Водночас вітчизняна промисловість характеризується значною енергоємністю виробництва, обумовленою високою питомою вагою застарілих енергозатратних технологій. Питомі витрати енергоносіїв на виробництво основних видів продукції в Україні в 1,5--3,5 рази вищі, ніж у розвинених країнах світу і продовжують збільшуватися, а енергетична ефективність економіки України (сукупні енергетичні витрати на виробництво одиниці реального ВВП) значно нижча у порівнянні навіть із перехідними економіками.

За зарубіжними експертними оцінками, рівень відкритості української економіки був і є порівняно незначним -- так відповідне дослідження, виконане The Heritage Foundation i Wall Strect Jornal у 2001р., позиціонувало Україну за індексом економічної свободи на 133-му місці із 155 країн (див. табл. 2.4). У 1998р. вона була на 124-му місці і на 8-му серед країн СНД і Балтії, а у 1999р. експерти Світового банку оцінювали економіку України взагалі як «закриту».

Таблиця 2.4

Водночас за окремими кількісними показниками, зокрема співвідношенням обсягів експортно-імпортної діяльності та ВВП (близько 90%), Україна демонструє достатньо високий рівень відкритості економіки (для порівняння: у Польщі відповідний показник співвідношення становить 53%, в Угорщині -- 67%, Румунії -- 60%, Росії -- 44%).

З урахуванням існуючої сукупності об'єктивних внутрішніх і зовнішніх факторів можна стверджувати, що для України актуальною є проблема забезпечення, насамперед, традиційної факторної конкурентоспроможності національної економіки. Одночасно необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки, яка відповідала б не тільки її ресурсному, а й науково-технологічному рівню. Ключовою ознакою цієї стратегії має бути можливість трансформування факторних початкових порівняльних переваг у переваги інвестиційні та науково-технологічні.

За умов, коли на сьогодні праця і наука є головними факторами, які створюють добробут для усіх громадян держави і забезпечують конкурентоспроможність національного розвитку, неприпустимим є те, що в Україні до цього часу не створено умов ані для належного фінансування вітчизняної науки, ані для стимулювання інвестицій в технологічні інновації. Достатньо зазначити, що нині вартість наукомістких технологій, комп'ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо у національному багатстві нашої країни становить лише 0,1%. Серед найбільших компаній України чільні місця посідають, як і раніше, представники винятково традиційних галузей (див. табл.2.5, 2.6).

Таблиця 2.5

Таблиця 2.6

Сучасна національна політика щодо забезпечення належного рівня національної конкурентоспроможності має включати систему взаємопов'язаних заходів не лише на макро-, а й на мікроекономічному рівні, адже як теорія, так і світогосподарська практика довели: конкурентоспроможність країни безпосередньо пов'язана з міжнародною результативністю національних фірм.

Як на політичному, так і на законодавчому рівнях необхідно актуалізувати проблему транснаціоналізації української економіки. Мається на увазі не тільки діяльність зарубіжних ТНК на території України, хоча її стимулювання розглядається багатьма експертами як майже єдиний спосіб, що дозволить якщо не загальмувати, то призупинити процес деіндустріалізації української економіки і, відповідно соціальної деградації держави. Принципово важливим є формування власних транснаціональних структур, прообразами яких мають стати (як це відбувається, наприклад, в Росії) міжнародні промислово-фінансові групи.

Виходячи з реальної композиції внутрішніх і зовнішніх факторів міжнародної галузевої спеціалізації української економіки, слід зважати і на ефективність варіантів її розвитку. Як реальний світовий досвід, так і теоретичні його узагальнення показують, що успіху досягали не тільки країни, орієнтовані на модернізацію та оновлення традиційних секторів та галузей спеціалізації, а й країни з активною політикою переспеціалізації на нові сектори та галузі. Процес міжсекторної (міжгалузевої) трансформації був, як правило, більш сприятливим для країн, початкова спеціалізація яких не концентрувалась на традиційних секторах (галузях). Для країн, які мають початкові порівняльні переваги у традиційних секторах (галузях), існує загроза втрати потенціалу їх оновлення у разі досягнення відчутних успіхів у нових секторах (галузях).

У більш прагматичному (тактичному) плані слід концентрувати зусилля на розробці прогнозів потреб у промисловій продукції для реалізації як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Важливим є цілеспрямований пошук додаткових ніш для вітчизняних товарів і послуг, як традиційних, так і, особливо, тих, які відповідають постіндустріальним критеріям. Зазначимо, що на сьогодні (2000р.) існує величезний розрив у залежності експорту від природних ресурсів між Україною та провідними розвиненими країнами (табл.2.7).

Таблиця 2.7

Одночасно з підтримкою конкурентоспроможних підприємств слід звільнятися від підприємств неконкурентоспроможних, проводити відповідну антимонопольну політику, уникати штучної підтримки окремих груп виробників.

Загалом, беззаперечним є те, що більшість розвинених країн цілеспрямовано зосереджує свої науково-технологічні і виробничі ресурси виключно або переважно у нових наукомістких галузях. У результаті ці галузі стають все більш висококонкурентними.

Серед позитивних зрушень в українській економіці, важливих з огляду на перспективи її конкурентоспроможності, слід вважати: формування ефективного, конкурентоспроможного недержавного сектору економіки і прошарку приватних підприємців; зародження національних ринків товарів, праці та капіталу з переважно ринковим ціноутворенням, здатних задовольняти платоспроможний попит; уведення національної грошової одиниці -- гривні, становлення національної фінансово-банківської системи в цілому і регульованого валютного ринку; диверсифікацію і лібералізацію зовнішньоекономічних зв'язків, появу нових каналів торговельного та інвестиційного співробітництва.

Не завжди послідовна, зачасти суперечлива практика українського реформування все ж таки сприяла формуванню зорієнтованого на соціально-ринкову шкалу цінностей світогляду: підприємницька ініціатива, діловитість, активна життєва позиція; усвідомлення пріоритету індивідуального інтересу і прагнення його реалізації через свою ідентифікацію з ринковими рушійними силами; розуміння своєї праці як безальтернативного шляху як до особистого, так і до суспільного добробуту; внутрішня потреба солідарної участі в перебудові суспільно-економічних і політичних відносин; гордість за міжнародний престиж своєї держави. Набувають подальшого розвитку ментальні риси українського народу -- працьовитість, розумна ощадливість, самодисципліна. Політика, бізнес, просто люди демонструють приклади міжнародної відкритості, готовність до співробітництва в економіці, екології, культурі.

Увійшовши в ХХІ століття, вкрай важливо реально оцінити потенціал національної конкурентоспроможності та спрогнозувати можливі геоекономічні трансформації, без чого унеможливлюється ефективна зовнішньоекономічна та інтеграційна політика.

2.2 Проблеми формування конкурентного середовища в умовах сучасної України

У нашій країні начебто є всі необхідні передумови для формування ефективного конкурентного середовища: крім загальних вимог Конституції України, прийнято ряд важливих законів України та створено відповідні державні органи, що мають опікуватися цими проблемами.

Водночас поки що не можна стверджувати, що завдання, накреслені Конституцією, нині виконуються повною мірою. У сфері конкуренції залишається дуже багато невирішених проблем, які, у свою чергу, є причиною більшості гострих кризових явищ в економіці.

Насамперед загальнополітичною проблемою в Україні є недотримання вимог законодавства практично в усіх сферах суспільного виробництва. Переважна кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто дотримується їх вимог Свідомо чи через незнання їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко не завжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають створювати потенційно рівні умови для всіх учасників виробництва. Однак цей принцип часто не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортної політики тощо. Так, наприклад, законодавство про банкрутство містить положення, що можуть розцінюватись як дискримінаційні, оскільки не всі підприємницькі організації можуть визнаватися банкрутами. Крім того, ці положення сприяють створенню умов, завдяки яким через процедури банкрутства підприємці здатні усувати своїх конкурентів .

Загалом під час обговорення та прийняття законів чинник конкуренції повинен обов'язково враховуватися. Раніше цим питанням активно опікувався Антимонопольний комітет. У перші роки його діяльності, коли в інших сферах також інтенсивно формувалася законодавча база, АМК постійно намагався впливати на цей процес, щоб до нових законів вносилися конкурентні вимоги. З цією метою здійснювалася тісна співпраця з комітетами Верховної Ради, урядовими комітетами Кабінету Міністрів України, Міністерством юстиції України та юристами Секретаріату Президента України. Нині ця робота дещо послабилася, тому в деяких законах конкурентні вимоги залишилися неврахованими, а іноді до них свідомо вносять навіть антиконкурентні вимоги. Важливу роль у формуванні конкурентного середовища можуть відігравати Попереджувальні заходи держави, особливо заходи, спрямовані на попередження порушення законів, на створення оптимальних умов функціонування суспільного виробництва. На жаль, і тут також спостерігаються суттєві проблеми. Недостатня увага держави до питань формування конкурентного середовища та захисту конкуренції призводить до систематичних збоїв нормального ритму функціонування економіки. В результаті з року в рік маємо такі негативні явища як, наприклад, регулярні змови на ринках паливно-мастильних матеріалів у період посівної та під час збирання врожаю. З цієї самої причини у період пікових навантажень постачальники підвищують ціни на цукор та інші продукти харчування. Водночас під час масової заготівлі сільськогосподарської продукції ціни на неї стрімко падають; згодом це призводить до скорочення виробництва. Проблеми конкуренції в Україні спричиняють непомірно високі ціни на послуги зв'язку, а тарифи на послуги житлово-комунального господарства абсолютно неадекватні з їх якістю.

Останнім часом надзвичайно актуальною є загальна проблема монополізації торгівлі. Безліч проблем, які набувають тривалого, затяжного характеру, і у сфері природних монополій. Держава докладає чимало зусиль щодо усунення цих негативних явищ. На різних рівнях влади проводяться гучні наради, присвячені виявленню причин прорахунків та пошуку винуватців. На заходи щодо нейтралізації диспропорцій та їх наслідків витрачаються (а іноді й просто викрадаються) величезні кошти. Однак нічого позитивного від такої діяльності майже немає. Проблеми постійно поновлюються. Це відбувається через те, що шляхом адміністративного регулювання здійснюється лише боротьба з наслідками криз, а насправді потрібно створювати об'єктивні регулятори суспільно-економічних процесів. Таким об'єктивним регулятором і є конкурентне середовище, що може бути створене як завдяки демонополізації окремих суб'єктів господарювання, так і шляхом усунення бар'єрів доступу на проблемні ринки.

Для прикладу можна навести ситуацію у житлово-комунальній сфері. Практично в усіх регіонах країни життя періодично паралізується різким збільшенням тарифів на послуги цієї сфери. Особливо активно це питання обговорювалося в кінці 2006 - на початку 2007 pp. Існує загальноприйнята думка, що без підвищення тарифів неможливо оновити давно застарілі комунікації Насправді ж причиною подорожчання послуг є відсутність бодай бажання запроваджувати конкурентні відносини у цій такій соціально-важливій сфері, хоча альтернатив сучасному комунальному господарству існує багато Навпаки, докладають усіх зусиль, аби встановити бар'єри на шляху її демонополізації. Припиняється будь-яке намагання запровадження альтернативних шляхів задоволення суспільних потреб у послугах тепло - і водопостачання, вивезення та утилізації сміття, надання послуг з обслуговування житлових приміщень. Спостерігається постійне намагання законсервувати монополію раніше державних, а тепер - все частіше приватних підприємств. Попри катастрофічний дефіцит коштів у зазначеній сфері спритні ділки, які приватизували відповідні об'єкти, вивозять до офшорних зон величезні суми прибутків.

Проблема демонополізації була надзвичайно актуальною для держави ще на початку ринкових перетворень. Відповідною програмою, затвердженою Верховною Радою України в 1993 p., було визначено мету і завдання демонополізації, основні її поняття, принципи та пріоритети.

Найболючішими були питання демонополізації переробної промисловості АПК. Хоча станом на 1995 рік цукор-пісок виробляли понад 190 цукрових заводів, олію - 17 підприємств, спирт - 70, кондитерські вироби - 230, пиво - 80, однак усі ці підприємства, як правило, об'єднувались у так звані добровільні об'єднання типу Головм'ясопром і не конкурували між собою. Крім 17 загальнодержавних об'єднань, до переліків монополістів було включено 120 регіональних об'єднань. Кожне з них налічувало значну кількість самостійних підприємств і технологічно незалежних структурних підрозділів. Наприклад, на ринку хлібобулочних виробів функціонувало 25 об'єднань, у складі яких налічувалось 353 підприємства, на ринку молочної продукції - 21 об'єднання, у складі якого - 298 підприємств . Внаслідок проведення демонополізації було створено десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання, що спричинило зниження рівня монополізації багатьох ринків та формування конкурентного середовища. Насамперед це стосувалося ринків хліба, м'яса та молочної продукції. Суттєво знизився рівень монополізації і в галузях машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, чорної та кольорової металургії. Відтак найвищими темпами стали розвиватися саме ті галузі, де рівень конкуренції був особливо високим. Заходи з демонополізації активно здійснювалися до 1999 p., коли було проголошено про зміну акцентів з державної економічної політики щодо здійснення заходів з демонополізації на забезпечення розвитку конкурентного середовища. Державна політика у сфері обмеження монополізму та захисту конкуренції остаточно набула рис політики конкурентної. Указом Президента України від 26.02.99 р. № 219/99 було визначено основні завдання державних органів, спрямованих на забезпечення реалізації цієї політики в усіх галузях і сферах економіки. Водночас переважна частина ринків усе ще залишається монополізованою. Це, зокрема, загальнодержавні ринки машинобудування, металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості, де процес демонополізації ускладнюється значною фондомісткістю й обмеженістю ресурсів. Разом з тим і на загальнодержавному, і на багатьох регіональних ринках є сфери, де проведення демонополізації, на наш погляд, є не лише можливим, але й цілком доцільним. Це стосується багатьох ринків транспорту та зв'язку, водо- і теплопостачання, експлуатації і поточного ремонту житлового фонду, технічного обслуговування та ремонту засобів обліку води, газу, тепла й електроенергії. Те саме можна стверджувати і про ринки послуг, пов'язаних із здійсненням функцій держави та місцевого самоврядування, зокрема. оформлення та реєстрація документів, аналіз і підготовка висновків та проведення експертиз для оформлення різних дозволів та ліцензій. Крім того, існують 103 потенційно конкурентні ринки, демонополізація яких офіційно вважається незавершеною, зокрема, ринки хліба та хлібобулочних виробів, борошна, нафтопродуктів. Обмеження конкуренції на багатьох ринках пояснюється збереженням неринкових організаційних структур та розподільчих систем. Це, зокрема, ринки послуг роздрібної торгівлі у сільській місцевості, де у регіонах часто зберігається монопольне становище спожив кооперації, а також ринки послуг будівництва, ремонту та утримання доріг загального користування . Існує офіційна думка, що можливості подальшої демонополізації багатьох із цих сфер практично вичерпано, й основним завданням нового етапу конкурентної політики є захист уже створеного конкурентного середовища. Однак, на нашу думку, тут багато ще можна зробити. Про припинення демонополізації стверджувати поки що рано, оскільки цілий ряд сфер господарської діяльності все ще потребує її продовження. Крім того, процес монополізації вітчизняної економіки, на жаль, ще не припинено. Для попередження виникнення нових монополій у державі запроваджено контроль за процесами економічної концентрації, який має ефективно протидіяти будь-яким спробам монополізації ринків. Хоча ця процедура надзвичайно складна й обтяжлива, однак вона далеко не завжди створює перешкоди для монополізації ринків. Незважаючи на суттєві витрати коштів і часу підприємців на проходження такого контролю, він все-таки залишається малоефективним з погляду інтересів суспільства. Реалії життя свідчать, що насправді багато галузей економіки у нас фактично монополізовані, оскільки контролюються окремими особами, як правило, наближеними до влади.

Процеси монополізації ринків не припинено, більше того, з благословення чиновників найвищих рангів вони тривають. Так, у січні 2006 р. за згодою не лише Кабінету Міністрів України, а й Антимонопольного комітету, відомства, що має попереджувати створення таких монополій, П А К Нафтогаз України та РосУкрЕнерго було створено спільне підприємство Укргаз-Енерго, яке тепер є монополістом на ринку постачання та реалізації в Україні природного газу На той час голова А М К запевнював громадськість, що створення цієї структури не призведе до суттєвого обмеження конкуренції на ринку газу України. Нині ж конкурентне відомство вже розглядає питання про зловживання монопольним становищем у вигляді обмеження окремих споживачів у споживанні газу. Ще одним прикладом неспроможності держави щодо попередження монополізації ринків є нинішня ситуація в торгівлі, яка, в свою чергу, суттєво впливає на ефективність загального ринкового середовища в країні. У сучасних умовах сфера торгівлі характеризується надзвичайно динамічним розвитком. Завдяки порівняно низькій капіталомісткості та швидкій окупності вона є доволі привабливою для інвесторів. Тому до цієї сфери останніми роками спрямовується велика кількість капітальних вкладень. Зокрема, вона є надто привабливою для іноземних інвесторів. Водночас, як не дивно, нові надходження капіталів не лише не збільшують конкуренції, а навпаки - монополізують цю сферу. Останнім часом торгівля концентрується або у величезних супермаркетах, або на ринках. Зокрема, в Києві наразі працює понад 100 супермаркетів. Водночас немає жодного спеціалізованого овочевого магазину, хоча у 1995 році їх налічувалося 295. Це стосується не лише овочевих магазинів. Нині майже не залишилося невеликих магазинів поряд з житловими будинками, де раніше без проблем можна було купити найнеобхідніші продукти. Так, протягом 2000- 2005 pp. у центрі Києва було закрито 48 продуктових крамниць. Замість великої кількості магазинчиків створюється єдиний на весь мікрорайон супермаркет, а у приміщеннях колишніх крамничок відкриваються прибутковіші заклади - салони гральних автоматів, бутіки, кафе, ресторани, банки, перукарні, аптеки тощо. Слід також зазначити, що власники багатьох супермаркетів нерідко перебувають між собою у родинних чи партнерських зв'язках, що дає їм можливість домовлятися про свою маркетингову політику. Це призводить до монополізації сфери торгівлі, а наслідки такої монополізації негативно впливають і на споживачів, і на товаропостачальників. Споживачі відчувають на собі постійне підвищення цін, що не могло б відбуватися в умовах жорсткої конкуренції. А товаровиробники, які намагаються скористатися послугами супермаркетів для просування своїх товарів до споживача, спостерігають прояви монопольної поведінки власників закладів торгівлі.

Аби самим шукати товари для наповнення торговельних залів, останні вимагають від товаровиробників великих сум коштів за розміщення їхніх товарів на полицях та в складських приміщеннях. Причому здійснюється це неофіційно, що свідчить про незаконність таких поборів: оформлюються угоди під надання послуг з проведення маркетингових досліджень, які насправді не проводяться. Або ж просто вимагаються гроші без усіляких підстав і документального оформлення. У торговельних залах супермаркетів практично відсутня конкуренція товарів різних виробників. На полицях розміщується продукція за високими цінами і лише окремих найвпливовіших та заможних фірм. Така ситуація, зрозуміло, не сприяє розвитку підприємництва. Це повинні були б узяти до уваги відповідні державні органи, але, на жаль, адекватної реакції чиновників, які мають захищати конкуренцію, не спостерігається.

Наведемо такий приклад. Наші сусіди - росіяни, вивчивши досвід інших країн, розробили державну програму щодо захисту вітчизняних операторів торговельного ринку. Зокрема, торговельні майданчики для іноземних інвесторів пропонуються за третім кільцем м. Москви, а в центрі міста розташовуються лише російські компанії. У Києві такі рішення не приймалися. Тому українські мережеві оператори з острахом очікують приходу потужних західних операторів, прогнозують подальше поглинання невеликих компаній та витіснення їх з найпривабливіших ринків . У контексті проблем монополізації торгівлі слід також відзначити суттєві негативи діяльності посередників, які за безцінь скуповують товари виробництва, а потім перепродують їх за набагато вищою ціною. Особливо болючою ця проблема є в агропромисловому комплексі. Обурює те, що перекупники отримують надприбутки, а безпосередні товаровиробники нерідко ледь-ледь зводять кінці з кінцями: вони змушені вирізати продуктивну худобу, розпродавати майно, зменшувати посівні площі, тобто, по суті банкрутувати на фоні безпідставного збагачення посередників. Але проблема не лише в цьому. Головне - монополізується процес реалізації вироблених товарів, усувається конкуренція товаровиробників, що призводить до зростання цін.

Крім демонополізації та вдосконалення процедури контролю за економічною концентрацією, важливим чинником формування конкурентного середовища є сприяння розвитку малого та середнього підприємництва. В умовах суттєвого розшарування населення на занадто багатих і занадто бідних, сподівання лише на великий бізнес означає орієнтування на подальшу монополізацію суспільного виробництва. Великий бізнес має розвиватися з малого та середнього, а не формуватися на привілеях наближених до влади осіб. А без створення такого прошарку малого бізнесу не може бути іншого шляху появи великого бізнесу, аніж надання йому таких привілеїв.

Оскільки потреби суспільства суттєво змінюються, а в межах старої структури виробничих потужностей їх задовольнити практично неможливо, на перехідному етапі розвитку економіки конче необхідно створювати нові підприємства, орієнтовані на нові потреби, тобто умови для розвитку малого підприємства. Іншими словами, держава має зробити все необхідне для розвитку малого бізнесу й формування сприятливого режиму для іноземних інвестицій, для того, щоб максимально швидко створити конкурентне середовище. Безумовно, протягом останніх 15 років усі ці заходи намагалися активно запроваджувати. Було затверджено низку законодавчих актів щодо сприяння іноземним інвестиціям, дозволено створювати різні кооперативи, активно розвиваються орендні відносини та мала приватизація, вживаються заходи щодо спрощення системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Таким чином, ринкові відносини в Україні насамперед стали розвиватися у малому бізнесі. Однак пріоритети надавалися не в належних пропорціях. У будь-якому разі проблеми підтримки малого бізнесу й сьогодні залишаються надзвичайно гострими. Наприклад, понад половини валового продукту виробляється у малому бізнесі на Заході, у якому зайнято 70 відсотків населення. А в Україні підприємці малого бізнесу виробляють лише 10 процентів ВВП. Статистика свідчить, що через великі ризики всього третина українців бажає відкрити власну справу, оскільки існують надто високі шанси банкрутства, необґрунтований тиск з боку державних контролерів, а податкове законодавство недосконале. Останнім часом непоодинокі випадки, коли влада, ігноруючи навіть вимоги Конституції про недоторканність приватної власності, демонтує кіоски та офіси, не забезпечує належним чином захист від рейдерських атак .

Слід зазначити, що обмежена діяльність посадових осіб органів влади - це окрема надзвичайно болюча проблема. На нашу думку, антиконкурентні дії органів влади нині є головною перешкодою для формування в Україні ефективного ринкового середовища. Центральні та місцеві органи влади повинні всіляко сприяти формуванню конкурентного середовища, створенню рівних умов для всіх підприємців. Натомість, шляхом ухвалення письмових чи усних рішень вони стають на заваді для утворення нових підприємств, установлюють обмеження на здійснення окремих видів діяльності, змушують підприємців вступати до різних об'єднань, до здійснення узгоджених дій, вимагають від них пріоритетного укладення договорів чи першочергового постачання дефіцитної продукції. У міру своїх повноважень посадовці створюють дискримінаційні умови для діяльності суб'єктів господарювання. Вони надають незаконні пільги для окремих підприємців, спрямовують зусилля на централізований розподіл товарів і ринків, установлюють заборони та обмеження, не передбачені законодавством. Особливо масового характеру набуло встановлення заборон щодо реалізації товарів з одного регіону в інший, а це суперечить ст 132 Конституції України, відповідно до якої територіальний устрій країни має ґрунтуватися на засадах єдності й цілісності державної території. Законодавство України не передбачає встановлення кордонів чи будь-яких завад для вільного переміщення товарів із регіону в регіон. Однак ці вимоги дуже часто порушуються. Практично кожен рік у період збирання врожаю місцеві адміністрації встановлюють заборони на вивезення зерна за межі підпорядкованої їм території, примушуючи при цьому зернотрейдерів до постачання своєї продукції у першу чергу підприємствам, відповідальним за формування та використання зазначених регіональних ресурсів. Органи А М К регулярно ведуть з цим непримиренну боротьбу, надаючи обов'язкові для розгляду рекомендації, що вимагають скасувати всі бар'єри на вивезення зерна. Однак поки ці загрозливі рішення готуються та приймаються, їх актуальність автоматично втрачається. Коли оскаржувані вказівки чиновників нарешті скасовуються напередодні новорічних свят, зерна вже давно немає. Ці порушення органів влади могли б не виникнути, якби дотримувалися вимоги ст. 20 Закону «Про Антимонопольний комітет України» щодо необхідності погодження з А М К рішень, що можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренції. Коли орган влади приймає рішення, що може вплинути на конкуренцію, він повинен надіслати його до АМК, де фахівці, проаналізувавши його на предмет створення перешкод у конкуренції, запропонують внести зміни, заборонять чи дозволять його прийняття. На жаль, далеко не всі органи влади виконують ці вимоги закону. Особливо це стосується сільських, селищних, районних, міських владних структур, тобто органів влади місцевого рівня. Масовий характер фактів дискримінації підприємців органами влади свідчить, що на розгляд АМК потрапляють далеко не всі рішення зазначених органів, які спотворюють конкуренцію. Перелік проблем в економіці держави, які призводять до порушення вимог конкуренції, можна наводити безліч. На жаль, далеко не всі усвідомлюють реальні причини цих проблем. Замість того, щоб їх попередити та заздалегідь створити дійсно конкурентні умови у різних секторах суспільного виробництва, щороку витрачаються величезні і часто марні зусилля на боротьбу з наслідками різноманітних кризових явищ. З метою формування в Україні ефективного ринкового середовища і на загальнодержавному рівні, і на рівні окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. і опікуватися цим повинен не лише Антимонопольний комітет, а й інші державні органи, які також покликані захищати конкуренцію в Україні.

2.3 Передумови створення конкурентного середовища в Україні

ХХІ сторіччя - епоха інформації та інновацій, що вимагає створення нового підходу до визначення пріоритетів державного регулювання з метою підвищення конкурентоспроможності продукції. Для країн з розвинутою економікою конкурентне середовище є обов'язковою умовою і сутнісною рисою існування. Для трансформаційних економік постсоціалістичного типу створення конкурентного механізму функціонування є позачерговим завданням. За цих умов основними чинниками прогресу ринкових механізмів називаються розвиток конкуренції та поглиблення лібералізації всіх сфер економічної діяльності.

Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову можлива лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, її господарюючих суб'єктів, а також продукції та послуг, що виробляються на національному та світовому ринках. Основою сучасної конкурентоспроможності є інновації -- техніко-технологічні, організаційні, структурні, інституціональні. Саме вони створюють конкурентні переваги і дозволяють країнам, що ними володіють, займати гідне місце в суспільному розвитку цивілізації. Отже, ключовим завданням економічної політики України є підвищення її конкурентоспроможності на інноваційних засадах і створення для цього відповідних умов.

Серед чинників досягнення цієї мети -- здійснення конкурентної політики, адекватної рівню розвитку економіки держави, що стимулюватиме прогрес у сфері інновацій. Процеси розробки і впровадження будь-якого виду розробок тісно взаємопов'язані, взаємозалежні та не можуть здійснюватись автономно. Наприклад, відсутність відповідних організаційних чи інституціональних інновацій не сприятиме впровадженню техніко-технологічних і структурних розробок, і, навпаки, відсутність останніх робить перші два види неефективними. До сьогодні застосування інновацій як одного з головних чинників здійснення конкурентної політики в Україні системно не впроваджувалося. Основний акцент робився здебільшого на організаційне та інституціональне реформування. У провідних країнах системність інноваційного розвитку була забезпечена максимальним сприянням органічному поєднанню усіх складових інновацій [1].

В Україні в основу визначення напрямів конкурентної політики та антимонопольного законодавства покладено класичну ліберальну концепцію ідеальної конкуренції, сформульовану економістами-теоретиками часів раннього капіталізму (друга половина XIX -- початок XX ст.).

Наслідком цієї політики стала руйнація потужних виробничих, науково-технічних комплексів та утворення натомість розрізнених дрібних господарюючих суб'єктів. Сукупний негативний ефект від розриву технологічних і господарських зв'язків перевершив очікуваний гіпотетичний ефект від такого способу демонополізації, оскільки призвів до значного зростання трансакційних витрат і відповідного зростання собівартості продукції та збитковості виробництва. А це стимулювало інфляційні процеси, подорожчання фінансових ресурсів, погіршення співвідношення між реальним, фінансовим і торговельно-посередницьким секторами через зменшення прибутковості першого і відповідного збільшення прибутковості останніх.

Українська економіка вважається однією з найбільш відкритих. Так, якщо у 2004 році експорт товарів і послуг становив 55,6% ВВП, а імпорт -- 45,6%, то у 2005 році обсяг експорту тільки товарів збільшився на 5,6%, а імпорту -- на 24,6% [4]. А тому немає достатніх підстав говорити про монополізоване виробництво і монопольні ринки для більшості товарів і послуг (за винятком продукції та послуг природних монополій, яких, 114 до речі, демонополізація і розукрупнення практично не торкнулися), оскільки для вітчизняних виробників дедалі серйознішу конкуренцію становлять зарубіжні компанії.

На фоні підвищення рівня конкуренції в країні, не змінився і залишається стабільно низьким рівень її конкурентоспроможності у міжнародних рейтингах. Частка найманих працівників на малих підприємствах у їх загальній кількості на усіх підприємствах з 2000 по 2006 рік зросла з 15,1 до 20,2% (п'ята частина усіх зайнятих), або в 1,3 рази [8]. При цьому їх частка в загальному обсязі реалізованої продукції зменшилася з 8 до 5,3% (двадцята частина всього обсягу), або в 1,5 рази. Інакше кажучи, цілком очевидним є значне зниження продуктивності праці у господарюючих суб'єктів (своєрідний «ефект анти масштабу»), що жодним чином не могло сприяти підвищенню загальної конкурентоспроможності. «Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2006-2007», оприлюднений Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) 26 вересня 2006 року, на жаль, не приніс Україні ні приємних звісток, ні радісних емоцій. Від часу публікації попереднього звіту (в жовтні позаминулого року) наша країна втратила у світовому рейтингу конкурентоспроможності національної економік аж десять позицій. Україна посідала 84-те місце зі 117 ранжируваних країн, але в перерахунку на новий «Індекс глобалізації конкурентоспроможності» це відповідає лише 78-ій позиції. [9]. Індекс конкурентоспроможності 2006 року ґрунтується на дев'яти показниках, які подано у динаміці за 2005 та 2006 роки для України на рис. 1.

Рис.2.1. Показник глобального індексу конкурентоспроможності України

З вищенаведених даних можна зробити висновок, що в Україні спостерігається зниження конкурентоспроможності за останній рік, зростання економіки прогресувало кілька років, проте для підтримки такого стану необхідно вдатись до більш жорсткої політики для покращання перспектив державних фінансів, сповільнення інфляції та створення розширеного простору з метою вдосконалення інфраструктури країни. Ще важливішим є впровадження низки реформ, що дозволить вдосконалити економіко-правове середовище та інвестиційний клімат. Порівняно з 2004 роком країна покращила свої показники, конкурентоспроможності, але цього недостатньо для попередження її. загалом низького рівня (рис. 2.2).

Рис.2.2. Показник конкурентоспроможності в Україні за 2006 рік порівняно з 2004

Отже, у цілому можна констатувати, що конкурентна політика в Україні вимагає серйозного коригування з метою уникнення її протидії світовим еволюційним процесам. Проведена демонополізація економіки України була своєрідною організаційною та інституціональною антиінновацією, яка практично унеможливила розробку і впровадження у виробництво технологічних розробок, що вимагають великих витрат, а тому не під силу дрібним підприємствам. Ця обставина підсилюється тим, що сфера вітчизняної науки залишилася майже не реформованою, тому розрив між нею та виробництвом внаслідок такої політики лише збільшився [3].

Спрощений підхід до антимонопольного регулювання шляхом нав'язування форм конкуренції перешкоджатиме розбудові національної економіки, не зможе забезпечити ефективне використання обмежених фінансових і матеріальних ресурсів та їх концентрацію на інноваційно-технологічних пріоритетах і виробництвах, що сьогодні є запорукою високої конкурентоспроможності розвинутих країн.

Аргументом на користь концентрації виробництва в Україні є дефіцит фінансових ресурсів, які розпорошені серед дрібних суб'єктів, і відсутність обмеженої кількості пріоритетів їх спрямованості, що дозволили б спрямувати їх на реалізацію великомасштабних проектів. Створення конкурентного середовища в Україні має формуватися з урахуванням впливу потенціальної конкуренції з боку як вітчизняних, так й іноземних компаній, оскільки її тиск обмежуватиме монопольну владу окремих суб'єктів, вимагаючи від них здійснення заходів, які б відповідали конкурентній поведінці. З метою збільшення дієвості впливу чинника потенційної конкуренції антимонопольні заходи слід спрямувати на усунення економічних та адміністративних перешкод для вільного переміщення товарів, послуг. капіталів, а також створення сприятливих фінансово-економічних, організаційних і правових умов входження на ринки нових суб'єктів.

Таким чином, концентрація виробництва, сприяння великому бізнесу, врахування чинника потенційної конкуренції, регулювання діяльності ТНК в Україні мають стати невід'ємною складовою цілісної системи конкурентної політики держави і враховуватися при розробці інструментарію макрорегулювання, програм соціально-економічного розвитку, при реформуванні деяких галузей і регіонів та забезпеченні завдань структурної перебудови. Доцільно вивчити досвід тих країн, які очолюють рейтинг глобальної конкурентоспроможності, що є переконливим аргументом на користь того, що конкурентоспроможність країн досягається за рахунок високого рівня розвитку соціальних 116 інститутів і компетентного управління в поєднанні з освітою світового рівня та економічного розвитку, що ґрунтується на високих технологіях та інноваціях. В Україні є потенціал для створення конкурентоспроможної економіки.

Розділ 3. Шляхи забезпечення конкурентного середовища в Україні

Переважна кількість наших законів відповідає європейському рівню, але мало хто дотримується їх вимог Свідомо чи через незнання їх не дотримуються підприємці, недостатню увагу цьому питанню приділяють державні органи, а суди, які повинні бути на варті дотримання законодавства, насправді дуже часто самі ж їх і порушують. Слід підкреслити, що й закони далеко незавжди є досконалими. З точки зору конкуренції вони мають створювати потенційно рівні умови для всіх учасників виробництва. Однак цей принцип часто не дотримується. Уже на законодавчому рівні різні групи учасників ринку мають і різні умови. Це стосується, зокрема, процедур банкрутства, системи оподаткування, інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування, протекціоністської, митної, експортно-імпортної політики тощо.

Крім демонополізації та вдосконалення процедури контролю за економічною концентрацією, важливим чинником формування конкурентного середовища є сприяння розвитку малого та середнього підприємництва.

З метою формування в Україні ефективного ринкового середовища і на загальнодержавному рівні, і на рівні окремих регіонів слід приділити серйозну увагу питанням захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. і опікуватися цим повинен не лише Антимонопольний комітет, а й інші державні органи, які також покликані захищати конкуренцію в Україні.

Ефективна інтеграція вітчизняної економіки у світову можлива лише за умови досягнення високого рівня загальної конкурентоспроможності країни, її господарюючих суб'єктів, а також продукції та послуг, що виробляються на національному та світовому ринках.

Реальний перехід до ринкових відносин об'єктивно вимагає більш уважного ставлення до конкуренції, як найважливішому засобу впливу на ринок.

Сьогодні кожен суб'єкт господарювання економічно зацікавлений у використанні ефективних методів конкуренції у своїй практичній діяльності, Вони стають важливим способом виживання в умовах ринкових відносин.

Особливості нашої дійсності полягають у тому, що в розпорядженні українського підприємництва є теоретичний і великий практичний досвід світової конкуренції. Є можливість, не втрачаючи часу на самостійні розробки, опанувати уроки системного, комплексного вирішення проблем, щоб уникнути помилок, які коштують дуже дорого. Однак це не означає, що необхідно сліпо копіювати накопичений досвід країн з розвинутою ринковою економікою, тому що його пряме використання на українських підприємствах утруднено через унікальність держави, відсутність універсальних схем конкурентної поведінки на ринку.

Проведені дослідження свідчать про посилення конкуренції у всіх сферах ринкової діяльності. Поява великої кількості нових підприємств та організацій, лібералізація імпорту, створення ринку капіталу, акціонерних підприємств, вихід на український ринок іноземних компаній - все це у значній мірі ускладнює ринкову ситуацію, Збільшення пропозиції товарів та послуг, з однієї сторони, і скорочення платоспроможного попиту, з іншої, створили умови, в яких конкуренція стала звичайною справою.

Крім того , з'ясувалося, що більшість українських підприємств не готові до активної конкурентної боротьби. В умовах лібералізації цін і інфляції промисловість виявилася у такому становищі, при якому будь-які інновації стали неможливими. Вихід з важкого фінансового стану може бути тільки у створенні конкурентоспроможного виробництва, зорієнтованого на потреби покупців. І в цьому конкуренція є не тільки дестабілізуючим фактором, а й умовою виживання підприємств.

Адаптація до умов конкуренції - це головне завдання управління українським підприємством будь-якої форми власності.

Висновок

Конкуренція означає суперництво між суб'єктами ринкового господарства за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товарів. Такий вид економічних відносин функціонує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні і ні від кого не залежні суб'єкти господарської системи. У такому самому становищі повинні бути і покупці товарів.

Конкурентна боротьба за економічне процвітання і виживання є економічним законом ринкового господарства.

Пронизуючи всю систему виробництва й споживання товарів і послуг, конкуренція здійснюється в багатьох формах, які з розвитком суспільства стають дедалі різноманітнішими.

Конкуренція може бути внутрігалузева, міжгалузева, міжнародна.

У сучасній економічній науці розглядаються дві основні форми конкуренції: чиста або "досконала" та обмежена або "недосконала".

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.

Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.

Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

“Ракета поднимается благодаря огромной движущей силе. Ту работу, которую выполняют ее двигатели, при рыночной экономике совершает конкуренция. Она вынуждает фирмы производить товары дешевле и качественней. Трудолюбие и динамика рынком вознаграждаются” [30,9]

Список використаних джерел

1. Гончарук Т.І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості // Актуальні проблеми економіки. - 2006. -- №2. -- С. 130-145

2. Зайдель. Х , Теммен.Р Основы учения об экономике. М.: Дело ЛТД,1994

3. Паламарчук Г.М. Конкурентна політика в перехідній економіці //Актуальні проблеми економіки. - 2005. -- №3-4. -- С. 20-25.

4. Офіційний web-сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua, рубрика -- "Соціально-економічне становище України».--Соціально-економічне становище України за 2005 рік.

5. Основи економічної теорії/ С.В.Мочерний, С.А.Єрохін, Л.О.Каніщенко та ін. За ред. С.В.Мочерного. - К.: ВЦ “Академія”, 1997.

6. Офіційний web-сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua, рубрика Статистична інформація», розділ «Структурні зміни в економіці». Основні показники розвитку малих підприємств.

7. Загоруйко Ю. Втрачаємо навіть те, що не маємо // Дзеркало тижня. -- 2006, -- №38 (617). -- С. 1-5.

8. Офіційний web-сайт Світового економічного форуму http://www.weforum.org, рубрика «Initiatives», розділ «Global Competitiveness Report 2006-2007»

9. Офіційний web-сайт Центру соціально-економічних досліджень САSE Україна http://www.case-ukraine.kiev.ua, рубрика «Новини та анонси», розділ «Звіт про світову конкурентоспроможність».

10. Горобчик Т.Т. Мікроекономіка: Навчально-методичний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 236 с.

11. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.:Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 176 с.

12. Економічна теорія: У 2 кн. Навч. Посібник / За ред. З.Г. Ватаманюка та С.М. Панчишина. - К.: Заповіт, 1997. - 280 с.

13. Політекономія: Підручник. За загальною редакцією Ю.В. Ніколенка. . - Київ: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

14. Калина А.В., Осокіна В.В. Економічна теорія і практика господарювання: Навч. посібник. - 2-ге вид. - К.: МАУП, 1998. - 215 с.

15. Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки (теоретична економіка): Навчальний посібник - Тернопіль: ТАНГ - “Астон”, 1998. - 368 с.

16. Костусєв О.О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // // Економіка України. - 2003. - № 8. - С. 13-19.

17. Костусєв О.О. Захист економічної конкуренції в Україні: стан і проблеми // // Економіка України. - 2003. - № 7. - С. 4-11.

18. Костусєв О.О. Методологічні засади формування ефективного конкурентного середовища в економіці України: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.02.03 / Одеський держ. економічний ун-т. -- О., 2004. -- 27с.

19. Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2003. - 208 с.

20. Лозова Г.М. Формування конкурентного середовища в транзитивній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. -- К., 2003. -- 20с.

21. Москвіна А.О. Національні конкурентні переваги та особливості їх реалізації в транзитивній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. -- Х., 2004. -- 20с.

22. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 656 с.

23. Мочерний С.В., Устинко О.А., Чоботар С.Т. Основи підприємницької діяльності: Посібник. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. - 280с.

24. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н. Климко. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002. - 615 с.

25. Основи економічної теорії: Частина 1 / За загальною редакцією А.А. Чухно. - К., 1994. - 456 с.

26. Павловська О.Д. Конкурентоспроможність національних економік в умовах інвестиційної глобалізації: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т. -- К., 2004. -- 18с. : рис.

27. Політекономія: Підручник / За заг. ред. Ю.В. Ніколенка. - К.: ЦУЛ, 2003. - 412 с.

28. Прусова Л.Г. Экономика. Тренинг-курс: Учебно-метод. пособие. - К.: Основы, 1999. - 468 с.

29. Радченко Ю.М. Управління конкурентоспроможністю вітчизняних товаровиробників на макро- та мікрорівнях в перехідній економіці: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. -- Х., 2003. -- 19с. : рис.

30. Е.Ф. Фрейхейт, В. Меркель, Г. Шёнхерр Большая книга по экономике / Пер. с нем. В. Годфрида. ? М.: ТЕРРА, 1997. ? 9 с.