Етапи формування державної інноваційно-інвестиційної політики

Етапи формування державної інноваційно-інвестиційної політики

Олександр Циганов,

кандидат економічних наук, професор кафедри банківської

та біржової справи Донецького державного університету управління

Артем Дубров,

пошукач Донецького державного університету управління, начальник відділу маркетингу банківських послуг філії Головного управління Промінвестбанку в Донецькій області

У статті досліджено кількісні і якісні зміни у розвитку інвестиційних процесів в Україні. Виділено і описано етапи формування державної інноваційно-інвестиційної політики: 1991 - 1993; 1994 - 1995; 1996 - 1999; 2000 - 2007 рр. Надано оцінку державному посередництву і програмно-цільовому методу як інструментам регулювання інвестиційної сфери. Показано, що починаючи з 1991 р. в Україні мала місце трансформація форм інвестиційної поведінки: започаткування нормативно-правового регулювання інвестиційної діяльності; переважно ситуаційне інвестування, спрямоване на цілі виживання в умовах спаду економіки; ситуаційно-стабілізуюче інвестування, орієнтоване на формування передумов економічного зростання; стратегічне інвестування, націлене на досягнення довгострокових структурно-інституціональних пріоритетів.

Інвестиційна політика держави є складовою економічної політики щодо забезпечення довготермінового розвитку економіки і являє собою систему заходів, спрямованих на формування централізованих та децентралізованих фондів фінансових ресурсів, у результаті цільового використання яких забезпечується висока ефективність процесів розширеного відтворення економіки. Активне протікання інноваційно-інвестиційного процесу є запорукою сталого розвитку економіки. Саме тому проблемам державного регулювання інновацій та інвестицій присвячено праці багатьох науковців і практиків.

Деякі роботи присвячено визначенню дефініції інвестиційної політики, розробці моделей стратегії [1], обговоренню форм її реалізації [2], зокрема шляхом становлення інвестиційного партнерства держави та бізнесу [3]. Визначено інструментарій державного управління: у держави є як важелі прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, в розвиток державного сектора економіки, так і засоби непрямого регулювання інвестиційного середовища за допомогою бюджетної та грошово-кредитної політики [4].

За результатами визначення впливу процесів трансформації відносин на інвестування розроблено моделі участі в них держави [5]. Перша модель відповідає збалансованій непрямій участі держави в інвестуванні національної економіки, друга модель - прямій. Разом з тим бракує робіт, де реалізується системний підхід до етапізації державної інноваційно-інвестиційної політики.

Метою даної статті є визначення причинно-наслідкових зв'язків між використовуваними інструментами державного регулювання і станом інвестиційних процесів та розробка на цій основі рекомендацій щодо удосконалення державної інноваційно-інвестиційної політики.

Розглядаючи проблему формування інноваційно-інвестиційної політики держави протягом останнього десятиріччя XX - початку XXI ст., можна схематично виділити ряд етапів її становлення, які мають свої характерні ознаки.

На першому етапі, у 1991 - 1993 рр., було сформовано основні засади законодавчо-нормативної бази щодо цієї проблеми. Зокрема прийнято Закони України: "Про інвестиційну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про захист іноземних інвестицій в Україні", "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні" тощо. Для цього періоду також характерна наявність конкурентних факторів, на які можна було орієнтувати потенційних інвесторів. Проте економіка України не зуміла вповні використати їх, і саме тоді відбувся обвальний спад макроекономічних показників як ВВП (до 70,6% від рівня 1990 р.) , так і інвестицій в основний капітал (до 75,18% до рівня 1990 р.), що значною мірою зумовило подальші стагнаційні процеси в економіці (табл.1).

Таблиця 1. - Обсяг інвестицій в основний капітал (за даними [6])

Із означеними передумовами економіка України вступила у другий етап свого розвитку (1994-1995 рр.), для якого характерна нестійкість інвестиційного законодавства, що негативно вплинуло на зацікавленість інвесторів у вкладанні масштабних інвестицій. У цей період також відбулися відчутні дестабілізуючі зрушення у фіскальній політиці, що призвели до зростання податкового тиску. Це обумовило подальший спад ВВП до 47,8% рівня 1990 р., інвестицій в основний капітал - до 44,3% рівня 1990 р.

Протягом 1996-1999 рр. (третій етап) також спостерігалося скорочення обсягів ВВП по відношенню до попереднього рівня, але вперше за період існування незалежної України у 1998 р. відбувся приріст інвестицій на 6,1% відносно попереднього року, у 1999 р. - на 0,4%. Водночас позитивним для цього етапу було системне проведення грошової реформи та впровадження української валюти - гривні, формування базових елементів ринкової інфраструктури.

Для четвертого періоду (2000 рр. - поточний час) характерні ознаки стабілізаційних явищ у національній економіці (рис.1).

Поступово підвищується економічна потужність держави, свідченням чого є припинення спаду ВВП і стійка тенденція його нарощування протягом 2000-2007 рр. Темпи приросту інвестицій перевищують темпи росту ВВП і складають у середньому 11,1% річних. Разом з тим зауважимо, що попри все Україні не вдається вийти на ВВП і інвестиції рівня 1990 р. Станом на 01.01.2007 р., відповідні рівні складають 67,7% і 96,66%.

Для поточного етапу розвитку інвестиційних процесів характерними є також якісні зміни, які різними вченими оцінюються неоднозначно. Деякі автори визначають консервативність державної політики щодо наукової та інноваційної сфери протягом 2000-2003 рр. [7]. В.А.Демьохін проблему відсутності реальних стимулів до інноваційної активності пов'язує із питаннями охорони прав інтелектуальної власності [8], інші - із домінуючим впливом на господарську політику держави великих фінансово-промислових груп у низькотехнологічних галузях і відсутністю конкурентного тиску в економіці. Це визначає актуальність формування у країні програмного потенціалу, який був би адекватний складності проблеми її модернізації [9].

Рис. 1. Динаміка ланцюгових темпів приросту показників, %.

Разом з тим переконливою є позиція вчених, які визначають притаманний початку 2000-их років перехід від існуючої екзогенно залежної моделі трансформації економіки України до переважно ендогенно орієнтованої, спрямованої на реалізацію інноваційної стратегії економічного розвитку [10]. В Україні формується національна інноваційна система (НІС), складовими якої є: інституційно-інноваційний устрій, технологічні пріоритети держави, трансфер технологій, інноваційні підприємства, ринок промислової власності, фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності [11, 12].

В Україні утворено спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, основними завданнями якого є: участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестицій та інноваційної діяльності; створення національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики, координація роботи центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності [13].

До сфери управління Державного агентства України з інвестицій та інновацій відносять: Український центр сприяння іноземному інвестуванню; Державну інноваційну фінансово-кредитну установу, державне підприємство "Національний центр впровадження галузевих інноваційних програм, Державну іпотечну установу.

Протягом останніх років держава активно використовує програмні засоби регулювання інвестиційної сфери. До основних з них слід віднести:

Програму розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України №1801 від 28.12.2001 р.;

Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій: Закон України N 1676-IV від 09.04. 2004 р.;

Концепцію державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2008-2012 роки": Розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 р. N 381-р.;

Концепцію державної програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки: Розпорядження Кабінету Міністрів України №285-р від 16.05.2007 р.;

Програму "Інвестиційний імідж України": Розпорядження Кабінету Міністрів України №477-р від 17.08.2002 р.

Висновки

Основний науковий результат статті полягає у виділенні етапів формування державної інноваційно-інвестиційної політики, визначенні застосованого на них державного інструментарію регулювання, причин динаміки інвестиційного процесу, можливих перспектив його розвитку, а саме:

1. Починаючи з 1991 р. в Україні мала місце трансформація форм інвестиційної поведінки: започаткування нормативно-правового регулювання інвестиційної діяльності; переважно ситуаційне інвестування, спрямоване на цілі виживання в умовах спаду економіки; ситуаційно-стабілізуюче інвестування, орієнтоване на формування передумов економічного зростання; стратегічне інвестування, націлене на досягнення довгострокових структурно-інституціональних пріоритетів.

2. Основними інструментами реалізації державної інноваційно-інвестиційної політики держави у сучасних умовах є діяльність державних інституцій: агентств, центрів, установ, які здійснюють відбір і фінансування інноваційно-інвестиційних проектів, і програмно-цільовий метод, який визначає першочергові цілі держави в інвестуванні і забезпеченні цих програм фінансовими ресурсами.

3. Використання означених вище інструментів обумовлено обмеженістю бюджетних коштів і необхідністю залучення додаткових інвестицій для ефективної реалізації суспільновагомих проектів у всіх сферах економіки та забезпечення стабільного економічного розвитку. Разом з тим, у подальшому доцільно розглянути можливість заміни державного посередництва у фінансуванні інвестиційної діяльності ринковими інституціями, зокрема уповноваженими комерційними банками, для підвищення прозорості процесу.

Перспективи подальших досліджень у даному напрямі полягають у розвитку наукових підходів до програмно-цільового методу регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

Література

1.Стратегія державної та регіональної інвестиційної політики в умовах перехідної економіки / В.Я. Швець // Економіка промисловості. - 2002. - N 3. - С. 134-143.

2.Державна інвестиційна політика в умовах стабілізації національної економіки: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Н.П. Москалюк; Київ. нац. екон. ун-т. - К., 2002. - 19 с.

3. Ідентифікація інвестиційного партнерства держави та бізнесу / М.О. Циганкова // Економіка і прогнозування. - 2006. - N 2. - С. 101-116.

4. Інвестиційна політика держави та бюджетні методи регулювання / Т.Г. Затонацька // Культура народов Причерноморья. - 2005. - N59. - С. 108-111.

5. Вплив держави на розвиток інвестиційних процесів в трансформаційній економіці інверсійного типу: Автореф. дис... канд. екон. наук: 08.01.01/ Г.Б. Тимохова; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2003. - 15 с.

6. www.ukrstat.gov.ua

7. Інноваційно-інвестиційна діяльність в Україні / Л.В. Левковська // Економіка пром-сті. - 2003. - N 3. - С. 100-108.

8. Інноваційна політика держави: проблеми інтелектуальної власності / В.А. Демьохін // Економіка і прогнозування. - 2005. - N 2. - С. 37-44.

9. Проблеми формування інноваційної системи в Україні / Б.В. Гриньов, П.Т. Бубенко, В.А. Гусєв // Економіка і прогнозування. - 2004. - N 3. - С. 127-138.

10. Від екзогенно залежної до ендогенно орієнтованої стратегії розвитку економіки / В.М. Геєць, М.І. Скрипниченко // Економіка і прогнозування. - 2003. - N 1. - С. 34-46.

11. Модель формирования национальной инновационной системы Украины / М. Шарко // Экономика Украины. - 2005. - N 8. - С. 25-30.

12. Развитие национальной инновационной системы Украины / Л. Федулова, Н. Пашута // Экономика Украины. - 2005. - N 4. - С. 35-47.

13. Положення про Державне агентство України з інвестицій та інновацій: Постанова Кабінету Міністрів України № 749 від 16.05.2007 р.