Оцінка відповідності грошових ресурсів позичальника умовам кредитного зобов'язання

ОЦІНКА ВІДПОВІДНОСТІ ГРОШОВИХ РЕСУРСІВ ПОЗИЧАЛЬНИКА УМОВАМ КРЕДИТНОГО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Артем Панченко,

аспірант Донецького національного університету

Оцінка фінансового стану позичальників є базовою складовою визначення рівня кредитного ризику як на етапі розгляду можливості здійснення кредитної операції, так і у процесі моніторингу діючих кредитів. У статті висвітлено базові засади одного із існуючих підходів, використовуваного у процесі аналізу кредитоспроможності позичальників-юридичних осіб, та подано авторські пропозиції з його практичної реалізації, що мають певні відмінності порівняно з існуючими методиками. Визначено ознаку достатності грошових надходжень підприємства для обслуговування кредитного боргу та алгоритм її розрахунку.

Ризик є невід'ємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності. Недостатнє усвідомлення цього нерідко призводить до сумних наслідків. Що ж до банківської справи, то її неможливо уявити без ризику. Тобто для функціонування комерційних банків ризик є питомою складовою. Головне завдання в раціональному управлінні банківськими ризиками полягає в тому, щоб якомога правильніше та адекватно оцінювати структуру і ступінь ризику, здійснюючи ту чи іншу операцію, прагнути знизити ступінь ризику до допустимого рівня.

Інструменти управління кредитним ризиком можна розділити на дві групи: попереджувальні та компенсуючі. Застосування інструментів, що входять у першу групу, дозволяє знизити імовірність реалізації кредитного ризику. Інструменти, що становлять другу групу, забезпечують зниження масштабу втрат при реалізації кредитного ризику.

Кожен з методів управління ризиком окремого кредиту застосовується у відповідній послідовності супроводу кредитної справи, і цілком очевидно, що ймовірність настання кредитного ризику залежить від дій, кваліфікації та уваги працівників банківської установи під час розгляду кредитної заявки, на етапі підписання кредитної угоди та у період дії кредитного зобов'язання.

При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є обов'язковою, і її результати істотно впливають як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку в цілому. Для позичальника оцінка кредитоспроможності також важлива, оскільки від її результату залежить, у якому обсязі буде надано кредит і чи буде його надано взагалі [1].

У сучасній практиці аналіз кредитоспроможності клієнта здійснюється за допомогою різних методик, що ґрунтуються на фінансових коефіцієнтах, порівняльних показниках, рейтингових системах оцінки та інших. Методи аналізу можуть використовуватися паралельно, а також частково, доповнюючи один одного.

Зазначимо, що відповідно до "Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженого постановою правління Національного банку України від 6 липня 2000 року № 279, критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог вказаного положення. А саме для здійснення оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи банк має враховувати такі основні економічні показники його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти раптової, поточної та загальної ліквідності);

- фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів) [2].

Таким чином, не існує ні єдиної методики, ні єдиного підходу до побудови системи оцінки кредитоспроможності позичальників, а результатом систематично невірно здійснюваної її оцінки може служити погіршення якості кредитного портфеля банку, яке, до того ж, тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. У кращому випадку це призведе до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до повного краху.

Дослідженням проблем визначення кредитоспроможності позичальника займаються як вітчизняні, так і закордонні фахівці, серед яких відзначимо Примостку Л. О., Галасюка В. В., Лагутіна В. Д., Мамонову І. Д., Лаврушина О. І. Цими авторами пропонувалися як власні концепції, наприклад, цикл статей Галасюка В. В. "Оцінка кредитоспроможності позичальників - що оцінюємо?", "Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників" [3], "Методика оцінки кредитоспроможності позичальників" [4] та інші, так і напрацювання узагальнюючого характеру, наприклад, "Как банки оценивают кредитоспособность своих клиентов" Мамонової І. Д. [5] чи "Кредитування: теорія і практика" Лагутіна В. Д. [6].

Незважаючи на значні зусилля фахівців, проблема визначення достатності коштів у позичальника для обслуговування певної суми боргу є невирішеною і потребує подальших досліджень. Запропоновані підходи не є переконливими щодо достовірності для кредитора. Йдеться про те, що практика надання кредитів позичальникам, заснована на розрахунках рівня ліквідності балансу, прибутковості, окремих фінансових коефіцієнтів в сукупності з обраним забезпеченням, себе не виправдала, бо обсяги резервування зростають разом з кількістю проблемних кредитів банків. Надання кредитних коштів на підставі середнього значення перевищення надходжень грошових ресурсів над їх видатками протягом кількох періодів не враховує тенденційних ознак (зростання, збільшення, стабільності) показника, тому, з одного боку, не сприяє мінімізації рівня кредитного ризику, а з іншого - не дозволяє банку1 отримати можливий обсяг доходу.

Встановлений положенням НБУ № 279 як обов'язковий для застосування показник співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею не дозволяє з упевненістю стверджувати, що клієнт в змозі буде розрахуватися по зобов'язанню через неврахування структури надходжень і видатків та тенденцій їх змінення. Прогнозування можливостей позичальника на підставі аналітично-регресійної моделі, яку запропонували Галасюк Віктор Віталійович та Галасюк Віталій Вікторович у власних напрацюваннях, обмежене через певні причини. Очевидним є той факт, що статті фінансового прогнозу, які не мають достатньої "статистики" змін, відображених у більшості аналізованих періодів, оцінити у майбутньому періоді адекватно практично неможливо. Наприклад, небагато підприємств отримують позики щорічно чи щоквартально, надходження власного капіталу або придбання/реалізація фінансових інвестицій не мають постійного характеру, якщо основний бізнес є прибутковим і поступово розширюється. Тому отримана у такий спосіб оцінка виглядає сумнівною щодо можливості її практичного використання, а особливо надання на її підставі кредиту.

Метою статті є обґрунтування і пропозиція альтернативної методики, яка б дозволяла банку найбільш реально оцінювати спроможність позичальників розрахуватися по кредитному зобов'язанню грошовими коштами.

Кредитора перш за все цікавить спроможність боржника розраховуватися за своїми зобов'язаннями. Як відомо, зобов'язання підприємства можуть погашатися різними видами активів. Тобто в ході своєї діяльності частину зобов'язань підприємство може погашати грошовими коштами, а частину - іншими активами, наприклад, готовою продукцією, товарами та ін. Спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Для банку, який надає кредит, недостатньо, щоб позичальник був платоспроможний, він повинен бути кредитоспроможний, тобто кредитні зобов'язання позичальника перед банком мають бути погашені виключно грошовими коштами [1].

Очевидно, як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які, як передбачається, матимуть надалі регулярний, а не випадковий характер.

Звичайна діяльність, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" (далі ПБО 3), - це "будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення". Поняття основної діяльності, у свою чергу, визначено в ПБО 3 як "операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу". Поняття "надзвичайна подія" визначено в ПБО 3 як "подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, але не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді" [7].

Таким чином, позичальник повинен на умовах кредитного договору в повному обсязі і у визначений строк розраховуватися за своїми зобов'язаннями перед банком виключно грошовими коштами, що ґенеруються у ході звичайної діяльності.

Зважаючи на те, що показники грошових потоків підприємства та залишку його грошових коштів знаходяться в тісному взаємозв'язку один з одним, для організації ефективного управління грошовими потоками підприємства необхідна однакова увага до всіх показників: і динамічних, і статичних. З метою визначення рівня достатності формування грошових коштів для погашення кредитної заборгованості здійснюється аналіз грошових потоків потенційного позичальника.

Звіт про рух грошових коштів підприємства підрозділяє грошові надходження та виплати на три основні категорії: рух коштів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Операційна діяльність - основна діяльність підприємства, як правило, спрямована на продаж продукції чи надання послуг. Під інвестиційною діяльністю слід розуміти сукупність операцій по придбанню та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є еквівалентами грошових коштів. Відомості про рух коштів від інвестиційної діяльності, безперечно, важливі, адже вони відображають витрати, здійснені щодо ресурсів, які, як припускається, створять у майбутньому прибуток і рух грошових коштів. Результатом фінансової діяльності є зміни в розмірі та складі власного капіталу та позичених ресурсах підприємства [8]. Групування потоків грошових коштів за цими трьома категоріями дозволяє відобразити вплив кожного з трьох основних напрямків діяльності підприємства на рівень грошових надходжень. Комбінований вплив усіх трьох категорій на обсяг грошових коштів визначає їх чистий рух за період. Потім чистий рух грошових коштів за період вивіряється з початковим та кінцевим сальдо грошових коштів. Підприємство може бути дуже прибутковим і в той же час мати надзвичайний дефіцит грошових коштів або бути середньоприбутковим, маючи в розпорядженні значні суми грошових коштів. Аналіз звіту про рух грошових коштів покликаний показати подібні надлишки чи дефіцити. Подібний аналіз проводиться для того, щоб визначити порядок фінансування операцій підзвітного підприємства та використання ним грошових ресурсів. Інформація про рух грошових коштів підприємства корисна тим, що вона надає користувачам звітності базу для оцінки здатності підприємства залучати і використовувати грошові кошти та їх еквіваленти.

Виходячи зі стану руху грошових коштів, можна говорити про якість управління підприємством. Дана залежність показана за допомогою схеми, зображеної на рисунку 1.

Рис. 1. Залежність якості управління підприємством від структури грошових потоків.

Якість управління підприємством можна охарактеризувати показником "добре" у тому випадку, якщо чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності має позитивне значення, а в результаті інвестиційної та фінансової - від'ємне. Це означає, що в результаті операційної діяльності підприємство отримує достатньо грошових коштів, щоб мати можливість інвестувати ці кошти та виплачувати відсотки за отримані кредити. Причому підприємству для здійснення інвестицій достатньо тільки власних ресурсів, і чистий рух коштів у результаті всіх видів діяльності підприємства має позитивне значення. Про "нормальну" якість управління говорять, якщо рух грошових коштів у результаті операційної і фінансової діяльності має позитивне значення, а в результаті інвестиційної - від'ємне або в результаті операційної та інвестиційної діяльності має позитивне значення, а в результаті фінансової - від'ємне. Суть такої структури грошових потоків полягає в наступному: підприємство направляє кошти, отримані від операційної та фінансової діяльності, на придбання необоротних активів (оновлення основних засобів, вкладання капіталу в нематеріальні активи, здійснення довгострокових інвестицій) або кошти, отримані від реалізації продукції та послуг, необоротних активів, фінансових інвестицій, використовуються для зменшення заборгованості перед позикодавцями чи сплати дивідендів. Заміна однієї описаної структури грошових потоків іншою є природною для підприємства, яке активно функціонує та розвивається. Адже, використавши позичений капітал для інвестування своєї діяльності в одному періоді, підприємству необхідно буде його повертати в майбутніх періодах, тому знаки грошових потоків від фінансової та інвестиційної діяльності в різних періодах можуть бути протилежними.

Настороженою є ситуація, при якій рух коштів в результаті інвестиційної та/або фінансової діяльності має позитивне значення, а в результаті операційної - від'ємне. Суть такої структури грошового капіталу полягає в наступному: підприємство фінансує витрати операційної діяльності за рахунок надходжень від інвестиційної та фінансової, тобто за рахунок додаткових емісій акцій, отриманих позик та ін. Така структура руху грошових потоків припустима для новостворених підприємств, які знаходяться на початковій стадії розвитку, для інших управління буде оцінене як "кризове".

На відміну від встановленого Національним банком України порядку аналізу грошових потоків позичальника, в основу запропонованого автором критерію відповідності суми кредиту можливостям позичальника покладено припущення, що процеси обороту капіталу, операційного циклу та грошових потоків на підприємстві в майбутньому періоді будуть змінюватися у відповідності з середньою динамікою, яка мала місце в попередніх періодах, що аналізуються кредитним інспектором. Причому беруться до уваги окремо грошові потоки від операційної діяльності, які повинні забезпечувати можливість сплачувати відсотки за користування кредитом, та грошові потоки від звичайної діяльності підприємства, які, в свою чергу, повинні бути достатніми для погашення всього грошового зобов'язання, яке складається безпосередньо з кредитних ресурсів та плати за їх використання у вигляді банківських відсотків. Суть зазначеного може бути виражена у вигляді системи нерівностей:

Очікуваний чистий рух грошових коштів від операційної діяльності протягом місяця у періоді кредитування ? Максимальна сума відсотків, що підлягає виплаті протягом періоду кредитування.

Очікуваний чистий рух грошових коштів від обороту капіталу протягом періоду кредитування ? Сума загальних платежів по тілу кредиту та відсотках за користування коштами протягом періоду кредитування.

Перша нерівність передбачає перевищення отримуваних чистих грошових потоків від операційної діяльності підприємства над максимальною сумою відсотків, що підлягає виплаті протягом періоду, а друга - перевищення отримуваних чистих грошових потоків від звичайної діяльності підприємства над сумою платежів по кредиту, що підлягають виплаті протягом періоду. Значення суми відсотків та загальної суми, що підлягає поверненню до банку, визначається у процесі структурування позики (аналіз умов кредитування в контексті терміну користування коштами, обсягу кредиту, відсоткової ставки, варіанта погашення заборгованості та інше). Визначення показників очікуваного чистого руху грошових коштів від операційної діяльності та очікуваного чистого руху грошових коштів від обороту капіталу у періоді кредитування мають алгоритм розрахунку, наведений у таблиці 1.

Таблиця 1. - Оцінка відповідності генерованих грошових потоків можливим умовам кредитування

В разі якщо обидві нерівності не виконуються одночасно, необхідно здійснити перегляд умов кредитування, тому що у позичальника з урахуванням тенденції змінення показників фінансово-грошового характеру може спостерігатися постійно чи в окремі проміжки часу недостатність грошового капіталу для сплати відсотків або загального зобов'язання в цілому. Зупинимося на тому, чому саме в такий спосіб було запропоновано здійснювати розрахунки, а не керуватися лише значеннями руху грошових коштів з відповідних форм звітності.

По-перше, дані, наведені у звітності, є накопиченими щонайменше за три місяці, а відповідні платежі повинні здійснюватися щомісячно (принаймні плата за користування кредитом). Тому неможливо без врахування показників оборотності ресурсів підприємства дати оцінку здатності позичальника розраховуватися по кредитному зобов'язанню своєчасно і без затримок. Якість подібної оцінки залежить від джерел надходження і напрямків використання грошових ресурсів, адже результат інвестиційної та фінансової діяльності має другорядне значення, порівняно з результатом операційної, основної для підприємства діяльності.

І по-друге, дати обґрунтовану оцінку спроможності позичальника повернути кредит на умовах відповідної угоди, спираючись на середнє значення руху грошових коштів впродовж декількох попередніх періодів або лише на значення останнього звітного періоду, практично неможливо. З одного боку, середнє значення може суттєво відрізнятися від останніх досягнень позичальника, які, безперечно, є більш вагомими, ніж попередні, а з другого - лише останній отриманий результат не є достатньо показовим для виваженої оцінки.

Отже, оцінка зазначеної відповідності спирається на кількісні та якісні (коефіцієнти оборотності) показники попередніх періодів з урахуванням тенденції їх зміни. Використання розподілу руху грошових коштів за напрямками діяльності позичальника перш за все обумовлено особливостями системи бухгалтерського обліку, а, по-друге, є цілком доцільним положення про те, що підприємство виглядає більш надійним з ділової точки зору, якщо саме основна діяльність, задля якої воно створювалося, дозволяє здійснювати платежі за користування позиченим капіталом. Погашення самого кредиту може відбуватися як за рахунок основної діяльності, так і за рахунок продажу необоротних активів, фінансових інвестицій чи інших надходжень інвестиційного характеру або за рахунок залучених на більш вигідних умовах фінансових ресурсів.

Методика розрахунку оціночного показника достатності грошових ресурсів для виконання умов кредитної угоди не спирається на суб'єктивні судження аналітика, має конкретну інформаційну базу для розрахунку і нескладний алгоритм, гнучкий механізм перевірки та уточнення результату, в основі якого лежить певна спадковість.

У разі надання кредиту оцінка достатності грошових потоків впродовж усього періоду кредитування буде неодмінно уточнюватися у кожному наступному звітному періоді, що надасть можливість перевіряти адекватність отриманого попереднього результату з урахуванням облікового принципу спадковості.

Зауважимо, що розробка математично-статистичної моделі для кожного окремого позичальника, яка б дозволяла з високою вірогідністю прогнозувати показники його діяльності, - завдання не тривіальне і досить трудомістке, таке, що потребує високої кваліфікації та рівня знань від кредитного аналітика, а розроблені фахівцями інших галузей найбільш загальні моделі, очевидно, не є досить ефективними, бо поширення їх дуже незначне.

Висновки

Підсумовуючи вищевикладене, відзначимо, що загалом процес визначення кредитоспроможності позичальника здебільшого є творчим, а не механічним і потребує від кредитних менеджерів глибокого знання економіки, специфіки галузей і підприємств, вимагає навиків збирання, систематизації та всебічного осмислення фактичного матеріалу. У процесі кредитування постає потреба накопичувати різнобічну і різнопрофільну інформацію про позичальника. Це завдання не з простих, адже часто у реальних господарських умовах не так багато часу відведено для прийняття рішень про можливість та умови кредитування. Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється під час укладання кредитної угоди, а далі - не рідше разу на три місяці, а для банків-позичальників - не рідше разу на місяць. Кредитний менеджер повинен завжди пам'ятати, що головною метою процесу аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінювання кредитного ризику й виявлення джерел повернення основної суми боргу та відсотків за кредитом, а не аналіз фінансового стану клієнта як такий.

Характерною особливістю визначення достатності забезпеченості грошовими коштами позичальника є запропонована автором дворівнева ознака достатності оцінки грошових коштів позичальника-юридичної особи для обслуговування кредитної заборгованості. Як ознака виступає достатність розподілених за видами діяльності позичальника грошових коштів: процентні платежі не повинні перевищувати різницю між надходженнями і видатками операційної (основної) діяльності, а загальний платіж по кредиту (відсотки і тіло) - різницю між надходженнями і видатками звичайної діяльності. Здійснення оцінювання кредитоспроможності у запропонований спосіб дозволяє на етапі видачі кредиту відмовитись від найбільш ризикованих операцій, а під час дії виданого кредиту упереджувати розвиток неконтрольованого банком сценарію реалізації кредитного ризику через прогнозування погіршення фінансово-грошового стану боржника до неприйнятного для банку рівня.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Оцінка кредитоспроможності позичальників: що оцінюємо? // Вісник НБУ. - 2001. - №5. - С. 54-56.

2. Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене постановою правління Національного банку України від 6 липня 2000 року № 279, із змінами і доповненнями

3. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2001. - № 9. - С. 54-57.

4. Галасюк В.В., Галасюк В.В. Методика оцінки кредитоспроможності позичальників // Вісник НБУ. - 2002. - № 2. - С. 39-45.

5. Мамонова И. Д. Как банки оценивают кредитоспособность своих клиентов

6. Лагутін В. Д. Кредитування: теорія і практика: Навч. посіб. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. - 215 с.

7. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати"

8. Кононенко О. Аналіз фінансової звітності - Х.: Фактор, 2002. - 144 с.