Монополія в коротко- і довгостроковому періодах

38

Вступ

Мета роботи: пояснити, що таке монополія, яка її функція в ринковій економіці, рівновага монополії. Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія -- це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є монополія -- шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополізований ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” -- все це є антиподи обов'язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини -- вільній та необмеженій конкуренції.

Завдання: розкрити сутність монополії та її вплив на ринкові відносини, а також показати види і форми її існування в коротко - і довгостроковому періодах. Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов'язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

Актуальність теми: Проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і широких прошарків населення.

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія -- це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів. Що ж є монополія -- шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополізований ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” -- все це є антиподи обов'язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини -- вільній та необмеженій конкуренції.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов'язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залучення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чинячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чиновницьку владу.

“Монополізм” -- поняття змінне, діалектичне. Так, в міру наближення до ринкових відносин відбувається модифікація звичних структур і на зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, як складське господарство та транспортування вантажів виникла нова монополія -- монополія посередників у сфері вантажообігу.

Особливе місце у вищенаведеному списку належить природним монополіям, до сфери існування яких відносяться транспортування нафти, нафтопродуктів та газу по магістральних трубопроводах, виробництво електричної та теплової енергії і надання послуг з їх передачі, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, морських та річкових портів, аеропортів.[1, с.28]



1. Сутність, форми та причини виникнення монополій в економіці.

1.1 Причини появи й існування монополій

Монополія - ринок, на якому є лише один продавець; - це окремі підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування самого ринку -- конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні перепони у вигляді монополістичних утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до "мистецтва наживати майно". Він зазначав, що "вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію".

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що "метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном".

Проте в обох цих випадках поява монополій пов'язувалась із накопиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважалося панівне становище на ринку.

Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною силою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи 1873 р.) почалася їх новітня історія. Взаємопов'язаність цих двох явищ -- криз та монополій -- показує одну з причин монополізації, а саме: намагання багатьох фірм вберегтися від кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково тогочасна економічна література давала досить дотепну і влучну назву монополіям: “діти криз”[2, с 177].

Що ж являють собою різноманітні монополістичні утворення? У вузькому розумінні монополія означає виключне право на володіння будь-чим або на здійснення якихось заходів. В економічній теорії під монополією розуміють велике підприємство, фірму або об'єднання (спілку), що концентрують значну частину виробництва і збуту певного виду продукції, пануючи на ринку з метою одержання монопольного прибутку. Завдяки цьому такі підприємства посідають домінуюче становище на ринку, набувають можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних для себе цін і, як результат, отримують більш високі (монопольні) прибутки. Отже, найбільш визначальним критерієм монопольного утворення є панування на ринку (проте тут слід звернути увагу: як для контролю над акціонерним товариством потрібно зосередити в одних руках 20, а інколи й 10% акцій, і цього буде достатньо, так і для панування на ринку одному великому підприємству буде достатнім виробляти 10-20% продукції. У світовій же практиці монополією вважається зосередження в одних руках 30% ринку). Таке домінування дає змогу підприємцю самостійно, або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару [3, с 68].

Взагалі монопольного становища бажають досягти кожен підприємець чи підприємство. Це дозволило б їм уникнути цілого ряду проблем та небезпек, пов'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Шляхом концентрації у своїх руках переважної більшості виробництва, маючи так звану господарську владу, такі підприємства в змозі нав'язувати іншим суб'єктам ринкових відносин свою волю. По суті справи, це можна вважати підкоренням інтересів суспільства власним інтересам фірми.

Чому ж монополії взагалі почали своє існування? В чому полягають причини їх виникнення? Перед розглядом цих причин необхідно зазначити, що існують різні види монополій, які можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної.

Природна монополія виникла внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або декількома фірмами. В її основі полягають особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом могуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т.д. Уявімо на хвилинку, що б було, якби наше суспільство обслуговувала більш ніж одна електрична компанія. Тоді кожен споживач повинен був би мати власну лінію напруги, технічне забезпечення, трансформатор і т. ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або декільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності.

З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним главкам, міністерствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції.

Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі, має набагато більше монопольної влади, аніж економічна, про яку буде вестися далі.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблеми монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Про неї головним чином буде вестися мова далі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона виростає на базі закономірностей господарського розвитку. Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі виробництва. Передумовою цих змін була промислова революція кінця XVIII - початку ХІХ ст., поява цілої низки винаходів, виникнення нових галузей промисловості та швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій промисловості. [2, с 179]

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на крупних підприємствах. Якщо процес концентрації виробництва відбувається безперервно протягом тривалого часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, то він вже набуває рис закону концентрації виробництва, дія якого з різною інтенсивністю спостерігалася на всіх етапах розвитку капіталізму, тобто починаючи з XVI ст. Щоб вижити у конкурентній боротьбі, яка була неминучою для процесу концентрації, підприємці були змушені впроваджувати нову техніку, розширювати далі масштаби виробництва. При цьому відбувалося розшарування підприємців на дрібних, середніх та крупних. І саме перед найкрупнішими з них нарешті постала проблема вибору: або продовжувати між собою виснажливу боротьбу, яку однозначно б “пережили” не всі, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Звичайно, далекоглядні виробники віддавали перевагу другому шляху і укладали між собою угоди (гласні і негласні, таємні), які й зараз є однією з найхарактерніших рис монополізації економіки. Отже, як можна бачити, виникнення підприємств-монополістів -- закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринку.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об'єднання компаній або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу -- це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об'єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

1.2 Форми монополій

Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію, коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виключне право на володіння і розпорядження певним матеріальним або нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо взяти більш скромний масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія буде досить типовою. В такому містечку існує одна електростанція, одна залізниця, єдиний аеропорт, один банк, одне крупне підприємство і т.д. Наприклад, у Бердичів чистою монополією можна вважати фабрику одежі або фабрику взуття.

Чиста монополія виникає звичайно там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є муніципальні комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї, змінюючи кількість товару.

Сучасна теорія виділяє три типи монополії: 1) монополія окремого підприємства; 2) монополія як змова; 3) монополія, що базується на диференціації продукту.

Все вищесказане про чисту монополію стосується першого типу монополій. Досягти такого монопольного становища нелегко і про це свідчить сам факт рідкісності таких утворень.

Більш доступним і поширеним є шлях змови чи угоди декількох крупних фірм. Він дає змогу швидко створити на ринку умови, коли продавці (виробники) знаходяться в “одній команді”, усувається конкурентна боротьба, передусім цінова і через це споживач опиняється у безальтернативних умовах.

Такі угоди вели до створення різних форм монополій. Першими з таких були початкові об'єднання -- пули, ринки, конвенції, корнери, які являли собою тимчасові угоди між підприємствами, як правило однієї галузі, з метою підтримання певного рівня цін або поділу отриманого прибутку. Проте такі об'єднання не були стійкими і створювалися лише на короткий термін для отримання одноразового або декілька-разового прибутку.

Проникнення монополій у всі сфери суспільного відтворення -- безпосереднє виробництво, обмін, розподіл та споживання -- призвело до появи більш стійких монополістичних об'єднань, які створювалися на тривалий строк. Із монополізацією сфери обігу виникли перші, найпростіші із п'яти основних форм монополій -- картелі та синдикати.

Картель -- це об'єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринки збуту.

Синдикат -- це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а значить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів реалізація продукції здійснюється через спеціально створену загальну збутову контору.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. У цьому випадку виникла необхідність об'єднання у межах однієї корпорації послідовних, взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості, які були задіяні у створенні кінцевого продукту. Можна сказати, що відбувалася вертикальна інтеграція, або комбінування. Наприклад, у межах гігантських автомобільних корпорацій об'єднувалися підприємства, що видобували сировину, виплавляли сталь, виробляли деталі і, нарешті, складали власне автомобілі. Саме на цій основі виникла така більш складна форма монополістичних об'єднань, як трест.

Трест -- це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва та виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, тобто відбувається об'єднання виробництва, збуту, фінансів, управління, а в залежності від суми вкладеного капіталу власники окремих підприємств, що входять до складу тресту, отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку. Спираючись на свою владу, компанії-трести проводили в межах своїх галузей вигідну їм політику і примушували слідувати їй інших галузевих виробників.

Потрібно відмітити, що історія трестів, картелів і синдикатів демонструє, що вони не вели до повного пригнічення конкурентних ринкових сил. Навіть у випадку захоплення всього галузевого виробництва трести не могли повністю вилучити конкуренцію з галузевого ринку. При збереженні постійної потенційної загрози проникнення в галузь нових виробників трести, що захопили все галузеве виробництво, зіштовхувалися з конкуренцією з двох боків: їм загрожувала конкуренція імпортних товарів та конкуренція товарів-замінників.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає в диверсифікацію - процес проникнення капіталу монополії в галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає сучасна основна форма монополістичних об'єднань - багатогалузевий концерн. Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і вироблений продукт, а головна фірма здійснює фінансовий контроль за іншими учасниками об'єднання.

Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном).

У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (небагато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спостерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4 крупних фірми.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька крупних продавців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціалістів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що новим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей товар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конкурентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключають увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оперативних заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” -- “один”, “опсонія” -- “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.[11, с. 37]



2. Огляд монополізації фірми у коротко- і довгостроковому періодах

2.1 Порівняльна характеристика монополії та конкуренції

При розгляді питань щодо конкуренції та монополії можна сказати, що вони набувають все більшого розвитку. Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. Ці проблеми в деякій мірі можна вирішити за допомогою методів конкурентної боротьби - це передусім поліпшення якості товарів і послуг, швидке оновлення асортименту продукції, дизайн, надання гарантій і після продажних послуг, тимчасове зниження цін, умов оплати тощо.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між підприємствами немонополістичного сектора економіки та різних форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва. З галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Конкуренція виконує такі функції, як: регулювання, мотивацію, розподіл, контроль.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конкуренція. Так, на нижчій стадії капіталізму, панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності.

3 виникненням монополій вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групових монополій) і дрібними та середніми фірмами.

Монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу, тому П.Самуельсон називає монополію економічним злом.

Отже, монополія - це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природну і відкриту монополію.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь - яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних сторін можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.[17, с. 225]

2.2 Короткострокова та довгострокова рівновага монополії

Фірма - монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг. Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску, справедливе як для моделі, так і для моделі.



Рис. 1.1 Максимізація прибутку монополією (модель TR,TC)

Рис. 1.1 ілюструє прийняття рішення монополістом за моделлю. Точки перетину кривих і і є точками беззбитковості, а виробництво в межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим. Відстань між кривими і по вертикалі показує величину економічного прибутку, крива якого побудована на графіку окремо. Відрізок відповідає його максимальній величині.

Графічно оптимальний обсяг випуску відповідає рівню виробництва, для якого криві і мають однакові кути нахилу. На графіку 1.1 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні і нахил кривої сукупного виторгу, визначає величину граничного виторгу, а нахил кривої сукупних витрат - величину граничних витрат. Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих і, монополія максимізує прибуток згідно з правилом.[4, c.96]



Рис. 1.2 Максимізація прибутку монополістом. Модель МRMC

На рис. 1.2 зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат. Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На графіку 1.2 монопольна ціна відповідає точці на кривій попиту.

Якщо на оптимальному обсязі випуску ціна перевищує величину середніх сукупних витрат, монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

.(1.1)



Рис. 1.3 Модель монопсонії

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли за оптимального обсягу випуску монопольна ціна нижча, ніж середні сукупні витрати, але вища за середні змінні витрати. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незначним.

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли і умова закриття. У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко.

Законом рівноваги монопольної фірми на ринку є рівність граничного виторгу і граничних витрат. Користуючись цим висновком, можна графічно зобразити ситуацію ринкової рівноваги монополіста в короткому періоді часу.

На рисунку зображено криву попиту (D), криву граничного виторгу (МR), криву граничних витрат (МС), криву середніх загальних витрат (АТС).

Ринкова рівновага монополіста у короткостроковому періоді виникне при рівні виробництва Q*, за якого криві граничного виторгу і граничних витрат перетинаються.

Якщо монополіст виробляє Q* одиниць продукції, крива попиту показує відповідний рівень ціни Р*. Крім того, оскільки крива середніх загальних витрат показує, що середні витрати становлять АТС*, коли випуск продукції Q*, то економічний прибуток з одиниці продукції становить (Р* -- АТС*). Отже, загальний економічний прибуток дорівнює:

TR=(р*--атс*) Q*. (1.2)

Заштрихована площа на рисунку відображає економічний прибуток фірми-монополіста.

Рис. 1.4 Ринкова рівновага монополіста в короткостроковому періоді



Рис. 1.5 Графічне зображення збитків монополіста

Слід зазначити, що чиста монополія не гарантує економічних прибутків. Якщо ситуація з попитом і витратами для монополіста несприятлива, то він може нести в короткому періоді збитки. Заштрихована площа на рисунку показує монополіста, які дорівнюють: (р₁ - А ТС₁)* Q*.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.



Рис. 1.6 Довгострокова рівновага фірми - монополіста

На рис. 1.6. зображені варіанти розвитку фірми з відповідними короткостроковими кривими середніх і граничних витрат, а також нанесені криві довгострокових середніх і граничних витрат. Кращим варіантом розвитку буде стан рівноваги, який одночасно є коротко- і довгостроковою рівновагою, оскільки в точці а перетинаються криві граничного виторгу і граничних витрат коротко - і довгострокового періоду:

. (1.3)

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати: .(1.4)

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток.

Поведінка монопсоніста є ніби дзеркальним відображенням поведінки монополіста (рис. 1.3). Якщо монополіст стикається з спадною кривою попиту, яка відображає середній виторг монополіста, то монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхідною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару. Висхідний характер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товару потребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тобто граничні видатки монопсоніста на покупку зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничних видатків відхиляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсоніста від купівлі кожної одиниці товару .

Оптимальна кількість товару, яку купить монопсоніст, визначається подібно до загального правила максимізації прибутку за рівнянням, що графічно відповідає точці перетину кривої попиту з кривою граничних видатків. Ціну товару монопсоніст знаходить на кривій пропонування, в точці. Точка є точкою рівноваги монопсоніста. Відповідно рівноважний обсяг покупок буде, а рівноважна ціна .

Рівняння є правилом максимізації вигоди монопсоніста.

Монопсонічна влада над ринком залежить головним чином від еластичності пропонування: чим вона менша, тим більшу владу над ринком має монопсоніст.[4,c.134]

2.3 Цінова дискримінація на монопольному ринку

Монопольна влада полягає у здатності фірми впливати на ринкову ціну. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, яка обмежується лише попитом споживачів, він є ціноутворювачем. Розглядаючи аналітичні та графічні моделі простої монополії, яка продає продукцію за єдиною ціною, ми визначили теоретичні принципи встановлення монополістом ринкової ціни, яка забезпечує максимізацію прибутку.

Проте на практиці фірмі - монополісту досить важко визначити криві середнього та граничного виторгів. Тому вона користується принципом ціноутворення, який дістав назву "витрати, плюс", тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту споживачів продукції монополії. Її можна обчислити на основі правила MR = МС з врахуванням показника еластичності. [6,с. 227]

Граничний виторг MR можна визначити , якщо про диференціювати функцію загального доходу TR=R(Q) як добуток двох функцій - Q і P(Q). У результаті отримаємо:

MR=P+Q. (2.1)

Скористаємося визначенням цінової еластичності попиту:

, тоді .

Звідси підстановки останнього співвідношення у формулу(9,5) отримаємо:

MR=P+Q. (2.2)

Тепер, оскільки мета фірми - максимізація прибутку, можна прирівняти граничний дохід до граничних витрат:

, (2.3)

і, перегрупувавши члени рівняння, отримаємо

.(2.4)

Тоді ціна монополіста дорівнюватиме

. [5,c.180]

З метою збільшення свого прибутку монополісти досить широко використовують цінову дискримінацію (від лат. Discrimination - розрізняти) - встановлення продавцем різних цін на різні одиниці того самого товару, що продають одному, або різним покупцям. При цьому відмінність у цінах не пов'язана з різними витратами, потрібними для постачання товарів чи обслуговування покупців.

Поняття цінової дискримінації було введено в економічну теорію в першій третині ХХ ст. Альфредом Пігу (1877-1959) - англійським економістом, послідовником А.Маршала. Він запропонував розрізняти три види, або ступені, цінової дискримінації.[5,c. 181]

Дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну. Резервна ціна - це максимальна ціна, яку погоджується заплатити кожен покупець за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу.

Припустимо, що фірмі точно відомо, яку суму згоден заплатити за товар кожен покупець, і вона має можливість призначити таку ціну. В результаті всі, хто оцінив товар вище граничних витрат, одержують можливість купити його і платять стільки, скільки були готові платити.

Наслідки абсолютної цінової дискримінації ілюструє рис. 2.1. Графік а) показує ринок простої монополії, яка призначає одну і ту ж ціну для всіх покупців; графік б) представляє ринок, на якому монополіст здійснює абсолютну цінову дискримінацію. За умови єдиної ціни монополіст виробляє обсяг Q_М за ціною Р_М, що значно погіршує ситуацію для споживачів порівняно з конкурентною рівновагою ринку (Q_С, Р_С): частина сукупного надлишку споживачів перетворюється на монопольний прибуток (площа А), частина стає безповоротно втраченою (площа В), і лише мала частина (площа S) залишається в надлишку споживачів.

Рис. 2.1 Вплив цінової дискримінації [9, 229]

Коли фірма здійснює цінову дискримінацію, то торгівля виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до Q_d (графік б), тобто до рівня конкурентної рівноваги, безповоротна втрата надлишку відсутня, всі, хто хотів купити - купив товар. Але весь надлишок споживачів перетворився на додатковий монопольний прибуток (площа А + В + S).

Запровадження цінової дискримінації, таким чином, пом'якшує недоліки монопольної влади. Ринковий обсяг пропонування розширюється до ефективного рівня конкурентного ринку, що веде до зростання загального добробуту суспільства, оскільки відсутні безповоротні втрати. Проте добробут зростає за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.

Реально цінова дискримінація не може бути абсолютною, тому що неможливо одержати інформацію про готовність платити кожного споживача. Проте деякі монополісти за родом своєї діяльності можуть приблизно оцінити готовність споживачів платити ту чи іншу ціну. Це стосується юристів, лікарів, архітекторів, які добре знають свою клієнтуру і беруть за послуги в залежності від платоспроможності клієнтів. Так само при оплаті за навчання в багатьох країнах враховують матеріальний стан студентів. Заможні студенти сплачують за навчання вищу ціну, ніж бідніші. Тим, хто потребує, вибірково надають матеріальну допомогу. Така політика навчальних закладів нічим не відрізняється від поведінки монополіста, що здійснює цінову дискримінацію.

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін в залежності від обсягів продажу. Цей спосіб, як і попередній, використовує спадну криву попиту, яка відображає зменшення готовності споживача платити зі збільшенням обсягу покупок. Так, обсяг Q₁ споживачі готові придбати за ціною Р₁ (рис. 2.1), а додатковий обсяг - від Q₁ до Q₂ - за значно меншою ціною Р₂ . Третій блок (Q₂ - Q₃) - за ще нижчою ціною Р₃. За єдиною ціною Р обсяг виробництва Q₃ приніс би фірмі значно менший прибуток, ніж блокове призначення цін на рівні Р₁, Р₂, Р₃.



Рис. 2.2 Цінова дискримінація другого ступеня [9, 230]

Багато фірм пропонують оптовим покупцям нижчі ціни, ніж тим, хто купує малу кількість. Вважають, що скидки зарекомендували себе як досить вдалий спосіб цінової дискримінації. Дискримінація другого ступеня розширює виробництво, вона може сприяти зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача.

Цінова дискримінація третього ступеня запроваджується тоді, коли можна визначити кілька окремих груп покупців з різною еластичністю попиту. Фірми здійснюють сегментацію ринку, розділяючи покупців в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. Наприклад, деякі люди готові платити вищу ціну за товар з фірмовим знаком, ділові люди готові платити будь-яку ціну авіакомпанії, в той час як пенсіонери можуть полетіти літаком лише за значного зниження ціни квитка. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями здійснюється шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Аналіз ціноутворення в цьому випадку досить складний, наслідки дискримінації неоднозначні. Вона може збільшити загальний ринковий надлишок, а може зменшити, або залишити незмінним. Єдиний очевидний висновок, що ця дискримінація збільшує прибуток монополії, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

Рисунок 2.3 ілюструє цінову дискримінацію третього ступеня на прикладі двосегментного ринку. Сегмент А має більшу еластичність попиту порівняно з сегментом В. Монопольний випуск Q_A+B встановлюється на рівні, де сумарна крива граничного виторгу MR_A+B перетинається з кривою граничних витрат всього випуску, тобто за умови: MR_A+B = МС_М (рис. 2.3 в).

Рис. 2.3 Цінова дискримінація третього ступеня [6,с. 231]

Для кожної з двох груп покупців з різною еластичністю попиту утворюється свій ринок. Обсяг продажу на окремих сегментах встановлюється так, щоб граничний виторг від кожної з груп покупців дорівнював граничним витратам всього обсягу виробництва, тобто MR_A = MR_В = МС_М, інакше прибуток буде зростати за рахунок ринку з вищим граничним виторгом. Таким чином, рівновага на сегменті ринку А встановлюється на обсязі Q_A за ціною P_A, a на сегменті В відповідно на обсязі Q_B за ціною Р_В. Сумарний обсяг продажу на двох ринкових сегментах визначає монопольний випуск: Q_A + Q_В = Q_M (рис. 2.3 в).

Цінова дискримінація третього ступеня найчастіше застосовується на ринках авіаперевезень, на залізничному транспорті, в кінотеатрах, тощо. Наприклад, на багатьох видах транспорту встановлюються пільгові ціни на квитки для дітей, студентів, пенсіонерів, решта пасажирів сплачують повну вартість квитка. Фірми виявляють групи пасажирів, яким треба і яким не треба знижувати ціну. Так, бізнесмен, якому терміново потрібно дістатись до іншого міста у справах, придбає квиток за будь-яку ціну. А транспортні компанії за наявності інформації щодо чутливості попиту різних категорій споживачів можуть успішніше здійснювати цінову дискримінацію.

Крім описаних основних форм існує також міжчасова цінова дискримінація. Стратегія полягає в тому, що спочатку ставлять високу ціну на товар для тих споживачів, які не зволікають з купівлею новинок, а потім ціна знижується для основної групи споживачів. Наприклад, ціни квитків на прем'єру фільму високі, на наступні покази - знижуються. Різновидом міжчасової цінової дискримінації є ціноутворення в пікові періоди, яке передбачає встановлення вищих цін в періоди підвищеного попиту. Наприклад, підвищення цін курортних путівок під час літніх відпусток, або вищі ціни на квитки до кінотеатру на вечірні сеанси і нижчі - на денні.

Спорідненим з ціновою дискримінацією є дещо інший спосіб захоплення споживчого надлишку - стратегія двокомпонентного тарифу. Вона полягає у тому, що споживач сплачує за певне благо як таке, а потім повинен платити окрему суму за кожну додаткову одиницю товару, яку він бажає спожити. Наприклад, телефонна компанія встановлює місячну абонентську плату плюс окрему плату за кожну розмову. Або інший приклад - споживач платить за вхід до парку і окремо сплачує за користування кожним з атракціонів.

Коли фірма не може застосувати цінову дискримінацію, вона може збільшити прибуток, застосовуючи торгівлю комплектами. Комплектуються товари високого попиту з тими, що купуються погано. Може бути мішане комплектування, коли товари продаються поодинці і в комплекті, причому ціна товару в комплекті менша. Таку стратегію застосовують ресторани, пропонуючи комплексні обіди і страви з меню на вибір. Різновидам комплектування є продаж основного товару разом з супутнім доповнювачем (копіювальна машина і папір, черевики і крем для взуття).



3. Антимонопольна політика на сучасному етапі

3.1 Антимонопольне законодавство

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Був створений закон, в якому оголошується незаконним створювати монополії або вступати в змову для обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної кампанії. Цим самим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його, монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостійність компаній, що поглинались, а картельні угоди замінювалися негласними “джентльменськими” угодами або так званим лідерством у цінах.

Порушення закону каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. дол. і тюремним ув'язненням до 3 років за кожне порушення. Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення.

Зловживаннями монопольним положенням рахуються:

- нав'язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне положення, або додаткових умов, що не ставляться до предмета договору, у тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів із метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерела постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і керування признається

- заборона створення нових підприємств або інших організаційних форм підприємництва в якийсь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво визначених видів товарів із метою обмеження конкуренції;

- примус підприємців до пріоритетного висновку договорів, першочерговому постачанню товарів визначеному колу споживачів; прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного положення на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

- надання окремим підприємцям податкових і інших пільг, що ставлять їх у привілейоване положення стосовно інших підприємців;

- обмеження прав підприємців по придбанню і реалізації то-варів;

- установлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Несумлінною конкуренцією признається:

- неправомірне використання товарного знака, фірмового най-менування або маркірування товару, а також копіювання форми, упаковування, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- навмисне поширення явно помилкових або неточних зведень, що можуть завдати шкоди ділової репутації або майнових інтересів іншого підприємця;

- одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним положенням і несумлінною конкуренцією здійснюється Антимонопольним комітетом відповідно до його компетенції. [7]

3. 2 Ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні

За словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть досвідченими експертами.

Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні являються ринки машинобудування -- 97,7%, медичної промисловості -- 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості -- 68,9%, металургії -- 44,9%. На початок 1995 року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.[11]

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції” караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення “демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки підприємців, які сприяють розвитку конкуренції”.

Антимонопольний комітет України утворився Верховною Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має прес з зображенням Державного герба України і свого найменування. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Зведення, отримані Антимонопольним комітетом України і його територіальних керувань і являющиеся комерційної таємниці, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням зведень, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітмет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне положення на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, що займає монопольне положення.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень.

Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%)

Штрафи на підприємців налагаются Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початко-вого стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України. [14.c.13]

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показала життя, уже начально обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшов навпаки й одержало відомі результати.