Стратегія освітнього інтрапренерства: сутність і механізм реалізації

Стратегія освітнього інтрапренерства: сутність і

механізм реалізації Основні положення статті викладені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Стратегія інноваційного розвитку системи вищої освіти в Україні" 16-17.11.2006 р.

Світлана Смерічевська,

кандидат економічних наук,

директор Донецького інституту Міжрегіональної академії управління персоналом

У статті розглянуто маловикористовуване у практиці економічної діяльності навчальних закладів явище інтрапренерства, сутність якого полягає у розвитку підприємницької активності усередині організації, яку можна представити як співтовариство підприємців, новаторів і творців. Автор обґрунтовує переваги від застосування даної концепції, зокрема можливість здійснення повного контролю за доходами і витратами по підприємницькій діяльності ВНЗ.

Становлення та розвиток ринкових відносин в Україні висувають нові, більш високі вимоги до національної системи освіти, потребують постійного її оновлення, приводять до становлення освітніх відносин, що базуються на ініціативній діяльності освітніх організацій щодо диверсифікації та реалізації освітніх послуг - освітньому підприємництві та антрепренерстві. При цьому оновлення системи освіти є можливим лише за умови її інтеграції в ринкове господарство, яке базується на підприємництві в сфері реалізації освітніх послуг.

Явище інтрепренерства, якому присвячена дана публікація, виникло з використанням навчальними закладами підприємницьких принципів господарювання в процесі реалізації освітніх послуг, на перехресті освітньої та підприємницької діяльності освітніх організацій. Однак, якщо з освітньою діяльністю антрепренерство об'єднує мета і сутність відносин - задоволення освітніх потреб населення, реалізація освітніх програм і підвищення освітнього рівня населення, то з підприємництвом дане явище об'єднує інноваційний характер дій, їх підприємницький дух, спрямованість дій не на просте, "традиційне" навчання, а на використання інноваційних методів і технологій організації освітнього процесу, на інтеграцію відносин освітньої організації в єдине освітнє середовище, впровадження новітніх педагогічних, інформаційних і телекомунікаційних технологій в освітній процес, економічне переосмислення ролі і статусу освітньої організації в освітній системі.

Тим часом, комплекс відносин, яким присвячується дана публікація, слід відрізняти і від підприємницької діяльності, і від звичайної освітньої діяльності організації. Слід зазначити, що платне надання освітніх послуг з використанням новітніх технологій і методів освітнього процесу згідно з нормами освітнього права є не підприємницькою, а освітньою діяльністю, якщо прибуток від такої діяльності повністю реінвестується в освітній процес. Таким чином, освітня організація обмінює освітню послугу на капітал, який потрібен для надання освітніх послуг. Тому неправомірно ставити питання: чого більше в економічних намірах освітніх організацій, які надають платні освітні послуги, - бажання отримати прибуток чи бажання реалізувати освітню послугу?

Метою публікації є спроба розмежування підприємницької діяльності освітньої організації та її власне освітньої діяльності, а також висвітлення дискусійних і невирішених моментів такого розподілу. Питання меж підприємницької діяльності освітньої організації є важливим для визначення напрямку розвитку освітньої організації та загрози невідповідності діяльності організації статутним цілям. Визначення меж освітньої діяльності залишається актуальним у зв'язку з державною та суспільною важливістю освітніх послуг, а також у зв'язку з необхідністю набуття спеціальної правоспроможності для її здійснення. Розуміння меж підприємницької та освітньої діяльності є важливим при визначенні об'єктів оподаткування та оподаткованих баз за видами податків, що сплачують освітні організації.

Міністр освіти та науки України С. Ніколаєнко в одному зі своїх інтерв`ю відзначав, що на освіту в 2005 р. замість запланованих 10% ВВП, а на науку 1,7%, фактично виділяли до 5% і 0,3 - 0,4% відповідно [1]. На його думку, сьогодні необхідно шукати інші джерела розвитку суспільства, а тому в основі має бути принципово інший трикутник: освіта, наука та виробництво. Саме вони дозволять державі виробити таку кількість технологічних рішень, за допомогою яких вона стане розвиненою і багатою. На жаль, політична нестабільність в країні та реальні надходження до бюджету не дають підстав на сподівання щодо збільшення частки ВВП на освіту та науку ні у 2006, ні в 2007 році. В умовах дефіциту бюджету особливої ваги набуває необхідність використання українськими ВНЗ управлінської концепції освітнього антрепренерства та інтрапренерства як форми реалізації своїх підприємницьких здібностей.

Криза сучасної системи вищої освіти в Україні полягає в загостренні суперечностей між трьома її основними функціями: дорогими науковими дослідженнями, необхідністю масової освіти людей і вантажем вирішення регіональних проблем. Зауважимо, що це багато в чому соціальна криза свідомості професорсько-викладацького складу, який не адаптується до змін і очікує, що ця суперечність вирішиться на основі старих підходів, тобто за рахунок державного фінансування. Нинішній стан деяких вищих навчальних закладів (ВНЗ), що знаходяться на роздоріжжі вибору способів виживання і розвитку в умовах нового суспільства, можна порівняти із станом воза з відомої байки Крилова, який тягнуть в три різні сторони "лебідь, рак і щука": "Лебідь" - традиційне прагнення університетських професорів займатися вільно вибраним напрямом фундаментальної науки, приземлений "Рак" - масова освіта, який тягне освітній заклад назад до примітивізації навчального процесу, і підступна "Щука" регіоналізації (або в іншому варіанті - націоналізації), яка може затягти університет на глибину рутинних місцевих проблем. Безумовно, триєдина функція освітнього закладу (освіта, наука, регіональний розвиток) раніше була і в перспективі повинна бути наріжним каменем його існування як соціального інституту. Проблема полягає в тому, що в глобальному інформаційному суспільстві можливості по реалізації всіх трьох функцій освітнього закладу зазнали радикальних змін, і ВНЗ в його старій організаційній формі неспроможний забезпечити їх вирішення.

ВНЗ, що поставили перед собою задачу розвитку в нових умовах, активно шукають інноваційні форми освітньої і наукової діяльності, а також взаємовигідні форми взаємодії з регіонами. Найбільш розвинутим у теоретичному і практичному плані підходом до вирішення цієї проблеми є так звана "підприємницька організація" вищого навчального закладу.

Аналіз економіко-правового визначення сутності підприємницької діяльності виявляє неможливість застосування цього поняття до некомерційних освітніх організацій. Термін "підприємницька діяльність" використовується в економічній науці в двох значеннях: як комерційна діяльність, і як ініціативна, інноваційна діяльність. Юр'єва Т.В. виділяє два підходи до розуміння цього поняття: "Перший: підприємницька діяльність націлена на отримання прибутку. Другий: підприємницька діяльність - це організація нової економічної активності або продовження тієї, що вже є, на новій інноваційній основі. Другий підхід до визначення підприємництва дозволяє розглядати діяльність багатьох некомерційних організацій з позиції підприємницької активності" [2].

Визначення мети підприємницької діяльності, що зафіксоване у цивільному законодавстві, зокрема у [3], фактично ототожнює комерційну діяльність (бізнес, комерцію, тобто перший підхід), з підприємницькою. При цьому не враховується основне значення поняття "підприємництво", яке виділили видатні теоретики економічної теорії Й.Шумпетер, Ж.Б.Сей, П.Друкер та інші (другий підхід). Завдяки цивільному законодавству підприємництво, як процес створення чогось нового, що має нову цінність, ототожнилося з комерційною діяльністю. Спрямованість діяльності на пошук і використання інноваційних поєднань економічних ресурсів в якості окремої ознаки підприємницької діяльності господарським законодавством України не виділяється.

У контексті того, що визначення підприємницької діяльності в законодавстві використовується в багатьох галузях, у тому числі при оподаткуванні, бухгалтерському обліку, важко уявити критерії визначення для цих цілей ступеня оптимальності співвідношення економічних ресурсів по конкретних господарських операціях.

На наш погляд, в освітній діяльності існує необхідність відокремлення явища, що пов'язане з інноваційним комбінуванням ресурсів і факторів освітнього процесу, не лише від традиційної освітньої діяльності, але й від підприємницької комерційної діяльності. Залишається лише підібрати досить ємкий і чіткий термін, який би вказував на амбівалентність відносин, що описуються. Саме таким вимогам відповідає, на наш погляд, поняття "антрепренерство". Антрепренерство (enteprenership) в перекладі з англійської мови синонімічне поняттю підприємництва. Вперше поняття антрепренер з'явилося в роботі Р.Кантильона, згідно з якою антрепренер - підприємець - господарюючий суб'єкт, який бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нового підприємства або з комерційним впровадженням нової ідеї, нового продукту або нового виду послуг, вперше. У тлумачному словнику антрепренерство визначається як ініціативна економічна діяльність, здійснювана за рахунок власних або позикових коштів на власний ризик і під свою відповідальність, яка ставить головною метою отримання прибутку і розвиток власної справи [5].

Сьогодні антрепренерством називають інноваційні процеси і явища в організаціях. Антрепренерство є виразом підприємницької спроможності. При цьому такі процеси не характеризуються спрямованістю на отримання прибутку. Антрепренерство має на меті досягнення статутних задач і цілей організації.

На відміну від комерційної діяльності, антрепренерство створює нові ринки, формує попит при обмеженості пропозиції за рахунок створення нових видів товарів, робіт та послуг. У бізнесі фактори і параметри ризиків більш статичні у порівнянні з діяльністю антрепренера. Антрепренер діє в умовах більшої невизначеності.

Існує думка [5], згідно з якою антрепренерство - особлива форма менеджменту. Замість менеджера-адміністратора формується новий тип менеджера - менеджер-підприємець, який характеризується високим рівнем особистої відповідальності антрепренера-менеджера за свою діяльність, наявністю орієнтованої соціальної місії, навичок стратегічного і творчого мислення, ентузіазму.

Антрепренерство не зводиться до набору організаційних схем, технологій і методів господарювання, а є способом життєдіяльності підприємництва. Визначальним тут є не продукти і послуги, які пропонує організація, не технології та організаційні структури, а стиль роботи, дії, що спрямовуються на підтримку підприємництва.

Освітнє антрепренерство є некомерційним підприємництвом в освіті. Освітнє антрепренерство можна охарактеризувати як специфічну високоризикову ініціативну інноваційну діяльність освітніх організацій щодо відшкодувального надання освітніх послуг з використанням найновіших методів і технологій реалізації освітніх послуг.

Освітнє антрепренерство характеризується інноваційним характером діяльності, спрямованістю на використання усіх доступних економічних механізмів господарювання у статутних цілях інноваційних методів і технологій організації освітнього процесу, впровадження нових педагогічних, інформаційних і телекомунікаційних технологій в освітній процес, економічне переосмислення ролі та статусу освітніх організацій в освітній системі.

Характерною рисою освітнього антрепренерства є той факт, що воно здійснюється в межах спеціальної правоспроможності. Це означає, що в процесі антрепренерської освітньої діяльності навчальний заклад виступає одноосібно та позбавлений можливості залучення сторонніх організацій з метою оптимізації фінансових потоків, управління ризиками, залучення інвестицій. Ці можливості присутні в організації при веденні бізнесу, але не можуть використовуватися в освітній діяльності, а отже, і в освітньому антрепренерстві.

Продемонструємо дану обставину на прикладі венчурного інвестування, яке є ефективною формою інноваційного менеджменту. Венчурні відносини - специфічний вид фінансування ризикового та потенційно високоприбуткового підприємництва, який виражається в купівлі пакету акцій ризикового підприємства та спрямований на фінансову допомогу ризиковим проектам з метою отримання прибутку за рахунок наступного перепродажу даного пакету акцій у період зростання їх ціни та у випадку вдалої реалізації ризикового проекту.

У цьому розумінні в сфері освітнього антрепренерства венчурні відносини не можуть виникнути, бо некомерційні освітні організації в Україні створюються в таких організаційно-правових формах, які не передбачають можливості перепродажу частини статутного капіталу. Законодавством про некомерційні організації не передбачені форми гнучкого засновництва навчальних закладів. Незважаючи на те, що для освітньої організації існує можливість заміни засновника, вона не буде використовуватися в межах венчурного інвестування, бо не має економічного сенсу без наступної можливості для венчурного фонду вийти зі складу засновників з перепродажем своєї частки за більш високою ціною.

Причини таких обмежень полягають у самій моделі некомерційної організації, яка не дозволяє розподіляти прибуток організації між її засновниками (учасниками). Тому некомерційні організації створюються засновниками не для отримання прибутку, а для інших цілей. Для некомерційних організацій не передбачено жодної організаційно-правової форми, яка дозволяє засновникам при виході зі складу організації отримати більше коштів, ніж було передано при заснуванні організації. Тому навчальні заклади не можуть розраховувати на залучення венчурного капіталу до освітніх проектів. Інвестування в освіту є можливим лише за умови комерційного використання освітніх інновацій, що виходить за межі освітньої діяльності, не є метою освітніх установ. Тому українські освітні проекти насамперед мають бути привабливими не для інвесторів, а для споживачів освітніх послуг.

Водночас освітня організація в межах власної освітньої діяльності не зможе інвестувати власні кошти в інноваційні проекти, які структурно являють собою окремі організації. Ці напрямки господарської діяльності не належать прямо до освітнього антрепренерства і класифікуються як комерційна діяльність. Освітній організації слід шукати внутрішні творчі і фінансові ресурси. Так освітня організація приходить до внутрішнього підприємництва (освітнього інтрапренерства) як єдиної на сьогодні форми реалізації освітніх антрепренерських процесів. Своєрідний "внутрішній госпрозрахунок", наповнений реальним соціально-економічним змістом, є одним з найбільш ефективних організаційних прийомів інноваційного менеджменту та економічного забезпечення господарської діяльності освітніх організацій.

Р. Нельсон визначає інтрапренерство як внутрішнє інноваційне підприємництво в рамках крупних корпорацій, що полягає в заохоченні нового покоління винахідників і новаторів - високоефективних внутрішньофірмових підприємців, які знаходять можливості для розвитку ініціативи, розробки нової продукції, технології освоєння нових сфер діяльності з використанням внутрішніх ресурсів. Інтрапренерство є методом, який може допомогти організації в усуненні внутрішніх конфліктів між інтеграцією і потребою в гнучкості та інноваціях. Інтрапренерство призначене для того, щоб створювати і апробовувати продукти на внутрішніх ринках, налагоджувати усередині організації роботу по вдосконаленню продуктів, упровадженню інновацій, нових технологій і методів [6].

Освітнє інтрапренерство, за визначенням Коваленко А.І., - внутрішнє організаційне інноваційне підприємництво, спрямоване на створення нових освітніх продуктів, послуг і їх елементів в результаті постійної реструктуризації внутрішнього підприємницького середовища [4].

На думку Дж. Пінчота, інтрапренерство - це саморегульований процес винахідника-ініціатора, його не можна ні призначити, ні зупинити. Традиційно це люди, які мають енергію і прагнення довести свою ідею до практичних результатів, незважаючи ні на які перешкоди. Внутрішній підприємець, як вважає Дж.Пінчот, з одного боку, самотній, справедливий індивідуум, який навіть серед загального упадку дотримується взятих на себе зобов'язань, слідує своєму покликанню і врешті-решт, долаючи багато перешкод, перемагає. З іншого - тип новатора, який долає опір всього старого і досягає того, щоб нові ідеї були прийняті [7].

Якщо інтрапренер, - зауважує дослідник, - це антрепренер, що діє в умовах уже існуючого підприємства, то антрепренер-підприємець створює нове підприємство. Якщо внаслідок антрепренерства створюються нові господарюючі суб'єкти, які потрібні для управління ризиками, то в результаті інтрапренерства створюються підрозділи всередині організації. Освітнє інтрапренерство приводить до створення в уже існуючих організаціях нових освітніх проектів і реалізації нових освітніх програм.

Від імені освітньої організації щодо освітнього інтрапренерства виступає спеціально створений структурний підрозділ освітньої організації - інтрапідрозділ. Статутом ВНЗ визначаються можливості антрепренерської діяльності і можливості створення відповідної структури. Положення про підрозділ містить порядок формування, функції і компетенції підрозділів, міру незалежності інтрапренерської структури від основної організації, обов'язки та правила посадових осіб інтрапренерської структури.

Характерними рисами здійснення підприємницької діяльності в межах інтрапідрозділу є:

- можливість здійснення повного контролю за доходами і витратами по підприємницькій діяльності;

- спеціальна освітня правоспроможність організації розповсюджується на інтрапідрозділи, тому відсутність додаткових витрат на забезпечення спеціальної правоспроможності дозволяє реалізувати інтрапренерські механізми в межах освітньої діяльності.

Отже, в основі підприємницького управління освітньої діяльності повинна використовуватися концепція інтрапренерства, що отримала назву від двох слів: "антрепренерство"- підприємництво і "інтра" - внутрішній. Суть даної концепції полягає в розвитку підприємницької активності усередині організації, яку можна представити як співтовариство підприємців, новаторів і творців. Головне, що відрізняє підприємницьку організацію - це формування підприємницької філософії, яка пронизує всю систему управління, у тому числі і систему управління людськими ресурсами. Дух творчості, постійний пошук нових можливостей, колективне самонавчання, партнерство і довіра спонукають людей до самореалізації, новаторства і співпраці в рамках власної організації. Особливістю інтрапренерства є орієнтація на демократичний, а не на примусовий механізм управління, на інтеграцію підприємницьких ініціатив з планами корпоративних стратегій.

Література

1. Хоменко Т. Нові обрії над освітянською нивою // Запорізький університет. - № 3 (879), 22.02.2005.

2. Юрьева Т.В. Экономика некоммерческих организаций: Учебное пособие. - М.: Юрист, 2002. - С. 66.

3. Закон України "Про підприємництво" // ВВР, 2003. - № 39. - Ст. 333.

4. Коваленко А.И. Образовательное антрепренерство. - М.: ООО "Маркет ДС Корпорейшн", 2004. - 166 с.

5. Антрепренерство. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.4ac.ru/slova/a/10.html

6. Нельсон Р., Унтер С. Эволюционная теория экономических изменений. - М.: Финстатинформ, 2000.

7. Бездудный Ф.Ф., Смирнова Г.А., Нечаева А.Д. Сущность понятия инновации и его классификация // Инновации. - 1998. - № 2-3. - С. 98-99.