Методичні підходи до визначення і оцінки екстернальних витрат в умовах ринкової економіки

В.В.Мартинець, асп.

Сумський державний університет

Вступ

При переході України до ринкових відносин простежується тенденція до збільшення трансакційних витрат. Зростання трансакційних витрат поєднане із процесом, який пов'язаний з відмиранням старих і становленням нових елементів і зв'язків, що супроводжуються наростанням моментів невизначеності, «розмитості» системи економічних і соціальних відносин. До інших причин витрат, що обумовлюють зростання трансакційних витрат, можна віднести невідпрацьований механізм взаємодії між державними органами і суб'єктами підприємництва, недостатньо розвинуту інформаційну систему і багато інших причин. На мікрорівні це виражається у збільшенні трансакційних витрат у структурі витрат фірми.

У зв'язку з вищевикладеним метою даної статті є розгляд поняття трансакційних витрат і розкриття економічної сутності однієї із складової зовнішніх ефектів (екстернальних витрат).

Результати

Поняття “трансакційні витрати” було введене Р. Коузом [1] у 30-ті роки ХХ ст. в його статті “Природа фірми”. Трансакційні витрати він розглядав як витрати користування ринковим механізмом.

Інший підхід був запропонований К. Ерроу. Він вважав, що трансакційні витрати -це витрати з експлуатації економічної системи.

Найоригінальніше визначення належить, імовірно, С. Чену [2]: “У найширшому змісті слова трансакційні витрати складаються з тих витрат, існування яких неможливо собі уявити в економіці Робінзона Крузо”. Оскільки процес виробництва вимагає значних витрат, то, отже, в економіці з двома і більше учасниками трансакційними витратами варто вважати усі витрати понад і крім власних витрат виробництва.

На думку Уолліса і Норта [3], трансакційні витрати залежать від витрат праці, землі, капіталу і підприємницьких здібностей, що використовуються в процесі ринкового обміну.

Пізніше поняття “трансакційні витрати” набуло більш широкого змісту. Воно стало визначати будь-які види витрат, що супроводжують взаємодію економічних агентів незалежно від того, де вона проходить: на ринку чи усередині організацій, оскільки ділове співробітництво в рамках ієрархічних структур (таких, як фірма) також не вільне від непорозумінь і збитків.

З погляду С. Архієреєва [4], трансакційні витрати _ це сукупність збитків, що виникають при обміні правами власності, і витрат, призначених для зменшення цих збитків. Збитки утворюються внаслідок очікуваних результатів угоди від реальних. Тому збитки однієї сторони супроводжуються трансакційним виграшем іншої сторони.

Таким чином, трансакційні витрати можна визначити як сукупність витрат, збитків і зовнішніх ефектів, які супроводжуються взаємодією економічних суб'єктів у сфері обміну пов'язаних з передачею прав власності.

Одна з найважливіших особливостей трансакційних витрат полягає у тому, що вони допускають значну економію у масштабах діяльності. Постійні компоненти є у всіх видах трансакційних витратах: коли інформацією, зібраною нею, може користуватися будь-яка кількість потенційних продавців і покупців, установлені права власності можуть майже безкоштовно поширюватися на інші райони з мінімальними додатковими витратами.

Трансакційні витрати неоднорідні за своїм складом. Тому одні організаційні форми можуть мати переваги в економії витрат одного типу, інші-іншого. Їх різноманітність обумовлена множиною типів трансакційних витрат, відповідно різноманітністю можливих способів їх економії.

Для того щоб зробити кількісну оцінку трансакційних витрат, необхідно визначити склад цих витрат.

Трансакційні витрати складаються з трьох груп витрат:

- витрати, що передують укладанню угоди;

- витрати на укладання угоди;

- витрати, що виникають після укладання угоди.

Витрати, що передують укладанню угоди, мають в основному інформаційний характер. До цієї групи витрат належать: витрати пошуку інформації, витрати ведення переговорів, витрати виміру.

Витрати на укладання угоди відображають витрати на юридичне оформлення угоди, витрати, пов'язані з грошовим і кредитним обігом, витрати хеджування, тобто страхування, зниження ризику від збитків, які обумовлені несприятливими для продавців чи покупців змінами ринкових цін на товари в порівнянні з тими, які враховувалися при укладанні договору.

Витрати, що виникають після укладання угоди. До цієї групи витрат належать витрати специфікації і захисту прав власності; витрати захисту від третіх осіб; витрати опортуністичної поведінки; витрати політизації; збиток, що виникає у результаті невідповідності якості отриманого товару очікуваній якості; зовнішні ефекти.

У зв'язку з поставленою метою у даній статті більш детальніше зупинимося не на всіх видах трансакційних витрат, а тільки на зовнішніх ефектах.

Дана економічна категорія розглянута у теоремі Коуза. Теорема Коуза свідчить “якщо права власності чітко визначені і трансакційні витрати дорівнюють нулю, то алокація ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінною незалежно від змін у розподілі прав власності , якщо відхилитися від ефекту доходу”.

Аналізуючи дану теорему, Капелюшников [5] наводить ряд висновків. Зовнішні ефекти мають не однобічний, а двосторонній характер; теорема Коуза розкриває економічний зміст прав власності. Джерелом зовнішніх ефектів є розмиті чи невстановлені права власності. Невипадково основними моментами конфліктів у зв'язку із зовнішніми ефектами стають ресурси, що з категорії необмежених переміщаються в категорію рідкісних (вода, повітря), на які ніяких прав власності до того часу,в принципі, не існувало; найчастіше зовнішні ефекти породжуються самою державою; головною причиною зовнішніх ефектів є не надлишковий , а недостатній розвиток приватної власності.

Зовнішні ефекти виникають у третіх осіб у результаті визначеного характеру проведення угод. Так, наприклад, підприємство викидає шкідливі речовини, у результаті навколишнє середовище забруднюється і жителі починають зазнавати збитків. Суспільство хоче монополізувати ресурс для того, щоб зменшити збиток, а підприємство, щоб скоротити природоохоронні витрати. Оскільки витрати із запобігання викидів підприємство виплачує із власних засобів і ці витрати впливають на його економічні показники. Збиток навколишньому середовищу складають витрати чогось іншого, тобто для підприємства це зовнішні витрати.

Таким чином, проблема екстернальностей заснована, по-перше на розбіжності інтересів різних суб'єктів користування природних благ. Як бачимо з наведеного прикладу суспільство і підприємство мають різні інтереси. Суспільство зацікавлене зменшити збиток від забруднення, а підприємство _ природоохоронні витрати, що впливають на основні економічні показники виробництва. По-друге, екстернальні витрати виникають у зв'язку з обмеженістю ресурсів, у даному випадку це здатність навколишнього природного середовища поглинати без шкідливих негативних наслідків деяку кількість викидів. Ця якість навколишнього природного середовища називається асиміляційним потенціалом. Викиди, що перевищують обсяг асиміляційного потенціалу, приводить до появи збитку і відповідно до виникнення екстернальних витрат[6]. По-третє, зовнішні ефекти мають двосторонній характер. По-четверте, найчастіше зовнішні ефекти породжуються самою державою. По-п'яте, проблема екстернальностей пов'язана з недостатнім розвитком приватної власності. По-шосте, _ пов'язана з проблемою платежів за порушення природного середовища і питаннями платного природокористування в Україні.

Існує безліч підходів до поняття “зовнішні ефекти”. Розглянемо деякі з них.

У мікроекономічній теорії зовнішні ефект (екстерналії ) - це вплив дій економічних суб'єктів, що беруть участь у даній угоді, на третіх осіб (не беручи участі в даній угоді) . Таким чином, екстерналії не знаходять відображення в ринковому механізмі ціноутворення, а, отже, приводять до зниження ефективності його роботи і до неоптимального розміщення благ в економіці [7 ].

При іншому підході [8] зовнішні ефекти полягають у тому, що ситуація, пов'язана з реалізацією корисності споживачем (досягненням прибутку - виробником), безпосередньо, тобто без ринкового механізму, залежить від дії, що контролюється іншим індивідуумом (третьою особою стосовно виробника і споживача).

На наш погляд, більш повне визначення дає Афанасьєв [9]. Екстерналії визначаються як ефекти впливу на добробут окремих індивідуумів чи колективів людей, які виробники і споживачі товарів і послуг не беруть до уваги у своїх рішеннях при оцінці ефективності (вигідності). Екстерналії можуть бути пов'язані з впливом на навколишнє середовище, впливом на здоров'я людини, збитком в інфраструктурі чи з іншими впливами.

Залежно від виду впливів можна виділити такі типи зовнішніх ефектів:

Тимчасові (між поколіннями) екстерналії. Цей тип зовнішніх ефектів тісно пов'язаний з концепцією стійкого розвитку. Масова деградація сільськогосподарських земель створює величезні енергетичні і продовольчі проблеми для майбутнього. Приклад негативних тимчасових зовнішніх ефектів . Можливі і позитивні тимчасові екстерналії. Наприклад, освоєння дешевих технологій виробництва енергії (сонячна й ін. ) дасть значний економічний ефект у майбутньому.

Глобальні екстерналії. Викиди хімічних сполук в атмосферу, забруднення рік та інші екологічні впливи створюють значні еколого-економічні проблеми в інших державах.

Міжгалузеві екстерналії. Розвиток одних галузей народного господарства неминуче приводить до впливу на інші галузі, часто негативного. Так, наприклад, хімічне підприємство скидає свої відходи в річку, це призводить до забруднення цих рік і зменшення видів риб.

Міжрегіональні екстерналії. Цей вид зовнішніх ефектів аналогічний глобальним, але виявляється в масштабах декількох районів однієї держави. Наприклад, забруднюючі викиди у верхній течії ріки, переносяться і впливають на «нижні» регіони (призводять до додаткових витрат на очищення води).

Локальні екстерналії. Такий вид зовнішніх ефектів пов'язаний з дією певного джерела забруднень, що поширюються на обмеженій території. На обмеженій території розглядається підприємство - забруднювач і аналізуються спричинені його діяльністю екстернальні витрати.

Незважаючи на широку теоретичну базу, на практиці розроблення системи обліку і механізму регулювання екстернальних витрат супроводжується деякими труднощами.

Пігу один із перших запропонував систему оцінки і регулювання екстернальних витрат за допомогою податків і дотацій. Пігу вважає, що держава повинна виявляти вплив на поведінку винуватців негативних зовнішніх ефектів за допомогою податків та винуватців позитивних зовнішніх ефектів за допомогою дотацій.

Зміст ідеї Пігу полягає в тому, щоб винуватці негативних зовнішніх ефектів сплачували податок, при якому податкова ставка відповідала б зовнішнім граничним витратам, які виникають при соціально-оптимальній ситуації.

Для застосування податку Пігу на оптимальному рівні держава повинна знати функцію граничних збитків і граничних витрат на запобігання забруднення. Оскільки деякі види збитків не піддаються вимірюванню і оцінці, оскільки вони стосуються сфер психології, здоров'я та інших. Крім того, часто кількість винуватців і потерпілих буває настільки великою, що врахувати їх повністю і визначити винуватців збитків вельми важко. Таким чином, у практичній діяльності застосування концепції податку Пігу практично неможливе.

Останнім часом при комплексній оцінці екстернальностей використовується метод функції збитку. Функція збитку _ це залежність частини втрачених споживчих властивостей елемента навколишнього середовища від зовнішніх і внутрішніх характеристик.

Б.Ященко[10] вважає, що існує декілька причин, завдяки яким метод функції збитків не може бути використаний для аналізу і оцінки всіх екстернальностей:

- деякі екстернальні витрати важко оцінити не тільки в економічних, але і в натуральних показниках;

- метод функції збитку застосовується для визначення (оцінки) величини екстернальностей, які пов'язані із введенням додаткових елементів, коли вже існує певний їх рівень забруднення;

- рівень знань є недостатнім для кількісної оцінки деяких екстернальностей.

Висновки

У даній статті була розглянута одна із складових трансакційних витрат _ екстернальні витрати, визначений економічний зміст цих витрат, розглянуто їх класифікацію, проаналізовані деякі методи оцінки екстернальностей. Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що на сьогодні не існує єдиного підходу до визначення екстернальностей і їх складу.Також відсутня комплексна методика оцінки екстернальних витрат Розглянуті питання надалі дозволять підійти до формування певної системи оцінки екстернальних витрат. Однак, як показує проведений аналіз, вирішення цих проблем має певні труднощі і вимагає подальших досліджень.

Summary

In the article the development of methodological approaches of notion transactional costs and external effects determined their composition.

In more detail considered forming external effects ecological costs of enterprise and economic damage. Considered questions will allow approaching to the quantitative evaluation transactional costs on the microlevel. The article is in intended for the scientific-researchers, engaged in problems of transactional costs.

Список літератури

1. Коуз Р. Фирма, рынок и право. _ Нью-Йорк: Телекс,1991.

2. Chueng S. N. S. The myth of social costs.-L., 1978.

3. Wallis J. J., North D. C. Measuring the transactional sector in Amerncan economy, 1870--1970.-In: Long-term factors in American economic growth. Ed. by Engerman S., Chicago, 1986.

4. Архиреев С.И. Трансакционные издержки и неравенства в условиях рыночной трансформации. _ Харьков, 2000.

5. Капелюшников Р. Экономическая теория прав собственности .-М.: ИМЭМО, 1990.

6. Макар С. В. Основы экономики природопользования. _ М., 1998.

7. Емцов Р., Лукин М. Микроэкономика._ М.: Издательство "Дис",1997.

8. Пахомова Н., Эндерс А., Рихтер К. Экологический менеджмент. СПб.: Питер, 2003.

9. Афанасьев А. А., Воздействие энергетики на окружающую среду: внешние эффекты и проблемы принятия решений. _ М., 1998.

10. Ященко Б.В. Оценка внешних издержек производства электроэнергии //Весник СумДУ. - 2000. _ №6(27) - 7(28). - С.215.