабу виробляв би з меншими витратами. Отже, природна монополія є наслідком вільної дії ринкових сил. Для суспільства було б марнотратством розпорошувати подібне виробництво між багатьма конкурентними фірмами. Тому існування природної монополії є економічною необхідністю, вона утворює ринкову структуру, яка забезпечує мінімізацію витрат. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, держава регулює діяльність природної монополії. Згодом ми детально розглянемо способи, за допомогою яких держава усуває безповоротні втрати суспільства від монополії різних видів, в тому числі і природної монополії.

Ще одним значним наслідком панування монополій є їх вплив на технічний прогрес. Широко відома точка зору, що монополія має подвійний вплив на нововведення та технічний прогрес: з одного боку, вона сприяє розвитку науки і техніки, забезпечуючи впровадження новітніх досягнень у виробництво, з іншого - призводить до гальмування технічного прогресу, оскільки має можливість скуповувати винаходи і не використовувати їх. Сучасні економісти не мають єдиної точки зору на взаємозв'язок між монополією і технічним прогресом.

Існуюча практика захисту винаходів патентами, які дають право лише одній фірмі використовувати певну технологію, сама слугує причиною виникнення монополій. Чимало крупних фірм починали, власне, як патентні монополії. Вважають, що патенти необхідні, вони сприяють прискоренню науково-технічного прогресу, тому що забезпечують одержання високих прибутків протягом тривалого часу. Разом з тим, інтересам суспільства більше відповідала б система, за якої винахідники одержували б винагороду, але не могли б перешкоджати поширенню нововведень. Це дозволило б уникнути обмеження випуску, характерного для патентних монополій.

Деякі економісти вважають, що фірми, які мають значну монопольну владу, прискорюють технічні зміни, тому що мають для цього більші фінансові можливості: вони витрачають свої монопольні прибутки на наукові дослідження, які можуть захистити або укріпити їх монопольне положення, в той час як середні та дрібні фірми не мають великих доходів і тратять значно менше коштів на науково-дослідні роботи.

Проте є практичні докази того, що чимало найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одинаками, або в університетських лабораторіях. Вивчення найбільш вагомих винаходів виявляє, що фірми середніх розмірів часто переганяють галузевих лідерів. Так, на малі підприємства припадає 95 % радикальних винаходів, впроваджених американською промисловістю, серед яких аерозольні упаковки, штучний інсулін, гнучкі контактні лінзи, гірокомпас, а також нові типи комп'ютерів, ксерографія, біотехнології. Тому сучасні економісти приходять до висновку, що радше монополія сама є результатом науково-технічного прогресу, а не його причиною. Не існує переконливих доказів, що крупні монопольні фірми відіграють особливо важливу роль у прискоренні науково-технічного прогресу.

На монополістичному ринку можлива ситуація, звана двосторонньою монополією або білатеральна монополія.

Двостороння монополія (білатеральна монополія) - тип ринкової структури, при якій виникає протиборство єдиного продавця і єдиного (об'єднаного) споживача. Такий ринок виникає при використанні електроенергії, водопостачання, газопостачання.

Розділ 2. Особливості ціноутворення на ринку Природної монополії

2.1 Вибір ціни та обсягів виробництва в коротко- та довгостроковому періодах

Проблема максимізації прибутку фірми-монополіста розв'язується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

При аналітичному розв'язку задачі для короткострокового періоду відмінності виникають за рахунок різних функцій попиту у випадку конкурентної фірми і монополіста: звідси випливають розбіжності у вигляді функцій виручки - завжди лінійної для конкурентної фірми і нелінійної для монополіста.

Правило граничного випуску MR = MC є універсальною необхідною умовою максимального прибутку для всіх типів ринкових структур. Функції сукупної і граничної вартості теж не мають принципових відмінностей для ціноотримувача і ціноутворювача. Розбіжність результатів при максимізації прибутку виникає за рахунок показника граничної виручки MR. Для конкурентної фірми MR = P, а для монополіста MR < P (при Q > 0).

Отже, для монополіста після знаходження оптимального обсягу QМ треба визначити оптимальну ціну РМ. Для цього слід скористатись оберненою функцією попиту P = p(QD). Звідси матимемо:

PМ = p(QМ),

тобто визначаються ціна і обсяг (РМ, QМ), які максимізують прибуток монополіста ПМ.

Графічний розв'язок задачі ілюструє рис. 2.1, а. Точка А відповідає умові MR = MC, її координата на осі обсягів визначає монопольний обсяг QМ. Далі знаходимо точку Е на лінії попиту D, яка відповідає обсягу QМ. Тоді горизонтальна координата точки ЕМ на осі цін визначає монопольну ціну РМ. Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника OPМEМQМ (добутку РМ · QМ).

Рис. 2.1. Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічних збитків (б) монополістом

Сукупна вартість ТС визначається після встановлення АСМ - середньої вартості виробництва обсягу QМ. На величину АСМ вказує точка В перетину вертикалі EМQМ із кривою АС; таким чином, ТС чисельно дорівнює площі прямокутника OACМВQМ (добутку ACМ · QМ). Тоді монопольний економічний прибуток ПМ дорівнює різниці площ двох прямокутників - OPМEМQМ і OACМВQМ, тобто площі АСМРМЕМВ.

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну, АСМ >РМ. Тоді фірма може лише мінімізувати свої економічні збитки. Цей випадок ілюструє рис. 2.1., б.

При існуванні монополії умова беззбитковості і умова закриття в короткостроковому періоді виглядають так само, як і для конкурентної фірми: РМ = тіпАС (у випадку беззбитковості), РМ <тіпAVC (у випадку закриття).

Точка ЕМ на рис. 2.1, а визначає стан короткострокової рівноваги монополіста, тому що при досягненні ціни РМ та обсягу QМ на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов.

Що стосується кривої пропозиції для фірми-монополіста, то виявляється, що вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналася з кривою МС у тій самій точці А, що й криві MR та МС на рис. 2.1, а. Тоді обсяг QМ залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому ж обсягу пропозиції у випадку монополії можуть відповідати дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціональної залежності P = p(QS). Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

При аналізі поведінки монополіста в довгостроковому періоді виходимо із особливостей монополії - наявності лише одного постачальника продукції та існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

В довгостроковому періоді фірма обирає масштаби виробництва, а не лише обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку залежно від обсягів використання фіксованих (у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальні обсяг виробництва і ціну, які максимізують її прибуток. Звісно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

Так, на рис. 2.2 для довгострокової кривої попиту D наведено два варіанти розвитку фірми, кожний з яких пов'язується із своїми кривими, відповідно АС0, МС0 та AC1, МС1. Для одного варіанта прибуток буде максимізуватись у стані E0(P0Q0), для іншого - у стані EМ(P1,Q1). Фірма обирає той варіант розвитку, який передбачає для неї більший прибуток, тобто EМ. Отже, найкращий із короткострокових станів рівноваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста. Зазначимо, що для цього стану EМ матимемо в точці В

MR = MC1 = LRMC,

звідси, обсяг QМ = Q1, а ціна РМ = Р1. Рівень середньої вартості, СМ, виробництва обсягу QМ визначається точкою С, де AC1 = LRAC.

У випадку монополії для стану довгострокової рівноваги закономірним є те, що

PМ >LRMC = minLRAC.

Це означає, що в довгостроковому періоді монополіст може зберігати економічний прибуток за рахунок існування бар'єрів для входження в галузь конкурентів (конкурентний механізм не спрацьовує, парадокс прибутку не спостерігається). На рис. 2.2 цей прибуток чисельно дорівнюватиме площі прямокутника СМРМЕМС. Тому монополіст при максимізації прибутку не змушений працювати на рівні мінімальної довгострокової середньої вартості, яка досягається в точці F при обсязі випуску QF. Його обсяг випуску QМ буде меншим за обсяг QF, що у випадку повної конкуренції відповідає ефективному масштабу виробництва фірми.



Рис. 2.2. Монополістична рівновага в довгостроковому періоді

2.2 Методи ціноутворення природної монополії

Рис. 2.3. Площа прямокутника КРmEL

Мотив використання системи цінової дискримінації полягає в прагненні фірми, що володіє монопольною владою на ринку, максимізувати прибуток. Призначаючи для всіх покупців єдину ціну, продавець втрачає потенційний прибуток через те, що на ринку залишаються покупці, чия максимальна готовність платити перевищує граничні витрати виробництва товару.

Ухвалюючи рішення про встановлення об'єму випуску і ціни на свою продукцію, що орієнтується на максимізацію прибутку, фірма-монополіст діє таким чином: зрівнюючи свої граничні означає прибуток монополіста витрати і граничну виручку, вона визначає кількість товару Qm, яку вироблятиме, а потім через зворотну функцію ринкового попиту P(Q) визначає ціну Pm (рис. 2.5).

В даному випадку монополіст продає однорідний товар за єдиною для всіх покупців ціною Pm. Хоча при пануванні на ринку монополії добробут покупців і погіршується в порівнянні з ринком досконалої конкуренції (Рm > Pc, Qm > Qc), їм все ж таки залишається якийсь споживчий надлишок (площа трикутника APEm). Фірма-монополіст, що володіє монопольною владою (Pm > MC(Qm)) і є price-maker, може за допомогою різних способів спробувати захопити частину споживчого надлишку (або навіть його цілком) і тим самим ще більше збільшити власний виграш. При цьому вона, можливо, не встановлюватиме єдину ціну і, можливо, товар перестане бути однорідним. Фірма-виробник може призначити різним покупцям різні ціни на ідентичні товари або послуги, і в цьому випадку говорять, що вона застосовує цінову дискримінацію. Також при здійсненні цінової дискримінації різні одиниці одного товару можуть продаватися за різною ціною одному і тому ж покупцю. Цінова дискримінація може виникнути й у тому випадку, коли різні споживачі придбавають диференційований товар. Прикладом тут може послужити продаж товарів наборами (пакети комп'ютерних програм, комплексні обіди в їдальні і т. д.). Кожний із споживачів може придбати як набір цілком, так і вхідні в нього товари окремо (що, швидше за все, обійдеться дорожче). У випадку з географічною ціновою дискримінацією покупці, що знаходяться на різних відстанях, можуть обслуговуватися за єдиною ціною, але вона є дискримінаційною, оскільки вона не відображає відмінності у витратах (адже в них включаються і транспортні витрати постачальника) по доставці товару кожному із споживачів.

Цінову дискримінацію нелегко здійснити на практиці. Для того, щоб цінова дискримінація була ефективною - сприяла б зростанню прибутку фірми - повинні виконуватися наступні умови:

* Наявність у фірми ринкової влади. Якщо фірма не має певного ступеня впливу на ринок - ринкової влади, то її рішення жодним чином не можуть вплинути на дії покупців, на ринкову ціну і на отримуваний нею прибуток. Отже, можливість впливати на попит за допомогою зміни об'ємів випуску і цін товару складає першу необхідну умову існування ефективної цінової дискримінації.

* Здатність фірми відокремити одну групу споживачів від іншої відповідно до різної готовності споживачів платити за товар. Однорідність споживачів якої-небудь фірми означає однакову цінову оцінку ними корисності, що отримується від використання товару в споживанні. Такі споживачі будуть однаковим чином реагувати на дії фірми відносно цін і об'ємів випуску (а також якості товару). Призначення різних цін на один і той же товар для подібних покупців не приведе до зміни попиту - всі споживачі купуватимуть товар за низькими цінами, прибуток фірми скоротиться, цінова дискримінація виявиться неефективною. Тому прибуткова цінова дискримінація вимагає наявність різних за ціновими оцінками товару покупців, причому ця їх різниця повинна бути легко визначувана і контрольована.

* Здатність фірми виключити арбітраж - перепродаж товару з боку споживачів, що купують його за низькою ціною, споживачам, що купують його за високою ціною. Коли фірма розділяє ринок шляхом цінової дискримінації на сектори з різною ціновою еластичністю попиту і, отже, призначає ціни різного рівня, у споживачів з низькою ціновою еластичністю виникає спокуса арбітражу - купивши товар за відносно низькою ціною, перепродати його тим споживачам, які готові платити за нього високу ціну. У такому разі додатковий прибуток від цінової дискримінації дістається не фірмі, а споживачам, що здійснюють арбітраж. Щоб цього не відбувалося, фірма повинна створити штучні бар'єри між секторами ринку. Такі бар'єри можуть виникати (і використовуватися фірмою) завдяки дії ряду чинників, серед яких можна виділити:

1. Високі трансакційні витрати перепродажу запобігають арбітражу: те, що економічний агент може виграти від різниці в цінах, він втрачає на трансакційних витратах. Одним з найбільш очевидних прикладів трансакційних витрат є транспортні тарифи. Не дивлячись на різні ціни шоколадки "Марс" у Києві і Херсоні, персональний арбітраж практично виключений завдяки тому, що із-за дальності відстані транспортні витрати досягають величини, зіставної з ціною товару. Іншим прикладом трансакційних витрат, здатних запобігти арбітражу, є імпортні тарифи. Ненульові імпортні тарифи в поєднанні з транспортними витратами, знижуючи ефективність арбітражних операцій, забезпечують можливість продажу товару в різних країнах за різними цінами.

2. Вертикальна інтеграція і вертикальні обмеження. Можливість здійснення цінової дискримінації є одним з важливих стимулів вертикальної інтеграції. Якщо виробник кінцевої і постачальник проміжної продукції входять у вертикально інтегровану фірму, кінцева продукція може поставлятися за ціною, більш низкою в порівнянні з цінами постачання "зовнішнім" покупцям. Якщо постачальник і споживач є незалежними фірмами, контракт між ними може бути складений так, щоб виключити перепродажі.

3. Спеціальні якості продукції. Для виключення арбітражу виробник може додавати товарам особливі характеристики, що знижують можливості знайти потенційних покупців для перепродажу. Так, медичний спирт завдяки спеціальним добавкам не може використовуватися у виробництві алкогольних напоїв.

4. Спеціальні форми контрактів на продаж. Монополіст-виробник, що реалізовує продукцію достатньо великими партіями, може продавати не власне товар, а варант - цінний папір, що засвідчує право покупця на відповідну партію продукту. У ряді випадків варант дійсний тільки для його першого покупця, що підвищує витрати на його перепродаж і знижує її ефективність.

5. Особливий вид товару. Послуги, на відміну від продукту, не можна перепродувати. Це дає можливість постачальникам послуг здійснювати активнішу цінову дискримінацію в порівнянні з постачальниками продуктів.

Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. В боротьбі за споживчий надлишок фірми намагаються продавати один і той самий товар різним покупцям за різними цінами. Така політика називається ціновою дискримінацією.

Для впровадження цінової дискримінації необхідні дві умови:

треба знайти таку формальну ознаку, за якою можна було б розділити покупців на певні групи у відповідності з їх готовністю заплатити. Критеріями поділу можуть виступати: вікові категорії споживачів (пенсіонери, учні); рівень доходу (менеджер, студент); географічна ознака; часовий період та інші чинники, які спричиняють різну еластичність попиту;

треба переконатись у відсутності перешкод для здійснення цінової дискримінації, виключити можливість перепродажу даного товару. Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну. Резервна ціна - це максимальна ціна, яку погоджується заплатити кожен покупець за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу.

Припустимо, що фірмі точно відомо, яку суму згоден заплатити за товар кожен покупець, і вона має можливість призначити таку ціну. В результаті всі, хто оцінив товар вище граничних витрат, одержують можливість купити його і платять стільки, скільки були готові платити.

Запровадження цінової дискримінації, таким чином, пом'якшує недоліки монопольної влади. Ринковий обсяг пропонування розширюється до ефективного рівня конкурентного ринку, що веде до зростання загального добробуту суспільства, оскільки відсутні безповоротні втрати. Проте добробут зростає за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують Природної вигоди.

Реально цінова дискримінація не може бути абсолютною, тому що неможливо одержати інформацію про готовність платити кожного споживача. Проте деякі монополісти за родом своєї діяльності можуть приблизно оцінити готовність споживачів платити ту чи іншу ціну. Це стосується юристів, лікарів, архітекторів, які добре знають свою клієнтуру і беруть за послуги в залежності від платоспроможності клієнтів. Так само при оплаті за навчання в багатьох країнах враховують матеріальний стан студентів. Заможні студенти сплачують за навчання вищу ціну, ніж бідніші. Тим, хто потребує, вибірково надають матеріальну допомогу. Така політика навчальних закладів нічим не відрізняється від поведінки монополіста, що здійснює цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попередній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовності споживача платити зі збільшенням обсягу покупок.

Багато фірм пропонують оптовим покупцям нижчі ціни, ніж тим, хто купує малу кількість. Вважають, що скидки зарекомендували себе як досить вдалий спосіб цінової дискримінації. Дискримінація другого ступеня розширює виробництво, вона може сприяти зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.

Моделі цінової дискримінації другого і третього ступеня є різновидами так званих “бар'єрних моделей”. Їх відмінність зумовлена відмінністю бар'єрів, які розділяють покупців на групи за їх готовністю платити. Сегментація ринку за цінової дискримінації другого степеня здійснюється шляхом створення штучних бар'єрів, які перешкоджають переміщенню покупців між сегментами, фірмою-продавцем. У випадку цінової дискримінації третього ступення ці бар'єри відносно фірми-продавця виступають як об'єктивні, утворювані специфікою соціального стану чи психології поведінки покупців.

Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. Наприклад, деякі люди готові платити вищу ціну за товар з фірмовим знаком, ділові люди готові платити будь-яку ціну авіакомпанії, в той час як пенсіонери можуть полетіти літаком лише за значного зниження ціни квитка. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюється шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціноутворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неоднозначні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменшити, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок, що ця дискримінація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

Цінова дискримінація третього ступеня найчастіше застосовується на ринках авіаперевезень, на залізничному транспорті, в кінотеатрах, тощо. Наприклад, на багатьох видах транспорту встановлюються пільгові ціни на квитки для дітей, студентів, пенсіонерів, решта пасажирів сплачують повну вартість квитка. Фірми виявляють групи пасажирів, яким треба і яким не треба знижувати ціну. Так, бізнесмен, якому терміново потрібно дістатись до іншого міста у справах, придбає квиток за будь-яку ціну. А транспортні компанії за наявності інформації щодо чутливості попиту різних категорій споживачів можуть успішніше здійснювати цінову дискримінацію.

Крім описаних основних форм існує також міжчасова цінова дискримінація. Стратегія полягає в тому, що спочатку ставлять високу ціну на товар для тих споживачів, які не зволікають з купівлею новинок, а потім ціна знижується для основної групи споживачів. Наприклад, ціни квитків на прем'єру фільму високі, на наступні покази - знижуються. Різновидом міжчасової цінової дискримінації є ціноутворення в пікові періоди, яке передбачає встановлення вищих цін в періоди підвищеного попиту. Наприклад, підвищення цін курортних путівок під час літніх відпусток, або вищі ціни на квитки до кінотеатру на вечірні сеанси і нижчі - на денні.

Спорідненим з ціновою дискримінацією є дещо інший спосіб захоплення споживчого надлишку - стратегія двокомпонентного тарифу. Вона полягає у тому, що споживач сплачує за певне благо як таке, а потім повинен платити окрему суму за кожну додаткову одиницю товару, яку він бажає спожити. Наприклад, телефонна компанія встановлює місячну абонентську плату плюс окрему плату за кожну розмову. Або інший приклад - споживач платить за вхід до парку і окремо сплачує за користування кожним з атракціонів.

Коли фірма не може застосувати цінову дискримінацію, вона може збільшити прибуток, застосовуючи торгівлю комплектами. Комплектуються товари високого попиту з тими, що купуються погано. Може бути мішане комплектування, коли товари продаються поодинці і в комплекті, причому ціна товару в комплекті менша. Таку стратегію застосовують ресторани, пропонуючи комплексні обіди і страви з меню на вибір. Різновидам комплектування є продаж основного товару разом з супутнім доповнювачем (копіювальна машина і папір, черевики і крем для взуття).

Розділ 3. регулюваня природних монополій

3.1 Передумови втручання держави в регулювання монополій

Як відомо, держава має великі можливості щодо впливу на економічний розвиток країни та окремі сфери економіки, в тому числі на природні монополії. Встановлюючи ті чи інші правила поведінки на законодавчому рівні, вона може як стимулювати розвиток виробничих відносин, так і гальмувати їх, відігравати як прогресивну, так і регресивну роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Ідея регулювання монополістів виникла дуже давно. В Росії її вперше втілив у життя С.Ю. Вітте, здійснивши наприкінці 80-х років XIX ст. тарифну реформу на залізничному транспорті. Мотивація введення регулювання монополій для суспільства і держави є очевидною. Якщо компанія, що є монополістом на певному ринку товарів і послуг, діє без обмежень ззовні, то дуже швидко ціни на пропоновані нею товари/послуги зростають, а їх якість стрімко падає. Навіщо намагатися ефективно організовувати свою роботу, якщо немає конкуренції і твої товари/послуги все одно розкуплять? Відсутні стимули використання найбільш прогресивної технології.

Самим яскравим прикладом технологічної сліпоти великих компаній може бути недавній випадок створення й запуску багаторазового космічного корабля, який коштує лише лічені десятки мільйонів доларів. Застосувавши технологію "літакового" виходу в космос, невелика фірма втерла ніс десятку космічних держав, які щорічно витрачають на лічені запуски за технологією середини минулого століття десятки й сотні мільярдів доларів платників податків. І це, помітьте, відбулося в галузі, де працює найбільша кількість кваліфікованих учених.

У такій ситуації без державного регулювання не обійтися, інакше це призведе до деградації (технічної та організаційної) монополіста і негативно позначиться на споживачеві (зростання цін, зниження надійності та якості). Здавалося б, соціальна держава має поставити монополіста у жорсткі рамки -- і споживач буде задоволений. Проте іти на поводі у споживача та визначати для монополіста гранично низькі ціни і жорсткі умови роботи теж не є правильним рішенням.

Адже будь-яка монополія має розвиватися і модернізуватися, а для цього потрібні довгострокові вкладення, які з погляду сьогодення споживачеві не цікаві. З іншого боку, якщо монополія не здійснить цих вкладень сьогодні, завтра споживач може відчути дефіцит у товарах, послугах, які вона виробляє, або отримати низькоякісні. Саме тому державне регулювання є необхідним атрибутом в умовах існування монополій.

Закон України «Про природні монополії»

1) Загальна сутність Закону

В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років - з 1995 до 2000 року. Під тиском впливових сил, зацікавлених у збереженні неконтрольованості цієї сфери, закон довго не хотіли приймати. Бувало таке, що для його прийняття не вистачало лише декількох голосів і розгляд переносився на інше засідання. При цьому, звучали різні аргументи. Дехто стверджував, що закон взагалі не потрібен і достатньо буде надати додаткові повноваження Антимонопольному комітету, що фактично означає суміщення функцій захисту конкуренції і функцій регулювання.

Закон України про природні монополії визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні.

Метою цього Закону є забезпечення ефективності функціонування ринків, що перебувають у стані природної монополії, на основі збалансування інтересів суспільства, суб'єктів природних монополій та споживачів їх товарів.

2) Органи, які регулюють діяльність суб'єктів природних монополій

У світовій практиці склалося декілька шляхів формування системи органів регулювання природних монополій, за якими таке регулювання можуть здійснювати:

- відповідні галузеві міністерства (транспорту, зв'язку, енергетики тощо);

- органи захисту конкуренції (антимонопольні комітети і подібні їм структури);

- незалежні регулюючі комісії.

В Україні досі не обрано модель такого реформування. Існує практика регулювання першого типу - галузевими відомствами, які одночасно є і суб'єктами регулювання, і органами, які безпосередньо керують підприємствами сфери природних монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулювальних і господарських функцій, поєднання управління й підприємницької діяльності часто призводить до того, що ці відомства мимоволі намагаються допомагати і сприяти окремим суб'єктам, а це призводить до дискримінації інших учасників ринку і порушення принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. До того ж, міністерства і відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому вони не можуть контролювати фактично своїх колег по службі, що просто унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.

По суті антимонопольні органи повинні здійснювати функцію контролю - контролювати дотримання конкурентного законодавства, попереджати і припиняти монополістичні дії та сприяти розвитку конкуренції, яка, в свою чергу, вже виконує регулюючі функції. Покладання на антимонопольні органи повноважень регулювання окремих параметрів виробництва у сфері природних монополій відволікає їх від основного завдання і унеможливлює ефективне виконання ними безпосередніх обов'язків - захисту конкуренції.

В зв'язку з цим в Україні необхідно створювати незалежні регулюючі комісії у сферах природних монополій, що забезпечить високий рівень спеціалізації фахівців, концентрацію зусиль та обмежених ресурсів на виконання безпосередніх регулюючих функцій.

Таким чином, було фактично розмито й розпорошено систему державного регулювання природними монополіями (зокрема, і в сфері житлово-комунальних послуг), унеможливлено єдину державну політику в цій сфері та ефективні важелі регулювання і контролю за її суб'єктами. В результаті в Україні досі не створено необхідної мережі національних галузевих комісій з регулювання природних монополій. Працюють лише Національна комісія регулювання енергетики та Національна комісія регулювання зв'язку, яка, як свідчить практика, не в змозі ефективно обмежувати монопольне право «Укртелекому» встановлювати тарифи у сфері зв'язку і, навіть, підіграє інтересам й прагненням цього природного монополіста.

Регулювання діяльності суб'єктів природних монополій здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно Закону. У випадках, встановлених законом, регулювання діяльності суб'єктів природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства у сферах природних монополій здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

3) Предмет регулювання діяльності суб'єктів природних монополій

Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є:

· ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

· інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

3.2 Державне регулювання природних монополій та наслідки монополізації ринків

У всіх країнах є спеціальні системи контролю за антимонополістичною діяльністю, діє антимонопольне законодавство, створені спеціальні державні органи. У США - Федеральна торгівельна комісія, в Німеччині - Федеральне управління у справах картелів, в Болгарії - Антимонопольна комісія. В Україні створений Антимонопольний комітет. До основних завдань Антимонопольного комітету відносяться:

сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва;

попередження, обмеження і припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції;

державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства.

Антимонопольна політика є серією законів, мета яких - запобігти використанню фірмами ринкової влади шляхом скорочення виробництва і підвищення цін або здійснення іншої антиконкурентної практики. Відмітимо, що головна проблема в реалізації цієї політики - обмеження монополістичних тенденцій олігополії. Серед основних заходів антимонопольної політики виділяються заходи з корекції поведінки, які полягають в тому, що уряд наказує фірмі або групі фірм змінити свою поведінку, зробивши її більш конкурентною, і структурна політика, в ході якої змінюється структура галузі, стаючи більш конкурентною.

Розділення крупної компанії на ряд дрібних незалежних фірм є прикладом структурної політики.

Природна монополія - фірма, яка в змозі задовольнити весь ринковий попит на продукт з меншими витратами, ніж ті, які були б можливі, якби дві або більше фірм поставляли таку саму кількість товару. Отже, примусове розосередження виробництва на декількох підприємствах в цьому випадку недоцільно, оскільки воно привело б до зростання середніх витрат (витрат на одиницю продукції), а значить, і до зростання ціни одиниці продукції. В даному випадку виробництво на одному крупному підприємстві виявляється з погляду суспільства ефективнішим, ніж виробництво такого ж об'єму продукції на декількох дрібних або середніх підприємствах. Саме тому в багатьох галузях існування природних монополій неминуче, і держава вимушена їх регулювати, щоб збільшити добробут споживачів, а разом з тим і економічну ефективність галузі. Для цього монопольного виробника необхідно примусити виробляти більший об'єм продукції і призначати ціну нижче монопольно рівноважної за допомогою регулювання його діяльності.

Оподаткування в умовах монополії. Державне регулювання монополій може здійснюватися як прямим, так і непрямим чином. Пряме регулювання виражається у встановленні цін, непряме - у введенні податків. Так, паушальний податок, що стягується незалежно від об'єму випуску, є для монополіста елементом постійних, а не змінних витрат. Отже, оптимальний випуск продукції і її ціна після введення паушального податку не змінюється: зменшиться лише одержуваний монополістом прибуток. Значить, паушальний податок лягає цілком на монополіста. Його не можна перекласти на покупців через вищу ціну і менший об'єм випуску, як у разі потоварного податку.

Потоварний податок встановлюється з розрахунку на одиницю продукції, а загальна сума податку залежить від об'єму випуску. Таким чином, монополіст максимізував свій прибуток, прирівнюючи граничну виручку до суми граничних витрат і ставки податку.

Як в короткостроковому, так і в довгостроковому періоді монополіст призначає ціну, яка перевищує граничні витрати. Зрозуміло, що споживач значно втрачає, купуючи товари дорожче, ніж на конкурентному ринку, де ціна і граничні витрати співпадають, тому для нього монополія небажана. Але з іншого боку, висока ціна приваблива для власників фірм, вона забезпечує надвисоку вигоду, а високі прибутки сприяють економічному розвитку країни. Тому виникає питання: як співвідносяться втрати споживачів і вигоди монополістів? Можливо, для суспільства в цілому монополія корисна? Щоб відповісти на це запитання, звернемось ще раз до порівняння монопольного та конкурентного ринків.