Кредитоспроможність підприємства та шляхи її підвищення

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи кредитування підприємства

1.1 Роль кредитних коштів у кругообігу ресурсів підприємства

1.2 Види кредитів, що надаються підприємствам

1.3 Етапи кредитного процесу (механізм кредитування підприємства)

1.4 Характеристика нормативно-правової бази

2. Аналіз кредитоспроможності ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод»

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

2.2 Аналіз умов кредитування та ефективність використання кредитних коштів

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою економічної системи України. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з потребами розвитку національного виробництва. Знаходячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечувати прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Ринкова трансформація національної економіки відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи і сутності, розробки ефективних схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.

Необхідною умовою ефективної організації кредиту як форми економічних відносин і невід'ємного елемента процесу розширеного відтворення є функціонування кредитної системи. Суть кредитної системи може бути виражена двояко:

1) як сукупність кредитних відносин, форм кредиту, методів кредитування і кредитних установ;

2) як сукупність кредитних установ країни.

Частіше використовується друге визначення, котре є вужчим, але точніше характеризує інституційну форму організації кредитних відносин у суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні кошти й надають їх у позику.

Процес формування й розвитку кредитної системи визначається двома об'єктивними економічними передумовами:

- на певному етапі суспільного розвитку з'являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов'язаній із нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку;

- розвиток товарного виробництва й розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошових потоків, що спричинило необхідність їх організації й технічного обслуговування.

Темою курсової роботи обрано питання: «Кредитоспроможність підприємства та шляхи її підвищення».

Мета курсової роботи - визначити значення кредиту як джерела фінансування підприємства.

Предмет курсової роботи - кредит, як джерело фінансування підприємства.

Завдання курсової роботи:

- визначити роль кредитних коштів у кругообігу ресурсів підприємства;

- охарактеризувати види кредитів, що надаються підприємствам;

- з'ясувати механізм кредитування підприємства»

- надати характеристику нормативно-правової бази кредитування підприємства;

- проаналізувати умови кредитування та ефективність використання кредитних коштів.

1. Теоретичні основи кредитування підприємства

1.1 Роль кредитних коштів у кругообігу ресурсів підприємства

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит -- це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення та обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною виникнення кредитних відносин є товарне виробництво. Підґрунтям функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, у процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства-споживачі товарів з настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, а це може спинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу оборотних коштів і потребою в постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів.

Отже, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, з тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємств і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом розбіжності в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу через укладання кредитної угоди. Але обіг товарів є не єдиною причиною виникнення кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини з'являються за будь-якої економічної чи фінансової операції пов'язаної із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивним підґрунтям існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з потребою забезпечення безперервності процесу відтворення.

Рис. 1.1. Причини виникнення кредитних відносин

Для появи кредитних відносин потрібні певні умови. По-перше, учасники кредитної угоди -- кредитор і позичальник - мають бути юридичне самостійними суб'єктами, які матеріально гарантують виконання зобов'язань. По-друге, інтереси суб'єктів кредитної угоди повинні збігатися.

Для забезпечення всього процесу відтворення треба, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Зі стадії виробничих запасів оборотні кошти переходять у незавершене виробництво, а потім у готову продукцію. Своєю чергою, готова продукція, призначена для продажу, стає товаром і реалізується. Виручка від реалізації надходить на рахунок підприємства.

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообігу їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообігу коштів підприємств виявляються в часовій розбіжності між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються передусім через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджальне зростання виробничих витрат проти надходження коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створює реальне економічне підґрунтя для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Узагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів належать:

* галузева належність підприємства;

* характер виробничого процесу; «сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

* рівень організації виробництва; «рівень організації збуту й постачання;

* інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: відносно рівномірний і переважно нерівномірний.

Перший вид властивий підприємствам нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи характерним є нетривалий лаг (період) між надходженням і витрачанням коштів.

Другий вид характерний для підприємств легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарських підприємств. У них завжди виникає певна невідповідність між витратами і надходженням коштів від реалізації продукції. У підприємств з нерівномірним кругообігом коштів додаткова потреба в кредиті пояснюється сезонністю виробництва, значною тривалістю обороту оборотних коштів. Тривалість виробничого циклу може коливатися від кількох днів (виробництво деяких харчових продуктів) до кількох місяців і років (виробництво сільськогосподарської продукції, суднобудування).

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктами кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

-- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

-- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

-- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

-- готова продукція і товари;

-- платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є головним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантаження продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позички на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації. Так, цукровий завод навіть у період міжсезонного простою (лютий -- серпень) потребує коштів на ремонт обладнання, утримання постійного персоналу, проведення всіх підготовчих робіт до сезону цукроваріння. Ці витрати він покриває за рахунок банківських позичок, а розраховується за них з виручки від реалізації цукру.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угодах називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообігу фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довго - та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, а також інші витрати, що ведуть до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби в коштах і наявності таких.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на підставі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.

Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаються з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів - це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування. Період залучення кредиту встановлюється банком.

У банківській практиці для з'ясування розмірів кредиту використовується метод, коли позичка видається не в повному обсязі, а за мінусом певної частини у відсотках до заявленої величини кредиту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною з огляду на його кредитоспроможність і рівень ризику кредитування.

1.2 Види кредитів, що надаються підприємствам

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

-- за кредиторами;

-- формами та видами;

-- метою використання;

-- терміном надання;

-- забезпеченням;

-- порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

-- банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (банківський, лізинговий кредити);

-- підприємства (комерційний кредит);

-- держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);

-- міжнародні фінансово-кредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки).

Форми та види кредитів зображено на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Форми та види кредитів, що надаються підприємствам

З рисунка видно, що кредити бувають таких видів:

* банківський;

* комерційний;

* державний; «лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах строковості, платності, повернення, матеріального забезпечення, цільової спрямованості. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами господарювання, які виникають у разі орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатись у грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв'язку з цим лізинговий кредит умовно віднесено до групи небанківських кредитів.

Залежно від мети використання розрізняють кредити., що спрямовані на фінансування:

* оборотних коштів;

* основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років) та довгострокові (понад 3 роки) кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:

* забезпечені;

* бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, а саме:

* нерухомістю;

* цінними паперами;

* товарно-матеріальними цінностями;

* дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також здійснюватись: майновими правами, правами підприємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями банків; коштами чи майном третьої особи; іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової компанії).

В Україні як забезпечення кредиту використовують в основному товарно-матеріальні цінності та нерухомість.

Кредити, що їх надають банки підприємствам під заставу державних цінних паперів, називаються ломбардними. У міру розвитку ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме.

Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін (1--10 днів). У вітчизняній практиці використання бланкових кредитів обмежене.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позичок:

* прямі;

* консорціумні;

* позички участі.

Надання прямих позичок передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціумні позички надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.

Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку в кредитній угоді. Як звичайно, головним банком стає один з великих банків, які мають досвід проведення великомасштабних кредитних операцій.

Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і подає головному банку, як заведено, таку інформацію:

1) клопотання про отримання кредиту із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та спрямованість кредиту, термін надання, періоди його погашення;

3) техніко-економічне обґрунтування проекту;

4) інші документи, потрібні для прийняття рішення про кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Позички участі -- банки передають (перевідступають) частини позички іншим кредиторам. Домовленість про таку позичку можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника.

1.3 Етапи кредитного процесу (механізм кредитування підприємства)

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

У сучасних умовах з метою забезпечення організації ефективної кредитної діяльності комерційні банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації. Кредитна політика розробляється з урахуванням стратегії і тактики банку в галузі управління активними операціями та визначає основні напрямки кредитної діяльності:

-- стандарти і критерії діяльності банківських працівників, що відповідають за видачу кредитів;

-- основні дії менеджерів, що приймають стратегічні рішення щодо кредитування;

-- принципи оцінки та контролю за якістю управління кредитною діяльністю у банку.

Відповідальність за розробку кредитної політики та механізмів її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, перший керівник комерційного банку.

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

У загальному вигляді кредитна політика має відображати такі ключові моменти:

-- організація кредитної діяльності;

-- управління кредитним портфелем;

-- контроль над кредитним процесом;

-- ліміти з окремих напрямків кредитування;

-- механізм супроводження кредитних угод (кредитний моніторинг);

-- формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Способи і методи реалізації кредитної політики формалізуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є:

-- стандарти кредитування;

-- кредитні інструкції.

Стандарти кредитування містять зразки документів, з якими працюють кредитні менеджери та виконавці, перелік дій працівників банку, відповідальних за здійснення процесу банківського кредитування. Основне завдання стандартів кредитування -- визначити практичні дії з реалізації кредитної політики.

У стандартах кредитування мають бути відображені такі основні моменти:

-- порядок збирання та аналізу фінансової інформації;

-- вимоги щодо забезпечення кредитів, гарантій та поручительств;

-- правила організації кредитного процесу;

-- порядок оцінки кредитоспроможності позичальника;

-- вимоги щодо оформлення кредитної документації;

-- зразки документів (кредитна угода, договір застави, поручительства тощо).

Зміст і структура стандартів кредитування можуть відрізнятись у різних банків, але, як правило, в них містяться такі важливі моменти:

-- опис системи кредитних повноважень працівників банку;

-- перелік видів кредитів, видача яких відповідає кредитній політиці банку, а також перелік неприйнятних для банку видів кредитів;

-- назви сфер господарювання та регіонів, де кредитна активність банку є пріоритетною;

-- процедура стягнення простроченої кредитної заборгованості;

-- порядок видачі позик працівникам банку тощо. Другою складовою методичного забезпечення процесу реалізації кредитної політики виступають кредитні інструкції.

Кредитна інструкція -- це опис послідовних дій з реалізації конкретної кредитної процедури. Інструкція, що відповідає окремій кредитній процедурі, виглядає як опис послідовності взаємопов'язаних кроків із визначенням відповідальних виконавців та їх повноважень. Наприклад, інструкції можуть визначати, які повинні бути етапи процедури оформлення кредитної документації, які необхідно зробити кроки з відстежуванням кредитної історії або яких заходів необхідно вжити для мінімізації частки проблемних кредитів у портфелі банку.

Отже, порядок кредитування, закріплений у банківських кредитних інструкціях, визначає конкретні етапи процесу банківського кредитування і забезпечує його здійснення відповідно до вимог кредитної політики банку.

Розробка кредитної політики повинна включати підготовку Меморандуму (керівництва) з кредитної політики, покликаного забезпечити реалізацію стратегічних цілей банківської діяльності у сфері кредитування. Підготовкою цього документа, як і здійсненням контролю за виконанням його вимог, повинен займатись Кредитний комітет банку. Меморандум є конфіденційним документом, оскільки він містить стратегію та методи банківської кредитної політики, і навіть у межах банку доводиться до відома тільки тих працівників, що безпосередньо беруть участь у процесі банківського кредитування.

У цілому в Меморандумі з кредитної політики повинні бути відображені всі етапи кредитного процесу -- від збирання інформації і вивчення кредитної історії позичальника до кредитного моніторингу та механізму формування резервів під можливі втрати за наданими кредитами.

Виступаючи головним інструментом реалізації кредитної політики, Меморандум служить основою для контролю та спостереження за організацією кредитного процесу, є інструктивним матеріалом для працівників підрозділів, що здійснюють кредитування, виступає інструментом контролю за виконанням вимог кредитних інструкцій для керівників кредитних підрозділів. Меморандум з кредитної політики встановлює вимоги, на основі яких здійснюються перевірки позичальників співробітниками відділу кредитного аналізу банку, а також визначає механізм внесення коректив у поточну внутрішню кредитну політику банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації дохідності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація роботи з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

Рис. 1.3. Організаційна структура кредитного підрозділу комерційного банку

Спираючись на механізми реалізації кредитної політики, практичне виконання яких є основним завданням кредитного підрозділу банку, а також на структурування процесу надання банківських кредитів (основні етапи якого розглядаються у наступному підрозділі), організаційна структура кредитного департаменту банку може бути подана у вигляді схеми (рис. 1.3).

Що стосується кадрової проблеми, то до роботи на визначальних напрямках у відповідних підрозділах повинні залучатись висококваліфіковані фахівці, які мають досвід фінансово-аналітичної роботи, добре обізнані з існуючим механізмом правового регулювання кредитних відносин, мають необхідні знання в галузі ринкової кон'юнктури, спроможні прогнозувати та відстежувати тенденції розвитку відповідних сфер господарювання, мають практичні навички управління ризиками кредитної діяльності комерційних банків.

1.4 Характеристика нормативно-правової бази

Основними та визначальними законодавчими актами, якими керуються банківські установи при наданні кредитів підприємствам є:

- Закон України «Поро банки та банківську діяльність» від 07.12.2000р.;

- Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р.;

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001р.

Згідно до даних законодавчих документів, Національний банк України встановлює певні вимоги щодо здійснення комерційними банками кредитних операцій.

Так, кожне рішення щодо надання кредитів, незалежно від розміру та терміну запрошуваного кредиту, повинне прийматися колегіально -- Правлінням банку, Кредитним комітетом, кредитною комісією тощо. Кредитування позичальників здійснюється банками за умови дотримання відповідних економічних нормативів банківської діяльності.

До нормативів, що регулюють кредитну діяльність банків, належать:

-- норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7);

-- норматив великих кредитних ризиків (Н8);

-- норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9);

-- норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10).

Норматив (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань. Він розраховується за формулою:

, (1.1)

Де Зс -- сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими, сумнівними нарахованими доходами, 100% позабалансових зобов'язань, виданих щодо одного контрагента (або групи пов'язаних контрагентів), за вирахуванням сформованих резервів під ці операції щодо такого контрагента;

РК -- регулятивний капітал банку. Значення нормативу Н7 не має перевищувати 25%.

Норматив Н8 установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів і розраховується за формулою:

, (1.2)

де Зв -- сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими, сумнівними нарахованими доходами, 100% суми позабалансових зобов'язань, що враховується комерційним банком за "великими" кредитами за одним контрагентом (або групою пов'язаних контрагентів) із вирахуванням сформованих резервів під ці операції щодо такого контрагента;

РК -- регулятивний капітал банку. Значення нормативу Н8 не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Норматив Н9 установлюється з метою обмеження концентрації ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлюється тим, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, а це призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно. Норматив Н9 розраховується за формулою:

, (1.3)

де Зін -- сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими, сумнівними нарахованими доходами, 100% суми позабалансових зобов'язань щодо одного інсайдера з вирахуванням сформованих резервів під ці операції щодо такого інсайдера;

РК -- регулятивний капітал банку. Значення нормативу Н9 не має перевищувати 5%.

Норматив Н10 установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків пов'язаних із інсайдерами. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків, пов'язаних з інсайдерами, призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Норматив Н10 розраховується за формулою:

, (1.4)

де С3ін -- сукупна заборгованість за строковими депозитами, кредитами, факторингом та фінансовим лізингом, векселями, борговими цінними паперами, акціями, дебіторською заборгованістю, простроченими, сумнівними нарахованими доходами, 100% суми позабалансових зобов'язань щодо всіх інсайдерів, із вирахуванням сформованих резервів під ці операції;

РК -- регулятивний капітал банку. Значення нормативу Н10 не має перевищувати 40%.

Максимальне значення нормативу не повинне перевищувати 200%.

Крім цього, Національний банк України забороняє комерційним банкам надавати кредити для покриття збитків господарської діяльності позичальників, формування та збільшення статутного фонду банків та інших господарських товариств, придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

2.Аналіз кредитоспроможності ВАТ "Кременчуцький міськмолокозавод"

2.1 Техніко-економічна характеристика підприємства

Техніко - економічна характеристика відкритого акціонерного товариства “Кременчуцький міськмолокозавод”

Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький міськмолокозавод» зареєстровано рішенням Кременчуцької міської ради народних депутатів № 269 від 30 листопада 1995року. Але історія його створення значно давня.

Кременчуцький міськмолокозавод було засновано в 1929 році. На той час, обсяг переробки молока складав 600 тон на рік. В 1939 - 1940 роках завод було реконструйовано, а потужності доведені до 1500 тон переробляємого молока на рік.

У роки Великої Вітчизняної війни, під час відступу німецьких окупантів, завод було повністю зруйновано. Але вже наприкінці 1943 року був відновлений перший корпус. В 1946 році на заводі перероблялося 1581 тон молока при кількості працівників 53 чоловіки.

В 1956 році було збудовано новий цех по виробництву незбираної продукції, - вже в 1958 році виготовлено: 4971 тони незбираної продукції, 220 тон масла, 24 тони морозива.

За рахунок здійснення відповідних організаційно - технічних заходів, завод з 1960 році почав переробляти 17 000 тон молока на рік. А в 1965 році пустив першу продукцію новий, переоснащений згідно з передовими досягненнями того часу молокозавод.. Проектні потужності переробляє мого молока складали 60 тон за зміну.

У зв'язку із збільшенням у м. Кременчуці великих промислових підприємств та кількості населення, постала потреба будівництва нового молокопереробного заводу.

Завдяки проведеній реконструкції, виробничі потужності заводу на початок 1990 року становили 150 тон молока переробляємого за зміну. В тому числі:

- дитячий молочний продукт;

- замінник незбираного молока;

- суха сироватка;

- сир м'який «Дніпровський»;

- масло тваринне;

- морозиво;

- потужність холодильника: 5 т/зміну, 6 т/зміну, 1.9 т/зміну, 1.5 т/зміну, 5.5 т/зміну, 4.8 т/зміну, 375 тон.

Але в останній час значно зменшилися обсяги поставок на підприємство сировини для її подальшої переробки .

Так, тільки у Кременчуцькому районі в 1996 році, порівняно з 1995 роком поголів'я крупної рогатої худоби зменшилося на 3 163 голови, що склало 3.9 % (дійних корів на 691 голову, або 10.2%). Середні надої при цьому знизилися до 1500 - 2300 кг на корову. Так, якщо в 1989-1990 роках на завод надходило 350-400 тон молока на добу, то вже в 1995 році - 97тон, а в 1996 році - 67 тон.

Отже, орієнтація виключно на колективні сільськогосподарські підприємства (ксп), призвела до низької завантаженості виробничих потужностей в АТ «Кременчуцький міськмолокозавод». Але завдяки тому, що на підприємстві діє обладнання, яке здатне якнайглибше переробляти сировину шляхом використання вторинних продуктів переробки, прибуток отриманий за 2000 рік дорівнює 1355 тисячам гривень. До того ж, вдалося зберегти існуючий трудовий колектив.

З метою якомога більшого завантаження виробничих потужностей на підприємстві, планується організувати систему централізованої закупівлі волока у населення, що при існуючих тенденціях в ксп, може стати головним джерелом сировини для заводу. Так в 2000 році поголів'я корів в індивідуальному секторі Кременчуцького району становило 3145 голів.

ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод» - це організація, яка займається виготовленням та реалізацією різноманітної продукції складовим елементом якої служить молоко та продукти його переробки. Зокрема це:

- молоко з різною масовою часткою жиру (від 2.5% до 3.2%) та різної фасовки (від 200 грам і 1000 грам);

- сухе знежирене молоко;

- сухе незбиране молоко;

- різноманітні кисломолочні вироби;

- сири, сирки та сиркова маса;

- декілька видів тваринного масла та морозива.

На підприємстві випускається більш 52 найменувань продукції.

Загальне управління відкритим акціонерним товариством «Кременчуцький міськмолокозавод» здійснюють:

1. Вищий орган АТ «Кременчуцький міськмолокозавод», яким є Загальні збори акціонерів Товариства;

2. Спостережна Рада АТ «Кременчуцький міськмолокозавод»;

3. Правління АТ «Кременчуцький міськмолокозавод»;

4. Ревізійна комісія АТ «Кременчуцький міськмолокозавод».

Спостережна Рада здійснює контроль за діяльністю Правління Товариства з метою захисту інтересів акціонерів. До її складу входить п'ять членів, які є посадовими особами Товариства і несуть відповідальність у межах своїх повноважень. Спостережна рада підзвітна вищому органу Товариства і надає звіт про результати своєї діяльності один раз в кінці року.

Виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є Правління. Воно обирається строком на 3 (три) роки і підзвітне в своїй діяльності Вищому органу і Спостережній Раді та організовує виконання їх рішень. Правління обирається у складі 5 (п'яти) членів на Загальних зборах акціонерів Товариства.

Ревізійна комісія створена з метою здійснення перевірок господарсько-фінансового стану Товариства, складається з 3 (трьох) членів які затверджують ся його Вищим органом. Члени Ревізійної комісії мають право брати участь у засіданнях Правління з правом дорадчого голосу. Без висновків Ревізійної комісії. Вищий орган Товариства не має права затверджувати річний баланс.

Задачі керівників Товариства та обов'язки, які покладаються на очолювані ними структурні підрозділи дуже різноманітні і залежать від визначених завдань.

Голова правління керує роботою виконавчого органу Товариства, несе персональну відповідальність за виконання плану, дотримання вимог з якості продукції, а також ведення господарських справ.

Директор по виробничо-технічним питанням керує відповідною діяльністю Товариства. впровадженням нових технологій та прогресивною організацією виробництва, відповідач за дотримання якісних показників виробляємої продукції.

Директор по маркетингу несе відповідальність за результати маркетингової діяльності. В тому числі за відповідну постачальницько-збутову орієнтацію Товариства, за розробку та рекламу нових видів продукції, в поєднанні з відповідною до конкретних умов стратегій ціноутворення.

Відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький міськмолокозавод» зареєстровано рішенням Кременчуцької міської ради народних депутатів

Отже, ВАТ «Кременчуцький міськмолокозавод» - це організація, яка займається виготовленням та галізацією різноманітної продукції складовим елементом для якої служить молоко та продукти його переробки, а одним з головних напрямків діяльності Товариства є задоволення вимог ринку у відповідності з потребами споживачів, як по асортименту виробляємої продукції , так і по обсягам її продажу.

За результатами діяльності в 2007 року, АТ «Кременчуцький міськмолокозавод» отримав прибутки у розмірі 15775,6 тисяч гривень, перевищивши плановий показник на 9679,1 тисяч гривень, або 38%. Рівень рентабельності виробництва склав 16.59%, а рентабельності продукції 35.2%.

За період роботи Товариства в 1996 році, від споживачів не надійшло жодної забраковки першої рекламації. Це свідчить про те, що вся продукція, яка надходила безпосередньо до споживача відповідала умовам Держстандарту. Такі ж висновки було зроблено після аналізу звітів за 2004 рік центральної заводської лабораторії Товариства та санстанції м. Кременчука.

Після детального аналізу слабких та сильних сторін проектних заходів з метою задоволення попиту споживачів на молочну продукцію, найбільш повного завантаження існуючих виробничих потужностей, збереження робочих місць та отримання прибутку, пропонується організувати централізовану систему по закупівлі молока у населення. Тільки по Кременчуцькому району, загальні надої в індивідуальному секторі становлять 48-55 тон на добу. А за умов, що селяни залишаючи собі 35-50% від надоїв , інше будуть здавати, то для переробки надходитиме, в середньому, 32 тони молока щодоби. При цьому, потенційні можливості даної галузі заготівельного бізнесу, можуть на порядок перевищити запроектовані за рахунок невраховуємих факторів (збільшення поголів'я корів в індивідуальному секторі та зростання зацікавленості населення в здачі молока на приймальні пункти Товариства).

Водночас, реформування земельних відносин на селі сприяє більш повному забезпеченню кормами особистих підсобних господарств мешканців села.

Саме тому, це є перспективний напрям розвитку молочного бізнесу в Кременчуцькому районі зокрема та в Україні в цілому. До того ж, такий напрямок бізнесу знаходиться на початковому етапі, що дає гарні шанси закріпитися на ньому ( при виборі правильної стратегії).

Охоплення ринку закупок молока у населення можливе при виборі одного з трьох альтернативних стратегічних планів:

1. Використовувати для збирання та охолодження молока потужності молочних ферм в місцевих ксп (на орендних засадах).

2. Організовувати власні молочно-збиральні пункти, одночасно використовуючи їх, як торгівельну мережу.

3. Комбінований підхід, який базується на змішаному використанні першого та другого стратегічних планів. З одночасним створенням власного парку спец автотранспорту.

Визначення темпів росту виручки від реалізації свідчить про збільшення використання засобів порівняно з попереднім періодом. Це характеризує покращення використання засобів підприємства.

Горизонтальний аналіз - найпростіший з прийомів аналізу , але з його допомогою можливо отримати дуже цінну інформацію про фінансовий стан підприємства.

Цінність горизонтального аналізу значно знизиться при інфляції. Щоб уникнути негативного впливу, необхідно проводити коректировку аналізуємих показників на індекс інфляції.

Вертикальний фінансовий аналіз базується на структурному розкладенні окремих показників фінансової звітності підприємства. В процесі виконання цього аналізу розраховується питома вага окремих структурних складаючих агрегатованих фінансових показників. Можливо виділити дві основні причини, за якими необхідність та доцільність проведення вертикального аналізу:

- перехід до відносних показників дозволяє проводити міжгосподарські зрівняння результатів діяльності підприємств, які відрізняються за величиною використаних ресурсів та іншим вагомим показником;

- відносні показники в деякій мірі уникають негативних впливів інфляційних процесів, які можуть істотно перекручувати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим утруднити їх співвідношення в динаміці.

Горизонтальний та вертикальний аналізи взаємодоповнюють один одного, а деякі показники можна віднести як до інструментів горизонтального, так і до інструментів вертикального аналізу.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги по чистій реалізаційній вартості та по первісній вартості зросла на 317,60 тис. грн. Кредиторські борги підприємства за товари, роботи та послуги зменшилися на 475,20. Але взагалі баланс підприємства на кінець звітного періоду збільшився на 3892,20 тис. грн. за рахунок збільшення основних засобів, також за рахунок виробничих запасів. Зменшився власний капітал на 1 тис. грн., при цьому статутний капітал та інший капітал залишилися незмінними, збільшилися інші довгострокові зобов'язання та поточні зобов'язання за розрахунками, в яких зобов'язання з учасниками не змінилися, зовсім зникли зобов'язання з позабюджетних платежів та із внутрішніх розрахунків.

Аналіз фінансового стану підприємства починається з вивчення його складу і структури майна. В його складі виділяють оборотні і необоротні засоби. Як видно з табл. 2.4, загальна вартість майна підприємства збільшилась за звітний період на 764,80 тис. грн.. В складі майна необоротні активи збільшились за рік на 623,30 тис. грн., або на 2,57%.

Аналіз динаміки складу і структури майна дозволяє встановити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства і окремих його видів. Зміна структури майна дає можливості для основної виробничої і фінансової діяльності і впливає на оборотність сукупних активів. Аналіз показників структурної динаміки свідчить про те, що запозичені фінансові ресурси в основному були вкладені в більш ліквідні активи, що дає можливість підвищити ділову активність підприємства. Із рис. 2.1 слідує, що приріст майна був забезпечений за рахунок росту оборотних активів.



Рис. 1.1. Структура майна підприємства у 2006 році, тис. грн..

Але значне збільшення оборотних активів може вплинути на малий приріст питомої ваги власних обігових коштів у загальній сумі всього оборотного капіталу.

2.2 Аналіз умов кредитування та ефективність використання кредитних коштів

Припустимо, що ВАТ “Кременчуцький міськмолокозавод” бере кредит для поповнення оборотних коштів. Виходячи з цього спочатку необхідно оцінити кредитоспроможність підприємства, а потім визначити ефективність використання оборотних коштів підприємства до та після отримання кредиту.

Проведемо аналіз кредитоспроможності підприємства до отримання кредиту

Для детальної оцінки кредитоспроможності підприємства доцільно використовувати більшу кількість показників, ніж для оцінки майнового стану і прибутковості підприємства.

Розгляньмо тепер порядок розрахунку 21 показника, призначеного для цієї мети (табл. 2.4.).

На основі всебічної і ретельної оцінки за цими показниками можна не тільки оцінити в динаміці стан і тенденції ліквідності, платоспроможності і кредитоспроможності підприємства, а й визначити «слабкі » місця, розв'язавши проблеми яких, можна поліпшити ці показники.

Інакше кажучи, результатом такого аналізу має стати виявлення потенційних можливостей поліпшення кредитоспроможності підприємства, підвищення його платоспроможності та конкурентоспроможності.

Виходячи з наведеної таблиці та розрахункових значень коефіцієнтів наведених у ній можна зробити висновок, про наступне: маневреність оборотних коштів скоротилася на 27,28%, що є негативним показником, оскільки вказує на неправильну політику регулювання грошових потоків підприємства, поточний коефіцієнт покриття також скоротився близько на 35%, що може свідчити про погіршення поточної платоспроможності підприємства. Показники швидкої ліквідності та загального коефіцієнта покриття скоротилися на значні значення. Проте зросла частка оборотних коштів у покритті запасів, та зріс коефіцієнт покриття запасів, та оборотність матеріальних запасів (на 26,20%), що є позитивним для підприємства, та свідчить про те що воно є надійним кредитором здатним виконати в'язі на себе зобов'язання

На після отримання кредиту фінанси підприємства становили 7458,4 тис. грн (з урахуванням поправок на інфляційні фактори), їх збільшення у заставній оцінці 7366,4 тис. грн (7458,4 - 92,0). Власні фінансові ресурси підприємства зросли на 3662 тис. грн, або на 16,7 % (з 24 514 до 28 176 тис. грн), у тому числі власний капітал збільшився на 6709,5 тис. грн. з 23186,7 до 27405,5 тис. грн. (підприємство придбало нову технологічну лінію для виготовлення йогуртів). Крім того, дещо зменшилася сума резервів, призначена на забезпечення наступних витрат і платежів (з 3,9 до 3 тис. грн), які можна вважати коштами, прирівняними до власних фінансових ресурсів. Сума позикових ресурсів у підприємства к зросла на 92493 тис. грн , або на 24,9 %, головним чином за рахунок кредиторської заборгованості за отриманим кредитом та за рахунок зростання заборгованості зі страхування, з оплати праці, але треба з'ясувати зменшення інших поточних зобов'язань на 2715,9 тис. грн ( з 3776,7 до 1060,8 тис. грн). Питома вага власних фінансових ресурсів підприємства у їх загальному обсязі зменшилася.

Перелічені зміни у складі фінансових зобов'язань підприємства свідчать про зростання поточного платіжного напруження, яке підтверджується такими даними, одержаними з матеріалів управлінського обліку:

- зростання порівняно з показником на початок року простроченої заборгованості постачальникам за товари, роботи і послуги (з 4844,6 до 8682,4 тис. грн);

- зростання загальної суми боргів робітникам та службовцям з оплати праці з 157,5 до 329,2 тис. грн, тобто на 38,3 %, яке значною мірою зумовлене наявністю простроченої заборгованості .

Глибоке розуміння механізму функціонування кредиту передбачає аналітичний підхід до показників структури залученого капіталу підприємства з точки зору ціни, яку повинно платити підприємство за його залучення та використання.

При розрахунках середньозваженої ціни кредиту треба враховувати, що проценти за банківські й позабанківські кредити (крім тих, які не пов'язані з основною господарською діяльністю підприємств), витрати на сплату процентів за іншими борговими зобов'язаннями (наприклад, за випущеними облігаціями) підприємства сплачують з віднесенням цих процентів до складу валових витрат, тобто вони зменшують оподатковуваний прибуток і, отже, податок на прибуток. Тому ціна використання цих позикових джерел капіталу не збігається з відсотковою ставкою за цими зобов'язаннями. Дійсна ціна залученого капіталу, залученого через кредити, облігаційні позики тощо (ЦКр), обчислюється за формулою

ДКР =ВС * (1-m), (2.1.)

де ВС -- відсоткова ставка за кредит (позику);

m -- ставка оподаткування прибутку.

Акціонерне товариство “Кременчуцький міськмолокозавод” станом на 1 січня 2007 р. має залучений капітал на загальну суму 27405,0 тис. грн,

Середньорічний рівень дивідендів на акції становить 65 % банківських процентів: -- 40 %.

За цих умов ціна залученого капіталу підприємства становить (при m = 0,3):

(10000 + 12779,8) * 0,65 + 10597 * 0,40 = 14806,87 +4238,8 : 4552,4 = 41,8%.

Висновки

В Україні в сучасних умовах актуальною є проблема реформування системи кредитування суб'єктів господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківського сектора на першочергове кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництв. Для виходу української економіки з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки. Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності підприємств (фірм). По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі.