Макроекономічна нестабільність: циклічність, інфляція, безробіття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Дніпропетровський державний аграрний університет

Кафедра економічної теорії

та економіки сільського господарства

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Макроекономіка"

на тему: "Макроекономічна нестабільність: циклічність, інфляція, безробіття"

Виконала: студентка

гр. МО-2-08

О.В.Кондрашенко

Перевірила:

О.В. Гончаренко

Дніпропетровськ - 2010

Зміст

Вступ

1. Циклічність в макроекономіці

1.1 Циклічні коливання як форма економічного розвитку

1.2 Види економічних циклів

2. Безробіття як показник циклічного розвитку

2.1 Показники та причини безробіття

2.2 Методи боротьби з безробіттям

2.3 Аналіз інфляційних процесів в Україні

3. Макроекономічна нестабільність в Україні та антикризова політика держави

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям). Предметом даної курсової є детальне дослідження економічного зростання та періодів його досягнення.

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогоспо-дарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. Тобто, циклічного характеру ринкова економіка набула з початку ХІХ ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про безкризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту та пропозиції. Проте з 1825 р., коли відбулась перша світова економічна криза, ринкова економіка з певною періодичністю переживає спади виробництва. Період від однієї кризи (спаду) до іншої назвали економічним циклом.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, що повторюються. Це означає, що кожна з його фаз повинна мати здатність до відтворення наступної. У підсумку цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклує накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при зародженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення, піднесення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Процвітання змінюється спадом або крахом.

Досягнення високого рівня зайнятості - одна з основних цілей макроекономічної політики держави. Економічна система, що створює додаткову кількість робочих місць, ставить задачу збільшити кількість суспільного продукту і тим самим у більшому ступені задовольнити матеріальні потреби населення. При неповному використанні наявних ресурсів робочої сили система працює не досягаючи границі своїх виробничих можливостей. Чимало проблем безробіття наносить і життєвим інтересам людей, не даючи їм прикласти своє уміння в тім роді діяльності, у якому людина може найбільше виявити себе, чи лишає їх такої можливості, через що люди переносять серйозний психологічний стрес. З вищесказаного можна зробити висновок, що показник безробіття є одним із ключових показників для визначення загального стану економіки, для оцінки її ефективності. циклічний коливання інфляційний безробіття

Отже, ми можемо виділити такі завдання:

Ю детальний аналіз економічних циклів та їх розвитку;

Ю дослідження та запобігання зростання цін та знецінення грошей;

Ю розвиток та методи боротьби з безробіттям.

1. Циклічність в макроекономіці

1.1 Циклічні коливання як форма економічного розвитку

У багатьох країнах з ринковою економікою упродовж останніх двох століть спостерігається економічне зростання, що забезпечило істотне підвищення життєвого рівня населення. Проте тривале економічне зростання не є рівномірним. Піднесення у ринковій економіці неминуче чергуються зі спадами, інколи настають глибокі економічні депресії з великим безробіттям.

Циклічність - це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої.

В економічному циклі досить чітко виділялись кілька періодів, або фаз. Таких фаз було чотири: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення.

Криза - головна фаза циклу. Її функція полягає у встановленні порушеної рівноваги між основними пропорціями економіки. Вона розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у оптовій, а потім і в роздрібній торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво, що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичкового проценту. Паніка охоплює ринок цінних паперів, курс яких нестримно падає. Такою є реакція об'єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій. Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення виробництв під час кризи поступово призводить до необхідних пропорцій і ринкова економіка входить у фазу депресії.

Депресія - фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. На цій фазі відтворення просте, виробництво не розширюється, але й не звужується. Поступово реалізуються товарні запаси, які виникли під час кризи в умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але й на деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва процентна ставка по кредитах падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробничої та комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, змінюють стару техніку і технологію на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масова заміна основного капіталу, що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях. Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого споживання для додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи армію безробітних.

Нарешті, обсяг виробництва досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата. Економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки, попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка процента, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталу тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке економічне зростання, що готує ґрунт для наступної кризи, а отже, і циклу.

Отже, економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільного підприємництва і вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного розвитку.

Крім криз надвиробництва, існують і так звані нерегулярні економічні кризи, до яких відносять проміжні (між основними кризами як фазами циклу), часткові, галузеві та структурні.

Якщо циклічні кризи охоплюють увесь процес відтворення, то проміжні кризи носять локальний характер. Вони не дають початку новому циклу, а на короткий час переривають фазу пожвавлення або піднесення, вони менш тривалі та глибокі.

Часткові кризи, на відміну від проміжних, охоплюють не всю економіку, а якусь одну із її сфер, наприклад, грошовий обіг і кредит. Галузева криза вражає лише якусь окрему галузь, скажімо, енергетику чи транспорт.

Структурна криза з'являється тоді, коли стара структура економіки перестає відповідати новим техніко-економічним параметрам виробництва, існує нагальна необхідність її зміни і переходу до нового технологічного способу виробництва. Складність такого переходу зумовлена тим, що стара економічна структура не сприймає необхідних змін і чинить їм опір. Структурна криза безпосередньо розпочинається тоді, коли занепадають ключові галузі економіки, які визначають структуру відтворення суспільного виробництва. Занепад якоїсь однієї базової галузі (скажімо, вугільної) вимагає структурної перебудови всієї економіки (у цьому прикладі - розширення видобування нафти і газу, розвиток атомної енергетики, перехід на використання нових видів палива та енергії усіх інших галузей, поява нових технологій тощо).

Економічна криза - надзвичайно складне явище. Це схоже на пошук причини захворювання людини. Такими причинами можуть бути нераціональне харчування, нервове напруження, проникнення інфекції в організм, застуда і можливе ускладнення після неї та ін. В цьому випадку важливо знайти найважливішу причину хвороби, поставити точний діагноз.

На сьогодні економісти пояснюють економічні коливання по-різному. Одні з них підкреслюють вплив зовнішніх чинників. Такі важливі технічні

нововведення, як залізниці, автомобілі й автомобільні дороги, стали активними чинниками зростання виробництва, інвестиційної діяльності та зайнятості.

Окремі економісти пояснюють економічні коливання політичними обставинами. Політичні партії чи політики приблизно за рік до виборів правляча партія звичайно намагається стимулювати економіку, зменшити безробіття і збільшити доходи, щоб догодити виборцям. Унаслідок таких дій політиків, на думку деяких учених, і формуються економічні цикли.

Однак більшість економістів вважає, що циклічні коливання в економіці породжуються силами, які діють усередині економічної системи. Усі зовнішні чинники реалізуються тільки через внутрішні сили в економіці.

Згідно з цим поглядом причиною економічних коливань є зміни в обсязі сукупних видатків. Сукупні видатки охоплюють видатки споживачів, фірм на інвестиції, держави та іноземців на купівлю товарів і послуг даної країни. У ринковій економіці фірми виробляють товари і послуги, якщо їх можна вигідно продати. За умов, коли сукупні видатки низькі, фірми не зможуть реалізувати великі обсяги продукції. Як наслідок в економіці скорочуються виробництво, зайнятість і доходи. І навпаки, зростання обсягу сукупних видатків означає, що розширення виробництва буде продуктивним, тому виробництво, зайнятість і доходи також зростатимуть.

Аналіз чинників економічного циклу показує, що протягом тривалого часу, незалежно від досягнутого рівня доходу, запас інвестиційних товарів відповідатиме цьому рівневі, а нові чисті інвестиції можуть скоротитися до нуля, якщо не відбудеться зростання доходу, вдосконалення або нового зниження відсоткової ставки.

1.2 Види економічних циклів

Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3-4 роки), середні (7-11 років) і великі економічні цикли (40-60 років).

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв'язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.

Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:

- динаміка валового національного продукту і національного доходу;

-динаміка промислового виробництва;

- динаміка зайнятості;

- динаміка завантаженості виробничих потужностей;

- динаміка реальних доходів населення.

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших - відбуваються за їхньої відсутності.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб'єктів ринкової економіки, зліт банківських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння тощо.

Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3-4 років за кризою середньострокового циклу. До прикладів можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953-1954 і 1960-1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948-1949 і 1957-1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3-4 роки.

Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов'язується з ім'ям російського вченого М.Д.Кондратьєва. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

У структурі довгих циклів виділяють дві ланки розвитку - низхідну і висхідну хвилі. Йдеться про двофазне членування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20-25, а іноді й більше років - період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попередніх розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва.

Друга частина великого циклу - висхідна хвиля, що триває приблизно 25-30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов'язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон'юнктури.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно-бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР.

2. Безробіття як показник циклічного розвитку

2.1 Показники та причини безробіття

В економічній теорії використовується два показники, що можуть показати об'єктивну картину економічної нестабільності на ринку праці. Це рівень безробіття і середня її тривалість.

Показник рівня безробіття використовується для виміру масштабів безробіття і виміряється як частка офіційно зареєстрованих безробітних до чисельності зайнятих у виробництві. Розрізняють безробіття фрикційне, структурне, інституціональне, циклічне, добровільне.

Фрикційне безробіття показує плинність кадрів, зв'язану зі зміною робочих місць, місця проживання. Цей тип безробіття включає в собі людей, що не зайняті в зв'язку з переходом з однієї роботи на іншу і протягом тижня розраховують приступити до роботи на новому місці, а також працівників у тих галузях, де тимчасові звільнення є нормою без впливу на загальний рівень доходу людей, наприклад, у будівництві. Якоюсь мірою це безробіття є бажаним тому що багато робітників переходять з низькопродуктивної, малооплачуваної роботи на більш високооплачувану і більш продуктивну роботу. Це означає більш високі доходи для робітників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а отже, і більший об'єм реального національного продукту.

Структурне безробіття власне кажучи є розширенням фрикційного. З часом у структурі споживчого попиту та у технології відбуваються важливі зміни, що, у свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу. Через такі зміни попит на деякі види професій зменшується або зовсім припиняється. Попит на інші професії, включаючи нові, збільшується. Виникає безробіття, тому що робоча сила реагує на цю зміну повільно і її структура не відповідає новій структурі робочих місць.

Інституціональне безробіття виникає, коли сама організація ринку праці недостатньо ефективна. Наприклад, неповна інформація про вакантні робочі місця. Рівень безробіття був би нижче при налагодженій роботі системи інформації. У цьому випадку зростає тривалість безробіття тому що гасяться стимули для енергійних пошуків роботи.

Циклічне безробіття викликає спад виробництва під час промислової кризи, депресії, спаду, тобто фаза економічного циклу, що характеризується недостатністю загальних, чи сукупних, витрат. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття росте. З цієї причини циклічне безробіття іноді називають безробіттям зв'язаним з дефіцитом попиту.

Добровільне безробіття викликане тим, що в будь-якім суспільстві існує прошарок людей, що по своєму психічному складу або з інших причин не хочуть працювати. У нашій країні добре відомо, що зусилля по примусової роботи так званих "бомжів" не привели до переорієнтації цієї категорії населення. У такий спосіб безробіття є характерною рисою ринкової економіки. Тому повна зайнятість - нонсенс, не сумісний з ідеєю ринкового господарства. У той же час поняття "повна зайнятість" не означає повної відсутності безробіття. Економісти вважають фрикційне і структурне безробіття зовсім неминучим, отже, рівень безробіття при повній зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного і структурного безробіття. Іншими словами, рівень безробіття при повній зайнятості досягається в тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. Рівень безробіття при повній зайнятості називається природним рівнем безробіття. Наприклад, у 60-их роках у США природним безробіттям вважалися 4% від зайнятої робочої сили. Сьогодні цей рівень піднявся до 7-10%, що зв'язано зі зміною демографічного складу робочої сили й інституціональних змін.

Ознайомимося з методикою, розробленою міжнародною організацією праці (МОП), і зокрема з досвідом, накопиченим у цій області США.

Для розрахунку показників безробіття виробляється збір даних на підставі щомісячних опитувань близько 50 тисяч випадково обраних сімейних господарств. Питання стосуються наступних проблем: чи мав той чи інший індивід роботу на минулому тижні; чи намагався він знайти роботу; скільки часу він уже витратив на працевлаштування; які дії він починав з цією метою. Виходячи з відповідей на питання, до безробітного відносять осіб старше 16 років, що у розглянутий період: не мали роботи; займалися активними пошуками роботи; були готові приступити до роботи.

Не зайнятих у суспільному виробництві і не прагнучих одержати роботу осіб не враховують при визначенні чисельності робочої сили (тобто економічно активного населення). Багато людей з цієї категорії можуть трудитися, але не роблять цього в силу тих чи інших причин. Особливу категорію представляють військовослужбовці. Число осіб, що знаходяться на дійсній військовій службі, входить у величину сукупної робочої сили, зайнятої в цивільному секторі економіки, ця категорія економічно активного населення не враховується. Ці показники відбивають питому вагу безробітних у чисельності сукупної робочої сили і чисельності робочої сили даного сектора відповідно. Розбіжність між величинами складає біля десятої частини відсотка, і в публікаціях частіше зустрічається останній показник.

Проте методологія Міжнародної організації праці не може перебороти деяких неточностей, зв'язаних з виміром рівня безробіття, у зв'язку з чим офіційне визначення норми безробіття можна критикувати як за зменшення справжнього числа безробітних, так і за його перебільшення.

Аналіз причин безробіття дають багато економічних шкіл. Одне із самих ранніх пояснень дано в праці англійського економіста-священика Т. Мальтуса (кінець 18 століття ) "Досвід про закон народонаселення". Мальтус помітив, що безробіття викликає демографічні причини, у результаті яких темпи росту народонаселення перевищують темпи зростання виробництва. Недолік цієї теорії полягає в тому, що вона не може пояснити виникнення безробіття у високорозвинених країнах з низькою народжуваністю.

Досить ретельно досліджував безробіття К. Маркс у "Капіталі" (друга половина 19 століття). Він відзначив, що з технічним прогресом росте маса і вартість засобів виробництва, що приходяться на одного працівника. Це приводить до відносного відставання попиту на працю від темпів нагромадження капіталу, і в цьому криється причина безробіття. Маркс допускав і інші причини, зокрема, циклічність розвитку ринкового господарства, що робить її постійним супутником розвитку ринкового господарства. Заслуга Кейнса в розробці теорії безробіття в тім, що він представив логічну модель механізму, що розкручує економічну нестабільність і її інтегральну складову - безробіття. Кейнс помітив, що в міру росту національного господарства в розвитому ринковому господарстві в більшості населення не весь прибуток споживається, визначена його частина перетворюється в заощадження. Щоб вони перетворилися в інвестиції необхідно мати визначений рівень так названого ефективного попиту, споживчого та інвестиційного. Падіння споживчого попиту гасить інтерес вкладати капітал, і, як наслідок, падає попит на інвестиції. При падінні стимулів до інвестування, виробництво не росте і навіть може згортатися, що приводить до безробіття.

Цікаве трактування безробіття видного англійського економіста А. Пігу, що у своїй відомій книзі "Теорія безробіття" (1923 р.) обґрунтував тезу про те, що на ринку праці діє недосконала конкуренція. Вона веде до завищення ціни праці. Тому багато економістів указували, що підприємцю вигідніше заплатити високу заробітну плату кваліфікованому фахівцю, здатному збільшити вартість випуску продукції. За рахунок високопродуктивної праці підприємець має можливість скоротити робочий персонал. У своїй книзі Пігу детально і всебічно обґрунтовував думку, що загальне скорочення грошової заробітної плати може стимулювати зайнятість. Але все-таки ця теорія не може дати повного пояснення джерел безробіття.

2.2 Методи боротьби з безробіттям

Методи боротьби з безробіттям визначає концепція, який керується уряд конкретної країни. Пігу і його послідовники, які вважають, що корінь зла - у високій заробітній платі, пропонують :

Ю сприяти зниженню заробітної плати;

Ю роз'ясняти профспілкам, що ріст заробітної плати, якого вони домагаються, обертається ростом безробіття ;

Ю державі працевлаштовувати працівників, що претендують на невисокий оход, зокрема, заохочувати розвиток соціальної сфери.

З рекомендацій Пігу широко застосовується розподіл ставки заробітної плати і робочого часу між декількома працівниками. Використання часткового робочого дня скорочує безробіття навіть при збереженні несприятливої кон'юнктури.

Кейнсіанці вважали, що саморегулююча економіка не може перебороти безробіття. Рівень зайнятості залежить від так званого "ефективного попиту" (спрощено - рівня попиту та інвестицій). Дж.-М. Кейнс писав: "Хронічна тенденція до неповної зайнятості, характерна для сучасного суспільства, має свої корені в недоспоживанні.". Недоспоживання виражається в тім, що в міру підвищення доходів у споживача в нього в силу психологічних факторів "схильність до заощадження" перевищує "спонукання до інвестицій", що волоче спад виробництва і безробіття.

Таким чином, кейнсіанці, показавши неминучість кризи саморегулюючої економіки, указували на необхідність державного економічного впливу для досягнення повної зайнятості. Насамперед варто підвищити ефективний попит, знижуючи позичковий відсоток і збільшуючи інвестиції.

Неокейнсіанці вводять поняття "мультиплікатор зайнятості", що розглядається як приріст усієї зайнятості стосовно первинної зайнятості в галузях, сильно взаємозалежних один з одним, в які зроблені інвестиції.

У 1967 році М.Фрідмен висловив думку про існування "природного рівня безробіття", що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений мірами державної політики. Якщо уряд намагається підтримати зайнятість вище її "природного рівня" за допомогою традиційних бюджетних і кредитних методів збільшення попиту, то ці міри будуть мати короткочасний ефект і приведуть лише до росту цін.

З позиції монетаристів, чим вище темпи інфляції, тим у більшому ступені учасники відтворювального процесу враховують у своїх діях майбутній ріст цін і намагаються його нейтралізувати за допомогою спеціальних застережень у трудових угодах, контрактах і т.п. Отже, з часом стимулюючий ефект інфляції, на який робили упор кейнсіанці, слабшає. Щоб активізувати виробництво, уряд змушений прибігати до додаткових скачків інфляції, що веде до усе більш великих доз дефіцитного фінансування з бюджету. Серед аргументів монетаристів із приводу неспроможності кейнсіанської політики ставився акцент на непередбачуваність результатів державного втручання через великі затримки в прояві ефекту цих мір. Пізніше монетаристи вказували також на ефект витіснення приватних інвестицій унаслідок відтоку матеріально-грошових ресурсів у сферу державних операцій: те, що виграє господарство від збільшення держінвестиций, воно втрачає через скорочення коливань з приватного сектора.

Однак при усіх своїх позитивних рисах теорія природної норми безробіття знімає з капіталізму відповідальність за долі мільйонів безробітних і повідомляє недостачу вакантних робочих місць результатом "вільного вибору" людей, що добровільно відмовляються брати участь у трудовому процесі.

Монетаристьскі методи регулювання зайнятості досить радикальні, але не несуть у собі в той же час адекватної ефективності. Монетаристи обвинувачують робітників у тім, що вони утримуються від роботи й одержують компенсацію у виді допомоги по безробіттю. Звідси рекомендації скасувати цю допомогу, щоб змусити людей працювати.

Однак, існує ще один шлях рішення цієї проблеми - через створення могутньої сервісної системи по роботі з кадрами.

Загальновідомо, що основа функціонування будь-якої економіки - це трудові ресурси.

Сьогодні без інтегрального використання високотехнологічних рішень домогтися успіху на ниві підбора кадрів неможливо. Причому звичайних рішень типу роботи з базами даних у цій прикладній області явно недостатньо - наприклад, дуже складно формалізувати і заздалегідь угадати, які навички чи особисті якості потенційних працівників будуть цікаві компаніям через півроку чи рік. А скласти адекватний портрет як наймача, так і претендента тільки на основі резюме, чи анкети навіть однієї особистої бесіди буває дуже важко.

Існує також інша структура кадрового бізнесу, основними принципами якої є:

Ю виявлення потреб клієнта - чи компанії організації, що бажає набрати персонал;

Ю пошук претендентів на вакантні місця;

Ю виявлення найбільш придатних кандидатів;

Ю надання клієнту інформації з обраних фахівців;

Ю організація зустрічей;

Ю дотримання гарантійних зобов'язань.

Крім агентств на ринку трудових ресурсів працюють ще біржі праці, що переслідують трохи іншу мету - знайти людині роботу, у той час як для агентств головне забезпечити компанію співробітниками. Процес підбору кадрів починається з зустрічі консультанта кадрового компанії з клієнтом і визначення вимог, пропонованих до потенційних працівників. Відповідно до висунутих умов відбувається добір претендентів по базі даних. Якщо в базі немає потрібних зведень, то пошук ведеться іншими шляхами, наприклад через оголошення в пресі.

Процес підбора претендентів аж ніяк не простий. Робота з резюме і пошук серед можливих претендентів - це тільки мала частина кадрового бізнесу, що відрізняється різноманіттям форм. У цьому бізнесі існує багато форм роботи. Можна просто пересилати замовнику резюме - і нехай сам розбирається, просіває, домовляється з кандидатами, робить професійний добір. Можна провести попередню роботу з претендентами, і виготовити напівфабрикат - пакет з документами на більш-менш придатних співробітників. Існує також практика, відповідно до якої інформація, що один раз надійшла, про фахівця назавжди залишається в базі агентства; більш того, за динамікою розвитку його кар'єри менеджери агентства ведуть постійне спостереження. Час від часу вони дзвонять даному фахівцю, задаючи питання типу: як справи, чи всі в порядку, які зміни відбулися в кар'єрі, а також ведуть огляд періодичної преси (до речі, до питання про користь активних виступів у спеціалізованій і суспільно-політичній пресі), аналізують відкликання і рекомендації інших клієнтів агентства.

Не виключена ситуація, коли інформація про одного й того самого фахівця попадає в банки даних різних кадрових компаній. Така увага може показатися нав'язливою, однак за умови дотримання конфіденційності, воно свідчить про те, що даний фахівець на очах, він котирується, про нього пам'ятають і готові запропонувати якісь інші варіанти і навпаки.

Дуже важливі в роботі кадрового агентства результати особистої бесіди з кандидатом і її наступний аналіз із залученням усієї наявної в розпорядженні консультанта інформації. Збір цієї інформації може відбуватися через колег чи нинішнього керівника даного фахівця.

Дана система є не тільки теоретично, але і практично обґрунтованою - вона вже виправдала себе в Росії і країнах Прибалтики.

2.3 Аналіз інфляційних процесів в Україні

Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші "дешевіють", а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Основними причинами інфляції є:

Ю диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання "друкарського верстата" це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції;

Ю інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов'язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства.

Ю з зростанням "відкритості" економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв'язки збільшують небезпечність " імпортованої" інфляції.

Ю інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних очікувань.

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв'язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення "ціна - заробітна плата", перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов'язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки - фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва, продукуючого процесу.

Здійснювані заходи по стабілізації фінансової та грощової системи дають утворити передумови для проведення комплексної грошової реформи та запровадження в обіг повноцінної національної валюти України - гривні.

Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці - падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету - та забезпечити передумови для подальшого економічного росту.

Країни, що рішуче пішла шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримування інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищенні рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не лише стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови "керованості" інфляційним факторам, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

3. Макроекономічна нестабільність в Україні та антикризова політика держави

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, по-перше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства; по-друге, різке зниження життєвого рівня населення; по-третє, зростаюча армія безробітних; по-четверте, різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіозно-номенклатурної еліти, а з іншого - відбувається катастрофічне зниження життєвого рівня більшості населення.

Причини економічної кризи в Україні доцільно поділити на три основні групи. До першої належать ті, що були успадковані нею від колишнього СРСР, до другої - ті, що постали з часу проголошення незалежності України; до третьої - причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи, перехідним періодом такої трансформації, який, як засвідчує досвід інших країн, не може не відбуватися у формі певних кризових явищ.

До головної причини першої групи належить майже повне, або тотальне, одержавлення економік, власності, за якого 92% усіх засобів виробництва перебували в руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці майже не існувало плюралізму форм власності і такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. До того ж наявність глибоких диспропорцій в економіці означала орієнтацію не на людину, а на виробництво заради виробництва.

Відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві виражалося в масовому її розкраданні. Крім цього, значна мілітаризація економіки, надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет, політика пограбування села, величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці призвели до того, що в середині 80-х років відчутно знизилися темпи зростання економіки, практично не підвищувався життєвий рівень населення тощо. Це добре усвідомлювало тодішнє керівництво Союзу. Тому й почало так звану „перебудову".

На сьогоднішній день насамперед лишається нерозв'язаною проблема конкурентоспроможності. За винятком окремих підприємств, вона виникла штучним шляхом: собівартість виробів зменшується за рахунок не вдосконалення менеджменту, не інновацій, а хронічної заборгованості, яка продовжує зростати. Так само спотвореною є структурна будова української економіки. В попередні часи велася мова про необхідність глибоких структурних перетворень промисловості України: у 1991 р. 25,6% виробництва припадало на базові галузі - металургію, хімію, енергетику, паливну промисловість, тобто найбільш капітало-, енерго- та трудомісткі і водночас екологічно шкідливі виробництва. Економіка, в структурі якої майже 60% становлять базові галузі, за всіма існуючими світовими стандартами є безперспективною з точки зору темпів розвитку. Потенціал їх зростання через малу швидкість обороту капіталу вкрай обмежений.

Катастрофічних масштабів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Незначне пожвавлення інвестиційного процесу, що спостерігається останнім часом, не в змозі внести відчутні зміни у вирішення і цієї проблеми. Слід урахувати, що за роки кризи обсяг інвестицій скоротився майже у 5 разів, що реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сьогодні сягає 60-70%. В енергетиці, на транспорті та в деяких інших галузях цей показник впритул наблизився до критичної межі.

Надійних передумов сталого зростання економіки України поки не існує, їх ще треба створити. А без цього найбільш імовірним є сценарій депресивного розвитку. Його потенціал визначається динамікою +-2% ВВП. Звичайно, залежно від зовнішньої кон'юнктури, не виключається й певне прискорення.

У зв'язку зі зміною галузевої структури зайнятості (зменшенням числа працюючих у галузях обробної промисловості, особливо в машинобудуванні і легкій промисловості) загострилися регіональні проблеми зайнятості.

Регіональна диференціація гостроти безробіття з перших же місяців реєстрації виявилася дуже значною. Уже до кінця 1991 р. найвищий і найнижчий регіональний рівні безробіття відрізнялися більш ніж у 10 разів, але за минулий період зазначене розходження зросло ще майже в 5 разів.

Цікава також диференціація регіонів країни по складу безробітних. Спочатку основну масу безробітних на Україні складали жінки, обличчя з вищою і середньою фаховою освітою, обличчя передпенсійного віку. Але потім у тих регіонах, де рівень безробіття був вище за середнє, стала рости частка чоловіків, частка осіб з низьким рівнем освіти, частка молоді.

Таким чином, по складу безробітних можна судити про просунення того чи іншого регіону по гостроті безробіття. У тих регіонах, де переважають "високоосвічені жінки передпенсійного віку", можна говорити лише про початкову стадію безробіття. Рівень безробіття і напруженість на ринку праці в таких регіонах як правило невеликі, хоча рости вони можуть високими темпами. У тих регіонах, де серед безробітних переважає молодь, чоловіки, обличчя з низьким рівнем утворення, проблема безробіття дуже гостра, але чисельність безробітних найчастіше росте повільніше, ніж у середньому по країні.

В нашій державі населення більше цікавиться оплатою праці, наданням субсидій, соціальних виплат, отриманням пільг та інших видів матеріальних допомог, оскільки саме ці питання порушуються громадянами при звернення до Міністерства праці України (табл. 1).

Таблиця 1

АНАЛІЗ кількості звернень громадян, що надійшли до Мінпраці протягом І кварталу 2010 року в порівнянні з відповідним періодом 2009 року
№ п/п	РЕГІОН	І кв.2010 року	І кв. 2009 року	ЗМІНА КІЛЬКОСТІ ЗВЕРНЕНЬ
		в абсолю-тних показниках	у % від загальної кількості	в абсолютних показниках	у % від загальної кількості	в абсолю-тних показниках	у відносних показниках
1	АР Крим	347	4,0%	254	3,2%	93	36,6%
2	Вінницька	299	3,5%	246	3,1%	53	21,5%
3	Волинська	141	1,6%	121	1,5%	20	16,5%
4	Дніпропетровська	533	6,2%	464	5,8%	69	14,9%
5	Донецька	606	7,0%	609	7,6%	-3	-0,5%
6	Житомирська	306	3,5%	241	3,0%	65	27,0%
7	Закарпатська	113	1,3%	144	1,8%	-31	-21,5%
8	Запорізька	249	2,9%	219	2,7%	30	13,7%
9	Івано-Франківська	241	2,8%	289	3,6%	-48	-16,6%
10	Київська	436	5,1%	477	5,9%	-41	-8,6%
11	Кіровоградська	222	2,6%	207	2,6%	15	7,2%
12	Луганська	453	5,3%	326	4,0%	127	39,0%
13	Львівська	348	4,0%	368	4,6%	-20	-5,4%
14	Миколаївська	141	1,6%	127	1,6%	14	11,0%
15	Одеська	324	3,8%	300	3,7%	24	8,0%
16	Полтавська	357	4,1%	361	4,5%	-4	-1,1%
17	Рівненська	177	2,1%	173	2,1%	4	2,3%
18	Сумська	283	3,3%	258	3,2%	25	9,7%
19	Тернопільська	123	1,4%	137	1,7%	-14	-10,2%
20	Харківська	487	5,6%	421	5,2%	66	15,7%
21	Херсонська	156	1,8%	153	1,9%	3	2,0%
22	Хмельницька	222	2,6%	228	2,8%	-6	-2,6%
23	Черкаська	232	2,7%	220	2,7%	12	5,5%
24	Чернівецька	90	1,0%	131	1,6%	-41	-31,3%
25	Чернігівська	318	3,7%	238	3,0%	80	33,6%
26	м. Київ	1318	15,3%	1241	15,4%	77	6,2%
27	м. Севастополь	54	0,6%	59	0,7%	-5	-8,5%
28	З-за кордону	44	0,5%	41	0,5%	3	7,3%
	ВСЬОГО:	8620	100,0%	8053	100,0%	567	7,0%

Найбільше звернень до Мінпраці надійшло з питань:

Ю призначення, перерахунку та виплати пенсії - 3369 (або 39% від загальної кількості);

Ю отримання соціальних виплат, субсидій, надання пільг - 1848 (21%);

Ю соціального захисту інвалідів, забезпечення їх засобами реабілітації - 829 (10%);

Ю оплати праці 435 (5%);

Ю нагляду за дотриманням законодавства про працю - 359 (4%);

Ю санаторно-курортного лікування 231 (3%).

Щодо рівня безробіття у світі, то за даними Табл. 2 ми бачимо, що в цілому за останні пів року він знизився:

Таблиця 2

Рівень безробіття у світі (2010р)

№ п/п	Період	Країна	Рівень Безробіття, %
1	Квітень 2010	Південна Корея	3,8
2	Квітень 2010	Казахстан	6,1
3	Вересень 2009- Квітень 2010	Білорусія	0,9
4	Квітень 2010	Великобританія	4,7
5	Квітень 2010	Швеція	25 (серед молоді)
6	Травень 2010	Вірменія	7,3

У Росії для мігрантів з країн СНД вводяться трудові патенти і дактилоскопія. Дозвіл на роботу іноземним громадянам, які є кваліфікованими спеціалістами, видаватиметься на строк дії трудового договору з роботодавцями, які їх запросили, але не більш ніж на 3 роки.

Отже, розвиток безробіття в Україні на сучасному етапі істотно відрізняється від загальносвітових закономірностей. При різкому скороченні обсягів виробництва (більш ніж у 2 рази) рівень безробіття з обліком незареєстрованних безробітних не перевищує 10%. У причинах безробіття існує значна регіональна диференціація. Істотними виявилися і соціальні причини (високий природний приріст, значний міграційний відтік), і економічні (різкий спад виробництва в одних галузях, незначний - в інші).

Відзначимо, індекси споживчих цін (ІСЦ) і цін виробників промислової продукції в квітні 2010 р. склали відповідно 99,7% і 103%. На споживчому ринку в квітні 2010 р. відбулися певні зміни,що представлені у табл. 3:

Таблиця 3

ІСЦ на споживчому ринку (квітень 2010р)

№ п/п	Товари та послуги	Зниження (-) чи збільшення (+), %
1	Продукти харчування та безалкогольні напої	-0,6
2	Хліб і кондитерські вироби з борошна	+0,9
3	Цукор	-6,5
4	Яйця	-4,2
5	Тарифи на житло, воду,електроенергію, газ та ін. види палива	-0,1

Для порівняння наведемо дані індексів споживчих цін за останні 8 р.:

Таблиця 4

Індекс споживчих цін в Україні за 2002-2010рр

	2010	2009	2008	2007	2006	2005	2004	2003	2002
Січень	101,8	102,9	102,9	100,5	101,2	101,7	101,4	101,5	101,0
Лютий	101,9	101,5	102,7	100,6	101,8	101,0	100,4	101,1	98,6
Березень	100,9	101,4	103,8	100,2	99,7	101,6	100,4	101,1	99,3
Квітень	99,7	100,9	103,1	100,0	99,6	100,7	100,7	100,7	101,4
Травень		100,5	101,3	100,6	100,5	100,6	100,7	100,0	99,7
Червень		101,1	100,8	102,2	100,1	100,6	100,7	100,1	98,2
Липень		99,9	99,5	101,4	100,9	100,3	100,0	99,9	98,5
Серпень		99,8	99,9	100,6	100,0	100,0	99,9	98,3	99,8
Вересень		100,8	101,1	102,2	102,0	100,4	101,3	100,6	100,2
Жовтень		100,9	101,7	102,9	102,6	100,9	102,2	101,3	100,7
Листопад		101,1	101,5	102,2	101,8	101,2	101,6	101,9	100,7
Грудень		100,9	102,1	102,1	100,9	100,9	102,4	101,5	101,4
За рік	104,4	112,3	122,3	116,6	111,6	110,3	112,3	108,2	99,4

За даними таблиці ми бачимо, що найбільше значення зафіксовано в 2008 році (122,3), а найменше в 2002 році(99,4). Це свідчить про те, що різкий стрибок інфляції відбувся 2008 році, що поступово продовжувала рости на протязі 2009 року.

Найвищий рівень інфляції в Україні в квітні 2010 р. відносно попереднього місяця зафіксований у Севастополі - 0,4%, за даними Держкомстату. Інфляція в Києві і в Чернівецькій обл. у квітні склала 0,2%, в Тернопільській обл. - 0,1%. Інфляція у Львівській обл. склала 0%.

В інших регіонах країни в квітні ц.р. була зафіксована дефляція: у Черкаській, Сумській, Полтавській, Закарпатській, Волинській обл. і АР Крим - 0,1%, в Харківській, Київській, Житомирській обл. - 0,2%, в Миколаївській і Вінницькій обл. - 0,3%, в Чернігівській, Луганській, і Донецькій обл. - 0,4%, в Хмельницькій і Рівненській обл. - 0,5%, в Херсонській, Одеській і Запорізькій обл. - 0,6%, в Кіровоградській і Івано-Франківській обл. - 0,7%, в Дніпропетровській обл. - 0,9%.

Нагадаємо, інфляція в Україні в березні 2010 р. відносно лютого 2010 р. склала 0,9%. У лютому відносно січня ц.р. інфляція склала 1,9% (у січні 2010 р. - 1,8%). У грудні 2009 р. інфляція в Україні склала 0,9% відносно листопада і 12,3% відносно грудня попереднього року. Інфляція за січень-грудень 2009 р. відносно аналогічного періоду 2008 р. склала 15,9%. У 2008 р. інфляція в Україні склала 22,3%, в 2007 р. - 16,6%.

Висновки

Таким чином, наш аналіз показує, що циклічні коливання в економіці обумовлюються суттєвим відхиленням сукупного попиту від сукупної пропозиції, сукупних витрат від потенційних можливостей виробництва. Головними індикаторами цих відхилень є коливання рівня виробництва, безробіття, інфляції, продуктивності праці, реальних доходів населення.

В українській економіці немає засобів для захисту від майбутніх потрясінь, оскільки з багатьох галузей практично повністю вимили обігові кошти. Натомість українська банківська система навряд чи зможе кредитувати стабілізаційні програми, оскільки не має достатніх фінансових ресурсів. Слід відмітити, що українському суспільству потрібна нова, гуманна стратегія соціального й економічного розвитку. Тобто, рівновага сучасної економічної системи повинна підтримуватися широкомасштабною діяльністю держави і насамперед антициклічним і антикризовим регулюванням. Головне завдання держави полягає в тому, щоб під час криз сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а потім не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій набуло загрозливого характеру. Об'єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його основними інструментами - грошово-кредитна політика держави та бюджетне регулювання. Антициклічне регулювання потрібно здійснювати економічними, правовими й адміністративними методами.

Особливо гостро проблема безробіття коштує зараз перед Україною, що не дивно, тому що стан економіки України зараз обтяжуюче. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнути ринок праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків.

Донедавна Уряд України не звертав належної уваги на дану проблему, що викликало досить справедливі побоювання. Але положення частково змінилося з прийняттям деяких законів і положень, у яких натиск робиться на удосконалювання ринкових механізмів регулювання зайнятості.

Будемо сподіватися, що дані акти не стануть простим псуванням папера, а будуть ефективно перетворюватися в життя, ставши передумовою для економічного відродження України.

Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжуваних дій вони пригнічують платоспроможність як підприємств, так і населення. При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін'єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні за яких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше.

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами, виключивши можливість прихованої, неконтрольованої місії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти, спрямовуючи їх у тіньовий оборот.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Відновити дієздатність держави // Економіка України. - 2000. - № 8 - с. 8-14.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Вища шк., 1995. - с. 370-382.

3. Злупко С.М. Історія економічної теорії: Підручник. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2005. - с. 516-523.

4. Макроекономіка: Підручник / А.Г.Савченко, Г.О.Пухтаєвич, О.М.Тітьонко та ін.; за ред. А.Г.Савченка. - К.: Либідь, 1995. - с. 40-50.

5. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. - К.: Видавничий центр „Академія", 2004. - с. 463-476.

6. Білецька Л.В., Білецький О.В., Савич В.І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - с. 276-283.