Види підприємств в залежності від форм власності, розмірів та сфери діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

ДОМАШНЯ РОБОТА

на тему:

«Види підприємств в залежності від форм власності, розмірів та сфери діяльності»

Виконала

студентка гр.

CTA

Перевірила

Київ - 2008



План

Вступ

1. Підприємство як господарська ланка економіки

2. Форми підприємницької діяльності

2.1 Одноосібне володіння

2.2 Партнерство

2.3 Корпорація (акціонерне товариство)

2.4 Державне підприємство

3. Класифікація підприємств за розміром

3.1 Малі підприємства як важливий елемент економіки

4. Сфери діяльності підприємств

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Невід'ємним елементом ринкового господарювання, однією з найактивніших форм економічної діяльності є підприємництво, або особливий тип господарювання.

Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник". Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчій потенціал людини.

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури - підприємства.

В умовах ринкової економіки підприємство - це товаровиробник, основна виробнича ланка економіки. Слід звернути увагу на те, що саме на підприємстві відбувається поєднання робочої сили із засобами виробництва.

Залежно від основних форм власності (приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств -- одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне підприємство.

За розміром розрізняють малі, середні і великі підприємства.

Їх також класифікують за сферою, видом господарської діяльності: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

1. Підприємство як господарська ланка економіки

Суспільне виробництво - складна система, яка включає різні організаційно-правові структурні ланки. Основною одиницею підприємницької діяльності в межах суспільного виробництва виступає підприємство. Кожна галузь народного господарства складається із сукупності окремих підприємств, які виробляють одну або споріднені види продукції, що необхідні для задоволення певних потреб населення та суспільства. Економічна сутність підприємства полягає в тому, що воно має на меті одержання прибутку, його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва, тобто відтворення.

За умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Йому притаманні такі властивості:

§ наявність єдиного майна, необхідного для здійснення певного економічного процесу, відособлює його економічно;

§ технологічна зумовленість факторів виробництва (для виробництва хліба потрібні інші засоби виробництва і працівники, аніж для виробництва швейних виробів);

§ певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, комбінування, кооперація, інтеграція);

§ певне місце в соціумі.

2. Форми підприємницької діяльності

Підприємництво передбачає функціонування різних форм господарювання. Класифікуючи підприємства з точки зору форм власності, слід мати на увазі, що в Україні виділяють державне, колективне, приватне підприємництво, а в країнах з ринковою економікою виділяють приватний і державний сектор. Сучасна економічна теорія визнає такі основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності:

1) одноосібне володіння;

2) партнерство (товариство);

3) корпорація (акціонерне товариство)

4) державне підприємство (рис. 1).

Рис. 1. Види підприємств за формами власності

2.1 Одноосібне володіння

Одноосібне володіння - підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу. Власник має матеріальні ресурси та обладнання, необхідні для виробничої діяльності, або купує їх, а також особисто контролює діяльність підприємства.

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.

2.2 Партнерство

Партнерство, або товариство - форма організації бізнесу, створена на засадах угоди двох чи більше окремих осіб (у тому числі юридичних) шляхом об'єднання (пайове, дольове) їхнього майна та підприємницької діяльності. Об'єднуючи свої фінансові ресурси і вміння вести справу, партнери таким чином розподіляють ризик, а також прибутки і збитки.

Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромадження капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-друге, надання права голосу.

Товариства, як правило, - це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, відносно невелика.

Юридична особа - це ділове підприємство, що має власний статут, рахунок у банку і занесений у державний реєстр, тобто пройшло процедуру офіційного заснування.

За ступенем участі засновників у діяльності підприємства розрізняють:

§ товариства з обмеженою відповідальністю;

§ товариства з додатковою відповідальністю;

§ повні товариства;

§ командитні товариства.

Вид товариства впливає на роль партнерів у функціонуванні підприємства.

Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю), що являється об`єднанням громадян або юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди між ними. Члени повного товариства зберігають самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов`язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Найчастіше статус повного партнерства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Ця форма менш ризикова для підприємця і тому більш поширена. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.

Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину - за принципом обмеженої відповідальності (члени вкладники), майнова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.

Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті розподілу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї форми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах партнерів, що іноді затримує прийняття відповідних рішень; необмежена відповідальність призводить до того, що доводиться нести збитки за помилки своїх партнерів.

В Україні до форми партнерства відносять також кооперативи, колективні та орендні підприємства.

Право колективної власності виникає на основі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських об'єднань; передачі державних підприємств в оренду, викупу колективами державного майна; перетворення державних підприємств на акціонерні та інші товариства.

Кооператив (від лат. "cooperatio" - співробітництво) - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської або іншої діяльності, засноване на особистій участі і використанні власного або орендованого майна.

В економіці України існують такі кооперативи: споживчі і обслуговуючі.

Підприємницьку діяльність здійснюють споживчі кооперативи. Вони займаються виробництвом товарів і продукції, виконанням робіт і наданням платних послуг підприємствам, організаціям і окремим громадянам. Членом кооперативу може бути кожен громадянин, який досяг 16 років.

Взаємовідносини між кооперативом і його членами регулюються договором. Майно кооперативів формується за рахунок грошових і матеріальних внесків (паїв) його членів, виробленої продукції та доходів від реалізації продукції та ін. Одержаний дохід розподіляється між членами кооперативу за трудовим вкладом кожного, частина його може розподілятися залежно від величини внеску (паю).

Розвитку підприємництва сприяють орендні відносини, які регулюються Законом "Про оренду майна державних підприємств і організацій".

Оренда (від лат. "arrendare" - віддавати в найм) - це засноване на договорі тимчасове платне володіння і користування майном для здійснення підприємницької діяльності. Об'єктами оренди можуть бути цілі майнові комплекси державних підприємств або її структурних підрозділів. Перелік об'єктів регулюється законом України "Про підприємництво".

Суб'єктами орендних відносин виступають орендодавець і орендар. Орендодавцями є органи, уповноважені управляти відповідним майном. Орендарями можуть стати трудові колективи, громадяни, юридичні особи, іноземні держави і особи без громадянства.

Орендар самостійно вибирає, що йому виробляти і реєструє нове підприємство у встановленому законом порядку. Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, є лізинг .

Лізинг - це довгострокова оренда майна на умовах розстрочення плати за неї. У цьому разі власник майна здає його в оренду на тривалий строк лізингоутримувачу, який шляхом періодичних платежів виплачує повну вартість цього майна. Тому, лізинговий кредит є формою майнового кредиту, а лізингова операція має кредитний характер. Суб'єктами кредитних відносин у цьому випадку є лізингодавець як кредитор і лізингоотримувач як позичальник.

Об`єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів відповідно до чинного законодавства, не заборонене до вільного обороту на ринку і не має обмежень на передачу в оренду.

2.3 Корпорація

Корпорація (акціонерне товариство) - провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.

Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кожний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Акція (від лат. "action" - цінний папір) - це вид цінного паперу без встановленого терміну обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні підприємством, на отримання прибутку у формі дивіденду і розподілу майна у разі ліквідації акціонерного товариства. Частина доходу, виплачувана власникові акцій, називається дивідендом (від лат. "dividendus" - той, що підлягає поділу).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акумулює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ревізійну комісію тощо).

На практиці ж рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 відсотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Подібні власники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на управління акціями, які їм належать, з банками, страховими компаніями, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціональних інвесторів.

Розглянемо структуру акціонерного товариства на прикладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Воно об'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств (рис. 2).

Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.

Для практичних функцій управління підприємством загальні збори призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізійну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.

Перевагами акціонерних товариств є можливість значного розширення фінансування, демократизація управління підприємством, покращення господарських зв'язків між підприємствами, можливість швидкого будівництва на акумульовані кошти нових підприємств і послаблення диспропорцій в економіці внаслідок швидкого випуску дефіцитних товарів, прискорення процесу міжгалузевого переливання капіталу і впровадження досягнень науково-технічного прогресу у цих галузях, посилення заінтересованості працівників у результатах їхньої праці тощо.

Незважаючи на явні преваги акціонерної форми організації підприємницької діяльності, доцільно згадати і про її недоліки. Це можлива втрата акцій дрібними акціонерами під час економічної кризи, посилення системи залежності й контролю менших акціонерних товариств могутнішими, зростання маси фіктивного капіталу і можливість фінансових махінацій тощо.

Акціонерні товариства поділяються на два види:

1) відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на біржах;

2) закрите акціонерне товариство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом передплати чи купуватися та продаватися на біржі.

Відмінність між ними полягає в тому, що АТ закритого типу можуть створювати обмежену кількість акціонерів, а кількість та склад акціонерів товариства відкритого типу не обмежені.

Прибуток, що залишився після сплати податків вважається чистим і розподіляється на розсуд АТ. Частина його може спрямовуватися на виробничий і соціальний розвиток колективу, виплати відсотків за облігаціями і до резервного фонду. Чистий прибуток що залишився, використовується для виплати дивідендів акціонерам. Розміри вищевказаних відрахувань з Пч встановлюються загальними зборами акціонерів товариства. Порядок формування і використання резервного фонду визначається статутом товариства. Кошти резервного фонду використовуються на покриття непередбачених збитків АТ. За рахунок цього фонду в разі нестачі Пч можуть виплачуватись дивіденди за облігаціями і дивіденди за привілейованими акціями, а також викупатися акції у акціонерів за відсутності інших коштів.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.

2.4 Державне підприємство

підприємство партнерство акціонерний державний

Державні підприємства - це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, які необхідні для розвитку національної економіки. Такі підприємства функціонують на поєднанні комерційних і некомерційних начал. З галузі зв`язку це: УДППЗ «Укрпошта», Спецзв`язок, КРРТ (Концерн радіозв`язку, радіомовлення та телебачення)

Вони засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово-розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

З метою глибокого реформування державного сектора економіки України, частка якого у виробництві промислової продукції становить дещо менше ніж 52%, передбачено здійснити структурне розмежування державного сектора на дві підгрупи.

До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимуть у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробляють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, трубопроводи, пошта, зв'язок, енергетика, виробництво лікеро-горілчаних виробів і т.д.).

Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть розпоряджатися міністерства і відомства. Такі права їм передасть уряд.

До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не менше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств - державних акціонерних товариств.

Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою державної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50%. Управління цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представників державних органів у наглядових радах.

Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектора економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого -- створювати ринкове середовище.

3. Класифікація підприємств за розміром

Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих (від 15-200) залежно від галузі або виду діяльності.

Діяльність малих підприємств базується на таких принципах:

- добровільність утворення;

- самоуправління;

- самофінансування;

- відповідальність за результати господарської діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швидко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у виробництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науково-технічних досягнень, а великим - мобільності для переналагодження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони активно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розробку науково-технічних проектів.

Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональних комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації великих підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

3.1 Малі підприємства як важливий елемент економіки

Малі підприємства становлять основу малого бізнесу.

До них належать суб'єкти господарювання з кількістю працівників:

- у промисловості та будівництві - до 200 осіб;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб;

- науці й науковому обслуговуванні - до 100 осіб;

- галузях невиробничої сфери - до 25 осіб;

- роздрібній торгівлі - до 145 осіб.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на рис. 3.



Рис. 3. Сутність і значення малих підприємств

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95% їхньої загальної кількості та створюють 20-60% валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.

Доцільність створення малих підприємств зумовлена основними їхніми перевагами:

1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємного змінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини.

2. Малий бізнес сприяє розвитку науки. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.

3. Не потребують великого стартового капіталу, тому негайно розпочинають виробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.

4. Висока оборотність ресурсів.

5. Підприємця спонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення - матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов'язане. Крах, банкрутство - з одного боку, успіх і примноження статків - з іншого.

6. Швидше реагує на потреби споживача. Швидке перелагодження виробництва для випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і надання послуг).

Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств.

1. Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий - 17; на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого тільки 33%. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

2. Великий комерційний ризик, пов'язаний із залученням особистих коштів.

3. Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв'язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності. Як показує світовий досвід, на стадії економічного спаду, в умовах економічної кризи частка малих підприємств, що банкрутують у 2-5 разів більша, ніж великих. Названі фактори впливають також і на кількість новостворених підприємств.

4. Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівня інфляції. Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем у будь-якому бізнесі. Особливо згубно вони впливають на розвиток малих підприємств, оскільки розрив у цінах на час придбання сировини та реалізації продукції спричиняє для них значні фінансові труднощі.

5. В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабка сприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічного прогресу (це стосується перш за все підприємств в сільській місцевості, де підприємцю часто дуже бракує як вмінь та навичок ведення бізнесу так і грошей на нове обладнання).

Підтримка малих підприємств - один з основних завдань економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а й сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства.

З часом саме малий бізнес стане провідним фактором економічних перетворень перехідних економік, і не треба буде доводити, що підтримка малого бізнесу є вигідною не тільки малим підприємствам, але й усій економіці, суспільству в цілому.

4. Сфери діяльності підприємств

Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові, сфери обслуговування.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між собою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк -- предмети виробництва сільського господарства. Банки збирають вільні кошти і надають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють прискоренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

Висновок

Підприємство - це юридична особа і одночасно господарська та фінансова

одиниця. Налагоджувати ефективне функціонування підприємства у ринковій економіці, уникати кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає: всебічне знання свого конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Проведення підприємницької діяльності на власний ризик по виробництву продукції, реалізації товарів, виконання робіт, послуг з метою задоволення потреб споживачів і одержання прибутку.

Як економічне явище підприємство характеризується певною сукупністю продуктивних сил і виробничих відносин. По-перше, воно має певну кількість засобів виробництва і робітників, що дає можливість виконувати закінчений цикл операцій і здійснювати випуск продукції. Підприємство також характеризується певною організацією виробничого процесу, спрямованого на досягнення економічної ефективності. По-друге, підприємство - це певна підсистема виробничих відносин.

Господарська діяльність підприємств має певні особливості залежно від розміру (велике, середнє, мале), форми власності (державне чи приватне), сфери діяльності тощо. На це звернули увагу і науковці, і керівники усіх рівнів господарювання, коли з переходом до ринкових відносин державні підприємства почали роздержавлення, структурно перебудовуватись, акціонуватись, орендувати майно у власників тощо.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Список використаної літератури

1. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основы экономической теории: Учеб. пособие. - М: Рыбари, 2000.

2. Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія. Підручник. -2003. - 581с.

3. Башнянин Г.І., Лазур Б.Ю. Політична економія: Підручник для вузів. - К., 2002. - 526 с.

4. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 2002. - 544 с.

5. Макконелл К., Брю С. Экономика: принципы, проблемы, политика. - Т. 1, 2. - М., 1992.

6. Мочерний С.В., Устенко О.А., Фомішин С.В. Політична економія: Навчальний посібник. - Херсон: Вид-во Дніпро, 2002. - 794 с.

7. Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії. Підручник. - К.,2003. - 540с.

8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - К., 1997. - 743 с.

9. Бай С.І. Опорний конспект лекцій з дисципліни “Менеджмент підприємства”. Частина 2. К.: КНТЕУ, 2002. - 79 с.

10. Мошек Г.Є., Гомба Л.А., Піддубна Л.П. Менеджмент підприємства: Підруч. - К .: КНТЕУ, 2002. - 371 с.

Размещено на Allbest.ru