Організаційно-економічні форми підприємництва в Україні

Київський професійно-педагогічний коледж ім. Макаренка

Контрольна робота

На тему: Організаційно - економічні форми підприємництва в Україні

З предмету : «Політична економія»

Виконала: Гугля О.В.

Викладач: Платонова О.А.

Київ 2009

Організаційно-економічні форми підприємства

Типовими організаційними формами підприємницької діяльності в світовій практиці є: повне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, акціонерне товариство. Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру підприємства, а тому дає змогу поєднати інтереси власників в єдине ціле і вибрати оптимальний розмір фірми (підприємства).

Повне товариство являє собою форму організації підприємства, засновану на особистій участі власників в його управлінні. Для неї характерні такі складові: необмежена відповідальність за зобов'язаннями товариства всіх його членів; спільна власність членів; нестійкість організаційної структури.

Статус товариства в кожній країні визначається по різному (наприклад, у Франції повне товариство - це юридична особа, у Німеччині - ні). Головна відмітна ознака цієї форми підприємства полягає в тому, що члени товариства несуть і спільну, і роздільну відповідальність. Оскільки майно товариства є спільним, частка власності одного члена (учасника) в майні підприємства може передаватися тільки за згодою всіх інших учасників. Кожний член товариства є і керівником, і представником інших партнерів по товариству. У повному товаристві кожний учасник має право на управління, всі його члени володіють рівним правом голосу.

Повне товариство має ті самі переваги, що й індивідуальне підприємництво: гнучкість при виборі програм і сфер діяльності, максимальну свободу маневру. Позитивним у створенні повного товариства є і те, що структура органів управління визначається самими власниками. Діяльність у повному товаристві базується на особистій довірі його членів один до одного. За всіма цими характеристиками повне товариство понад усе підходить для організації невеликих підприємств.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) - це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є: відповідальність за своїми зобов'язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність тільки в межах внеску); статус юридичної особи; регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерним. На відміну від акціонерних товариств, у ТОВ створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) в формі ТОВ - в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації ТОВ звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). У деяких країнах (наприклад, у Великобританії) пай не може дробитися і належить тільки одній особі. У товариствах даного типу за певних умов пайовик зобов'язаний вносити додаткові кошти у капітал фірми. І нарешті, як правило, структура органів управління ТОВ простіша, ніж в акціонерному товаристві. Наприклад, в Росії вона може бути дворівневою: загальні збори членів товариства - дирекція (правління). Функції управління в ТОВ поділені між загальними зборами і дирекцією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймаються простою більшістю голосів. Дирекція здійснює оперативне керівництво ТОВ. Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю як організаційна форма підприємництва дає можливість обмежити ризик величиною внеску в пайовий капітал. Воно вимагає меншого капіталу для ведення справи, відрізняється простою системою звітності. ТОВ - оптимальна форма організації для сімейних об'єднань.

Командитне товариство являє собою форму організації підприємства, в якій поєднуються обмежена і необмежена (повна) відповідальність. У командитному товаристві є два типи учасників - командитисти, які відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, і повні особи, що відповідають усім майном. Характер взаємовідносин учасників товариства визначається угодою. Часто до командитних товариств застосовують ті самі правові норми, що й до повних товариств. У командитному товаристві керівниками і представниками інших його членів можуть бути тільки повні члени, а командитисти не можуть бути ними. В одних країнах командитне товариство є юридичною особою (Франція), в інших (Швейцарія) - ні. Якщо командитне товариство не є юридичною особою, воно має ті самі переваги, що і повне товариство: звільняється від сплати податку на прибуток (дохід) підприємства, має свободу у виборі своєї структури. Фінансовий контроль над підприємством, здійснюваний командитистами, відокремлений від управлінського контролю, виконуваного повними членами. Командитне товариство має реальну можливість залучати додаткові фінансові кошти для своєї діяльності, оскільки поява нових членів не змінює його форми.

Акціонерні товариства (АТ) також утворюються шляхом об'єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх учасників (акціонерів) і належать до компаній з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов'язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі і розподіляється на тотожні за своєю номінальною величиною неподільні паї. Останні репрезентовані у вигляді цінних паперів - акцій.

Підприємницька діяльність у ринковій економіці представлена великим і дрібним бізнесом, великими і малими підприємствами. Розміри підприємства визначаються передусім кількістю зайнятих у ньому. Як правило, за цією ознакою підприємства поділяються на: дрібні, середні, великі, особливо крупні. Автоматизація виробництва зумовлює те, що у визначенні розміру підприємства важливу роль відіграють й інші ознаки - обсяг продажів, величина активів, одержаний прибуток. Тенденція до зростання розміру підприємства пов'язана з розвитком продуктивних сил, концентрацією виробництва.

Концентрацію виробництва потрібно розглядати в двох аспектах: збільшення розмірів підприємств і зростання частки великих підприємств у тій чи іншій галузі. Концентрація виробництва на рівні підприємства дозволяє виявити його оптимальний розмір. Він визначається мінімумом витрат виробництва і обігу на одиницю продукції, рентабельністю. Хоча збільшення розміру підприємства звичайно веде до зниження витрат на одиницю продукції, цей процес має певні межі. При досягненні того чи іншого масштабу виробництва подальше збільшення розміру підприємства супроводжуватиметься зростанням витрат, а отже, зниженням рентабельності підприємства. Тому в різних країнах тенденція до зростання розміру підприємства, характерна для першої половини ХХ ст., змінилася протягом останніх десятирічь стабілізацією їх масштабів. Це пояснюється насамперед життєвим циклом продукції, що виробляється, швидким моральним старінням існуючих технологій і виробничих потужностей в умовах НТР. Великі підприємства не здатні швидко перебудовувати виробничий процес відповідно до суспільних потреб, тобто оперативно змінювати асортимент та постійно підвищувати якість продукції.

Сучасне акціонерне товариство значно розмиває саме поняття «фірма» («підприємство»). Нині велика фірма - це складний багатогалузевий комплекс промислових, торговельних і фінансових підприємств. У сучасній фірмі (концерні) як системі підприємств концентрація виробництва виявляється в зростанні частки виробничих комплексів у суспільному виробництві. При цьому концентрація виробництва не обмежується розмірами власного капіталу фірми. Фірма пов'язана з безліччю дрібних і середніх підприємств, що задовольняють її потреби в деталях, вузлах, комплектуючих, виробах. Самостійність цих підприємств номінальна. Реально вони включені в структуру сучасної фірми на основі підрядних і субпідрядних робіт. Концентрація виробництва фірми виходить за рамки власних підприємств, за межі власного капіталу.

Оптимальність розміру підприємства в рамках фірми підпорядкована її ринковій стратегії. Задоволення внутрішніх потреб фірми в якому-небудь продукті робить найкращим варіантом невелике підприємство, а необхідність завоювання ринку для своєї продукції, особливо для нового продукту, все ж таки зумовлює збільшення оптимального розміру підприємства. Отже, відповідність розмірів підприємства в рамках фірми виражається в поєднанні великих і дрібних підприємств. Сучасними формами концентрації виробництва виступають комбінування і диверсифікація. Обидві форми включають технічно і функціонально взаємопов'язані виробництва, сприяють розвитку виробництва для власних потреб і розширенню номенклатури товарів, що випускаються. Комбінування як система взаємопов'язаних процесів означає укрупнення виробництва на рівні фірми. Диверсифікація, охоплюючи в основному суміжні галузі, породжує диверсифікований концерн, що існує у вигляді розгалуженої групи акціонерних товариств. Укрупнення виробництва в даному разі відбувається на рівні відділення концерну. Диверсифікація посилює процес прихованих форм концентрації виробництва внаслідок технологічного і функціонального підключення безлічі підприємств до концерну. Більше того, вона перетворює укрупнення виробництва в інтернаціональний процес, тим самим формуючи основу для великого підприємництва, що посідає провідні позиції в ринковій економіці.

Переваги великого виробництва пов'язані з такими обставинами:

- по-перше, тільки великим фірмам доступне масове виробництво. Цей, здавалося б, елементарний факт часто забувають у нас ті, хто сподівається виключно на дрібну власність в надії нагодувати країну. Тим часом навіть у США 34 % дрібних фірм виробляють усього лише 3,2 % сільськогосподарської продукції, тоді як 1,4 % великих господарств - 32 %;

- по-друге, великі фірми є провідниками науково-технічного прогресу, оскільки мають можливість освоєння нових виробництв (адже в цей час тільки в автомобілебудуванні «порогові» інвестиції досягають 1 млрд дол.) і проведення великих науково-дослідних робіт (99 % усіх наукових досліджень у США субсидують 600 корпорацій);

- по-третє, великі фірми характеризуються стійкістю і міцністю становища, що сприяє підвищенню стабільності в економіці. Великі компанії ніколи не ліквідуються фізично, вони лише змінюють власників;

- по-четверте, тільки великим фірмам доступна значна економія суспільної праці через економію на масштабах виробництва, комбінування, а також забезпечення зайнятості у великих масштабах.

Однак переваги великої фірми - ще не гарантія постійного підвищення її доходів і прибутку. Це пояснюється тим, що вихід фірми за межі оптимальної величини призводить до збільшення транспортних витрат, ускладнення управління (у т. ч. до негнучкості й бюрократизації прийняття управлінських рішень).

Отже, підприємствам (фірмам) у ринковій економіці притаманні різні форми. Так, існування середніх фірм зумовлене їх роллю у ринковій економіці: вони являють собою значну конкурентну силу для великого бізнесу; мають тенденцію до монополізації; виступають як постійне джерело подальшої концентрації капіталів. Тенденція динаміки середніх фірм пов'язана зі скороченням їх кількості.

Для дрібних фірм характерно: здатність швидко реагувати на зміни ринкової кон'юнктури; динамічне оновлення. Дрібні фірми у ринковій економіці постійно підтримують конкуренцію.

«Непотоплюваність» дрібного підприємництва пов'язана з таким:

- по-перше, великим корпораціям часто просто невигідно знищувати дрібний бізнес, якщо він не являє собою прямої небезпеки для діяльності самого гіганта. Включення дрібної фірми в свою структуру виявляється менш вигідним, ніж ділова співпраця з нею і навіть допомога, адже від діяльності дрібної фірм-постачальника залежить якість продукції всієї корпорації;

- по-друге, дрібні фірми діють там, де немає необхідності в масовому виробництві, великих витратах, тобто дрібні фірми часто мають свою сферу діяльності, не заважаючи на шляху великому бізнесу;

- по-третє, важливу роль відіграє підтримка дрібного бізнесу з боку держави. Справа у тому, що традиційно дрібне підприємництво розглядається як символ національної підприємливості. Сприяє розвитку дрібного підприємництва й антимонопольне законодавство.

Проблема розвитку підприємництва є актуальною для України, особливо щодо малих підприємств. Розвиток малого бізнесу сприяв би вирішенню таких завдань у національній економіці:

- по-перше, підтримав би конкуренцію, ставши ринковою альтернативою монопольним структурам;

- по-друге, це наповнило би ринок товарами і послугами;

- по-третє, створило б нові робочі місця, пом'якшуючи проблему зростаючого безробіття;

- по-четверте, сприяло б формуванню підприємницького прошарку, тим самим надаючи людям можливість виявити і реалізувати свої підприємницькі здібності.

Основні труднощі організації і функціонування малого підприємництва в Україні пов'язані з такими основними проблемами. Це, перш за все, проблема фінансування: великі капітали, як правило, прагнуть до великих економічних структур, невеликі ж нагромадження, яких недостатньо для створення власної справи, спрямовуються у торговельно-закупівельну посередницьку діяльність. Інша проблема - це високі податки, що на тлі інфляції позбавляють малі фірми не тільки можливості розширятись, але й ставлять на межу виживання. Нарешті, ще одна проблема - це правова незахищеність, пов'язана як з державним, так і приватним рекетом. Виживають тільки ті фірми, що мають «кришу». Звідси - необхідність створення спеціального правового поля, спрямованого на розвиток і захист дрібного товаровиробника в Україні.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Дане право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном, «вчиняючи щодо нього буд-які дії, що не суперечать закону та цілям діяльності підприємства», тобто його статуту. Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

- державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

- державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

- державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Прав-суб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст. ст - 6, 20, 21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє,- це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, акцій, вкладів) у майні підприємства.

Видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

- колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

- акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст.ст.25,26 Закону «Про власність»);

- виробничий кооператив (ст.24 Закону «Про власність»);

- підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове - ст.28 Закону «Про власність»);

- підприємство релігійної організації (ст.29 Закону «Про власність»);

- підприємство, створене господарським об'єднанням (ст.27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства с також орендне підприємство (ст.22 Закону «Про власність»).

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб'єктів права приватної власності, визначених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

- індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

- сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці громадян, що проживають спільно як члени однієї сім'ї (наприклад, сімейним підприємством може бути селянське [фермерське] господарство);

- приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сімейне), його майно с спільною сумісною власністю. Інша, тобто часткова спільна власність, повинна бути встановлена письмовою угодою власників майна (ст. 18 Закону «Про власність»).

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності ст. 3 Закону “Про власність”, ст. 2 Закону “Про підприємства в Україні” (так звана змішана форма влас­ності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:

- звичайні (національні) спільні підприємства;

- спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство буд-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутному фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тисячам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн. доларів США). Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Декретом Кабінету міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності. [1] Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст.2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає технік-економічну (не юридичну) класифікацію усіх підприємств усіх організаційно-правових форм за кількістю працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства. Кількість працівників, за якою підприємство відноситься до малих, диференційована залежно від галузей народного господарства:

- у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Малі підприємства відокремлені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще і постановою Ради міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР. - 1991. - №1. - Ст.1; №11. - Ст.114).

Як зазначено в статті 28 Закону «Про підприємства в Україні», держава стимулює розвиток малих підприємств України, надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні» виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).

Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (ст. 6,20, 21 Закону «Про власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє-це об"скт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники с власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України «Про власність», згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в статті 20 Закону «Про власність»:

- колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство);

- акціонерне або інше статутне господарське товариство (ст. 25, 26 Закону «Про власність»); виробничий кооператив (ст. 24 Закону «Про власність»);

- підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону «Про власність»); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону «Про власність»); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону «Про власність»).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону «Про власність»).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном в державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єкту права це майно належить на праві повного господарського відання. Таке право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном «на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства». Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону «Про власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляють, затверджують і контролюють уповноважені органи), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

а) державні підприємства, засновані на державній власності;

б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності;

в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Важливе значення для правового регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України від 30 червня 1998 р. № 987 «Про перетворення державних підприємств у казенні» (Офіційний вісник України. - 1998. - № 24), якою визначено перелік державних підприємств, що мають бути перетворені в казенні; від 16 червня 1998р. №914 «Про типовий статут казенного підприємства» (Офіційний вісник України. - 1998. - №26), якою затверджено Типовий статут казенного підприємства, та від 22 липня 1998 р. № 1129 «Про деякі питання управління казенними підприємствами» (Офіційний вісник України. - 1998 - №30), якою, зокрема, затверджено Положення про складання плану розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового плану казенного підприємства.

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств, крім Закону «Про підприємства в Україні», регулюється Законом України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування» та Законом України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.

Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію підприємств (незалежно від форм власності) відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників. За цією ознакою розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працюючих, за якою підприємство відноситься до категорії малих, диференційована залежно від галузей народного господарства:

- у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;

- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

Малі підприємства виділені в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних статей Закону «Про підприємства в Україні», врегульовані ще і постановою Ради Міністрів УРСР від 22 вересня 1990 р. «Про заходи щодо створення і розвитку малих підприємств» в редакції від 19 жовтня 1991 р. (ЗП УРСР. - 1991. - № 11. - Ст. 114).

Як зазначено в ст. 28 Закону «Про підприємства в Україні», держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та інше.

Класифікація організаційно-правових форм господарювання

Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) - державний класифікатор, розроблений згідно з "Програмою переходу України на міжнародну систему статистики та обліку", яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України N 326 від 4 травня 1993 р.

КОПФГ є складовою частиною державної системи класифікації технік-економічної та соціальної інформації.

КОПФГ використовується під час збирання та оброблення інформації в автоматизованих системах державної статистики, фінансовій звітності, Державному реєстрі звітних (статистичних) одиниць України, наукових дослідженнях.

Об'єктами класифікації в КОПФГ є організаційно-правові форми господарських суб'єктів, встановлені відповідними законодавчими актами України (додаток А).

Структурно класифікація складається з тризначних цифрових кодів, побудованих за серійно-порядковим методом кодування, та назв організаційно-правових форм господарювання.

Ведення КОПФГ здійснює Головний обчислювальний центр (ГОЦ) Міністерства статистики України.

Підготовку змін до класифікатора здійснює Міністерство статистики України разом з ГОЦ Міністерства статистики України.

Підставою для внесення змін є відповідні зміни законодавчих актів України.

Юридичні особи - суб'єкти, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному або третейському судах.

Підприємництво - це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Суб'єкти підприємницької діяльності:

- громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Підприємництво в Україні здійснюється в буд-яких організаційних формах на вибір підприємця.

Організації, що не займаються підприємницькою діяльністю,- організації, заклади, установи, для яких отримання прибутку не є основною метою їх діяльності.

Індивідуальне підприємство - підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці.

Сімейне підприємство - підприємство, засноване на власності та праці громадян України - членів однієї сім'ї, які проживають разом.

Приватне підприємство - підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили.

Колективне підприємство - підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації.

Державне підприємство - підприємство, засноване на загальнодержавній власності.

Державне комунальне підприємство - підприємство основане на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Спільне підприємство - підприємство, засноване на базі об'єднання майна іноземної юридичної або фізичної особи і суб'єкта державної форми власності, на яких не поширено дію декрету Кабінету Міністрів України N 24 - 92 від 31.12.92 р. "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств".

Підприємство, засноване на власності громадянина або юридичної особи іншої держави, - підприємство, що повністю належить іноземному інвестору, тобто єдиним засновником і власником якого є окремий іноземний громадянин або юридична особа іншої держави.

Кооператив - вид підприємства, яке створене громадянами України, що добровільно об'єднались на основі членства для спільного здійснення господарської та іншої діяльності.

Орендне підприємство - підприємство, створене на базі орендованого майна державного підприємства.

Оренда являє собою засноване на договорі строкове платне володіння і користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Об'єктами оренди є:

- цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій чи їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць);

- окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Орендарями можуть бути організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації, їхніх структурних підрозділів; громадяни та юридичні особи України, іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Селянське (фермерське) господарство - форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробленням та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16- річного віку, та інші родичі, котрі об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою.

Споживче товариство - самостійна демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Спілка споживчих товариств - об'єднання на добровільних засадах споживчих товариств. Взаємовідносини між споживчими товариствами та їхніми спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

Господарські товариства - підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства з обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Акціонерне товариство - товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Відкрите акціонерне товариство - вид акціонерного товариства, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство - вид акціонерного товариства, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржах.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом реєстрації його акцій у порядку, передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю - товариство, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Товариство з додатковою відповідальністю - товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Повне товариство - товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - товариство, що включає поряд з одним чи більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується вкладом у майні товариства (вкладників).

Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність буд-якого з її учасників.

Корпорація - договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети.

Концерн - статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців.

Об'єднання - інші об'єднання підприємств за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Дочірнє підприємство - підприємство, єдиним засновником і власником якого є інше підприємство.

Підприємець - фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність.

Організації, заклади, установи - організаційні структури, які не займаються підприємницькою діяльністю. Фінансування робіт, пов'язаних з їх діяльністю, здійснюється за рахунок асигнувань, що виділяються з державного бюджету або з місцевого бюджету адміністративно-територіальних одиниць.

Організація орендарів - організація, створена трудовим колективом державного підприємства, яка має пріоритетне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна того державного підприємства, організації, де вона створена.

Організація покупців - добровільне об'єднання громадян, які уклали угоду про спільну діяльність з метою придбання об'єктів приватизації.

Політична партія - об'єднання громадян, прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у визначенні державної політики, формуванні органів влади, органів місцевого та регіонального самоврядування і представництво у їх складі.

Громадська організація - об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Релігійні організації - релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного і того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Філія - структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться поза межами розташування керівного органу юридичної особи та виконує таку ж діяльність (виробничу, наукову тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке підпорядковане керівному органу юридичної особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи.

Представництво - структурно відокремлена частина юридичної особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи від її імені. Діяльність представництва обмежується виключно представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання продукції тощо).

Використана література

1. Закон України "Про підприємства" (ст.2, 3);

2. Закон України "Про підприємництво" (ст.1, 2, 6);

3. Закон України "Про господарські товариства" (ст.9, 24, 25, 50, 65, 66, 75);

4. Закон України "Про споживчу кооперацію" (ст.5, 8);

5. Закон України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" (ст.2, 4, 5, 6, 9);

6. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" (ст.2);

7. Закон України "Про об'єднання громадян" (2460- 12) (ст.2, 3);

8. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст.7, 8, 9, 10, 11);

9. Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" (55- 93) (ст.1, 4).

10. Про підприємництво: Закон України - К. Україна, 1991р.

11. Про підприємства в Україні: Закон України - К. Україна, 1991р.

12. Про страхування: Закон України - К. Україна, 1991р.

13. Про власність: Закон України. К. Україна, 1991р.

14. Основы предпринимательского дела (Благородный бизнес) под ред. Ю.М. Осипова. - М.1992 ст. 304 - 320.