Вплив зовнішнього сектора і роль держави в стимулюванні економічного зростання в Україні

Сумський державний університет

Вплив зовнішнього сектора і роль держави в стимулюванні економічного зростання в Україні

Л.Г. Мельник, проф., д-р екон. наук;

О.В. Кубатко, асп.

Політичні і соціальні зміни, що сьогодні відбуваються в Україні після президентських виборів, породжують багато надій і сподівань стосовно майбутнього країни. Початок будь-якої справи - це завжди нагода оцінити попередні здобутки, зробити висновки і випробувати свої сили. Економічний поступ України на історичній арені не був рівномірним, характеризувався підйомами та спадами і визначався на кожному етапі набором притаманних саме йому факторів. Економіка України є відкритою економічною системою, параметри функціонування якої розглянемо через призму синергетики, адже саме цей підхід дає можливість оцінити такі категорії, як: стійкість, толерантність, вразливість, витривалість і стабільність відносно до народного господарства країни.

Необхідною умовою економічного зростання є забезпеченість країни ресурсами, які можуть мати як внутрішнє походження, так залучатися з-за кордону. Впродовж століть природний потенціал України нещадно експлуатувався, що вже сьогодні постає проблема енергозалежності від інших держав. Проте нестача власної сировини хоча й погіршує стартові умови розвитку господарства, але не є визначальною. Сучасні реалії дають чимало прикладів, як країни без достатньої забезпеченості природними ресурсами демонструють високі темпи приросту виробництва і посідають чільне місце в світі завдяки своїй організованості і вдалій міжнародній політиці.

Геополітичне розташування України при виборі пріоритетних напрямів міжнародного співробітництва породжує певні лінії протистояння ЄС - ЄЕП. Енергозалежність від Росії, переваги створення зони вільної торгівлі з країнами постсоціалістичного простору підштовхнули Україну підписати угоду про єдиний економічний простір. Таким чином, створюються передумови для попередження в майбутньому трубних, карамельних, автомобільних та інших торгових війн, тобто передбачається відмова від антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів. Замість цього будуть діяти єдині правила у сфері конкуренції і субсидії.

Для економіки кожної із країн ЄЕП це означає збільшення національного продукту як мінімум на 15% [1, c.17]. Проте навіть підписання угоди не посприяло швидкій відміні всіх торгових обмежень, відбувається поступова зміна митних політик країн-учасниць: відміна ПДВ на енергоносії з Росії, спрощення перетинів кордонів, скасування деяких митних податків.

Відносини з ЄС так, як і їх інвестування, не гарантують швидких темпів економічного зростання, для прикладу можна взяти держави Центральної та Східної Європи, що прийняли чимало іноземних інвестицій і пишаються цим, але приходить час вивозити прибутки, і наші сусіди, Польща зокрема, почали відчувати брак фінансового ресурсу. Адже прибутки зазвичай вивозяться, а не реінвестуються. Через ці самі обставини фахівці вважають, що найближчим часом та ж сама Польща матиме незначний приріст економічного розвитку 1-1,5% на рік. Тобто у цьому регіоні очікується стагнація, що вкрай не бажано для України, котра має там значні зовнішньоекономічні інтереси [2, c.10]. Країни, що в травні 2003 стали членами ЄС, розуміють і те, що для подолання свого відставання їх економіки повинні працювати на випередження. Однак не має об'єктивних передумов, реалізація яких забезпечить Польщі чи Угорщині, перебуваючи в системі ЄС, можливість розвивати власну економіку темпами в 2-2,5 раза вищими, ніж це відбувається в «старожилів» Євросоюзу. Маємо ще одне застереження щодо української євроінтеграційної політики, яка має враховувати не тільки плюси, але й прорахунки країн Центральної Європи та Балтії [3, c. 9]. Міжнародні економічні зв'язки країни визначають її стійкість. Стійкість економічної системи - це її здатність зберігати при різних параметрах зовнішнього середовища свою структуру та функціональні особливості, необхідні для її діяльності [4, c. 75]. Сьогодні для України найважливішими проблемами на глобальному рівні є посилення експортної орієнтації поряд з переважно сировинною його структурою та недостатньою розвиненістю внутрішнього ринку; недостатня диверсифікація джерел імпорту енергетичних ресурсів; обмеженість доступу на споживчі ринки розвинутих держав; невизначеність з остаточним вибором між східними і західними партнерами з економічному союзу; погіршення якості підготовки національних науково-технічних кадрів і постійно зростаючі темпи відпливу кваліфікованих спеціалістів. З усього сказаного можна зробити висновок, що економічна система України залишається ще надто уразливою у сучасному глобалізованому світі [5, с. 41].

Порівняльний аналіз свідчить, що економічний потенціал ЄС як за головними кількісними, так і якісними показниками істотно перевищує відповідні параметри ЄЕП, з огляду на це ЄС має більшу привабливість для співпраці. Однак існуючі в Європейському союзі економічні, політичні, технологічні, інституціональні та інші «фільтри» утримують поки що його господарські зв'язки з Україною на доінтеграційному рівні. На сьогодні ЄС офіційно не визначив для України можливого терміну здобуття членства. На рівні експертів називається період у 30-50 років. Навіть за умови збереження високого середньорічного зростання ВВП у 6-7 відсотків загальний рівень економічного розвитку ще досить тривалий час буде стримувати Україну у інтеграційних прагненнях, якщо Європа не погодиться на значне зниження існуючих вимог до основних економічних показників країн-кандидатів [12, c. 70]. Та й відносини з розвинутими країнами повинні виходити з пріоритетів національних інтересів, ефективної реалізації в регіональних об'єднаннях власних конкурентних та порівняльних переваг, залучення до України необхідних технологічних і енергетичних ресурсів, іноземних інвестицій. Реалізація цієї концепції дасть змогу Україні інтегруватися в європейські структури не шляхом поглинання її економіки, а внаслідок поглиблення взаємної адаптації господарських структур та відповідає принципам міжнародного та політичного співробітництва [6,7]. Однак дослідження концепції сусідства дає змогу дійти висновку про те, що з цією програмою певним чином збігається модель «Європи концентричних кіл». Ця модель передбачала формування навколо консолідованого ядра ЄС різних зон співробітництва з диференційованою глибиною інтеграції, що поступово б зменшувалася. ЄС - як ядро євроінтеграційного процесу, друге і третє кола - країни Європейської економічної зони, ширше коло всі інші країни, включаючи й нові незалежні країни.

Збільшення кількості міжнародних економічних взаємозв'язків певним чином понижує рівень толерантності економічної системи - її здатність сприймати ті чи інші негативні параметри зовнішнього середовища. Як тільки Європа відмовиться купувати українську продукцію чорної металургії, агросировину чи інші напівфабрикати, то поточне сальдо платіжного балансу стане негативним, що відразу позначиться на обмінному курсі гривні і золотовалютних резервах НБУ. Хоч такі зміни трапляються досить рідко, але економіка країни повинна бути адаптивною і спроможною швидко переорієнтовуватися на внутрішньогосподарське життя, не без допомоги держави, яка вважається одним із факторів економічного зростання. Першочерговими завданнями держави є:

1) визначення національних пріоритетів розвитку в економіці;

2) закріплення в країні стійких темпів приросту ВВП;

3) створення передумов для подальшого економічного зростання - формування людського капіталу і забезпечення відповідного рівня технологічного розвитку, що досягається через систему виховання і освіти.

Розвинуті країни світу вже пройшли перші два етапи розвитку, маючи свою особливу нішу на світовому ринку (виражається зазвичай у спеціалізації), і мають досвід підтримання стабільності своїх економічних систем. Третій етап, що вже почався для деяких держав, детально розроблений у теорії і має назву «економіка знань», передбачаючи побудову інформаційного суспільства.

Україна перед тим як сказати своє слово на світовій арені, має спочатку пройти перші два етапи. Що стосується визначення національних пріоритетів розвитку економіки, то тут є дві взаємопротилежні думки. Пріоритетом може бути розвиток малого, середнього і сімейного підприємництва, розширення ним коридору економічної свободи: доступу до природних, матеріальних та інформаційних ресурсів, ринків збуту продукції. За сприятливої економічної політики питома вага цього виду господарської діяльності може зрости від 7-10 відсотків сьогодні до 40-50 відсотків у найближчому майбутньому. Вирішення такого завдання означало б створення в Україні міцного прошарку середнього класу - надійного фундаменту формування в перспективі стабільного, демократичного суспільства [6,7]. З іншої точки зору зростання малого бізнесу за цих умов послаблює стабільність економічної системи України та збільшує запас міцності у розвинутих країнах. Це означає, що з точки зору стратегії розвитку для забезпечення стійкості потрібно в першу чергу розвивати виробництво складної наукоємної конкурентноспроможної продукції. Малий бізнес має бути допоміжним, таким, що обслуговує виробництво у великих промислових групах, компаніях, концернах [7,75].

Академік НАНУ Валерій Геєць щодо цього питання сказав: «Підтримку держави мають отримати ті галузі, які можуть витримати найжорсткішу конкуренцію й завоювати відповідну нішу на світовому ринку. І вони у нас є: авіакосмічна промисловість, літакобудування, суднобудування, виробництво штучних матеріалів... хочемо ми цього чи не хочемо, але енергетика теж має стати пріоритетною галуззю. Україна - транзитна держава: необхідно розвивати транспортну галузь та машинобудування. І взагалі, на мою думку, правильно вчинили росіяни - вони доручили визначити пріоритети галузей солідній академічній науці. Справа це надто серйозна, щоб доручати її політикам» [2, с. 11].

Від того як буде вирішене це питання, залежить уразливість економічної системи - це її нездатність протистояти зовнішнім впливам і виражається в порушенні функцій і структурі системи [4, c.75]. Під зовнішнім впливом можна розуміти міжнародну конкуренцію, поширення економічних кризових явищ.

Важливо не помилитися з визначенням черговості у практичній реалізації поставлених цілей. Спочатку має бути сформоване так зване «ядро національної соціально-економічної системи», яке буде виконувати роль додаткового стабілізатора її розвитку. Забезпечивши сталість розвитку таких сфер, що не піддаються значним коливанням, держава може розраховувати на забезпечення достатнього рівня соціальної стабільності, що, у свою чергу, створить передумови для досягнення економічної стійкості та впевненого поступу шляхом реформ [5, c.39]. Другим завданням, що потребує вирішення і координації, є закріплення в країні стійких темпів зростання економіки. Протягом останніх п'яти років Україна демонструє високі темпи приросту ВВП. Однак тут може мати закономірність, за якої трансформаційна криза формує досить вагомий потенціал для зростання, що й підтверджується всіма країнами з перехідною економікою. Україна не є винятком. Але існує й інша закономірність - сформована в результаті трансформаційного процесу енергія зростання вимагає адекватної економічної політики уряду. Якщо цього не трапиться, то період високих темпів економічного зростання може виявитися, як це відбулося в більшості країн Центральної Європи та Балтії, нетривалим [2, с. 8].

Глибока економічна криза, що мала місце в Україні на поч. 1990-х років, може бути пояснена законами системного розвитку, в першу чергу закономірністю маятника. Суть її полягає в тому, що будь-яка система, виведена з стану оптимальної рівноваги, неодмінно переходить спочатку у свою протилежність. Причому настільки значним було відхилення системи в один бік, настільки значним буде її відхилення у протилежний. Дією цієї закономірності можна певною мірою пояснити, наприклад, те, що тоталітарний політичний режим спочатку змінюється на свою протилежність - анархію чи охлократію і лише у подальшому відбувається еволюція політичної системи до справжньої демократії. Що стосується економічної сфери, адміністративно-командна економічна система в Україні змінилася на одну із стадій формування ринкової економіки - період дикого капіталізму. Для переходу від одного стану до протилежного будь-якій системі потрібно стільки часу, скільки вона перебувала в попередньому [8, c.273]. Якщо ж відбувається втручання в перехідні процеси, то зміни можуть бути досягненні значно раніше.

Тривалість економічного зростання, достатня для підтвердження його додатних темпів, має бути не менш ніж два десятиліття, хоча й такий термін, особливо для країн з заниженими стартовими умовами може виявитися недостатнім для закріплення одержаних результатів. Не менш важливою і при цьому складнішою умовою досягнення економічної сталості є забезпечення збалансованості розвитку. Тут узгодженість повинна підтримуватися між структурними підрозділами економічної системи, соціальною сферою і навколишнім природним середовищем [5, с. 39].

У проекті «Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки» ставляться саме такі амбітні цілі, ніж закріплення позитивної динаміки економічного зростання й визначено три основних етапи економічних перетворень.

Перший етап (2004-2005 роки) - період формування інституціональних, фінансових та організаційних передумов, глибоких якісних перетворень в усіх сферах суспільного життя, подолання існуючих системних деформацій, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату.

Другий етап (2006-2009 роки) - період розгорнутого економічного розвитку на основі здійснення комплексної модернізації підприємств, утвердження принципів і механізмів структурно-інноваційної моделі соціально-орієнтованої економіки, впорядкування відносин власності, глибокої демократизації суспільства при забезпеченні середньорічного темпу зростання ВВП рівня 7,1%.

Третій етап (2010-2015 роки) - період закріплення стійких темпів економічного зростання з акцентуванням на вирішенні широкого комплексу проблем поліпшення добробуту населення, прискореної реалізації структурних завдань євроінтеграційного курсу [3,11]. Порушувати питання про членство в ЄС доцільно було б не раніше ніж через 10-15 років, а сьогодні зосередитися на впровадженні в життя «Стратегії економічного та соціального розвитку України». Взаємовідносини з ЄС на цей період потрібно будувати на основі взаємовигідного економічного співробітництва.

Формування передумов для переходу до економіки знань повинно відбуватися не після того, як відбулося утвердження країни в індустріальному просторі, а весь час у процесі економічного життя суспільства. Основою економіки знань є люди, людський капітал. Як правило, період вкладень в людський капітал є значно довшим, ніж у фізичний. У останнього він становить в середньому 1-5 років, а в такої форми вкладень в людину, як освіта інвестиційний період може досягати 12-20 років. Для створення людського капіталу необхідні вчителі, підручники, бібліотеки, бази даних і час для навчання. Інколи студентів (у широкому розумінні людей, що вчаться) розглядають як свого роду працівників, які займаються виробництвом людського капіталу, що використовуватиметься в майбутньому [9, с. 49].

Для забезпечення процесу розвитку інтелектуального потенціалу суспільства держава повинна гарантувати такі принципи розвитку:

- свобода творчості;

- недоторканність інтелектуальної власності;

- непротиставлення інтелектуалізації суспільства загальному ходу прогресивних змін, їх синхронізації і взаємодоповнення ;

- взаємоув'язування інтелектуалізації та інформатизації;

- активне включення до міжнародного поділу праці [10,c.7].

Проаналізувавши понад 10 тис. робочих місць, вчені дійшли висновку, що при 10-відсотковому зростанні рівня освіти продуктивність праці зростає на 8,6 відсотків, а при такому ж підвищенні акціонерного капіталу вона зростає не більше ніж на 4 відсотки. Загалом в Україні наукова діяльність не може бути ефективною, якщо рівень фінансування більш ніж у сто разів нижчий, ніж у США, і в чотири рази менший, ніж у Росії [11, с. 5].

Світовий банк як провідник ідей деодержавлення економіки в цілому вважає, що у сфері освіти держава має зберегти вплив на неї, незважаючи на посилення впливу ринкових сил на систему вищої освіти. Ринок зорієнтований отримати доходи за надані освітні послуги, у той час як держава мусить дбати про якість знань і кваліфікацію спеціалістів, що в майбутньому позначиться на добробуті країни і працівника.

CПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Рудницький Ю. Ну, за ЄЕП! // Фондовий ринок. - 2003. - №3. - С.16-17.

2. Геєць В. Майбутнє твоє Україно // Науковий світ. - 2003. - №1. - С.10-11.

3. Гальчинський А., Льовочкін С. Становлення інвестиційної моделі економічного зростання // Економіка України. - 2004. - №6. - С.5-11.

4. Мельник Л.Г. Фундаментальные основы развития. - Сумы: ИТД «Университетская книга», 2003. - 288 с.

5. Шубравська О. Сталий економічний розвиток поняття і напрям дослідження // Економіка України. - 2005. - №1. - С.36-42.

6. Філіпенко А.С. НЕП: як не випасти із глобального цивілізаційного поступу // Урядовий кур'єр - 2005. - №10. - С.6-7.

7. Павловський М.А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ. - К.: Техніка, 2001. - 312 с.

8. Шляхтун П.П. Політологія : Підручник. - К.: Либідь, 2002. - 576 с.

9. Бородіна О. Людський капітал як основне джерело економічного зростання // Економіка України. - 2003. - №7. - С.48-54.

10. Геєць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. - 2004. - №4. - С.4-10.

11. Огурцов А., Мамаєв Л. Вихід на інноваційний шлях розвитку суспільства // Науковий світ. - 2003. - №4. - С.4-6.

12. Рудяков П.М. ЄС - 25 - Україна чи буде знайдено новий формат відносин // Стратегічна панорама. - 2004. - №3. - С.66-72.