Економічне діагностування підприємства

2

Зміст

Вступ

1. Діагностика економічної культури підприємства

2. Оцінка вартості підприємства з використанням методів порівняльного підходу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Економічна діагностика - оцінка економічних показників роботи підприємства на основі вивчення окремих результатів, неповної інформації з метою виявлення можливих перспектив його розвитку і наслідків ухвалення поточних управлінських рішень. Підсумком діагностики на основі оцінки господарського стану і його ефективності є ґрунтовні висновки, необхідні для прийняття термінових, але важливих рішень, наприклад, про цільове кредитування, про купівлю чи продаж підприємства, про його закриття, реорганізацію.

Предмет діагностики - дослідний, пошуковий чи пізнавальний процеси.

Об'єкт діагностики - високоорганізована система чи елемент системи.

Мета діагностики - установити стан об'єкта за допомогою реалізації комплексу дослідницьких аналітичних процедур.

Завдання діагностики - обґрунтування заходів, управлінських рішень, спрямованих на налагодження діяльності всіх складових елементів системи і способів їх реалізації, а також зменшення впливу небажаних відхилень критеріальних значень.

При діагностиці організації використовуються такі методи:

· Спостереження;

· Опитування виконавців;

· Вивчення документів, наданих в розпорядження;

· Анкетування.

Економічне діагностування має чіткі ознаки дослідницького, творчого процесу. Разом із тим, дотримуватись певного загального порядку у його проведенні все ж важливо. Спочатку встановлюється комплекс екзогенних та ендогенних чинників, що визначають ситуацію з об'єктом дослідження. Далі формулюється система показників та параметрів для оцінки стану об'єкта, збирається й обробляється інформація, що має бути релевантною. Діагностична процедура ґрунтується на зіставленні стану об'єкта за встановленим колом характеристик із нормою, еталоном. Кожне з відхилень ідентифікується за певною шкалою. Це стосується передусім стандартних ознак. Якщо для визначення стану об'єкта потрібна певна ідентифікація, сукупність ознак упорядковується, систематизується. Оцінка стану об'єкта також може відбуватись через уявлення його як унікального поєднання ознак.

Проблеми, що виникають у ході спостереження за зовнішнім оточенням, мають різне забезпечення достовірною, повною і своєчасною інформацією. Одні з них настільки очевидні і конкретні, що фірма може одразу оцінити їх значущість і вжити відповідні заходи. Такі проблеми називаються проблемами з сильними сигналами. Про інші проблеми стає відомо лише за слабкими сигналами - ранніми і неточними ознаками виникнення важливих для фірми подій. З часом слабкі сигнали міцніють і перетворюються в сильні. Як відомо, коли рівень нестабільності перебуває в межах 3,5-4 бали, то фірма може зачекати сильного сигналу, але коли рівень нестабільності знаходиться в межах 4-5 балів і ситуація змінюється досить швидко, то фірма, очікуючи сильного сигналу, може запізнитися з рішенням або опинитися в ситуації, коли приймати рішення буде пізно. Тому при високих рівнях нестабільності з'являється потреба в підготовці рішень, коли з зовнішнього оточення надходять слабкі сигнали.

Для того, щоб фірма отримувала інформацію (слабкі сигнали), необхідно мати чутливу систему спостереження за зовнішнім оточенням. Загальне управління повинно бути чутливим і здатним до змін, а отже, до прийняття рішень, що вже базуються на новому досвіді.

1. Діагностика економічної культури підприємства

Економічна культура визначається як сукупність неформальних процедур, що превалюють в організації, чи як переважна філософія щодо того, що найкраще дозволить досягти організаційних цілей. Культура формується на основі домінуючих постулатів віри й етичних стандартів. Поняття культури управління також тісно пов'язане з економічною культурою.

Важливе значення в аналізі корпоративної культури мають відповіді на наступні запитання:

Чи існують цінності, які поділяють всі співробітники компанії і який їхній зміст?

Чи є розходження між реальними і продекларованими керівництвом цінностями?

Які норми поведінки співробітників?

Які етичні стандарти, що розмежовують «припустиме» і «недозволене»?

Який управлінський стиль домінує у фірмі?

Які процедури вирішення конфліктів?

Виділяють дві ключові характеристики корпоративної культури. Перша - інтенсивність - являє собою «ступінь згоди співробітників підрозділу фірми у відношенні норм, цінностей, етичних стандартів. Як правило, нові фірми чи фірми, що знаходяться в процесі трансформації, мають менш інтенсивну культуру. Друга характеристика - інтегрованість, визначає «ступінь відповідності норм, цінностей і етичних стандартів між різними підрозділами фірми». Так, досить часто високодиверсифіковані компанії демонструють сполучення високої інтенсивності культури окремих підрозділів з відносно низьким рівнем інтегрованості загальної корпоративної культури.

Проблема організації із сильною корпоративною культурою полягає в тому, що зміни в місії, цілях і стратегіях навряд чи будуть успішними, якщо вони суперечать існуючій культурі. Як відзначає Е. Бурек, «корпоративна культура має чітко виражену тенденцію перешкоджати змінам, тому що причина самого факту її наявності базується на підтримці стабільних взаємовідносин і норм поведінки».

Оптимальною культурою можна назвати таку культуру, що найкраще підтримує місію, цілі і стратегії фірми. Таким чином, як і у випадку з організаційною структурою, корпоративна культура повинна випливати із стратегії. У випадку виходу за рамки повної відповідності з культурою будь-яка серйозна зміна в стратегії повинна вести до модифікації корпоративної культури.

На етапі реалізації нової або зміненої стратегії найважливішими завданнями менеджменту є:

- визначення того, що дана конкретна зміна в стратегії буде означати для корпоративної культури;

- визначення необхідних змін у корпоративній культурі;

- рішення щодо того, чи виправдують очікувані результати змін культури пов'язані з цим витрати. Важливо також оцінити сумісність стратегії і культури фірми.

За реалізації нової стратегії Дж. Хангері Т. Вілен рекомендують відповісти на наступні запитання:

1. Чи сумісна запланована стратегія з існуючою корпоративною культурою? Якщо так, необхідно приступати до швидкої реалізації.

2. Якщо стратегія несумісна з існуючою культурою, чи може культура бути легко модифікована для забезпечення більшої відповідності з новою стратегією? Якщо так, можна обережно приступати до реалізації стратегії, здійснюючи при цьому невеликі структурні модифікації; впроваджуючи програми навчання і розвитку співробітників чи призначаючи нових менеджерів, особистісні і професійні характеристики яких мають велику відповідність до вимог стратегії.

3. Якщо культура не може бути легко змінена для забезпечення сумісності з новою стратегією, хоче і чи може менеджмент здійснити значні організаційні зміни і піти на можливі затримки в термінах реалізації стратегії, а також збільшення витрат? Якщо так, варто організувати новий структурний підрозділ для реалізації цієї стратегії.

4. Якщо менеджмент не бажає йти на істотні організаційні зміни, як і раніше, чи він орієнтований на реалізацію даної стратегії? Якщо так, варто знайти партнера для організації чи спільного підприємства, запросити іншу компанію для реалізації стратегії на контрактній основі. Якщо ні, необхідно формувати іншу стратегію

Визначивши необхідні зміни корпоративної культури для реалізації стратегії, потрібно дотримуватися таких умов трансформації корпоративної культури: головний керуючий повинен мати чітке стратегічне бачення майбутнього стану компанії; на підставі цього бачення потрібно визначити ключові умови, необхідні для успіху.

Головний керуючий і інші представники вищого керівництва повинні приділяли величезну увагу забезпеченню інформованості співробітників усіх рівнів компанії відносно: поточного стану компанії порівняно з конкурентами; бачення того, якою компанія повинна стати і як це може бути досягнуто, прогресу компанії на шляху до цільових орієнтирів.

2. Оцінка вартості підприємства з використанням методів

порівняльного підходу

Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкта оцінки. В основу методів даної групи покладено допущення про те, що суб'єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.

Методи порівняльного підходу.

1. Метод ринку капіталу базується на ринкових цінах акцій аналогічних компаній. Його друга назва - метод компанії аналога.

2. Метод угод (або метод продаж) - оснований на аналізі цін придбання контрольних пакетів аналогічних компаній.

3. Метод галузевих коефіцієнтів (або метод галузевих співвідношень) - дає можливість розраховувати орієнтовну вартість бізнесу по формулам, виведеним на основі галузевої статистики.

Експертні методи порівняння використовують думки експертів-оцінювачів щодо факторів вартості об'єкта оцінки. Вони є найдешевшими, але й найсуб'єктивнішими. Використовуються за браком ринкової інформації, неможливістю формалізації зв'язків вартості об'єкта з основними параметрами ринку чи об'єкта-аналога через недостачу фінансових ресурсів або часу для проведення громіздких аналітичних розрахунків тощо.

За використання експертних методів оцінки передбачається, що експерти-оцінювачі мають повну і найновішу інформацію про ринок даних об'єктів. Загальний розрахунок вартості об'єкта за такими методами проводиться на основі визначення залежності між окремими параметрами та вартістю об'єктів-аналогів. Припускається, що вартість об'єкта оцінки залежить від тих самих параметрів.

Типовими методами результатної групи, які використовуються і для оцінки інших елементів майнового комплексу підприємства, є методи капіталізації та дисконтування грошових потоків. Як правило, вони застосовуються для оцінки об'єктів, що формують дохід.

Оцінка вартості потенціалу підприємства - це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:

- підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;

- визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;

- визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;

- реструктуризація підприємства;

- розроблення плану розвитку;

- визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;

- укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;

- установлення бази оподаткування;

- прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);

- здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.

1. Оцінки вартості майни проводиться за:

а) продажу певної частки нерухомості;

б) отримання кредиту під заставу частини нерухомості;

в) страхування нерухомого майна і визначення у зв'язку з цим його вартості;

г) передавання нерухомості в оренду;

д) оформлення частини нерухомості як внеску до статутного фонду новостворюваного підприємства;

е) оцінки нерухомого майна як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства.

2. Оцінки вартості машин і обладнання проводиться в таких випадках:

а) продаж окремих одиниць обладнання;

б) оформлення застави;

в) страхування рухомого майна;

г) передавання машин, обладнання в оренду;

д) організація лізингу машин, обладнання;

е) визначення амортизаційних відрахувань;

є) оформлення машин і обладнання як внеску до статутного фонду іншого підприємства;

ж) за реалізації інвестиційного проекту.

3. Оцінка вартості гудвілу проводиться за:

а) передання або продажу іншому підприємству;

б) надання франшизи іншим компаньйонам;

в)визначення збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями інших підприємств;

г) використання гудвілу як внеску до статутного капіталу;

Методи оцінки вартості підприємства, що базуються на порівняльному підході.

Порівняльний підхід дає можливість визначити вартість підприємства відповідно до представлених на вільних ринках аналогічних об'єктів, враховуючи сучасні умови. Основний постулат за такої оцінки - схожі економічні інтереси (вигоди) повинні оцінюватися приблизно однаково.

Найбільшого поширення в рамках даного підходу набув метод мультиплікаторів, під якими слід розуміти коефіцієнти, що відображають взаємозв'язок між ринковою вартістю підприємства та певною фінансово-економічною базою. Найбільшого поширення набули цінові мультиплікатори, які можна підрозділити на інтервальні та одномоментні.

Мультиплікатори оцінки вартості підприємства:

1. Інтервальні мультиплікатори:

- Ціна / Прибуток. Відтворює зв'язок вартості підприємства з фінансовими результатами його діяльності

- Ціна / Грошовий потік. Характеризує зв'язок вартості підприємства з розміром грошового потоку, генерованого ним.

- Ціна / Виторг від реалізації. Характеризує залежність вартості підприємства від виторгу віл реалізації. Даний мультиплікатор не залежить від методів бухгалтерського обліку та має універсальний характер.

- Ціна / Дивіденди. Описує зв'язок вартості підприємства та суми дивідендів, виплачених чи потенційних.

Висновок

Управління виробництвом являє собою централізований вплив на колектив людей з метою організації й координації їхньої діяльності в процесі виробництва. Необхідність управління пов'язана із процесами поділу праці на підприємстві. Головним завданням управління є забезпечення росту ефективності виробництва на основі постійного вдосконалювання технічного рівня, форм і методів управління, підвищення продуктивності праці як найважливіших умов одержання й нарощування доходів підприємства.

В основі управління підприємством лежать принципи, під якими прийнято розуміти управлінські напрямки й правила, покладені в основу рішення завдань, пов'язаних з управлінням. У принципах проявляються найбільш стійкі риси об'єктивних закономірностей управління.

Керівництво підприємства повинно серйозно проаналізувати наявні конкурентні переваги й вибрати стратегію поводження на ринку. Як будь-який економічний вибір, необхідність чіткої орієнтації у своїй стратегії пов'язана з обмеженістю економічних(виробничих) ресурсів. Спроби сполучити елементи різних стратегій ведуть до падіння ефективності. Однак, не значить, що фірма яка зробила ставку на більш низькі витрати, не повинна піклуватися про прийнятну для споживачів якість своїх товарів і послуг. У свою чергу, підприємство, що вибрало стратегію диференціації, не повинно нерозмірно завищувати ціни в порівнянні з конкурентами.

Вибираючи оптимальну для своєї фірми стратегію, її керівництво також повинно вирішити, у якій сфері конкуренції буде реалізовуватися конкурентна перевага. Мова йде або про конкуренцію у всіх секторах економіки одночасно, або про націленості на якийсь вузький його сегмент. Причому, обравши вузький цільовий сегмент і працюючи точно відповідно до його специфічних потреб, фірма може мати виграш із погляду більш низьких витрат або більш високої диференціації в порівнянні з конкурентами, що працюють на більш широкий ринок.

Список використаної літератури

1. Гетьман О.О., Шаповал В.М. Економічна діагностика: навч. пос. Для студентів вищих навчальних закладів. - Київ: Центр навчальної літератури, 2007. - 307 с.

2. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шканова О.М. Менеджмент в організації. Навч. посіб. для студ. екон. спец. вузів. - К.: Кондор, 2002. - 654 с.

3. Шегда А.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 431 с.

4. Мізюк Б.М. Стратегічне управління: Підручник. - Друге видання. - Львів: Магнолія плюс, 2006. - 392 с.