Теорія та практика державного регулювання зайнятості населення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний банк України

Українська академія банківської справи

Харківський банківський інститут

Кафедра економічної теорії

Курсова робота

з «Макроекономіки»

Теорія та практика державного регулювання зайнятості населення в Україні

Науковий керівник:

викладач, к. е. н. Клімова Н.І.

Виконала:

студентка II курсу, групи 25-Ф

Іванова А.О.

Харків, 2008

Зміст

Вступ

Розділ 1 Економіко-правові основи зайнятості населення в україні

1.1 Цілі, задачі та інструменти державної політики зайнятості

1.2 Правові норми про працю та зайнятість населення в Україні

1.3 Порядок отримання допомоги по безробіттю

Розділ 2 Аналіз сучасного стану зайнятості населення Україні

2.1 Характеристика стану та рівня безробіття в Україні

2.2 Інформація про вакансії, зареєстровані у державній службі зайнятості

Розділ 3 Шляхи вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості населення

3.1 Перспективні напрями політики зайнятості

3.2 Єдина технологія обслуговування незайнятого населення - ноу-хау в соціальній сфері

Висновок

Словник економічних термінів

Список використаних джерел

Вступ

Проблема державного правового регулювання ринку зайнятості актуальна не лише для України. В умовах подальшого розвитку науково-технічного прогресу, всеоб`ємлюючої автоматизації виробництва, її все більш корпоративного або навпаки - локального характеру дістало місце підвищення професійних та особистих вимог до фахівців, тенденції надвиробництва, неможливість швидко знайти підходящу роботу. Всі зазначені явища та інші дедалі більше перетворюються на чинник деградації робочої сили. Але в нашій державі формування ринку праці, яке тільки розпочалося, диктує необхідність розробки політики зайнятості, яка буде враховувати специфіку перехідної економіки, національні особливості та менталітет населення. Це не виключає застосування деяких принципів та методик, які є характерними для стратегій зайнятості в країнах з розвиненим ринковим господарством, але можливо лише при умові їх адаптації до "українських реалій".

Метою роботи є аналіз сучасного рівень зайнятості населення в Україні, його державного регулювання та розробка рекомендацій щодо вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості.

Для досягнення мети підлягають вирішенню наступні завдання: - аналіз різних підходів до визначення поняття "зайнятість", та виявлення існуючих методів його дослідження; - аналіз різних підходів у визначення сутності та методів державного регулювання зайнятості населення; - аналіз стану та рівня зайнятості та безробіття населення в Україні, та дослідження основних проблем їх державного регулювання; - виявлення основних шляхів вдосконалення державної політики у сфері зайнятості.

Об'єкт дослідження - рівень зайнятості населення та його державне регулювання.

В Україні трудові відносини як контекст політики зайнятості мають специфіку, яка визначається низкою факторів:

- Ринкові відносини в сфері праці знаходяться в процесі становлення. Безпосереднім слідством зниження виробництва стає не зростання безробіття, як це відбувається в умовах розвиненого, ефективно функціонуючого ринку праці, а зростання внутрішньовиробничої незайнятості. Аналіз роботи підприємств останніх років показує, що приховане безробіття зростає значно більшими темпами ніж відкрите. Різке скорочення виробництва не супроводжується адекватним звільненням робочої сили.

- Інфляція і економічний хаос здійснюють двосторонній вплив на заробітну платню: відбувається подальше зменшення й без того низької реальної заробітної платні, особливо в державному секторі, та зростає відрив розміру винагороди за працю від її результатів, якості та складності. В результаті заробітна платня втрачає належну їй функцію розподілу праці між різними секторами економіки у відповідності з попитом. Це призводить до нарощення диспропорцій між структурами попиту на працю та її пропозиції в професійно-кваліфікаційному, галузевому, територіальному та інших аспектах. Консервації зазначеної диспропорції сприяє штучне підтримання підвищеного попиту на робочу силу.

- У порівнянні із засобами, які мають у своєму розпорядженні центральна та місцева влади у розвитих країнах світу, фінансові, матеріальні та кадрові ресурси, яки мають у своєму розпорядженні відповідні державні органи України, щодо розробки і проведення політики зайнятості, украй обмежені. Тому якісно інше значення набуває правильний вибір пріоритетів.

Методологічною основою дослідження стали фундаментальні дослідження вітчизняних і зарубіжних економістів, Кодекс законів про працю України, Державні програми й Укази Президента України з питань регулювання зайнятості населення. Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних збірників і періодичних видань, а також статистичні матеріали з тематичних проблем курсової роботи, що наведені в українській науковій літературі.

З урахуванням вищезазначеного мають бути сформульовані стратегічні принципи політики зайнятості.

Розділ 1 Економіко-правові основи зайнятості населення в Україні

1.1 Цілі, задачі та інструменти державної політики зайнятості

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю.

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання зайнятості та використання працівників у суспільному виробництві з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства [9;107-124].

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю (Мал.1.1.).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Мал.1.1. Державне регулювання ринку робочої сили

праця зайнятість допомога безробіття державний

Державне регулювання зайнятості населення має грунтуватися на:

- забезпеченні соціального партнерства суб"єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії , реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів [7;45-78].

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

До активних заходів належать:

створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

організація громадських робіт;

посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

розвиток служби зайнятості тощо.

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв'язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних.

Принципи соціального захисту (Мал.1.2.):

Забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації кадрів, яка дозволяла б кожній людині знаходити застосування своїм особистим здібностям у відповідній сфері діяльності.

Організація ефективної системи формування доходів, при якій рівень отримуваної винагороди безпосередньо визначається якістю і результатом роботи людини незалежно від галузі економіки, в якій вона працює.

Макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і особистому споживанні, в тому числі податкове планування, забезпечення професійної і соціальної мобільності населення.

Офіційне встановлення реального рівня прожиткового мінімуму в натуральній формі та регулярна його індексація у грошовій.

Захист інтересів споживачів, пов'язаний з переходом від ринку продавців до ринку покупців.

Мал.1.2. Система соціального захисту в умовах ринку

За кейнсіанською теорією зайнятості, в умовах ринкової економіки не існує механізму, що забезпечує і гарантує повну зайнятість.

Одним із висновків цієї теорії є фундаментальне положення про те, що ринкова система не може вважатися саморегулюючою і потребує планомірного і цілеспрямованого державного регулювання з (Мал.1.3.).



Мал.1.3. Методи державного забезпечення зайнятості

Ринок робочої сили - специфічний сектор економіки. Він відрізняється від всіх ринків тим, що на ньому переміщуються не товари із пластмаси, дерева чи металу, а живі люди. Тому його регулювання має велике соціально-економічне і політичне значення і складає особливу турботу держави. Однак задача держави - не забезпечити кожного бажаючого роботою, тому що це збільшить інфляцію, а здержати безробіття на природному рівні, що і означає досягнення повної зайнятості.

1.2 Правові норми про працю та зайнятість населення в Україні

Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:

- Кодекс законів про працю України.

- Закон України "Про зайнятість населення".

- Закон України "Про охорону праці".

- Закон України "Про колективні договори і угоди".

- Закон України "Про оплату праці".

- Інші законодавчі акти та міжнародні угоди.

Законодавство про зайнятість поширюється на постійно проживаючих в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, якщо інше не передбачено законодавством України. При цьому, згідно статті 8(1) Кодексу законів про працю України встановлено пріоритет міжнародної угоди над національним законодавством. Виконання державної політики зайнятості згідно Конституції України покладено на вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України, який розробляє та втілює в життя конкретні програми регулювання цієї сфери відповідно до законів, що їх приймає Верховна Рада України [3;252-268].

Закон України "Про зайнятість населення" визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Відповідно до Закону, зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві.

До зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах:

а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

г) які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Прикордонних військах України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу; направлені на виконання оплачуваних громадських робіт;

е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

На відміну від зайнятого населення Закон визначає протилежну групу - безробітних, як працездатних громадян працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу. Процедура надання такого статусу визначається положенням КМУ "Про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови подання матеріальної допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки". Після того, як громадянина визнано безробітним він має право на одержання матеріальної допомоги по безробіттю та безкоштовне сприяння державної служби зайнятості у пошуку підходящої роботи.

У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. Цьому питанню присвячена стаття 7: для громадян, які втратили роботу і заробіток, підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевості, де він проживає. Заробітна плата при цьому повинна відповідати рівню, який особа мала за попередньою роботою з урахуванням її середнього рівня, що склався в галузі відповідної області за минулий місяць.

Для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки, а для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, - робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання - інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю).

Для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).У разі неможливості надання громадянинові роботи за професією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається робота, яка потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина і колишнього досвіду, доступних для нього видів навчання та потреб ринку праці у цій професії (спеціальності).

При зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новою, так і за попередньою професією (спеціальністю) за останнім місцем роботи. Згідно статті 5 Закону України "Про зайнятість населення", держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, деяким категоріям населення які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

а) жінкам, які мають дітей віком до шести років;

б) одиноким матерям, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

в) молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося

п'ятнадцять років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особам передпенсійного віку (чоловікам по досягненні 58 років, жінкам - 53 років);

д) особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

1.3 Порядок отримання допомоги по безробіттю

Виплата допомоги по безробіттю припиняється або відкладається відповідно до статті 30 Закону України "Про зайнятість населення". Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів. Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з підпунктом "б" пункту 1 статті 26 та підпунктом "а" пункту 1 статті 29 Закону України "Про зайнятість населення", в тому числі й ті, що займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, - довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання. Якщо у день призначення допомоги по безробіттю громадянин не подав довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи, а військовослужбовець - довідку про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання, допомога по безробіттю призначається у розмірі не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, але не пізніше шести місяців з дня призначення допомоги по безробіттю, після чого робиться перерахунок призначеної допомоги. У разі подання такої довідки пізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок допомоги по безробіттю не здійснюється [2;567-679].

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у цій службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається їм відповідно до підпункту "а" пункту 2 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення" і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (пункт 1 статті 26 зазначеного Закону) у розмірі 75 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 180 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

З 1 січня 1999 р. цій категорії громадян за умови своєчасної реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків - протягом 90 календарних днів і 50 відсотків - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості протягом семи календарних днів після поставлення на облік у військовому комісаріаті статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі підпункту "а" пункту 2 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення" до закінчення терміну виплати посадового окладу і доплат завійськове звання.

Громадянам, звільненим з підприємств, установ та організацій у разі розірвання трудового договору в зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, у місячний термін після звільнення протягом семи календарних днів підбирається підходяща робота, а на восьмий день надається статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення". Виплата допомоги по безробіттю їм відкладається відповідно до підпункту "а" пункту 2 статті 30 зазначеного Закону і відновлюється з наступного дня після закінчення четвертого місяця виплати середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи згідно із статтею 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Громадяни, які звернулися до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні після розірвання трудового договору з власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом на підставах, зазначених у пункті 6 статті 36, статтях 38 і 39 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, і яким виплачується вихідна допомога відповідно до статті 44 КЗпП України, визнаються безробітними з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю їм відкладається на підставі підпункту "а" пункту 2 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення" до закінчення строку, за який виплачується вихідна допомога.

Цей порядок поширюється на працівників, звільнених з підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності у зв'язку з відселенням або самостійним переселенням з території радіоактивного забруднення відповідно до статті 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також на дружин (чоловіків) військовослужбовців згідно з пунктом 2 статті 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Громадянам, з якими трудовий договір було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу згідно з пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і статтею 41 КЗпП України, а також тим, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців відповідно до підпунктів "б" і "г" пункту 2 статті 30 Закону України "Про зайнятість населення".

Якщо у період одержання допомоги по безробіттю громадяни, яким допомога по безробіттю призначена згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення", відмовилися від послуг державної служби зайнятості або були зняті з обліку за невідвідування центру зайнятості без поважних причин понад місяць з моменту останнього строку, встановленого працівником центру зайнятості, то під час повторної реєстрації залишок допомоги по безробіттю їм не виплачується. Останнім днем виплати допомоги по безробіттю вважається день останнього відвідування безробітним центру зайнятості.

Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах, допомога по безробіттю виплачується з восьмого дня після реєстрації у державній службі зайнятості до працевлаштування, але не більше 360 календарних днів протягом двох років.

Для осіб передпенсійного віку (чоловікам після досягнення 58 років, жінкам - 53 років), у тому числі вивільненим з підприємств, установ і організацій на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, тривалість виплати допомоги по безробіттю становить до 720 календарних днів. При цьому зазначений вік визначається на момент надання громадянину статусу безробітного державною службою зайнятості.

Громадянам, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше 6 місяців) перерви, та громадянам, які вперше шукають роботу, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів.

Громадянами, які вперше шукають роботу, вважаються особи, які на момент реєстрації у державній службі зайнятості ніколи не працювали на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, у тому числі випускники професійно-технічних і вищих навчальних закладів (очної форми навчання), та військовослужбовці строкової служби, звільнені з дійсної військової служби.

Громадянам, які зареєстровані на загальних підставах у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнані в установленому порядку безробітними і мають право на одержання допомоги по безробіттю, гарантується її виплата у розмірі:

а) не менше 50 відсотків середньої заробітної плати за попереднім місцем роботи, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо вони протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали не менше 26 календарних тижнів;

б) не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - в усіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої (більше 6 місяців) перерви.

Громадянам України, які працювали у зарубіжних країнах, у тому числі і в країнах СНД, допомога по безробіттю виплачується не більше 180 календарних днів у розмірі не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Працівник державної служби зайнятості встановлює строки відвідувань центру зайнятості та ознайомлює з ними зареєстрованого громадянина, який підтверджує це особистим підписом у картці обліку відвідувань центру зайнятості. У разі відмови від підпису складається відповідний акт у встановленому порядку. Кожне порушення громадянином, у тому числі і зареєстрованим на підставі пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення", строків відвідувань центру зайнятості без поважних причин у період пошуку роботи та безробіття вважається не сприянням своєму працевлаштуванню відповідно до пункту 4 статті 28 зазначеного Закону, що є підставою для відкладення на строк до трьох місяців виплати йому допомоги по безробіттю згідно з підпунктом "в" пункту 2 статті 30 зазначеного Закону.

Громадяни, які не змогли своєчасно звернутися до центру зайнятості для надання статусу безробітного з поважної причини, що підтверджується відповідними документами, повинні звернутися до центру зайнятості на наступний день після хвороби чи іншої поважної причини.

Громадянам, які зареєстровані у державній службі зайнятості як безробітні та одержують допомогу по безробіттю у порядку і розмірах, передбачених статтями 26, 28, 29 Закону України "Про зайнятість населення", після закінчення загального строку виплати допомоги по безробіттю подальша її виплата не провадиться. Право на допомогу по безробіттю такі громадяни набувають тільки після працевлаштування і звернення до державної служби зайнятості у зв'язку з припиненням трудової діяльності. Допомога по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць у порядку, встановленому установами банків.

У разі хвороби безробітного допускається одержання допомоги по безробіттю іншими особами за дорученням, оформленим у встановленому порядку, та довідки за підписом головного і лікуючого лікаря, скріпленим печаткою.

Працівникам передпенсійного віку, трудовий договір з якими було розірвано згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України і які мають право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку та встановлений законодавством про пенсійне забезпечення необхідний загальний трудовий стаж (у тому числі на пільгових умовах), за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення у разі відсутності підходящої роботи видається за їх бажанням клопотання про достроковий вихід на пенсію для подання в місцеві органи соціального захисту населення.

Право на достроковий вихід на пенсію за півтора року до встановленого законодавством строку мають особи передпенсійного віку, яким на день вивільнення згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України до досягнення пенсійного віку залишилося не більше півтора року. Якщо громадянин у разі відсутності підходящої роботи не виявив бажання отримати клопотання про достроковий вихід на пенсію, йому надається статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення".

Клопотання про достроковий вихід на пенсію може бути видане громадянину за його бажанням та у разі відсутності підходящої роботи і в період його перебування на обліку як безробітного.

Безробітні, призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори у Збройні Сили згідно із Законом України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу", отримують грошове забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 1993 р. N 76 та зберігають право на виплати, передбачені законодавством про зайнятість.

Безробітним, які перебувають на обліку в центрах зайнятості, у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу виплачується одноразова матеріальна допомога у розмірі призначеної допомоги по безробіттю за 60 календарних днів.

Згідно статті 12 Закону України "Про зайнятість" громадяни мають право оскаржити дії працівників державної служби зайнятості до відповідного за підпорядкуванням органу цієї служби або до суду в порядку, встановленому законодавством.

Розділ 2 Аналіз сучасного стану зайнятості населення України

2.1 Характеристика стану та рівня безробіття в Україні

У сфері зайнятості населення зусилля Міністерства праці та соціальної політики були спрямовані на забезпечення координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо виконання завдань, визначених Указом Президента України від 11 липня 2005 року №1073 "Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні" та Програмою зайнятості населення на 2005 рік [22].

Протягом минулого року завдання зі створення щороку не менше 1 млн. робочих місць було виконано на 113,9 %. В цілому по країні створено нових робочих місць більш як для 1,1 млн. осіб, найбільше - у Вінницькій, Рівненській, Черкаській, Хмельницькій, Дніпропетровській, Чернігівській, Херсонській, Київській, Луганській, Харківській областях та м. Києві. Із загальної кількості нових робочих місць понад 64 % робочих місць створено у сфері підприємницької діяльності та самозайнятості. Протягом І кварталу 2006 року розширено сферу застосування праці за рахунок створення робочих місць в цілому по країні для 247,2 тис. осіб.

У результаті реалізації програми зайнятості зросли обсяги та рівні зайнятості, зменшити обсяги та рівні безробіття економічно активного населення віком 15-70 років.

Чисельність зайнятого населення у середньому за 2008 рік зросла у порівнянні із 2007 роком на 384,3 тис. осіб і становила 20,68 млн. осіб. Рівень зайнятості населення підвищився з 56,7 відсотка до 57,7 %.

Чисельність безробітного населення зазначеного віку зменшилась на 305,9 тис. осіб і становила 1,6 млн. осіб. Рівень безробіття, визначений за методологією МОП, знизився з 8,6 відсотка до 7,2 відсотків економічно активного населення відповідної вікової групи. Суттєво скоротився рівень безробіття серед мешканців сільської місцевості (на 2,7 відсот. пункти) та склав 5,7% економічно активного населення віком 15-70 років, серед міського населення - скоротився з 8,7% до 7,8%.

Позитивна динаміка на ринку праці має місце також і в І кварталі поточного року. В порівнянні з аналогічним періодом 2008 року число економічно активного населення зросло на 238 тис. осіб, зайнятого населення більше як на 400 тис. осіб.

Дані щодо руху робочої сили свідчать про збільшення у 2008 році мобільності кадрів підприємств, установ та організацій (на 1,6% збільшилась чисельність прийнятих працівників та на 1,9% чисельність вибулих).

З метою реалізації державної стратегії щодо сприяння зайнятості населення Мінпраці розроблено проект Основних напрямів проведення державної політики зайнятості на період до 2009 року (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 922).

Понад дві третини реальних безробітних (67,6 %) за 2005 рік скористалися послугами державної служби зайнятості.

Протягом 2008 року комплекс різноманітних послуг у державній службі зайнятості отримали 2,9 млн. незайнятих громадян. Активними заходами сприяння зайнятості населення було охоплено 1,7 млн. осіб, що на 5% більше ніж у попередньому році:

- працевлаштовано - 1049,8 тис. осіб (на 6,7 % більше ніж у 2004 році);

- проходили професійне навчання 193,3 тис. осіб, (на 4,8% більше, ніж у 2004 році);

- у громадських роботах брали участь 419,2 тис. осіб із числа незайнятих громадян.

У січні-травні 2008 року послугами державної служби зайнятості скористалися 1633,6 тис. незайнятих громадян. Активними заходами сприяння зайнятості населення було охоплено 727,6 тис. осіб. Рівень охоплення активними заходами сприяння зайнятості збільшився до 44,6% проти 41,0% у відповідному періоді минулого року.

Чисельність працевлаштованих за направленням служби зайнятості становила 444,3 тис. осіб, у тому числі 414,7 тис. осіб на наявні вакансії, що на 2,3% більше ніж у відповідному періоді минулого року. Рівень працевлаштування незайнятих громадян збільшився до 27,2% проти 25,1% у січні-травні 2008 року. Завдання щодо працевлаштування незайнятих громадян у січні-травні 2008 року виконано на 102,3%.

З метою підвищення професійної мобільності незайнятих громадян здійснювалося профнавчання 105,7 тис. осіб (101,3% встановленого правлінням Фонду завдання) за професіями та спеціальностями, що користуються попитом на ринку праці.

У громадських роботах взяли участь 177,6 тис. незайнятих осіб (106,0% встановленого правлінням Фонду завдання).

За рахунок фінансової підтримки Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з початку року підприємницьку діяльність зареєструвало 12,5 тис. нових підприємців та шляхом надання з Фонду дотацій роботодавцям було працевлаштовано 17,1 тис. безробітних. При цьому, завдяки більш якісному відбору підприємств для працевлаштування безробітних зменшилися обсяги звільнення з таких робочих місць.

Завдяки підвищенню рівня охоплення незайнятих громадян активними заходами сприяння зайнятості скоротилась тривалість перебування безробітних на обліку в службі зайнятості (з 8 місяців у І кварталі 2008 року до 7 місяців у І кварталі 2009 року).

2.2 Інформація про вакансії, зареєстровані у державній службі зайнятості

За статистичною звітністю підприємств, установ та організацій станом на 1 серпня 2008 року кількість зареєстрованих у службі зайнятості вакансій становила 246,1 тисяч, що на 17% більше ніж на відповідну дату 2007 року, в тому числі для законодавців, державних службовців і керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців - 56,2 тис. вакансій; для робітників сфери обслуговування та торгівлі, кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства, кваліфікованих робітників з інструментом, операторів та складальників устаткування і машин - 145,1 тис. вакансій; для осіб, які не мають професії або займали місця, що не потребують спеціальної підготовки - 44,8 тис. вакансій (Рис 2.2.).

На даний час, на ринку праці високим попитом продовжують користуватися професії, пов'язані з наявністю високого рівня освіти та кваліфікації.

Так, попит на ринку праці на зазначені професії, порівнюючи з відповідним показником на 1.08.2008 р., збільшився на 5,4%. Підприємствам, що пропонують високий рівень оплати праці, потрібні менеджери, банківські працівники, дизайнери, бухгалтера високої кваліфікації, адміністратори, оператори комп'ютерного набору з відповідним досвідом роботи [19].

Стійкою залишається потреба в таких професіях, як інженери, вчителі, спеціалісти державної служби, спеціалісти харчової промисловості, продавці продовольчих та непродовольчих товарів.

Збільшилась кількість заявок від роботодавців на перукарів, кухарів, барменів, електрогазозварників, слюсарів з ремонту автомобілів, операторів котельні, токарів, швачок, кравців, водіїв усіх категорій, трактористів-машиністів сільгоспвиробництва, столярів, мулярів та інших висококваліфікованих робітників на будівництві.

Порівняно з відповідним періодом попереднього року, в 1,6 рази збільшилась потреба у некваліфікованих працівниках: охоронцях, двірниках, прибиральницях, сторожах, підсобних робітниках тощо (Рис 2.2.).



Рис 2.2. Кількість вакансій, заявлених підприємствами, установами та організаціями, службі зайнятості (станом на початок місяця).

Розділ 3 Шляхи вдосконалення механізму державного регулювання зайнятості населення

3.1 Перспективні напрями політики зайнятості

Офіційний процент безробіття в Україні (6-7 %), де на протязі 70 років панувала ідеологія повної зайнятості, сприймається болісно. Становище погіршується у зв`язку з практичною не відпрацьованістю механізмів допомоги безробітним та убогістю коштів, які держава може надати на ці цілі. Але за міжнародними стандартами подібна норма безробіття не є катастрофічною. Крім того, питання міститься не в самому рівні безробіття , а в тому, які процеси та тенденції воно відображає. За однаковим офіційним показником може приховуватися принципово різна ситуація у сфері зайнятості. Мова їде про середній проміжок часу на протязі якого людина не має оплачуваної роботи а також про характерне для України явище "довгострокової неоплачуваної відпустки". Однак, у всякому випадку політика зайнятості повинна бути підпорядкована головній стратегічній задачі - надання кожному працездатному члену суспільства не роботи взагалі, а можливості в найбільший мірі розвинути і реалізувати свій потенціал, отримуючи при цьому гідну винагороду за свою працю. Політика допомоги безробітним є органічною частиною цієї стратегії і це визначає її основні напрями. Особлива увага повинна приділятися, по-перше, довгостроково безробітним, оскільки мова їде про можливу втрату накопиченого людського капіталу (головної складової національного багатства будь-якої країни), по-друге, молоді, тому що у неї потенціал набуття і ефективного використання людського може бути не реалізований, по-третє, кваліфікованим спеціалістам як найбільш дорогоцінної категорії працівників.

Що стосується України, то для неї реальну небезпеку являє деградація структури робочих місць і людського потенціалу в результаті скорочення зайнятості у галузях, що потребують праці високої якості, і збільшення зайнятості в торгівлі та посередницької діяльності переважно у неформальному секторі. Крім того, характерним є збільшення довгострокового безробіття.

На цих проблемах і повинна, на мій погляд, зосередиться державна політика зайнятості, яка по суті на сьогодні являє собою пасивні заходи по виплаті мізерної допомоги по безробіттю. Уявляється, що можна запозичити окремі міри та програми, що використовуються в державах з розвинутою економікою. Більшість з них (виключаючи Швецію) більшу частину коштів, відпущених на програми зайнятості, витрачають на заходи пасивного характеру - виплату допомоги по безробіттю. Разом з тим спостерігається тенденція до посилення ролі активних мір. Однак, не всі з них можуть бути використані в Україні.

Так, активні міри, спрямовані на регулювання попиту на працю, вимагають величезних фінансових витрат, тому їх застосування на Україні можливе лише в районах осередкового безробіття.

Мова зокрема йде про виплату підприємствам, що надають роботу визначеним контингентам робочої сили, на обмеженому проміжку часу субсидій, що покривають частину заробітної платні цих працівників. Як звичай, подібні заходи використовуються щодо найму довгостроково безробітних та молоді. Як результат поліпшується відповідність структури попиту і пропозиції праці, що знижує природну норму безробіття.

Привабливим, але дорогим засобом є прямі державні вкладення у створення нових робочих місць. Безумовна її перевага - адресний характер. При наявності хоча б мінімальних коштів такі програми найбільш раціонально використовувати на фінансування інфраструктурних проектів (доріг, мостів), у тому числі у сільській місцевості.

Це не тільки дозволяє надати роботу населенню, але й дає імпульс розвитку господарчої діяльності регіону, що в свою чергу може дати додаткові можливості зайнятості. Прямі державні вкладення у створення робочих місць корисно спрямувати також на цільові програми сприяння зайнятості осіб з обмеженою працездатністю.

Значно кращу перспективу в українських умовах, на мій погляд, можуть мати заходи, спрямовані на комплексне регулювання попиту і пропозиції праці. Центральне місце серед них займає раціональне використання гнучких форм зайнятості. На заході в останні десятиріччя така форма зайнятості розвивається дуже швидко. З`явилися нові категорії працівників, що традиційно працюють у визначеній фірмі, але зайняті неповний робочий час або, що працюють тимчасово на різних роботодавців. Цей процес, одначе, неоднозначний і нерідко походить достатньо болісно. Тому необхідно проаналізувати наслідки гнучких форм зайнятості в Україні та відпрацювати адекватні заходи регулювання цієї сфери.

3.2 Єдина технологія обслуговування незайнятого населення - ноу-хау в соціальній сфері

Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості і, перш за все, її низових ланок, чіткої організації їх діяльності. На виконання цього завдання спрямована науково обгрунтована технологія обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості, яка охоплює широкий спектр організаційних заходів [13;453-741].

Основна мета Єдиної технології обслуговування незайнятого населення - створення важливого елементу нової адаптованої до умов ринку системи соціального захисту та самозахисту населення; підвищення ефективності роботи державної служби зайнятості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям.

Технологія дозволяє забезпечити високу працездатність і продуктивність діяльності персоналу без його перевтоми та розвитку професійних захворювань. Технологія базуються на правових нормах чинного законодавства за станом на 1 червня 2000 року. Зміст та порядок виконання процедур і операцій спеціалістами служби зайнятості побудовано на засадах соціальної спрямованості та економічної ефективності, які майже не залежатимуть від змін підзаконних актів.

Єдину технологію обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України розробила творча група Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості, в якій працювали фахівці інституту, спеціалісти Державного, обласних, міських та районних центрів зайнятості, деяких наукових установ та навчальних закладів.

Технологія базується на загальновизнаних принципах діяльності служб зайнятості європейських країн. Основними є такі принципи:

- пріоритетність інтересів і потреб клієнтів служби зайнятості, урахування мотивів людини як особистості, її обставин, нахилів і здібностей;

- співробітництво клієнта і служби зайнятості - найбільш ефективний і короткий шлях до працевлаштування;

- пріоритетність послуг центру зайнятості, пов'язаних з пошуком і підбором роботи перед іншими видами послуг.

Засадами Єдиної технології обслуговування незайнятого населення в центрах зайнятості України (ЄТОН) є:

1. Активізація власних зусиль клієнтів щодо влаштування свого життя, підвищення відповідальності людини перед собою, своєю сім'єю та суспільством;

2. Підвищення відповідальності фахівців ЦЗ за ефективність заходів, що використовувались, кінцеві результати роботи з клієнтами;

3. Зміцнення взаємодії з роботодавцями - підвалини підвищення ефективності діяльності центрів зайнятості;

4. Раціоналізація розподілу персоналу служби зайнятості і використання його робочого часу;

5. Розподіл потоків клієнтів залежно від мети відвідування центру зайнятості;

6. Розподіл приміщень ЦЗ на функціональні сектори, в яких, незалежно від площі приміщень, особливостей будинку ЦЗ, здійснюються визначені процедури і операції щодо обслуговування клієнтів.

Найважливішою засадою побудови ЄТОН є розподіл клієнтів центру зайнятості на певні категорії:

1. Працездатні громадяни працездатного віку, які не мають роботи і вперше звернулися до центру зайнятості або перебували на обліку і були зняті з обліку в зв'язку з працевлаштуванням та повторно звернулися до центру зайнятості;

2. Громадяни, які зареєстровані як такі, що шукають роботу i звернулись до центру зайнятості в призначений день;

3. Громадяни, які раніше перебували на обліку в центрі зайнятості як безробітні (крім зареєстрованих на підставі п.1 ст.26) були зняті з обліку за власною заявою або в зв'язку з невідвідуванням центру зайнятості більше одного місяця, не працевлаштувалися i повторно звернулись до центру зайнятості протягом двох років з моменту першої реєстрації;

4. Громадяни, які зареєстровані як безробітні i звернулись до центру зайнятості в призначений час;

5. Громадяни, які працюють i бажають змінити місце роботи або шукають додаткову зайнятість (додатковий заробіток);

6. Інваліди, які бажають працевлаштуватися;

7. Громадяни, які звернулися до центру зайнятості за довідками;

8. Керівники, які звернулись до центру зайнятості з метою реєстрації підприємств як платників внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (ФЗДССУВБ);

9. Керівники та працівники кадрових служб підприємств, які звернулись до центру зайнятості за допомогою в підборі персоналу;

10. Роботодавці, які не мають прав юридичної особи та звернулися до центру зайнятості щодо реєстрації трудових договорів між працівником і фізичною особою.

Поділ клієнтів, дозволяє запроваджувати цілеспрямовані дії спеціалістів центру зайнятості, перш за все залежно від потреб клієнтів та ознак ситуації. Це допомагає також чітко визначити зміст операцій, їх послідовність, розподілити функції та обов'язки між співробітниками ЦЗ, здійснити нормування часу на операції і процедури, регламентує зміст їх дій, що допомагатиме фахівцям надавати більш якісні послуги клієнтам.

Враховуючи те, що центри зайнятості України розташовані в різних за площею, плануванням та іншими умовами приміщеннях, неможливо передбачити їх уніфіковане просторове розміщення. Однак незалежно від цього в кожному центрі зайнятості створюється 8 функціональних секторів. До складу будь-якого сектору можуть входити окремі кімнати, декілька кімнат, частина кімнати, холи, вестибюлі, коридори. В одному випадку до функціонального сектора ввійдуть, наприклад, велика зала, в другому - одна кімната та коридор, у третьому - частина кімнати. Просторове розміщення секторів здійснюється відповідно до технологічного ланцюжка - послідовності роботи з клієнтом, а саме:

1 - довiдково-консультацiйний;

2 - самостійного пошуку вакансій;

3 - профiнформацiйний;

4 - реєстрацiйно-приймальний;

5 - активної підтримки безробітних;

6 - взаємодії з роботодавцями;

7- навчання та психологічного розвантаження персоналу;

8 - адміністративно-господарський.

Довiдково-консультацiйний сектор включає стенди, планшети, плакати з інформацією про права та обов'язки безробітних, а також зразки оформлення безробітними різних документів, для великих міст - карту району, який обслуговує даний центр зайнятості з зазначенням транспортних маршрутів. У цьому секторі розташоване робоче місце спеціаліста, який виконує диспетчерсько-консультаційні функції. Тут можуть також бути розміщені персональний комп'ютер, стенд з написами, що вказують клієнтам напрямок їхнього руху залежно від послуг, які вони потребують, а також місце розташування приміщень, де ці послуги надаються.