Політекономія і економічна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський державний бізнес коледж

Реферат

з курсу політичної економії

на тему Політекономія і економічна політика

Виконала студентка

Групи № 1Б-08

Спеціальність

Бухгалтерський облік

Атамановська Т.В.

Черкаси - 2009

План

Вступ

1. Економічна політика

2. Політична економія

Висновок

Література

Вступ

Політична економія - наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різних товарів і послуг. Це наука про управління рідкісними ресурсами.

Ціль кожної науки - розкриття сутності явищ і процесів, що вивчаються і закони їх розвитку.

Життя людського суспільства багатогранне і різноманітне. Воно складається, в першу чергу, з багаточисельних видів і сфер прикладання праці (Виробництво і торгівля, освіта й охорона здоров'я, наука й культура, політика й ідеологія). Вся діяльність здійснюється в рамках певних відносин між людьми, вимагає створення відповідних укладів суспільного життя, не може обійтись без конкретних форм державності, сім'ї, моралі, культурних традицій тощо. Як розібратися в цій різноманітності процесів, що відбуваються навколо нас, у яких ми беремо безпосередню участь саме політекономія і дає відповідь на це питання.

Економічна політика - це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.

1. Економічна політика

Економічна політика -- система заходів, здійснюваних державою та її владними структурами або іншими особами, спрямованих на регулювання економічних процесів. Економічна політика включає постановку тих або інших цілей і визначення шляхів та методів їх досягнення.

Eкономічна політика покликана впливати на економічну поведінку людей. Вона включає постановку тих чи інших цілей і визначення шляхів та методів її досягнення. Дієвість економічної політики насамперед, залежить від її наукової обґрунтованості, тобто від того, наскільки поставлені цілі та методи їх досягнення відповідають тим реальним умовам, на які вони спрямовані. Надійним фундаментом такого обґрунтування виступає економічна теорія. І визначаючи цілі економічного розвитку, і обґрунтовуючи шляхи їх реалізації, необхідно. В першу чергу спиратися на об'єктивні економічні закони, реальну оцінку стану економіки, її ресурсів і можливостей.

Формування економічної політики починається з визначення стратегічних цілей розвитку економіки. І тут ніяк не обійтись без позитивної економічної теорії, бо саме вона дає реальну картину стану економіки, її досягнень і суперечностей. А визначення шляхів реалізації цих цілей повинно спиратися на нормативну економічну теорію, бо саме вона дає змогу обирати найоптимальніший варіант. Саме тут використовується прогностична функція економічної теорії. Лише та економічна політика, що базується на положеннях та висновках економічної теорії, може бути ефективною, виступати важливим засобом забезпечення ефективного розвитку як усієї економіки, так і її окремих складових частин.

Економічна політика поділяється на дві галузі: констатуючу економічну політику та регулюючу економічну політику.

Сутність констатуючої економічної політики: становлення та закріплення на тривалий час типових умов господарювання.

Сутність регулюючої економічної політики: поточне регулювання господарських процесів в межах існуючих типових умов господарювання.

Велику роль у формуванні економічної політики відіграє економічна теорія.

Економічна політика повинна базуватися на певних принципах:

принцип науковості, який передбачає, що ця політика повинна враховувати вимоги об'єктивних економічних законів

принцип комплексності, який передбачає здійснення заходів у взаємозв'язку між собою принцип збалансованості, який полягає в оптимізації співвідношення цілей та засобів їх досягнення

принцип конкретно-історичного підходу, адже економічна політика не може бути єдиною як для всіх народів, так і для окремих етапів розвитку суспільства принцип альтернативності, який передбачає врахування різних варіантів розвитку

Основні види економічної політики

· Антициклічна політика -- це політика спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання, на недопущення падіння, виникнення криз.

· Структурна політика -- це політика спрямована на формування сучасної, прогресивної і ефективної структури національного господарства.

· Монетарна політика -- це політика, яка передбачає забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

· Фіскальна політика -- передбачає державне визначення джерел формування державних доходів, бюджету та основних напрямків його витрат.

2. Політична економія

монетарна політика фіскальна економія

Вперше назва «політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєном у «Трактаті політичної економії», який побачив світ у 1615 році. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.

Проте головна заслуга Монкретьєна не в тому, що він дав назву новій науці, а в тому, що у своєму «Трактаті», спеціально присвяченому економічним проблемам, він вперше виділив особливий предмет дослідження, відмінний від предмета інших суспільних наук. Саме з цього моменту в загальному понятті «економіка» починають виділяти два аспекти: економіку як систему господарської діяльності та економіку як систему наукових знань про господарську діяльність.

У вивченні політичної економії, як і кожної науки, велике значення має визначення її предмета, тобто того кола питань, які вона досліджує. Причому слід розрізняти предмет і об'єкт політичної економії. Об'єктом політекономії є економіка в цілому. Об'єкт вивчення може бути спільним для багатьох споріднених наук. В даному випадку він є спільним для всіх економічних наук, скажімо, для економічної історії та історії економічних вчень, економіки сільського господарства і багатьох інших Проте кожна із названих економічних наук має свій особливий предмет дослідження.

Як відомо, суспільне виробництво має дві сторони: технічну та суспільну. Технічну виражають продуктивні сили, до складу яких входять засоби виробництва і люди, які приводять в дію ці засоби виробництва, коли створюють матеріальні та духовні блага. Продуктивні сили виражають відносини "людина-природа". Ці відносини вивчаються природничими і технічними науками.

Суспільну сторону виробництва виражають виробничі, економічні відносини, тобто відносини, які виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. Ці відносини вивчаються політичною економією.

У системі виробничих відносин можна виділити організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Організаційно-економічні відносини виникають у процесі обміну засобами виробництва, трудової діяльності, кооперації праці, тобто стосуються організації та управління економікою на різних рівнях. В сукупності організаційно-економічних відносин можна виділити:

загальні організаційно-економічні відносини, які охоплюють сукупність форм і методів господарювання, властивих усім галузям народного господарства (організація підприємництва, фінансів, кредитування і т.п.);

конкретно-економічні відносини, що охоплюють господарський механізм окремих галузей (промисловості, будівництва, сільського господарства тощо).

Загальні організаційно-економічні відносини вивчаються політекономією, а конкретно-економічні відносини - галузевими економічними науками.

Соціально-економічні відносини являють собою відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і духовних благ. їхню основу становлять відносини власності на засоби виробництва і виготовлений продукт Соціально-економічні відносини показують, хто привласнює засоби виробництва; за яких суспільних умов і яку частку робочого дня трудівник працює на себе та на і інших членів суспільства, хто привласнює результати виробництва. Все це означає, що вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення. Соціально-економічні відносини так само, як і загально-організаційні економічні відносини, вивчаються політичною економією.

Усі названі групи економічних відносин взаємозв'язані. І завдання політичної економії полягає в тому, щоб з'ясувати існуючі тут причинно-наслідкові зв'язки, закони і закономірності, які характеризують функціонування цих відносин як цілісної економічної системи. Як вже говорилось, політична економія склалась спочатку як наука про закони виробництва, розподілу, обміну і споживання в капіталістичному суспільстві. Цю науку Ф. Енгельс називав політичною економією у вузькому розумінні слова. В широкому розумінні слова полі пічна економія, вказував Ф. Енгельс, це наука про закони виробництва, розподілу, обміну, і споживання матеріальних і духовних благ у різних людських суспільствах.

Дослідження законів виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духовних благ може здійснюватись як на мікрорівні, тобто на рівні підприємства та його підрозділів, так і на макрорівні, який охоплює господарство усієї країни. В умовах становлення і розвитку економічної інтеграції виникає потреба у здійсненні аналізу економічних процесів і явищ на глобальному рівні, тобто на рівні міждержавних економічних об'єднань та світового господарства.

Оскільки виробничі відносини і продуктивні сили становлять єдність, в якій рівень розвитку продуктивних сил визначає виробничі відносини, а виробничі відносини роблять зворотний вплив на розвиток продуктивних сил, остільки дослідження виробничих відносин здійснюється в зв'язку і взаємодії з продуктивними силами. Будучи економічним базисом суспільства, який визначає надбудову, представлену політичними, правовими та іншими відносинами і певними формами суспільної свідомості, виробничі відносини вивчаються у зв'язку не тільки з продуктивними силами, але й з надбудовою. Таке вивчення дає змогу глибше і всебічніше пізнати форми прояву виробничих відносин та зворотний вплив на них надбудови.

Змісту предмета політекономії в тій чи іншій мірі торкалися всі економісти. Класики буржуазної політичної економії вважали, що їх наука має вивчати виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг, причому з точки зору не тільки майнових зв'язків, а й суспільних відносин між людьми. Науковий підхід до досліджень дав змогу А. Смілу і Д. Рікардо проникнути в таємниці походження багатства в капіталістичному суспільстві, виявити, що прибуток капіталістів утілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив закон, який виражає співвідношення між оплаченою працею (заробітною платою робітників) і неоплаченою (прибутком капіталістів).

Проте наукові, неупереджені дослідження не відповідали інтересам буржуазії, особливо в період загострення боротьби робітників за свої соціальні права. А тому буржуазні економісти після А. Сміта і Д Рікардо перестали вивчати властиві капіталізму соціально-економічні відносини і зосередили увагу на дослідженні організаційно-господарських зв'язків.

Подібним чином діють і деякі вітчизняні автори підручників і посібників з основ економічної теорії, намагаючись знайти відмінності між економічною теорією і політичною економією. Однак якщо буржуазні економісти шляхом акцентування уваги на організаційно-економічних відносинах досягли значних успіхів у з'ясуванні складних господарських процесів, то наші вчені дальше відвертої апологетики капіталістичного способу виробництва не пішли.

У сфері виробничих відносин, як і в суспільстві в цілому і в природі, суть і явище не співпадають. Проникнути в суть того чи іншого явища можна лише шляхом застосування наукових методів пізнання, тобто сукупності загальнонаукових та спеціальних принципів, прийомів і засобів дослідження. Економічні дослідження можуть здійснюватись з позицій ідеалістичного раціоналізм}; неопозитивістського емпіризму, раціоналізму та діалектичного матеріалізму Різні підходи обумовлюють і різні трактування тих чи інших економічних проблем.

Як свідчить історичний досвід, універсальним методом пізнаний соціально-економічних явищ і процесів є метод діалектичного матеріалізму; Він полягає у тому, щоб розглядати суть соціально-економічних явищ та процесів у постійних змінах і розвитку. Саме завдяки методу діалектичного матеріалізму можна встановити закономірності виникнення і розвитку тих чи інших відносин З приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто встановити, за якими законами змінюються виробничі відносини і відбувається перехід суспільства від одного способу виробництва до іншого. Цим методом в тій чи іншій мірі користуються як марксистський, так і буржуазний напрями економічної науки.

Фундаментальним принципом діалектичного матеріалізму є пояснення соціально-економічних явищ і процесів через дію всезагальних законів діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, закону переходу кількісних змін в якісні та закону-заперечення заперечення. Скажімо, на базі закону єдності і боротьби протилежностей можна встановити, що праця при капіталізмі виступає єдністю праці суспільної і приватної, які обумовлюють існування протиріччя між вартістю і споживною вартістю товару. Застосування закону переходу кількісних змін у якісні, дозволило зробити висновок, що концентрація засобів виробництва і робочої сили на окремих капіталістичних підприємствах обумовила якісну зміну, яка проявилась в заміні вільної конкуренції пануванням монополій. Нарешті, на базі застосування закону заперечення, заперечення можна зробити висновок про те. що виникнення капіталізму було запереченням феодалізму, а сам капіталізм заперечується соціалізмом.

Кількісний та якісний аналіз соціально-економічних явищ передбачає використання математичних методів. Ними широко користувалася економічна наука з часів свого виникнення. Сучасний рівень розвитку продуктивних сил, зростати масштабів виробництва, розширення міжгалузевих і територіальних зв'язків зумовлюють технологічно-економічні розрахунки, які часто виходять за межі елементарної математики і вимагають від практиків і теоретиків економіки глибоких математичних знань.

Одним із найважливіших спеціальних прийомів досліджень в економічній теорії є метод наукової абстракції. Він полягає у виділенні найбільш суттєвих сторін процесу, що вивчається, абстрагуванні від усього другорядного, випадкового. Проте абстрагування не означає відриву від дійсності. Наукова абстракція - це відображення у свідомості реально існуючих виробничих відносин, це процес проникнення в суть явищ, тобто від особливостей прояву до самої суті їх.

Основні етапи процесу пізнання можна охарактеризувати як рух від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики

Головними способами діалектичного абстрагування є аналіз і синтез, що перебувають у діалектичній єдності. Аналіз являє собою розчленування досліджуваного явища на складові частини в процесі руху пізнання від конкретного до абстрактного, яке розкриває суть явища. Синтез - це об'єднання проаналізованих частин в єдине ціле в процесі руху пізнання від абстрактного до конкретного, яке досліджує взаємозв'язки всіх сторін явища як єдиного цілого. Отже, аналіз і синтез є двома нерозривними чинниками процесу наукового пізнання дійсності, використання яких сприяє виявленню причинно-наслідкових зв'язків окремих явищ.

Наукове пізнання суспільних процесів передбачає також використання методу поєднання логічного й історичного підходів до вивчення політичної економії. Логічний взаємозв'язок усіх компонентів суспільства як цілісного організму відбиває історичний процес виникнення і становлення певної системи. Поєднання логічного й історичного в економічній теорії допомагає відкриттю якісно нових форм дії економічних законів і знаходженню нового змісту в економічних категоріях. Хоча логічне й історичне перебувають в органічному зв'язку, проте логічне не зводиться до точної копії всіх поворотів історичного процесу, а відображає його генеральний напрям, звільнений від зигзагів і випадковостей історії.

Виникнення і розвиток політекономії, як і будь-якої іншої науки, пов'язані з практичною діяльністю людей. Зв'язок науки із суспільною практикою передбачає обмін діяльністю і результатами між науковцями і працівниками інших галузей народного господарства. В ході такого обміну суспільна практика виступає критерієм наукового пізнання. Суспільною практикою по суті закінчується і перевіряється процес пізнання як рух від практики до абстракції і від абстракції до практики життя. Тільки на практиці можна перевіряти правильність теоретичних положень, відповідність їх реальній дійсності.

Теорія повинна відкривати шлях практиці, бо теоретичне пізнання не пов'язане з практичною діяльністю, безцільне. Але й практика, відірвана від теорії, має суто емпіричний застійний характер. З огляду на сказане, досить важливим спеціальним методом дослідження економічних явищ є соціально-економічний експеримент. Він має бути виваженим і здійснюватися на базі врахування історичного досвіду. Судження про результативність того чи іншого соціально-економічного експерименту має бути максимально об'єктивним, звільненим від впливу моральних, ідеологічних, політичних та інших чинників. Ігнорування цих вимог в однаковій мірі шкідливе як для економічної теорії, так і для економічної практики.

Закони та функції політичної економії

Початковим ступенем пізнання виробничих відносин є формування економічних категорій. Економічні категорії являють собою узагальнюючі поняття, які виражають суть економічних явищ і процесів (наприклад, "товар", "гроші", "вартість", "прибуток", "національний доход" тощо). Економічні категорії - істинні, бо в дійсності існують ті відносини, які вони відображають. Разом з тим економічні категорії історичні, оскільки існують на певних етапах розвитку суспільного виробництва.

Наступним більш складним ступенем пізнання виробничих відносин є з'ясування економічних законів, за якими ці відносини розвиваються. Економічний закон являє собою об'єктивний, стійкий, істотний причинно-наслідковий зв'язок і взаємозалежність явищ і процесів економічного життя Якщо економічна категорія виражає суть одного явища або одну сторону економічних відносин, то економічний закон розкриває взаємозв'язок багатьох однопорядкових явищ

Розрізняють економічні закони: всезагальні, загальні та специфічні. Всезагальні закони - це такі, що діють в усіх системах виробничих відносин, в усіх способах виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил, закон підвищення продуктивності праці, закон пропорціональності тощо). Загальні (особливі) економічні закони - це такі закони, що властиві кільком способам виробництва (закон грошового обігу, закон вартості). Специфічні економічні закони діють лише в одному способі виробництва (закон купівлі-продажу робочої сили при капіталізмі, закон розподілу за працею при соціалізмі).

В системі специфічних законів кожного способу виробництва центральне місце посідає основний економічний закон, який характеризує мсту суспільного виробництва і засоби її досягнення. Скажімо, основним економічним законом капіталізму є виробництво і привласнення додаткової вартості шляхом експлуатації найманих працівників. Основним економічним законом соціалізму є найповніше задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб суспільства та всебічний розвиток кожної людини на основі піднесення і вдосконалення суспільного виробництва і підвищення його ефективності на базі науково-технічного прогресу.

Існують три точки зору на характер економічних законів. Прихильники першої і них вважають, що економічні закони об'єктивні і діють незалежно від волі і свідомості людей, хоч дія їх виявляється через практичну діяльність людей, що опосередковується політичними, ідеологічними, етичними та іншими відносинами, які можуть протидіяти природно-історичному розвитку суспільного виробництва. З огляду на сказане, характер дії тих чи інших економічних законів може проявлятися у безумовній, абсолютній формі та у формі пануючої тенденції.

Звідси поділ економічних законів на абсолютні й закони-тенденції Абсолютні закони - це закони, що виражають найважливіші, визначальні, головним чином якісні сторони економічних процесів, які в основних моментах не піддаються істотній протидії інших законів та політичних, ідеологічних, етичних чинників До таких законів, скажімо, належить закон додаткової вартості Адже навіть у разі підвищення заробітної плати, якого можуть добитись робітники внаслідок економічної боротьби, дія чакону додаткової вартості не порушується. Закони-тенденції - це такі, що виражають переважно кількісні характеристики економічних явищ, на які протидіючі фактори у взаємодії з іншими економічними законами чинять істотний вплив, послаблюючи чи уповільнюючи здійснення їх. До таких законів належать закон-тенденції норми прибутку до зниження, закон-тенденції норми додаткової вартості до підвищення та ін.

Об'єктивний характер економічних законів означає, що їх можна відкривати, вивчати й пізнавати. Пізнання економічних законів дає змогу суспільству враховувати їх дію у своїй господарській практиці і завдяки цьому домагатися значних успіхів у розвитку економіки. І навпаки, свідоме ігнорування дії економічних законів, або ж неврахування їх дії через відсутність певних знань призводить до великих втрат.

Друга точка зору полягає в запереченні об'єктивного характеру економічних законів. її прихильники вважають, що економічні закони створюються самими людьми, а тому їх можна ігнорувати, скасовувати одні і створювати інші. Реалізація подібних поглядів в господарській практиці неминуче веде до суб'єктивізму й волюнтаризму, що негативно впливає на економічний розвиток суспільства. Зазначені погляди прийнято називати суб'єктивно-ідеалістичними.

Протилежну точку зору на характер економічних законів відстоюють прихильники фетишистських поглядів. Вони не заперечують об'єктивного характеру економічних законів, але при цьому вважають, що ці закони діють стихійно, що люди не можуть пізнати їх, а отже й не можуть узгоджувати свою практичну діяльність з дією тих чи інших економічних законів. Дотримання фетишистських поглядів на характер економічних законів прирікає людей на пасивне споглядання за розвитком економічних процесів і цим завдає шкоди суспільству.

В будь-якому суспільстві політекономія виконує теоретико-пізнавальну, практичну, методологічну, виховну й ідеологічну функції.

Теоретико-пізнавальна функція політичної економи полягає у вивченні та поясненні закономірностей процесів і явищ економічного життя суспільства. Вивчення політичної економії дає змогу суспільству не тільки розкрити сутність та механізм дії економічних законів, але й свідомо використовувати їх у своїх інтересах. Адже будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства.

Практична функція політичної економії полягає в розробленні принципів і методів раціонального господарювання, науковому обґрунтуванні економічної політики держави. Скажімо, сьогодні практична функція політичної економії в нашій державі спрямована на забезпечення ринкової трансформації економіки.

Політична економія виконує й методологічну функцію, оскільки є теоретичною основою усіх інших економічних наук, тобто розробляє загальні методологічні принципи конкретно-економічного аналізу. Прикладні галузеві науки є своєрідним продовженням і конкретизацією положень політичної економії в певних галузях та сферах економіки. Взаємозв'язок політичної економії з галузевими економіками, з одного боку, сприяє її зближенню з життям, з другого, забезпечує піднесення теоретичного рівня конкретних галузевих економік.

Виховна функція політичної економії полягає у виробленні економічної психології кожної людини або групи людей. Реалізація згаданої функції здійснюється внаслідок вивчення політекономії усіма категоріями населення. Оволодівши економічною наукою, людина краще орієнтується в економічному житті й у виборі місця майбутньої роботи, повніше реалізує свої здібності й ефективніше використовує професійні знання у своїх інтересах. Скажімо, вивчення політекономії майбутніми спеціалістами допоможе їм краще й ефективніше реалізувати свою спеціальність і буде передумовою їх соціальної активності та поведінки.

Нарешті, політекономія в будь-якому суспільстві виконує й Ідеологічну функцію, тобто виражає і захищає інтереси певних класів та соціальних груп. Це проявляється передусім при дослідженні і тлумаченні соціально-економічних відносин. Про це свідчить вся історія виникнення і розвитку політичної економії, в тому числі і її буржуазного та марксистського напрямів. Скажімо, буржуазна політекономія на етапі свого становлення, коли інтереси буржуазії збігались з ходом економічного розвитку, намагалась з наукових позицій з'ясувати основні риси капіталістичного виробництва з погляду його переваг над феодальним виробництвом. Проте навіть тоді вона не ставила перед собою завдання розкрити історично минущий характер капіталізму й особливості боротьби антагоністичних класів цього суспільства.

Коли ж відбулася повна заміна феодалізму капіталізмом і прогресивна роль буржуазії вичерпалася, буржуазна політекономія відмовилась від безкорисливих наукових досліджень соціально-економічних відносин і стала на шлях упередженої апологетики капіталізму. Що ж стосується дослідження організаційно-економічних відносин, то буржуазна політекономія і в минулому; і сьогодні приділяла їм належну увагу й досягла значних успіхів у з'ясуванні закономірностей розвитку господарських процесів.

Марксистська політична економія захищає інтереси трудящих і трактує соціально-економічні відносини з точки зору переваг соціалістичного виробництва над капіталістичним. Проте якщо соціально-економічні відносини з'ясовувалися з послідовно наукових позицій, то при дослідженні організаційно-економічних відносин нерідко брала гору догматична ідеологізація, що знижувало загальний рівень науковості економічної теорії і завдавало збитків.

Ідеологічну функцію виконує і офіційна політекономія нашої держави. З метою виправдання курсу на капіталізацію суспільного житія та захисту інтересів нової національної буржуазії, що виникла в ході ринкової трансформації економіки України, вона відмовилась від наукового аналізу соціально-економічних відносин і стала на шлях вульгаризації і перекручення закономірностей суспільного розвитку В інтересах нової буржуазії робляться спроби перенести на національний ґрунт досягнення світової буржуазної науки в галузі аналізу організаційно-економічних відносин.

Висновок

Отже за сучасних умов коли наша країна здійснює перехід до якісно нового стану економіки, роль економічної політики істотно підвищується. Щоб змінити умови нашого життя, зробити його кращим, необхідно розпізнати природу економічних взаємозв'язків та взаємозалежностей, оволодівати механізми використання економічних законів.

Список використаної літератури

· Чепінога В.Г. Основи економічної теорії: Навч.посібник

· Башнянин, Лазур, Медведєв. Політична економія. Підручник для студентів вузів.

· Ніколенко, Шегда. Основи економічної теорії.

· Мочерний, Ларіна. Політекономія.

Размещено на Allbest.ru