Однією з основних проблем сучасної української економіки як на макро-, так і на мікрорівнях є підвищення ефективності використання паливо-енергетичних ресурсів. Так, згідно з даними Державного комітету промислової політики в 2000 р. Україна входила до складу найбільш енергозатратних країн світу, бо її частка в світовому споживанні енергії досягає 1,9%, а населення складає менше 1% світового

Ключовим та узагальнюючим показником ефективності використання енергоресурсів на макроекономічному рівні є енергоємність валового внутрішнього продукту. Наприклад, у 2002 р. Україна витрачала на 1 долар валового внутрішнього продукту (ВВП) майже в 6,5 разу більше енергоресурсів, ніж країни Центральної Європи, і в 13 разів більше, чим у середньому промислово розвинені країни [1,2]. Крім того зауважимо, що енергоємними є основні експортні галузі: 50-70 % у структурі витрат становлять паливо і енергія. В результаті офіційні ціни експортних товарів на 30-70 % перевищують ціни світових ринків.

Другим важливим та парадоксальним фактом є неадекватність між процесами зменшення обсягів промислового виробництва та процесом зменшення споживання енергоресурсів у промисловості. Згідно з оцінками "Комплексної державної програми енергозбереження України" в цілому за останні роки валовий внутрішній продукт (ВВП) скоротився значно більше, ніж загальне споживання первинних енергоресурсів. Отже, спад виробництва не супроводжувався пропорційним зниженням витрат енергії. У результаті енергоємність ВВП за 1999-2002рр. збільшилась, за нашими розрахунками, на 4,2%, а електроємність на 6 % [2,3].

Україна втрачає на виробництво продукції в 6-8 разів більше енергії, ніж європейські країни [4]. Це обумовлено зниженням ефективності використання енергоресурсів в Україні, а також красномовно свідчить про низьку ефективність промислового виробництва в цілому.

Відзначимо, що в різних джерелах наводяться різні дані щодо ефективності використання ПЕР, які суттєво - в 1,6-2,7 разу - відрізняються між собою. При цьому очевидно, що числові значення показників енергоефективності на підприємстві розраховуються відповідно до статистичної звітності підприємств і тому є більш-менш реальними. Вищенаведена різниця в розрахунках полягає, на нашу думку, в методах оцінки вартісних значень ВВП і обсягів промислового виробництва.

Також, на наш погляд, дослідники користуються офіційними даними про обсяги ВВП, які не враховують фактору "тіньової економіки". За оцінками ж незалежних дослідників, "тіньовики" дають від 50 до 60 відсотків обсягу ВВП. Звичайно, при цьому тіньова економіка повинна використовувати пропорційну обсягам виробництва кількість енергоресурсів. Саме ця частина енергоресурсів "схована" в офіційному показнику споживання енергоресурсів на одиницю ВВП.

Дані, наведені в фаховій літературі, свідчать про те, що за рівнем енергоефективності, наприклад, у 1998 році Україна відставала від країн ЕС в 17 разів, а енергоємність ВВП порівняно з цим самим показником у СРСР (1991 рік) збільшилась в 2,14 разів та є вищою ніж, наприклад, у Єгипті, в 3 рази. У чому причина таких значних розбіжностей? Значно краще ці факти можна пояснити, врахувавши витрати електроенергії та палива в тіньовому секторі економіки.

Звернемо увагу також на таке: втрати при передачі електроенергії збільшилися з 9 % в 1991 до 20-21 % у 2000 р. за даними Інституту загальної енергетики НАН України. Такі дані є шокуючими, як зазначено у дослідженні, бо у Німеччині аналогічні витрати тільки 4 %, у Франції 6,4 %, у Великобританії -7 %.

Зауважимо також, що за даними Міненерго, в 1998 р. населенню відпущено 23 млрд. квт/год. при цьому населенням нібито вкрадено 20,27 млрд. квт/год. Але фактично виявлено і задокументовано випадків викрадення тільки на 0,54 % від цих мілліардів. Тому можна зробити висновок, що масові крадіжки електроенергії населенням - це міф, а реально ця енергія була використана в тіньовій економіці, але оформлена як нібито розкрадена і списана на втрати. Є й інший шлях "цивілізованого" покриття витрат: використана, але не врахована і не оплачена електроенергія вноситься в Обленерго в графу "Технологічні втрати електроенергії" для статистичної звітності

Порівняння вищенаведених цифр та фактів призводить до суперечливих висновків. Тому в процесі аналізу ми дійшли висновку, що точнішу оцінку змін енергоефективності як на макро-, так і на мікрорівнях можна отримати, використовуючи не абсолютні вартісні значення, а індекси зміни ВВП, обсягів промислового виробництва та енергоспоживання. При цьому паливоємність (ПЄ) можна розрахувати за формулою

ПЄ = ВП/ОП,

де ВП - витрати палива;

ОВ - обсяг промислового виробництва, або ВВП;

а електроємність (ЕЄ) за формулою

ЕЄ = ВЕ/ОВ,

де ВЕ - витрати електроенергії,

ОВ - обсяг промислового виробництва або ВВП.

На підставі офіційних опублікованих даних нами було визначено зміну паливо ємності промислової продукції в Україні в 2000 році порівняно з 1990 роком.

ВПтпп 2000/ВПтпп 90 = 146,9 млн.т.у.п./213,6 млн.т.у.п = 0,6835

ОВпп 2000/ ОВпп 90 = 0,485.

Тоді індекс паливоємності

ІПЕтепп 2000/90 = 0,6835/0,485 = 1,409.

Тобто паливоємність промислової продукції в цілому за визначені роки зросла в 1,4 разу. Аналогічно можна визначити також зміни паливо- і електроємності в машинобудівній промисловості м.Києва і Київської області в 2000 році порівняно з 1990 роком:

ІПЕтепп 2000/90 = 0,3847/ 0,4062 = 0,947;

ІПЕєепп 2000/90 = 0,3404/ 0,4062 = 0,838.

Таким чином, розрахунки показують не збільшення, а зниження паливо - і енергоємності в машинобудівній промисловості м. Києва і Київської області. Паливоємність 1 гривни промислової продукції в області знизилась на 5,3 %, а електроємність - на 16,2 % (див. дані в таблиці 1).

Таблиця 1 - Динаміка енергоспоживання в машинобудівній промисловості м.Києва і Київської обл. (1990-2000 роки)

Аналогічні результати, що випливає з вищенаведеного, можна також отримати, аналізуючи витрати палива та енергії за іншими галузями промисловості або конкретними підприємствами.

Проаналізуємо основні фактори, що впливають на реалізацію промислового потенціалу підприємства з точки зору зменшення енергоємності продукції.

Наприклад, зменшення енергоспоживання дає можливість збільшити випуск продукції при тій самій встановленій потужності електрообладнання. Це, в свою чергу, дозволяє зменшити потребу в електрообладнанні, що призводить до зниження капітальних витрат на його придбання. Таким чином, фактична величина ефекту від управління витратами енергії значно підвищує економічний потенціал підприємства.

У той самий час від перебоїв у енергопостачанні найбільших втрат, як показує практика, зазнають машинобудівні підприємства у ливарному виробництві. Вони проявляються у затвердінні металу, масовому браку продукції, поломках технологічного обладнання. Іншим важливим фактором управління витратами палива та енергії в машинобудуванні є врахування життєвого циклу виробів машинобудівної промисловості. В результаті проведеного нами дослідження та узагальнення даних, опублікованих в спеціальній літературі, нами була сформована структура витрат (у відсотках) за окремими стадіями економічного циклу життя продукції п'яти машинобудівних підприємств міста Києва та Київської області (див. таблицю 2).

Як бачимо з таблиці 2, найбільша частка витрат при виробництві основної номенклатури продукції у машинобудуванні припадає на сировину та матеріали. Суттєву роль відіграють також амортизація основного капіталу та витрати паливно-енергетичних ресурсів. Спостерігається значне збільшення витрат паливно-енергетичних ресурсів за стадіями життєвого циклу машинобудівної продукції, особливо на стадії зняття її з виробництва. Ці факти можна пояснити як суто технологічними причинами (зношуваність обладнання, застаріння технології), так і організаційно-економічними. Зауважимо, що на етапі науково-дослідних та конструкторських робіт найбільша частка витрат припадає на оплату праці разом з відрахуваннями. Значною мірою це пояснюється тим, що проектні розрахунки витрат енергії та палива потребують великих витрат праці та часу висококваліфікованих фахівців [5].

Таблиця 2 - Структура витрат за стадіями життєвого (економічного) циклу виробів