Моделі економічних систем та вибір України

Міністерство фінансів України

Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ПОЛІТЕКОНОМІЯ»

на тему:

«Моделі економічних систем та вибір України»

Слухача 1-го курсу, група №2

спеціальності «Облік і аудит»

Васильченко І.І.

Науковий керівник

Поворозник В.О.

Київ 2009

Зміст

Вступ

І. Економічна система та її основні частини

1.1 Продуктивні сили

1.2 Виробничо-економічні відносини

1.3 Господарський механізм

ІІ. Класифікація економічних систем

2.1 Ринкова система

2.2 Командно-адміністративна система

2.3 Змішана економічна система

2.4 Традиційна економічна система

2.5 Перехідна економіка

ІІІ. Економічна система в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Економічна система - сукупність взаємопов'язаних та впорядкованих елементів економіки, що в цілому складають економічну структуру суспільства.

Без системного характеру економіки не могли б відтворюватися (постійно відновлюватись) економічні відносини та інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могло б скластися теоретичне осмислення економічних явищ та процесів, не могла б бути сформована ефективна та скоординована економічна політика.

Економічна система - продукт еволюційного розвитку. Кожна нова система формується в надрах старої, поступово набуваючи нових якостей, що й відрізняють її від попередньої. Сформована історично вона завжди зберігає деякі залишки минулого, що можуть переборюватися досить довго. Одночасно вже в новій системі зароджуються паростки майбутнього, що зрештою й призведуть до нової якості, виникненню досконалішої системи суспільного прогресу.

Економічну систему визначають по-різному. В одному випадку її характеризують як сукупність економічних відносин, що історично виникли, складалися в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання економічних благ. В іншому - як сукупність юридично закріплених норм, правил, принципів, що визначають характер взаємин між людьми. У третьому - економічна система - сукупність економічних відносин між суб'єктами, що хазяйнують, які здійснюють вибір способів оптимального використання обмежених ресурсів з метою задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Кожне з вивчень відбиває якусь одну із сторін категорії, складність об'єкта не дає можливості дати його вичерпну характеристику якимось одним визначенням.

Як і будь-яка інша система, економічна характеризується такими рисами, як цілісність, організованість, керованість, цілеспрямованість. Цілісність означає органічну єдність і сумісність різних сторін та елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, що відбивають її глибинну суть. Єдність обумовлює взаємодію, взаємопроникнення і взаємозамінність елементів системи, забезпечує стійкість зв'язків між господарюючими суб'єктами. Елементи колишніх економічних відносин, які зберігаються, витісняються на периферію нової системи, де відіграють обмежену підлеглу роль, і не впливають на громадське життя. Керованість економічної системи - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, що забезпечують її рівновагу. Координація діяльності господарюючих суб'єктів може здійснюватися сукупністю ринкових механізмів. Цілеспрямованість економічної системи має на увазі чітке усвідомлення цілей, що ставить перед собою суспільство. Кінцева мета - вільний всебічний розвиток особистості. Але соціальна спрямованість суспільного виробництва залишається головним напрямком розвитку економічної системи. Вона здебільшого залежить від того, наскільки рівномірно розподілена економічна влада, який діапазон майнового розподілу членів суспільства, що є безпосереднім рушійним мотивом економічного зростання.

Актуальність теми. Коректне та науково обґрунтоване визначення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало важливе значення. У важких умовах нашої держави проблема розкриття сутності економічного розвитку набуває додаткової актуальності, так як уже протягом великого проміжку часу не вдається вийти на шлях стійкого економічного росту. До того ж зміна політичного курсу нашої країни також змушують критично оцінювати попередню модель економічного розвитку. Економічна система є основою держави. У 90-х рр. минулого століття Україна була вимушена практично з нуля будувати власну економічну систему. Вона мала водночас як відповідати вимогам ринкової системи господарського регулювання, так і виходити зі специфічних рис трансформаційних процесів, що відбувалися в українській економіці. Недосконалість нормативних актів у сфері державного регулювання, часто некритичне копіювання досвіду розвинутих країн, невпинне загострення трансформаційної кризи призвели до формування в країні складної, заплутаної, суперечливої та неефективної системи.

Мета даної роботи - дослідити типи економічних систем, їх функціонування, визначити модель розвитку економічної системи України.

Завданням є опрацювання матеріалів з питань економічного розвитку видів економічних систем, дослідження їхніх особливостей на даному етапі економічного та суспільного розвитку в Україні

Об'єктом дослідження є моделі економічних систем світу, їх властивості, та особливості.

Предметом дослідження економічна система, як фундаментальна основа розвитку держави.

І. Економічна система та її основні частини

1.1 Продуктивні сили

Економічна система - це надзвичайно складна категорія, яка має дуже розгалужену структуру, цілу систему законів її функціонування і розвитку. Причому йдеться не про простий набір різних елементів, а про ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, які визначають природу економічних систем.

Поняття «економічна система» широко використовується в економічній науці, політології, політиці. Проте в його трактуванні відсутня єдність поглядів. Зумовлено це тим, що поняття, яке розглядається, є складним системним утворенням з багатоманітними характеристиками, кожна з яких, хоч і "відображає суттєві сторони економічної системи, не є повною. Саме тому в науковій літературі економічна система визначається як економіка, спосіб виробництва, тип господарства, сукупність виробничих відносин, видів господарської діяльності. Поняття «економічна система» можна доповнити суб'єктивним фактором у зв'язку з тим, що, по-перше, економічна система не існує без людей, по-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їхньої інтелектуальної діяльності (наука, технологія), менталітет, що відрізняє один народ від іншого. Невід'ємною складовою економічної системи є природне середовище, що перетворюється людьми.

Основними елементами економічної системи є:

1. продуктивні сили;

2. виробничо-економічні відносини;

3. господарський механізм.

Виробництво благ, призначених для задоволення потреб людей, пройшло тривалий історичний шлях розвитку: від добування їжі за допомогою елементарних знарядь первісної людини до сучасного рівня перетворювальної діяльності суспільства. Та все ж будь-яке виробництво, первісне чи сучасне, характеризується деякими спільними рисами. Основні фактори виробництва: речові (предмети й засоби праці) й особисті (робоча сила). Воно має в основі єдині три компоненти (фактори): робочу силу людини, предмети праці і засоби праці.

Робоча сила - це здатність людини до праці. Предмет праці - те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє необхідні матеріальні блага. Нарешті, засоби праці - це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину), виробляючи з нього необхідні засоби існування. Предмети праці в сукупності з засобами праці складають засоби виробництва.

Робоча сила виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна творча продуктивна сила суспільства. Засоби виробництва складають речовий фактор виробництва. В результаті взаємодії факторів виробництва створюється продукт праці, призначений задовольняти ті чи інші потреби людей. Сама ж праця, в результаті створення корисних матеріальних благ виступає як продуктивна сила. Кількісне відношення обсягу виробленого продукту до затрат праці, затраченої на їх виготовлення, характеризує продуктивність праці.

Засоби виробництва самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою. Лише жива праця спроможна перетворити в діючі засоби виробництва. Тобто вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку. Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу. Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.

В сучасних умовах до складу продуктивних сил включають також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили - це складна система, що включає матеріальні й духовні, об'єктивні й суб'єктивні, суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку їх склад у цілому, як і окремі елементи, постійно збагачується, наповнюється якісно новим змістом. На ранніх етапах розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники, як правило, мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів.

У результаті постійно поновлюваного процесу взаємодії усіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. Між ними існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони розвитку. Такими, зокрема, є закони переміщення функцій від особистих до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, зростання продуктивності праці та ін. Дія цих законів, пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їх змісті. Продуктивні сили виражають відношення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.

Отже, якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до їх складу входять засоби виробництва і люди, які володіють виробничим досвідом і приводять у рух засоби виробництва. Основною продуктивною силою є людина. Предмети праці входять до складу продуктивних сил тією мірою, якою вони йдуть на продуктивне споживання і використовуються як джерела енергії. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.

Продуктивні сили - це фактори, які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.

1.2 Виробничо-економічні відносини

Виробничо-економічні відносини - це відносини, що виникають між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Економічні відносини передбачають наявність суб'єктів та об'єктів.

Об'єктами економічних відносин можуть бути:

1. природні ресурси;

2. робоча сила;

3. гроші;

4. цінні папери;

5. інформація;

6. духовні та культурні цінності.

Сукупність економічних виробничих відносин у широкому розумінні представлена соціально-економічними, техніко-економічними та організаційно-економічними відносинами.

Соціально-економічні відносини - це відносини з приводу різних форм власності, розподілу доходів і багатства в цілому, відтворення суспільного виробництва. Вони зумовлюють систему зв'язків людина - людина в процесі суспільного відтворення. Соціально-економічні відносини вказують на те, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства.

Техніко-економічні відносини - це відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, рівня концентрації його та інших предметів і явищ, зумовлених розподілом праці. Такі відносини включають також відносини обміну результатами діяльності між людьми. Конкретні організаційно-економічні відносини відображені в господарських системах окремих галузей суспільного виробництва - економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я. Їхню специфіку визначають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринкову систему, у центрі якої - товарно-грошові відносини. По-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Це і відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи. Виробничо-економічні відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалися історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

В теоретичній економіці виділяють виробничі та економічні відносини. Під економічними розуміють більш широке поняття, пов'язане із відносинами не лише в процесі виробництва, а й в розподілі, обміні та споживанні. На перший план в характеристиці економічних відносин ставлять відносини в процесі обміну. Тому такі відносини описуються категоріями товар, гроші, ціна, вартість, фінанси, бюджет. Під власне виробничими відносинами розглядаються відносини в сфері виробництва, тобто ті, що описуються такими категоріями, як розподіл праці, спеціалізація, кооперування, оплата праці, продуктивність праці.

1.3 Господарський механізм

Поняття господарського механізму в економічній літературі є дискусійним. Одні автори ототожнюють його із системою керування економікою, інші - розглядають як комплекс господарських і організаційних принципів, треті - як сукупність форм і методів господарювання і т.д. У юридичних дослідженнях, навпроти, намітився широкий і в принципі однаковий підхід до розуміння цього явища. Господарський механізм розглядається як узята в єдності вся сукупність економічних, організаційно-правових, морально-політичних і інших засобів впливу держави на суспільно-виробничі відношення, на виробництво. Таким чином, господарський механізм - це механізм функціонування державно-організованої економіки, утворений:

1) системою органів керування господарством і безпосередніх виробників - підприємств і об'єднань;

2) системою форми і методів організації і функціонування виробництва;

3) системою господарських зв'язків, що забезпечують обмін результатами діяльності господарських ланок і досягнення кінцевої цілі виробництва.

Кожний із названих елементів господарського механізму одержує також і визначене правове закріплення. Удосконалювання господарського механізму потребує подальшого підвищення ролі правових засобів у регулюванні економіки, пред'являє нові, більш високі вимоги до правового регулювання господарської діяльності. Звідси випливає необхідність постійного удосконалювання чинного господарського законодавства.

Об'єктивні потреби сучасного розвитку економіки, удосконалювання організаційно-правових форм і методів керування народним господарством - і здійснення господарської діяльності потребують посилення розробки загальнотеоретичних проблем правового регулювання господарської діяльності, зокрема, проблем, пов'язаних із розвитком господарського законодавства в сучасних умовах. Правове регулювання господарської діяльності охоплює широке коло питань організації і планування народного господарства, правового положення різноманітних господарських ланок, правового режиму їхнього майна, господарських зв'язків між ними, відповідальності за результати господарської діяльності, а також особливості її здійснення в різноманітних галузях народного господарства - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, транспорті, торгівлі й інших, що функціонують у тісному взаємозв'язку один з одним Господарський механізм являє собою сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів керування і правових норм, за допомогою яких товариство використовує економічні закони з урахуванням обстановки, що укладається.

У арсеналі економічних засобів, що забезпечують успішний вплив на розвиток народного господарства в цілому або окремих її галузях знаходяться важелі впливу, як ціноутворення, на чинники виробництва, їхній вплив на зміну обсягу виробництва, вплив на розмір національного доходу, державні фінанси, зовнішня торгівля, питання зайнятості, інвестицій у виробництво. Все це говорить про те, що в розвитому ринковому господарстві, де стихійні тенденції розвитку виробництва можуть бути поставлені у визначені рамки, а товариство спираючись на силу держави може здійснювати цілеспрямоване керування виробництвом. У межах однієї суспільно-економічної формації діють закони, властиві як суспільному засобові виробництва в цілому, так і чотирьом його окремим підсистемам - продуктивним силам, виробничим, організаційно-економічним і техніко-економічним відношенням. Оскільки економічний закон виражає внутрішні, необхідні, стійкі й істотні зв'язки між різноманітними сторонами явищ і процесів господарського життя, то він має і свої конкретні форми прояву.

Система економічних законів знаходить своє вираження в системі економічних категорій. До останніх, зокрема, відноситься товар, споживча вартість, вартість, ціна, собівартість, прибуток і ін. Господарський механізм включає всі конкретні форми економічних законів визначеної економічної системи. З такого розуміння співвідношення господарського механізму й економічних законів економічної системи, або суспільного засобу виробництва, випливає, що господарський механізм є механізмом використання економічних законів.

Тому перша умова успішного функціонування господарського механізму - пізнання економічних законів, обставин, при яких діє той або інший закон. Так, утримання закону вартості складає обмін еквівалентів. Проте існуючий обмін товарами між промисловістю і сільським господарством не є еквівалентним. Оскільки існують також закони, що ставляться конкретно до розвитку продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних або виробничих відношень, то господарський механізм може функціонувати більш локально як механізм використання законів кожній із даних підсистем. Таким чином, використання економічних законів, як загальносистемних, так і підсистемних - найбільше важлива функція господарського механізму.

Друга за значенням функція господарського механізму, якщо виділяти її в контексті цілісного розгляду суспільного засобу виробництва, - дозвіл соціально-економічних протиріч. Дана функція випливає з попередньої, тому що кожний економічний закон містить у собі протиріччя. Але оскільки явище або процес завжди багачі закону, ця функція господарського механізму спрямована на рішення більш широкого кола протиріч, чим ті, що відбиті в законі. До них ставляться протиріччя самої системи продуктивних сил. Між даною системою і її речовинною формою, між технологічним засобом виробництва і його суспільної форми, а також протиріччя в межах самої суспільної форми. Найважливіше значення для реалізації цієї функції господарського механізму має використання протиріччя між продуктивними силами і виробничими відношеннями, а також основного протиріччя суспільного засобу виробництва.

Третя функція господарського механізму - реалізація відношень власності. У межах цієї функції господарському механізму належить вирішальна роль в економічній реалізації власності на засоби виробництва. Здійснення даної функції повинно бути спрямоване на те, щоб відношення власності сприяли розвитку всієї системи продуктивних сил і, насамперед, головної продуктивної сили - людини, безпосереднього робітника. Варто домагатися, щоб у межах тієї або іншої економічної системи існував плюралізм форм власності, щоб різноманітні конкретні форми власності і конкурували, і співпрацювали між собою.

Четверта важлива функція господарського механізму - усебічний розвиток людини, його потреб (матеріальних і духовних), інтересів, стимулів. Оскільки людина є біосоціальною істотою, то роль господарського механізму складається в розвитку як біологічного, так і соціального аспекту сутності людини.

У першому випадку необхідно домагатися оптимального гармонічного співвідношення у взаємодії людини з природою, не припускати поглиблення екологічної кризи, створити таку еколого-економічну систему, у якій би органічно сполучилися економічні умови життєдіяльності людини (умови його праці, утворення, придбання кваліфікації) із зберіганням навколишнього середовища, гармонічною взаємодією цивілізації і природи. В другому випадку задача господарського механізму складається в тому, щоб людина стала активним суб'єктом виробничих відношень, або відношень власності, а також соціальних, політичних, правових, культурних відношень, щоб у кожній із цих сфер могла реалізуватися його соціальна природа. Оскільки сучасна людина вступає у відношення з іншими людьми, завдання господарського механізму полягає в тому, щоб насамперед погоджувати економічні інтереси людей.

Крім відзначених найбільше важливих функцій, господарський механізм виконує і другорядні, наприклад, стимулювання науково-технічного прогресу, раціональне використання ресурсів і ін.

В узагальненому виді основні функції господарського механізму зводяться до забезпечення ефективної взаємодії всіх елементів економічної системи у всіх сферах суспільного відтворення, а також усіх компонентів кожного з названих елементів.

Отже, господарський механізм - сукупність організаційних структур, конкретних форм і методів керування, а також правових норм, за допомогою яких реалізуються діючі, у конкретних умовах, економічні закони, процес відтворення.

ІІ. Класифікація економічних систем

2.1 Ринкова система

Кожній економічній системі притаманний певний домінуючий спосіб господарювання.

У класифікації економічних систем слід виокремити три основні критерії:

* домінуюча форма власності;

* технологічний спосіб виробництва;

* спосіб управління і координації економічної діяльності.

Власність на засоби виробництва - це ядро виробничих відносин, які є найглибшою сутністю економічної системи суспільства. Власність розрізняють за типом, формою і видом, починаючи від загальнодержавної до індивідуальної.

Другим критерієм класифікації економічної системи є так званий технологічний спосіб виробництва. Змістом технологічного способу виробництва є поєднання засобів праці з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого вирішальною мірою визначається змінами у характері засобів праці - верстатів, обладнання, приладів. Спосіб виробництва - первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний - пов'язаний з ладом тієї або іншої країни, це певна гармонія між виробничими відносинами і продуктивними силами. Коли йдеться про технологічний спосіб виробництва, то розглядають лише другу частину цієї діади - продуктивні сили. Країна може мати високий технологічний рівень, розвинену економіку і водночас бути надзвичайно відсталою щодо суспільного розвитку, обтяженою феодальними пережитками.

Третій критерій класифікації економічної системи суспільства - спосіб управління і координації економічної діяльності. Йдеться про управління народним господарством усієї країни, складними галузевими і територіальними виробничими комплексами областей і районів, а також промисловими, будівельними, сільськогосподарськими, транспортними підприємствами, організаціями, установами, закладами, зокрема науки, мистецтва, культури, освіти, побутовими і торговельними підприємствами тощо. Таке управління забезпечує єдність і взаємну відповідність елементів і ланок виробництва, узгодженість і безперебійність усіх видів виробничо-господарської діяльності з метою досягнення найкращих результатів для суспільства за найменших затрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, тобто досягнення високої економічної ефективності виробництва.

Ринкова економіка. Ця модель тримається на приватній власності та вільній підприємницькій діяльності. Кожний найманий працівник і підприємець прагне збільшити свій доход на основі індивідуального прийняття рішень. Рушійною силою економічного зростання виступає конкуренція, умовою існування якої є наявність багатьох покупців та продавців кожного товару і ресурсу, що діють самостійно.

Система вільного, або чистого ринку - це така економічна система, в якій держава здійснює найменше регулювання економічних процесів, а вільна конкуренція та ринкове саморегулювання досягають найбільшого розповсюдження. Така економічна система існувала в розвинених країнах світу приблизно з другої половини 18 ст. до кінця 19 - початку 20 ст.

Основними ознаками є приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, так звана „невидимая рука” Адама Сміта, вільна конкуренція, мінімальне державне втручання.

Зупинимось на кожній з ознак більш детально. Приватна власність, на мою думку, є ключовою ознакою. Вона надає можливість володіти факторами виробництва будь-кому, вільно розпоряджатися ними і використовувати. Проте приватна власність породжує соціальну нерівність, виникає несправедливість, що в кінцевому може призвести до суспільних конфліктів. Наприклад, Америка, яка фактично вся „приватна”, має найбільшу різницю між бідними і багатими.

Іншою ознакою є вільне підприємництво. Це означає, що окремі групи людей за своєю ініціативою виступають в якості вільних підприємців, які беруть на себе функцію організації економічних сил: вони мобілізують необхідні ресурси, організують виробництво та реалізацію вироблених товарів. Вони повністю приймають на себе господарський ризик, який є неминучим, так як ніхто заздалегідь не може знати, чи буде проданий товар, яка буде ціна його реалізації. Вільне підприємництво є масовим явищем, воно забезпечує більшу частину вироблення національного продукту. До того ж воно є більш ефективним порівняно з тим, якщо б воно знаходилось у державній власності, бо існує стимул до покращення виробництва, його обсягів та масштабів. Важливим є і особистий інтерес, коли економічні суб'єкти діють згідно зі своїми особистими інтересами і прагнуть найкращим чином реалізувати власні ресурси. Це є основним мотивом економічних вчинків. Цим самим максимізується прибуток. Так звана „невидимая рука”, яку описав Адам Сміт. Під нею слід розуміти взаємодію попиту, пропозиції, ціни та конкуренції. Попит і пропозиція найкраще ураховує інтереси покупців і продавців, і утворена ринкова ціна в результаті їх взаємодії, відображає реальні тенденції на ринку, на відміну при централізованому встановленні цін. Це дає більшу економічну свободу учасникам ринкових відносин.

Вільна конкуренція є невід'ємною частиною ринкової економіки. Вона припускає наявність багатьох незалежних як продавців, так і покупців кожного ресурсу та кінцевого товару або послуги. Кожний з цих економічних суб'єктів сам по собі не в змозі вплинути на ціну, за якою реалізується той чи інший товар. Тому виробники прагнуть впровадити нові технології виробництва для зниження витрат виробництва, чи інші шляхи зниження витрат. Це призводить до зниження ціни і більшої доступності товарів. До того ж при вільній конкуренції всі знаходяться в рівних умовах, що сприяє економічній справедливості. Проте як і приватна власність, вона не гарантує соціальної рівності. Мінімальне державне втручання є одною з ключових ознак. Державне втручання в економіку обмежується захистом приватної власності та формуванням правового середовища діяльності економічних суб'єктів через закони, укази, постанови.

Тобто головними перевагами ринкової системи є те, що ресурси ефективно розподіляються і спрямовуються у ті галузі, які найбільш необхідні суспільству, що призводить до максимальної економічної ефективності. Ринок швидко змінюється, відповідно до змін потреб у тому чи іншому товарі чи послузі. Виробники також прагнуть до оптимально використання досягнень нових технологій, що дає тимчасову, але перевагу над конкурентами. Виробники та споживачі вільні у своїх діях, можуть виробляти та споживати, що бажають.

Ринкова економіка має великі переваги, але і в неї є недоліки. Ринок погано реагує на загальнодержавні потреби, тому що вони не забезпечують приватному бізнесу прибутків. Механізм ринкової економіки не гарантує соціальної справедливості, її чисто ринкове регулювання супроводжується значною і нічим не виправданою диференціацією доходів учасників господарської діяльності, які залежать не тільки від вкладених праці капіталу, таланту та підприємливості господаря, а й від везіння, збігу обставин тощо. Вільна конкуренція - є ідеалом, якого досягти неможливо, і в міру її згасання втрачається суверенітет споживача, втрачається ефективність розподілу ресурсів, в чіткій відповідності до бажань споживача. Тому на практиці ми спостерігаємо це у тому, що ринок орієнтується на виробництво не суспільно важливих товарів, а тих, що принесуть найбільший прибуток виробнику. Приватна власність дозволяє найбільш „спритним” підприємцям нагромаджувати величезну кількість матеріальних ресурсів, а право спадщини посилює з часом це нагромадження, що призведе до нерівномірного розподілу грошових доходів.

Також у ринковій системі не існує механізмів для боротьби з негативним впливом виробництва, захисту навколишнього середовища, перерозподілу ресурсів, використання тих ресурсів, що належать усьому людству. Абсолютно відсутні стимули до виробництва суспільних благ, фундаментальних досліджень в науці. Разом з тим, треба пам'ятати, що за умов ринку загострюються соціальні проблеми, виникає проблема зайнятості працездатного населення, проходить розшарування різних верств населення, загострюється проблема соціального захисту малозабезпечених сімей та окремих соціальне вразливих груп громадян (молодь, пенсіонери, інваліди), можливе також зростання злочинності, особливо організованої, з'являються нові види злочинів, зокрема у сфері економіки.

2.2 Командно-адміністративна система

Командно-адміністративна економіка. Основними характерними її рисами є державна власність на всі майнові ресурси та централізоване економічне планування. Підприємствам доводиться план господарської діяльності з визначенням покупців і виділяється необхідна кількість матеріальних ресурсів з визначенням їх постачальників. У цій моделі державний план є законом для господарюючих суб'єктів. Що виробляти визначає держава, як виробляти (технології, оплату праці тощо) встановлює держава, для кого виробляти визначає держава через план реалізації товарів за встановленими цінами. При такій моделі господарювання суб'єкти підприємницької діяльності не можуть вплинути на ефективність використання ресурсів та формування доходів. Ця модель економіки відповідає централізованим плануванням та директивними методами управління. Прикладом такої системи була економіка колишнього СРСР та інших соціалістичних країн. Нині офіційно цієї системи дотримується Куба і Північна Корея.

Основні ознаки:

Держава є монопольним власником усіх ресурсів навіть стосовно праці (робоча сила тут не є товаром), оскільки можливості пересування громадян обмежуються паспортною пропискою. Також відсутність можливості альтернативного використання (крім держпідприємств) здібностей людей, забезпечує виробників засобами виробництва за допомогою їх прямого розподілу. Виробники створюють продукт, що стає власністю держави. Держава частину створеного продукту (предмети споживання) поставляє на псевдо ринок (псевдо ринок тому, що обсяг та структура даного ринку визначається не споживачем, а державою, ціни формуються під впливом держави, а не під впливом попиту й пропозиції). Держава відшкодовує робітникам їх премію, сплачуючи зарплату. А витрати на споживання привласнює як доходи від реалізації.

Негативною рисою є існування чорного ринку. Він є результатом незадоволених потреб з одного боку, а з іншого боку - невикористаних ресурсів (за причини неможливості їх раціонального використання.

Також держава бере на себе прийняття основних управлінських та виробничих рішень, щодо розвитку економіки на всіх рівнях. Найчастіше це робилось навмання, як, наприклад, в колишньому СРСР. Продукції вироблялося більше, ніж потрібно. Це робилося лише задля збільшення показників. Часто траплялось так, що надлишок продукції йшов за безцінь на експорт.

Одною з головних ознак є директивні методи управління, які були обов'язкові для виконання, що обмежувало економічну свободу. Наприклад, ціноутворення проводилось без урахування реальних тенденцій на ринку, що призводило за часту до надлишків та дефіцитів. Ресурси централізовано виділялися для реалізації державних програм.

Конкуренція відсутня, як і мотивація до розширення виробництва, його покращення та впровадження нових технологій, тощо. Тому, не дивно, що наслідком є монополізм та панування виробника над споживачем.

Проте ця система має ряд переваг, які в свій час дали змогу вийти з економічної кризи. Оскільки держава є монополістом усіх видів ресурсів, вона в змозі швидко централізувати та нагромаджувати капітал і швидко його спрямовувати у пріоритетні галузі. Також це можливість забезпечення повної зайнятості, яка, до речі, не завжди є ефективною. Тобто, це запобігання масовому безробіттю, убожінню, шляхом перерозподілу доходів, надання коштів на утримання безробітних. Або направляючи їх на колективні роботи. Адміністративно-командна система є більш соціально спрямованою, тому забезпечується безкоштовна освіта, охорона здоров'я та вирішення цілої низки соціальних проблем.

2.3 Змішана економічна система

Соціально-орієнтована ринкова економіка передбачає втручання держави у формування правових засад функціонування ринку та забезпечення добробуту не лише приватній особі, а й всім громадянам держави. На практиці впровадження ідеї соціально-орієнтованої ринкової економіки означає забезпечення загальнодержавних потреб, справедливу винагороду за працю, безпеку і здорові умови праці, свободу підприємництва та обмеження монополізму, підтримку з боку держави власних товаровиробників тощо. При змішаній економіці ні ринок, ні держава не панують повністю. Поряд із стихійними регуляторами ринку активну роль в економічних процесах відіграє держава.

Тобто, Змішана економіка - це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них. Ідеї змішаної економіки виникли Із XIX ст. через необхідність розв'язання цілої низки соцІально-економічних проблем (кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). Подальший розвиток теорія змішаної економіки отримала в працях Кейнса, Чейса, Самуельсона. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.

Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі (Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави.

У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки: 1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з'являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов'язані зі змінами в конкуренції та новою економічною роллю держави. Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Змішані системи мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший. Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об'єктивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого - зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке використання ринкових відносин.

2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зростання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втручатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з іншого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для суспільства характерно поєднання саморегулювання і регулювання економіки.

3. Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сформуватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода.

4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.

5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств.

2.4 Традиційна економічна система

Традиційна економічна система мас такі основні ознаки.

1. Виробництво, розподіл та обмін базується на звичаях, традиціях, культових обрядах. Релігійні та кастові цінності первинні щодо інших форм економічної діяльності. Саме спадковість і кастовість домінантно визначають економічну роль індивідів. Тому люди займаються тим, чим займалися їх батьки і так далі.

2. У традиційній економічній системі продукт виробляється для потреб самого виробника. Тобто тут немає суспільного поділу праці. Кожна господарська одиниця спирається на власні виробничі ресурси і виконує всі роботи, починаючи з добування сировини та закінчуючи підготуванням продуктів до споживання. Відповідно, у традиційній системі переважає універсальна праця. Поділ праці певною мірою наявний лише всередині даного виробничого осередку (насамперед за статтю і віком).

Зі зростанням виробництва та розвитком поділу праці зв'язки між виробниками і споживачами ускладнюються. Уже і в традиційній системі виробництво та споживання відокремлені одне від одного в часі і просторі: виробник споживає вироблені продукти не тоді, коли він зайнятий їх виробництвом, і не там, де він їх виробляє. Проте в традиційній системі це відокремлення відбувається в межах єдиної виробничої одиниці. Отже, традиційна економічна система - замкнута виробнича система.

3. Економічний суверенітет виробника в традиційній системі необмежений зовнішніми умовами (ринковим або іншим механізмом). Тут найпростіше розв'язуються головні проблеми організації виробництва - чого і скільки створювати, як це робити і для кого призначаються продукти, - усе це визначають суб'єкти господарювання, орієнтуючись на внутрішньогосподарське споживання. І лише обмеженість виробничих ресурсів (найчастіше природного походження) може бути чинником, який детермінує дії виробника, не дає змоги виконати ті чи інші бажані завдання. Інакше кажучи, традиційній системі (як і будь-якій іншій) притаманна суперечність між обмеженістю ресурсів і безмежністю потреб.

4. У традиційній економічній системі природною формою багатства є натуральний продукт - матеріальні блага, що безпосередньо задовольняють потреби людей (засоби виробництва або життєві блага).

5. Традиційна економічна система є механічною цілісністю, тобто між виробничими осередками немає економічних взаємозв'язків. Економічний суверенітет виробників має абсолютний характер. Зрозуміло, що сказане вище справедливе лише щодо національних економік із суто традиційною системою виробництва. Виробництво та споживання тут не опосередковані обміном, а тому немає суперечності.

6. Традиційна економічна система початкове ґрунтувалася на общинній власності. Потім розвинулася приватна власність. Вона також використовувалася самим власником або іншими особами, Тому поєднання засобів виробництва в традиційній економічній системі може бути безпосереднім або опосередкованим. Останнє знову-таки може набирати форми позаекономічної (особистої) спонуки до праці або економічної (наймана праця).

7. Для традиційної економічної системи характерне використання найпростіших знарядь праці (мотика, соха, лопата, плуг, граблі, серп і т. ін.) і кустарного інструменту. У цілому, традиційна система відповідала тому рівневі розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, що уможливлюють задоволення потреб людей, незначних за обсягом і примітивних за структурою.

2.5 Перехідна економіка

Перехідна економіка - це перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої, зміну основ даної системи, що призводить до її радикальних змін.

В структурі сучасного світового господарства найбільш молодою є група країн з перехідною економікою. Ці країни поділяються на 3 групи

- центральна та східна Європа

- республіки колишнього СРСР

- Китай, Монголія, В'єтнам.

Риси перехідної економіки :

1. Нестійкість, нестабільність розвитку

2. Альтернативний характер розвитку

3. Співіснування старих та нових форм економічного життя та управління господарством

4. Відносна тривалість перетворень у перехідній економіці

5. Зміни в політиці, зростання її ролі, посилення значення різного роду реформаторських програм, законотворчої діяльності держави

6. Якісні зміни в економіці супроводжуються активними змінами в соціальній структурі, соціальних стосунках, політичний надбудові

7. Історичність перехідної економіки

Основними чинниками перехідної економіки є :

1. Природно-кліматичні фактори

2. Виробничо-економічні фактори

3. Соціокультурні фактори

Типи перехідних економік :

За масштабами перехідних процесів:

- локальні

- глобальні

За характером перехідних процесів:

1. Природно-еволюційні

2. Реформаторсько-еволюційний

Моделі переходу

Найбільш поширеним є поділ системних перетворень на:

1. Радикальні реформи

2. Еволюційні, поступові реформи

Радикальні - рішучі широкі та швидкі перетворення, спрямовані на найскоріше створення ринкової економіки. Пов'язані з більшими соціальними втратами(падіння виробництва, розшарування населення, зниження рівня життя населення), з труднощами психологічної адаптації населення, але при цьому, сам економічний механізм проведення реформ є більш цілісним і менш суперечливим, що дозволяє в стислі терміни провести необхідні реформи.

Поступальні - більш тривалий і менш радикальний шлях ринкових перетворень. Такі перетворення характеризуються меншими втратами у темпах виробництва і соціальній сфері, але присутній більш тривалий період співіснування старих і нових форм, що може призвести до суперечностей між ними і до хронічного затягування самих реформ.

Завдання переходу від адміністративно-командної до сучасної ринкової економіки в історії виникло вперше. До того ж стартові умови в різних країнах суттєво відрізняються.

Відсутність досвіду країн, внутрішніх і зовнішні суперечності призвели до вибору свого варіанту проведення реформ. Але незважаючи на це, всі реформи мають спільні завдання, які слід вирішити в перехідний період:

1. Лібералізація господарства - вона означає ліквідацію обмежень для функціонування ринку підприємництва. Вона включає відміну директивного планування, ліквідації державної монополії, перехід до вільного ціноутворення, забезпечення принципів свободи підприємницької діяльності.

2. Реформування відносин власності - ліквідація монополії державної власності, перехід до різноманітних форм власності, створення ефективної системи захисту прав людини.

3. Формування суб'єктів ринку, а саме підприємств, корпорацій, фінансово-промислових груп, банків, інвестиційних фондів.

4. Створення системи соціального захисту населення. Воно покликане забезпечити захист безробітних, малозабезпечених, сприяння зайнятості.

5. Подолання економічної кризи, фінансова та загальна макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, включення економіки країни у міжнародний поділ праці.

Отже, перехідними ми називаємо такі економіки, які перебувають у процесі великомасштабних змін, що ведуть до іншої, стабільної економіки. Перехід має наперед визначену кінцеву мету - ринкову економіку та парламентську демократію. Як очевидне сприймається те, що політичне керівництво країн, які розпочали перехід, прагне відійти і зректись старої, соціалістичної системи.

Сукупність перехідних економік як регіону світової економіки нині й далі характеризуватиметься як у відносинах між собою, так і у відносинах із зовнішнім.

Держава - це потужний фактор творення економіки, заснованої на ринку, поєднанні приватного й державного секторів. Держава, цивільне суспільство, ринок, світова економіка є головними, визначальними силами, що формують регіон перехідних економік. Структурна промислова політика має стати вирішальною силою формування перехідних економік. Приватизація, лібералізація, стабілізація, формування економічних, політико-правових, морально-культурних та адміністративних інститутів нової ринкової економіки мають різний часовий період розвитку. Одним з обов'язкових завдань перехідної економіки є ефективне поєднання усіх цих процесів із врахуванням часових проміжків дозрівання.

ІІІ. Економічна система в Україні

Безумовно, ситуація яка склалася в Україні сьогодні бажає кращого. Як відомо, Україна - держава з ринковою економікою, але, чи насправді це так? На мою думку, це просто формальне визначення, насправді ж сьогодні ми в перехідному стані, який дещо затягнувся.

Ринкова економіка, згідно з теорією А. Сміта, - це лад, в якому відбувається вільна гра ринкових сил. Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних інтересів. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина покращує як свій добробут, так і примножує багатство суспільства. Інтереси індивідів певною мірою гармонізує конкуренція, завдяки чому досягається економічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність, тобто здійснюється саморегулювання економіки. У ринковій економіці державі належить другорядна роль: вона виконує лише ті функції, які не може виконати окремий індивід або зробить він це неефективно. Суперечностей між індивідом і суспільством не існує.

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, знаходиться в процесі трансформації, який характеризують як перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки, точніше соціально-ринковою.

Соціально-ринкова економіка - це тип господарської системи, діяльність соціально економічних інституцій якої спрямована на досягнення соціальної справедливості, захищеності, високого рівня та якості життя населення. Тобто основна ідея цього господарства полягає в тому, щоб принцип ринкової свободи повинен бути взаємопов'язаним з підтримкою соціальної гармонії. Така гармонія досягається спеціальним механізмом. А саме: економічне регулювання і координація діяльності відбувається в першу чергу через ринок, в разі ж виникнення загрози, що розвиток ринкових процесів приведе до соціально небажаних і несправедливих наслідків, держава втручається з тими чи іншими корегуючими заходами.

Головними її особливостями є такі:

- підвищена роль держави через володіння часткою підприємств, надання субсидій окремим виробництвам;

- розвинена система різноманітних програм соціального забезпечення населення;

- участь представників працівників фірм у роботі рад директорів компаній;

- використання державою індикативного планування для визначення цілей розвитку та застосування стимулів для їх досягнення.

Соціально-ринкова модель економіки в країнах з перехідною економікою розглядається як основна, оскільки перехід до неї може бути сприйнятий як найлегший, оскільки її вважають такою, що найповніше зберігає рівень соціальних гарантій, які були властиві адміністративно-господарській системі. Соціально-ринкова модель економіки поширена в країнах Європи.

Соціальна ринкова економіка функціонує на основі економічного та соціального порядків, перший із яких - економічний - залучає правила регулювання організаційної побудови економіки та її процесів (регулювання прав власності, грошовий та валютний порядок, конкурентний порядок, порядок регулювання зовнішньоекономічної діяльності), а також сукупність інститутів, що надають економіці відповідної організаційної форми і забезпечують умови управління нею. Соціальний порядок визначається сукупністю інститутів і норм щодо соціального стану громадян та окремих груп населення, а також і соціальними стосунками між членами суспільства: порядок у сфері праці; системі соціального страхування та соціальної допомоги; майновий порядок; житловий; екологічний тощо. Соціальна ринкова економіка внаслідок існування національної специфіки сформувалася в різних країнах за неоднаковими моделями, які розрізняють відповідно до умов формування: шведська, нідерландська, англосаксонська, німецька, французька, японська та інші моделі соціальної ринкової економіки.