Економічне вчення Джона Кейнса

Міністерство освіти і науки України

Київський професійно - педагогічний коледж ім. А. Макаренка

Контрольна робота

На тему: Економічне вчення Джона Кейнса

З предмету : «Історія економічних вчень»

Виконала: Гугля О.В.

Гр. 11 БЕ

Викладач: _________________

Київ 2010

Зміст

1. Характеристика життя і діяльності Джона Кейнса

2. Загальна характеристика "загальної теорії"Джона Кейнса

3. Економічна теорія Джона Кейнса

Список використаної літератури

1. Характеристика життя і діяльності Джона Кейнса.

Кейнс Джон Мейнард (1883 -1946 ) - видатний учений сучасності. Він навчався у відомого економіста, засновника "кембриджської школи" економічної думки А. Маршалла, але, всупереч сподіванням, не став його послідовником. Свої осмислення наслідків найтривалішої і найтяжчої кризи 1929 - 1933 рр., яка охопила багато країн світу, Дж. М. Кейнс висвітлив у книзі "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", видрукованій 1936 р. у Лондоні.

Ця книга принесла йому надзвичайно широку популярність і визнання, оскільки вже в 30-ті роки стала теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на державному рівні в ряді краін Європи і США. Сам автор книги став після цього радником у складі уряду Великобританії і брав участь у розробці багатьох практичних рекомендацій у сфері економічної політики, одержав солідну винагороду і прибутки, здобув високе становище у суспільстві. Адже за всю парламентську історію Великобританії Дж. М. Кейнс був першим серед учених-економістів, хто одержав від англійської королеви титул лорда, який давав право участі у засіданнях Верховноі палати парламенту.

Біографія сина професора логіки й економіста Джона Невіла Кейнса і чоловіка російської балерини Лідії Лопухової Дж.М.Кейнса як ученого і громадського діяча склалася таким чином. Його незвичайні здібності до математики виявились ще в роки навчання у Королівському коледжі при університеті в Кембриджі у 1902 - 1906 рр. Йому пощастило слухати лекціі самого А. Маршалла, за вимогою якого, як уже згадувалось, у Кембриджському університеті з 1902 р. був запроваджений курс "економікс" замість "політичноі економіі" традиційноі "класичноі школи".

Пізніше університетська кар'єра Дж. М. Кейнса була поєднанням наукової діяльності і державної служби, публіцистики й економічної науки.

З 1906 по 1908 р. він був співробітником міністерства (Управління у справах Індії), працював протягом року у воєнному відділі, а пізніше - у відділі доходів, статистики і торгівлі.

У 1908 р., на запрошення А. Маршалла, йому дозволили прочитати курс лекцій з економічних проблем у Королівському коледжі, після чого з 1909 по 1915 р. він викладав тут економіку і математику.

Вже перша його економічна праця "індексний метод" (1909) викликала жвавий інтерес і була навіть відзначена призом Адама Сміта.

Досить швидко Дж. Кейнс здобув і громадське визнання. Так, у 1912 р. він став редактором "Економічного журналу" (замість Ф. Еджуорта), і пробув на цій посаді аж до 1945 р. У 1913 - 1914 рр. Він був членом Королівської комісії з фінансів і грошового обміну в Індії. Водночас був затверджений секретарем Королівського економічного товариства. Крім того, широку популярність принесла йому видана в 1913 р. книга "Грошовий обіг і фінанси Індії".

Пізніше відомий у своїй країні вчений-економіст Дж. М. Кейнс перейшов на службу в Британське казначейство, де з 1915 по 1919 р. займався проблемами міжнародних фінансів, нерідко був експертом у фінансових переговорах Великобританії, які відбувались на рівні прем'єр-міністра і канцлера казначейства. До того ж, у 1919 р. він був головним представником казначейства на всесвітній конференції в Парижі і також представником британського міністра фінансів у найвищій економічній раді Антанти. Видана ним у тому ж році книга "Економічні наслідки Версальського мирного договору" принесла йому всесвітню популярність і була перекладена на інші мови.

У цій книзі Дж. М. Кейнс висловив незадоволення економічною політикою країн-переможниць, які висунули відповідно до Версальської угоди безпідставні, як він вважав, репараційні вимоги до Німеччини, а також домагались економічної блокади Радянської Росії, не розуміючи, за його словами, того, що цим "блокують не стільки Росію, скільки самих себе". Відреагувавши на цю книгу, В. І. Ленін писав: "Кейнс вийшов у відставку, кинувши в обличчя уряду свою книгу і, сказавши, що вони "чинять безумство".

Дж. М. Кейнс, який замислив на знак протесту скликати Паризьку мирну конференцію, на тривалий час залишив службу в державних установах і зосередився на викладацькій роботі в Кембриджському університеті і підготовці наукових публікацій. Згодом з'явились "Трактат про ймовірність"(1921), "Кінець вільного підприємництва"(1926), "Трактат про гроші"(1930) і деякі інші праці, які передували найголовнішій - "Загальній теоріі.".

До активної суспільно-політичної діяльності Дж. М. Кейнс повернувся наприкінці 1929 р., коли у листопаді того самого року його призначили членом урядового комітету з фінансів і промисловості. У роки другої світової війни (1940) він був призначений радником Британського казначейства, з 1941 р. його зарахували до складу англійської урядової делегації для участі в підготовці матеріалів угоди ленд-лізу та інших фінансових документів з урядом США. У наступному 1942 р. його призначили на посаду одного з директорів Англійського банку. У 1944 - затвердили головним представником країни на Бретон-Вудській валютній конференціі, яка мала розробити плани створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Згодом був призначений одним їз членів правління цих міжнародних фінансових організацій. У 1945 р. Дж. М. Кейнс знову очолив англійську фінансову місію (цього разу в США) для проведення переговорів у зв'язку із закінченням допомоги по ленд-лізу і узгодженням умов для одержання у США значної позики.

Говорячи про Кейнса, з повною упевненістю можна твердити, що до нього самого можна віднести написані ним у кінці "Загальної теорії зайнятості, процента і грошей" слова про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів - і тоді, коли вони праві, і, тоді, коли помиляються, - мають значно більше значення, ніж прийнято вважати. Насправді лише вони й керують світом."

2. Загальна характеристика «загальної теорії» Джона Кейнса.

Велична постать Джона Мейнарда Кейнса з'явилася на історичному горизонті в потрібному місці у потрібний час. Для того, щоб зрозуміти суть "революції" в соціально-економічній науці, здійсненої цим славетним вченим, найперше треба усвідомити особливості історичної епохи, в якій він жив і творив.

Народившись ще у минулому XIX столітті в рік смерті К. Маркса (1883 pp.), Д.М.Кейнс почав формуватися як економіст і соціолог в умовах "війн і революцій", в обстановці, коли "капіталізм епохи вільної конкуренції" почав кардинально змінюватися: з'явилися монополії, почалася нечувана експансія капіталу, капіталізм зростав "вглиб" і "вшир", відбувалися гігантські соціально-економічні катаклізми (страйки, заколоти, переділ сфер впливу), які завершилися в 1917 р. Пролетарською революцією на 1/6 території земної кулі. Почався грандіозний "соціалістичний експеримент", економічною суттю якого було майже 100-відсоткове панування держави, її втручання в усі процеси виробництва, обміну, розподілу і споживання. Процеси ці були надзвичайно суперечливими (злидні, голод і холод для переважної більшості населення СРСР на фоні досить відчутних темпів зростання промисловості, найперше важкої і оборонної, колективізації сільського господарства), але "вражаючими". Успіхи соціалістичної "індустріалізації" і "колективізації" пояснювалися лише одним - все проникаючою регулюючою і контролюючою роллю держави. Дж.М. Кейнс не міг не знати цих процесів.

Кейнс був цілковитим прибічником і захисником капіталістичного соціально-економічного устрою, але він одним з перших зрозумів, що капіталізм, як система важко "захворів" і його треба радикально "лікувати" аби "хворий" не помер. Дж.М. Кейнс, як "лікар" смертельно хворого капіталізму, з'явився надзвичайно вчасно і прописав "хворому" ліки, які не мали аж нічого спільного з усіма традиційними "класичними рецептами".

До Кейнса уся соціально-економічна наука базувалася на беззастережній вірі в те, що "конкурентний механізм" ("невидима рука" ринку) сам собою на основі "гри вільних ринкових сил", - попиту і пропозиції - відновлює "рівновагу", вирівнює зайнятість, коли система виходить з ладу. Основоположним принципом усієї "класичної традиції" був принцип "Laisez Faire" - принцип невтручання, звернутий до держави: "не втручайся", "полиш на самоплив", "не заважай!!!". Ось він символ віри усієї попередньої "класичної думки", яка уособлювала соціально-економічну науку упродовж двохсот років.

Суть "кейнсіанської революції" полягала в тому, що на зміну незаперечному гаслу "Не втручайся!" Кейнс проголосив прямо протилежне - "Втручайся!". Кейнс одним з перших зрозумів, що одних лише внутрішніх сил самозахисту капіталізмові, який тяжко "захворів", зовсім недостатньо для "одужання". Потрібне зовнішнє втручання і досить сильнодіючі "ліки". Цілеспрямоване і енергійне втручання можливе лише з боку держави, на допомогу "невидимій руці" (ринковий механізм) має прийти "видима рука" - рука держави та її органів. Якщо і було щось дійсно "революційного" у вченні Дж. М. Кейнса, - то це продумана критика незаперечного "символу віри", який панував в соціально-економічних поглядах упродовж двох століть - віри у внутрішні всепереможні відновлювальні сили "ринкового механізму". Читаючи твори Кейнса можна заперечувати кожний окремий елемент його аргументації, можна піддавати сумніву логічну довершеність усієї кейнсіанської конструкції, але неможливо зберегти віру у здатність "вільної ринкової економіки" автоматично підтримувати "повну зайнятість". Численні опоненти Кейнса вважали, що він не справився з теоретичним доказом, але усі визнали з часом, що його ідеї підтвердилися на практиці. Як відомо, в науці "єдиним критерієм істини є практика!".

Дж. Кейнс з'явився зі своїми теоретичними викладками саме в той момент, коли в світі вибухнула нечувана світова криза - "Велика криза кінця 20-х - початку 30-х років". Вона захопила країни і континенти. Свої думки щодо природи цієї кризи і пропозиції щодо її подолання він найперше виклав англійській королеві, але ні вона, ні її "освічене" оточення не зрозуміли глибини доказів цього неперевершеного економіста XX сторіччя. Тоді Кейнс звертається до американського президента Ф.Д.Рузвельта і більшість його рекомендацій практично застосовується у проголошеному Рузвельтом "Новому курсі".

Вперше наочно, зримо і відчутно рекомендації академічного вченого допомогли урядовцям подолати цілу низку найболючіших економічних та соціальних проблем. Економіка США почала виповзати з тривалої "депресії" - почалося економічне, а як наслідок і соціальне відновлення. Теорія втілилася у практику.

"Кейнсіанська революція" не тільки спростувала незаперечний до того принцип "Laissez Faire", але позначила надзвичайно швидку трансформацію усієї усталеної системи колишніх поглядів: виявилося, що уряди можуть "втручатися" і "лікувати" кризи й депресії, впливати на болючі соціально-економічні процеси (найперше зайнятості і безробіття), оперуючи державними важелями - витратами, податками, методами прямого й побіжного державного регулювання.

Найбільш завершений вигляд "доктрина" Кейнса отримала в його роботі "Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей". В середовищі економістів набув назви "Загальна теорія... Кейнса". Сказане зовсім не означає, що нова "Загальна теорія" одразу здобула цілковите визнання. Зовсім навпаки: перше видання книжки ще не було розпродане, як почалася шалена критика вчення Кейнса в цілому, і окремих положень його "Загальної теорії" зокрема. З Кейнсом сталося те саме, що свого часу зазнали твори Рікардо, Вальраса, Маршалла та інших видатних економістів - його почали інтерпретувати, стандартизувати, критикувати, препарувати, спрощувати, зводити у графіки, таблиці та альтернативні математичні моделі.

І Кейнс сам дав для цього багато підстав. Як і інші книжки справжніх геніїв "Загальна теорія" була погано викладеним твором, сповненим різночитань, відхилень від головної думки і численних, так і не розроблених автором проблем. Дуже влучно з цього приводу висловився П.Самуельсон, майбутній лауреат Нобелівської премії: "Загальна теорія... жахливо написана книга, вона погано організована... Вона сповнена ілюзій і плутанини... Сама кейнсіанська система викладена в ній нечітко... Спалахи осяяння та інтуїції перетинаються з нудною алгеброю. Незграбні визначення зненацька озаряються дивним пасажем. Коли її кінець-кінцем подолаєш, то з'ясовується, що аналіз у ній очевидний і водночас новий. Коротко кажучи - це робота генія ".

За оцінками, як сучасників Кейнса, так і чисельних дослідників, "Загальна теорія" стала поворотним пунктом в соціально-економічній науці XX століття і багато в чому визначає соціально-економічну політику й дотепер. Головна ідея "кейнсіанства" полягає в тому, що сама по собі система ринкових відносин не є цілком досконалою, самодостатньою, саморегульованою, а максимально можлива зайнятість ресурсів та економічне зростання забезпечуються лише активним втручанням держави в соціально-економічні процеси. Віднині соціально-економічна конструкція була доповнена новим елементом і набула вигляду "соціально-орієнтованої, державно-регульованої, ринкової економіки".

3. Економічна теорія Джона Кейнса.

Помітне місце у розвитку економічної теорії XX ст. посідає творча спадщина Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946). Вона дала назву окремому напрямові економічної думки - кейнсіанству. Дехто з послідовників навіть схильний був твердити про кейнсіанську революцію в економічній науці, хоч останній більш властива еволюційно-генетична природа, ніж революційне бунтарство. У цьому, до речі, легко переконатися, якщо ту чи іншу систему економічних поглядів розглядати в повному обсязі врахування надбань попередників.

Вчення Кейнса виникло як своєрідна реакція на неокласичну школу і маржиналізм, що панували в економічній науці раніше і до яких належав сам Кейнс, учень А. Маршалла і прибічник його Кембріджської школи економічної думки. Світова економічна криза 1929-1933 pp., що охопила як промислово розвинуті, так і нерозвинуті країни, різко змінила погляди Кейнса. Він рішуче й остаточно розриває з поглядами свого вчителя А. Маршалла і висловлює думку про те, що капіталізм з його принципами вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Якщо "сила" неокласичної теорії кінця XIX - початку XX ст. поширювалась головно на мікроекономічний аналіз, то в умовах кризи, яка супроводжувалась загальним безробіттям, необхідним став інший - макроекономічний аналіз, до якого і звернувся Дж. М. Кейнс.

Тривалі періоди безробіття та інфляції постійно суперечили положенням класичної теорії, згідно з якою, безробіття, по суті, неможливе. У звґязку з цим багато економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і засадничі принципи класичної теорії зайнятості в капіталістичній економіці, що відобразилось у досить неординарних на той час положеннях книги Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", яка була опублікована 1936 року. У цій праці Кейнс критикував основи класичної теорії, чим здійснив оновлення економічних питань. Ідеї цієї книги із захопленням зустріли сучасники, назвавши її "біблією кейнсіанства". Вона принесла авторові широке визнання, оскільки в 30-ті роки послужила теоретико-методологічною базою програм стабілізації економіки на рівні урядів Європи та США.

Кейнс захоплювався грою на фондовій та товарній біржах, завдяки чому став дуже багатою людиною. Він був провідним діячем "Брумсберської групи", яка стояла на чолі авангардної еліти і мала великий вплив на художні та літературні смаки в Англії.

Звертаючись до біографії Дж. М. Кейнса, можна цілком впевнено стверджувати, що сьогодні він зміг би віднести і на свою адресу слова, якими завершувалась його праця "Загальна теорія зайнятості" про те, що "ідеї економістів і політичних мислителів - і коли вони мають рацію, і коли помиляються - мають набагато більше значення, ніж прийнято думати. Насправді, тільки вони й керують світом".

На відміну від інших тогочасних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив межі дослідження, спробував розглянути національне господарство в цілому, оперуючи, переважно, агрегованими категоріями, такими як споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень і темпи зростання національного доходу.

Головне у методі дослідження Дж. М. Кейнса - те, що у процесі аналізу сукупних народногосподарських величин він прагнув зґясувати причинно-наслідкові звґязки, залежності та пропорції між ними. Цим було зміцнено засади того напряму в економічній науці, який сьогодні називають макроекономічним. "Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, яка розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою".

У докейнсіанській англійській політекономії панував мікроекономічний підхід, тобто аналіз економіки з погляду певних економічних одиниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами зростання та процвітання нації загалом, примноженням її національного багатства. Тому в центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження капіталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічними підходами повґязана з тим, якому факторові - інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення - надається вирішальне значення в економічному зростанні країни. Кейнс надавав перевагу загальноекономічним умовам виробництва - в цьому виявилось методологічне новаторство його економічного вчення, яке зробило його одним з засновників макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.

Кейнс дійшов висновку, що всі життєво важливі проблеми високо розвиненого капіталістичного суспільства слід шукати не на боці пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, найефективнішого поєднання для отримання максимуму продукції тощо), чим займалася до цього часу неокласична економічна думка, а на боці попиту, що забезпечує реалізацію цих ресурсів.

Відповідно до закону Сея, що був передумовою всієї неокласичної політекономії, власне процес виробництва товарів створює дохід, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі усієї продукції на ринку. Пропозиція породжує власний попит - головний постулат цього закону.

Кейнс піддав сумніву дію автоматичного механізму як на ринку товарів, так і на ринку робочої сили й капіталу.

По-перше, він поставив під сумнів існування в умовах монополістичного капіталізму вільного руху цін у напрямку зниження. Досвід свідчив, що за цих умов ціни залишаються незмінними навіть у період зниження зарплати і виробництва.

По-друге, Кейнс показав неможливість безмежного зниження норми відсотка для стимулювання інвестицій. У зниженні норми відсотка є деяка межа, за якої заощаджувачі нададуть перевагу не передачі своїх заощаджень у позику, а будуть тримати їх у формі ліквідних засобів, щоб страхувати себе на випадок усіляких непередбачених ускладнень.

По-третє, Кейнс поставив питання про неможливість зниження зарплати у звґязку зі зростаючим впливом профспілок, що захищають економічні інтереси робітників.

Виступаючи з критикою закону Сея, Дж. М. Кейнс на перше місце висунув проблему "ефективного попиту", тобто потенційно можливого і стимульованого державного попиту. Кейнс стверджував, що слід не допускати зниження зарплати державою як основної умови ліквідації безробіття, а також про те, що споживання через психологічно зумовлену схильність людини до заощадження зростає значно повільніше, ніж доходи.

Отже, Дж. М. Кейнс у своєму дослідженні враховував вплив на економічне зростання неекономічних факторів:

-- держави (стимулювання попиту споживачів на засоби виробництва та нові інвестиції);

-- психології людей (надання переваг у взаємовідносинах господарюючих субґєктів).

Проте кейнсіанство є продовженням головних методологічних принципів неокласичного напряму економічної думки, оскільки його представники виходять з пріоритетного значення в економічній політиці, передусім, економічних факторів, визначаючи їхні кількісні показники і звґязки між ними, як правило, на базі методів граничного і функціонального аналізу, економіко-математичного моделювання.

Дж. М. Кейнс не заперечував впливу меркантилістів на концепцію державного регулювання економічних процесів, яку він створив. Вони мають такі спільні риси:

-- намагання збільшити масу грошей у країні (як засіб їх здешевлення і відповідно зниження ставок позичкового відсотка і заохочення інвестицій у виробництво);

-- схвалення зростання цін (як спосіб стимулювання розширення торгівлі і виробництва);

-- визнання того, що брак грошей спричиняє безробіття;

-- надання економічній політиці державного характеру.

За оцінками багатьох економістів "Загальна теорія зайнятості..." Дж. М. Кейнса була поворотним пунктом в економічній науці XX ст. і значною мірою визначає економічну політику країн сьогодні. Основна ідея цієї праці полягає в тому, що система ринкових економічних відносин не є досконалою і саморегульованою, а максимально можливий рівень зайнятості та економічного зростання може забезпечити тільки активне втручання держави в економіку.

У "Теорії зайнятості" чітко простежується думка про недоцільність надмірного заощадження та накопичення, і навпаки, можливої користі витрат, оскільки вони можуть бути спрямовані на збільшення попиту і зайнятості. За Кейнсом, психологічна схильність людини заощаджувати деяку частину свого доходу (психологічний аспект має не менше значення, ніж закони економіки) стримує збільшення доходу через скорочення обсягу капіталовкладень, від яких залежить отримання доходів, тоді як гранична схильність людини до споживання незмінна і тому може зумовлювати стійке співвідношення між збільшенням інвестицій і рівнем доходу.

Водночас нарощування інвестицій і зумовлене цим зростання національного доходу і зайнятості населення може розглядатись як доцільний економічний ефект, який Кейнс назвав ефектом мультиплікатора. Суть мультиплікатора інвестицій полягає в тому, що коли відбувається приріст загальних інвестицій, то національний дохід збільшується на суму, котра в k разів перевищує приріст інвестицій. Причиною цього Кейнс важає "психологічний закон", згідно з яким відповідно до того, як реальний дохід зростає, суспільство бажає споживати частину, яка постійно зменшується.

Аналогічно виявляється мультиплікаційний ефект щодо дії інших видів витрат, зокрема, державних видатків. В умовах недостатнього попиту підвищення урядових видатків призводить до посилення економічної діяльності. При цьому покриття різниці між пропозицією і попитом не потребує повного еквівалентного підвищення урядових видатків саме завдяки мультиплікаційному ефекту.

Починаючи з Кейнса, проблема факторів, що визначають величину споживання та нагромадження як основних компонентів національного доходу, взаємозвґязок між ними та національним доходом виступають на перший план.

Кейнс уважав, що обґрунтування його теорії свідчить про життєву необхідність створення централізованого контролю в питаннях впливу на схильність до споживання частково через розбудову відповідної системи оподаткування, частково - фіксуючи ставку відсотка та ін. Ефективність регулювання державою економічних процесів залежить від ресурсів та коштів під державні інвестиції, досягнення повної зайнятості, зниження та встановлення сталої ставки відсотка. Нестача державних інвестицій може компенсуватись додатковою емісією, а можливий дефіцит бюджету можна відхилити завдяки зростанню зайнятості та зниженню норми відсотка.

Отже, за концепцією Дж. М. Кейнса, чим нижча норма позичкового відсотка, тим вищі стимули до інвестування, зростання попиту на інвестиційні товари, що розширює рівень зайнятості, веде до подолання безробіття.

Значення кейнсіанської теорії як вихідної бази розвитку теорії макроекономічної динаміки зумовлене низкою суттєвих моментів, а саме:

-- макроекономічним методом дослідження; першочерговим значенням проблеми реалізації, або "ефективного попиту", яка поклала початок розвитку динамічної теорії циклу;

-- теорією національного доходу в цілому та мультиплікатора зокрема, яка органічно увійшла у післякейнсіанські теорії економічного зростання;

-- поєднанням економічної теорії та економічної політики, що сприяє підтриманню життєдіяльності системи господарства.

Кейнсіанська економічна система означала кінець доктрини "laisser-faire". Це була новаторська парадигма економічного мислення, під впливом якої відбулася дивовижно швидка трансформація усієї теоретичної сфери. Вона сталася не лише в економічній політиці, а й в розумінні того, що уряди можуть ліквідувати депресію та безробіття, оперуючи державними видатками та податками.

Економічна теорія Дж. М. Кейнса, безумовно, містила новаторські ідеї. Її практична доцільність була підтверджена підчас подолання кризи 1929-1933 pp. у заходах господарської політики, зокрема США. Однак це аж ніяк не дає підстав говорити про кейнсіанську революцію, бо, по-перше, революції в історії економічної теорії не відповідають природі поступального розвитку; по-друге, чимало з того, що запропонував Дж. М. Кейнс, було відоме раніше, можливо, не з такою науковою аргументацією і прозорістю. В економічній теорії ніщо не виникає з нічого. Це істина, про яку доводиться нагадувати тим, які будь-яку незвичну концепцію оголошують революцією. Якби так було, то в історії економічної теорії було б надто багато революцій, бо вона має справу з постійним новаторським оновленням. Це, звичайно, не може применшити значення теоретичної системи Дж. М. Кейнса, який назавжди залишиться серед видатних економістів XX ст.

Список використаної літератури:

1. Історія економічних учень:П. і. Юхименко, П. М. Леоненко. - К., 2002.

2. Економіка підприємства: Навч. посібник за ред. С.Ф. Покропивного. К., 1998.

3. Економіка підприємства. ред. Семенова. Кн.4. - М., 1996.

4. Економіка підприємства: Підручник для вузів / під ред. В.П. Грузинова. - М.: Банки та біржі, ЮНИТИ, 1998.

5. Економіка підприємства: Підручник для вузів / Під ред. В.Я. Горфинкеля, Е.М. Куприкова -М.: Банки та біржі, ЮНИТИ, 1996. - 367с.

6. Вэриан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход. Учебник для вузов / Перевод с английского под ред. Н.Л. Фроловой. - М.: ЮНИТИ, 1997.

7. Данні з джерел INTERNET.