ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Сутність, види і класифікація витрат виробництва

1.2 Граничні і середні витрати

1.3 Закон спадної віддачі

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Структура і значення собівартості

2.2 Аналіз витрат виробництва

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ

3.1 Джерела і чинники зниження витрат підприємства

3.2 Альтернативні методи зниження витрат

ВИСНОВКИ

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

ВСТУП

Актуальність теми. Головна мета діяльності кожного підприємства в умовах ринкової економіки - максимізація прибутку. Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає, що підприємство отримує прибуток. Головним результатом виробничої діяльності підприємства є рівень витрат виробництва. Заключним показником господарської діяльності підприємства є доход і прибуток. Вони характеризують ефект, отриманий в результаті виробничо-господарської діяльності підприємства.

Мета і завдання курсової роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні таких питань: витрати виробництва та їх класифікація; аналіз витрат виробництва; аналіз собівартості продукції; визначення шляхів зниження витрат.

Об'єктом дослідження є витрати виробництва як складова будь-якого виробництва з різною формою власності національної економіки.

Предметом дослідження є сукупність складових класифікації витрат виробництва.

Методи дослідження: методологічною основою курсової роботи є історикологічний та системно-структурний підходи для аналізу економічних явищ і процесів. Дослідження проведено з використанням методів: групувань і класифікації, економіко-математичного моделювання.

Джерельною та статистичною базою є література представлена в бібліографічному списку.

Структура і обсяг курсової роботи:

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів і висновків. Загальний обсяг курсової роботи становить 31 сторінку комп'ютерного тексту. В роботі розміщено 6 таблиць, 1 рисунок, список використаних джерел налічує 23 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

1.1 Сутність, види і класифікація витрат виробництва

Операційна діяльність підприємства з моменту його створення пов'язана із здійсненням різноманітних витрат трудових, матеріальних і фінансових ресурсів в процесі виробництва і реалізації продукції.

За своїм характером ці витрати поділяються на два основні види - поточні і довгострокові.

Поточні витрати підприємства пов'язані з вирішенням в процесі господарської діяльності тактичних задач - закупівлею сировини і матеріалів, їх транспортуванням і зберіганням, обслуговуванням матеріально-технічної бази, утриманням персоналу і т.д.

З формуванням операційного прибутку пов'язані поточні витрати, які носять назву операційних. Операційні витрати підприємства, що здійснюються ним в процесі постачальницької, виробничої, збутової операційної діяльності представлені в основному його витратами, які приймають форму - витрати виробництва або собівартість продукції. Під операційними витратами розуміють виражені в грошовій формі витрати трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів на здійснення операційної діяльності підприємства [15, с. 132-134].

Для ефективного управління витратами підприємства розроблена їх класифікація. Ця класифікація використовується в процесі обліку, аналізу, калькулювання, планування і контролю операційних витрат і проводиться за наступними основними ознаками:

За ступенем еластичності до об'єму реалізації продукції виділяють постійні і змінні витрати. Таке розділення витрат є найважливішою умовою ефективності управління операційним прибутком підприємства.

А) змінні витрати прямо залежать від змін об'єму виробництва і реалізації продукції, але ступінь такої залежності різний. Він може носити пропорційний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає або скорочується пропорційно до росту або зниженню об'єму виробництва і реалізації продукції); дегресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає меншими темпами, ніж зростає об'єм виробництва і реалізації продукції, наприклад, витрати на рекламу при ефективному її здійсненні); прогресивний характер (при якому сума змінних витрат окремих видів зростає більш високими темпами, ніж збільшується виробництво і об'єм реалізації продукції, наприклад, витрати на заробітну плату робітників при відрядно-преміальній системі оплати праці). Таким чином, змінні витрати обумовлені процесом виробництва і реалізації продукції на підприємстві.

Б) постійні витрати не залежать від зміни об'єму виробництва і реалізації продукції, тобто вони мають місце навіть в тому випадку, коли підприємство тимчасово не здійснює операційну діяльність. При цьому в складі таких витрат виділяються абсолютно постійні витрати (наприклад, витрати на оренду виробничих приміщень) і умовно-постійні витрати (наприклад, знос малоцінних і швидкозношуваних предметів). Розглядаючи постійні витрати, слід мати на увазі, що вони є такими тільки в короткочасному періоді операційної діяльності підприємства. В довгочасному періоді діяльності всі види витрат підприємства можуть змінюватися.

Виділення в складі витрат змінних і постійних їх видів є одним з основних принципів їх класифікації для ефективного управління ними.

Залежність постійних і змінних витрат підприємства від об'єму операційної діяльності схематично представлена на рис. 1.1.



За змістом операційного процесу виділяють: витрати, пов'язані з виробництвом продукції, зі збутом продукції і повні витрати. Така класифікація витрат використовується на виробничих підприємствах.

А) витрати, пов'язані з виробництвом продукції включають весь комплекс цих витрат, починаючи з закупки сировини і матеріалів і закінчуючи випуском готової продукції. При великому об'ємі постачальницької діяльності витрати по цим операціям можуть бути виділені в окремий самостійний блок (витрати постачання).

Б) витрати, пов'язані зі збутом продукції включають весь комплекс витрат по здійсненню її реалізації.

В) повні витрати (повна собівартість продукції) об'єднують в своєму складі як виробничі, так і збутові витрати виробництва.

За можливістю віднесення на конкретні результати діяльності (виробництво і реалізацію окремих видів продукції; діяльність окремих центрів відповідальності і т.д.) Виділяють прямі і непрямі витрати.

А) прямими витратами є такі види витрат, які в повному об'ємі можуть бути віднесені до того чи іншого конкретного результату операційної діяльності (наприклад, витрати конкретного виду основної сировини на виробництво визначеного виду продукції).

Б) непрямими витратами є такі види витрат, які в зв'язку з комплексністю їх здійснення не можуть бути в повному об'ємі віднесені до того чи іншого результату операційної діяльності і потребують попереднього розподілення (наприклад, загальновиробничі витрати). Непрямі витрати складають так звані “комплексні статті калькуляції” і розподіляються з використанням спеціальних методів.

Слід відзначити, що розподілення витрат на прямі і непрямі залежить від конкретних цілей їх розподілу в процесі управління ними і згідно з цими цілями може змінюватися.

За ступенем необхідності витрати поділяють на корисні і некорисні.

А) корисними витратами є такі види операційних витрат, які допомагають результативному здійсненню операційної діяльності підприємства.

Б) некорисними витратами є такі види операційних витрат, які пов'язані з обслуговуванням невикористаної частини трудових, матеріальних, нематеріальних і фінансових ресурсів призначених для здійснення операційної діяльності (наприклад, виплата заробітної плати робітникам за період виконання ними громадських обов'язків; амортизаційні відрахування по обладнанню, що не використовувалося і т.д.).

За економічним змістом (економічними елементами).

За конкретними видами витрат (статтями).

За періодом віднесення поточних витрат виділяють витрати, пов'язані з поточною операційною діяльністю, які повертаються в процесі даного виробничого циклу, і витрати, які будуть повернені в наступному періоді (витрати, віднесені на запаси готової продукції на кінець періоду; витрати майбутніх періодів і т.д.).

З урахуванням приведеної класифікації здійснюється конкретне управління витратами на підприємстві [1, с. 128-129].

Критерієм економічності операційних витрат виступає мінімізація рівня витратоємності операційної діяльності. Низький рівень витратоємності дозволяє підприємству мати деякі переваги на товарному ринку, вільно здійснювати свою цінову політику і при інших рівних умовах досягати більш високих розмірів прибутку.

Однак, слід мати на увазі, що зниження рівня витратоємності діяльності є важливою задачею, але не основною метою управління витратами, оскільки воно може супроводжуватися зниженням якості продукції, відмовленням від виробництва і реалізації витратоємних видів продукції, які користуються попитом; зміною пріоритетів стратегічного розвитку діяльності підприємства на короткострокові економічні вигоди в поточному періоді. Тому основною ціллю управління витратами на підприємстві є оптимізація їх суми і рівня, що забезпечує високі темпи розвитку діяльності підприємства і досягнення передбачених об'ємів прибутку [23, с. 121-124].

1.2 Середні і граничні витрати підприємства

Сума постійних і змінних витрат підприємства визначає величину загальних або сукупних витрат, які відображають зусилля підприємства з вирішення завдання мінімізації витрат.

Середні витрати -- це частка від ділення суми загальних витрат на обсяг випуску продукції. Для детального аналізу середніх витрат і визначення впливу окремих їх елементів на ціну виокремлюють середні змінні, або короткострокові середні, і середні постійні, або довгострокові середні, витрати. Довгострокові середні витрати характеризують витрати в розрахунку на одиницю продукції за умови, що всі виробничі ресурси є змінними. Короткострокові середні витрати характеризують витрати в розрахунку на одиницю продукції, якщо частина ресурсів, що використовуються, є змінними, а частина -- постійними. По мірі зростання обсягів виробництва середні витрати зменшуються через постійну величину загальних витрат.

Така тенденція зберігається певний час, поки всі можливості збільшення обсягів виробництва за допомогою простого кількісного збільшення змінних витрат не буде вичерпано.

Граничні витрати -- це витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції. Вони не можуть перевищувати альтернативну вартість продукції або її ціну. У разі, якщо граничні витрати дорівнюють альтернативній вартості, подальше виробництво певного товару за тих самих умов стає нераціональним. Необхідно шукати шляхи зменшення витрат або альтернативні варіанти діяльності. Нижню межу витрат визначатиме мінімальний прибуток підприємства при виробництві певного товару. Граничні витрати визначаються як зміна загальних витрат за невеликої зміни випуску продукції або зміни випуску продукції на одиницю. Продукт, вироблений у разі використання додаткового змінного ресурсу, називають граничним продуктом, а дохід від його реалізації -- граничним доходом. Порівнюючи граничні витрати і граничні доходи, підприємство може реально визначити оптимальний для нього обсяг випуску продукції. Якщо величина граничних витрат дорівнюватиме величині граничного доходу, подальше нарощування виробництва недоцільне [9, с. 96-97].

1.3 Закон спадної віддачі

Цей закон сформулювали західні науковці. Закон спадної віддачі -- закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягів виробництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва [3, с. 53].

Приклад: Вирощуючи пшеницю, фермер з 1 га без культивації ґрунту отримує 30ц зерна. Обробіток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, наприклад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту -- до 45 ц з 1 га, третій -- до 48 ц з 1 га, четвертий -- до 50 ц з 1 га. Наступний обробіток фунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі.

Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок, розумових здібностей тощо. Отже, за наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві внесок кожного додаткового робітника у загальний обсяг виробництва менший від внеску його попередника [13, с. 98].

Загалом цей закон діє за умови незмінності всіх інших факторів, наприклад, використання однакової техніки й технології обробітку ґрунту, якості насіння, внесених добрив, їхньої кількості тощо. Така ситуація нетипова на практиці. Тому закон спадної віддачі не відображає сталих, суттєвих і спільних зв'язків між економічними явищами та процесами, отже, є однобічним, неповним.

З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростатиме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим працівником, перевищує величину "середнього продукту", або середню продуктивність раніше зайнятих працівників. Отже, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження і від'ємного значення граничної продуктивності.

Досконалішим варіантом закону спадної віддачі є закон спадної продуктивності факторів виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розширеним використанням одного з факторів виробництва (за незмінності всіх інших факторів) і меншим збільшенням приросту продукції, яке (збільшення) до того ж на певному етапі починає зменшуватися.

В інтерпретації американського економіста Т. Карвера сутність цього закону полягає в тому, що у процесі використання праці, землі й капіталу кількість благ найшвидше зросте за умови найоптимальнішого і пропорційного використання [16, с. 99].

Згідно з вимогами цього закону для правильного прийняття рішень щодо раціонального вибору (зіставлення корисності і витрат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому випадку дорівнювали граничному доходу. Іншими словами, ресурси слід вкладати доти, поки ефект від вкладання останньої одиниці ресурсу дорівнюватиме віддачі. Отже, інвестиції вигідні до того часу, поки гранична корисність, або граничний дохід, перевищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату [23, с. 78-83].

Витрати виробництва і прибуток є категоріями, безпосередньо пов'язаними з діяльністю фірми (підприємства). Їх розглядають як похідні від таких категорій, як вартість, додана вартість, необхідний продукт, постійний і змінний капітал тощо. Загалом витрати для підприємства можуть виражатися як сума постійного і змінного капіталу.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ

2.1 Структура і значення собівартості

В економічній теорії собівартість визначається як відокремлені від категорії вартості витрати на споживчі засоби виробництва і заробітну плату для забезпечення їх повернення в процесі відтворення продукту.

В собівартості продукції знаходить своє конкретне вираження дія економічних законів через процеси, що допомагають зниженню витрат. Характером виробничих відносин і дією економічних законів зумовлена об'єктивна необхідність систематичного зниження собівартості за рахунок прискорення НТП, поліпшення якості продукції, ресурсозбереження, впровадження маловідходних і безвідходних технологій, інтенсифікації всього суспільного виробництва, якості управління, природних, географічних та інших факторів.

Найбільш повно проявляється взаємозв'язок собівартості з такими категоріями як прибуток і ціна.

В економічній науці природа собівартості досліджується в нерозривному зв'язку з вартістю. Для теорії калькулювання принципово важливе значення має склад витрат, границі собівартості в рамках підприємства.

Собівартість характеризує витрати конкретних підприємств на виробництво і реалізацію продукції і розкриває економічний механізм повернення цих витрат з виручки від реалізації. Відображаючи процеси виробництва, обертання і розподілення, вона виступає як один з найважливіших синтетичних показників їх діяльності [10].

Собівартість залежить від характеру виробничого процесу, а її показник відображає зусилля трудового колективу з пошуку резервів підвищення ефективності виробництва. Зниження собівартості значною мірою пов'язане з внутрішньовиробничими факторами: збереженням норм витрат живої праці і матеріальних ресурсів, їх зниженням при проведенні організаційно-технічних і наукових заходів, удосконаленням техніки і технології та ін.

В собівартості знаходять відображення рівень спеціалізації і кооперації, транспортні витрати, стан матеріально-технічного забезпечення, якість продукції і праці.

Собівартість - це синтетичний показник ефективності, тому при його розрахунку і використанні в системі управління виробництвом потрібно бути особливо уважним. Він є одним з найважливіших економічних важелів в господарському механізмі управління виробництвом.

В склад собівартості входять:

Вартість засобів праці, що переноситься на продукт праці частинами;

Вартість предметів праці, яка повністю споживається в процесі виробництва;

Заробітна плата як частина вартості, створена необхідною працею;

Елементи розподілу чистого доходу (через ціни на спожиті засоби виробництва, відрахування на соціальне страхування та інші обов'язкові платежі).

В основу формування собівартості продукції покладені наступні найбільш загальні принципи:

Чітке розмежування витрат підприємств по сферах господарської діяльності - основна діяльність, капітальні вкладення, непромислові виробництва і господарства.

Безпосередній зв'язок витрат з процесами виробництва і обігу.

Відшкодування витрат в процесі відтворення для оновлення основної виробничої діяльності.

Повний облік фактичних витрат незалежно від ступеню відповідності нормам, стандартам якості, технічних та інших умов, що відображають існуючий рівень техніки, технології і організації виробництва.

Прямий зв'язок витрат на виробництво продукції з визначеним періодом. [22, с. 156-157; 2, с. 78-79]

Кожне підприємство повинно знати витрати на виробництво продукції. Даний фактор особливо важливий в умовах ринкових відносин, оскільки рівень витрат на виробництво продукції впливає на конкурентоспроможність підприємства, його економіку.

Для того, щоб знати витрати на виготовлення продукту, підприємство повинно проводити його вартісну оцінку за уречевленим і кількісним складом (засоби і предмети праці), а також за складом і кількістю витрат праці, необхідних для його виготовлення.

Прийнято вважати, що витрати (собівартість) - це грошове вираження виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством виробничої і комерційної діяльності, пов'язаної з випуском і реалізацією продукції чи наданням послуг, тобто витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Згідно з визначенням витрат (собівартості) виробництва продукції слід розрізняти собівартість виробництва і реалізації, випуску продукції і продажу. Собівартість випуску (виробництва) продукції характеризує в грошовому вимірі всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, які в тому чи іншому виробництві падають на одиницю і на весь об'єм виробленої продукції.

До складу повної собівартості входять:

витрати на підготовку і освоєння виробництва;

витрати, пов'язані безпосередньо з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва;

витрати на оплату праці;

витрати, пов'язані з використанням природної сировини;

витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технології і організацією виробництва, а також з поліпшенням якості продукції;

витрати, пов'язані з винахідництвом, технічним удосконалюванням і раціоналізаторськими пропозиціями;

витрати з обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і капітальний ремонт);

витрати із забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки;

витрати, пов'язані з набором робочої сили;

поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів природоохоронного значення;

витрати, пов'язані з управлінням виробництвом;

витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

витрати на транспортування робітників до місця роботи, відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення, в державний фонд зайнятості від витрат на оплату праці робітників, що зайняті в виробництві продукції;

відрахування з обов'язкового медичного страхування;

платежі із страхування майна підприємства;

витрати на оплату відсотків за короткостроковим кредитом банків, оплати послуг банків;

витрати з гарантійного обслуговування;

витрати, пов'язані зі збутом продукції;

витрати на відтворення основних виробничих фондів (амортизація на повне відшкодування);

знос (амортизація) за нематеріальними активами;

втрати від браку;

втрати від простоїв з внутрішньовиробничих причин.

Величина цих витрат залежить від цін на ресурси, необхідні для виробництва товарів, а також від технології їх використання.

Необхідність знати величину витрат є причиною розробки методів їх обліку [10].

2.2 Аналіз витрат виробництва

Залежно від мети та предмета аналізу використовують різні класифікаційні ознаки витрат. Аналіз собівартості продукції за класифікаційними ознаками має на меті підвищити ефективність підприємства завдяки виявленим резервам зниження витрат.

Факторний аналіз собівартості продукції передбачає аналіз:

1. динаміки операційних витрат;

2. чинників зміни витрат на 1 грн. реалізованої продукції за порівнянними і непорівнянними виробами, а також за групами продукції за віком їх випуску;

3. впливу на собівартість окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності;

4. структури операційних витрат за економічними елементами;

5. собівартість за калькуляційними статтями витрат [18, с. 160-162].

Аналіз динаміки операційних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції розглянемо на прикладі.

Операційні витрати за попередній період становлять 8390 тис. грн., за звітний - 9000 тис. грн. Збільшення витрат спричинюється збільшенням матеріальних витрат: сукупні витрати збільшились на 7.27%. а матеріальні - на 11.66% (їх частка в сукупних витратах найбільша - 50%).

Таблиця 2.1 Вихідні дані для аналізу операційних витрат

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за попередній період

за звітний період

Витрати зменшились на 1.66% завдяки тому, що темпи збільшення виручки від реалізації продукції перевищили темпи збільшення собівартості відповідно 9.09 та 7.27%. Випередження становить 1.82 %.

Витрати на 1 грн. реалізованої продукції за звітний період у порівнянних цінах становлять

,

що нижче, ніж за попередній період, на 1.19% [17, с. 211-212].

З цього можна зробити висновок, що підприємство матиме ріст прибутку за рахунок зниження собівартості при реалізації тієї ж продукції, а в якості затрат -- додаткові капіталовкладення.

Аналіз впливу чинників зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції.

Витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції змінюються зі зміною цін реалізації продукції, собівартість одиниці продукції та структури виробництва.

Вихідні дані та проміжні розрахункові показники для подальшого аналізу наведені в табл. 2.2.

З метою кількісного оцінювання впливу на рівень відносних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції таких чинників, як зміни цін на продукцію, собівартість та структурні (асортиментні) зміни, в аналізі потрібно виокремити порівнянні та непорівнянні вироби. Для спрощення записів не будемо конкретизувати ці вироби, а позначимо їх буквами алфавіту.

У розглядуваному прикладі до першої групи належать вироби А, В, Г, Д, Є, до другої - Б і Ж. Аналітичні розрахунки, що виконані за вихідними даними Таблиці 2.2, наведені в Таблиці 2.3.

За гр.3 (табл. 2.3) для непорівнянної групи виробів замість середніх фактичних витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції визначаємо відношення суми фактичних витрат на виробництво у звітному періоді до фактичної вартості продукції в попередньому періоді. У нашому випадку маємо

Сукупні витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції за звітний період порівняно з попереднім зменшились на 1.52 коп.: у тому числі у групі порівнянних виробів витрати зменшилися на 7.42 коп., а в групі непорівнянних виробів, навпаки, збільшилися на 5.9 коп. У свою чергу, у першій групі витрати на 1 грн. вартості реалізованої продукції зменшилися завдяки ціновому та структурному чинникам і збільшились унаслідок підвищення собівартості одиниці продукції. Значне збільшення витрат у групі непорівнянних виробів зумовлене насамперед збільшенням собівартості та структурними змінами [17, с. 212-215].

Аналіз впливу складу продукції за віком її випуску на зміни витрат на 1 грн. вартості реалізованої продукції.

У ринкових умовах природним є прагнення підприємств оновлювати склад своєї продукції. На основі маркетингових досліджень підприємство відмовляється від виробництва застарілої продукції і розпочинає виробляти нову ( у нашому прикладі підприємство відмовилось від виробництва продукції Б, це тканини які не користуються особливим попитом. і почало освоювати вироби Є і Ж). При цьому нова продукція в початковий період може мати низьку рентабельність, а тимчасові витрати в подальшому компенсуються. Приклад впливу віку продукції на динаміку її собівартості наведений у табл. 2.4

Найменші витрати на 1 грн. реалізованої продукції мають вироби вік яких становить 2 - 4 роки. У цій групі виявились найістотніші зміни витрат за звітний період порівняно з попереднім, а саме: на 13% (100-87) при середньому зменшенні на 1.7% (100 - 98.3). Найбільші витрати в попередньому періоді мали вироби, вік яких становив 5-7 років. Один з виробів цієї групи був знятий з виробництва як нерентабельний, що сприяло зменшенню витрат у цій віковій групі на 5.3% (100 - 94.7). Витрати на 1 грн. реалізації нової продукції (Є і Ж) поки що високі, але за рік вони мають зменшитись і відповідно до тенденції з переходом до виробів вікової групи 2 - 4 роки ще більшою мірою зменшаться.

Досить часто використовують аналіз впливу собівартості окремих груп продукції за рівнем їх рентабельності, аналіз структури операційних витрат за економічними елементами, аналіз собівартості за елементами з порівнянням планових та фактичних рівнів витрат та ін. [17, с. 216-218]

Аналіз собівартості продукції спрямований на виявлення можливостей підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів у процесі виробництва, постачання і збуту продукції.

Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємствах.

РОЗДІЛ 3. шляхи зниження витрат

3.1 Джерела і чинники зниження витрат підприємства

Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються за двома напрямками: за джерелами і за чинниками.

Джерела - це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники - це техніко-економічні умови, під впливом яких змінюються витрати.

Основними джерелами зниження витрат виробництва реалізації продукції є:

· зниження витрат сировини, матеріалів, палива енергії на одиницю продукції;

· зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

· зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;

· скорочення адміністративно-управлінських витрат;

· ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

На економію ресурсів сильно впливає число техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають так групи внутрішньовиробничих чинників:

1. підвищення технічного рівня виробництва;

2. удосконалення організації виробництва і праці;

3. зміна обсягу виробництва [20, с. 133-134].

Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів заробітної плати.

Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва, збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються. Відсоток зниження розміру витрат за рахунок зменшення матеріальних витрат, зміни цін на сировину та матеріали може бути розрахований за формулою:

ЗВ_м = ( 1 - j_м • j_ц )У_м • 100,(3.1)

де j - індекс зміни норм використання сировини матеріалів на одиницю продукції;

j_ц - індекс зміни цін на сировину і матеріали;

У_м - питома вага вартості матеріальних витрат у витратах підприємства (у відсотках ). [8, с. 56-57]

Зниження витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції, темпів зростання продуктивності праці відносно темпів зростання середньої заробітної плати. Розмір зниження витрат ( у відсотках ) за рахунок росту продуктивності праці можна визначити за формулою :

ЗВ_зп = ( 1 - j_зп / j_пп )У_зп • 100, (3.2)

де j_зп - індекс росту середньої заробітної плати;

j_пп - індекс росту продуктивності праці;

У_зп - питома вага заробітної плати у витратах підприємства, (у відсотках) [6, с. 58]

Існує ще один вид визначення динамки собівартості. Він здійснюється на основі розрахунку індивідуального індексу собівартості:

j_s = Z₁ / Z₀, (3.3)

де Z₁, Z₀ - базова звітна собівартість одиниці продукції [8, с. 60]

Коли на підприємстві випускається декілька видів продукції, то динаміку собівартості усього виробництва визначають на основі розрахунку загального індексу собівартості в якому фактично випущена в звітному періоді товарна продукція оцінюється по фактичній собівартості звітного періоду, а потім також продукція оцінюється по плановій собівартості або по фактичній собівартості базисного періоду:

I ₂ = е Z ₁ Q ₁ / е Z ₀ Q ₀,(3.4)

де Z ₀ - собівартість одиниці продукції в базовому періоді або за планом.

Q ₁, Q ₀ - кількість продукції в звітному періоді.

Z ₁ - собівартість одиниці продукції в звітному періоді. [8, с. 61]

Для окремої продукції використовують показник собівартості продукції виражений у витратах на у.о. товарної продукції. Цей показник одержують шляхом ділення повної собівартості усієї товарної продукції на вартість цієї товарної продукції в оптових цінах підприємства. Він визначаться в чотирьох варіантах.

- Витрати на у.о. товарної продукції по затвердженому плану:

е Z _пл Q _пл / е P _пл Q _пл (3.5)

- Витрати на у.о. фактично випущено товарної продукції.

а) за планом перерахованому на фактичний обсяг випуску асортимент продукції;

Z _пл Q _пл / P _пл Q _пл (3.6)

б) фактично, у цінах, що діяли в звітному році;

Z ₁ Q ₁ / P ₁ Q ₁ (3.7)

в) фактично, у цінах, прийнятих у план;

Z ₁ Q ₁ / P _пл Q ₁, (3.8)

де Z _пл - планова собівартість одиниці продукції;

Z ₁ - фактична собівартість продукції;

P _пл - планова оптова ціна одиниці продукції;

P ₁ - фактична оптова ціна одиниці продукції;

Q _пл - кількість одиниць за планом;

Q ₁ - фактична кількість одиниць продукції;

[6, с. 61-63]

Методи оцінки впливу техніко-економічних чинників на зниження витрат підприємства, що наведені вище, можуть використовуватися як при аналіз, так при плануванні собівартості продукції на майбутній період. [4, с. 172-173]

3.2 Альтернативні методи зниження витрат

Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників.

Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії, отримавша широке застосування в усьому світі система організації виробництва just in time. Вона знижу витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняться, тому що запасів на робочому місці нема.

Система just in time сприяє зниженню витрат на двох напрямках:

- Знижуються витрати на складування збереження напівфабрикатів в споживача, у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

- Застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості т.д., підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результат знижуються витрати виробництва, що пов'язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини заробітної плати.

У рамках системи just in time розроблені і використовуються підсистеми, гуртки якості т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників спеціалістів, полегшення керування виробничим процесом.

Велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифкації, вирахування калькулювання витрат. Наприклад, розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості на виробництво нестандартно продукції; застосування дино системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення рол калькулювання; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень НТП, у тому числі підвищення якості продукції т.д. [7, с. 93-94]

Основними джерелами зниження витрат виробництва реалізації продукції є:

· зниження витрат сировини, матеріалів, палива енергії на одиницю продукції;

· зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції;

· зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції;

· скорочення адміністративно-управлінських витрат;

· ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

ВИСНОВКИ

Головна мета діяльності кожного підприємства в умовах ринкової економіки - максимізація прибутку. Підприємство реалізує свою продукцію споживачам, отримуючи за неї грошову виручку. Однак, це ще не означає, що підприємство отримує прибуток.

Витрати виробництва і прибуток є категоріями, безпосередньо пов'язаними з діяльністю фірми (підприємства). Їх розглядають як похідні від таких категорій, як вартість, додана вартість, необхідний продукт, постійний і змінний капітал тощо. Загалом витрати для підприємства можуть виражатися як сума постійного і змінного капіталу.

Ця формула є похідною від формули визначення суспільно необхідних витрат (вартості), під якими розуміють затрати минулої (уречевленої) і живої праці, необхідної суспільству для виготовлення одиниці товару за досягнутого рівня виробництва в нормальних (середніх) умовах.

Такий поділ умовний, адже в практичній діяльності підприємства витрати розглядають як собівартість.

Для виявлення фінансового результату необхідно співставити виручку з витратами на виробництво продукції і її реалізацію, тобто з собівартістю продукції. Підприємство отримує прибуток, якщо виручка перевищує собівартість продукції; якщо виручка дорівнює собівартості, то вдалося лише повернути витрати на виробництво і реалізацію продукції; якщо витрати перевищують виручку, то підприємство зазнає збитку, тобто негативного результату, що ставить його у важке фінансове становище, яке не виключає банкрутства.

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія: Підручник - К.: Знання-Прес, 2001. - 581 с.

2. Базилевич В. Д. Політекономія: Підручник/ - 4-те вид., стер. - К.: Знання-Прес, 2007. - 615с.

3. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. - К.: Ніка-Центр. Ельга, 2007. - 528 с.

4. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навч. закладів усіх рівней акредитації, Ч. 1; Ч. 2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2004. - 527 с.

5. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2006. - 328 с.

6. Біленко Т. І., Бодров В. Г., Волинцев В. В., Глаголєва О. Б. Політична економія: Навч. посібник для студентів вищих навч. Закладів / За ред.: В. О. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 671 с.

7. Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. - К.: ЦНЛ, 2005. - 651 с.

8. Бойчик М., Харків П. С., Хопчан М. Економіка підприємства. Навчальний посібник. Львів, 2005. - електронні ресурси.

9. Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М., Соболєв В. М. Економічна теорія: Посібник вищої школи / За ред. Є. М. Воробйова. - К. ; Х.,2007. - 703 с.

10. Климко Г. Н. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник /. - 5-е вид, випр. - К.: Знання, 2008. - с. 615

11. Кривенко К. Т., Бєляєв О. О., Савчук В. С., Фукс А. Е., Малий І. Й., О. М. Мельник Політична економія: Навч. -метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2007. - 467 с.

12. Кривенко К. Т., Савчук В. С., Бєляєв О. О та ін. . Політична економія: Навч. посібник / За ред. Кривенка К. Т. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

13. Мамалуй О. О., Гриценко О. А., Гриценко Л. В., Дарнопих Г. Ю. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. О. О. Мамалуя. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 478 с.

14. Мочерний С. В., Устенко О. А., Фомішин С. В. Політична економія: Учбовий посібник. - 2-ге вид., доп., перероб. - Херсон: Дніпро, 2002. - 794 с.

15. Ніколенко Ю. В. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві - К.:Либідь, 2003. - 272 с.

16. Ніколенко Ю. В., Демківський А. В., Вергун Л. І., Діденко О. М. Основи економічної теорії: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. Ю. В. Ніколенка. - 3-тє вид. - К.: ЦУЛ, 2003. - 540 с.

17. Оганян Г. А., Паламарчук В. О., Румянцев А. П. та ін. Політична економія: Навч. посіб. ; За заг. ред. Г. А. Оганяна. - К.:МАУП, 2003. - 520 с.

18. Петрова З. И. Системный анализ себестоимости. М.,2005. - електронні ресурси.

19. Под ред. А. И. Добрынина, Л. С. Тарасевича. Учебник для вузов: Экономическая теория. - СПб: Питер Паблишинг, 2007. - 480 с.

20. Степура О. Є., Єремєєв О. С, Пономарьова Т. Ю., Степура М. О. Політична економія: Навчальний посібник / За ред. Степури О. С. - К.: Кондор, 2006. - 405 с.

21. Тарасевич В. М., Білоцерківець В. В., Горобець с. П., Давидов О. В. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навч. Закладів / За ред. В. М. Тарасевича. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 779 с.

22. Федоренко В. Г., Ніколенко Ю. М., Діденко О. М., Денисенко М. П. Основи економічної теорії: Підручник для студентів вищих навч. Закладів /За ред. В. Г. Федоренка. - К.: Алерта, 2005. - 510 с.

23. Чепінога В. Г. Основи економічної теорії: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 454 с.