Державне регулювання економіки України

Суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталові надаються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. В умовах тривалого і бурхливого підйому в економіці країни можуть виникнути небезпечні явища розкрадання товарних запасів, ріст імпорту і погіршення платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу над пропозицією і звідси необґрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача державного регулювання економіки пригальмувати ріст попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб по можливості скоротити надвиробництво товарів і перенагромадження капіталів і, таким чином, зменшити глибину і тривалість можливого спаду виробництва, інвестицій і зайнятості в майбутньому.

4. Розвиток фундаментальних наукових досліджень із тривалими строками окупності, високим ступенем ризику і невизначеністю у відношенні прибутку практично не під силу ринковому механізмові. Тут держава стимулює структурну політику і науково-технічний прогрес. Та й ринок більш ефективно працює при комерційному освоєнні перспективних видів нової техніки і технології.

Держава проводить регіональну політику, вирішуючи питання, що виникають при впливі на ринкову економіку історичних, національних, демографічних і інших неринкових факторів. Регіональна політика здійснюється за допомогою фінансових стимулів і державних капіталовкладень, що забезпечують привілегіювання положення окремим галузям і регіонам. В одних випадках підтримка виявляється галузям і територіальним одиницям, що знаходяться в стані затяжної кризи ; в інші - заохочується розвиток нових галузей і видів виробництв - носіїв науково - технічного прогресу, покликаних привести до прогресивних структурних змін усередині галузей, між галузями і у всьому народному господарстві в цілому, до підвищення його ефективності і конкурентноздатності. У той же час можуть прийматися заходу для пригальмування надмірної концентрації виробництва.

5. Реалізація національних інтересів у світовій економіці (регулювання зовнішньоекономічних зв'язків) припускає проведення державою відповідної зовнішньоторговельної політики, контроль над міжнародною міграцією капіталів і робочої сили, вплив на валютні курси, керування платіжними балансами і багато чого іншого.

Такі загалом верхні максимально припустимі межі державного втручання в ринкову економіку. Ці рамки досить широкі для того, щоб розумний симбіоз державного регулювання й ефективно працюючого механізму ринку дозволив вирішити основні соціально-економічні проблеми сучасного суспільства.

Якщо ж держава намагається робити більше, ніж йому отмерено ринковою економікою, - продовжує розподіляти виробничі ресурси, утримує адміністративний контроль над цінами, прощає підприємствам заборгованість, зберігає робочі місця в технологічно відсталих виробництвах, веде фіскальну податкову політику, намагається забезпечити високу соціальну захищеність населення без обліку реальних можливостей економіки, то в народному господарстві консервується відстала структура виробництва, низька якість продукції, збільшується відставання від розвитих країн в області науково-технічного прогресу і рівня життя народу. У результаті страждають ті, заради яких держава йшла на перевищення меж розумного втручання в економіку. Тоді рано або пізно стає необхідним роздержавлення економіки, рятування її від надмірної державної активності.

2.2 Проблеми державного регулювання економіки в Україні

Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше ніж створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

Неприйняття тоталітаризму, орієнтація на ліберально-демократичну систему цінностей, були багатьма сприйняті як перехід до якоїсь абстрактної "без державної" ринкової моделі. Цілком лібералізовані ринки представлялися основою політичних свобод і демократії. Але це твердження не тільки перекручено трактувало західний досвід, але і не враховувало вітчизняний менталітет з його багатовіковою традицією сильної центральної влади, щоправда, доведений у ході соціального експерименту до крайніх форм.

Позиція невтручання держави в економіку привела Україну до найжорстокішої кризи: розвалу промисловості, різкому і тривалому спадові промислового виробництва, зниженню обсягів випуску сільськогосподарської продукції, росту внутрішнього і зовнішнього боргу, гіперінфляції і наступній нестабільності національної валюти, кризі неплатежів, невиплаті заробітної плати і пенсій, корупції у всіх ешелонах влади, значному тіньовому оборотові капіталу, росту злочинності, у тому числі організованої, росту безробіття, утраті моральних цінностей у суспільстві- наркоманії, проституції і т.д.

Слід зазначити, що системи, цілком заснованої на невтручанні держави, не існувало й у ХІХ столітті і до нього. У ХХ в. найважливішої складового успіху країн з розвитий ринковою економікою, і що розвиваються з'явилася регулююча роль держави.

Перший етап (1992-середина 1994 р.м.) розвитку економіки України, коли влада залишалася в руках номенклатури, а початком економічних реформ з'явилося проходження російської лібералізації цін, проявилися відмовлення від наукового обґрунтування ринкових перетворень, нерозуміння фундаментальних функцій суспільного поділу праці, складності реформування державної власності, уповільнення формування перехідної економіки і відсутність її державного регулювання переборений. Але цей етап, як уже було відзначено, привів Україну до затяжної економічної кризи, багаторазовому зниженню життєвого рівня населення.

З другої половини 1994 р. перехідна економіка України почала здобувати реальні контури. В основу соціально- економічних перетворень був покладений науковий підхід, вивчення суспільних тенденцій розвитку перехідної економіки й об'єктивних форм їхньої реалізації в СНД, Росії, Україні, наукова розробка стратегії і тактики внутрішньої і зовнішньоекономічної політики країни з метою прискорення демократичних перетворень.

Виконання економічних функцій державою вимагає формування механізмів державного регулювання, включаючи мети і пріоритети розвитку, а так само економічних і правових способів їхнього досягнення. Для України головна мета державного регулювання економіки в сучасних умовах- забезпечення переходу від хаотичних до регульованих економічних процесів. При цьому нова система керування вимагає переходу від регламентації, дрібної опіки виробничо-господарської і фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб до регулювання економічних процесів за допомогою економічних і юридичних важелів.

Ефективність державного регулювання економіки в першу чергу зв'язана з проблемою правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні недостатньо розроблена. Багато прийнятих законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів.

Недостатнє пророблення законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання.

В умовах переходу до ринку важливу роль в економіці України грає антимонопольне законодавство і державне регулювання, що видобувних галузей паливно-енергетичного комплексу, електрозв'язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й інших природних монополій, зокрема, стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.

Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної власності, становлення приватної власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу в суспільстві.

Необхідна також реорганізація державного сектора економіки України.

Основні важелі державного регулювання- оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні малоефективні і діють негативно на економіку країни.

Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької діяльності, банкрутства підприємств, росту "тіньового" бізнесу і т.д.

Дефіцитний бюджет- це недофінансування в першу чергу соціального середовища - охорони здоров'я, культури, невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, відсутність ресурсів для фінансування програм державного рівня.

Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.

Тому актуальним для України є рішення проблем адекватного оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України.

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними. Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки і фактичний стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т.д. Реалізація програм державного рівня повинна сприяти подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах - 50-70%.(дані по темпам реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття - офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації.( дод ), також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності (дод ), прогнозується зменшення прихованого безробіттящо стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних. ( дод ).

А у висновку слід зазначити, що взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку. Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищеня ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.

Висновки

На початкових етапах реформування національної політики у багатьох учених і практиків було спрощене і хибне уявлення про сучасну ринкову економіку як про систему, що регулюється виключно ринковими механізмами, в якій роль держави зведена до мінімуму.

Однак сучасна ринкова система господарювання побудована на поєднанні державного і ринкового регулювання. У сучасних умовах держава виконує ряд дуже важливих функцій, ефективна реалізація яких є запорукою життєздатності національних економік і забезпечується здебільшого лише засобами державного впливу.

До основних функцій належать:

1. Створення умов для забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному конкурентному середовищі.

2. Забезпечення виконання загальнодержавних функцій - національна безпека, оборона, реалізація державних програм та ін.

3. Запровадження єдиних і стабільних економіко-правових умов господарювання.

4. Забезпечення ефективного соціального захисту, функціонування тих сфер, де ринкові механізми не сприяють досягненню мети (бідність, безробіття, екологічні проблеми, антикризові заходи тощо).

5. Гарантування мінімальних стандартів рівня життя, умов для розвитку особистості.

Державне регулювання економіки - важливий елемент взаємовідносин уряду з економічними агентами, засіб вирішення практичних завдань. Механізм державного регулювання економіки всіх рівнів є складним, багатогранним і проявляється посиленням або послабленням державного втручання в економічні процеси.

Посилення державного регулювання не означає прямого втручання в економіку. Держава як регуляторна інституція покликана забезпечувати оптимальне поєднання інтересів суспільства, колективів та окремої особи. Вона повинна здійснювати координацію при збереженні саморегулювання та саморозвитку суспільства.

Державне регулювання має історичний характер і пережило декілька трансформацій. У 30-х pp. XX ст. відбувся перехід від нерегульованого ринку до кейнсіанської моделі регулювання; в 70-ті - від кейнсіанської парадигми до монетариської; зараз ведеться пошук нових парадигм регулювання і все частіше говорять про наднаціональне регулювання.

Сучасні світові тенденції в економіці справляють відчутний вплив на світове господарство й економіку окремих країн. Найчіткіше прослідковуються три головні тенденції: глобалізація, регіоналізація та гомогенізація світового господарства, які зумовлюють кардинальні зміни у механізмах регулювання національною економікою.

Сучасний стан державного регулювання економіки в Україні характеризується повільними темпами реформування, недосконалими методами і механізмами впливу держави на суб?єкти господарювання, відсутністю чітко сформульованої концепції розвитку економіки, недостатністю захисту внутрішнього ринку і вітчизняного виробника, слабкою соціальною політикою.

Наближення економіки України до світових та європейських господарських процесів вимагає поглиблення ринкових реформ, здійснення масштабних структурних перетворень, прискорення інституційних змін, легалізації тіньового сектора економіки, проведення економічної політики, спрямованої на модернізацію та раціоналізацію господарських процесів.

Ідеологія системи державного управління та регулювання має ґрунтуватися на поєднанні економічної активності та соціальної спрямованості держави. Вона сприятиме ефективному використанню виробничих ресурсів, підвищенню добробуту населення, індексу людського розвитку, включенню економіки України в сучасні цивілізаційні процеси.

Державне регулювання економіки - складний динамічний процес, тісно пов?язаний зі станом національної економіки, політичним та адміністративним устроєм країни, традиціями і зарубіжним досвідом впливу на економіку. Тому зміст, методи, форми і засоби державного регулювання економіки будуть змінюватися відповідно до суспільного розвитку. Всі ці процеси та явища потрібно враховувати при вивченні дисципліни "Державне регулювання економіки".

Література

1. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки/Навчальній посібник, Київ ”Знання-Прес”, 2000г.

2. Михасюк І.Р. і др. Державне регулювання економіки -Підручник для вищих навчальних закладів. Київ-2000”Атіка”, “Ельга-Н”.

3. Бутук А. И. Экономическая теория. -- К.: Вікар, 2000.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. -- К.: Знання-Прес, 2001.

5. Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. -- М.: Юристь, 2000.

6. Андрусенко Г.О. Стратегія державного регулювання аграрної сфери АПК / Г.О. Андрусенко // Актуальні проблеми державного управління.- Х., 2003

7. Добросоцкий В. Государственное регулирование продовольственного рынка (зарубежний опыт)/ В. Добросоцкий //Мировая экономика и международные отношения. - 2000

8. Стельмащук А.М., Навчальний посібник. - Тернопіль : ТАНГ, 2000.

9. Баринов В. Антикризисное управление / В. Баринов. - М. : ИД ФБК-ПРЕСС, 2002.

10. Валевський О. Актуальність доктрини “нового державного управління” в контексті політичної реформи в Україні / О. Валевський // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України : наук. журнал. - 2005. - № 3.

11. Ефективність державного управління : моногр. / За ред. І. В. Розпутенка ; [кол. авт. : Ю. М. Бажан, О. І. Кілієвич, О. В. Метес]. - К. : КІС, 2002.

12. Лігоненко Л. Антикризове управління підприємством : теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій / Л. Лігоненко. - К. : КНТЕУ, 2004.

13. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. - Львів: “Новий світ - 2000”

Размещено на Allbest.ru