Однак, незважаючи па складні умови Визвольної війни середини XVII ст., фінанси України в цілому були добре організовані. Державний скарб, успішно долаючи труднощі, виконував покладені на нього важливі функції.

Гетьман І. Брюховецький зробив невдалу спробу відокремити державні фінанси і передати їх до Московського царського скарбу, встановив посаду генерального підскарбія. З цього часу починається втручання Москви у фінансові справи України. Неподільність особистих коштів гетьмана і державного скарбу негативно відбивалися на українських фінансах. Так, при арешті гетьмана І. Самойловича був конфіскований і державний скарб, половину коштів забрала Москва, половину залишилося новому гетьману І. Мазепі, за якого приватний і державний доходи знову були об'єднані. Після його смерті комісія на чолі з Карлом XII визнала спадщину гетьмана приватною і передала його небожеві А. Войнаровському. Тим самим мазепинці за кордоном, зокрема гетьман П. Орлик, були змушені витрачати свої кошти па державні справи. Конституція 1710р., складена П. Орликом, обмежувала права гетьмана у розпорядженні державними коштами, військовий скарб відділявся від гетьманського та віддавався генеральному підскарбієві. На утримання гетьмана виділялись доходи з індукти, Гадяцького полку і Шентаківської сотні. Податки зменшувалися, оренда, збори на утримання війська скасовувалися.

У роки правління Малоросійських колегій (1722--1727 і 1764-- 1782рр.) було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків, збирачі яких щомісяця і кожну третину року подавали у колегію рапорти про свою роботу. В 1725 р. було відіслано до Росії 244 255 крб. податків.

Гетьман Д. Апостол реорганізував українські фінанси, відновив посаду генерального підскарбія, відокремив державний скарб від приватного скарбу гетьмана, встановив окремий державний бюджет ("військовий скарб"), розмір видатків у сумі 144 тис крб. щорічно. Проте державний скарб залишався під контролем російського уряду. Спеціальні інструкції регулювали діяльність двох генеральних підскарбіїв, один з яких обов'язково був росіянином, фінансового управління "Канцелярії зборів" і "Шетной комісії". Вони керувало збиранням податків, витратами, контролювали фінанси магістратів. Гетьман К. Розумовський зробив останню спробу відстояти фінансову автономію України, проте успіху не досяг. Царський указ 1754 р. вимагав подавати точні відомості про прибутки та видатки українського скарбу. Зі скасуванням в Україні гетьманства (1764 р.) фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії Романсних.

Дуже обтяжливим для українського народу було безплатне утримання російської армії. Селяни й козаки-підномічники збирали гроші, продукти харчування (порції), фураж (рації). До 1707- 1709 рр. збори були незначними. Після полтавських подій на Лівобережній Україні постійно перебувало до 10 російських полків, а під час військових дій -- значно більше. З 1716 по 1783 р. збори стали постійним податком -- так звані консистенські дачки. З 1764 р. він існував як грошовий (по 1 крб. з кожного двора).

Населення Гетьманщини виконувало державні "загальнонародні" повинності, обов'язковість яких підтверджували грамоти І. Скоропадського, Д. Апостола. Найпоширенішою повинністю було забезпечення селянами і міщанами підвод, коней, волів і погоничів для російської армії, перевезення провіанту, пошти, чиновників. Повинності розподілялися нерівномірно. Для

селян вони були в два рази більшими, ніж для козаків. Так, в роки російсько-турецької війни 1735--1739 рр. було притягнуто до обозної служби 205 тис. селян, забрано волів і коней на 146,3 тис. крб. Усього збитки для України становили 12 мли крб. Українських козаків направляли на будівництво каналів між Волгою й Доном, навколо Ладозького озера, під час яких загинуло до ЗО % козаків, на спорудження ліній укріплень, фортець, гребель, шляхів, мостів.

У 1765 р. на Слобідську Україну було поширено подушний податок, а в 1783 р. -- па всю Україну. В 1770 р. бюджетні надходження з України стали складовою частиною загальнодержавних надходжень Російської імперії. В 1783р. відбулися зміни в податковій системі. Замість 1 крб. з селян і козаків збирали по 1 крб. 20 копійок, з купців -- 1 % заявленого капіталу, з поміщицьких і монастирських селян -- по 72 копійки на рік. Після секуляризації монастирського землеволодіння селян цих маєтностей віддали в казенне управління, і крім подушного вони платили податок 1 крб. Дворянство та духовенство були звільнені від сплати прямих податків.

Отже, фінанси українських земель були організаційно об'єднані з фінансовими системами Російської імперії та королівської Польщі. Жорстка централізована політика російського царизму призвела до остаточної втрати Лівобережною Україною будь-яких автономних прав у фінансово-кредитній сфері.

Висновки