Розвиток сучасної економіки Південної Кореї

12

Реферат

з дисципліни: «Політична економія»

на тему

розвиток сучасної економіки Південної Кореї

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Загальна характеристика Південної Кореї

Розділ II. Економічний розвиток південнокорейської моделі

2.1 Відновлення економіки та становлення системи централізованого економічного планування

2.2 Підсилення підтримки експорту

2.3 Програма стабілізації

2.4 Стимулювання науково-технічного процесу

2.5 Фінансово-промислові групи

Розділ III. Банківська система Республіки Корея

3.1 Діяльність кредитно-банківських інститутів

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

В ХХ столітті Корея пройшла складний шлях. Багато в чому трагічні події на корейському півострові були наслідком стратегічного положення країни, через яку сперечалися великі країни: Росія, Японія, США, Китай. В 1910 р. Корея стала колонією Японії. В 1945р. після розгрому Японії Північна Корея була звільнена Радянським Союзом, в Південній - капітуляцію японських військ прийняли США. Потім американські і радянські війська покинули Корею. В 1949р. дві корейські держави опинились на грані громадянської війни. На півночі утвердився тоталітарний комуністичний режим на чолі з Кім Ір Сеном, на півдні-диктаторський режим на чолі з американським ставлеником Лі Син Маном. Обидві країни озброїлися і погрожували застосувати силу для вирішення національної проблеми - об'єднання Кореї. Громадянська війна почалася в 1950р. Закінчилася безрезультатно, але втрати були величезні: Південна Корея втратила 1,3 млн. вбитими, пораненими, зниклими безвісти, Північна Корея - 1,5 млн. убитими і пораненими. Корея не знала традицій парламентської демократії. В обох її частинах фактично утвердилися диктаторські режими. На півдні до управління прийшла вихована Японією еліта і напівфеодальні землевласники, абсолютно не зацікавлені в модернізації. Лі Син Ман і його оточення, отримавши владу, вжили її не для розвитку економіки, а для затвердження своїх владних позицій і привілеїв. Істотні зміни в Південній Кореї почалися після повалення уряду Лі Син Мана в результаті повстань та політичної кризи в квітні 1960р. До влади прийшла військова хунта генерала Пак Чон Хі (1962-1980), потім диктаторський режим Чон Ду Хвана (1981-1988), потім Ро Де У (1988-1994). Кожен переробляв конституцію під свої амбіції і розширював свої повноваження до відверто диктаторських . Ось в таких умовах авторитарних або диктаторських режимів у Південній Кореї почала здійснюватися модернізація економіки, підняла аграрну Південну Корею до рівня міського індустріального суспільства. Моделлю національного і економічного розвитку стала Японія. На початку 60-х рр.. Південна Корея мала все необхідне для економічного зростання: міжнародну економічну та політичну підтримку, доступ до іноземного капіталу та технологій, невеликий, але згуртований клас підприємців, резерви робочої сили. Після повалення Лі Син Манна перший президент Пак Чон Хі здійснив важливий поворот в економічній політиці. Була розроблена серія п'ятирічних планів. Південна Корея стала однією з ведучих країн світу в металургії, суднобудуванні, а потім у виробництві автомобілів (входить до десятки світових виробників) і електроніки. Опора у здійсненні економічних планів була на зростаючі південнокорейські корпорації. 500 таких корпорацій, акції яких в 90-і рр.. котируються на фондовій біржі, складають стрижень південнокорейської економіки. Дві з цих корпорацій, Самсунг і Хенде, входять нині в список 50 найбільших корпорацій світу. Я вважаю цю тему актуальною, особливо на сьогоднішній день, коли наша країна стоїть на перехресті двох доріг: яку з них вибрати - соціально-орієнтовану, яка притаманна Західній Європі або ж Східноазіатську? На мій погляд саме зараз необхідно розглядати всі оптимальні варіанти щоб уникнути всіляких кризових ситуацій. Так як Південна Корея всього лише три десятиліття назад знаходилася в тяжкому становищі: високий рівень інфляції та безробіття.

Об'єктом дослідження є розвиток сучасної економіки Південної Кореї.

Предметом - визначити основні фактори, які вплинули на зміну в економічній сфері Південної Кореї.

Оскільки Південна Корея має чітко виражений шлях економічного розвитку, то Україна може використати її досвід як приклад.

Тому, мета роботи - визначити шлях економічного розвитку на основі історичного досвіду та сучасної політичної ситуації, виявити помилки, які існували в той період та шляхи їх подолання.

Завданням моєї роботи є розкрити основні фактори, які вплинули на розвиток економіки в Південній Кореї; визначити завдання, які перед собою ставив уряд; встановити сучасне положення Південної Кореї на міжнародній арені.

РОЗДІЛ I. Загальна характеристика Південної Кореї

Республіка Корея - держава на Корейському півострові до півдня від 38-й паралелі.

Територія -- 99,8тис. км², Столиця -- Сеул (10,7 млн. чол.). Населення -- понад 49 млн. чоловік (2008 р.); корейці. Живе також близько 30 тис. китайців й особи інших національностей. Державний устрій - президентська республіка, Президент - Лі Мен Бак, прем'єр-міністр - Хан Сен Су. Проголошення Незалежності відбулося 1 березня 1919 (де юре), але офіційно незалежною вона стала 15серпня 1945. Також Південна Корея має свою валюту - південнокорейський вон.

Південна Корея -- член ООН, АТЕС (форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва), Азіатського банку розвитку, ЄБРР, Групи-77, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Інтерполу, ОБСЄ (партнер), ЮНЕСКО, Світової організації торгівлі, Організації економічного співробітництва і розвитку.

З 60-х років економіка Південної Кореї розвивається рекордними темпами. Рівень життя в країні зараз може бути прирівняний рівневі життя в менших країнах Європейського Союзу. Уряд країни сприяв імпорту сировини та нових технологій до країни коштом кінцевого продукту, заохотив ощадливість та капіталовкладення проти перевитрат капіталу. В 2005 році уряд країни запропонував економічні реформи. Зараз країна має помірну інфляцію. У 2005 році вона становила 2.8 %, відносно невеликий відсоток безробіття в країні, 3.7 % у 2005 році. Південна Корея заробляє експортом товарів більш ніж країна витрачає, чим демонструє свою стабільну економіку.

Валовий внутрішній продукт складається з таких основних секторів -- сільське господарство 3.3 %, промисловість 40.3%, послуги 56.3 %(на 2005 рік).

Розподіл робочих місць на 2005 рік такий -- сільське господарство 6.4 %, промисловість 26.4 %, послуги 67.2 %. Сільськогосподарські товари -- рис, коренеплоди, ячмінь, фрукти і овочі, велика рогата худоба, свині, птахи, молочні продукти, яйце, риба. Головні промисловості країни -- електронна, телекомунікації, автомобільна, хімічна, суднобудівна, сталепрокатна.

Експортує напівпровідники, прилади для бездротового зв'язку (телефони), автомашини, комп'ютери, сталь, суднобудівну продукцію, нафтопереробну продукцію. Партнери в експорті у 2005 році -- Китай 21,8 %, США 14,6 %, Японія 8,5 %, Гонконг 5,5%. Імпортні товари -- машини та механізми, електроніка, транспортне обладнання, технічна олія, сталь, органічні хімікати, пластик. Партнери в імпорті у 2005 році були Японія 18,5 %, Китай 14,8 %, США 11,8%, Саудівська Аравія 14,8 %. Протягом чотирьох десятиліть (з моменту проголошення РК) зберігався диктаторський режим. Спочатку його Чи персоніфікував Син Ман (скинуть у квітні 1960 р.), потім Пак Чжон Хи (убитий у жовтні 1979 р.). В 1980-87 р. президентське крісло займав Чон Ду Хван. Проведений у жовтні 1987 р. загальнонаціональний референдум затвердив нову конституцію, що набутила чинності 25 листопада 1988р. Конституція ввела прямі президентські вибори замість багатоступінчастих, розширила права парламенту, обмежила повноваження президента й скоротила строк його перебування на пості з 7 до 5 років, закріпила волю печатки, право на створення профспілок і проведення зборах, демонстрацій. Під тиском опозиції в конституцію включене положення про небажаність участі армії в політику.

За роки, що пройшли із часу краху військової диктатури в РК проводилися ліберально-демократичні реформи. Діяльність опозиції обмежується рамками парламенту. Відповідно до конституції РК - парламентська республіка на чолі із президентом. Вищий орган виконавчої влади - Державна рада, очолювана президентом. РК - індустріально-аграрна країна, що динамічно розвивається. Вона займає одне із провідних місць серед так званих нових індустріальних країн. За останні 20 років щорічні темпи економічного росту склали близько 8%. а в 1986-1988 р. - у середньому 12%. В останні роки темпи економічного росту трохи сповільнилися. Гірничодобувна промисловість не грає великої ролі в економіці країни, більша частина споживаної промислової сировини ввозиться з-за кордону. У РК створена потужна енергетична база, при цьому 50% її виробництва забезпечується на АЕС.

Провідна роль в економіці належить обробній промисловості. РК займає одне з перших місць у світі по виробництву судів, стали (26 млн. т), легкових автомобілів (3 млн. шт.), випуску продукції електроніки й електротехніки (кольорові телевізори - 13 млн. шт., відеомагнітофони - 8,3 млн. шт.). У країні здійснюється власна програма розвитку аерокосмічної промисловості, ведуться активні науково-технічні розробки в області біотехнології, генної інженерії, лазерів, створення композиційних матеріалів.

У результаті процесу монополізації південнокорейські корпорації поступово стають усе більше серйозними конкурентами провідним компаніям Заходу. У сільському, лісовому господарстві й рибальстві зайняте близько 18% населення Південної Кореї. На частку продукції цих галузей доводиться 8% ВНП. Основні сільськогосподарські культури: рис (понад 50% орних земель) і ячмінь, а також батат, овочі, соя й ін. Переважає дрібне землеволодіння. В останні роки ці галузі економіки переживають певні труднощі. Отже, з 60-х років XX століття економіка Південної Кореї розвивається рекордними темпами. Спочатку там панувала диктатура, а зараз це президентська республіка рівень життя в якій можна порівняти з Країнами Європейського Союзу. Сільськогосподарські товари -- рис, коренеплоди, ячмінь, фрукти і овочі, велика рогата худоба, свині, птахи, молочні продукти, яйце, риба. Головні промисловості країни -- електронна, телекомунікації, автомобільна, хімічна, суднобудівна, сталепрокатна.

Розділ II. Економічний розвиток південнокорейської моделі

Під економічною системою ми розуміємо сукупність економічних відносин і форм господарювання, які складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну споживання матеріальних і духовних благ і послуг. В економічній науці розрізняють кілька типів економічних систем. Серед них: традиційна економіка, ринкова, адміністративно-командна і змішана. На останній мені б і хотілося зупинитися. Змішана модель, як правило, поєднує в собі регулюючу роль держави та економічну свободу виробників. Вона диктує найбільш ефективне використання ресурсів, сприяє впровадженню більш сучасних технологій. Важливим неекономічним аргументом на користь змішаної економіки виступає її ставка на особисту свободу. Підприємці та робочі переміщуються з галузі в галузь за власним рішенням, а не по урядових директивах. Держава здійснює антимонопольну, соціальну, фіскальну і інші економічні політики, що сприяють економічному зростанню країни та підвищенню життєвого рівня населення. Сучасний світ показує велику різноманітність форм. Найбільш наочні з них - шведська, японська, американська, південнокорейська моделі.

Я хочу зупинитися саме на південнокорейській моделі. Її відносять до одних зі значущих моделей змішаної системи. Ця модель має на увазі стратегію, що орієнтує виробництво країни на експорт. Вона успішно поєднувалася з великим припливом іноземного капіталу, зростанням грошових заощаджень населення та інтенсивним впровадженням у виробництво передових досягнень науково-технічного прогресу.

2.1 Відновлення економіки (1953-1961 рр.) та становлення системи централізованого економічного планування

Післявоєнна Корея була аграрною країною із закритою економікою. Промислова база була повністю зруйнована війною. Швидке зростання населення, прискорювало урбанізацію, безробіття ускладнювали ситуацію перехідного періоду. В умовах дефіциту основних споживчих товарів уряд орієнтував виробників на випуск товарів повсякденного попиту, що заміщають відповідний імпорт. Однак політика імпортозаміщення незабаром натрапила на обмеженість інвестицій і недостатньо точну ємність внутрішнього ринку. Уряд провів земельну реформу, спрямовану на збільшення числа землевласників за рахунок перерозподілу земельних ресурсів. Число фермерів-орендарів землі знизилася з 42,1% в 1947 р. до 5,2% в 1964 р. Таким чином вдалося наростити обсяги виробництва основних сільськогосподарських продуктів, суттєво ослабивши гостроту проблеми насичення внутрішнього ринку продовольством. Другим кроком до відновлення південнокорейської економіки була реформа, направлена на максимальне використання людських ресурсів. Корея забезпечила 265%-ве зростання охоплення населення середньою освітою в порівнянні з попередніми роками. Рівень неписьменності скоротився з 78% до 28%. Наявність відносно дешевої та кваліфікованої робочої сили стало основною конкурентною перевагою. У цілому за розглянутий період економіка країни, пройшовши шлях помилок та проб у пошуку ефективної стратегії розвитку, підійшла до початку 60-х рр.. з відносно невисокими темпами зростання ВНП - 3,7%, а ВНП на душу населення - 1,7%.

Саме держава створює умови для розвитку основ ринкової економіки - свободи підприємницької діяльності та добросовісної конкуренції. У сучасній ринковій економіці держава стала фактично основним "мозковим центром", який регулює формування ринкового середовища та забезпечує динамізм і стійке економічне зростання. Провідна роль держави в економіці Південної Кореї була відображена в її конституції: "Держава регулює і координує економічне життя", що фактично закріпило державне втручання в усі без винятку сфери народного господарства. Держпланування в Республіці Корея почалося з так званого плану Натана, розробленого в 1954 р. із залученням експертів ООН.

2.2 Підсилення підтримки експорту (1962-1971 рр.)

Новий уряд який прийшов до влади в 1962 р. почав розробку серії п'ятирічних планів економічного розвитку. Для реалізації цієї політики було затверджено Міністерство економічного планування (МЕП). Основою розробленої стратегії економічного розвитку стали орієнтація промислово на зовнішні ринки, стимулювання і державна підтримка експорту. Практичні заходи включали в себе: виділення прямих експортних субсидій, податкові та митні пільги виробникам експортної продукції, забезпечення спрощеного порядку проходження митних процедур та інтенсивне нарощування промислового виробництва вимагало значного обсягу інвестицій, приплив яких в умовах обмеженості власних інвестиційних-них ресурсів міг бути забезпечений за рахунок залучення в країну іноземного капіталу. Для цього був прийнятий закон "Про заохочення іноземних інвестицій", в якому іноземним інвесторам гарантувалася захист капіталу та страхування від некомерційних ризиків. У результаті сумарний приплив іноземного капіталу зріс у 8 разів у порівнянні з попереднім десятиріччям. Отже, після виконаного ряду реформ результати перевершили очікування. ВНП у реальному численні збільшився більш ніж вдвічі, при середньорічному темпі зростання в 9,5% (13,8% у душового ВНП). Обсяг зовнішньоторговельного обороту склав в 1971 р. 3,4 млрд. дол. (в порівнянні з 447 млн. дол. в 1962 р.), у тому числі експорт - 1,1 млрд. дол.

2.3 Програма стабілізації (1979-1988 рр.)

У квітні 1979 р. була оголошена програма стабілізації, метою якої було усунення структурних диспропорцій при збереженні стійких темпів зростання. Ця програма містила в собі три основних завдання:

- знизити рівень інфляції шляхом більш жорсткого регулювання емісії та кредитної політики, а також за рахунок реформи всієї банківської системи;

- збалансувати темпи зростання важкої і легкої промисловості;

- усунути спотворення цінових пропорцій і створити умови для більш вільної конкуренції товаровиробників шляхом скорочення переліку товарів, ціни на які регулюються урядом, і лібералізація імпорту.

В цілому всі ці завдання були вирішені в ході здійснення чергових п'ятирічних планів розвитку економіки. Аналізуючи основні завдання планів економічного розвитку Південної Кореї, механізм їх реалізації та підсумки виконання, можна сказати, що планування стало основним важливим складовим елементом створення в країні динамічної ринкової економіки. Основні напрямки її розвитку служили орієнтирами для приватних і державних компаній. Планування в цій країні активно здійснюється не тільки на державному рівні, а й на рівні безпосередніх товаровиробників, особливо великих корпорацій, які мають як перспективні, так і поточні плани економічного розвитку. У великих і середніх фірмах практично жодна широкомасштабна угода не здійснюється без розробки бізнес-плану, де закладаються основні параметри комерційної діяльності.

2.4 Стимулювання науково-технічного прогресу

Орієнтація економіки Південної Кореї на зовнішній ринок вимагає постійного підвищення ефективності конкурентоспроможності експортної продукції. Причому все більшого значення надається якості товару, його новизні, наукоємності. Тому уряд ввів політику стимулювання розвитку наукомістких галузей. Спочатку була стратегія запозичення зарубіжного досвіду і технологій. Практично всі найбільш передові галузі південнокорейської промисловості використовують західні технології, оснащені імпортним обладнанням. Для залучення капіталу ТНК(транснаціональні корпорації) сучасних технологій в Південній Кореї створювалися експортно-виробничі зони, які заклали основу розвитку наукомістких галузей, орієнтованих на зовнішній ринок. Істотна увага приділяється розробці поточних і перспективних програм НДДКР(науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи), їх матеріального і кадрового забезпечення, системі організації і управління науковою діяльністю, її інформаційного забезпечення. У стимулюванні НТП тут активну роль відіграє держава. Наприклад, п'ятирічний план розвитку наукомістких галузей на 1990-1994 рр., спрямований на зниження залежності країни від закордонної технології, підвищення конкурентоспроможності її експортної продукції, був розроблений державним органом, Міністерством торгівлі і промисловості. Для цих цілей було виділено 37,8 млрд. дол., з яких 16,4 млрд. - на НДДКР для створення передових технологій в таких галузях, як мікроелектроніка, мека-троніка, аерокосмічна, біотехнологія, тонка хімія, лазерна техніка, оптичне устаткування, розробка нових матеріалів. Працюючим в цих сферах надаються пільгові кредити, які обчислюються мільярдами доларів; компаніям - додаткові податкові пільги.

2.5 Фінансово-промислові групи

Не можна не сказати про державну підтримку великих національних фінансово-промислових об'єднань.

Виникнення перших "чеболь" (велике фінансово-промислове об'єднання) відноситься ще до періоду японського колоніального панування в Кореї. Більшість з них має сімейно-плановий характер і побудовані вони головним чином по вертикалі, поєднуючи компанії, що діють в самих різних галузях південнокорейської промисловості. Уряд заохочував і всіляко підтримував зростання національних ФПГ(фінансово-промислові групи), що відбувалося за рахунок злиття, укрупнення і розширення їх виробничої та фінансової бази. Найбільш активно цей процес відбувався в 80-і роки. Якщо в 1953 р. в Південній Кореї було тільки 5 "чеболь", у 1965 р. - 10, в 1975 р. - 20, то в 1985 р. їх число зросло до 70, а в 1990 р. збільшилося до 100. Серед цих "чеболь" можна виділити еліту південнокорейського бізнесу, куди входять приблизно 43 ФПГ, активи кожної з яких перевищують 400 млрд. вон (грошова одиниця республіки Корея) (близько 500 млн. дол.)

Наприкінці 80-х рр. на частку 30 найбільших "чеболь" доводилося приблизно 10% ВНП Південної Кореї, близько 50% експорту країни і четверта частина імпорту. Особливу роль південнокорейські монополії зіграли в процесі інтеграції економіки країни у світове господарство. Динамічне зростання "чеболь", їх орієнтація на зовнішній ринок поступово сприяли їх перетворення в сучасні ТНК, які є основною інтегруючою силою світової економіки. Із загального числа великих південнокорейських фірм до розряду ТНК можна віднести близько 20 монополій і перш за все "Хенде", "Самсунг", "Деу", "Лаккі Голдстар", "Лотте" та ін. Саме ці фірми стали основними провідниками політики експортної орієнтації. Завдяки високій конкурентоспроможності південнокорейських товарів і агресивної торгової політики ТНК Республіці Корея вдалося зайняти тверді позиції на багатьох світових товарних ринках. Зігравши вирішальну роль у процесі індустріалізації та інтеграції країни у світову економіку, "чеболь" в останні роки стали впливати на динамізм розвитку внутрішньої конкурентному середовищі, ускладнює розвиток малого і середнього бізнесу, обмежує свободу підприємництва. Зустрівшись з проблемою такого роду, уряд почав проводити політику розукріплення "чеболь" і обмеження поля їх спеціалізації. МТП(міністерство торгівлі і промисловості) зобов'язало 10 провідних з них визначити для себе три ключові галузі спеціалізації, а 20 наступних за величиною ФПГ - вибрати дві галузі. Разом з тим держава знімає з них ряд обмежень на банківські та іноземні позики, забезпечує підтримку у сфері НДДКР.

Отже, Південна Корея розвивалася згідно своїй моделі економічного розвитку - південнокорейській, якій притаманна стратегія, що орієнтує виробництво країни на експорт. Вона успішно поєднувалася з великим припливом іноземного капіталу, зростанням грошових заощаджень населення та інтенсивним впровадженням у виробництво передових досягнень науково-технічного прогресу. Для відновлення економіки була встановлена система централізованого економічного планування. Одним з важливих моментів становлення економіки є залучення капіталу у науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, що дало змогу створити конкуренцію на міжнародному ринку.

Розділ III. Банківська система Республіки Корея

3.1 Діяльність кредитно-банківських інститутів

Формування сучасної банківської системи Кореї почалося в кінці XIX ст. під впливом японського капіталу. У 1878 р. Перший національний банк Японії відкрив свою філію в портовому місті Пусан. Він займався різними банківськими операціями, включаючи емісію японських банкнот, хоча в країні мали ходіння і корейські металеві гроші. Невдовзі японські банки створили цілу мережу своїх філій в Кореї. Національний банк Кореї був створений в 1909 р. Він отримав право емітувати вітчизняні банкноти, що перейшло до нього від Першого національного банку Японії. У 1911 р., тобто через рік після офіційної анексії Кореї Японією, Корейський банк був перейменований в Банк Чосон. У той період були відкриті численні комерційні та спеціалізовані банки, а також ощадний банк. Тоді виділявся Промисловий банк Чосон, що займався в основному довгостроковим і середньостроковим кредитуванням. Крім вище зазначених банків, корейська банківська система аж до звільнення країни в 1945 р. складалася з двох комерційних банків: Ощадного банку Чосон і Федерації фінансових асоціацій. Перший з них вкладав свої кошти в основному в японські урядові облігації для довгострокового фінансування. Другий спеціалізувався на наданні позик селянам та малому бізнесу. Таким чином ще в період японської окупації в Кореї були закладені основи дворівневої банківської системи. Проте корейські банки служили економічним інтересам Японії. Після закінчення корейської війни 1950-1953 рр. головним завданням, що встала перед банками, було фінансування необхідних промислових і сільськогосподарських проектів економічного відродження. З цією метою в 1954 р. був заснований Корейський банк розвитку, капітал якого фінансував уряд, а в 1956 р. Федерація фінансових асоціацій була перетворена на Сільськогосподарський банк Кореї. У 1960-і роки почалася реорганізація банківської системи, обумовлена потребою прискореного економічного розвитку. У 1961 р. велика частина акціонерного капіталу комерційних банків була передана уряду, а до закону про Банк Кореї були внесені поправки з метою більш ефективного здійснення грошової політики. На початку 60-х рр.. уряд заснував різні спеціалізовані банки для надання фінансової допомоги як найменш розвинутим, так і стратегічно важливим галузям: Національну федерацію сільськогосподарських кооперативів, Національну федерацію рибальських кооперативів, Банк кредитування малих і середніх підприємств і національний банк для громадян. У 1983 р. установою Національної федерації тваринницьких кооперативів завершилося формування сучасної системи спеціалізованих банківських установ. Пізніше банківська система була реорганізована у зв'язку з новими потребами економіки. Для збереження збалансованого регіонального розвитку були відкриті банки провінцій. Разом з швидким зростанням обсягу зовнішньої торгівлі і інтернаціоналізацією економіки іноземним банкам було дозволено відкривати свої філії. У 1960-х роках намітилася тенденція до посилення впливу держави на комерційні банки. Зокрема в цей час була зроблена конфіскація акцій банків, які приховували свої доходи від держави. До кінця цього десятиліття уряд прийшов до висновку, що існуюча банківська система була не в змозі задовольнити зростаючий попит на інвестиційні кошти, необхідні для подальшого економічного розвитку. Була зроблена спроба розширити коло джерел інвестицій, створивши різноманітні небанківські кредитно-фінансові установи та стимулюючи розвиток ринку цінних паперів.

Наприкінці 60-х рр. з метою довгострокового фінансування була заснована Фінансова корпорація розвитку Кореї - приватна кредитно-фінансова установа, перейменована пізніше в Корейський банк довгострокового кредитування. Був також відкритий Експортно-імпортний банк Кореї для надання фінансової підтримки експорту та закордонним інвестиціям. З прийняттям у 1972 р. екстреного указу президента, спрямованого на залучення коштів з "чорного" ринку на організований фондовий ринок, були створені інвестиційно-фінансові компанії, які здійснювали короткострокові операції з цінними паперами, випущеними торговими фірмами. У 1974 р. для залучення іноземного капіталу і забезпечення підприємців середньо- і довгостроковими кредитами були встановлені торгові банківські корпорації. У 1972 р. почав швидко розвиватися фондовий ринок в результаті низки заходів, спрямованих на розвиток капіталовкладень у цінні папери і стимулювання акціонування підприємств. Також були прийняті законодавчі заходи, у тому числі зміцнення функцій інвестиційних компаній і заснування Комісії з цінних паперів і бірж, та Ради з контролю за цінними паперами.

До 1992 р. іноземні інвестори мали право вкладати кошти в корейські цінні папери непрямим шляхом - за посередництвом вітчизняних фондів, купуючи сертифікати і цінні папери, що випускаються вітчизняними компаніями виключно для іноземних інвесторів. Починаючи з 1992 р. іноземні інвестори можуть вкладати кошти безпосередньо в корейські цінні папери. Кількість небанківських КФУ(кредитно-фінансові установи) швидко зросла завдяки більш високими відсотковими ставками, які їм дозволено застосовувати, і тому, що їм надана більша незалежність, ніж банкам. Частка небанківських КФУ за сумою депозитів збільшилася з 15,1% в 1971 р. до 63,8% в 1992 р. Особливо помітно зросла частка інвестиційно-фінансових компаній. Таким чином, розвиток банківської системи, а також небанківських КФУ відбувалося не стихійно, а за безпосередньої участі і під постійним контролем держави. Ця обставина визначила досить високий ступінь ефективності функціонування банківської системи. Однак державний контроль був ефективним до тих пір, поки економіка країни залишалася нерозвиненою і простою за структурою. Протягом 1960-1970-х рр. в міру посилення економічного зростання та ускладнення структури економіки і впровадження ринкової системи. Тому з початку 80-х рр.. почали здійснюватися широкомасштабні структурні зміни з метою ослаблення держрегулювання економіки і впровадження ринкової системи. Така політика була спрямована на посилення ролі ринкових механізмів та розвиток конкуренції в кожному секторі економіки. Відповідно до цього робилися різні заходи щодо лібералізації та розвитку конкуренції в банківській сфері. У цей час уряд передав чотири державних комерційних банки у власність приватного сектора: Ханіль банк (1981 р.), Перший банк Кореї і Банк Сеула і траст компанії (1982 р.), Банк Чохин (1983 р.). Враховуючи, що Комерційний банк Кореї був приватизований ще в 1972 р., завершилося роздержавлення всіх п'яти провідних комерційних банків. У грудні 1989 р. був приватизований Корейський валютний банк. А зараз мені б хотілося перед-ставити схему сучасної кредитно-банківської системи Південної Кореї:

ВИСНОВКИ

Мені б хотілось підвести деякі підсумки. А саме, спочатку я поставила перед собою таке завдання: розкрити основні фактори, які вплинули на розвиток економіки в Південній Кореї та встановити сучасне положення Південної Кореї на міжнародній арені. Я прийшла до висновку, що насправді - причин таких декілька. Основна з них, на мій погляд, - жорстка централізація держави. Державне регулювання та чітке планування зіграли найголовнішу роль у становленні країни на шляху її процвітання. Уряд ставив перед собою точні і тверді плани, які з успіхом були виконані корейськими економістами в найкоротші терміни. Багато в чому відчувалася повна співпраця між державою і народом. Не виключено, що саме працьовитість і велике бажання досягнути успіху цієї нації вплинуло на одужання економіки. Уряд йшов на зустріч дрібному, середньому та, особливо, великому підприємництву. Завдяки великим корейським монополіям ця країна посіла не останні позиції на світовому ринку з продажу самої різноманітної продукції: від відеокасет до шикарних автомобілів. Важливий внесок у розвиток південнокорейської економіки внесли банки і вся кредитно-банківська система. Вона була вчасно реформована і надала необхідну допомогу, тим хто розвивався, що підіймався на ноги, стратегічно важливим промисловим галузям.

Республіка Корея - індустріальна країна, яка швидко розвивається. Основні галузі промисловості: електроніка, автомобільна, хімічна, кораблебудівна, сталеливарна, текстильна, легка, харчова. Транспорт - автомобільний, залізничний, морський, повітряний. Гол. порти: Пусан, Ульсан, Інчхон, Масан. Авіаційна компанія «Кореан ейрлайнз» (КАЛ) здійснює прямі польоти з Сеулу в країни Південно-Східної Азії, Японію, США, Європу і на Ближній Схід. З КАЛ на внутрішніх лініях конкурує компанія «Асіана ейр», обслуговуюча також зарубіжні маршрути, передусім в межах Азії.

Південнокорейська економіка базується на принципах приватного підприємництва. У власності держави в кінці ХХ ст. знаходяться залізниці і зв'язок і в значній мірі енергетика, вуглевидобуток, чорна металургія. Спільні підприємства, створені за участю держави і іноземного капіталу, зайняті виробництвом мінеральних добрив і нафтопродуктів. Державі належала також більшість банків, поки не сталася їх масова приватизація в 1980-х роках.

У 1960-1985 роках економічне зростання у Південній Кореї було одним з найінтенсивніших у світі. У результаті змін, що почалися в 1962 році, Південна Корея перетворилася з однієї з найбідніших у світі аграрних країн на індустріальну країну, яка швидко розвивається.

Цей стрибок отримав назву "економічного дива на річці Хан" (річка Ханганг протікає в Сеулі). Основними факторами, які пояснюють економічне зростання країни, були: визначальна роль уряду під час реформ; стратегія експортного орієнтування через нестачу власної сировини; дешева робоча сила; сприятливий для ділової активності міжнародний клімат. В процесі індустріалізації модернізувалися традиційні для Південної Кореї галузі легкої промисловості, особливо текстильна. Найвищими темпами розвивалися важка і хімічна промисловість, виробництво машин і устаткування, електроніка, суднобудування, автомобілебудування для внутрішнього і зовнішнього ринку. Великі корейські концерни - чеболь - стали основою перетворення Південної Кореї у світову індустріальну державу, і зараз на них тримається економіка країни. 10 найбільших чеболь Південної Кореї 2001 року і сфери їх діяльності: Samsung - електроніка, машинобудування, кораблебудування, будівництво; Hyundai - те ж саме; LG-електроніка, машинобудування; SK-хімічна промисловість, телекомунікації, машинобудування; Hyundai motors - автомобілебудування; Hanjin - транспорт; Pohang Iron and Steel - металургія; Lotte - торгівля, легка промисловість, сфера послуг, телекомунікації; Kumho - хімічна промисловість, будівництво, транспорт; Hanhwa - хімічна промисловість, телекомунікації.

Досвід Південної Кореї, на мій погляд, має бути взятий на замітку всіх країн, що розвиваються, які переживають перехідний період і стати прикладом для їх подальшого розвитку та можливого процвітання.

Список використаної літератури

Адрианов В. Южная Корея: как государство богатеет.// Азия и Африка сегодня. - 1995, №6.

Гумилевский А., Максимов В. Экономика Южной Кореи: опыт структурной перестройки.// Мировая экономика и международные отношения. - 1997, №6.

Зайцев В.К. Превращение в промышленно развитую державу: анализ стратегии и модели экономического развития.

Ким Сан Вон . Банковская система Южной Кореи: состояние и тенденции развития (справка).// Деньги и кредит. - 1996, №12.

Кобицкий Д.Н. Корея: сегодня и завтра. - М., изд. Русский печатник, 1994.

Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс. - М., изд. “Республика”, 1993.

Московина Л.А. Деятельность кредитно-банковских институтов Южной Кореи.// Деньги и кредит. -1996, №6.

Окрут З.М., Фам За Минь. Модель экономического развития Южной Кореи. Путь к процветанию. - М., “Финансы и статистика”, 1992.

Толорая Г.Д. Республика Корея. - М., “Мысль”, 1991.

Федоровский А. Экономика Южной Кореи: трудное время реформ.// Мировая экономика и международные отношения. - 1997., № 7.

Хруцкий В.Е. Южнокорейский парадокс. - М., “Финансы и статистика”, 1993.

Шипаева В.И. Южная Корея в системе мирового капиталистического хозяйства - М., “Мир”, 1994.