Типи, види та форми власності

Роздержавлення може супроводжуватись, як зміною форм власності - державної на недержавну, так і зміною лише форм використання державної власності.

Реалізація політики роздержавлення потребувала розробки спеціальних правил передачі прав власника від держави самостійним суб'єктам (фізичним і юридичним особам). Зміна структури власності в Україні сприятиме становленню ринку з усією інфраструктурою і водночас значними змінами у соціальній сфері.

Згідно з концепцією роздержавлення в Україні, головними формами роздержавлення стали:

· Продаж певної частини акцій громадянам та їхнім господарським об'єднанням;

· Оренда майна громадянам та їхнім господарським об'єднанням;

· Обмеження втручання держави в процес ціноутворення, скасування примусового державного замовлення, відмова від надання підприємствам дотацій, субсидій і гарантування кредитів;

· Акціонування державних підприємств;

Отже, роздержавлення економіки України - це процес перетворення власності, який в кінцевому результаті дасть можливість ліквідувати монопольне становище держави та її відомств, створить умови для розвитку різноманітних форм власності: перетвореної державної власності, акціонерної, кооперативної, приватної та інших, зробить кожного працівника, трудовий колектив справжнім суб'єктом відносин власності.

Приватизація - важлива складова процесу роздержавлення, але не єдина. Приватизацію слід розуміти, як перетворення державної, а також колективної власності на приватну, індивідуальну чи групову власність.

Власне, суть приватизації визначається самою суттю приватної власності. Насамперед це створення механізму реалізації приватної власності виробника в нових умовах виробництва, перетворення його в повноправного хазяїна, забезпечення йому у всіх сферах господарської діяльності прямої залежності рівня споживання від рівня виробництва. Приватизація в перехідній економіці є переважною формою роздержав- лення, з одного боку, і наділення громадян власністю за рахунок перерозподілу суспільного майна, з іншого. Під приватизацією, як правило, розуміють продаж або безоплатну передачу державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів або юридичних осіб. На базі державних підприємств можуть виникати приватні і змішані фірми в різноманітних організаційно-господарських формах -- від індивідуальних підприємництв до усіх видів корпорацій. Сенс приватизації власності полягає в відчуженні державної власності на користь юридичних осіб і громадян та формуванні приватної, колективної, змішаної (спільної) форм власності.

Приватизація державного майна в Україні розпочато в 1992 році.

На початку реформування власності близько 86% (5533 підприємств із загальної кількості - 6478) всіх підприємств знаходились в державній власності. Було взято курс на те, щоб в деяких галузях народного господарства, зокрема, в легкій і харчовій промисловості, сільському господарстві, торгівлі і сфері побутового обслуговування питома вага недержавного сектора економіки за кількістю підприємств становила 95-100%. В цілому в промисловості кількість підприємств недержавного сектору мала 75%, з обсягом виробленої продукції понад 50%. На 1.01.1999р. форму власності змінили 61,8 тис. підприємств та організацій. Понад 70% загального обсягу промислової продукції виробляється на недержавних підприємствах.

Щороку розробляється фондом державного майна і затверджується Верховною Радою Державна програма приватизації, в якій визначаються: завдання щодо приватизації майна, способи її для різних груп об'єктів, квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів для приватизації різних груп об'єктів, заходи щодо залучення інвесторів, особливості участі в процесі приватизації громадян України, іноземних інвесторів та інших покупців. Визначаються також витрати на проведення приватизації і надходження коштів від приватизації .

Починаючи з 1998 року, головною формою приватизації стала грошова (оплатна).

Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом викупу, продажу на аукціоні та за конкурсом.

Початком торгів на аукціоні вважається момент оголошення початкової ціни об'єкта. Якщо протягом трьох хвилин не буде запропоновано вищу (щонайменше на 10% від початкової ціни) ціну, об'єкт вважається проданим. Право власності передається покупцю, який у ході торгів запропонував вищу ціну.

При продажу за конкурсом право власності передається тому покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації або за рівних умов вищу ціну. Конкурсна комісія створюється органом приватизації із спеціалістів, експертів, представника місцевої Ради та представника трудового колективу об'єкта, що приватизується.

З 1998 року були введені нові форми приватизації: продаж на відкритих торгах із залученням уповноважених осіб на конкурсних засадах; продаж акцій лотами на грошових аукціонах; проведення міжнародних тендерів, тобто продаж акцій міжнародним інвесторам.

Мета приватизації, врешті решт полягає в тому, щоб передати майно ефективним власникам, здатним вдосконалити виробництво на підприємствах, що приватизуються. В Україні приватизована переважна більшість підприємств. Але обсяги виробництва на них знизились у чорній металургії у 2,2 рази, у машинобудуванні і в металообробній промисловості - в 2,8, в хімічній і нафтохімічній - в 2,4 рази, в легкій промисловості - в 4 і в харчовій - в 2,6 рази.

Важко знайти ефективного інвестора в умовах, коли в Україні погано налагоджено виробництво нової техніки і технології. Іноземні інвестори неохоче вкладають кошти в застаріле виробництво. Непоодинокі випадки, коли іноземний інвестор купує сучасне підприємство заради того, щоб ліквідувати конкурента.

Проведення приватизації під час кризи в економіці стимулювало подальший її розвиток. Для виходу з кризи треба було посилити державне регулювання економіки, однак приватизація як засіб дерегулювання її послаблювала вплив держави на економіку, сприяла її дерегулюванню.

Приватизація привела до виникнення класу багатих, перерозподілу національного багатства та валового внутрішнього продукту (ВВП) на користь цього класу, посиленню диференціації доходів. Багатство нового класу створювалось не на основі зростаючої економіки, а позаекономічним шляхом, коштом зубожіння основної маси населення.

Через випуск і купівлю-продаж цінних паперів був введений в дію ще один механізм перепливу капіталу. Цей механізм менш досконалий, ніж банківський: рішення про направлення капіталу на придбання цінних паперів часто-густо приймаються при відсутності необхідної інформації, розрахунків економічної ефективності. Введення цінних паперів сприяли розвитку шахрайства, захопленню суспільної власності та чужих коштів окремими особами.

Приватизація не вирішує найважливішої для нашої економіки в сучасних умовах проблеми - проблеми прискорення науково-технічного прогресу (НТП), створення масової сприйнятливості до НТП. Якщо при дрібному товарному виробництві ринок безпосередньо оцінює результати роботи товаровиробника, то в сучасних умовах, коли розвиток економіки визначається реалізацією досягнень НТП, відновлення ринкового регулювання економіки не означає автоматичного встановлення матеріальної зацікавленості в прискоренні НТП інженерів, управлінців, робітників.

Не вирішує приватизація найважливішого сьогодні завдання - залучити до вдосконалення виробництва якнайбільше працівників народного господарства. Для цього потрібно зацікавити тих, хто може приймати участь у вдосконаленні виробництва, в результатах такого вдосконалення. Але приватизація вирішує це завдання тоді, коли власник одночасно є працівником .

Приватизація встановлює зв'язок між кінцевими наслідками діяльності підприємства (прибутком) і доходами власника, а не зарплатою працівника. Значна кількість власників не є працівниками даного підприємства і не приймають участі у вдосконаленні виробництва, але привласнюють його наслідки. Безпосередні учасники вдосконалення виробництва (інженери, робітники, управлінці) часто-густо не є власниками. Тому реставрація приватної власності не забезпечує того вдосконалення виробничих відносин, якого вимагають сучасні продуктивні сили.

Щодо способів приватизації, то в Україні залежно від політичної боротьби, вони постійно змінювались, як і перелік об'єктів, заборонених для приватизації.

Способи приватизації:

1. Масова приватизація шляхом видачі приватизаційних ваучерів дозволяє порівняно швидко розподілити державні активи серед великого числа громадян. Незалежно від того, чи видаються приватизаційні свідоцтва безплатно або за деяку невелику суму грошей, ваучерні схеми є соціально найменш конфліктним засобом приватизації. Водночас отримані по таких схемах власницького права не можуть кваліфікуватися як повноцінне право приватної власності і, швидше за все, є лише стартовою умовою для подальших кроків.

2. Приватизація методом прямих продаж активів, цінних паперів, майнових комплексів заздалегідь підготовленому інвестору або на грошових конкурсах, аукціонах, тендерах і т. ін. має перевагу - одержання грошей, що можуть стати джерелом як надходжень у бюджет, так і інвестицій у приватизовану компанію.

3. Наступним методом приватизації є реприватизація, тобто відновлення в правах власності осіб, незаконно позбавлених майна в результаті конфіскаційної націоналізації. Основними формами реприватизації є: реституція (повернення власності колишнім власникам у натуральному виді), і компенсація (повернення вартості конфіскованого майна грошима або спеціальними ваучерами).

Характерним є те, що під час роздержавлення та приватизації в Україні переважного розвитку набула корпоративна форма власності. Корпоративний сектор тепер є домінуючим в українській економіці. Станом на 1 січня 2001 р. на нього припадало 52,4 відсотка загальної кількості підприємств, на яких вироблялося 55,7 відсотка промислової продукції. Показовим є й те, що 21 млн громадян України стали власниками акцій та земельних паїв. Однак незрілість ринкових відносин в Україні заважає повній реалізації громадянами своїх прав як акціонерів.

Роздержавлення і приватизація мають одну мету - створення багатоукладної соціально-орієнтованої ринкової економіки. Цілісна система заходів роздержавлення включає щонайменше чотири компоненти: дебюрократизацію керування господарством; обмеження державної підприємницької діяльності; стимулювання приватного капіталу; згортання регулювання економіки. Питання визначення ролі держави в процесі приватизації значною мірою обумовлює як темпи проведення приватизації та її прибутковість, так і перебіг соціально-економічної трансформації суспільства взагалі, зокрема структурну перебудову господарства та вирішення соціальних проблем.

Основні аргументи прихильників роздержавлення та приватизації полягають у наступному:

- роздержавлення сприяє росту ефективності за рахунок зниження витрат виробництва, швидкої адаптації до попиту, введення раціональних методів виробництва і розширення можливостей фінансування;

- комерціалізація і безпосередній зв'язок із ринком забезпечують більш ефективний контроль;

- скорочення дотацій і оздоровлення бюджету створюють можливості більш ефективної витрати його коштів;

- демонополізація сприяє створенню гнучких мобільних виробничих структур, упровадженню нової технології;

- поділ економічних і політичних чинників призводить до росту економічної відповідальності за прийняття інвестиційних рішень.

Висновки

Власність є однією з фундаментальних та основоположних економічних категорій, сутність якої постійно змінюється в залежності від динаміки розвиту економічної системи суспільства в якому вона розвивається. Тому кожна історично визначена соціально-економічна епоха мала на власність свої погляди. Власність у цілому є складною і багатоплановою соціологічною категорією, в якій виділяють економічний, соціальний, правовий, політичний та інші аспекти. Тому власність вивчають різні науки: політична економія, економічна теорія, юриспруденція, філософські науки, соціологія та інші.

Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, користування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових об'єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об'єктів власності). Марксистська політична економія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), визначає власність як певні економічні відносини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Власність як відносини між людьми з привласнення умов їх життєдіяльності є системним утворенням, якому притаманна певна внутрішня структура - сукупність функціонально особливих елементів, взаємозв'язок яких утворює зміст і забезпечує функціонування та розвиток усієї сукупності відносин власності.

Основними елементами внутрішньої структури всієї системи відносин власності є відносини належності, володіння, розпорядження та використання умов і результатів виробництва, які виконують різну функціональну роль у процесі відтворення матеріальних благ і самої людини.

Сьогодні, історичний процес розвитку власності можна відобразити в трьох поняттях власності: „тип“, „вид“, „форма“.

Є три основних типи власності: приватна, суспільна і змішана власність. В свою чергу, типи поділяються ще на види та форми власності.

Що ж стосується України, то за умов переходу до ринкової економіки неможливо не зачепити власності, саме тому радикальна реформа відносин власності є базовою проблемою сучасних перетворень в українській економіці. Це знову-таки зумовлено тим, що відносини власності складають підвалини будь-якої економічної системи, тому вже встановлені в Україні відносини власності, що складали основу адміністративно-командної системи господарювання не можуть залишитися без змін, бо в противному випадку становлення системи ринкових відносин буде приречене на невдачу, оскільки головною умовою функціонування ринкової економіки є плюралізм форм власності.

Отже, дослідження відносин власності як економічної категорії є центральною проблемою багатьох економічних наук, зокрема політекономії та економічної теорії. Вона виступає предметом ретельного вивчення багатьох вчених - економістів. Ці проблеми вже не одне десятиліття є об'єктом теоретичних сперечань і дискусій, що свідчить про актуальність даної теми на будь-якому етапі розвитку людської цивілізації.

Список використаних джерел

Основна література

1. Закон “Про приватизацію майна державних підприємств”. Ст.4-5

2. Конституція України «Фінансове право України» 2001р.

3. Конституція України «Закон про власність», Ст.1, Ст.2, Ст.7, Ст.48, Ст.50, Ст.31

4. Башняник Г. І. , Лазур П. Ю., Медведєв В. С. „Політекономія: Підручник для студентів вузів.-К.: Ніка Центр, Ельга, 200.-528 с.

5. Бесєдін В. Ф., Рудченко О. Ю., Економіка України: потенціал, реформи, перспективи: Монографія: у 5 т. Т. 2. Проблеми реформування відносин власності в Україні.-К.: НДЕі Мінекономіки, 1996.-312 с.

6. Бичкова О. Ф., Мушин Ю. В. Форми власності сьогодні. - К.: Знання, 1992.-48 с.

7. Бодров В. Г., Рибалкін В. О., Політична економія: Навчальний посібник.-К.: Академвидав, 2004.- 672 с.

8. Гош О. П. Теоретичні засади економічної політики.-К., 2006.-328 с.

9. Камишанська М. О., Державна власність на сучасному етапі розвитку економіки України: Монографія.-Д.: ІЕП, 2003.-144 с.

10. Климко, Нестеренко, Основи економічної теорії. Політ економічний аспект.-К., 2002

11. Кучеренко О.В. Науково-методичні основи здійснення масової приватизації в Україні.-- К.: Либідь, 1999 р.

12. Мочерний С. В. Політекономія.-К.: Вікор, 2005.- 392 с.

13. Положій В. М., Чижов Л. П. Власність: економічний аспект.-С.:- Мрія, 1994.- 80 с.

14. Степура О. С. Політична економія. К.: Кондор, 2006.- 406 с.

15. Шкільняк М. М., Ларіна Я. С., Трансформування відносин власності у перехідній економіці України: Монографія. К.: Академія, 2002.- 216 с.

Додаткова література

16. Голікова Т. "Про структуру державної власності" // "Економіка України", № 8, 1995 р.

17. Економіка. Фінанси. Право.-К.: Аналітик, 2006, 5 вид.-40 с.

18. Економіка. Фінанси. Право.-К.: Аналітик, 2006, 2 вид.-40 с.

19. Калінчук В. «Реформування систем власності та стратегічні галузі в Україні» // «Економіст», №5, 2005р., ст.77-79

20. Контракти.-К.: 2008, №5. 53 с.

21. Павлишенко М. "Роздержавлення та приватизація: новий погляд на проблему" // "Економіка України", № 9, 1994 р.

22. Статистичний бюлетень України.: К.- 2007, 248 с.

23. Статистичний бюлетень України.: К.- 2008, 176 с.

24. Статистичний щорічник України 2005р. Київ, вид. «Консультант» за ред. О.Г. Осауленка, ст.85

Размещено на Allbest.ru