Доходи та витрати населення

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Так, у США з 1929 по 1987 рік частка перших найбідншіих груп сімей (із п'яти груп) зросла з 12,5 до 15,4%, а частка найбагатшої п'ятої групи знизилася з 54,4 до 43,7%. Проте за період 1969-1987 рр. нерівність у розподілі доходів між п'ятьма групами зросла. В 1987 р. 20% сімей, які мали найнижчі доходи, отримали лише 4,6% сукупного суспільного доходу (до сплати податків), а в 1969 р. - 5,6%. Водночас частка 20% сімей з найвищими доходами зросла з 40,6 до 43,7%. Ці дані опубліковані у підручнику „Економікс”. Його автори - американські вчені Р. Макконел та С. Брю - зазначають, що у США дохід розподіляється нерівномірніше, ніж у більшості інших розвинутих країн. У доповіді американського президента конгресу США за 1996 р. наводяться дані про те. що з 1979 по 1993 рік дохід 5% найбідніших сімей знизився на 15%, а 5% найбагатших сімей - зріс на 18%.

Згідно а тими ж даними значно більша несправедливість існує в розподілі доходів від власності. Так, у 1983 р. 10% сімей, які отримували найвищі доходи у США, володіли 72% всіх акцій, 86% всіх облігацій, що не оподатковувалися, 50% всього нерухомого майна. Водночас, за визнанням цих же економістів, величезна більшість домогосподарств мають незначну власність або взагалі не мають її.

Полюси бідності й багатства у США набувають гігантських розмірів. Так, крупні мультимільйонери отримують щодня такі суми доходів, які не може заробити за все трудове життя середній американський робітник. Наприклад, Б. Гейтс щоденно отримував наприкінці 90-х років майже 95 млн дол.

За середньостатистичними показниками, різниця в доходах між бідними й багатими у розвинутих країнах світу становить приблизно 1:13-14. У колишньому СРСР вона становила 1:4-5. Останнім часом, у процесі капіталізації відносин власності в Україні ця різниця між багатими і бідними катастрофічно зростає і, згідно з оцінками економістів, становить 1:50.

Неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування підпільної економіки. Підпільна, або тіньова, економіка - сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо). Згідно з оцінками західних учених, підпільна економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% ВНП. У США, наприклад, у 1988 р. на неї припадало від 243 до 729 млрд дол.

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Так, за межі України вивезено майже 40 млрд дол., товарів на суму до 5 млрд дол.

До тіньової економіки значною мірою наближалася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони наживалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і призвело у середині 1994 р. до зосередження у мафіозно-тіньових і комерційно-банківських структурах приблизно половини всієї грошової маси. Така ж частка грошової маси перебувала у тіньовому секторі на початку 1997 р., у 2000 р. вона зменшилась до 40%. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авіао, фальшиві довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерційним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.

Споживання і нагромадження національного доходу

Фонди споживання і нагромадження, їх структура. У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовуються для споживання та нагромадження. Нагромадження є необхідною умовою розширеного відтворення всіх елементів економічної системи.

Національний доход, що використовується на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму втрат. Наприклад, у сільському господарстві колишнього СРСР втрачалося до третини вирощеної сільськогосподарської продукції. Значна частина врожаю пропадає нині і в Україні. Можливі втрати частки створеного національного доходу і від стихійного лиха. Крім того, використаний національний доход може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів та послуг, ніж експортує, то використаний національний доход буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, НІЖ ВИВОЗИТИ.

Велике значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірно великий фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати нову техніку і технологію, розвивати науку, освіту тощо. З іншого боку, надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто затратну економіку.

Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і нагромадженням у пропорції 75:25. У різних країнах світу залежно від соціально-економічної програми розвитку воно відхилялося як в один, так і в другий бік. В Україні за період 1961-1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29 до 18%.

За час економічної кризи норма нагромадження в нашій державі скоротилася ще більше. Значною мірою це : було зумовлено невикористанням амортизаційних відрахувань (у 2000 р. - понад 10 млрд грн.). Враховуючи досвід багатьох держав світу, цю норму в нинішніх умовах слід підняти до 25-26%. Нижньою межею є норма нагромадження 20%. У Китаї в другій половині 90-х років вона становила понад 30%.

Основне джерело нагромадження - додатковий продукт. Він використовується для розширеного виробництва, будівництва об'єктів соціального (шкіл, лікарень та ін.), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.

Для розширеного виробництва необхідно виготовити не лише таку кількість засобів виробництва, яка піде на відновлення зношених протягом року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок для будівництва нових фабрик, заводів тощо. Оскільки на збудовані нові фабрики й заводи? нові шахти та ін. необхідно залучати додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження слід виділити частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання.

За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче й невиробниче нагромадження. Виробниче нагромадження використовують для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою та ін. Завдяки цьому відтворюється в розширеному масштабі власність на засоби виробництва (кількісний аспект цієї категорії). Невиробниче нагромадження використовують для будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров'я, культури. Воно передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які працюватимуть у цій сфері, а також витрати на їх підготовку та перекваліфікацію.

Найважливішим елементом фонду нагромадження є виробниче нагромадження. Тому його норма - найважливіша частка валового (сукупного) нагромадження. В структурі останнього провідна роль належить амортизаційному фонду.

Шляхи оптимізації фондів споживання та нагромадження.

Такими шляхами є:

1. Зниження матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизаційної політики тощо. Ці заходи мають надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження.

2. Лізинг. Як сучасний метод прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження, отримав широке використання. Це довгострокова оренда машин і устаткування, транспортних засобів тощо. В умовах розгортання НТР лізинг набув міжнародного характеру, тобто використовується орендна форма експорту та імпорту машин і устаткування. Однією з форм використання лізингу є зобов'язання орендаря купити машини та устаткування після закінчення строку оренди. Лізинг набув поширення в розвинутих країнах світу. Так, наприкінці 90-х років об'єктами лізингових угод у Німеччині були 35% автомобілів, до 15% промислового обладнання.

3. Процес інтенсифікації суспільного виробництва. Він істотно впливає на оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження.

4. Проведення активної структурної політики, насамперед скорочення матеріаломістких галузей виробництва. Це один з важливих факторів радикальної зміни у співвідношенні фонду споживання і фонду нагромадження. Тому уряд насамперед повинен з'ясувати економічну доцільність існування деяких базових галузей промисловості у нинішніх обсягах і вибрати найперспективніші наукомісткі та високотехнологічні галузі. Основними критеріями вибору галузей є: їх експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток галузей, який сприяє підвищенню конкурентоздатності більшості з них (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту. До найперспективніцщх галузей в Україні належать електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здоров'я, охорона навколишнього середовища. їх у першу чергу повинна фінансово підтримувати держава, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгалли топ^о.

5. Зменшення частки військових нагромаджень. Відіграє певну роль у поліпшенні структури фонду нагромаджень.

6. Підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Має важливе значення для вдосконалення фонду споживання.

7. Скорочення суспільних фондів споживання (за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців та ін.). Це важливий напрям вдосконалення фонду споживання в Україні. Так, в державі налічується до 18 млн пільговиків.

2. Заробітна плата

Заробітна плата як показник, залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважена ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата була, є і ще тривалий час буде важливим якісним показником економічного господарювання.

Суспільством на заробітну плату покладено значні функції щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини - відтворювальну і стимулюючу.

Розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від рівня оплати праці, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинні грунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

У вітчизняній економічній літературі суть заробітної плати трактувалася, виходячи із суб'єктивних принципів її формування, в основі яких лежить ігнорування вартості робочої сили й привласнення командно-адміністративною системою монопольного права на визначення частки кожного працівника у створеному суспільному продукті.

Тому, не зважаючи на різноманітність формулювань, розбіжностей у суттєвій характеристиці цієї категорії не було. Зарплата розглядалась як прямий трудовий дохід, який планомірно визначається на основі врахування суспільного значення результатів праці даного колективу й робітника. Вважалося що вона відображає відносини між працівником і суспільством, а тому необхідна єдина державна політика в галузі зарплати, єдина тарифна система тощо, а також відносини між робітником і трудовим колективом, оскільки зарплата кожного встановлювалась в межах фонду заробітної плати підприємства, цеху, бригади відповідно до його вкладу у колективні результати.

У цих визначеннях, як у дзеркалі, відбилися найважливіші недоліки системи розподілу:

1. встановлення державою” зверху” фонду заробітної плати підприємствам;

2. планомірне визначення трудового доходу кожного працівніка на основі єдиної державної тарифної системи.

Об'єктивною основою формування фонду зарплати вважався досягнутий рівень розвитку продуктивних сил , який визначав можливості держави виділяти певні ресурси для оплати праці. Але ці можливості могли бути і не реалізовані в наслідок відволікання коштів на інші потреби - озброєння, розвиток важкої промисловості, здійснення “проектів віку”,забезпечення кастових привілеїв тощо. До того ж частка, що виділялась на оплату, не була обгрунтована і мала досить малий зв'язок з народногосподарськими результатами.

Помилковим є і визначення зарплати як доходу. Це- не доход,а витрати підприємства на відшкодування трудових ресурсів. Відтворення їх на суспільно необхідному рівні є обов'язковою умовою індивідуального відтворення. Тому створення, як і використання фонду заробітної плати, має відбуватись на підприємстві. Підприємство а не держава є повноправним власником цього фонду, що формується і відшкодовується насамперед із вартості реалізованої підприємством продукції, оскільки людина - головна продуктивна сила, розширене відтворення життєдіяльності якої виступає обов'язковою умовою і метою ефективного розвитку економіки.

Хоч капіталіст купує робочу силу, а не працю, на поверхні економічних явищ створюється видимість продажу праці. Це зумовлено тим, що робітник отримує заробітну плату після завершення процесу праці, що її величина не змінюється залежно від тривалості робочого дня, а індивідуальні відмінності в заробітній платі зумовлені неоднаковою інтенсивністю праці робітників.

Купівля -продаж робочої сили об'єктивно на поверхні виступає у формі купівлі-продажу праці, тому вартість (а отже, й ціна) робочої сили перетворюється на заробітну плату, тобто набуває перетвореної форми. Перетворена форма, оскільки заробітна плата враховує купівлю-продаж робочої сили і стирає межі між необхідною і додатковою працею, приховує наявність експлуатації. Вартість робочої сили, виражена в грошах ,набуває форми ціни робочої сили. Отже, заробітна плата - це грошовий вираз вартості і ціни товару робоча сила та результативності функціонування робочої сили.

З усього зазначеного можна зробити висновок, що заробітна плата - це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці трудящих.

Функції зарплати

Найважливішою функцією зарплати, як бачимо, є відтворювальна, адже вона слугує засобом розподілу основної частини життєвих благ у суспільстві і засобом формування платоспроможного попиту населення, бо становить 70-75% усіх доходів працівників. Саме тому при розподілі валового доходу підприємств і суспільства загалом визначення фонду зарплаті розглядається як першочергове завдання.

Важливу роль виконує і стимулююча функція заробітної плати. Вона слугує засобом залучення громадян до суспільно корисної праці, створює заінтересованість у підвищенні класифікації, оволодінні суміжними професіями, стимулює високо продуктивну та якісну працю. Всього цього, звичайно, можна досягти втому випадку, коли організація заробітної плати забезпечує особисту матеріальну зацікавленість індивіда в продуктивній праці.

Речовим, матеріальним змістом заробітної плати є кількість життєвих благ, необхідних для відтворення робочої сили найманого робітника і членів його сім'ї. Це життєвий фонд робітника, який в умовах товарного виробництва має і вартісний, і грошовий вираз.

Оскільки робоча сила є товаром, то її ціна, як і всіх інших товарів, регулюється також співвідношенням між попитом і пропозицією. Із зниженням попиту або збільшенням пропозиції ціна робочої сили, тобто заробітна плата, зменшуватиметься і навпаки. На розміри заробітної плати впливає дія законів зростання продуктивності праці й підвищення потреб населення, співвідношення сил між робітниками і капіталістами, виступи трудящих тощо.

Одним із факторів зростання вартості робочої сили є підвищення загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників

Структура заробітньої платні.

Заробітна плата за своїм складом не однорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини Співвідношення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини і види винагород, що входять до кожної з них.

Розрізняють заробітну плату основну і додаткову. Основна заробітна плата робітника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством. Вона враховує стійкі відмінності у кваліфікації, складності роботи, умовах праці, інтенсивності та відповідальності. Додаткова оплата залежить від результатів господарської діяльності підприємства і встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені законодавством, або понад розміри, встановлені законодавством. Вона враховує фактори виробничого процесу, які важко передбачити наперед, і виплачується за певні індивідуальні досягнення: професійну майстерність, перевиконання норм виробітку, сумісництво професій, неперервний виробничий стаж. У ній враховуються надбавки за особливі умови роботи, колективні результати праці, що оплачуються з фонду матеріального стимулювання.

Форми заробітньої плати.

Заробітна плата існує у двох основних формах: почасовій і відрядній.

Почасова заробітна плата - це оплата вартості та ціни робочої сили за її функціонування протягом певного робочого часу. Для визначення рівня оплати робочої сили з'ясовують погодинну ставку заробітної плати, яку називають ціною праці.

Ціна робочої сили = денна вартість робочої сили середня тривалість робочого дня

Погодинна оплата праці як різновид почасової використовується для подовження тривалості робочого дня. Під час економічної кризи підприємці скорочують робочий час з одночасним зниженням погодинної заробітної плати, що призводить до зниження заробітної плати нижче від вартості робочої сили.

Відрядна або поштучна заробітна плата - це оплата вартості й ціни товару робоча сила залежно від розмірів вироботку за одиницю часу. Вона є перетворенною формою погодинної заробітної плати. Витрати робочої сили за цієї форми заробітної плати вимірюється кількістю і якістю виробленної продукції. Відрядна заробітна плата використовується для підвищення інтенсивності праці, скорочення витрат на нагляд за робітниками, посилення конкуренції серед робітників. Першою найраціональнішою формою відрядної заробітної плати, що грунтується на хронометруванні робочого дня і встановлення норм виробітку для фізично найсильніших, найвитриваліших і найкваліфікованіших робітників, була система Тейлора (початок XXст. У США).

Почасова заробітна плата переважала на перших етапах розвитку капіталізму. Відтак її змінила відрядна. В сучасних умовах панівною формою знову стала почасова заробітна плата (у США близько 80% робітників одержують заробітну плату залежно від відпрацьованного часу). Це зумовлено широким впровадженням у виробництво конвейєрів, напівавтоматів і автоматів з примусовим ритмом роботи, де інтенсивність праці задається швидкістю руху конвейєра.

Системи заробітньої плати.

В сучасній економічній системі застосовують такі системи заробітної плати: тарифні, преміальні,колективні форми оплати. Їх вибір залежить від трьох оснсвних факторів: а) ступені контролю робітником кількості і якості виробленної продукції; б) ретельності, з якою продукція може бути врахована; в) рівня витрат, пов'язаних із впровадженням тієї чи іншої системи оплати праці.

Тарифна система є основою організації оплати праці, яка включає тарифні сітки,тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно- кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівники - залежно від їх кваліфікації за розрядами таріфної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. За тарифної системи заробітна плата залежить від безперебійної роботи устаткування, від складності праці, яка виражена відповідним розрядом і ставкою. Тарифні системи оплати і посадові оклади службовців та інженерно-технічних працівників розробляються на основі оцінки різних трудових характеристик. Найширше при цьому використовується система аналітичної оцінки, коли тарифні ставки встановлюються залежно від відносної складності виконуваних робіт за такими групами факторів: кваліфікація виконавця ( освіта, досвід роботи, професійна підготовка), розумові та фізичні зусилля, його відповідальність за матеріали, устаткування та ін., умови праці ( тяжкі, непривабливі, тощо).

Для ретельного вивчення якості робочої сили застосовується система оцінювання заслуг, згідно з якою для кожного фактора, що оцінюється( якість праці,продуктивність, виробіток, професійне знання, здатність пристосовуватись, надійність, ставлення до роботи та інше), складається шкала оцінок робітників у балах. До оцінки заслуг вносять такі показники, як відданість фірми, готовність до співробітництва, що прирівнюється до фактора квалифікації.

Преміальні система заробітної плати пов'язують тарифні ставки з нормами витрат праці певною функціональною залежністю. Вони застосовуються там, де робота має характер одноманітних операцій, може бути виміряна і виконується в темпі, який підлягає контролю окремої особи або групи робітників. Поточний контроль за робітником зведено до мінімуму. Застосування преміальних форм оплати праці грунтується на прийомах відрядної і погодинної заробітної плати.

Відрядно-преміальна система передбачає сплачування робітникові певної суми за кожен виріб. За норматив береться найменш можливий обсяг виробітку, завдяки чому він поширюється на більшість робітників. Ця система передбачає інтенсифікацію праці, поліпшення морального і соціального клімату на підприємствах.

В умовах стимулювання, що грунтується на погодинних формах заробітної плати, за норму береться обсяг роботи, що її виконує, як правило, робітник середньої кваліфікації за одну годину. За перевиконання цієї роботи на 1% заробітна плата зростає також на 1%, але загальний розмір надбавок не перевищує 15-20% загального заробітку. Така система стимулює переважно кількість праці, а перевірку якості покладено на контролерів і майстрів.

Більшість преміальних систем передбачає застосування технологічної надбавки, розмір якої залежить від тривалості режимної частини робочого часу устаткування або від часу ручної праці, бо вона стимулює зацікавленість робітників у скороченні ручної праці. Спеціальні премії призначаються за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу або за підтримання устаткування у належному стані. Преміальні системи заробітної плати розроблені таким чином,що стимули, пов'язані з поліпшенням окремих показників роботи, доповнюють один одного, а розміри одноразових підвищень тарифних ставок і окладів для промислових робітників і конторських службовців не меньші 3% основної заробітної плати, для майстрів і техніків - не меньші 5%. Якщо розміри разових підвищень нижчі, вони перестають відігравати стимулюючу роль.

Застосування колективних форм оплати праці зумовлене зростанням усуспільнення виробництва, погіршення якості товарів внаслідок впровадження індивідуальних систем заробітної плати, вимогами трудящих. Одна із систем колективної оплати праці у США - система Скенлона. Представники адміністрації і профспілок заздалегіть визначають норматив частки прямих витрат на робочу силу в загальній вартості умовно чистої продукції. Якщо підприємство працює успішно і має місце економія витрат, то на суму цієї економії утворюється спеціальний фонд, з якого 25% зароховується до резерву можливих перевитрат фірми на робочу силу в майбутньому, а з суми що лишається виплачують премії (25% -адміністрації, 75% - робітникам). Премії розподіляються між робітниками відповідно до тарифних ставок. Застосування ціеї системи призводить до збільшення армії безробітних, посилення експлуатації, оскільки виробіток робітників зростає такими темпами, які значно випереджають темпи зростання доплат.

Найпоширенішою формою колективної оплати праці є система “участі у прибутках”. Вона передбачає, що за рахунок заздалегіть встановленої частки прибутку формується преміальний фонд, з якого робітники отримують виплати. Премії нараховуються за підвищення продуктивності праці, зниження витрат виробництва. Виплата премії робітникові залежить від розміру його заробітної плати з урахуванням особистих і трудових характеристик. Такі виплати не оподатковуються, що стимулює впровадження цієї системи.

У межах системи “участі у прибутках” робітникам нерідко виплачують премії або їх частину у формі певних цінних паперів (акцій).

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата - це грошова сума, яку отримує робітник за продаж капіталістові своєї робочої сили. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рівень його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати не можливо обчислити реальної заробітної плати. Реальна заробітна плата - це кількість споживання вартостей ( товарів і послуг), яку робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя); 3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування. Рух реальної заробітної плати визначають за такою формулою:

Ірзп = Ігзп/Іцін

Де Ірзп, Ігзп, Іцін - індекси відповідно реальної, грошової (номінальної) заробітної плати, а також цін на товари та послуги.

Номінальна і реальна заробітна плата не обов'язково змінюються в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номінальна заробітна плата може підвищитись, а реальна заробітна плата в той же час - знизитись, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата регулюється з урахуванням економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартості величини мінімального споживчого бюджету. За Законом України “Про оплату праці” від 24 березня 1995р. є державною соціальною гарантією і встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабеспеченості в розрахунку на працездатну особу.(від 1 квітня 2007р. прожитковий мінімум в Україні становить 535).

Підвищення середньомісячної номінальної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту трудящих. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.. Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, що обчислюється зіставленням суми товарних цін, що в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

В період значного розкручування інфляційної спіралі життєвий рівень трудящих знижується, не зважаючи на підвищення зарплати робітникам і службовцям, пенсій, стипендій та різних пільг. Тут визначальними факторами є високі темпи зростання роздрібних цін і невпинна емісія паперових грошей, що посилює цінову інфляцію.

В Україні зниження реальної заробітної плати в останні роки спричинене переважно галопуючим зростанням цін. Так, у 1991-1995 рр. Споживчі ціни зросли у 118 тис. Разів, а грошові доходи населення - у 17.7 тис. разів. Частка оплати праці у виробленому національному доході знизилась в 1996 р. до 28.0% проти 59.1% у 1990 р. Навіть середня заробітна плата забеспечує мінімальний споживчий бюджет лише на 60% .

Відчутне зниження життевого рівня у країнах колишнього СРСР і в Україні зокрема спричинене також знеціненнями трудових заощаджень населення.

Зміна реальної заробітної плати і фактори, що на неї впливають.

Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, що обчислюється зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Оскільки заробітна плата - це перетворена форма вартості й ціни товару робоча сила та результатів функціонування останньої, то її зміни визначаються насамперед динамікою вартості цього специфічного товару. Коли тенденція до підвищення вартості товару робоча сила переважає тенденцію до її зниження, реальна заробітна плата зростає. Ця тенденція в розвинутих країнах Заходу спостерігається з початку століття. Так, у 1970 р. порівняно з 1910 р. реальний зміст заробітної плати зріс у США і ФРН більш як у 8 разів, в Англії і Франції - у З-4 рази. Водночас купівельна спроможність заробітної плати зменшувалась під час війни, криз, монопольним ціноутворенням. З 1965 по 1994 р. реальні доходи населення у розвинутих країнах світу збільшилися в 1,6 ра-за, що значно менше, ніж зростає продуктивність праці.

Із середини 50-х років почалася НТР, що висунула якісно нові вимоги до робочої сили, її освіти, кваліфікації, культурного рівня. Процес виробництва (насамперед на підприємствах гігантських корпорацій) вимагає відтворення дедалі складнішої робочої сили. Це спричинило зростання вартості товару робоча сила і збільшення реальної заробітної плати. До факторів, що зумовлюють зростання заробітної плати, належать також дія закону зростання потреб, сприятлива економічна кон'юнктура, зростання свідомості трудящих та їхніх вимог тощо.

В умовах НТР у розвинутих країнах світу надається перевага стимулюванню представників тих професій, які безпосередньо пов'язані з передовими галузями науково-технічного прогресу. Заробітна плата кваліфікованих робітників у США у півтора раза перевищує заробітну плату робітників середньої кваліфікації, а робітники, які обслуговують сучасне устаткування (механіки-ремонтники електроустаткування, наладчики, слюсарі-механіки), отримують платню на 200-300% вищу, ніж робітники на конвеєрі. В умовах НТР дедалі більшого поширення набуває така форма організації заробітної плати, як плата за знання, тобто залежно від оволодіння робітником суміжних професій. Наприкінці 90-х років середня заробітна плата у СІЛА становила 17 дол. за годину, в окремих країнах Західної Європи - до ЗО дол.

Як відомо, товари продаються за вартістю або наближаються до неї тією мірою, якою попит на них відповідає пропозиції. У повоєнний період на ринку праці існувала порівняно сприятлива економічна кон'юнктура. Так, у США в 1946 р. під «повною зайнятістю» розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили. У наступні десятиріччя планку безробіття, що ототожнювалася з повною зайнятістю, було піднято спочатку до 5, потім до

6 і навіть до 7%. Значне перевищення пропозиції робочої сили попиту на неї спричинило відхилення ціни товару робоча сила нижче від її вартості.

Реальна заробітна плата скорочується із зростанням податків. Якщо у 1946 р. з кожного долара витрат населення США сплачувало у вигляді податків 26 центів, то в 1999 р. - приблизно 33 центи. Важливим фактором зниження заробітної плати є заборгованість населення за всіма формами кредиту. Одним із факторів певного вирівнювання цієї тенденції є заниження цін на товари широкого вжитку. Так, у 1981-1991 рр. у розвинутих країнах Заходу ціни на непродовольчі товари широкого вжитку (меблі, телевізори, одяг) знизилися на 7%, на м'ясо зросли на 3%, на молочні продукти знизилися на 4%.

Водночас дія факторів, що зумовлюють відхилення ціни товару робоча сила донизу від вартості, у повоєнний період була відчутнішою. Крім того, збільшення реальної заробітної плати відставало від зростання вартості робочої сили. Це унеможливлювало відтворення за рахунок реальної заробітної плати робочої сили сукупного працівника на належному рівні, що призвело до подальшого поглиблення суперечності між потребами у відтворенні складної рооочоі сили і вузькими межами корпоративної власності. Розвиток цієї суперечності зумовлює посилення процесу одержавлення робочої сили, зростання соціальних витрат держави. Здійснюючи відтворення робочої сили, вона надає цьому процесові характеру колективного капіталістичного відтворення складної робочої сили.

Динаміка соціальних витрат у країнах Заходу тісно пов'язана з динамікою заробітної плати. Із зниженням реальної заробітної плати обсяг соціальних витрат держави зростає. З 1955 по 1969 рік витрати на соціальні цілі зросли у США з 22,9 млрд до 159 млрд дол. На початку та в середині 70-х років, коли темпи зростання реальної заробітної плати уповільнилися, а відтак відбулося її зниження, спостерігалося значне зростання соціальних витрат держави. З 1970 по 1979 рік вони збільшилися приблизно на 160 млрд дол., а в 1979-1999 рр. за рахунок федерального бюджету - з 298 до понад 1 трлн дол. Лише так можна було привести рівень і характер розвитку основної продуктивної сили у відносну відповідність з прогресом техніки, вимогами процесу отримання прибутку на сучасних підприємствах.

Проте дії держави у соціальній сфері мають глибоко суперечливий і непослідовний характер. По-перше, темпи зростання соціальних витрат держави відстають від реальних потреб трудящих у розвитку освіти, охорони здоров'я та інших соціальних послуг, а також від темпів зростання інфляції та зниження реальної заробітної плати. Так, незважаючи на значне збільшення витрат на соціальні потреби протягом 1970- 1989 рр. у поточних цінах (майже на 400 млрд дол.), їх зростання з урахуванням знецінення долара було наполовину меншим. По-друге, соціальні витрати несправедливо розподіляються серед різних груп населення. Наприклад, бюджети шкіл у багатих приміських зонах у чотири рази переважають бюджети звичайних міських шкіл. По-третє, з приходом до влади консервативних урядів у найбільших капіталістичних країнах почався масовий наступ на соціальні завоювання трудящих.

В Україні зниження реальної заробітної плати у 90-х роках - на початку XXI ст. спричинене переважно галопуючим зростанням цін, нераціональною політикою держави. Внаслідок цього реальна заробітна плата знизилася не менше, ніж у 5 разів. Так, середня заробітна плата в середині 2001 р. становила 300 грн., а мінімальний споживчий рівень на одну особу - 370 грн., водночас мінімальна заробітна плата становила 118 грн.

Структура доходів сім'ї та їх використання.

Основним джерелом зростання доходів населення є заробітна плата. Проте у колишньому СРСР, а значною мірою і нині в Україні, Росії, інших державах СНД заробітна плата відірвана від вартості робочої сили, особистого трудового внеску працівників і кінцевих результатів роботи колективу. Освіта, рівень кваліфікації, трудовий стаж, навіть робочий час помітного впливу на її рівень не мали. Аналогічні норми застосовувалися і до суспільних фондів споживання. Водночас у 1985-1990 рр. в Україні витрачалося на продукти харчування в сім'ях робітників і службовців до 32% бюджетних коштів, що не було ознакою бідності. На комунальні послуги йшло до 4% сімейного бюджету. Якщо у 1990 р. за середньомісячну заробітну плату можна було купити майже 1 т хліба, 90 кг м'яса, 2,4 тис. яєць і 840 кг картоплі, то в 2000 р. ці показники знизилися відповідно майже у 6; 3,5; 3,2 разів і більше ніж у двоє.

Водночас в умовах соціально ринкової економіки розвинутих країн Заходу на рівень доходів працівників у різних сферах діяльності впливають освіта, набута спеціальність, власність, різні види багатств, які передаються чи отримуються в спадщину, а також є результатом підприємницького успіху. Частина реальних доходів населення в сучасному цивілізованому світі використовується не для придбання будь-якого житла, а, скажімо, власного будинку з відповідними зручностями й необхідним рівнем комунального обслуговування, автогаражем, сауною, басейном, зоною зелених насаджень. У Великобританії, наприклад, до 60% сімей мають власні будинки-Нині йдеться не лише про предмети особистого споживання (одяг, взуття, інші речі), а й про те, щоб вони були зручними, красивими, модними, приносили їх власникові задоволення, насолоду. Такий же підхід до продуктів харчування: йдеться не лише про кількісні показники з огляду на елементарну калорійність, а про їх якісну структуру відповідно до фізіологічних потреб, науково обґрунтованих норм споживання.

Після Другої світової війни в економічно розвинутих країнах світу за порівняно невеликий період часу в повсякденне життя людей увійшли телефон, телевізор, магнітофон, холодильник, автомобіль, комп'ютер, мно-жильна техніка, десятки інших предметів побутового призначення, які помітно змінюють структуру потреб, звичок і настроїв.

Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні у 1990-1999 рр. у структурі витрат сім'ї відбулися істотні зміни. Так, на продукти харчування витрачається до 80% сімейного бюджету, в декілька разів зросли комунальні послуги. Водночас більшість працівників промисловості, опитаних Держкомстатом України у травні 2001 р., вважає, що лише дохід на рівні 400 грн. на одного члена сім'ї може гарантувати життя на межі малозабезпеченості. Недоступними для більшості населення стали товари тривалого користування.

3. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ

У серпні 1991 р. Україна проголосила себе незалежною суверенною державою, що викрило реальні перспективи для подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму і створення динамічної економіки ринкового типу.

З часу проголошення незалежності в суспільно-політичному житті держави відбулися позитивні зміни. Покінчено з однопартійною системою та ідеологічним монополізмом Підірвано адміністративно-командні важелі керівництва в економіці. Україну як самостійну державу визнало світове співтовариство. Розпочалось економічне розкріпачення особи. Підприємці вчаться рахувати гроші й починають розуміти, що їхній економічний успіх залежить насамперед від них самих, а не від держави

Водночас Україна переживає небувалий за глибиною економічний спад, деградує соціальна сфера, погіршується матеріальне становище населення, зростає злочинність.

Соціально-економічне становище України за січень-березень 2007 року: доходи та витрати населення

Доходи населення.

Номінальні доходи населення за січень-лютий 2007р. порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшились на 27,1%. Наявний доход, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 23,6%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактора, - на 12,2%.

У лютому 2007р. порівняно з січнем номінальні доходи населення збільшились на 12,2%, а наявний та реальний наявний доходи - відповідно на 5,8% та 5,1%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за лютий 2007р. становив 625,3 грн. проти 589,3 грн. за січень.

Витрати населення у січні-лютому 2007р. порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 27,3%. Приріст заощаджень становив 3998 млн.грн.

У січні-лютому 2007р. середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників (без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у громадян-підприємців) становила 1126 грн., що у 2,8 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (400 грн.), та у 2,1 раза - рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (525 грн.). При цьому порівняно з відповідним періодом 2006р. розмір середньої заробітної плати збільшився на 27,4%.

В економіці країни залишається значною диференціація рівня оплати праці серед видів економічної діяльності та регіонів.

До видів економічної діяльності з найвищим рівнем оплати праці відносяться фінансова діяльність та діяльність авіаційного транспорту, а серед промислових видів - виробництво коксу, продуктів нафтоперероблення, готових металевих виробів та добування паливно-енергетичних корисних копалин, де заробітна плата працівників перевищила середній показник по економіці в 1,5-2,1 раза.

Водночас абсолютний розмір заробітної плати працівників підприємств сільського господарства та мисливства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров'я та соціальної допомоги, а також підприємств по виробництву текстилю, одягу, виробів з хутра та шкіри був значно нижчим і не перевищив 64% від середнього по економіці.

Серед регіонів найнижчою була заробітна плата працюючих у Тернопільській області (на 31,4% менше від середнього показника по країні), а найвищий її рівень (в 1,7 раза більше, ніж у середньому по країні), як і раніше, спостерігався у м.Києві. Середня заробітна плата працівників Луганської, Київської, Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей на 0,2-15,7% перевищила показник у цілому по країні.

Реальна заробітна плата у січні-лютому 2007р. порівняно з відповідним періодом 2006р. збільшилась на 12,3%.

Приріст невиплаченої заробітної плати у січні-лютому 2007р. склав 11,3%, або 91,5 млн.грн. На 1 березня загальна сума заборгованості становила 897,9 млн.грн., або 6,8% фонду оплати праці, нарахованого за лютий.

Заборгованість працівникам економічно активних підприємств протягом січня-лютого 2007р. збільшилася на 21,2%, або на 66,8 млн.грн., і на 1 березня становила 382,2 млн.грн., або 42,6% загальної суми боргу.

Найбільше зростання обсягів заборгованості із виплати заробітної плати зафіксовано на економічно активних підприємствах промисловості (на 48,5 млн.грн.). Суттєво збільшилися борги працівникам підприємств будівництва та транспорту і зв'язку - на 8,9 млн.грн. та 7,1 млн.грн. відповідно.

Збільшення суми боргу спостерігалося майже в усіх регіонах, за винятком Дніпропетровської та Тернопільської областей, при цьому найбільше - у Донецькій (на 14,0 млн.грн.), Луганській (на 12,2 млн.грн.) та Харківській (на 10,0 млн.грн.) областях.

У цілому з кожних 100 гривень, не виплачених економічно активними підприємствами на початок березня 2007р., 50 заборгували своїм працівникам підприємства промисловості, 12 - організації, що здійснюють операції з нерухомістю, ще по 11 - підприємства сільського господарства та будівництва.

Кількість працівників економічно активних підприємств, яким вчасно не виплачено заробітну плату, протягом січня-лютого 2007р. зросла в 1,5 раза і на 1 березня становила 248,0 тис. осіб, або 2,2% загальної кількості працівників, зайнятих в економіці. Кожному із зазначених працівників не виплачено в середньому 1243 грн., що на 8,8% перевищує середній розмір заробітної плати за лютий 2007р.

Зростання суми заборгованості із виплати заробітної плати протягом січня-лютого відбулося також на підприємствах, які призупинили виробничо-господарську діяльність (економічно неактивні), - на 26,4%. Натомість на підприємствах-банкрутах спостерігалось зменшення обсягів заборгованості на 0,2%

Висновок

Однак економічна ситуація в Україні залишається складною - не подолано глибокої фінансової кризи, не зупинено падіння життєвого рівня народу. Зубожіння значної частини населення, великі суми заборгованості з виплат заробітної плати та пенсій, вимушені простої поки що значної частини підприємств, приховане й відкрите безробіття, стагнація сфер охорони здоров'я, освіти, науки та культури, високий рівень корупції та злочинності - все це реальності нашого сьогодення.

Причини повільного реформування економіки.

Значні втрати від проведення реформ мають свої причини. Жодна «програма реформ», ухвалена урядом і Верховною Радою в останні роки не була здійснена.

По-перше, причиною економічного занепаду України є незаінтересованість значної частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах. Консерватори, як свідчать їхні дії, просто не бажають справжніх ринкових реформ, а якщо й хочуть, то лише таких, які ведуть до формування державної ринкової економіки (державна власність плюс ринок). Інакше кажучи, ця частина еліти намагається втиснути державну власність у ринок, тобто модернізувати економічну систему за збереження державної власності. Іншого й бути не могло, бо кого представляє ця еліта? Передусім промисловий І аграрний директорат, апаратників тощо. Радикальна економічна реформа зачіпає їхні корінні інтереси, а жоден із них не хоче поступатися місцем, владою та престижем.

По-друге, проголосивши незалежність, Україна отримала не національну економіку, а уламок, частину імперського народногосподарського комплексу. В Україні не було атрибутів економічного суверенітету: національних грошей, митниць, фінансової, банківської систем тощо. Наш сусід Польща, наприклад, цих проблем не знала.

По-третє, недостатня ефективність реформ пояснюється значним загостренням (упродовж усього періоду незалежності) протистояння між виконавчою і законодавчою владами. Внаслідок цього Україна й досі не має розгорнутої законодавчої бази ринкових перетворень.

Підривають лілову активність постійні зміни чинного законодавства. Увага парламенту весь час зосереджувалася на збільшенні непосильних асигнувань замість пошуку шляхів зниження видаткової частини бюджету. Як наслідок, посилився податковий тиск на вітчизняного товаровиробника.

По-четверте, під час проведення реформ припустилися низки помилок та прорахунків, зокрема:

- за роки незалежності не вдалося сформувати дієздатний апарат економічного управління ринковими перетвореннями, подолати стиль, методи та традиції, притаманні адміністративній системі;

- не вдалося створити ефективної судової системи;

- неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації, який не супроводжується створенням ефективного власника; недостатня увага приділяється розвиткові малого й середнього бізнесу, частка якого у ВВП залишається дуже малою;

- належним чином не вдалося зміцниш банківську систему, на яку покладалася функція «локомотива реформ»;

- за роки незалежності в Україні не вдалося сформувати дієздатного ядра управлінської еліти, висококваліфікованих менеджерів.

Україна підійшла до другого етапу реформ - етапу стабілізації та зростання економіки. Стратегія стабілізації та економічного зростання є невіддільною від структурної перебудови економіки. Глибока структурна деформованість економіки в роки реформ наростала.

Змінити цю загрозливу для економічної незалежності України тенденцію і започаткувати процес формування прогресивної структури виробництва можна лише через реалізацію стратегії" стабілізації та економічного зростання.

Розвиток цивілізації у XX ст. переконливо підтверджує, що головним чинником сталого економічного розвитку будь-якої країни є науково-технічний прогрес та сприятливе макроекономічне середовище ринкової економіки.

Для забезпечення економічного зростання потрібно: - здійснити систему заходів стимулювання, спрямованих на зростання платоспроможного попиту населення та збільшення національних заощаджень для інвестування;

- створити сприятливе макроекономічне середовище для виробничої та інвестиційної діяльності;

- зміцнити позиції приватного сектора економіки через всебічний розвиток малого й середнього підприємництва та формування ефективного власника.

Українська економіка має свої пріоритети, які випливають з особливостей економічного та науково-технічного потенціалу України. Це насамперед стимулювання розвитку наукомістких виробництв на базі досягнень вітчизняної науки Й техніки. У багатьох перспективних напрямах науки й техніки вчені України посідають у світі чільне місце. Передусім це стосується фундаментальних наук, матеріалознавства, авіаційної, ракетно-космічної та військової техніки, деяких напрямів розвитку новітніх інформаційних технологій тощо. Україна може стати передоою державою, якщо її керівна еліта шануватиме розум свого народу.

Використана література

1. Конституція України.Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.-к.:феміна,1996-64с.

2. Господарський кодекс України: Від 16 січня 2003 року.-К.:Атіка,2003.-208с.

3. Закон України "Про власність"// Відомості Верховної Ради України//.-1991.-№20.

4. Закон України "Про оплату праці"//Відомості Верховної Ради України//.-1995.-№17.

5. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"// зі змінами,внесеними Законами України №607/97-ВР від 04.11.97р. та №639/97-ВР від 18.11.97р.//Галицькі контракти//.-1991-№20

6. Основи економічної терії/ За ред. С.В. Мочерного: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: Видавничий центр „Академія”,2002.-472с.(Альма-матер)

7. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка:Навч.посіб.-К.: Вища шк.,2005.-325 с.:іл.

8. Економіка: Навч.посібник для 10-11 класів/ З.Г. Ватаманюк, С.М. Панчишин, І.М. Грабинський. К.:Либідь,1999-384с.

9. Економіка: Підр.для 10 кл.загальноосв.навч.закл./Г.О. Ковальчук, В.Г. Мельничук, В.О. Огнев'юк.-К.:Навч.книга,2003.-352с.:іл

10. Економічна теорія:Поліекономія:Підручник /За ред. В.Д. Базилевича.-3-тє вид.,перероб.і доп.-К.:Знання-Прес,2004.-615с.-(Вища освіта ХХІ століття).

11. Приходченко Т.А. Микроэкономика: Учебно-методическое пособие для самостоятельного изучения дисциплины.-К.: Издательство Европейского университета,2004.-335с.

12. Заболоцький Б.Ф., Кошко М.Ф. Економіка України: Підручник.- Львів.-1997.№12.

13. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи:Навчальний посібник.-Київ,2002.