Теорії економічної рівноваги

ЗМІСТ

Вступ

1 Теорія рівноваги Л. Вальраса

1.1 Модель Ерроу-Дебре

Розділ 2 Порівняльна характеристика неокласичного та кейнсіанського підходів до загальної економічної рівноваги

2.1 Класична теорія макроекономічної рівноваги

2.2 Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги

ВСТУП

Економічна система не може існувати, не відтворюючи постійно всі елементи виробництва в певних пропорціях, а також всі економічні відносини. Суб'єктами цих відносин в макроекономіці виступають економічні агенти. Переплетення їхніх господарських зв'язків, їх взаємозалежність припускає взаємне узгодження, збалансованість або економічну рівновагу.

Досягнення макроекономічної рівноваги як одночасної рівноваги на всіх ринках, тобто як рівноваги економічної системи в цілому є дуже непростим практичним завданням. Її рішення особливо ускладнено в умовах переважно інтенсивного типу економічного зростання, для якого характерні істотні кількісні і якісні зміни в усіх соціально-економічних взаємозв'язках.

Разом з тим досягнення загальної економічної (макроекономічної) рівноваги настільки важливо для ефективного розвитку соціально-економічної системи, що ця проблема не може залишатися поза увагою економічної теорії і практики. Адже досягнення макроекономічної рівноваги означало б пропорційність у виробництві та споживанні, пропозиції та попит, виробничих витратах і результати, матеріально-речових і грошових потоків.

Об'єктом дослідження є загальна економічна рівновага, що виникає між суб'єктами економіки з приводу задоволення потреб.

Предметом дослідження є неокласичний та кейнсіанський підхід до загальної економічної рівноваги.

Мета дослідження - порівняти різні підходи до загальної економічної рівноваги, охарактеризувати кейнсіанську та неокласичну економічні школи..

Для реалізації поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: розглянути поняття макроекономічної рівноваги та дослідити різні моделі макроекономічної рівноваги, проаналізувати неокласичний та кейнсіанський підходи до ринкової рівноваги.

У політичній економії, що обслуговувала адміністративно-командну систему, стверджувалося, що ринкова економіка в умовах капіталізму мас хаотичний характер розвитку. Насправді ж ринкова економіка здатна до саморегулювання. Воно відбувається під впливом вільної конкуренції, постійної зміни цін, регулювання економічних процесів на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Хоча в ринковій економіці можливі прорахунки, але по кожному товару встановлюється певний рівень ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції. Діє система саморегулювання. У кожний певний момент виникає конкретна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна.

При встановленні такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного, витрати чинників виробництва - мінімального рівня. В результаті, як дотепно зауважує П. Самуельсон, людям, які люблять яблука, ніхто не пропонує апельсини і навпаки.

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834-1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків.

Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги.

Рівноважна ціна - це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів ні послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.

1 ТЕОРІЯ РІВНОВАГИ Л. ВАЛЬРАСА

1. Зміни цін впливають на попит і пропозицію і навпаки; зміна попиту впливає на пропозицію і навпаки. Отже, їхній взаємозв'язок впливає на встановлення рівноваги.

2. Рівноважна ціна встановлюється в результаті конкуренції, співвідношення попиту і пропозиції, наявності ресурсів та інших чинників.

3. Загальна рівновага здійснюється щодо всіх товарів. Це пояснюється тим, що потреба у цьому товарі залежить від наявності інших товарів. Наприклад, споживання м'яса залежить від наявності кави.

4. Рівновагу характеризує, як правило, мінова вартість. Мінова цінність товарів - це рівень економічної рівноваги. В умовах конкуренції діють механізми, які усувають диспропорції та встановлюють таку мінову вартість, що ґрунтується на ціні рівноваги. В умовах монополії диспропорції зберігаються.

5. Рівновага досягається на основі дії всіх учасників ринку.

6. Рівновага здатна забезпечити максимально високий рівень задоволення потреб (безумовно, за наявності ресурсів).

7. Попит на кожний товар залежить не тільки від його ціни, а й від цін на всі інші товари. Наприклад, зростання цін на деякі продукти харчування призвело в Україні до зменшення попиту на періодичні видання. Багато людей відмовляються від передплати на газети і журнали. Різко скоротилися їхні тиражі.

8. Сума попиту споживача на всі закуплені ним товари і покупки за вартістю дорівнює сумі всіх проданих ним товарів і послуг (у тому числі послуг праці).

9. Ринок безперервно здійснює «пошук» так званих рівноважних цін.

10. Конкуренція - це важливий чинник встановлення рівноваги (через ціни). Існуючі цінові сигнали регулюють ринок, з допомогою їх досягається рівновага.

11. Для рівноваги потрібний ринковий механізм, який діє значно ефективніше, ніж у минулому так звана планова система.

1.1 Модель Ерроу-Дебре

Ця модель включає різні варіанти поведінки споживача і поведінки виробників. Виробники і споживачі розглядаються в ній не ізольовано, а у взаємодії як елементи однієї системи. У цій моделі співвідношення цін обсяги попиту і пропозиції визначаються одночасно. Модель Ерроу-Дебре передбачає кілька учасників виробництва: фірми-виробники і фірми-споживачі, які діють в умовах конкуренції і не впливають на рівень цін товарів. Контрагенти мають різну мету: метою виробників є отримання прибутків, а споживачів - задоволення потреб. Рівновага в цій моделі визначається як виконання певних умов, що не потребують рівності попиту і пропозиції з усіх видів товарів і гарантують існування загальної рівноваги навіть за менш точних, ніж у моделі Вальраса, завбаченнях.

У моделі Ерроу-Дебре фірми трансформують затрати у випуск, причому криві трансформації випуклі, відсутня економія на масштабах; домашні господарства пропонують працю і споживають позитивну кількість товарів; їх вибір визначений функцією корисності, у яких криві байдужості випуклі; у домашніх господарств є позитивна кількість кожного товару і вони претендують на певну частину прибутку.

За цих передумов авторами було доведено, що існує конкурентна рівновага, яку визначають такі умови:

- максимум прибутку при заданих цінах;

- максимум корисності при заданих цінах і питомій вазі у прибутку;

- ціни невід'ємні;

- якщо існує надлишкова пропозиція товару, то його ціна дорівнює нулю.

При формуванні моделі К.Дж. Ерроу і Дж. Дебре використали теорему Неша про рішення гри з п учасниками і показали еквівалентність понять конкурентної рівноваги та рівноваги гри з п учасниками.

У праці «Теорія вартості: аксіоматичний аналіз економічної рівноваги» Дж. Дебре виклав аксіоматику системи загальної економічної рівноваги і довів існування рівноваги. У праці подано також доведені теореми добробуту, що встановлюють відповідність (однозначну) між конкурентною рівновагою і Парето-оптимальністю (максимум добробуту, за якого неможливо поліпшити добробут індивіда шляхом зміни обсягів виробництва або обміну без погіршення становища будь-якого іншого індивіда). Проблему рівноваги було виведено у новий вимір, що торкається етичних основ теорії рівноваги.

Дж. Дебре у своїй праці розглядає рівновагу як динамічний, змінний стан і як необхідну, але недостатню умову оптимальності. Вчений обґрунтовує розгляд цін на товари «як результату взаємодії мікроекономічних агентів приватної власності через посередництво ринків», а також вказує на роль цін в «оптимальному стані економіки». Докази він будував «навколо концепції системи цін або, у більш загальному розумінні, навколо функції вартості, що визначається на товарному просторі». Іншими словами, вчений вказує на критерії, за якими підприємці мають змогу визначати, як найкраще використати ресурси, виробляти більше товарів за найменших затрат і одержувати вищі прибутки, а споживачі - чіткіше уявляти, звідки беруться їхні потреби.

У «Теорії вартості» Дж. Дебре запропонував повну аксіоматичну систему, яка описує поведінку споживача і фірми. Він показав, що конкретна рівновага забезпечує оптимальний розподіл товарів і послуг. Будь-який інший розподіл їх призвів би до погіршення позицій, як мінімум, одного учасника господарського процесу. Вчений довів, що ці твердження зберігають силу при переході до аналізу світу за невизначеності перспектив. При цьому він зазначив, що в межах такої господарської системи функціонує багато ринків товарів і послуг, на яких укладаються страхові угоди. Отже, теорія рівноваги почала перетворюватися на науку про раціональну господарську діяльність, отримавши необхідний науковий апарат для аналізу проблем оптимального використання ресурсів, що ґрунтується на застосуванні граничних величин.

На початку 50-х років XX ст. у центрі економічної теорії були переважно питання загальної економічної рівноваги (ситуація, за якої всі ринки в економіці одночасно перебувають у стані рівноваги, тобто ціни і обсяги не змінюються). То був період тріумфальних досягнень К.Дж. Ерроу, Дж. Дебре, Л. Маккензі. Водночас і в наступні роки значущість цієї економічної проблеми не стала меншою, а навіть зросла. Адже ускладнилися процеси господарського життя, розширилися виробнича, а відтак і вся фінансова сфери.

У моделі Ерроу-Дебре з допомогою нових технічних прийомів використання понять рівноваги і Парето-оптимальності було дано відповіді на два важливі питання неокласичної економіки - про життєвість і ефективність ринкової системи. З теорії загальної економічної рівноваги випливає принцип взаємозв'язку та взаємозалежності основних елементів ринкової економіки. На цій теорії ґрунтується вивчення динаміки економічного зростання, розроблення концепції загального добробуту, побудова системи міжгалузевих зв'язків.

Економічні прогнозні моделі, якими користуються, наприклад, Світовий банк та інші організації, базуються на працях Дж. Дебре. Щоправда, дехто віддає першість Л. Вальрасу. Однак надзвичайно важливим є розроблення Дж. Дебре комплексу умов, завдяки яким може існувати ефективний ринок. До того ж його модель загальної конкурентної рівноваги взято за основу багатьох заходів з вирішення нормативних питань.

РОЗДІЛ 2 ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОКЛАСИЧНОГО ТА КЕЙНСІАНСЬКОГО ПІДХОДІВ ДО ЗАГАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ РІВНОВАГИ

2.1 Класична теорія макроекономічної рівноваги

Теорія макроекономіки як наука є теоретичною базою економічної політики держави. Але її практичне застосування ускладнюється тим, що вона представлена великою сукупністю конкуруючих між собою теоретичних доктрин. Кожна з них по-різному уявляє механізм функціонування економіки з ринковими відносинами, і в першу чергу, по-різному бачить співвідношення між ринком і державою, дає протилежні рекомендації стосовно ролі держави в стабілізації економіки. Зазначена обставина дезорієнтує управлінську практику щодо встановлення причин затяжної економічної кризи в Україні та породжує крайнощі в пошуках адекватних моделей її подолання: від шокової терапії до еволюційних перетворень; від класичного капіталізму до державного соціалізму, що викликає гострі політичні суперечки та велику соціальну напругу в суспільстві. Крім того, незважаючи на значну кількість макроекономічних теорій, всі вони зорієнтовані на розвинутий ринок і майже не торкаються перехідної економіки. У системі макроекономічних теорій можна виділити декілька основних: класична, кейнсіанська, монетаристська, теорія економіки пропозиції, теорія раціональних очікувань. Отже, щоб мати уявлення про роль держави як суб'єкта макроекономічного регулювання, слід розкрити концептуальні положення цих теорій. Найбільш видатними представниками класичної теорії є Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль, Жан Батист Сей.

В основі будь-якої макроекономічної теорії лежить питання про те, за допомогою яких механізмів в економіці забезпечується повна зайнятість, тобто повне використання наявних ресурсів. Згідно з класичною теорією механізм ринкового саморегулювання економіки складається з декількох елементів. Перший - ситуація, коли величина сукупних витрат буде недостатньою для виробництва потенційного ВВП, є малоймовірна. Якщо навіть сукупні витрати за будь-яких обставин зменшаться порівняно з потенційною величиною, то досить швидко такі важелі ринкового регулювання, як ціна і зарплата примусять економічних суб'єктів збільшити сукупні витрати до потенційної величини.

Прихильники класичної теорії визнають дестабілізуючий вплив заощаджень на рівновагу між доходами і витратами. Проте, на їхню думку, дана обставина не вимагає державною втручання в економіку. Ринковий механізм здатний самостійно й досить швидко ліквідувати цей дисбаланс через взаємодію між товарним та грошовим ринками. У цьому полягає суть другого елемента класичної теорії про ринкове саморегулювання. Та частка доходів, яка спрямовується на заощадження, знову повертається на товарний ринок у вигляді інвестицій. Згідно з класичною теорією ця умова забезпечується грошовим ринком через коливання процентної ставки під впливом попиту і пропозиції на цьому ринку.

Суб'єктами грошового ринку є, з одного боку, домогосподарства як власники заощаджених грошей, з іншого - підприємці, які пред'являють попит на ці гроші з метою інвестування економіки. Рівновага між величиною запропонованих грошей і попитом на них досягається процентною ставкою. Якщо запропонований обсяг заощаджених грошей перевищує попит на них з боку інвесторів або зменшується порівняно з ним, то процентна ставка знижується або піднімається і завдяки цьому урівноважує їх між собою. Це означає, що рівноважна процентна ставка вирівнює заощадження та інвестиції автоматично. За цих умов необхідність державного втручання в економіку не виникає. Оскільки падіння попиту на продукцію стає загальним, виробники під впливом конкуренції змушені знижувати ціни, щоб уникнути затоварювання.

Отже, поява надмірних заощаджень викликає зниження цін, які збільшують реальну величину сукупних витрат і відновлюють сукупний попит на рівні повної зайнятості. Тому заощадження викликають зниження цін, а не зменшення обсягів виробництва і зайнятості. Зниження товарних цін за інших незмінних умов може зменшити прибутковість виробництва товарів, що може стримати виробників від бажання збільшувати пропозицію до потенційного рівня. Підсумовуючи, можна стверджувати, що згідно з класичною теорією механізм процентної ставки, гнучких товарних і ресурсних цін надає ринку здатність автоматично підтримувати повну зайнятість в економіці. За цих умов виключається необхідність втручання держави в економіку, тобто найбільш раціональною має бути політика державного невтручання.

2.2 Кейнсіанська теорія макроекономічної рівноваги

Кейнсіанська економічна теорія оспорює існування такого механізму саморегулювання. На основі емпіричних даних, отриманих в період Великої Депресії, Д.Кейнсу вдалось доказати, що повна зайнятість в нерегульованій економіці може виникнути тільки випадково. Рівновага попиту і пропозиції, як правило, не співпадають з повною зайнятістю ресурсів. Однією із причин такого неспівпадання являється неспівпадання планів інвестицій і заощаджень, які являються різними економічними агентами по різним мотивам і визначаються різними факторами.

Мотиви заощаджень домашніх господарств: купівля дорогих товарів; забезпечення старості; страхування від непередбачених обставин (хвороба, нещасний випадок і т.д.); забезпечення дітей в майбутньому.

Мотиви інвестицій фірм: максимізація норми чистого прибутку; реальна ставка процента - плата за придбання грошового капіталу для інвестування - враховується при складанні планів інвестицій.

Згідно кейнсіанської економічної теорії не ставка процента, а величина доходу домашніх господарств являється основним фактором, визначаючим динаміку вживання і заощаджень. При цьому зберігається та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих видатків. Вплив ставки процента грає відносно невелику роль по відношенню до впливу доходу на споживання і заощадження. В той же час, динаміка інвестицій визначається передусім динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень і інвестицій.

Сукупні показники утворюються шляхом агрегування, тобто об'єднанням великої кількості одиничних показників в агрегати (сукупності). Зокрема, ціни на окремі товари і послуги в масштабах макроекономіки характеризуються як загальний рівень цін - як сукупна пропозиція, а суспільна потреба в товарах і послугах, представлена доходом нації, при даному рівні цін - як сукупний попит.

Саме сукупний попит є центральною ланкою макроекономічної кейнсіанської моделі (на відміну від класичної, де в центрі уваги була пропозиція). З ефективним попитом Кейнс пов'язував суть своєї теорії.

На поведінку сукупного попиту впливають інші фактори:

1) ефект процентної ставки;

2) ефект багатства;

3) ефект імпортних закупівель.

Ефект процентної ставки полягає у тому, що із зростанням загального рівня цін зростає і процентна ставка, що веде до скорочення споживчих витрат та інвестицій. У свою чергу, це спричиняє зменшення сукупного попиту. Ефект багатства, або ефект матеріальних цінностей (касових залишків) проявляється у зменшенні фінансових активів домашніх господарств (банківських строкових рахунків та облігацій) при зростанні загального рівня цін. Ефект імпортних закупівель полягає у зменшенні сукупного попиту на вітчизняні товари.