Інституціоналізм кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет технологій та дизайну

Інститут післядипломної освіти

Контрольна робота з дисципліни

Економічна історія та історія економічних вчень

Інституціоналізм кінця ХІХ - поч. ХХст.

Київ - 2010

План

І. Поняття «інстутиціоналізм»

ІІ. Ранній інституціоналізм

1.Соціально-психологічний інституціоналізм

2. Соціально-правовий інституціоналізм

3.Конюктурно-статистичний інституціоналізм

ІІІ. Державне економічне регулювання в США в роки другої світової війни

Висновок

Використана література

І. Поняття «інстутиціоналізм»

Інституціоналізм -- концепція економічної теорії, яка в економічній системі синтезує роль соціальних, правових, організаційних, політичних, етичних, ментальних, економічних інститутів у процесі їхнього функціонування

Інституціоналізм -- своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а зв'язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.

Інституціоналісти не сприйняли абстрактного методу класиків. Вони критикували класиків за те, що останні відмовились від аналізу поведінки людини, як особистості, котра перебуває в певному суспільному середовищі. Вони критикували неокласиків за схематизм і відірваність від реальності. Інституціоналізм став своєрідним опозиційним напрямом в економічній науці, хоч і не мав значного впливу на економічну політику. Він виник як американське явище і довго лишався таким. Еволюціонуючи, інституціоналізм набрав нових рис, змінилося його місце, у науці ідеї інституціоналізму позначилися на поглядах багатьох економістів. Можливо, саме тому нині відокремити «чистих інституціоналістів» досить складно.

Оскільки його адептам притаманні прагматизм і реалістичний підхід до аналізу економічної дійсності, значення інституціоналізму постійно зростає.

Інституціоналізм у політичній економії почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму походить від латинського слова “institutio” (звичай, настанова) і близького до нього “інститут” (зовнішнє втілення “інституцій”, закріплення їх у вигляді законів).Дуже часто ці терміни вживаються як синоніми. Їх тлумачення є досить широким і не надто чітким. Представник інституціоналізму і автор терміна “інституціоналізм” У. Гамільтон писав: “Інститути -- це словесний символ для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народувіт звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною основою інститутів”. Як правило, “інститути” визначають як форму прояву “інституцій”.Так, “економічні інститути” -- приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням “інституцій”, тобто навичок, звичаїв. Ставши такими, вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно вивчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналісти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку.

Інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу досліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагматичну орієнтацію інституціоналізму.

На відміну від психологічної школи граничної корисності інституціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб'єктів господарювання. Інституціоналісти піддали критиці неокласичну концепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівноваги, відкинули постулат «гармонії інтересів».

Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефективного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фактора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціоналісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економіки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею.

У процесі свого розвитку інституціоналізм сформувався у двох напрямках: ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.

ІІ. Раній інституціоналізм

У рамках раннього інституціоналізму склались три основні напрями:

1) соціально-психологічний, 2) соціально-правовий, 3) емпіричний (кон'юнктурно-статистичний).

1. Соціально-психологічний інституціоналізм

Торстен Веблен (1857--1929). У питаннях філософії він був ідеалістом, рішуче виступав проти матеріалізму і, зокрема, марксистського філософського матеріалізму.

Як ідеаліст у філософії Веблен дав своєрідне тлумачення предмета економічної науки. У центр дослідження він ставить ідею розвитку, динаміки і людську діяльність у всіх її проявах. Веблен вимагає, щоб економічна наука звільнилась від раціоналістичної психології і взяла на озброєння психологію реалістичну, таку, що є результатом спостережень за людською діяльністю.

Веблен ставить завдання -- розширити дослідження економіки за рахунок вивчення суспільної психології, інстинктів, навичок і схильностей людей. Тим самим він заклав основи нового напряму в історії економічної думки і, зокрема, її соціально-психологічного відгалуження -- інституціоналізму.

Рушійними силами, які спонукають людину до продуктивної економічної діяльності, у Веблена є: батьківські почуття, інстинкт майстерності, тобто майже напівсвідомий потяг до добре виконаної та ефективної роботи, допитливість. Зрозуміло, що таке визначення рушійних сил суспільного розвитку не можна визнати ні слушним, ні вичерпним.

Капіталізм Веблен визначає як «машинний процес та інвестиції заради прибутку».

Веблен розрізняє «ранній бізнес» і «сучасний бізнес». «Ранній бізнес» -- це «грошова економіка», що відповідала періоду домонополістичного капіталізму. «Сучасний бізнес» -- це «кредитна економіка», тобто економіка монополістичного капіталізму.

Веблен розрізняє також промисловий і фінансовий капітал. Перший функціонує у виробництві, але за умов монополістичного капіталізму відбувається підкорення, поневолення власників справжнього багатства, тобто продуктивних елементів суспільства, власниками нематеріальних активів -- фінансовими магнатами.

Інституціоналістське пояснення дає Веблен також економічним кризам. Промисловий процес сам собою не породжує криз. Першопричину таких треба шукати у «психології бізнесу», яка охоплює рух цін, а згодом промисловий процес і споживання.

Веблен виступає за реформування капіталізму, рекомендуючи замінити бізнесменів промислово-технічною інтелігенцією. Індустрією має керувати не бізнес, а інженери чи технологи.

Отже, майбутнє суспільство Веблен уявляє як панування «індустрії», керованої технократією. Веблен не дає конкретних рецептів побудови майбутнього суспільства. Він змальовує його таким, яким хотів би бачити. За допомогою інженерної революції Веблен намагався реформувати суспільство. Це була безумовно утопічна ідея. Виступивши як глибокий критик капіталізму, він, проте, не бачив йому альтернативи, а тому не випадково писав, що найближчим часом, очевидно, буде посилюватися «принцип бізнесу».

Заслуга інституціоналістів, починаючи з Т. Веблена, у тім, що вони вводять в аналіз соціальні, правові, політичні процеси і їх інститути у взаємодії з економічними. Для Веблена і його послідовників теза про «економічну людину» як суспільну одиницю неприйнятна. Як і інші, Веблен досліджує поведінку і мислення соціальних груп, обумовлених їх особистими соціальними й етичними умовами. Ці умови під впливом такого фактора, як технологія, змінилися. За Вебленом, технологія -- єдність знань, кваліфікації й технічної бази суспільства на даний період. За технологією -- єдиний клас. Це всі, хто зайнятий у промисловості.

Індустріальна технологія вдосконалює промисловість. Неминуча поява великих і надвеликих підприємств, що мають можливість удосконалювати технічну базу. Завдяки їхній діяльності відбувається трансформація капіталізму ринкового, вільної ринкової конкуренції в «колективістський капіталізм», в якому формуються колективістські потреби. З'являється усвідомлення формування й розвитку соціальних потреб. Ці положення становлять одну з засад інституціонального аналізу, що є немаловажною його заслугою. До появи «соціальної ринкової економіки» залишається зробити не так уже багато кроків. Змінюється як структура потреб, так і умови їхньої реалізації. Вони можуть бути реалізовані і колективно. Наприклад, народна освіта, охорона здоров'я, створення умов повноцінного дозвілля, турбота про людей, що втратили працездатність, розвиток сфери послуг, екологія. Вони мають соціальний характер. Очевидний висновок -- невтручанню держави в економіку на певному історичному етапі поставлені об'єктивні межі. Держава неодмінно стає основним регулятором реалізації цих потреб.

Інституціоналісти і їхній родоначальник Т. Веблен вітають індустріалізм. Технологічне вдосконалення народжує оптимальні підприємства, формує процес спеціалізації і комбінування. Технологічні і технічні рішення набирають дедалі досконалішої форми, що неминуче веде до зниження граничних витрат на одиницю виробу.

Однак технічна концентрація відстає від фінансової концентрації, а фінансова концентрація створює умови для формування монополій. Саме вона викликає до життя гігантські «конгломератні корпорації», що охоплюють промисловість, торгівлю, послуги, зв'язуючи централізованим контролем функціонально різні галузі. Руйнується вихідний засновок класиків, що фірма працює на споживача, уводячи поняття суспільної, соціальної корисності. У корпорацій є власні інтереси, і вони їх реалізують.

Якщо технологічна концентрація відбиває прогрес матеріального виробництва, обумовлюючи його реорганізацію, ефективність, то фінансова концентрація у величезних розмірах, не обумовлених потребами розвитку виробництва, може стати гальмом цього прогресу. Патенти нових винаходів можуть купуватись і лежати в сейфах, і не тільки тому що ризики їхньої реалізації можуть бути великі, але й унаслідок егоїстичних інтересів корпорації. Якщо функціонери капіталу -- перші носії прогресу, то функціонер конгломератного бізнесу установлює своє панування, свій контроль (це -- негативний бік індустріалізму).

Влада монополій ґрунтується саме на фінансовій концентрації і фінансових методах контролю й нагляду.

Кількість банків 1890 р. -- 8201, 1900 р. -- 10 382, а 1910 р. -- 23 095. Таке кількісне зростання банківської системи було наслідком деяких історичних особливостей. 1836 р. був скасований другий Національний банк. До 1863 р. банки штатів здійснювали не тільки кредитні операції, а й емісії банкнот.

Після закінчення в Америці громадянської війни за законом 1863 р. були засновані банки, підлеглі не штатам, а федеральному уряду. Дрібні банки здобули право емітувати банкноти під забезпечення облігацій федеральних позик. Це не могло не породити хаос у кредитно-грошовій системі. Могутність олігархів -- в особливостях трестів США. Вони є організаційною формою монополії, суть якої в тім, що акції підприємств, зорганізованих у трест, передаються «довіреним особам» в управління, а власникам видається сертифікат, за яким вони отримують дивіденди з обговореним ризиком.

Проблема соціальних потреб потребує й нового підходу до особливостей їх формування. Потреби диференціюються і за класовим походженням. Т. Веблен у «теорії бездіяльного класу» досліджує це. Так, він стверджує, що виникнення бездіяльного класу збігається з зародженням власності. Найбільш ранньою формою власності є власність на жінок з боку здорових чоловіків громади.

Споживання, за Вебленом, поділяється на «демонстраційне» і «імітаційне». У бездіяльного класу «демонстраційне» матеріальне споживання виступає показником грошової сили. У цьому замкнутому колі цінностей бракує понять граничної важкості праці, граничної корисності блага. Навпаки, демонстративно затверджується відмежування від теоретичних пошуків класичного і неокласичного напрямів, від австрійської концепції граничної корисності, системи цінностей як основи ціноутворення.

«Канони витрат значною мірою визначають рівень життя в будь-якому суспільстві й у будь-якому класі. Життєвий рівень має природу звички». Але звички бездіяльного класу впливають на «звички» середнього класу. І якщо середній клас становить 60--70 % населення, то концепції ціноутворення багатьох шкіл не мають під собою теоретичних засад, тому що в бездіяльних класів -- ціни позамежні. Роль держави в регулюванні цих процесів -- насамперед впливати на ціни на предмети розкошів.

У колективістському капіталізмі, за Вебленом, змінюються відносини власності і праці, вони набувають характеру контрактних відносин. Неокласики бачать у них новий тип соціального партнерства, урахування індивідуальності, якості послуг. Але очевидно, що відносини власності і праці пройшли історичні кроки щодо дій держави: установлення мінімальної оплати години праці, тривалості часу робочого дня, тижня, регулювання часу трудових відпусток, податкової політики, законів щодо захисту споживачів, грошово-кредитної політики, соціальних фондів.

Якісні зміни в ролі держави відбилися в інституціональній концепції «держави загального добробуту».

2. Соціально-правовий інституціоналізм

Джон Роджерс Коммонс 1862--1945).

Коммонс на перший план висуває юридичні, правові норми. У праці «Інституціональна економіка» він писав, що колективні дії є єдиним способом примирення суперечливих інтересів. Він дійшов висновку, що прагнення в економіці виявляються через суди. Суди він розглядає як важливий фактор економічного розвитку. В основу вирішення економічних проблем мають бути покладені рішення Верховного суду.

Коммонс формулює «юридично-мінову концепцію» суспільного розвитку. Її суть полягає в тім, що в основу розвитку він покладає мінові відносини, зображуючи їх як юридичні. Вихідною економічною категорією він оголошує юридичне поняття угоди.

Коммонс допускає не лише мирне врегулювання конфлікту, а й примусове.

На думку Коммонса, юридичний підхід до визначення вартості є прагматичні цим він не заперечує необхідності врахування і витрат виробництва. Проте самі ці витрати він розглядає із суб'єктивно-психологічних позицій як притаманну людині внутрішню психологічну протидію стимулам до дій. Саме в результаті такої протидії і виникає «розумна вартість». Таким чином, «розумна вартість» у Коммонса є очікуване право на майбутні блага й послуги.

Коммонс трактує власність не як економічну категорію, а як юридичний «титул власності». У нього власність поділяється на три категорії: речову, неречову і невідчутну. Саме в купівлі і продажу цінних паперів виступає в чистому вигляді «угода з титулом власності. Відтак у Коммонса з аналізу капіталістичної економіки випадає не лише виробництво, а й ринок, обмін. Усе це підмінюється лише «очікуванням майбутніх сприятливих угод».

«Інституціональна економіка» в Коммонса -- це економіка «регульованого капіталізму», «адміністративного капіталізму», або, як він інколи висловлювався, «розумного капіталізму». Ці характеристики зв'язані з визначенням ролі держави в капіталістичному суспільстві. Держава має забезпечити управління розвитком капіталістичної економіки, регулювати конфлікти не лише між окремими капіталістами, а й між капіталістами і робітниками.

Хоч Коммонс у молоді роки і набув репутації радикала, насправді він не домагався зміни капіталістичних відносин. Він прагнув лише «розумного», правового вирішення суперечностей, конфліктів у суспільстві. Він опинився, як писав американський дослідник економічної думки Селігмен, у полоні американського прагматичного міфу, згідно з яким людський розум здатний вирішити всі актуальні проблеми, коли тільки спрямувати його на правильний шлях.

3. Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм

Уеслі Клер Мітчелл (1874--1948).

Мітчелл -- учень Веблена став творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі. Він закінчив Чиказький університет. На формування світогляду Мітчелла вплинули Жак Леб, Роберт Ф. Хоксі, Генрі Хетфілд. Але найбільше -- Веблен і Дж. Дьюї. Дьюї пропагував прагматизм і широкий, усебічний підхід до соціальних проблем. Він вірив у можливість конструктивного вирішення будь-яких конфліктів. У Веблена Мітчелл запозичив генетичний метод дослідження. Він сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом дослідження. Мітчелл поділяв думку Веблена щодо суперечності між виробництвом і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом виробництва і рухом цін, а також між прагненням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо.

Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він, зокрема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень.

Політична економія в нього -- це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти -- устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків. Мітчелл на відміну від Веблена, який критично ставиться до цієї проблеми, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення прибутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.

Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік проблем -- соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки.

У Мітчела гроші не просто засіб обміну, а рушійна сила економічного життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливань.

У своїх працях економічні цикли Мітчелл характеризує як послідовну зміну піднесень і спадів виробництва, котрі періодично повторюються. Це не кризи, а своєрідні хвилеподібні коливання кон'юнктури -- ділові цикли. У своїх працях Мітчелл дає детальний аналіз економічної активності, докладно описує явища, що відбуваються під час циклічного піднесення і спадів, досліджує статистичні дані щодо цін заробітної плати, процентних ставок, грошового обігу, банківських операцій тощо. Основну увагу він звертає на категорію прибутку.

Факторами впливу на економіку він вважає фінанси, грошовий обіг, кредит тощо. Він прихильник державного регулювання економіки. Одним із важливих методів регулювання, за Мітчелом, є планування. З допомогою планування він сподівався вирішити складні економічні й соціальні проблеми суспільства.

Погляди економістів, що були розглянуті, належать до раннього, або як його називають «чистого інституціоналізму», розквіт якого припадає на 20--30-ті роки XX ст. Економічна криза 1929--1933 pp. родила кризу неокласицизму, а інституціоналісти виступили в ролі опозиції цьому напряму. Проекти реформ, що їх пропонували інституціоналісти, позначились на економічній політиці “Нового курсу” Ф. Рузвельта.

Вирішальну роль у створенні ефективної економічної системи інституціоналізм убачає в контролі політики над економікою саме через економічні інститути, що повинні в ньому встановлюватися з урахуванням історичних традицій. Елементи системи колективного капіталізму, «народного капіталізму», держави загального добробуту за короткий проміжок часу зійшли зі сцени.

Інституціоналізм -- це напрямок економічної теорії в умовах індустріалізму в США, які вийшли до кінця XIX ст. на перше місце за рівнем економічного, виробничого потенціалу у світовій економіці. Але потенціал цей концентрується в найбільших корпораціях. Саме вони -- об'єкт уваги інституціоналістів, але досліджуються й технологічні процеси, їхні роль і місце в прогресі цивілізації. Інституціоналісти -- прихильники вивчення техніко-технологічних процесів, в яких вони вбачають визначальний фактор розвитку. Утім у 70-х роках XX ст. вони відійдуть від даної тези. У цьому -- їхня особливість, їхня історична позиція як віддзеркалення зміненої ситуації, що обумовлена відходом з історичної арени змішаної економіки.

ІІІ. Державне економічне регулювання в США в роки другої світової війни

Друга світова війна (1939--1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже багато років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.

Сполучені Штати Америки не брали участі на початковому етапі війни, але займали чітко виражені антинімецькі позиції. Напад Японії на американську військову базу Пірл-Харбор (7 грудня 1941 р.) змусив США розпочати війну і переорієнтувати своє господарство на військовий лад.

Ще до вступу у війну США надавали в позику чи оренду зброю, боєприпаси, стратегічну сировину, продовольство та інші матеріальні ресурси країнам антигітлерівської коаліції. Ленд-ліз, саме так називалася широкомасштабна система допомоги США країнам-союзницям, став одним із найбільших джерел збагачення держави у роки другої світової війни. Ленд-ліз забезпечив масовий збут американських товарів і продуктів на зовнішньому ринку. Внаслідок цього США перетворилися у могутній військовий «арсенал», а промислове виробництво зросло за період з 1939 по 1944 рр. більше, ніж вдвічі. Війна змінила структуру американської економіки. Випереджаючими темпами почали розвиватися виробничі потужності у кольоровій металургії і металообробній галузі. У шість разів зросло виробництво алюмінію, а випуск літаків -- у 16 разів. У розпал війни США давали 60% світового промислового виробництва.

Обсяг промислового виробництва США значно зріс. У 1939--1944 pp. виплавка сталі збільшилася на 70%, електросталі, легованої сталі -- більше ніж у 4 рази, прокату-- на 56,7 %, видобуток кам'яного вугілля -- на 60 %, а коксівного -- в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидше розвивалася суднобудівна промисловість.

США, починаючи з початку XX століття, йшли попереду інших розвинутих країн. І це при тому, що тільки в кінці XIX століття Америка стала індустрільною країною і могла на рівні конкурувати зі старими капіталістичними європейськими державами. Якщо виділяти причини такого перебігу подій, то потрібно перш за все вказати на дуже вигідне географічне положення країни. Дякуючи своєму розташуванню, США не тільки не постраждали від другої світової війни, а вийшли з них збагаченими. Також віддаленість від Європи допомогла США спочатку здобути економічну незалежність, а потім уникнути економічного та політичного протистояння. Тобто вигідне економічне положення завжди допомогало Америці уникати негативного зовнішнього впливу і захищати свої економічні інтереси.

У США був надзвичайний ресурсний потенціал американської території. Американська промисловість не відчувала обмеженості ресурсів, що сприяло ії учспішному розвитку. Завдяки економічному відставанню інших країн Американського континенту. американський капітал отримав великий простір для діяльності і вже на початку XX століття більшість країн Латинської Америки фактично попала під колоніальну залежність від США.

Також треба пам'ятати про власні зусилля американських людей. Лозунг ”зроби себе сам” визначав дуже багато в зусиллях людей при створенні суспільного багатства. Американський уряд дуже вміло контролював потік імігрантів в країну. Поряд з дешевою робочою силою, талановитими підприємцями, уряд досить вміло залучав багато вчених та науковців, які з різних причин емігрували з Їх рідних країн. Саме наукові розробки дозволили країні випереджати інші капіталістичні країни у своєму розвитку.

Використана література

1.Рассел Б. История западной философии. -- Ростов-н/Д, 2003. -- С. 456.

2.Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. -- М., 1995. -- С. 197.

3.Веблен Т. Теория праздного класса. -- М., 1999. -- С. 137.

4.Гелбрейт Д. Новое индустриальное общество. -- М., 1989. -- С. 39,99

5.Коуз Р. Природа фирмы. -- М., 1991. -- С. 5.

6.Нуриев Р. Институционализм: прошлое, настоящее, будущее // Вопросы экономики. -- 2000. -- № 2.

7.Олейник А. Н. Институциональная экономика: Учеб. пособие. -- М., 2000.

8.Устиян И. Джон Кеннет Гелбрейт -- создатель неоинституционализма // Экономист. -- 2000. -- № 2.

9. Бондаренко И. Институциональная экономическая теория: некоторые основные вопросы // МЭ и МО. -- 1995. -- № 11. 

10.Истоpия миpовой экономики: Учебник для вузов / Под pед. Г.Б.Поляка, А. H. Маpковой. -- М.: , 2001. -- С. 727.

11.Экономическая истоpия заpубежных стpан: Учеб. пособие : / Полетаева H. И., Голубович В. И., Пашкевич Л. Ф. и др.; Под pед. В. И. Голубовича. -- Минск: Интеpпpессеpвис; Экопеpспектива, 2002. --С. 592.

12.Тимошина Т. М. Экономическая истоpия заpубежных стpан: [Учеб. пособие для студентов вузов, обучающихся по экон. спец. и напpавлениям] /Моск. гос. ин-т междунаp. отношений (ун-т)МИД Рос. Федеpации; Под pед. М. H. Чепуpина. -- 4-е изд., доп. -- М.: Юpид. дом ”Юстицинфоpм”, 2003. -- С. 495 .

13.Джинчарадзе В.З. «Экономическая история США» - Москва, 1973.

14.История США: в 4 томах - Москва, 1983.