Економічне зростання, його джерела та чинники

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

ВСТУП

Сьогодні на земній кулі нараховується понад 240 країн. Вони досить помітно відрізняються одна від одної як за розміром території й чисельністю населення, так і за економічною потужністю й, отже, місцем у світовий економіці. Проте національна економіка кожної країни є складовим елементом глобальної економічної системи. Навіть найменш розвинуті країни докладають свій внесок у світовий процес економічного розвитку - своїми природними чи людськими ресурсами, виробництвом, споживанням імпортної продукції. Економічні ресурси використовують у рамках національної економіки. Основне її завдання - виробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.

Національна економіка, або господарство країни - це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів, обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури, ступеня розвитку науки й техніки.

Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств. Потужність економіки країни в значної мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництва - ресурсів, які необхідні для виробництва товару.

1. ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

1.1 Економічне зростання, його типи та фактори

Економічне зростання - це критерій економічного розвитку. Свій вираз він знаходить у збільшенні реального ВВП як в абсолютному обсязі, так й на душу населення. Швидке або, навпаки, нульове й навіть негативне економічне зростання не завжди говорить про швидкий економічний розвиток, топтання на місці чи економічній деградації.

Та при всіх недоліках економічне зростання залишається найбільш вживаним критерієм економічного розвитку.

Економічне зростання може вимірюватися як у фізичному виразі (фізичне зростання), так і у вартості (вартісне зростання). Перший спосіб більш надійний (тому що дає можливість виключити вплив інфляції), але не він не універсальний (при розрахунку темпів економічного зростання важко вивести загальний показник для виготовлення різних виробів). Другий спосіб вживається частіше, але не завжди можливо запобігти впливові інфляції. На макроекономічному рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:

- зростання обсягу ВВП;

- темпи зростання ВВП у розрахунку на душу населення;

- темпи росту промислового виробництва у цілому, за основними галузями й на душу населення.

Екстенсивний тип економічного зростання - (екстенсивний - від латинського слова extensivus - що розширюється) розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів), (б) робочої сили, (в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Якщо капітал, праця і матеріальні витрати зростають на певну величину, то й обсяг виробництва збільшиться в таку ж кількість раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання - це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.

Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом. При екстенсивному економічному зростанні випуск продукції підвищується з такою ж швидкістю, з якою зростають величини використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінною. Отже, не вистачає амортизаційних фондів - засобів на відновлення основних виробничих фондів (будівлі, устаткування), фактично не впроваджуються новітні науково-технічні розробки.

Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин. Отже приходиться витрачати усе більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання носить витратний характер.

Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif - напруга). Його головна відмінна ознака -підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу.

При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання - підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція буде (у найпростішому вираженні) виглядати так:

Y = AF(K,L,N)

У даній формулі А - це сукупна продуктивність факторів. З формули видно: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, то й обсяг виробництва зростає також на 1%.

Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва. Збільшення його масштабів забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, більш економічних предметів праці, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Безсумнівною перевагою інтенсивного збільшення виробництва є те, що воно переборює перешкоди економічного зростання, породжені відомою обмеженістю природних ресурсів. Господарський розвиток переводиться на нові рейки - на основу безперервного науково-технічного й економічного прогресу. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження.

Всебічна інтенсифікація - це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.

Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу розширеного відтворення.

Нове виявляється в створенні сучасної структури народного господарства. У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей. (Приладобудування, випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість, атомна енергетика, виробництво синтетичних смол, пластичних мас, прогресивних конструкційних матеріалів тощо)

Прогрес видний і в тім, що зменшується частка проміжного продукту і відповідно збільшується питома вага кінцевого продукту, що йде в споживання. Така структурна зміна - результат ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.

Поліпшення розширеного відтворення досягається, коли в складі національного доходу зростає частка продуктів споживання в порівнянні з засобами виробництва, що йдуть для нагромадження. У результаті підвищується рівень і якість життя населення, росте соціальна ефективність господарського розвитку.

При новій якості економічного розвитку істотно змінюються пропорції відтворювального процесу. Відносно повільніше зростає виробництво засобів виробництва і, навпаки, виникає тенденція до прискорення виробництва предметів споживання.

1.2 Джерела економічного зростання

Джерела економічного зростання є необхідними умовами, що роблять можливим збільшення обсягу, підвищення якості вироблених товарів і послуг за даний період часу.

До джерел економічного зростання відносять, насамперед, економічні ресурси, які має країна для нарощування обсягів вироблених товарів і послуг. Крива виробничих можливостей (рис. 1) графічно демонструє, що при повному використанні економічних ресурсів одночасне збільшення виробництва товарів і послуг у наступні періоди можливо тільки при збільшенні ресурсних можливостей суспільства.

Рис. 1. - Крива виробничих можливостей

Збільшення обсягу ресурсів і підвищення їхньої якості під впливом НТП графічно зображується зсувом кривої виробничих можливостей вправо з положення АВ у положення А'В'.

Розглянемо джерела економічного зростання за моделлю Р. Солоу.

Модель Солоу враховує вплив трьох факторів:

- капіталоозброєнності (k=K/L);

- зростання населення (?L);

- технологічного прогресу (Т.П.).

За моделлю Р. Солоу існує стійкий рівень капіталоозброєнності (k*), який визначає економічну динаміку

s/у=k*/f (k*);

s - норма заощаджень, у - норма амортизації, k* - стійкий рівень капіталоозброєності, f(k*) - продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєнності.

Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:

1. Зростання капіталоозброєності (k), яке залежить від зростання норми заощаджень (s).

Р. Солоу сформулював «золоте правило» (при визначенні норми заощаджень критерієм повинна бути максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання), яке виконується за умови, що граничний продукт капіталу (МРК) дорівнює його вибуттю (амортизації - у): МРК=у

2. Зростання населення (tL - темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:

?K = I/L - (у + tL)*k

де І/L - інвестиції на одного працюючого;

у - норма амортизації;

tL - темп зростання населення;

k - капіталоозброєність.

3. Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (у), так і загального продукту (Y).

Якщо ефективність виробництва (Е) під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з тим же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом tL+g:

Y=(tL+g)y₀L

y₀ - базова продуктивність праці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 2. - Модель економічного зростання Р. Солоу

Модель економічного зростання Р. Солоу зображена на рис. 2.

k - капіталоозброєність одиниці праці з постійною ефективністю;

k* - стійкий стан капіталоозбросності, за якого уk = І, тобто величина капіталу, що вибуває (уk), дорівнює капіталу, що інвестується (І = s f(k));

у - норма амортизації;

tL - темп зростання населення;

g - темп зростання ефективності виробництва під впливом технологічного прогресу.

1.3 Темпи економічного зростання

Іноді здається дивною та бурхливою реакція, з якою економісти сприймають, здавалося б, незначні зміни в темпах зростання. Чи дійсно настільки істотна різниця між чотирма і трьома відсотками економічного зростання? Так, істотна. Для Сполучених Штатів з їх реальним ВНП, що складає зараз приблизно $3995 млрд., різниця між темпами зростання в 3% і 4% виражається сумою 40 млрд. доларів у рік. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження в темпах економічного зростання цілком може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.

У ряді років навіть невеликі розходження в темпах зростання можуть придбати вирішальне значення. Приклад: припустимо, що країна А и країна Б мають однакові обсяги ВНП, але різні темпи економічного зростання - темпи зростання країни А складають 4% у рік, а країни Б - усього 2%. Щоб довідатися, скільки буде потрібно років для подвоєння ВНП, скористаюся «правилом величини 70» (це метод визначення числа років, протягом яких рівень цін може підвищиться вдвічі; число 70 поділяється на річний рівень інфляції. Відповідно до правила ВНП країни А подвоїться за 17,5 років (70:4), а в країні Б для цього знадобиться 35 років (70:2).

Що стосується темпів зміни реального ВНП на душу населення, то при однакових темпах економічного зростання різниця в життєвому рівні населення буде ставати усе більшою й більшою. Наприклад, дві країни Г и Д розвиваються однаковими темпами (5% на рік); але якщо в країні Г ВНП на душу населення складає 10 тис. грн.., а в країні Д - 500 грн.., то 5%-ий приріст для країни Г означає приріст рівний 500 грн., а для країни Д - усього лише рівний 25 грн. на рік.

Очевидно також, що економічне зростання має більш важливе значення, ніж стабільність.

1.4 Чинники економічного зростання

Важливою складовою наукового аналізу суті політичної економії, дослідження становлення, трансформації та результатів розвитку господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема його чинників.

Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно поділити на такі групи:

1. інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу;

2. інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх періодах.

Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у забезпеченні економічного зростання почали відігравати інтенсивні чинники, серед яких основними є підвищення продуктивності праці і фондовіддачі, зменшення матеріаломісткості. Екстенсивні чинники - розширення експлуатації найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в основному пішли у минуле. Втім, у реальному житті перевага віддається якомусь одному інтенсивному чиннику (наприклад, зростанню продуктивності праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним поєднанням зазначених чинників.

У XVIII - середині XIX ст. переважав капіталомісткий шлях розвитку виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення виробництва засобів виробництва, переміщення основних капіталовитрат (надлишків виробництва) від живої до уречевленої праці і відносного зниження частки витрат живої праці, збільшення частки основного капіталу на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної будови капіталу. Характер економічного зростання почав змінюватися у наступний період, коли відбувся перехід до "масового виробництва, заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації компонентів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва, заснованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація праці людей. Основу економічного зростання становили своєрідна технологізація мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залежність робочої сили, людини від засобів праці.

Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції та послуг.

До чинників, які можуть призвести до уповільнення економічного зростання, належать окремі законодавчі акти про соціальні питання, безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед інших чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарську злочинність, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, що знижують ефективність сільськогосподарського виробництва.

Аналіз господарської практики показує, що економічне зростання у країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це підвищення досягається завдяки чинникам, пов'язаним передусім із науково-технічним прогресом.

2. ТЕОРІЇ І МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

2.1 Неокласичний напрямок

У центрі неокласичного напряму стоїть ідея оптимальності ринкової системи, що розглядається як досконалий саморегулюючий механізм, що дозволяє найкращим чином використовувати усі виробничі фактори не тільки окремому суб'єкту, але й економіці в цілому.

У реальному економічному житті суспільства ця рівновага порушується. Однак моделювання рівноваги дозволяє знайти відхиляння реальних процесів від ідеалу. Найбільш відомі наступні моделі:

- факторна модель Кобба-Дугласа;

- проста односекторна модель економічної динаміки Р. Солоу;

- модель короткострокового економічної рівноваги Харрода-Домара.

Факторна модель Кобба-Дугласа (що частіше називається виробничою функцією Кобба-Дугласа) має наступний вигляд:

V=ALбKв

Де V - обсяг виробництва у вартісному вираженні; L - витрати праці, K - основні фонди у вартісному виразі; А - коефіцієнт пропорційності, величина якого залежить від K, L, и V; б, в - коефіцієнти еластичності, що показують, як зростає обсяг продукції, якщо фактор виробництва збільшується на одиницю.

У майбутніх численних дослідженнях економістів модель Кобба-Дугласа була модифікована й розвинена шляхом введення інших факторів зростання: вік основного капіталу, масштабу виробництва, кваліфікації робітників, тривалості робочого тижня й т.д.

2.2 Кейнсіанська теорія

Центральна проблема економіки для цієї теорії - фактори, що визначають рівень й динаміку національного доходу, його розподілу.

Згідно кейнсіанської економічної теорії основним фактором визначення динаміки вживання і заощаджень є не ставка процента, а величина доходу домашніх господарств. При цьому зберігається та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих видатків. Вплив ставки процента грає відносно невелику роль по відношенню до впливу доходу на споживання і заощадження. В той же час, динаміка інвестицій визначається передусім динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень і інвестицій.

Сукупні показники утворюються шляхом агрегування, тобто об'єднанням великої кількості одиничних показників в агрегати(сукупності). Зокрема, ціни на окремі товари і послуги в масштабах макроекономіки характеризуються як загальний рівень цін - як сукупна пропозиція, а суспільна потреба в товарах і послугах, представлена доходом нації, при даному рівні цін - як сукупний попит.

Саме сукупний попит є центральною ланкою макроекономічної кейнсіанської моделі(на відміну від класичної, де в центрі уваги була пропозиція). З ефективним попитом Кейнс пов'язував суть своєї теорії. Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від рівня цін.

2.3 Неокейнсіанська теорія

економічне зростання виробничий потенціал

Неокейнсіанство досліджувало проблеми динаміки ефективного попиту, використання інвестицій, поняття мультиплікатора. Інші ж аспекти теорії Кейнса були визнані несуттєвими й в моделях економічного зростання й циклу майже ні якої ролі не грали. Якщо у теорії Кейнса визнавалась важливість грошей та їх особливі шляхи впливання на економічні процеси, то у неокейсіанських теоріях економічного зростання гроші залишались поза межами економічного аналізу.

Таким чином економічний розвиток суспільства - це перш за все еволюція його економічного механізму. Показники динаміки економічного розвитку численні; вони не завжди піддаються кількісній оцінці й часто рухаються у різних напрямках.

У зв'язку з труднощами виміру процесу економічного розвитку у макроекономіці частіше за все аналізують економічне зростання, тобто змінення обсягу послуг й товарів що виробляються у країні. Хоча це лише один з критеріїв економічного розвитку.

Економічне зростання визначається рядом факторів виробництва: трудом, землею, капіталом, підприємницькою спроможністю. Вони, в свою чергу, складаються із ще дрібніших факторів (елементів), що дозволяє перегрупувати їх на зовнішньо- та внутрішньоеконмічні фактори, або на екстенсивні та інтенсивні фактори зростання.

Провідним елементом економічного зростання у наш час є науково-технічний прогрес. Із розвитком й освоєнням досягнень НТП інтенсивні фактори стають переважними.

Сучасні теорії економічного зростання розвиваються у рамках неокласичного, кейнсіанського, неокейнсіанського та посткейнсіанського напрямків, що знаходить відображення у державній стратегії економічного розвитку суспільства, методах й формах державного регулювання економічного зростання.

ВИСНОВКИ

Як відомо, сучасне суспільство прагне до постійного поліпшення рівня й умов життя, які може забезпечити тільки стійкий економічний ріст. Однак спостереження показують, що довгостроковий економічний ріст не є рівномірним, а постійно переривається періодами економічної нестабільності.

В умовах переходу до ринкових відносин в економіці України велике значення грає реформація відносин власності, роздержавлення і поява нових видів власності, що буде сприяти розвитку ринкових відносин, нових видів господарювання, завдяки чому з'явиться можливість перебороти найтяжку економічну кризу, у якій знаходиться Україна.

Економічні перетворення в Україні повинні бути націленими на вирішення найважливішого завдання - це радикальні зміни в системі управління економікою як на макрорівні, так і на мікрорівні (рівні підприємств і об'єднань). Зміни на мікрорівні полягають в перебудові організаційної структури управління діяльність підприємств, створенні промислово-фінансових груп, холдингових компаній. Необхідність створення і розвитку нових в Україні форм підприємництва об'єктивно обумовлена потребою підприємств у більш гнучких структурних формах, здатних адаптуватися до швидких змін зовнішнього середовища.

Кризові явища в галузях економіки України спричинені недостатнім і несвоєчасним урахуванням змінних умов виробництва, можливостями інтенсифікації, змінами у методах господарювання та іншими причинами. Темпи виробництва почали різко сповільнюватися. А намагання стримати спад виробництва екстенсивними методами не призвело до відповідних результатів, спричинило зменшення фондовіддачі.

Відносно високий рівень розвитку економіки України може забезпечити їй економічну незалежність, але за умови конверсії оборотного потенціалу й незалежної економічної оцінки матеріально-сировинної бази.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Башнянин Г.І. Політична економія. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 528 с.

2. Башнянин ГЛ., Лазур П.Ю., Медведев В.С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. - 274 с.

3. Бугаян И.Р. Макроекономіка. - К.: Фенікс, 2000. - 352 с.

4. Бункина М.К., Семенов А.М. Макроэкономика. - М.: Дело и Сервис, 2003. - 544 с.

5. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 1995. - 362 с.

6. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії. - К.: Вища школа, 1995. - 471 с.

7. Дорнбуш Р., Фишер С. Макроэкономика. - М.: МГУ, ИНФРА-М, 1997. -784 с.

8. Климко Г.Н., Нестерянко В.П. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. - К.: Вища школа, 1994. - 256 с.

9. Ніколенко Ю.В. Політекономія. - К.: ЦУЛ, 2003. - 290 с.

10. Кривенко К.Т. Політична економія. - К., 2001. - 323 с.

11. Мочерний С.В. Основи економічної теорії. - Херсон, 2006. - 398 с.

12. Мочерний СВ., Фомішина В.М., Тищенко О.І. Економічна теорія для менеджерів. - Херсон, 2006. - 475 с.

13. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - К.: Знання-Прес, 2004. - 615 с.

Размещено на Allbest.ru