Інноваційний розвиток підприємства в кризових умовах на основі лізингу

2. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ АСПЕКТІВ ЛІЗИНГУ ЯК ЗАСОБУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Для початку зазначимо, що на сьогоднішній день єдиного міжнародного визначеного поняття «лізинг» не існує. В законі України [5], зазначається, що „лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів”.

Таким чином, лізинг - це операція з розміщення майна, що спеціально закуповується лізингодавцем, стає його власністю та за ініціативою підприємців надається їм в оренду.

У класичній лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: лізингодавець (власник предмета лізингу), лізингоотримувач (суб'єкт, що користується предметом лізингу), постачальник(продавець, виробник об'єкта лізингу). Схематично взаємовідносини цих суб'єктів показані на рис. 1.

Обов'язковою умовою здійснення лізингових операцій є наявність угоди про використання майна на весь термін його перебування у власності лізингоотримувача та компенсація лізингодавцю витрат, пов'язаних з придбанням майна у власність, за рахунок періодичних лізингових платежів, які повинні забезпечити інвестору норму прибутку не нижчу, ніж за звичайними банківськими кредитами.

За своєю сутністю лізинг має подвійну природу. З одного боку, він відповідає кредитним відносинам і зберігає сутність кредитних операцій, з іншого - подібний інвестиційному фінансуванню. Тому в економічному значенні лізинг є формою кредиту, що надається лізингодавцем лізингоотримувачу у вигляді майна, що передано у використання, або формою інвестування в економіку, альтернативній банківській позичці. В цілому лізингові операції слід розглядати як новий і особливий вид фінансування інвестиційної діяльності та як сучасну перспективну антикризову технологію розвитку цього процесу.

На сьогоднішній день в економіці західних країн лізинг став ефективним фактором інвестиційного розвитку, забезпечуючи її конкурентоспроможність на світовому ринку. Його обсяг складає 20% усієї світової інвестиційної діяльності [6]. Характерною сучасною рисою лізингу є його тяжіння до промислово-стабільно розвинутих країн (США, країн Західної Європи, Японії). Так, у середині 90-х років на частку США припадало понад 1/3 світових угод з лізингу, Великобританії і Франції - приблизно 9%, Японії - 17,1%. Темпи приросту лізингових операцій у Швейцарії, Швеції, Італії перевищує темпи їх приросту в Японії і США [7]. За останній час намітилася тенденція швидкого зростання обсягів лізингових операцій та активне впровадження їх у країнах третього світу та країнах середнього рівня. Так, для окремих країн щорічний приріст лізингових контрактів за останні роки склав 30 - 40%.

Високими темпами розвивається міжнародний лізинг. Обсяг інтернаціональних лізингових операцій за різними оцінками склав приблизно 3% світового експорту - імпорту техніки. Зокрема, лізинговий експорт характерний, головним чином, для найбільш розвинутих країн, лізинговий імпорт - для країн із середнім рівнем економічного розвитку. На сьогоднішній день найбільш популярний лізинг промислового устаткування, літаків, судів, обчислювальної техніки, приладів.

В сучасних умовах становлення економіки нашої країни лізинг став однією з найважливіших потенційних компонентів інвестиційного фінансування та забезпечення інноваційної діяльності. Лізинг в Україні - явище нове. Перші спроби застосування лізингових операцій у нашій країні почалися із середини 1989 року внаслідок переведення підприємств на орендні форми господарювання та включення лізингу до переліків банківських операцій. На той час він широко не поширений. Це пов'язано з низкою проблем, що встали на шляху його розвитку, і на сьогоднішній день залишаються не повністю вирішеними:

1) недосконалість законодавчої бази щодо забезпечення лізингових операцій;

2) встановлення основним регулюючим показником в лізингових угодах терміну амортизації;

3) відсутність податкових пільг для лізингодавців і кредиторів;

4) проблема своєчасного та повного погашення лізингових платежів та банківських кредитів;

5) високі кредитні ставки;

6) нерозвиненість українського кредитного ринку;

7) потреба у кваліфікованих фахівцях з лізингових операцій та відсутність спеціальної консультаційної служби з питань лізингу.

Однак, незважаючи на вище викладені стримуючі фактори, за останні роки обсяги лізингових інвестицій в українську економіку зросли на 30% і складають 3% загального обсягу інвестицій [8]. Сьогодні - це ціла індустрія, де мають місце орендні відносини, елементи кредитного фінансування, розрахунки за борговими зобов'язаннями та інші фінансові механізми. В Україні існує до 30 зареєстрованих лізингових фірм, з яких реально функціонує менше 10. Вони й інші компанії, що не спеціалізуються на цій діяльності, але займаються нею, здебільшого тільки розробляють лізингові програми і поступово приступають до їх реалізації, виконуючи при цьому роль посередників між виробниками і споживачами устаткування, а не повноцінних лізингодавців. Кількість реальних лізингових проектів незначна, здебільшого вони здійснюються при активній підтримці держави. Однак основним джерелом фінансування лізингових операцій є міжнародні постачальники техніки.

Найбільш реальними суб'єктами господарювання, з погляду наявності необхідних для лізингу фінансових ресурсів, є банки (75-80% всіх лізингових компаній у світі створені банками). Активність банківського кредитування лізингових угод в Україні низька. Серед банків, що займаються лізингом, провідну роль відіграє банк «Україна», «Аваль» і «Укрексімбанк», які створили дочірні лізингові компанії: «Аваль-лізинг», «Укрексім-лізинг». Слід відзначити, що суб'єкти лізингу ще повною мірою не структуровані, що зашкоджує створенню чіткої лізингової системи. Окремими її елементами, крім перелічених вище, є Державний лізинговий фонд, підпорядкований АПК, лізингова компанія ВАТ «Украгромашінвест», ВАТ «Укртранслізинг», створені рішенням уряду, ЗАТ «Укрдержлізинг», 16 комерційних компаній, об'єднаних Всеукраїнською асоціацією «Укрлізинг» і незначна кількість «неасоційованих» операторів ринку.

Загальна структура лізингових операцій (за даними Всеукраїнської асоціації «Укрлізинг») така: сільгоспмашини - 50%, авіатехніка - 9%, автотранспорт - 11%, промисловість - 25%, комп'ютерна техніка, нерухомість та ін. - 5% [6].

Важливу роль у розвитку лізингового бізнесу в нашій країні відіграють спеціальні міждержавні угоди, створення СЕЗ, формування спільного лізингового простору, співробітництво з країнами СНД та міжнародні фінансові організації: Міжнародна фінансова корпорація, Агентство міжнародного розвитку (США), Світовий банк.

Світова практика виробила численні варіанти лізингових угод, однак дотепер не створено чіткої класифікації і повного списку їх видів. На рис.2 автором запропонована класифікація видів лізингу в залежності від ознак, які беруться до уваги.

Згідно із законодавством України [5] розрізняють такі види лізингу:

Фінансовий лізинг - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю основних фондів, придбаних або виготовлених орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу [8]. Лізинг вважається фінансовим, якщо лізинговий(орендний) договір містить також одну з таких умов:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первинної вартості за нормами амортизації та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 %амортизації його первинної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90% від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму відсотків, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Оперативний лізинг - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передання орендарю основних фондів, придбаних або виготовлених орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою) [9]. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об'єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоотримувачу за договором лізингу.

Згідно із законодавством України [5] за формами лізингові операції класифікують так:

1) зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг;

2) пайовий лізинг - це здійснення лізингу за участю суб`єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більше 80% вартості набутого для лізингу майна;

3) міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Існування великої кількості різновидів лізингових операцій доводить його активне застосування у господарській діяльності підприємств. Широке поширення у світовій практиці пояснюється перевагами. Розглянемо основні з них:

- покращання виробничого потенціалу та використання нової, більш дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;

- повне кредитування з боку лізингодавця без умови негайного початку платежів;

- більш гнучкий порядок здійснення лізингових платежів;

- висока ступінь захисту кредитора (забезпеченням угоди є саме устаткування);

- можливість випробування устаткування до придбання та повернення при виявленні невідповідностей;

- забезпечення ефективного використання основних засобів шляхом оренди їх лише на час фактичної експлуатації;

- уникнення витрат, пов'язаних з моральним старінням машин і устаткування;

- отримання податкових пільг - державна підтримка лізингу;

- можливість вибору при закінченні терміну угоди;

- забезпечення розвитку і диверсифікованості ринку засобів виробництва;

- сприяння реалізації державних інтересів;

- збереження кредитної лінії;

можливість управління та контролю за фінансовими потоками завдяки їх узгодженості.

Таким чином, в умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Для підприємств-виробників лізинг вирішує проблему одержання оплати за продукцію. Для орендодавця лізинг є ефективним способом вкладення капіталу. У тому випадку, якщо лізингодавцем є банк, розширюється коло його операцій, збільшується кількість клієнтів, зменшується ризик втрати від неплатоспроможності клієнтів, сума лізингових платежів може бути вищою порівняно з відсотковою ставкою за кредитом.

У той же час слід зазначити ряд недоліків, властивих лізингу:

- операції відрізняються складною організацією через значну кількість учасників;.

- підготовка лізингової угоди потребує багато часу;

- ризик морального старіння майна лягає на лізингодавця;

- великі адміністративно-господарські витрати.

Розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки про ефективність лізингової діяльності для економіки країни. У першу чергу, це ефект розширення виробничих потужностей, по-друге, - сприяння науково-технічному прогресу. Завдяки лізинговим операціям досягнення науки і техніки швидше проникають у господарські структури, виробники одержують додатковий капітал від реалізації своєї продукції, прискорюється відновлення виробництва, що особливо важливо для розвитку наукоємних галузей. У той же час лізинг робить більш доступними багато видів дорогого устаткування, розширюється коло його споживачів за рахунок малого і середнього бізнесу.

ВИСНОВКИ

Таким чином, в даній роботі проаналізовано стримуючі фактори розвитку інноваційної діяльності, запропоновано схему взаємовідносин учасників лізингової угоди. На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду застосування лізингу запропоновано класифікацію його видів , а також виділено їх недоліки та переваги.

Досить актуальним напрямком подальших досліджень є створення алгоритму вибору та розроблення схеми лізингових операцій на основі існуючих видів лізингу в конкретних умовах господарювання.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ