Оцінка достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єктів господарювання для інноваційного розвитку

Оцінка достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єктів господарювання для інноваційного розвитку

Ю.С. Шипуліна, асп.

Сумський державний університет

На сьогодні уже стало очевидним, що інноваційний шлях розвитку не має альтернатив. Саме інновації є базою, на основі якої відбувається розвиток економік провідних країн світу. Україні, щоб не залишитися на узбіччі світової економіки і не перетворитися у сировинний придаток та постачальника дешевої некваліфікованої робочої сили, потрібно активізувати зусилля щодо забезпечення умов інноваційного розвитку, у тому числі їх наукове обґрунтування.

Практика свідчить, що інноваційна діяльність має шанси на успіх лише за наявності і забезпечення узгодженої взаємодії ринкового потенціалу як здатності сприймати інновації конкретного типу і спрямованості, інноваційного потенціалу як можливості втілення досягнень науки і техніки у конкретні товари, здатні задовольнити потреби споживачів, виробничо-збутового потенціалу як здатності розробити, виготовити і просувати інновації на ринку

Дослідженню передумов переходу на інноваційний розвиток присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних науковців. Основна їх частка присвячена аналізу інноваційного потенціалу підприємства та ринкових можливостей розвитку на основі інновацій, і практично недослідженими залишилися питання визначення умов достатності виробничо-збутового потенціалу підприємства для інноваційного розвитку з урахуванням наявних інноваційного і ринкових потенціалів. Вирішення цієї проблеми надасть змогу підвищити ступінь обґрунтованості проектів інноваційного розвитку конкретних суб'єктів господарювання, збільшити їх шанси на успіх.

Таким чином, метою даної роботи є розроблення критеріальної бази і методичних підходів до оцінки достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єктів господарювання для інноваційного розвитку.

Попередньо визначимося з оціночними показниками. Проведений автором аналіз і систематизація підходів до визначення умов розвитку на основі інновацій надали можливість сформувати систему основних показників, за якими слід вести оцінку достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єкта господарювання (табл. 1).

Таблиця 1 - Основні показники достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єкта господарювання для інноваційного розвитку

Слід відзначити, що автор поділяє відомий погляд [1] на виробничо-збутовий потенціал інноватора як на економічну можливість і доцільність розробки, вироблення і просування інновації на ринку.

Розглянемо детальніше сутність поданих у табл. 1 показників, а також підходи до їх застосування.

Фінансова забезпеченість

Фінансова стійкість. Для її оцінки доцільним уявляється застосування підходу [2], який передбачає аналіз достатності обігових коштів суб'єкта господарювання (власних чи позикових) для виконання інноваційного проекту.

Оціночними показниками є:

±Ес - надлишок (+) чи нестача (-) власних обігових коштів, необхідних для формування запасів і покриття витрат, пов'язаних з господарською діяльністю підприємства;

±Ет - надлишок чи нестача власних обігових коштів, а також середньострокових і довгострокових кредитів і позик;

±Ен - надлишок чи нестача загальної величини обігових коштів.

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування. Вони розраховуються за такими формулами:

±Ес = Ес - Z, (1)

±Ет = (Ес + Кт) - Z, (2)

±Ен = (Ес + Кт + Кt) - Z, (3)

де Z - сума запасів і витрат; Ес - сума власних обігових коштів підприємства; Кт - середньострокові і довгострокові кредити і позики; Кt - короткострокові кредити і позики.

Залежно від значень оціночних показників виділяють п'ять областей фінансової стійкості. Їм можна поставити у відповідність п'ять рівнів фінансової безпеки [3].

Абсолютна фінансова стійкість (абсолютна безпека), коли для функціонування підприємству досить власних обігових коштів:

±Ес 0, ±Ет 0, ±Ен 0. (4)

Область нормальної фінансової стійкості (нормальний рівень безпеки), коли підприємство практично обходиться власними джерелами формування запасів і покриття витрат:

±Ес 0, ±Ет 0, ±Ен 0. (5)

Область нестійкого фінансового стану (нестабільного рівня безпеки), коли підприємству недостатньо власних обігових коштів, нестача яких компенсується середньостроковими і довгостроковими позиками і кредитами:

±Ес 0, ±Ет 0, ±Ен 0. (6)

Область критичного фінансового стану (критичного рівня безпеки), коли підприємство для фінансування своєї діяльності залучає короткострокові кредити (крім середньострокових і довгострокових):

±Ес 0, ±Ет 0, ±Ен 0. (7)

Область кризового фінансового стану (кризового рівня безпеки), коли підприємство не в змозі забезпечити фінансування своєї діяльності ні власними, ні позиковими коштами, тобто перебуває на межі банкрутства:

±Ес 0, ±Ет 0, ±Ен 0. (8)

Оцінку достатності виробничо-збутового потенціалу підприємства за показником фінансової стійкості, на думку автора, слід вести за таким алгоритмом:

Визначити фактичний рівень фінансової стійкості суб'єкта господарювання до впровадження інноваційного проекту.

Визначити очікуваний рівень фінансової стійкості після впровадження проекту. Для цього потрібно спрогнозувати потоки витрат і результатів на весь період реалізації інноваційного проекту.

Порівняти показники, і якщо очікуваний фінансовий стан кращий за існуючий (як крайній випадок - не гірший, якщо існуючий стан є задовільним), то ухвалити інноваційний проект. У протилежному разі - відхилити.

Оцінку економічної ефективності проводять за відомими показниками, наприклад, індексом доходності, внутрішньої нормою доходності і т.п

Кадрова забезпеченість

Кваліфікація кадрів. Оцінку рівня кваліфікації кадрів суб'єкта господарювання інноватора можна виконати за такими показниками:

(9)

(10)

(11)

де Ркр, Ркі, Ркм - відповідно рівень кваліфікації робітників, інженерно-технічних працівників (ІТП), менеджерів суб'єкта господарювання;

Кр, Кі, Км - загальна кількість робітників, ІТП, менеджерів; Крс, Кіо, Кмо - відповідно кількість робітників старших розрядів, кількість інженерно-технічних працівників, які мають профільну вищу освіту, кількість менджерів з профільною вищою освітою.

Ці та аналогічні показники слід порівнювати з кращими серед суб'єктів господарювання, які є лідерами на даному ринку чи у галузі. У залежності від цього слід визначати рівень кваліфікації відповідної категорії працівників і приймати рішення про його достатність чи недостатність для реалізації інноваційного проекту, що розглядається.

Досвід діяльності. Для оцінки досвіду персоналу суб'єкта господарювання слід використовувати такі показники: частку працівників, які мають досвід практичної діяльності відповідно до профілю аналізованого підприємства чи установи (загальну та за категоріями працюючих); частку працівників, що мають досвід роботи на зарубіжному ринку тощо. Ці показники слід порівнювати з кращими у галузі чи на ринку і приймати відповідні управлінські рішення.

Мотивація діяльності. Для оцінки можна застосовувати показники, які характеризують ступінь відповідності (гармонізації) інтересів робітників, ІТП, менеджерів та власників суб'єкта господарювання. Для цього може бути застосований методичний підхід, який передбачає таке:

Визначення інтересів кожного із зазначених суб'єктів та вагомості цих характеристик. Інтереси можуть бути різні (як і їх вагомості). Так, для робітників і ІТП головними пріоритетами є висока заробітна плата, її відповідність трудовому вкладу, стабільність зайнятості тощо. Для менеджерів і ІТП - можливість просування по службі, творча праця, участь у прибутку тощо. Для власників - збільшення прибутку, розширення частки ринку, забезпечення умов тривалого виживання і розвитку на ринку і т.п. Ранжування інтересів і визначення їх вагомостей доцільно проводити методом попарного порівняння [1, 4];

Визначення ступеня відповідності конкретного інноваційного проекту (конкретної інновації) інтересам різних категорій працівників і власників підприємства. Оцінку відповідності слід вести у табл. 2. Відмітками „*” позначено ступінь відповідності інноваційного проекту інтересам згаданих суб'єктів;

Таблиця 2 - Оцінка відповідності інноваційного проекту інтересам працівників і власників підприємства

Розрахунок середньозваженої оцінки відповідності інновації (інноваційного проекту) інтересам різних категорій працівників (за вагомостями інтересів), а на їх основі - інтегральну (середньозважену) для всіх категорій працівників і власників (за вагомостями кожної категорії працівників і власників) - Оі.

Вибір з ряду альтернативних інноваційного проекту, який має більшу інтегральну оцінку Оі, при цьому середньозважені оцінки окремих суб'єктів не повинні бути меншими за 2, тобто характеристики товарів повинні бути хоча б частково відповідними інтересам суб'єктів інноваційного процесу (табл. 2 і рис. 1).

Рисунок 1 - Схема прийняття рішень за результатами інтегральної оцінки

Для об'єктивності оцінки, вагомості характеристик інноваційного проекту, а також ступінь їх відповідності інтересам працівників і власників суб'єкта господарювання слід визначати шляхом їх безпосереднього опитування.

Виробничі можливості

Технічна оснащеність. Для оцінки технічної оснащеності слід застосовувати такі групи показників:

1 Показники, що фіксують наявну (фактичну) технічну оснащеність суб'єкта господарювання: техніко-економічні характеристики обладнання (точність, габарити оброблюваних деталей, технологічні можливості, продуктивність тощо); фондовіддача (фондоємність); ступінь зношення обладнання; коефіцієнт оновлення обладнання (характеризує інтенсивність оновлення обладнання, тобто частку оновлення за рік); коефіцієнт прогресивності обладнання (частка нового прогресивного обладнання у його загальній кількості); ступінь гнучкості обладнання (можливість швидко збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва або переналагодження на виготовлення інших видів продукції [5]); ступінь резервування обладнання і виробничих площ; коефіцієнт прогресивності обладнання; рівень механізації і автоматизації виробництва [6]; коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання; коефіцієнт інтенсивного завантаження; коефіцієнт змінності [7].

2 Показники, що характеризують очікуваний рівень технічної оснащеності: очікувана фондовіддача (фондоємність); очікувані коефіцієнти завантаження обладнання; очікуваний рівень механізації і автоматизації виробництва і т.д. (див. попередню групу показників).

Для прийняття рішення про доцільність впровадження конкретного інноваційного проекту оцінюють, чи достатня для цього фактична технічна оснащеність виробництва (чи можна на наявних виробничих потужностях реалізувати інноваційний проект), а також порівнюють фактичні і очікувані значення перелічених та аналогічних показників з метою вияснити, як вплине на них впровадження інноваційного проекту.

Технологічна оснащеність. Основними показниками є: рівень прогресивності технологій; ступінь стандартизації і уніфікації технологічних рішень, технологічного оснащення і інструментів; трудомісткість виробництва; рівень технологічної дисципліни; ступінь гнучкості технологій; рівень якості (відсоток браку); відповідність стандартам ІСО 9000 і ІСО 14000; рівень механізації і автоматизації технологічних процесів; ступінь раціоналізації технологічних процесів у часі і просторі і т.д. Ці та інші аналогічні показники використовують для оцінки достатності технологічної оснащеності виробництва (суб'єкта господарювання) для реалізації інноваційного проекту.

Стратегічний маркетинг. До основних показників, за якими слід оцінювати ефективність стратегічного маркетингу суб'єкта господарської діяльності, слід віднести: наявність місії (вона не повинна бути ні занадто загальною, це ускладнює формулювання цілей, ні занадто вузько, у цьому випадку її доведеться часто переглядати); наявність стратегічної і оперативної мети діяльності, чіткість їх формулювання; володіння інформацією про ринкові позиції підприємства, чітке формулювання основних напрямків його розвитку; якість і регулярність ринкових досліджень.

Оперативний маркетинг. Ефективність оперативного маркетингу прямо залежить від ефективності заходів комплексу маркетингу: товарної, цінової, збутової стратегій, а також стратегії просування товару на ринку. Основні показники ефективності складових комплексу маркетингу наведено у чисельних літературних джерелах, зокрема, [8, 9].

Оцінка стану маркетингу суб'єкта господарювання (ревізія маркетингу) дозволяє визначити його спроможність виявити і оцінити наявні ринкові можливості розвитку, зорієнтувати виробництво на задоволення запитів споживачів, вивести на ринок і просувати на ньому нову продукцію, задовольняючи запити споживачів більш ефективним, ніж конкуренти, способом.

Система управління

Відповідність структури системи управління цілям і задачам суб'єкта господарювання можна оцінити за підходом, викладеним у роботі [10], який передбачає побудову матриці аналізу і розподілу функцій, прав і відповідальності між підрозділами підприємства. Результати аналізу є підставою для виявлення "вузьких місць", ліквідації паралелізму у роботі, оптимізації структури системи управління і перерозподілу прав і обов'язків між співробітниками окремих її підрозділів.

Ефективність діяльності системи управляння визначається за кінцевими результатами функціонування суб'єкта господарювання. Для поглибленого аналізу можуть бути використані такі показники: відповідність темпів зростання витрат на апарат управління і темпів зростання результатів діяльності підприємства чи установи; авторитет керівників у підлеглих їм колективах (визначається за даними опитувань); відсутність стереотипів у поведінці керівників, здатність прогнозувати ситуацію і діяти на випередження тощо (визначається на основі ретроспективного аналізу діяльності у минулому).

Окрім того необхідним уявляється аналіз такого:

методів підбору персоналу;

методів навчання, підвищення кваліфікації і атестації працівників, умов звільнення;

принципів розподілу роботи і відповідальності, формування трудових колективів, методів доведення до персоналу завдань і їх перевірки;

методів організації роботи і управління роботами;

ступеня участі персоналу в управлінні, ступеня вільності;

механізму обміну інформацією і знаннями;

соціально-психологічного клімату у колективах працівників і організації у цілому.

Умови достатності виробничо-збутового потенціалу для інноваційного розвитку слід визначати шляхом зіставлення наведених у табл. 1 показників із показниками інноваційного і ринкового потенціалів.

На рис. 2 наведено схему оцінки достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єкта господарської діяльності для інноваційного розвитку, а також його узгодження з ринковим і інноваційним потенціалом.

Згідно із запропонованою схемою для оцінки відповідності ринкового і виробничо-збутового потенціалів, а також для пошуку шляхів і засобів приведення їх у відповідність застосовується відомий, достатньо апробований інструментарій маркетингу (див. стовпчик „види аналізу” на рис. 2), який неодноразово підтверджував свою ефективність:

SWOT-аналіз - для оцінки відповідності зовнішніх можливостей розвитку (тих, що генеруються ринком) і внутрішніх (виробничо-збутових можливостей підприємства) і виявлення на цій основі ринкових можливостей розвитку;

матриця БКГ, матриця „Мак Кінсі Дженерал Електрик”, стратегічна модель Портера, GAP-аналіз та інші - для розробки портфеля бізнес-проектів, які реалізують виявлені ринкові можливості;

STP-аналіз (сегментація ринку) - для виявлення цільових ринків (їх сегментів чи ніш) з метою розробки адекватних умовам діяльності на них маркетингових програм просування нової продукції.

На їх основі розробляють відповідно (послідовність етапів показана на рис. 2 у стовпчику результатів): 1 - місію підприємств та загальноекономічну стратегію розвитку; 2 - маркетингову стратегію розвитку (як одну із функціональних стратегій, які розробляють у рамках загальноекономічної); 3 - маркетингову програму виведення і просування на ринку нової продукції (у межах маркетингової стратегії).

Для аналізу відповідності виробничо-збутового і інноваційного потенціалів оцінюють технічні можливості (оціночні критерії і їх показники див. вище) виготовити і збути на ринку нові види продукції. Окрім того, оцінюють економічну можливість і доцільність виготовити і збувати на ринку нову продукцію. Для оцінки використовують викладені вище методичні підходи, як авторські, так і загальновідомі. Результати аналізу повинні бути покладені в основу розробки виробничої стратегії інноваційного розвитку.

Узгодження виробничої і маркетингової стратегій інноваційного розвитку проводять у кілька етапів, у ході яких приводяться у відповідність заходи обох стратегій, а також їх показники. Звичайно, при цьому приймаються компромісні рішення, які є прийнятними з точки зору оціночних показників обох стратегій (хоча вони можуть бути не оптимальними з погляду кожної окремо взятої стратегії).

Рисунок 2 - Схема оцінки достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єкта господарювання для розвитку на основі інновацій конкретної спрямованості

Підбиваючи підсумки, необхідно відзначити таке:

запропоновано критеріальну базу і оціночні показники для оцінки достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єкта господарської діяльності для його розвитку на основі інновацій;

викладено основні положення методичних підходів для проведення такої оцінки;

розроблено загальну схему оцінки достатності виробничо-збутового потенціалу суб'єкта господарської діяльності для інноваційного розвитку, а також його узгодження з ринковим і інноваційним потенціалом, визначено систему необхідного для цього методичного інструментарію, а також послідовність основних етапів узгодження і їх очікувані результати.

Подальші дослідження повинні бути спрямовані на розроблення практично-орієнтованих формалізованих процедур оцінки, а також приведення у відповідність виробничо-збутового з ринковим і інноваційним потенціалами

Список літератури

1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навчальний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 278 с.

2. Риски в современном бизнесе / Грабовый П.Г., Петрова С.Н., Полтавцев С.И. и др. - М.: Изд-во "Аланс", 1994. - 200 с.

3. Ильяшенко С.Н. Составляющие экономической безопасности предприятия и подходы к их оценке // Актуальні проблеми економіки.- 2003. - № 3 (21). - С. 12-19.

4. Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління: Монографія. / Під ред. д-ра екон. наук, проф. С.М.Ілляшенка. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2002. - 250 с.

5. Чейз Ричард Б., Эквилайн Николас Дж., Якобс Роберт Ф. Производственный и операционный менеджмент.- 8-е издание: Пер. с англ.- М: Издательский дом «Вильямс», 2001. - 704 с.

6. Щербицкий Б.В., Калашников Б.В. Планирование механизации и автоматизации производства на предприятии. - К.: Техника, 1984. - 127 с.

7. Мельник Л.Г., Каринцева А.И., Ильяшенко С.Н. и др. Экономика предприятия: Учебное пособие / Под ред. д-ра экон. наук, проф. Л.Г.Мельника.-

ИТД "Университетская книга", 2002. - 632 с.

8. Котлер Ф. Основы маркетинга. - М.: Бизнес-книга, 1995. - 698 с.

9. Гаркавенко С.С. Маркетинг: Підручник. - К.: Лібра, 2002. - 712 с.

10. Данько Т.П. Управление маркетингом: Учебник. - изд. 2-е, перераб и доп. - М.: ИНФРА-М, 2001. - 334 с.