Зміст

Вступ

1. Поняття та ознаки ринку монополій

2. Максимізація прибутку фірми-монополіста у короткостроковому періоді

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Монополія - це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців, монопсонія -- наявність лише одного покупця при багатьох продавцях. Обидві ринкові структури тісно пов'язані між собою і виражають крайню форму недосконалої конкуренції, полярну протилежність досконало конкурентного ринку.

Монополія має ту ж саму мету, що і конкурентна фірма: вибрати такий обсяг виробництва, який дозволяє отримати максимальну суму економічного прибутку за певний період. При виборі оптимального обсягу монополія зустрічається з трьома обмеженнями - витратами виробництва, попитом на продукцію та її ціною. Вибір монополії можна проаналізувати за допомогою тих же двох підходів, які застосовувались при вивченні моделі поведінки конкурентної фірми: порівняння сукупного виторгу і сукупних витрат (TRTC) та порівняння граничного виторгу і граничних витрат (MRMC).

Розглянемо спочатку загальні особливості монополії як ринкової структури. До характерних рис монополії відносять наступні.

Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.

Виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв'язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби - постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.

1. Поняття та ознаки ринку монополій

Термін «монополія» походить від грецької (моно - один, полео - продаю). Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару, чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Коли на ринку існує тільки один продавець деякого товару, причому товар цей не має близьких замінників, ринки яких могли б впливати на ринок даного товару. Допустимо також, що в розглянутій галузі існують якісь бар'єри, що сильно утрудняють або зовсім що не дозволяють вхід у галузь нових фірм (наявність державної дозвільної системи на право ведення даного виду діяльності; контроль єдиної фірми над деяким специфічним ресурсом, необхідним для виробництва товару і т.д. ).

Така ринкова структура називається в економічній теорії чистою монополією. Надалі, говорячи про галузі з чистою монополією, ми будемо користуватися для стислості терміном "монополія", а єдиного в такій галузі виробника називати монополістом.

Помітимо, що чиста монополія на практиці зустрічається вкрай рідко - адже більшість реальних ринків займає місце десь між цими двома полярними типами економічних структур. У цій ситуації організація поводить себе по-різному. Може відпускати продукцію за ціною, нижчою за собівартість. Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деяких контролюючих державою промислових товарів. Допускається варіант, коли держава чи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу норму прибутку. Це дає змогу забезпечувати нормальну роботу виробничих структур. Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лише сприйняв її ринок), одержуючи прибуток. Трапляється це рідко, адже через податки держава обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завжди напоготові -- тут же почнуть пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною. Отже, чиста монополія має місце на ринку одного продавця [2, с. 56].

У системі недосконалої конкуренції виникає ще один, достатньо розповсюджений різновид, що поєднує риси вільної конкуренції з невеликою дозою монопольної влади. Така ринкова структура називається монополістичною конкуренцією.

Її основні характеристики: відносно велика кількість учасників, що виключає повний контроль над ринком чи змову; порівняно легкий вхід на ринок і вихід з нього; випуск продукту, який обов'язково чимось відрізняється від інших, виготовляється лише певним виробником і захищений патентом, торговою маркою, фірмовим знаком тощо.

Ситуація на такому ринку буде визначатися двома різноспрямованими тенденціями.

З одного боку, ступенем диференціації продукту: чим він вищий, чим індивідуалізованіші пропоновані товари та послуги, тим менш еластичний попит, більша можливість підняти ціну вище за середні витрати й одержувати чистий економічний прибуток.

З іншого боку, наявністю досить широкого кола конкурентів, зростання кількості яких збільшує еластичність попиту, знижує ціни і зводить прибуток до нормального рівня [2, c. 45].

Прагнучи максимізувати прибуток, фірма може підняти ціну без особливого ризику втратити усіх своїх покупців, оскільки вони віддають перевагу з якихось причин продукції саме цієї фірми перед усіма іншими й готові платити за неї навіть завищену ціну.

Тут вона поводиться як монополіст і її ринкова позиція в короткий період характеризується тими ж рисами, що й чиста монополія: рівень випуску визначається рівністю граничного доходу і граничних витрат при ціні, яка перевищує цю точку рівноваги (рис. 1.1, а).

Рівень випуску, який відповідає точці перетину кривої граничного доходу (МR) і кривої граничних витрат (МС), досягається при ціні Р1. Проте попит підтримується на вищому рівні, оскільки певна група покупців згодна платити більше за продукцію фірми, якій вони віддають перевагу, й ціна встановлюється на рівні Р2. Фірма отримує чистий прибуток [5, с. 50].

Рисунок 1 - Точка рівноваги

Але на відміну від чистої монополії цей ринок відносно вільний для появи на ньому нових фірм, яких залучає сюди вищий прибуток. Зрозуміло, вони не можуть випускати продукцію, абсолютно ідентичну до тієї, що випускають вже існуючі тут фірми, але виробляти досить близькі замінники можуть.

Унаслідок цього підсилиться конкуренція, впаде попит й зростуть питомі витрати. Крива попиту та крива питомих витрат (АС) рухатимуться назустріч одна одній доти, доки не буде досягнута довгострокова рівновага в точці їхнього перетину, що означає зникнення надприбутку, який залучає нові фірми (рис. 1.1, б).

Нецінова конкуренція відіграє важливу роль у досягненні рівноваги у цій ринковій структурі. Проте на відміну від ринку чистої конкуренції вплив на попит тут здійснюється не через ціни, а методами нецінової конкуренції. Характерною рисою цього типу ринку є те, що споживчий попит перестає бути для фірми-виробника чимось даним ззовні, а стає об'єктом активного формування. Споживачеві потрібно запропонувати продукт, який чимось відрізняється, кращий за той, що вже існував на ринку, і переконати його в перевагах нової моделі, її більшій відповідності запитам та потребам. Звідси -- постійне прагнення урізноманітнювати пропоновані товари розраховуючи на конкретні види потреб, поліпшувати їхні споживчі якості.

Важливу роль відіграють також реклама та різні способи просування товарів. Якщо диференціація товарів і послуг пристосовує продукт до особливостей споживчого попиту, то реклама дає можливість пристосовувати споживчий попит до продукту [1, с. 83].

Вона дає інформацію про нові товари, про поліпшення в традиційних, сприяє створенню нових потреб. Зрозуміло, це вимагає витрат, що збільшують загальні витрати.

Проте, якщо за допомогою реклами вдається розширити попит на продукт, а отже, й обсяг його випуску, та питомі витрати можуть скоротитися, а тому врешті-решт споживач отримає продукт за нижчою ціною, ніж за відсутності реклами. Щоправда, якщо витрати на просування товару зустрічають настільки ж енергійні зусилля з боку конкурентів, частка кожної фірми в пропозиції практично не зміниться і тому зростатимуть не тільки загальні, а й питомі витрати, а виходить -- і ціни.

За умов монополістичної конкуренції цільова функція фірми -- максимізація прибутку досягається шляхом комбінування трьох чинників: ціни, обсягу випуску і зусилля щодо просування товару.

Там, де об'єм виробництва пов'язаний з деякою особливою ціною, монополіст неодмінно обирає ціну, вирішуючи який об'єм продукції випустити. Монополіст одночасно вибирає і ціну і об'єм виробництва. Проте, це ще не означає що монополіст «вільний» від ринкових сил у встановленні ціни і що покупець знаходиться повністю під владою монополіста. Згідно із попередніми темами, коли попит еластичний, зменшення ціни буде збільшувати валовий доход (сукупну виручку), а коли попит нееластичний, падіння ціни зменшить валовий доход.

Отже, монополіст ніколи не вибере таку комбінацію ціна - кількість, при якій валовий доход (сукупна виручка) зменшиться (граничний доход буде від'ємним). Перед монополістом тепер стоїть питання: яку певну комбінацію ціни і кількості вибрати? Цей вибір залежить не тільки від попиту і даних про граничний доход, але також і від витрат.

Прагнучий до прибутку монополіст використовує ту ж логіку, що і прагнучий до прибутку конкурент. Він буде виробляти кожну наступну одиницю до тих пір, поки реалізація забезпечуватиме більший приріст валового доходу, ніж збільшення валових витрат. Тобто, фірма буде нарощувати виробництво продукції до такого об'єму, при якому граничний доход дорівнює граничним витратам [3, с. 43].

Монополіст контролює ціну, тобто диктує ціну ринкові. Причина цього очевидна: він виробляє, а отже, й визначає загальну величину пропозиції. За наявного попиту на свій продукт монополіст може змінити ціну, маніпулюючи обсягом продукції. Відсутність конкурентів у монополії насамперед пояснюється наявністю бар'єрів для входження у галузь нових фірм.

Ціну і випуск продукції в умовах чистої монополії можна досліджувати у короткостроковому та довгостроковому періодах. З'ясуємо ціну і випуск продукції у короткостроковому періоді.

Монополіст, повинний вважатися з тим, що збільшення випуску неминуче приводить до зниження ціни, а зменшення випуску, навпаки, дозволяє підвищити ціну. Іншими словами, установлюючи той або інший обсяг продажу, монополіст встановлює одночасно і ціну товару. Ця обставина, утім, досить очевидна - адже недарма ж і в розмовній мові , і в публіцистиці ми багато чуємо, що монополіст призначає таку ціну, яку йому схочеться. Таке висловлення взагалі ж вірно. Завдання економічної теорії полягає в тому, щоб піти трохи далі з метою визначити, яку ж ціну "схочеться" призначити монополістові і від чого ця ціна залежить. Один із засновників сучасної економічної теорії А. Курно почав свій аналіз монопольної ситуації з наступного припущення: монополіст узагалі не має витрат. Яким у цьому випадку буде обсяг продажів монополіста? Спробуємо і ми пороздумувати над цим питанням.

Випливаючи з аксіоми раціональності виробника, розумно припустити, що монополіст вибере такий обсяг, при якому прибуток буде максимальним. Це означає, що для відповіді на поставлений Курно питання необхідно знати, як змінюється загальний, а отже, і граничний (тобто збільшення загального ) виторг при зміні обсягу випуску [5, с. 52].

Загальний виторг дорівнює добуткові обсягу продажів на ціну, по якій цей обсяг буде проданий.

В свою чергу ціна, по якій буде проданий даний обсяг, - це ціна попиту.

2. Максимізація прибутку фірми-монополіста у короткостроковому періоді

Ринкова влада - означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії - покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі - йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.

Заблокований вступ в галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар'єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин - економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар'єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм.

Бар'єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар'єрів.

Бар'єри, створені економією від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв'язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції [2, с. 58].

Становище фірми - монополіста докорінно відрізняється від становища фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною с можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу.

Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючи прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, її вказує крива попиту.

Якщо порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, -- за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче. Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції. Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії - попитом споживачів [1, с. 86].

Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами (EP = TR-TC).

Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому - впливу ефекту масштабу. Що стосується сукупного виторгу монополіста, то його динаміка значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q) * Q. Принципово іншим є характер залежності виторгу від обсягу пропонування. У конкурентної фірми функція виторгу лінійна, у монополії - нелінійна.

Фірма - монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції, в той час як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Для оптимізації обсягу виробництва монополіст використовує універсальне правило граничного випуску MR = МС, яке є необхідною умовою одержання максимального прибутку для всіх фірм всіх ринкових структур і справедливе як для моделі MRMC, так і для моделі TRTC .

Розглянемо процедуру прийняття рішення монополією у короткостроковому періоді на абстрактних графічних моделях. Спочатку проаналізуємо вибір за методом порівняння сукупного виторгу і сукупних витрат (модель TRTC ). На рис. 2.1 нанесені типові криві сукупних витрат (ТС) та сукупного виторгу (TR) , конфігурації яких нам добре відомі: функція ТС відображає закони зростаючої і спадної віддачі, а функція TR -- зміну еластичності попиту. Криві надають всю інформацію, яка потрібна для визначення оптимального обсягу випуску [3, с. 64].

Точки перетину кривих а і b є точками беззбитковості, а виробництво в

межах обсягів, що відповідають цим точкам, є прибутковим. Відстань між кривими TR і ТС по вертикалі показує величину економічного прибутку, крива якого (ЕРm) побудована на графіку окремо. Відрізок EF відповідає його максимальній величині. Коли фірма виробляє невелику кількість продукції, прибуток має від'ємне значення через значну частку постійних витрат, після точки а він зростає, досягаючи максимуму на обсязі Qm.

Рисунок 2 - Максимізація прибутку монополією (модель TRTC)

На вищих рівнях виробництва сума прибутку зменшується, а після точки b фірма знов стає збитковою.

Графічно оптимальний обсяг випуску відповідає рівню виробництва, для якого криві TR і ТС мають однакові кути нахилу. На графіку 2.1 їх показують проведені до кривих пунктирні дотичні rr і cc. Нахил кривої сукупного виторгу ATR / AQ, визначає величину граничного виторгу MR, а нахил кривої сукупних витрат АТС ІAQ - величину граничних витрат МС. Отже, на рівні випуску, що відповідає однаковому нахилу кривих TR і ТС, монополія максимізує прибуток згідно з правилом MR = МС.

На рис. 2.2 зображено процедуру вибору оптимального обсягу виробництва монополії за методом порівняння граничного виторгу і граничних витрат (MRMC). Якщо фірма вирішить виробляти, то вона максимізуватиме прибуток на обсязі Q т, для якого граничний виторг дорівнює граничним витратам. У правильності цього рішення ми можемо переконатись, розглянувши випадки, коли монополіст виробляв би менше або більше цього обсягу.

Рисунок 3 - Оптимальний випуск для монополії

На обсязі випуску Q1 Модель MRMC граничний виторг перевищує граничні витрати, тому суму прибутку можна збільшити, розширивши виробництво. На обсязі Q2, граничні витрати перевищують граничний виторг, фірма несе збитки, вона може зменшити втрати, якщо скоротить виробництво.

Змінюючи обсяги в той чи інший бік, фірма, зрештою, зрівноважує випуск, досягаючи оптимуму в точці, де криві MR і МС перетинаються. Визначивши оптимальний обсяг випуску, монополія використовує криву попиту для знаходження ціни. Крива попиту показує, яку ціну бажали б заплатити покупці за запропонований обсяг продукції. На графіку 2.3 монопольна ціна Р т відповідає точці Еm на кривій попиту. Точка, яка визначає таку комбінацію ціни та обсягу випуску, що забезпечує максимізацію прибутку, називається точкою Курно.

Дуже суттєвим в поведінці монополіста є той факт, що його рішення щодо обсягу випуску неможливо відділити від кривої попиту. Форма кривої попиту визначає форму кривої граничного виторгу, остання ж в свою чергу визначає обсяг випуску, що максимізує прибуток.

Якщо на оптимальному обсязі випуску Q т ціна Р т перевищує величину середніх сукупних витрат АТС, монополія максимізує економічний прибуток. Сукупний прибуток монополії можна розрахувати за відомою нам загальною формулою:

EPm=(Pm-ATC) Q*m.

На графіку 2.3 прибуток чисельно дорівнює площі прямокутника Р*mЕm FC.

Рисунок 4 - Максимізація прибутку монополістом. Модель MRMC

Точка Еm на кривій попиту є точкою короткострокової рівноваги максимізуючого прибуток монополіста. Монополія, як і конкурентна фірма, в пошуках оптимального обсягу ви пуску дотримується правила граничного випуску MR = МС . Але граничний виторг конкурентної фірми дорівнює ціні, в той час як граничний виторг монополії завжди менший за ціну. Тобто для конкурентної фірми правило набуває вигляду: Р = MR = МС, а для монополії: Р > MR = МС. В тому, як співвідносяться ціна з граничним виторгом і граничними витратами - докорінна відміна конкурентного і монопольного ринків [1, с. 88].

У короткостроковому періоді монополіст, як і конкурентна фірма, здійснює виробництво, доки покриває свої змінні витрати, тому деякий час монополія також може працювати з мінімальними збитками. Мінімальні збитки виникають у випадку, коли при виконанні умови MR=MC для оптимального обсягу випуску середні сукупні витрати виробництва перевищують монопольну ціну. Цю ситуацію ілюструє рис. 2.4 a.

Рисунок 5 - Мінімізація збитків і випадок закриття монополії

Тут фірма може лише мінімізувати збитки, величина яких відповідає площі фігури PmEmFC. Таке становище може виникнути, коли фірма залишається єдиним виробником товару, попит на який ще існує, але є досить незначним.

Як і для конкурентної фірми, для монополії існують також умова беззбитковості, коли Рm=АТС, і умова закриття, коли Pm<AVC (рис. 2.4 б). У всіх випадках, коли ціна нижча за середні змінні витрати для будь-якого рівня випуску, найкращим стратегічним рішенням для монополіста у короткостроковому періоді буде припинення виробництва. Однак ситуації збитковості і закриття для монополії трапляються досить рідко. Звичайним є одержання монопольно високого прибутку.

У довгостроковому періоді монополіст, так само, як і конкурентна фірма, виробляє продукцію лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати. Монополія обирає найбільш прибуткові масштаби виробництва для свого перспективного розвитку. При цьому вона орієнтується на довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на продукцію.

Монополія завжди може вибрати з усіх варіантів розвитку такий, який принесе їй найбільший прибуток. Закономірним є те, що рівноважна ціна і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати, тобто: Рm> LMC = minLAC.

Конкурентна фірма у довгостроковому періоді знаходиться в стані беззбитковості, тому що для неї Р = МС = min AC.

Для монополії не властивий парадокс прибутку. Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому періоді зберігає економічний прибуток. Не маючи конкурентів, монополіст не змушений працювати за ціною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому обсяг випуску монополіста буде меншим, ніж ефективний масштаб виробництва Qb.

Як у коротко-, так і у довгостроковому періоді монопольна фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати. Рівень перевищення ціною граничних витрат залежить від еластичності попиту на продукцію монополіста. Якщо попит нееластичний, це перевищення буде значним. Якщо ж попит еластичний, це перевищення буде значно меншим. У випадку високо еластичного попиту ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де Р = МС і монопольне становище особливих переваг не дає.

Висновки

Термін «монополія» походить від грецької (моно - один, полео - продаю). Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару, чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Коли на ринку існує тільки один продавець деякого товару, причому товар цей не має близьких замінників, ринки яких могли б впливати на ринок даного товару. Допустимо також, що в розглянутій галузі існують якісь бар'єри, що сильно утрудняють або зовсім що не дозволяють вхід у галузь нових фірм (наявність державної дозвільної системи на право ведення даного виду діяльності; контроль єдиної фірми над деяким специфічним ресурсом, необхідним для виробництва товару і т.д. ).

Прагнучи максимізувати прибуток, фірма може підняти ціну без особливого ризику втратити усіх своїх покупців, оскільки вони віддають перевагу з якихось причин продукції саме цієї фірми перед усіма іншими й готові платити за неї навіть завищену ціну.

Тут вона поводиться як монополіст і її ринкова позиція в короткий період характеризується тими ж рисами, що й чиста монополія: рівень випуску визначається рівністю граничного доходу і граничних витрат при ціні, яка перевищує цю точку рівноваги.

Монополіст, повинний вважатися з тим, що збільшення випуску неминуче приводить до зниження ціни, а зменшення випуску, навпаки, дозволяє підвищити ціну. Іншими словами, установлюючи той або інший обсяг продажу, монополіст встановлює одночасно і ціну товару. Ця обставина, утім, досить очевидна - адже недарма ж і в розмовній мові, і в публіцистиці ми багато чуємо, що монополіст призначає таку ціну, яку йому схочеться. Таке висловлення взагалі ж вірно. Завдання економічної теорії полягає в тому, щоб піти трохи далі з метою визначити, яку ж ціну "схочеться" призначити монополістові і від чого ця ціна залежить.

Список використаних джерел