Проблеми розвитку "третього сектору"

Проблеми розвитку "третього сектору"

Володимир Білецький

доктор технічних наук,

головний науковий співробітник

Донецького державного технічного

університету, керівник Українського

Культурологічного Центру,

шеф-редактор журналу "Схід"

Подано визначення "третього сектору" суспільства і окреслені головні умови, за яких цей громадський сектор поряд з державним та комерційним відіграє важливу стабілізаційну та консолідуючу роль. Розкриті основні аспекти проблеми розвитку "третього сектору" в Україні на прикладі Донбасу. Показана роль, яку відіграють в розвитку українського громадського сектору організації-донори. Сформульовані елементи Концепції корекції і розбудови сучасного "третього сектору" з урахуванням перспектив і потреб України в майбутньому.

"Третім сектором" суспільства, на відміну від перших двох, - державного та комерційного, - прийнято називати всю суму недержавних неприбуткових організацій(ННО)/1/. В ідеалі це може бути консолідований громадський рух, який складається з окремих, взаємно не підпорядкованих, але взаємодіючих громадських організацій, які спрямовують енергію громадян на творчу діяльність і тим самим знижують соціальну напругу в суспільстві/1/. Звичайно, такий ефект має місце тільки за певних умов. По-перше, як правильно зазначає М.Дейчаківський та ін./1/ - коли набирається певна "критична маса" недержавних неприбуткових організацій здатних впливати на хід суспільних процесів уцілому. Очевидно, ця умова універсальна - вона обов'язкова безвідносно до виду суспільства. По-друге, додамо ми, коли всі, або, в крайньому разі, переважна більшість громадських організацій в демократичному суспільстві не є антагоністами, тобто, коли вони не тяжіють до взаємовиключаючих політичних, національних, або інших полюсів. Слід зазначити, що певний стабілізаційний ефект від діяльності громадських організацій досягається і в тоталітарному суспільстві - коли практично весь "третій сектор" представлений сателітними утвореннями неформально підпорядкованими правлячій партії при жорсткій однопартійній системі. Таку картину ми спостерігали, наприклад, в СРСР, де практично всі громадські організації були під контролем КПРС. Отже, за певних умов ННО виконують у суспільстві позитивну стабілізаційну роль, причому, як у демократичних, так і в тоталітарних системах. Але нас цікавить "третій сектор" в посттоталітарних демократичних країнах, в першу чергу, в Україні.

Проблема, яка є вельми актуальною сьогодні для посткомуністичних країн - розвиток нового "третьго сектору", якісно відмінного від попереднього, "замкненого" на компартію. Попри зовнішню простоту і ясність цієї проблеми вона не є навіть у своїй постановці такою вже тривіальною, як здається. На нашу думку, в межах її вирішення, треба спершу сформулювати власне Концепцію побудови нового "третього сектору" в тій чи іншій країні з урахуванням її національних особливостей, а не автоматично переносити досвід розвинутих країн. Тобто на основі ретельного аналізу місцевих умов, особливостей, стану речей, прогностичних оцінок зробити висновок - а який саме(по структурі, наповненню, якостях тощо) уявляється оптимальним третій сектор саме для даної країни. І однією з головних концептуальних тез повинна бути вибірковість, виділення потенційних об'єктів підтримки у третьому секторі. Наступний крок - опрацювання шляхів, методів, засобів, форм підтримки вибраних об'єктів, які складають суспільно корисну ланку "третього сектору". Причому, критерій цієї корисності повинен включати інтереси держави, народу, особистості, суспільства в цілому.

Всі ці прості істини доводиться викладати тому, що навіть у адептів найбіль-ших донорських організацій ННО в Україні часто панує спрощений, спримітизо-ваний підхід типу: "процес простого зростання кількості(підкреслення - В.Б.) недержавних неприбуткових організацій переходить у якісно вищу форму - консолідований громадський рух"/1/. Тобто, працюй собі "на кількість", а вона сама "вивезе" на якість. Щоб з очевидністю зрозуміти хибність цієї тези(не треба бути тут загіпнотизованим законом переходу кількості в якість: філософська категорія к і л ь к і с т ь - це відношення якісно т о т о ж н и х речей як дискретних одиниць певної множини, а різні ННО далеко не тотожні об'єкти) зупинімося на аналізі реального стану третього сектору в Україні на прикладі Донбасу.

На Донеччині діє біля 70 громадських об'єднань, які більш-менш активно виявляють себе в громадському житті регіону та країни в цілому/2/. Вони й складають основу регіонального "третього сектору". Палітра цих організацій дуже строката. Причому, феномен високого ступеню заполітизованості нашого суспільства чітко віддзеркалюється в громадських організаціях - вони, як правило, дотримуються цілком певних політичних орієнтирів. Сьогодні їх основні політичні вектори можна умовно сформулювати так:

1. Українська демократична держава з переважно Свропейською орієнта-цією(Основні представники цієї скалі: Донецьке обласне Товариство української мови, Кальміуська паланка українського козацтва, "Народний Конгрес Донеччини", Донецькі відділення "Нової України", "Меморіалу", "Просвіти", "Союзу офіцерів України", "Союзу українок", "Суспільної служби України", "Фонду культури", "Спілки української молоді", "Спілки українського студентства", "Української студентської спілки", Український Культурологічний Центр, блок "Демократична Донеччина").

2. Демократична держава з переважно Свразійською (зокрема, проросійською) орієнтацією (типові представники: "Движение за возрождение Донбасса", "Интернациональ-ное движение Донбасса", "Донецкий областной Конгресс гражданского действия","Донецкий областной комитет защиты мира", відділення Українського фонду миру).

3. Соціалістична(комуністична) держава з переважною Свразійською орієнтаці-єю("Движение за возрождение СССР", Донецька обласна організація Ленінського комуністич-ного союзу молоді України, піонерські та ветеранські організації тощо - власне, це залишок, рудимент"третього сектору"колишнього СРСР).

4. Індиферентні або поліваріантні в зовнішньополітичній орієнтації, але з чіткою установкою на ринок і приватну власність як домінантні засоби реформ суспіль-ства("Асоціація шахтарських міст Донеччини", "Фонд підтримки прогресивних реформ", Профспілка працівників малих приватних та ін. підприємств недержавної форми власності "Відродження", Асоціація підприємців Донеччини "Деловое собрание", "Фонд Хъюза").

5. Поліваріантні в політичному відношенні з домінантою професійних інтересів (Регіональний союз страйкових комітетів Донбасу, Донецька обласна незалежна профспілка, профспілка "Солідарність" і т.п.)

6. Поліваріантні в політичному відношенні з домінантою національних інтере-сів(Донецьке регіональне Товариство греків, Донецьке міське Товариство греків, Маріупольське Товариство греків "Меотида", Грецький національний клуб "Эллины Приазовья", єврейське Товариство "Тхія", єврейський культурно-освітній Центр "Алеф", єврейська організація естетики, фізкультури та спорту "Маккабі", Донецьке обласне національно-культурне Товариство "Wіdergeburt", Донецька обласна організація малих народів Кавказу, Общество русской культуры "Русь").

Подібна ж строката картина зі своїми територіальними особливостями спостерігається і в Криму, і в Причорномор'ї, в Закарпатті. Більш однорідний "третій сектор" на Західній Україні та в Центрі - тут переважають ННО 1, 4.

Ось при таких реаліях, такому "портреті" третього сектору і необхідно виробити Концепцію його раціонального розвитку, застосувавши принцип протекціонізму до окремих груп ННО. Неважко побачити, що "процес простого зростання кількості" сучасного "набору" ННО не принесе нової якості. Як же вибрати потенційні об'єкти підтримки в сучасному "третьому секторі"?

Давайте побіжно проаналізуємо сучасний стан в секторі ННО, оцінюючи їх по критеріях суспільної корисності як сьогодні, так і в перспективі. При цьому, як ми визначили вище, треба виходити з інтересів держави, народу, особистості, сус-пільства в цілому. Тобто, треба оцінювати роль ННО в загальному контексті розвитку суспільства.

При такій постановці питання вельми необхідним є розуміння бажаних для України глобальних геополітичних, соціальних, національно-культурних змін. Без цього розуміння взагалі неможливо визначити орієнтири для державних, донорських та ін. інститутів та організацій, які опікуються розбудовою "третього сектору" в Україні. Тут можливі різні варіанти. Варіант 1. Якщо ми хочемо бачити Україну в майбутньому сильною демократичною європейською державою, то нашим пріоритетом повинно стати сконсолідоване на українській національній основі демократичне суспільство з сильним "новим середнім класом"(біполярне російсько-українське суспільство, як це вже неодноразово показали приклади в країнах Балтії, події в Молдові, Бєларусі та й в Україні, особливо в Криму, на Південному Сході, буде нестабільним, а отже й слабким). Тобто, у варіанті 1 поєднується національне й економічне начало. Варіант 2. Якщо ми бажаємо тільки і тільки змінити спосіб господарювання в країні(умовно кажучи з "соціалі-стичного" на "капіталістичний"), то пріоритетом повинно стати просто суспільство з сильним "новим середнім класом", яке не повинно мати жодного сильного національного забарвлення (поліетнічне, полікультурне, а отже й поліполярне, що суттєво зменшує потенціал країни, закладає передумови майбутніх можливих конфліктів, нестабільності - згадаймо "питання Квебеку"). Тобто, тут акцент робиться тільки на знищенні комуністичної системи. Давайте поставимо сакраментальне питання: що і кому вигідно? Зрозуміло, що інтересам громадян України, інтересам цивілізації як такої взагалі, найбільш відповідає варіант 1. А варіант 2 - однобокий. Він без сумніву враховує "свій інтерес" ряду сильних країн Свропи й світу, які щиро бажаючи економічних та політичних рефом в Україні, її трансформації з комуністичного суспільства, все ж, очевидно, без особливого ентузіазму сприймають ідею сильної України - значно вигідніше залишити її порівняно слабким сировинним придатком сучасних високорозвинених індустрі-альних країн. Зрозуміла й багатофакторність питання, яке розглядається (скажімо, хоча б роль України, як "буфера" на шляху до Росії, ісламських країн і т.п.). Але все ж комплексний аналіз ситуації показує існування певного побоювання перетворення України в сильну країну, яка стрімко розвиватиметься. Це побоювання спостерігається не тільки на Сході(для Росії такий хід подій взагалі є крахом ідей про "собирание земель" і "восстановление единого государства"), але й на Заході, де, напевно, це пов'язано з питанням можливого перерозподілу ринків, що прораховується у випадку стрімкого розвитку України. Отже, як бачимо, є різні орієнтири, різні пріоритети в загальному процесі реформ в Україні, які, зокрема, по-різному віддзеркалюються на питання розбудови, розвитку як державного, комерційного так і "третього сектору" в країні. Повернемося до останнього, зосередивши увагу на питанні - які ж організації третього сектору варто підтримувати в першу чергу? Зрозуміло, що ми виходимо з пріоритетності інтересів громадян України, тобто надаємо перевагу наведеному вище варіанту 1.

Цілком очевидно, що не всі сучасні ННО стабілізують ситуацію у суспільстві. Деякі з них взагалі, як бачимо по вищенаведеному "зрізу" третього сектору Донеччини, балансують на межі законності(приміром, те ж "Движение за возрождение СССР" - чим навіть за назвою не антидержавна організація?). Зрозуміло, що підтримувати їх стоячи за сильну Українську державу, було б безглуздям. Очевидним є і те, що розвивати рудиментарні залишки "третього сектору" колишнього СРСР(п.3) просто шкідливо для сучасного суспільства, бо це суттєво гальмує трансформаційні процеси, хід прогресивних політичних та економічних реформ. Українські національно-демократичні організації(п.1) по своєму інтелектуальному рівню, організаційних, технічних можливостях, ступеню "радикальності" стоять на різних скалях. Прояви агресивного примітивізму, які спостерігаються в радикальних "ура-патріотів" та й просто пассіонарно активних невдах(вони є скрізь) не варті підтримки. Бо така підтримка не тільки не дасть позитиву, а й навпаки, може бути дискредитаційним актом щодо всього українства. Потужні (або й просто перспективні) українські організації центристської орієнтації навпаки, варті усілякої підтримки. Саме ці організації повинні бути пріоритетними об'єктами в структурі нового "третього сектору" України. Щодо політично поліваріантних організацій-прагматиків(п.4), а також поліваріантних організацій професіоналів(п.5) та організацій національних меншин(п.6), то тут можлива і необхідна підтримка їх конкретних проектів, які знаходяться у руслі побудови сильної України. Зазначимо, що в термін "сильна Україна" ми не вкладаємо смислу "сильна Україна - тільки українська", сильна Україна на наше переконання можлива тільки при гармонійному поєднанні і задоволенні національних, соціальних, економічних інших інтересів населення. Але все це - при сильному, домінантному українському стрижні суспільства. Ось така бачиться загальна схема, підхід у питанні "кого підтримувати в третьому секторі України"(по варіанту 1). Ми стоїмо саме на цих позиціях.

Тепер в чисто теоретичному плані розглянемо питання в іншому ракурсі - з точки зору прихильників варіанту 2(декомунізувати Україну, але без акцентації уваги на її посиленні). З цієї точки зору треба надавати усіляку підтримку в першу чергу структурам підприємницького плану безвідносно до їх політичної орієнтації(п. 4), а також сфері забезпечення діяльності сучасного бізнесу - органі-заціям, які входять до інфраструктури суспільства (засоби масової інформації та комунікації). Структури національно-демократичного спрямування(п.1) так само, як і відверто проросійські організації не є пріоритетними для спонсорування, але окремі їх проекти, що йдуть в руслі декомунізації суспільства, економічних та загальнодемократичних реформ можуть бути профінансовані. Те ж саме стосується організацій професіоналів(п.5) та національних меншин(6). Що стосується рудиментарних залишків третього сектору колишнього комуністичного режиму(п.3), то вони не підтримуються.

З огляду на близькість, потужність і явну небайдужість Росії можна спробу-вати також теоретично прорахувати - який "новий український третій сектор" вигідний їй. Зрозуміло, що підтримка українських національно-демократичних громадських структур для сучасної Росії є небажаною(майже для всіх сил, скаль, елементів російського суспільства - тут, на жаль, діє давня, але справедлива істина: "російський демократ закінчується там, де починається українське питання"). Але з російської точки зору, напевно, допустиме фрагментарне фінансування (з провокаційною метою) українських радикалів, ура-патріотів, навіть українського примітивно-агресивного елементу. По окремих діях, заходах, які корелюють з російськими інтересами(як їх сьогодні розуміють у Росії), можлива підтримка українських організацій всіх зазначених вище політичних векторів1-6(див. узагальнення по Донеччині). Але пріоритетними об'єктами підтримки, звичайно, є проросійські організації(п.2) та дещо в меншій мірі індиферентні, поліорієнтовані організації бізнесменів-прагматиків(п.4) і професіоналів(п.5). Можливі й "територіальні союзники" - на кшталт організацій русинів у Закарпатті, націоналістичних організацій нацменшин(особливо російської), що "розмивають" українське суспільство.

Тепер, коли хоча б у загальних рисах зрозуміло, які організації "третього сектору" і з яких міркувань треба підтримувати, чи не підтримувати щоб вибудувати ту чи іншу модель майбутнього "нового третього сектору" України, погляньмо на практику існуючих сьогодні донорів - організацій, благодійних фондів, що у той чи інший спосіб підтримують українських громадських пасіонаріїв. Таких організацій в Україні сьогодні декілька десятків. Зупинемося на найбільш потужних.

Міжнародний Фонд "Відродження" (фонд Дж.Сороса). Заснований 8 квітня 1990 р. Всеукраїнським Товариством "Просвіта", Українською Радою Миру, Українською благодійною організацією "Зелений світ" та Фондом Сороса(США) з метою сприяння розбудові інфрастуктури відкритого суспільства, підтримки процесів відродження демократії та інтеграції України у світове співтовариство/3/.Динаміка підтримки Фондом проектів весь час зростала - з $ 450 тис. у 1990-91 рр. до $ 2 млн. у 1993 р., $ 4,8 млн. у 1994 р. Надалі загальні видатки фонду перевищили $ 10 млн. МФВ започаткував і впроваджує спеціальну Програму "Розвиток інфраструктури недержавних неприбуткових організацій в Україні". Пріоритети цієї програми(згідно рішення Виконавчого комітету МФВ від 31.04.95.) пов'язані з "прискоренням процесу трансформації посттоталітарної суспільної психології і стереотипів мислення в напрямку демократичного розвитку і побудови відкритого громадянського суспільства", "формуванням у населення позитивного сприймання... переваг ринкової економіки", "соціальною адаптацією населення у нових суспільно-політичних умовах", сприянням "процесу національного розвитку і зменшенню соціальної, міжетнічної та релігійної конфліктності у суспільстві", "розвитком... інтеграційних процесів у світі".Загальні видатки МФВ на цю програму сягають сотень тисяч доларів США.

Фонд "Свразія". Заснований у 1993 р. Фінансує Фонд Агенство Міжнародного розвитку США. Пріоритети Фонду "Свразія": економічна реформа, реформа державного сектору та розвиток неурядових організацій, засоби масової інформації та комунікації.

Фонд міжнародного партнерства. Має регіональні представництва в Україні, Молдові, Бєларусі. Пріоритети: сприяння встановленню зв'язків та партнерських відносин між неурядовими організаціями третього сектору в Україні, Молдові, Бєларусі та подібними організаціями в США та Свропі з метою покращення інформаційного обміну та професійного рівня. Методична та інформаційна допомога ННО.

Фонд Фрідріха Еберта. Працює з 1993 р.(бюджет у цьому році склав 200 млн. німецьких марок), проповідує цінності демократичного соціалізму і робітничого руху. Пріорітети: політична освіта, допомога партнерам в профспілковому русі,підтримка кооперативів та підприємництва, засобів масової комунікації та зв'язку, економічна реформа, охорона довкілля, демократизація суспільства.

ІSAR - Інформаційний центр громадського співробітництва у Свразії. Був утворений у 1983 р. як Інститут радянсько-американських відносин. Фінансувався з приватних джерел, а пізніше - американським Агентством по міжнародному співробітництву. З 1990 р. сконцентрував свою увагу на допомозі екологічним організаціям "третього сектору". Реалізує програму "Насіння демократії".

Міжнародний Медіа Центр(ММЦ) -Інтерньюз. Організовано неприбутковою міжнародною організацією Іnterntws(США) і зареєстровано в 1994 р. в Києві. Приорітети: стимулювання розвитку недержавного теле- та радіомовлення.

Фонд Джона Д. та Кетрін Т.Макартурів. Виник у 1978 р. З 1992 р.заснував програ-му по підтримці незалежних досліджень актуальних громадських проблем. Підтримує, зокрема, "вчених-активістів".

Дуже показовою, в питанні кого підтримувати, а кого не підтримувати в "третьому секторі" посткомуністичних країн що розвиваються є, на нашу думку, позиція американського фінансиста, громадського діяча й філантропа Джорджа Сороса. В своїй книзі "Утвердження демократії" він подає оригінальну класифікацію націоналізму, відображаючи дві його сторони - позитивну й негативну. Дж.Сорос називає відповідно два різновиди цього суспільного явища - "лагідний" та "реакційний"націоналізм/5/. Причому, лагідна форма націоналізму, як вважає атор "Утвердження демократії" хорошо вписується в концепцію прогресивного "відкритого суспільства". В разі позитивних результатів суспільно-політичних трансформацій в перехідних країнах, націоналістичні(читай - патріотичні) рухи залишаються лагідними. Нездатність же лагідного націоналізму веде до дальшої радикалізації руху. Інтелектуалів з їхніми добрими намірами відтручають від керма, і до керівництва національних(національно-демократичних) рухів стають фанатики та екстремісти. Таким чином, фінансування громадського "третього сектора", який спирається на "лагідних" націоналістів-інтелектуалів, по Соросу доцільно, бо це цілком вписується в концепцію "відкритого суспільства", яке трактується чи не ідеалом західного світу. Викладена позиція відомого фінансиста-філантропа не розходилась з його власними діями на початках "Фонду Сороса" в Україні, коли він навесні 1989 р. попрохав відомого українського діяча, професора Інституту бізнесу в Україні Богдана Гаврилишина бути його особистим представником в українсько-американському фонді "Українське відродження"(згодом МФ "Відродження"). Це щодо позиції власне Дж. Сороса. А тепер корисно поглянути на сучасні дії, сучасну політику організацій-донорів щодо розбудови "третього сектору " в Україні.

З 1995 р. Фондом "Свразія", МФ "Відродження" та фондом Ч.С.Мотта розпочато новий етап по підтримці й розвитку "третього сектору" в Україні. На протязі останніх кількох років ці та інші організації-донори здійснювали програми підтримки ННО на рівні консультативної, технічної, фінансової допомоги, тренінгу їх керівників та чільних функціонерів. Причому, це була чи не єдина суттєва підтримка організацій "третього сектору" в Україні, бо українські бізнесмени і меценати ще не включилися в цю діяльність. Як правило, для подолання особливо великих труднощів на початковому етапі роботи нових ННО організаціями-донорами надавався так званий стартовий грант. Але вже до 1995 р. ННО стало так багато, що надати стартовий грант всім потребуючим того громадським організаціям стало важко. Крім того, й малоефективно, бо техніка часто використовувалася епізодично. Тому на наступному етапі донори прагли вкладати свої кошти в конкретні проекти ННО. Але й такий підхід був застосований тільки тимчасово - подальше зростання кількості ННО та їх проектів вимусило змінити тактику. Організації-донори встановили пріоритетні напрямки своєї допомоги та активніше почали працювати з тими регіонами, де громадська активність знаходилася на ще низькому рівні. Нарешті, останнім часом донори почали об'єднувати свої ресурси для подачі допомоги в реалізації найбільш вагомих проектів ННО, а також надавати активну підтримку так званим "ресурсним центрам" - найпотужнішим організаціям з числа ННО, що зосереджують свою діяльність на сервісному обслуговуванні більш слабких ННО. На думку донорських організацій регіональні сервісні центри повинні: надавати ННО свого регіону сервісну та інформаційну підтримку, створити банк данних ННО свого регіону, надавати їм консультативні послуги, проводити тренінгову підготовку лідерів та активістів ННО регіону, здійснювати дослідницьку роботу та експертизу проектних заявок і програм ННО, забезпечувати координаційну діяльність ННО регіону, лобіювати інтереси ННО у владних структурах, здійснювати "парасолькові" функції - надавати свою технічну базу, організаційну підтримку, юридичний "дах" проектам ще не зареєстрованих ініціативних груп ННО, вести активний фандрейзинг - пошук коштів для реалізації місцевих програм, нарешті, сервісні центри повинні формувати імідж "третього сектору", налагоджувати міжнародне співробітництво ННО регіону/1/. Такі функції повинен виконувати регіональний ресурсний центр, так би мовити, "в теорії". Така задумка організацій-донорів.

Давайте тут зупинимося і обміркуємо ідею донорів(Фонду "Свразія", МФ "відродження" та Ч.С.Мотта) в проекції на реальний стан "третього сектору" в Україні. Якщо на Заході й у Центрі ця ідея повинна спрацювати(там більш гомогенне середовище третього сектору), то на Сході й Півдні її реалізація наштовхується на значні труднощі, пов'язані з високою політизацією "третього сектору", часом діаметрально різними векторами політичної орієнтації різних громадських організацій. По-перше, сконсолідувати, скажімо, "Интердвижение" та "Народний Конгрес Донбасу", або "Движение за возрождение СССР" та "Донецьке обласне Товариство української мови ім.Т. Шевченка" надзвичайно важко, якщо не неможливо. Бо це різнополярні громадські організації з різнонаправленими політичними векторами. По-друге, якщо якійсь регіональній ННО надати статус "ресурсного центру", виділити для цього грант, то вона, в силу свїх політичних симпатій буде обслуговувати тільки(або в основному) організації, які найбільше коррелюють з нею по тій же політичній орієнтації. В результаті якась група ННО регіону одержить хороший імпульс для розвитку, а інші будуть поставлені у невигідне становище, їх конкурентоздатність зменшиться.

Тобто, ресурсні(сервісні) центри представляють собою потужний механізм корекції розвитку "третього сектору" країни в тому напрямку, в якому вважають потрібним спонсори(донори). Наскільки потужний? У 1995 р. автор цих рядків був членом експертної комісії МФ"Відродження" по програмі "Розвиток інфраструк-тури недержавних неприбуткових організацій в Україні", тобто був безпосередньо причетний до оцінки проектів ННО, в тому числі й сервісних центрів. Тоді ці центри тільки почали створюватися в регіонах(можна назвати їх сервісними-ресурсними центрами першого покоління). Фінансування кожного коливалося від $ 8 тис. до $ 29 тис. Це хороша підтримка організації. Але знову ж таки - дуже важливо, організація якої саме групи, якої політичної, соціальної орієнтації отримує грант. Треба сказати, що на Донеччині, було мінімум три спроби українських національно-демократичних структур отримати грант на сервісний центр(від "Українського клубу" підприємців, Українського Культурологічного Центру, який фактично працював як ресурсний центр, та від журналу "Схід"). Але жодна з них не була підтримана. Натомість підтримку отримала організація "Фонд Х'юза"(див. вище п.4). Вона ж у 1996 р. одержала грант на сервісний центр другого покоління в розмірі до $ 50 тис. Якщо виходити з нашого вищенаведеного аналізу наслідків корекції розвитку третього сектору(див. вище - варіанти 1 та 2 моделей структури громадського сектору), і якщо цей аналіз слушний, то маємо показовий приклад підтримки організаціями-донорами на Донбасі моделі "третього сектору" по варіанту 2. Це, як уже зазначалося, на нашу думку, не є оптимальним варіантом, бо не дає максимально позитивного ефекту для країни в перспективі.

Залишається сподіватися, що інші "ресурсні центри другого покоління", під-тримані ($ до 50 тис.) МФВ, Фондом "Свразія" та Фондом Ч.С. Мотта у 1996 р. все ж ближче до "третього сектору" по пріоритетній моделі варіанту 1(змішана модель Варіант1+Варіант 2 теж більш приваблива, ніж "чистий" варіант 2). Наве-демо їх перелік: Запорізький обласний благодійний фонд"Центр соціальних та економічних досліджень"(Запоріжжя), Ресурсний центр розвитку громадських організацій організацій "Гурт"(Київ), Асоціація "Інтеграція до Свропейської куль-тури" (Одеса), Фонд розвитку громадських організацій "Західноукраїнський ресурсний центр"(Львів), Чернівецький обласний фонд громадських ініціатив (Чернівці). Ці організації, разом з "Фондом Х'юза"(Донецьк) мають сьогодні найбільше можливостей впливу на формування громадського третього сектору в своїх регіонах. Читачі самі можуть оцінити орієнтацію цих організацій, і, отже, орієнтацію корекції громадського "третього сектору" в Україні з боку організацій-донорів.

Зауважимо, що крім вказаних ресурсних центрів, які є найпотужнішими, також існують інші організації, що надають сервісні послуги ННО: Асоціація громадян "Бостон-Київ"(Київ, тел. 225-71-95), Дитячо-молодіжне об'єднання "Компас"(Ки-їв, тел. 553-78-57), Дніпропетровська обласна асоціація "Благодійність"(Дні-пропетровськ, тел. 42-20-51), Жіночий центр(Київ, тел. 227-07-04), Програма сприяння розвиткові ННО Інституту демократії ім. Пилипа Орлика(Київ, тел. 290-65-63), Товариство відродження Криму(Бахчисарай, тел.4-27-61), Українська молодіжна екологічна ліга(Київ, тел. 442-13-05), Український благодійний фонд "Третій сектор"(Київ, тел. 293-53-64), Харківська обласна асоціація громадських і благодійних організацій(Харків, тел. 40-88-57), Харківський Центр освітніх ініціатив(Харків, тел. 47-16-32), Центр правової інформації(Київ, тел. 417-16-92), Центр соціально-політичних досліджень ім. академіка Богдана Кістяківсь-кого(Київ, тел. 416-14-25) та ін./1/. Це є так звані "парасолькові" організації, на які можуть спиратися більш молоді та менш потужні ННО.

Які можна запропонувати нові підходи в розвитку "третього сектору" в Україні, зокрема, на політично строкатому Сході та Півдні? По-перше, виходячи з політичної різнонаправленості громадських організацій доцільно створювати ресурсні центри не на основі однієї організації, а залучати до того їх асоціації, об'єднання, які обов'язково повинні мати чітку державницьку позицію, центрист-ську орієнтацію та високий інтелектуальний і організаційний потенціал, а також належати до груп 1 та 4 за нашою класифікацією. По-друге, в розбудові третього сектору вельми важливе значення може відіграти нова програма, яку можна означити як програму "Міжнародної громадської ініціативи", Ії пріоритетне спрямування - створення міжнародних зв'язків та міжнародних проектів українських ННО та ННО промислово розвинутих демократичних країн. Наскільки це ефективно і результативно показує досвід Українського Культурологічного Центру(м.Донецьк), який саме за своєю програмою "Міжнародна громадська ініціатива" вже реалізував біля десяти проектів на загальну суму близько $ 40 тис.

Підсумовуючи викладений матеріал треба зазначити ще два важливих моменти - "третій сектор" в Україні гостро потребує своїх вітчизняних філантропів, які вкладаючи свої кошти, будуть в першу чергу орієнтуватися на національні інтереси своєї країни, створювати і розвивати таку модель "нового українського третього сектору", яка буде відповідати перспективі розвитку України як сильної держави Свропи. Це - перше.

Ситуація, яка сьогодні має місце в Україні, коли розвитком, розбудовою громадського "третього сектору" опікуються в основному неукраїнські донорські організації не є нормальною. Слід пам'ятати, що повнокровний і оптимальний для країни третій сектор суспільства може сформуватися тільки за умови активної участі в цьому процесі перших двох секторів - державного та комерційного. Держава повинна створити законодавчу базу, яка сприятиме виникненню і функціонуванню оптимального саморегулюючогося громадського сектору із залученням до цього "другого сектору" - комерційного. Таким чином, тільки у активній взаємодії українських державного, комерційного та громадського секторів може сформуватися демократичне українське суспільство. Допомога ж донорських неукраїнських організацій у цьому процесі повинна грати суто допоміжну роль.

Література

1. Дейчаківський М., Сидоренко О., Ясько Н. Третій сектор в Україні та організації, що розбудовують його структуру. - Київ, 1996, 65 с.

2. Донецкая область: политические партии, движения, общественные организации (справочник). - Донецк: РИП"Лебедь". - 1994. - 88 с.

3. Міжнародний фонд "Відродження". - Київ: "Бест Експрес Бізнес Сервіс", 1995, 23 с.

4. Неофициальный справочник донорских организаций в Украине. - Киев:Фонд "Евразия", 1995.

5. Сорос Дж. Утвердження демократії. Київ: Основи, 1994.- 224 с.