16

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Кафедра економіки будівництва

Реферат з дисципліни «Гроші та кредит» на тему:

«Економічні та соціальні наслідки інфляції. Антиінфляційна політика держави»

Виконав: студент будівельного факультету групи МО-33

Солоділова Л. В.

Перевірив: доц. Скрипник А.Л.

Київ 2009

Економічні та соціальні наслідки інфляції

Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів. Інструментом перерозподілу є: - дефіцит державного бюджету; - державний борг; - інфляційний податок капіталу. Він сплачується автоматично під час купівлі товарів за вищими цінами. - держава отримує сеньйораж внаслідок монопольного права друкувати гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і затратами на їх друкування.

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст процентних ставок та прибутків, а інвестиції починають носити короткостроковий характер.

3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін (інфляція попиту).

4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції.

5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші. Кошти спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від грошей.

6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.

7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон.

8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.

9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.

10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки. Це має місце внаслідок того, що платники податків через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до більш високої групи оподаткування. В результаті і у населення, і у підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні були йти на поточні витрати.

11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ кварталі, а виплачуються вони в ІV кварталі, то при гіперінфляції суми знецінюються за цей проміжок часу).

12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність.

13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.

14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність. Масово згортається виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер), посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються кредитні відносини. виробництво і обмін рухаються до зупинки. Виникає економічний, соціальний і політичний хаос.

Перш за всеслід зазначити, певне зростання| цін має місце в економіці практично завжди. Періоди дефляції - зниження загального рівня цін - спостерігаються дуже рідко. Невисока і відносно стабільна інфляція, яку можна передбачати і врахувати в економічних рішеннях, навряд чи створює які-небудь серйозні проблеми. Суттєві складнощі виникають тоді, коли рівень інфляції високий, коли її темпи різко коливаються.

Для більшості домашніх господарств інфляція пов'язана із зниженням реальних доходів. Інфляція зменшує купівельну спроможність грошей: грошову одиницю можна обміняти на меншу кількість товарів і послуг. Для тих людей, які не можуть збільшити свої доходи хоч би до такого рівня, як зростання цін, стає неможливим зберегти колишній рівень життя. Якщо річний індекс інфляції склав, наприклад, 110%, а індекс доходів за цей період - 105%, це означає, що реальні доходи зменшилися за рік на 5%. Особливо важко доводиться людям, що мають фіксовані доходи. Наприклад, тверді оклади мають вчителя, військовослужбовці, лікарі працівники сфери культури, державні службовці і багато інших. Фіксовані доходи мають також пенсіонери, безробітні, матері, що перебувають у відпустках по догляду за дітьми. Люди з фіксованими доходами не мають можливості захистити себе від інфляції шляхом підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва і відповідно доходів. Їх оклади пенсії коректується в умовах високої інфляції державою, але, як правило, це відбувається завжди із великим запізненням, і частіше зростання|зріст| доходів не повною мірою покриває зростання цін.

Інфляція також знецінює заощадження. Так, в Україні багато людей в радянський період вільні гроші спрямовували, на внески в ощадні банки. Таким чином, вони не стільки множили свої грошові доходи (величина доходу по внесках не перевищувала 3%), скільки накопичували гроші для купівлі автомобілів, меблів, дач, квартир, інших дорогих речей. Багато людей старшого віку відкладали гроші, щоб мати досить забезпечене життя в той період, коли вони будуть на пенсії. Гіперінфляція 1992 р. стала справжнім шоком для вкладників, їх заощадження вже в перші місяці перетворилися на ніщо. Скільки надій виявилося перекресленими, скільки праці знецінено, скільки розчарувань судилося пережити дуже багатьом людям! Ціна «лібералізації цін» виявилася занадто високою.

Несподівана інфляція завдає збитку кредиторам, тобто тим, хто дав гроші в позику. Звичайно кредитори беруть певний відсоток за видачу позик, але непередбачене підвищення темпів інфляції, зрозуміло, не може бути враховано в кредитному договорі. В результаті відсоток по кредиту виявляється нижчим, ніж рівень інфляції. У такій ситуації до кредитора повертаються гроші з меншою купівельною спроможністю. При продажі товару в кредит виникають аналогічні наслідки.

Інфляція викликає нервозність у людей, зростання соціальної напруженості в суспільстві. Вона може бути серйозним чинником соціальних потрясінь, політичних катаклізмів. В зв'язку з цим економісти звичайно наводять приклад Німеччини, де гіперінфляція в 20-х роках стала важливим чинником сходження Гітлера до влади.

Що стосується підприємств, підприємців, то інфляція вносить у виробництво елемент дезорганізації. Зростають ціни на фактори виробництва. Тим самим збільшуються витрати. Зріст витрат виробники намагаються компенсувати підвищенням цін на свою продукцію. Проте досягти цілковитої компенсації вдається не всім виробникам. Інфляція затрудняє планування, її непередбачувані скачки змінюють ступінь вигоди договорів. Все це негативно позначається на обсягах виробництва продукції.

Існує ще один важливий аспект інфляції: вона порушує інвестиційний процес, а гіперінфляція його фактично руйнує. Виробники повинні оновлювати устаткування, технології, прагнути до розширення виробництва. Для цього потрібно нести інвестиційні витрати. Але інфляція швидко знецінює відрахування і інші заощадження, що призначаються для інвестиційних цілей. Відбувається те ж, що із заощадженнями населення. У цих умовах різко скорочується потік інвестиційних витрат, можливостям економіки завтрашнього дня завдається значного збитку.

Отримувати вигоду від інфляції можуть перш за все ті, кому в цих умовах вдається збільшувати свій дохід швидшими темпами, ніж відбувається процес інфляції. Інфляція може виступити фактором зростання попиту на певні товари і послуги. Наприклад, попит на іноземну валюту багато в чому залежить від ступеня стабільності національної валюти. Інфляція дестабілізувала національну грошову одиницю, а значить, розширює доходи тих, хто надає послуги з обміну валют. Тобто інфляція здатна принести особливі (інфляційні) доходи деяким суб'єктам господарювання.

Інфляція вносить зміни в розподіл доходів, що склався в суспільстві|. Люди, що мають фіксовані доходи, що працюють в тих структурах, де немає можливості зростання витрат компенсувати зростанням цін на продукцію, втрачають в своїй купівельній спроможності - їх реальні доходи зменшуються. І навпаки: ті, хто має можливість компенсувати за допомогою цін на свою продукцію зростання витрат, отримують шанси на зберігання рівня реальних доходів і навіть їх підвищення.

Вигоди від неочікуваної інфляції можуть одержати позичальники. Вище ми вже зупинялися на цьому моменті. Ті, хто користується позикою в період непередбаченої інфляції, повернуть кредитору гроші, що володіють меншою купівельною спроможністю. Нерідко повертати їх виявляється легшим, оскільки в період інфляції номінальні доходи звичайно зростають.

І, нарешті, певні вигоди від інфляції може одержати уряд. Воно також бере гроші у борг: в Україні кредитором Міністерства фінансів виступає Національний банк України. Оскільки інфляція знижує вартість грошей при поверненні боргу, уряд розраховується «дешевими» грошима. Держава може одержати деякі вигоди і через податкову систему. Інфляція підвищує грошові доходи, а платники податків можуть переміститися у вищі податкові утримання, що за інших рівних умов може збільшити доходи бюджету.

Антиінфляційна політика держави

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства. Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів, спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін, скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину, паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку, сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці, а з другого - призводять до погіршення господарської кон`юнктури та зростання безробіття.

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття) найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуванням економіко-математичних методів А. Філіпс встановив жорстоку обернену залежність між величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межах економічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення між інфляцією та безробіттям. “Крива Філіпса”, як вважають західні економісти, стала найбільш обґрунтованим “законом”, який розкриває причини та механізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з нею.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору альтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вища зайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають сплачувати ті, хто продає на ринку свою робочу силу.

Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Прибічники теорії “нової інфляції”, згідно з якою основною причиною розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби з інфляцією. Вони вважають, що оскільки “інфляція витрат” є результатом зростання витрат виробництва і заробітної плати, то необхідно здійснювати “політику доходів”, яка передбачає контроль над цінами та заробітною платою, централізоване та обов`язкове обмеження зростання як доходів громадян, так і прибутків корпорацій, а також контроль за цінами. За їх рекомендаціями корпорації не повинні підвищувати ціни, а профспілкам слід відмовитися від боротьби за підвищення заробітної плати.

Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняє несумісність між високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочатку проаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Це висуває важливе питання: чи є природний рівень безробіття оптимальним? Якщо ні, то що можна зробити, щоб зменшити його до бажаного рівня?

По-перше, ми помічаємо, що термін “природний рівень” вводить в оману. Природний рівень в будь-якому разі не є природним, на нього впливають демографічні зміни, різні потрясіння в економіці, урядова політика на ринку праці, і, можливо, навіть історія самого безробіття. Ряд економістів віддає перевагу більш нейтральним термінам, таким як “інфляційно безпечний рівень безробіття”, або “рівень безробіття, який не прискорює інфляцію”.

До того ж, природний рівень не є обов'язково оптимальним для виробництва. Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли чистий економічний добробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв'язок безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальний рівень безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чимало зовнішніх обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад, працівники, які тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних й економічних незгод. Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю; більшість цих затрат (допомога по безробіттю, витрати на лікування, збільшення доходу сімей тощо) виступають як зовнішні витрати і перекладаються на самих безробітних або на уряд. Тією мірою, якою безробіття несе зовнішні затрати, природний рівень безробіття, напевно, є вищим за оптимальний.

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий за оптимальний, тобто за той рівень безробіття, за якого чистий економічний добробут максимальний.

Якщо природний рівень безробіття є ані природним, ані оптимальним, то чому б не прагнути до нижчого рівня безробіття? Причина в тому, що такий крок призведе до зростаючої і неприйнятної інфляції. Величезний суспільний дивіденд, тобто винагороду, матиме суспільство, яке відкриває, як істотно зменшити природний рівень безробіття.

Які заходи можуть зменшити природний рівень безробіття? Розглянемо деякі з них.

Удосконалення служб ринків праці. Певна частка безробіття існує внаслідок того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через поліпшення інформації, зокрема, завдяки комп'ютеризованим спискам робочих місць, розмір фрикційного і структурного безробіття можна зменшити.

Підтримка урядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, що урядові програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітним перекваліфікуватися для кращих робочих місць у сектори економіки, що розвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечують подвійну вигоду - дадуть людям змогу вести трудове життя і зменшать тягар урядових трансфертних програм.

Усунення державних перешкод. Захищаючи людей від труднощів безробіття і бідності, уряд водночас вирвав жало безробіття і послабив мотиви пошуків роботи. Ряд економістів закликає реформувати систему страхування по безробіттю, зменшити негативне ставлення до праці, соціальні програми забезпечення і посилити значення постійного місця роботи у досягненні добробуту.

Розглянувши міркування щодо зменшення природного рівня безробіття, необхідно взяти до уваги таке застереження. Три десятиліття наукових досліджень і практики ринку з цієї проблеми зробили наукових аналітиків дуже обережними у їх твердженнях щодо зменшення природного рівня безробіття.

Розглядаючи втрати від дезінфляції та труднощі зменшення природного рівня безробіття, люди часто запитують, чи варто усувати інфляцію через спад і високе безробіття? Чи не варто навчитися жити з інфляцією як з меншим злом, як це робиться в багатьох країнах Латинської Америки та в інших місцях?

Один із способів пристосування - “індексування” економіки. Індексування - це механізм, за допомогою якого заробітна плата, ціни і контракти частково чи повністю захищені від змін у загальному рівні цін. Приклад часткової індексації можна знайти у багатьох трудових угодах, які гарантують працівникам поправку на зростання прожиткового мінімуму. Типовий приклад: фірма забезпечить робітникам 2 % зростання заробітної плати у наступному році, якщо не буде інфляції. Проте якщо ціни зростуть на 10 % протягом наступних 12 місяців, то фірма додасть ще 4 % як поправку на зростання прожиткового мінімуму. Інші сфери, що інколи індексуються, - це податкова система, орендна плата і довгострокові угоди.

Чому не можна повністю індексувати економіку? За такої ситуації інфляція не буде ні для кого “реальною”, і може буде, мабуть, ігнорувати її і зосередити увагу на зменшення безробіття. Це виглядає як хороша ідея, але на практиці вона має серйозні вади. Повна індексація неможлива, бо вона гарантує певний рівень реальних доходів, що в такому разі просто не можуть бути отримані. Крім того, чим вища індексація, тим більших інфляційних потрясінь буде зазнавати економіка.

Високий процент індексування діє як великий мультиплікатор - він підсилює зовнішні потрясіння у цінах. Повна індексація - це шлях до галопування інфляції. Адаптація до інфляції, отже, містить парадокс: чим більше суспільство ізолює своїх членів від інфляції, тим нестабільнішою стає інфляція. Країни, що повністю індексували інфляцію (такі, як Бразилія), дійшли до висновку, що практично неможливо викорінити інфляцію навіть через драконівські заходи.

Інфляція темпами до 3-4 % на рік часто використовується як своєрідний каталізатор додаткового стимулювання економічного зростання. Вихід за ці межі навіть до 7-8 % на рік загрожує перетворенням її на дестимулюючий і дестабілізуючий фактор. При цьому в умовах нестабільності інфляційний процес має властивість досить швидко виходити з-під контролю, з переходом у чергові стадії галопуючої, а потім і гіперінфляції, що є руйнівними для всього соціально-економічного організму. Формування Україною власної державності з оновленою структурою проходить досить важко і складно, супроводжуючись гострими валютно-фінансовою і загальноекономічними кризами. Вони посилюються під впливом свідомої інфляційної політики, нав`язаної нам ззовні та некритично сприйнятої українським урядом. Руйнівні наслідки гіперінфляційного шоку примусили два уряди України в 1992-1993 рр. один за одним піти у відставку, залишивши за собою економічний занепад. Сьогодні як першочергові постають проблеми негайного введення жорсткої антиінфляційної політики, стабілізації становища, економічного пожвавлення, прискорення ефективного реформування (з одночасним здійсненням вмілого управління економічними процесами, структурою і якісною перебудовою економіки, подолання товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державного бюджету), а також становлення і розвитку валютно-фінансової та банківської систем держави.

ВИСНОВКИ:

У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

По своєму характеру, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч і означається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці, об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах - носить не випадковий характер, а вельми стійкий.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя переважно у представників соціальних груп з твердими прибутками (пенсіонерів, що працюють, студентів, прибутки яких формуються за рахунок держбюджету).

У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. У останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція сповільнення темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Україні та інших країнах, інфляційний процес розгортається, як правило, в зростаючих темпах. Це вельми незвичайний, специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню. Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу, зростаюча зовнішня заборгованість, зайва грошова маса в обігу).

Сьогодні в Україні значну роль у формуванні інфляції грає політичний стан країни. Популярні методи, які використовують політики задля своєї вигоди, прихильності народу (в майбутньому виборців) ведуть не тільки до прискорення темпів інфляції, але й до загального пригнічення економічного розвитку країни. Так, наприклад, улюблені народом зниження податків і збільшення соціальних виплат, невиправдана та необґрунтована додаткова емісія грошей тощо - всі ці методи маніпулювання загальною свідомістю народу ведуть до трагічних наслідків. Причому самі політики прекрасно уявляють та знають до чого призведуть ці дії. Деякі навіть встигають при цьому ще заробити, заздалегідь знаючи інфляційні прогнози. Так кожні вибори в країні супроводжуються стрімким збільшенням рівня інфляції. Поки наші урядовці будуть ставити власні інтереси вище за державні, ми не зможемо побудувати стабільну економіку та контролювати темпи інфляції.

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них - стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених, гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Ніколенко Ю. В., Лемківський А. В., Євтушевський В. А. Основи економічної теорії: Підручник у двох книгах. - К.: «Либідь», 1998. с. 105-130

2. Сизоненко В. О. Підприємництво: Підручник. - К.: «Вікар», 1999

3. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Макроекономіка: Підручник. - К.: «Знання», 2004. - с. 131-155, 214-272

4. Покотилов А. А. Макроекономіка: Навч. посіб. - Дніпропетровськ, 2000. с. 41-61

5. Базілінська О. Я. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. с. 47-68, 138-157, 212-228, 245-261

6. Селезнев В.В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємництво. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама. Злочинність: Навч. посіб. - К.: А.С.К., 1999. с. 441-476

7. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи їх подолання // Економіка України.- 1994.- №1.- С.3-14