Досвід регулювання цін в країнах світу

Міністерство освіти і науки України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Кафедра обліку і аудиту

Реферат

з дисципліни:

„Ціноутворення”

на тему:

“Досвід регулювання цін в країнах світу”

ЗМІСТ

Вступ

1. Організація контролю за цінами з боку держави

2. Досвід регулювання цін в країнах світу

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але досвід показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни.

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відображення у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проблеми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді державного регулювання цін.

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану економічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі початкового формування ринкових відносин держава мусить безпосередньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсуючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в галузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.

Дана тема є актуальною, оскільки вивчення досвіду ціноутворення та регулювання цін закордонних країн дозволяє зрозуміти його закономірності й тенденції, використовувати отримані знання для формування цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.

Історія підтвердила неефективність як монополізованої, так і чисто ринкової економіки, віддавши перевагу економіці змішаного типу. Особливість останньої полягає в тому, що вона являє собою систему, яка поєднує на умовах рівноправності державний і недержавний сектори, при цьому державні органи створюють ефективну систему регулювання економіки, не порушуючи механізмів ринкового саморегулювання. У систему регулювання економічних відносин входять підсистеми фінансово-валютного, бюджетного, кредитного, податкового та цінового регулювання, головна мета якого полягає в підтримці балансу попиту та пропозиції, споживання й нагромадження, товарної та грошової маси.

Одним із найважливіших завдань держави є забезпечення такого співвідношення монополії і конкуренції, що не призводить до руйнівних наслідків в економіці. Це завдання вирішується за допомогою антимонопольного законодавства, уперше прийнятого в США наприкінці ХІХ ст. Антимонопольними вважаються закони, що забороняють угоди і дії, спрямовані на обмеження конкуренції: розподіл ринку, вертикальне чи горизонтальне фіксування цін, дискримінація в торгівлі тощо.

Більшість країн з економікою змішаного типу як загальну тактику використовують певні правила ціноутворення. Вони оформляються у вигляді законодавчих актів, що регламентують порядок і методологію формування цін. Методологічний аспект ціноутворення в розвинутих країнах полягає у визначенні державними органами загальних принципів, методів і нормативів встановлення цін. Крім прийняття рішень із стратегічних і тактичних питань, державні органи беруть на себе функцію введення конкретних цін на товари і послуги, що мають для національної економіки вирішальне значення. Поряд із прямим встановленням і регулюванням цін державні органи здійснюють і контроль над ними. Сфера контрольованого державою ціноутворення становить від 10 до 30 % загального обсягу продукції, що випускається.

1. ОРГАНІЗАЦІЯ КОНТРОЛЮ ЗА ЦІНАМИ З БОКУ ДЕРЖАВИ

Характерною ознакою ринкової економіки є вільні відносини між суб'єктами господарювання та вільне ціноутворення. Однак у будь-якій державі навіть з розвиненою ринковою економікою абсолютно вільного ціноутворення не може бути.

По-перше, діють об'єктивні економічні закони, що обмежують ціни. З одного боку, будь-який виробник або реалізатор не може запропонувати ціну на свій товар, що буде нижчою за вартість сировини, матеріалів, комплектуючих, робочої сили, непрямих витрат, тобто нижчою за собівартість. З іншого боку, об'єкти ринку не можуть встановлювати ціну, що перевищуватиме попит, тобто таку, за якою споживач може придбати цей товар. Якщо ці вимоги не виконуються, виробник може не відшкодувати коштів, які вклав у виробництво продукту.

По-друге. В умовах ринкової економіки діє система саморегулювання цін. Так, виробник не зацікавлений встановлювати надто високі ціни, тому що це об'єктивно зменшує обсяги реалізації його продукції й отриманий прибуток. В умовах конкурентного ринку постійно точиться боротьба за ринки збуту, і виробники, аби вийти переможцями, змінюють ціни на свої товари. Це дуже складний процес, що має правила, норми, яких повинні дотримуватися всі суб'єкти ринку.

По-третє. У будь-якій державі (з розвиненою ринковою економікою чи з командно-адміністративною системою) державні органи впливають на процеси ціноутворення. Так, в Україні нині діють різні ціни залежно від ступеня регулювання: фіксовані, регульовані, вільні, індикативні.

Більшість країн мають так звану змішану економіку, що базується на ринковій конкуренції та макроекономічному регулюванні з боку держави. Загалом перехід будь-якої держави до ринкових відносин у кінцевому підсумку сприяє розвитку економіки. Однак при цьому збільшується кількість кризових ситуацій. Тому держава повинна втручатись в екрномічні процеси з метою пом'якшення наслідків негативних явищ. Впливаючи на ціни, держава намагається зменшити циклічні коливання процесів виробництва та реалізації, а також перерозподілити ресурси між галузями, підприємствами. Загалом такий вплив має кризовий характер.

Однак державний вплив на ціни здійснюється не лише через систему ціноутворення, а й шляхом регулювання ставок оподаткування, відсоткових ставок за кредити, розмірів орендної плати, зменшення окремих витрат підприємства тощо.

Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

* дискримінація щодо інших підприємств;

* відмова надавати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі;

* встановлення будь-яких примусових умов при укладенні договорів, на постачання товарів, сировини, що наперед неприйнятні для споживача (у роздрібній торгівлі така ситуація може виникнути під час продажу товарів у наборі);

* примушування підприємств, які купують товари, купувати їх лише у конкретного виробника, неможливість укладати угоду з іншими тобто обмеження конкуренції;

* пропонування демпінгових цін;

* відмова постачати товари окремим підприємствам-реалізаторам;

* повний контроль за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

За таких умов лише антимонопольні комітети можуть приймак відповідні рішення та припиняти цю практику.

Мета державного регулювання цін:

* забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих веретв населення;

* стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення. Основною причиною необгрунтованого підвищення цін на продукцію державними підприємствами є їх монопольне становище. Як наслідок виникає дефіцит товарів, підвищуються ціни на сировину та паливо, зникає звичайна конкуренція;

* соціальний захист населення, тобто диференційований підхід встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні реальних доходів населення, у забезпеченості продуктами (насамперед першої необхідності) різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Особливо це стосується пенсіонерів, дітей дошкільного та молодшого шкільного віку, інвалідів І, ІІ груп та ін. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті тощо;

* формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити. Ця проблема розв'язується зменшенням податків для виробників, наданням дотацій на продукцію, гарантуванням виробникові збуту продукції через свої підприємства торгівлі;

* запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей; кліматичних умов; наявності сировини, матеріалів; політичної ситуації у країні; становища держави у світовому поділі праці.

Загалом регулювання цін може бути прямим (встановлення певних правил ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впливу на виробничу та комерційну діяльність підприємства).

Суть прямих методів така. В умовах ринкової економіки підприємство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, однак при цьому воно має враховувати чинні в державі законодавчі та нормативні акти. Відхилення від встановлених норм і правил проявляється у процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою та банківською системами, податковою адміністрацією та ін.

У період інфляції виникає дефіцит товарів, ціни підвищуються, знецінюються гроші. За цих умов держава втручається в діяльність підприємств, регулюючи ціни на найважливіші товари та послуги для населення, вживаючи антимонопольних заходів, намагається зменшити соціальне напруження в суспільстві. Пряме регулювання здійснюється в галузях суспільного користування (електроенергетиці, громадському транспорті, зв'язку, водопостачанні тощо).

Непрямі методи передбачають зміну кон'юнктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здійснюються в різних формах - від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через встановлення норм і нормативів. Ці методи не мають безпосередньої дії, але сприяють уповільненню підвищення цін у масштабах економіки.

Ступінь регулювання цін з боку держави визначається економічними умовами, що складаються в державі. Якщо кризові тенденції уповільнються, то й держава обмежує регулювання цін.

2. ДОСВІД РЕГУЛЮВАННЯ ЦІН В КРАЇНАХ СВІТУ

У державах з розвиненою ринковою економікою запроваджуються різні методи державного регулювання цін, що відповідають загальній політиці держави та напрямкам розвитку економіки.

Так в США помітне прискорення темпів зростання оптових та роздрібних цін на внутрішньому ринку в 1970-х рр., переростання помірної інфляції в галопуючу призвели до необхідності модифікації економічної стратегії країни. Першою найбільш природною реакцією держави стала спроба перемогти інфляцію за допомогою методів прямого регулювання цін. У серпні 1971 р. з ініціативи адміністрації Р. Ніксона в США вперше за післявоєнні роки був установлений централізований контроль над цінами. Хоча президент Р. Ніксон і був проти встановлення прямого контролю над цінами і заробітною платою, однак складне економічне становище країни і тиск суспільної думки змусили його піти на крайні заходи. Цьому сприяли такі обставини: у сформованій економічній ситуації зниження рівня інфляції викликало б вкрай хворобливі наслідки, насамперед збільшення масштабів безробіття; домінувала точка зору, що інфляція може бути обмежена без зменшення зайнятості у разі, якщо буде введено контроль над цінами.

Не маючи альтернативної програми непрямого регулювання економіки, президент був змушений піти на заморожування цін і заробітної плати. Слід зазначити, що в короткостроковому періоді пряме регулювання цін сприяло стабілізації економіки країни: до осені 1972 р. знизилися темпи підвищення оптових та роздрібних цін, трохи збільшилася зайнятість, став швидко зростати ВНП. Однак незабаром виявилися негативні наслідки централізованого регулювання. Заморожування цін і заробітної плати обмежувало міжгалузевий перелив капіталів, гальмувало інвестиційну політику, знижувало рівень ділової активності, стримувало зростання доходів. Уже в травні 1974 р. адміністрація Л. Форда відмовилася від прямого контролю над цінами.

Спроби прямого регулювання цін відбувалися і в наступні роки. Вони торкалися, насамперед, внутрішніх цін на енергоносії, що, відбиваючи зростання імпортних цін на нафту, нафтопродукти й природний газ, росли в 1974--1981 р. високими темпами, стимулюючи розкручування інфляційної спіралі. Заморожування внутрішніх оптових цін на нафту, нафтопродукти та природний газ, стримуючи розвиток інфляційних тенденцій, призвело до низки негативних наслідків в економіці. Зменшення інвестицій в енергетичне господарство, відсутність зацікавленості видобувних корпорацій у розробці нових родовищ нафти й природного газу через контроль над рівнем цін призвели до того, що імпорт нафти в США, незважаючи на зростання світових цін, продовжував аж до 1981 р. збільшуватися високими темпами. Р. Рейган після свого обрання президентом у січні 1982 р. скасував контроль над внутрішніми цінами на нафту й нафтопродукти.

Нині американська адміністрація, обмежуючи державне фінансування і пряме регулювання цін на окремі товарні групи, робить наголос на активному використанні ринкових важелів і методів непрямого регулювання, що сприяють загальному оздоровленню економічного становища в країні. У цілому такий підхід робив останні роки стабілізуючий вплив на розвиток інфляційних процесів.

Серед основних напрямів непрямого регулювання цін можна виокремити такі: регулювання дисконтної ставки федеральних резервних банків; скорочення дефіциту державного бюджету; федеральні закупівлі товарів і послуг; податкова політика.

Ці напрями державної макроекономічної політики впливають на зміну співвідношення попиту та пропозиції на внутрішньому ринку США й у такий спосіб визначають базові пропорції обміну та рівня цін.

Пряме державне регулювання цін зараз застосовується лише у високомонополізованих галузях, що підпадають під юрисдикцію антитрестівського регулювання. Так, спеціальні комісії встановлюють тарифи на користування електроенергією і деякі комунікаційні послуги. Усього в США державою регулюється від 5 до 10 % цін.

Особливо варто зупинитися на державному регулюванні цін на продукти аграрного комплексу. У рамках федеральних сільськогосподарських програм фермери, що займаються вирощуванням зернових, одержують від Міністерства сільського господарства США позики на фінансування виробництва. Зібраний врожай вони можуть продавати за ринковими цінами і розплачуватися за позики частиною виторгу. Якщо ринкові ціни опускаються нижче рівня контрольних цін, встановлених конгресом, то фермер може здати врожай державі за контрольними цінами, розраховуючись за позику й одержуючи прибуток. У такий же спосіб регулюються ціни в молочній промисловості. Конгрес визначає «справедливий» рівень контрольних цін на молоко, олію, сир. Якщо ринкові ціни знижуються нижче цього рівня, то продукти скуповує держава і використовує їх на: безкоштовні сніданки для школярів, допомогу біднякам, продовольчу допомогу слаборозвинутим країнам, а також продає іншим державам.

Сільськогосподарський закон, прийнятий у США в 1985 р., вніс зміни в американську аграрну політику. Відповідно до цього закону були істотно знижені заставні ставки, що визначають обсяг наданих фермерам кредитів. Для пшениці й кормового зерна рівень заставних ставок становить у даний час 75--85 % середньоринкової ціни за попередні п'ять років, при цьому міністру сільського господарства надано право знижувати їхній рівень ще на 20 % з метою підвищення конкурентоспроможності американської продукції на світовому ринку. При цьому держава прагне підтримувати співвідношення між цінами на сільськогосподарські продукти і товари, що придбаваються фермерами. У цілому контроль над цінами здійснюють антитрестовські управління Міністерства юстиції і Федеральна торгова комісія.

У Франції роль держави зводиться до прямого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію, газ, електроенергію, транспортні послуги. До державного сектору в економіці країни належать лише галузі-монополісти (газова промисловість, електроенергетика, транспорт), національний та комерційні банки, страхові компанії. Для підприємств цих галузей встановлюється більшість показників і параметрів господарської діяльності. Нині співвідношення регульованих державою та вільних цін тут становить 20-80 %. Регулювання цін у цій країні є однією зі складових загальної державної політики регулювання економіки.

У зв'язку з економічною кризою в середині 60-х років XX ст. уряд почав запроваджувати нову економічну політику (розвиток без інфляції) з одночасним заморожуванням цін на продукти харчування та послуги. Така політика жорсткого регулювання тривала до 80-х років. Згідно з нею передбачалося встановити:

- контракти стабільності -- держава укладала угоду з підприємством-виробником, згідно з якою воно мало право підвищувати ціни на одні товари, однак при цьому знижувати ціни на інші. Головна мета -- підтримати стабільність загального рівня цін;

- програмні контракти -- поширювались на товари, які були під контролем держави. Підприємство-виробник мало надавати державним органам усю інформацію стосовно власних інвестицій, фінансового стану, зайнятості, перспектив розвитку та виходу на зовнішній ринок, встановлення цін, стану ринку та конкуренції, якості виробів тощо. Рішення стосовно цін приймала держава;

- контракти проти підвищення цін. Якщо підприємство-виробник укладало такий контракт, уряд брав на себе зобов'язання не вживати заходів щодо підвищення витрат виробництва.

Водночас уряд Франції почав застосовувати заходи щодо блокування та регулювання цін.

Однак поступово з'ясувалося, що система жорсткого контролю за цінами неефективна. Це призводило до того, що ринок ставав менш гнучким, скорочувалось виробництво, обмежувалась мобільність ринків праці, товарів і послуг. Тому уряд Франції прийняв нову програму лібералізації цін. Починаючи із середини 80-х років з-під державного контролю було вивільнено до 90 % цін на продукцію промислового виробництва. Проте контроль за цінами став іншим. В основному використовувались непрямі методи регулювання. Тому водночас з лібералізацією цін було прийнято рішення про цінову конкуренцію, згідно з яким заборонялося утворювати будь-які спілки виробників, імпортерів, оптових і роздрібних реалізаторів, а також заборонялись угоди про різні види мінімальних і рекомендованих цін.

Водночас зі зміною політики уряду Франції у сфері регулювання цін було змінено й систему органів ціноутворення, які були перетворені в департаменти з конкуренції Міністерства планування та фінансів, галузевих міністерств. Головним завданням контролерів був нагляд за державною дисципліною цін.

Іспанія. Регулювання і контроль над цінами в Іспанії держава здійснює на товари першої необхідності, а також на товари і послуги, виробництво яких монополізовано. Списки товарів і послуг, що підпадають під примусове ціноутворення, регулярно публікуються в бюлетенях комерційної інформації. Це стосується в основному продукції підприємств держсекторів і деяких часток компаній.

Контроль над формуванням цін здійснюється Вищою радою з цін при Міністерстві економіки і фінансів, що є робочим органом Урядової комісії з економічних питань. Державне регулювання цін здійснюється на основі дозвільних, повідомних і місцевих цін.

Дозвільні ціни. Державна чи приватна компанія, що передбачає підвищення цін на конкретний товар чи послугу, направляє клопотання у Вищу раду з цін і після одержання дозволу від урядової комісії проводить підвищення цін. Такі ціни встановлюються на: соєву олію, електроенергію, газ, бензин, гас, дизпаливо, нафту для виробництва добрив та інші види палива, фармацевтичні товари, страхування в сільському господарстві, поштові й телеграфні послуги, послуги телефонного зв'язку, залізничні, автомобільні, пасажирські та вантажні перевезення, морські пасажирські перевезення в межах країни, а також фрахтування суден для даного виду перевезень, повітряні перевезення пасажирів у межах країни.

Повідомні ціни. Підвищення цін на такі товари, як стерилізоване молоко, рослинна олія, фуражне зерно, мінеральні добрива відбувається після повідомлення Вищої ради з цін про майбутнє підвищенні за один місяць до його здійснення.

Місцеві ціни. Підвищення цін на такі товари і послуги, як водопостачання для потреб населення, міські пасажирські перевезення, залізничні перевезення, послуги клінік, санаторіїв, лікарень, належать до компетенції провінційних комісій з цін.

У всіх випадках клопотання, що направляються до Вищої ради з цін чи в провінційні комісії, повинні містити: опис товарів і послуг, на які пропонується підвищення цін; структуру витрат виробництва; опис способів реалізації товарів і послуг; діючі ціни й тарифи на ці товари і послуги, а також передбачувані нові ціни й тарифи; обґрунтування зростання витрат виробництва, а отже, збільшення цін.

Список товарів і послуг, ціни на які підпадають під державне регулювання, значно скоротився в останні роки. Так, кількість галузей економіки, де існувало активне втручання держави в ціноутворення, скоротилося з 174 до 21. Нині питома вага встановлюваних безпосередньо державою регульованих цін у загальній структурі споживчих цін становить близько 10 %.

Данія. Система ціноутворення в Данії складається під впливом ринкових чинників. Державний вплив на формування цін дуже обмежений і полягає головним чином у сприянні формування максимально сприятливих умов для вільної конкуренції приватних виробників, що самі встановлюють ціни на свою продукцію виходячи з таких критеріїв, як обсяги виробничих витрат, співвідношення попиту та пропозиції тощо. Гнучке застосування системи споживчих податків дозволяє уряду впливати на рівень цін тих чи інших товарів і впливати на споживання в бажаному напрямі (наприклад, обмежувати споживання спиртних напоїв та ін.). Ціни й тарифи в державному секторі, масштаби якого невеликі, визначаються фолькетингом, муніципальною та міською владою. Питома вага встановлюваних безпосередньо державою твердих чи регульованих цін становить близько 6 %. Основним юридичним актом з ціноутворення є Закон про конкуренцію, прийнятий фолькетингом 1 червня 1989 р. Нагляд за діяльністю монополій в галузі ціноутворення здійснює Рада з питань конкуренції, члени якої призначаються міністром промисловості на чотирирічний термін.

У разі порушення порядку встановлення цін рада зобов'язує підприємця протягом певного терміну (до одного року) ввести прийнятні ціни на свою продукцію чи використовувати конкретні правила розрахунку цих цін. Якщо підприємець відмовляється надати раді необхідну інформацію і при цьому неодноразово й грубо порушує положення Закону про конкуренцію, то рада може направити спеціальне звертання Міністерству промисловості з викладом своїх пропозицій про характер санкцій стосовно порушника. Тексти звернень публікуються в пресі.

Хоча в Данії фактично відсутня система державних дотацій до цін, однак у сфері споживання надаються державні субсидії на придбання медичних препаратів. Але цей порядок розглядається як елемент системи соціального забезпечення, а не як дотації до цін.

Процес ціноутворення на сільгосппродукцію складається під впливом механізму сільськогосподарської політики ЄС. При цьому в Данії існує досить розгалужена система державної підтримки фермерів, що передбачає, зокрема, надання державних гарантій на позики та пільгові рентні умови для капітального будівництва, ведення дренажних і зрошувальних робіт, впровадження енергозберігаючих систем.

Розглянемо механізм державного регулювання цін у Греції. Нині питома вага регульованих цін тут становить приблизно 20 % загальної кількості споживчих товарів і послуг. Усі товари та послуги, на які встановлюються і регулюються ціни, поділяються на дві групи.

До першої групи входять товари та послуги, ціни на які встановлює уряд або інші державні установи. Рішення про зміну цін на пшеницю, тютюн і про зміну тарифів на електроенергію, громадський транспорт, зв'язок, авіапасажирські перевезення покладено на Міжміністерський комітет з цін і доходів, який очолює міністр національної економіки.

До другої групи входять товари, ціни на які можуть встановлюватись також при узгодженні з місцевими органами.

Крім того, у Греції держава встановлює розмір орендної плати за житло, хоча житловий фонд перебуває у приватній власності.

Право встановлювати або обмежувати ціни має також особливий відділ Міністерства торгівлі країни. Цьому відділу підпорядкований підрозділ ринкової політики, який постійно контролює ціни на ринку.

Крім того, двічі на рік здійснюється розпродаж товарів за зниженими цінами.

Швеція. Викликає інтерес досвід державного регулювання цін у Швеції. Насамперед, слід зазначити, що тут спостереження і контроль над цінами веде спеціальний орган -- Державне управління цін і конкуренції, підлегле Міністерству цивільної адміністрації. Крім того, у всіх 23 губерніях Швеції існують контори з проведення такої роботи чисельністю від 2 до 10 чоловік. І це на дев'ятимільйонне населення!

На думку шведських експертів, заморожування цін ефективне лише в короткостроковому плані -- для відновлення різких дисбалансів на ринку і придушення сплесків інфляції. Закон про регулювання цін надає право здійснювати заходи для прямого впливу на ціни (заморожування) у разі війни чи небезпеки її виникнення або у разі загрози значного загального підвищення цін. Законом передбачена також можливість для держави встановлювати максимальний рівень цін на окремі товари; вводити порядок, за якого підвищення цін дозволяється лише після подання попереднього повідомлення про це та обґрунтування розміру підвищення. Кардинальні рішення з питань державного регулювання цін, конкуренції й доходів приймаються тільки парламентом.

Вплив на рівень цін здійснюється через державну монополію та державні заходи. Так, існує державна монополія на вино-горілчані вироби, поштові й деякі інші види телекомунікацій, поштових послуг, на аптечну торгівлю. Значний вплив на ціни чинить державний енергетичний концерн і шведські залізниці.

Крім того, держава твердо регулює закупівельні ціни на такі найважливіші види сільськогосподарської продукції, як зерно, молоко, м'ясо, яйця й низка інших продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, з урахуванням інтересів фермерів. Щорічно в переговорах між урядом та об'єднанням сільськогосподарських виробників за участю представників споживачів встановлюється рівень цін на продовольчі товари. Основна форма відшкодування витрат сільськогосподарським виробникам пов'язана зі щорічним фіксуванням щодо високого гарантованого рівня цін, що закріплюється в переговорах між урядом і фермерами.

Важливе джерело коштів для субсидування сільського господарства Швеції -- митні збори на імпортовану сировину. Вони встановлюються в розмірі різниці між більш високими цінами на внутрішньому ринку і цінами зовнішнього ринку.

Особлива сфера ціноутворення -- ціни на житло. З урахуванням їх надзвичайно високого рівня держава видає житлові субсидії й позики.

Слід зазначити, що у Швеції з урахуванням зростання цін ведеться індексація доходів населення (один раз на рік). Враховується індекс цін на товари, що входять у мінімальний споживчий кошик, однак індексація доходів має обмежені масштаби. Фактично вона вважається заходом, що сприяє врахуванню інфляції в механізм ціноутворення. Індексація має місце лише в окремих угодах тривалого характеру, а також у контрактах з наймання житла та приміщень. Певною формою індексації доходів є нарахування базових сум, що використовуються для щорічного нарахування пенсій. Для обчислення базової суми, що фіксується на рік, враховуються споживчі ціни.

Застосування тих чи інших форм контролю над цінами та їх обмеження змінюються залежно від економічної ситуації та динаміки цін. Дуже істотним є обмеження частки заробітної плати, що компанії мають право переносити на ціни. Так, останніми роками ця частка варіювала від 40 до 65 %. Природно, що введення такого обмеження впливає на можливості збільшення заробітної плати.

Норвегія. Правовою основою для державного регулювання цін у Норвегії є Закон про контроль за цінами, прибутком і обмеженням конкуренції, затверджений у 1953 р., а також низка королівських резолюцій, виданих на підставі цього закону. Контроль за дотриманням законодавства, що регулює питання ціноутворення та підприємництва, здійснює система органів, серед яких найважливішими є спеціалізовані органи ціноутворення: Рада з цін, Директорат з цін, Державна інспекція з цін.

Держава визначає максимальні та мінімальні рівні цін, робить заморожування цін, установлює порядок обчислення цін, знижок і надбавок, максимальні рівні прибутку й інші правила в галузі ціноутворення. Основою для встановлення внутрішніх цін у Норвегії є світові ціни. Залежність економіки Норвегії від зовнішнього ринку змушує уряд проводити політику захисту своєї економіки, у тому числі й шляхом спостереження за відповідністю рівнів та співвідношенням зовнішніх і внутрішніх цін. Якщо імпорт призводить до небажаної зміни співвідношення цін на внутрішньому ринку, то уряд обмежує імпорт.

Австрія. Державне регулювання цін здійснюється на основі Закону про ціни (1976 р.), Закону про картелі (у редакції 1988 р.), Антидемпінгового закону (1985 р.). Держава регулює близько 10 % цін (брухт і відходи чорних металів, фармацевтична сировина, лікарські препарати, електроенергія, газ, теплопостачання). Парламент країни встановлює ціни на тютюн, тютюнові вироби, сіль, поштові збори, телефонні, телеграфні та залізничні тарифи. Міністерство фінансів установлює ціни на спиртні напої. Міністерство економіки Австрії має право вводити регулювання цін на термін до 6 місяців на будь-який товар чи вид послуг. На термін до 6 місяців воно може встановлювати ціни або коли вони необґрунтовано підвищуються одним чи кількома підприємствами, або коли підприємці не зменшують ціни на готову продукцію у разі зниження цін на використовувану для її виробництва сировину та матеріали. Економічна виправданість ціни при цьому розглядається з позицій інтересів розвитку економіки в цілому та споживачів, а не фактичної собівартості продукції окремо взятого підприємства.

Швейцарія. У законодавчому порядку регулюються ціни майже на половину товарної продукції сільського господарства. Державне регулювання охоплює ціни на харчове і кормове зерно, цукровий буряк, рапс, молоко. Довідкові ціни встановлюються на м'ясо. Обмежене регулювання цін зі спостереженням за ними здійснюється на текстильні товари, одяг, іграшки, музичні інструменти.

У Швейцарії контролюються ціни на товари, які захищає чи субсидіює держава. Органом ціноутворення у Швейцарії є Федеральне відомство з контролю за цінами. Процес ціноутворення здійснюється тут відповідно до постанови федерального уряду про захисні ціни на товари, низки законів і постанов для конкретних галузей і видів продукції.

Австралія. У цій країні немає спеціальної системи регулювання цін. Контроль за цінами на хліб, молоко, яйця здійснюється в ряді штатів спеціальними уповноваженими організаціями, що входять до складу казначейств цих штатів. Уповноважені організації регулярно переглядають максимальний рівень цін на дані товари. На інші масові сільськогосподарські товари призначаються мінімально гарантовані закупівельні ціни. Оптові ціни не можуть бути підвищені без попереднього повідомлення (за 21 день) Управління зі спостереження за цінами, що входить до складу національного казначейства.

Японія. У Японії заборонено встановлювати несправедливі як монопольно високі, так і монопольно низькі ціни, що переслідують мету «вибити» конкурента з ринку. Введено обмежувальні заходи щодо одночасного підвищення цін. Вони поширюються на галузі, де обсяг виробництва перевищує 30 млрд йен. Якщо в таких галузях більше двох фірм у межах трьох місяців підняли ціну приблизно на ту саму величину в абсолютному вираженні чи у відсотках, то Комісія зі справедливих угод вправі зажадати від них доповіді про причини такого підвищення і у разі необхідності почати розслідування. Винятки передбачені лише на випадок різкого погіршення ділової кон'юнктури, коли ціни падають нижче витрат і виникає погроза банкрутства значної кількості фірм галузі. З дозволу комісії в таких випадках допускається узгодження виробниками обсягів виробництва, продажів, капіталовкладень, рівнів завантаження устаткування та цін. Коли комісія одержує заяву з проханням про дозвіл таких дій, вона зобов'язана в короткий термін оприлюднити причини своєї згоди чи відмови. Приймаючи рішення, вона зобов'язана консультуватися з міністром, до сфери компенсації якого входить галузь.

Держава регулює ціни на рис, пшеницю, м'ясо й молочні продукти, залізничні тарифи, тарифи на водо- і теплопостачання, електроенергію і газ, освіту й медичне обслуговування. У цілому регулюється близько 20 % споживчих цін.

Фінляндія. Фінляндію в 1980-ті рр. називали «скандинавською Японією», оскільки вона досягла високого рівня економічного розвитку і посіла одне з провідних місць у світі за рівнем життя населення. І хоча економіка Фінляндії спирається в основному на приватну власність і вільне підприємництво -- держава відіграє роль важливого регулятора економічного розвитку країни і, зокрема, політики встановлення цін.

У політиці ціноутворення державі належать важливі функції. Через Міністерство торгівлі здійснюються планування та контроль над цінами на продукти харчування, зерно, енергоносії (особливо бензин), продукцію вино-горілочної промисловості. Значна роль державного сектору в кредитуванні підприємництва, орієнтованого на реалізацію товарів і послуг за цінами, доступним для середніх і нижчих шарів населення. Фірми, що організують продаж товарів за низькими цінами, одержують від держави кредит на значні терміни під низькі відсотки. У цілому система ціноутворення Фінляндії відрізняється гнучкістю і стимулюванням споживання, особливо в галузі роздрібних цін і послуг.

У соціально орієнтованій ринковій економіці Фінляндії через ціни, податкове регулювання забезпечується проведення низки заходів, спрямованих на підвищення життєвого рівня населення. Взяти, приміром, торгівлю овочами, фруктами, цитрусовими.

У цій північній країні цілий рік є досить представницький вибір таких продуктів за невисокими цінами. Держава заохочує торгівлю вітамінізованими продуктами, не обкладаючи податком їх ввезення у країну, а в деяких північних районах існують також пільги на їх реалізацію.

Практично всі національні програми у найважливіших галузях економіки Фінляндії ґрунтуються на планово-розрахунковому ціноутворенні, тому що ринкове ціноутворення ефективно регулює лише поточні потреби суспільства.

Таким чином, держава в цивілізованих країнах не усувається від контролю за ціноутворенням на внутрішньому ринку і від раціонального регулювання цін, причому вирішує ці завдання різноманітними методами, з урахуванням особливостей розвитку ринкової економіки в кожній із них.

ВИСНОВКИ

На основі вище розкритої теми: «Досвід регулювання цін в країнах світу» можна зробити наступні висновки:

1. Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки.

2. Вивчення досвіду ціноутворення та регулювання цін закордонних країн дозволяє зрозуміти його закономірності й тенденції, використовувати отримані знання для формування цінового механізму в Україні в період переходу її економіки до ринку.

3. Особливе значення має антимонопольне регулювання, яке передбачає вжиття різних заходів у разі порушення підприємствами ділових відносин: дискримінація щодо інших підприємств, відмова надавати знижки окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі, встановлення будь-яких примусових умов при укладенні договорів, на постачання товарів, сировини, примушування підприємств, які купують товари, купувати їх лише у конкретного виробника, обмеження конкуренції, пропонування демпінгових цін, відмова постачати товари окремим підприємствам-реалізаторам, контроль за встановленням ціни виробника в роздрібній торговельній мережі на всій території.

4. Мета державного регулювання цін - забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке б не призводило до руйнівних наслідків для економіки, здійснення соціальної політики держави та захист окремих веретв населення; стримування інфляційного підвищення цін; соціальний захист населення; формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити; запобігання споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров'ю людини.

5. Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей; кліматичних умов; наявності сировини, матеріалів; політичної ситуації у країні; становища держави у світовому поділі праці.

Таблиця 1 Державне регулювання цін зарубіжних країн

6. Регулювання цін може бути прямим (встановлення певних правил ціноутворення) та непрямим (через механізм економічного впливу на виробничу та комерційну діяльність підприємства).

7. Суть прямих методів така: в умовах ринкової економіки підприємство-виробник самостійно встановлює ціни на свої вироби, однак при цьому воно має враховувати чинні в державі законодавчі та нормативні акти. Відхилення від встановлених норм проявляється у процесі взаємодії підприємства з партнерами, кредитно-фінансовою та банківською системами, податковою адміністрацією та ін.

8. Непрямі методи передбачають зміну кон'юнктури, встановлення оптимального співвідношення між попитом і пропозицією. Вони здійснюються в різних формах - від державних замовлень до регулювання витрат підприємств через встановлення норм і нормативів.

9. Регулювання цін в країнах світу можна представити у вигляді таблиці:

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Колесников О.В. Ціноутворення: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 144 с.

2. Корнєв В.Л. Цінова політика підприємства: Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 257 с.

3. Литвиненко Я.В. Сучасна політика ціноутворення: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

4. Тормоса Ю.Г. Ціни та цінова політика: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001. - 122 с.

5. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А.І. Кредісова - К.: ВІРА-Р, 2000. - 448 с.